лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, треба бути обережними у разі призначення пацієнтам із підвищеною схильністю до кровотеч.
Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику:
– пацієнтам із порушенням функції нирок: лорноксикам потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю легкого (рівень сироваткового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірного ступеня (рівень сироваткового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У разі погіршення функції нирок під час лікування терапію лорноксикамом слід припинити;
– пацієнтам після великих хірургічних втручань, пацієнтам із серцевою недостатністю, пацієнтам, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок: необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
– пацієнтам із порушенням згортання крові: рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу);
– пацієнтам із печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки): після застосування препарату у дозі 12–16 мг на добу рекомендується проводити клінічний моніторинг та лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика). Однак порушення функції печінки не впливає на фармакокінетичні параметри лорноксикаму порівняно зі здоровими добровольцями;
– особам літнього віку (від 65 років): рекомендується спостереження за функцією нирок, печінки. З обережністю застосовувати після хірургічних втручань.
Супутнє застосування НПЗЗ.
Слід запобігати сумісному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Мінімізація небажаних реакцій.
Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. розділ «Спосіб застосування та дози» й інформацію про ризики для ШКТ та серцево-судинні ризики нижче).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації. Під час застосування НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних розладів ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації, що можуть мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ, у пацієнтів із виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Для пацієнтів, які потребують такої сумісної терапії, та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень, лікування можливо проводити на тлі одночасного прийому захисних препаратів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується регулярне проведення клінічного спостереження.
Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
З обережністю потрібно призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад: пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У разі виникнення у пацієнтів, які приймають лорноксикам, кровотечі або виразки ШКТ лікування необхідно припинити.
НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їхній стан може погіршитися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти літнього віку.
У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив.
Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.
Є дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ, особливо протягом тривалого часу та/або у високих дозах, підвищує ризик артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Супутнє лікування НПЗЗ і гепарином збільшує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Розлади з боку шкіри.
Дуже рідко на тлі застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, серед яких ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Розлади з боку органів дихання.
Застосовувати з обережністю хворим із бронхіальною астмою або з таким захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗЗ провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.
Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.
З обережністю застосовувати хворим на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини, оскільки збільшується ризик розвитку асептичного менінгіту.
Нефротоксичність.
Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусом підвищує ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. Під час такої комбінованої терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лабораторні відхилення.
Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, а також інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві і тривають довгий час, лікування треба припинити та провести необхідне дослідження.
Фертильність.
Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують циклооксигеназу/синтез простагландинів, може послаблювати фертильність, і його не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).
Вітряна віспа.
За наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Не можна виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при вітряній віспі.
Допоміжні речовини.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу (1 таблетку) натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у третьому триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у першому та другому триместрах вагітності та під час пологів немає, тому лікарський засіб не рекомендується застосовувати у цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця внаслідок застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення частоти пре- та постімплантаційної загибелі плода й ембріофетальної летальності.
Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування лорноксикаму може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це порушення може виникнути невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після його припинення. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у другому триместрі вагітності, яке в більшості випадків зникало після припинення лікування. Тому протягом першого та другого триместру вагітності лорноксикам не слід призначати, окрім випадків крайньої необхідності. Якщо лорноксикам приймає жінка, яка намагається завагітніти, або протягом першого і другого триместру вагітності, доза повинна бути повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування – якомога коротшою. Допологовий моніторинг щодо олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки може бути доцільним після впливу лорноксикаму протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу Ларфікс Рапід слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
Під час третього триместру вагітності застосування будь-яких інгібіторів синтезу простагландину може призвести до розвитку у плода:
– серцево-легеневої токсичності (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
– ниркової дисфункції (див. вище).
Ризики для матері наприкінці вагітності та для новонародженого:
– збільшення тривалості кровотеч, антиагрегаційний ефект, який може виникати навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скоротливої функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час третього триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Період годування груддю. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком у щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність. Застосування лорноксикаму, як і будь-якого препарату, що інгібує циклооксигеназу/синтез простагландинів, може погіршити фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Для жінок, які мають труднощі із зачаттям або які досліджуються на безпліддя, слід розглянути можливість відміни лорноксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому лікарського засобу не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Діагнози, при яких застосовують Ларфікс Рапід