Загрозливе для життя пригнічення дихання.

При застосуванні опіоїдів, у тому числі при дотриманні відповідних рекомендацій, повідомлялося про серйозне, небезпечне для життя або летальне пригнічення дихання. Відсутність лікування пригнічення дихання може призвести до зупинки дихання та смерті. Лікування пригнічення дихання може включати ретельне спостереження, підтримувальні заходи та застосування опіоїдних антагоністів, залежно від стану пацієнта. Затримка вуглекислого газу (CO₂) при опіоїдному пригніченні дихання може посилити седативну дію опіоїдів.

Хоча серйозне, небезпечне для життя або летальне пригнічення дихання може виникнути у будь-який час при застосуванні налбуфіну гідрохлориду, ризик є найбільшим на початку терапії і після збільшення дози препарату. Необхідно уважно стежити за станом пацієнтів щодо виникнення пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії або після збільшення дози налбуфіну гідрохлориду.

З метою зниження ризику пригнічення дихання необхідно правильно підбирати дозування налбуфіну гідрохлориду шляхом титрування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Більш високі дози налбуфіну гідрохлориду при переведенні пацієнтів з іншого опіоїду можуть призвести до смертельного передозування, навіть при введенні першої дози.

Опіоїди можуть викликати порушення дихання, пов'язане зі сном, включаючи центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію, пов’язану зі сном. Застосування опіоїдів збільшує ризик ЦАС залежно від дози. Для пацієнтів з ЦАС необхідно розглянути можливість зниження дози опіоїдів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Супутня терапія з бензодіазепінами та іншими препаратами, що пригнічують ЦНС.

Сильний седативний ефект, пригнічення дихання, кома та смерть можуть виникнути в результаті одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепінами та/або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС, включаючи алкоголь (наприклад, небензодіазепіновими седативними засобами / снодійними засобами, анксіолітиками, транквілізаторами, міорелаксантами, анестетиками, антипсихотичними засобами, іншими опіоїдами). Необхідно застосовувати з обережністю таку супутню терапію пацієнтам, яким альтернативні методи лікування не підходять.

Обсерваційні дослідження показали, що одночасний прийом опіоїдних анальгетиків з бензодіазепінами збільшує ризик смерті порівняно із застосуванням тільки опіоїдних аналгетиків. Через схожі фармакологічні властивості передбачають аналогічні ризики при одночасному застосуванні інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з опіоїдними анальгетиками.

При необхідності призначення бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС, одночасно з опіоїдним анальгетиком потрібно застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду. Пацієнтам, які вже отримують опіоїдний анальгетик, призначають більш низьку початкову дозу бензодіазепіну або іншого препарату, що пригнічує ЦНС, ніж дози, що застосовуються без терапії опіоїдними анальгетиками, з поступовим її титруванням відповідно до стану пацієнта. Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами на предмет ознак і симптомів пригнічення дихання та седації.

При одночасному застосуванні налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС (включаючи алкоголь та заборонені препарати), необхідно проконсультувати як пацієнтів, так і осіб, які за ними доглядають, щодо ризику пригнічення дихання та седації.

Пацієнтам не рекомендується керувати автотранспортом або працювати з механізмами, поки не будуть визначені наслідки супутнього застосування бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з налбуфіну гідрохлоридом. Необхідно обстежити пацієнтів на предмет ризику зловживання психоактивними речовинами, включаючи зловживання опіоїдами, і попередити про ризик передозування та смерті, пов’язаний із застосуванням препаратів, що пригнічують ЦНС, включаючи алкоголь та заборонені препарати.

Гіпералгезія та алодинія, спричинені опіоїдами

Без попередньої консультації з лікарем пацієнтам та особам, що за ними доглядають, збільшувати дозу опіоїдів не можна. Пацієнтам слід звернутися до свого медичного працівника у разі, якщо вони відчувають симптоми гіпералгезії, включаючи посилення болю, підвищену чутливість до болю або новий біль.

Гіпералгезія, викликана опіоїдами, виникає, коли опіоїдний анальгетик парадоксальним чином посилює біль або підвищує чутливість до болю. Цей стан відрізняється від толерантності, тобто потреби в збільшенні дози опіоїдів для підтримки певного ефекту. Симптоми гіпералгезії, викликаної опіоїдами, включають, зокрема, посилення рівня болю при збільшенні дози опіоїду, зниження рівня болю при зниженні дози опіоїду або біль від звичайно неболючих подразників (алодинія). Ці симптоми можуть свідчити про гіпералгезію, викликану опіоїдами, лише якщо немає доказів прогресування основного захворювання, толерантності до опіоїдів, відміни від опіоїдів або залежності. Повідомлялося про випадки гіпералгезії, викликаної опіоїдами, як при короткочасному, так і при тривалому застосуванні опіоїдних анальгетиків. Хоча механізм цього стану вивчений не повністю, було визначено кілька біохімічних шляхів. В медичній літературі описана сильна біологічна вірогідність зв’язку між застосуванням опіоїдних анальгетиків, гіпералгезією, викликаною опіоїдами, та алодинією. Якщо у пацієнта є підозра на гіпералгезію, викликану опіоїдами, необхідно ретельно обдумати належне зниження дози поточного опіоїдного анальгетика або зміну опіоїду (безпечне переведення пацієнта на інший опіоїдний анальгетик).

Загрозливе для життя пригнічення дихання у пацієнтів з хронічним захворюванням легень, у літніх, кахектичних або ослаблених пацієнтів.

Застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із гострою або тяжкою бронхіальною астмою при відсутності відповідного спостереження або реанімаційного обладнання протипоказано.

Пацієнти з хронічною хворобою легень.

Пацієнти з вираженим хронічним обструктивним захворюванням легень або легеневим серцем, а також з істотно зниженим дихальним резервом, гіпоксією, гіперкапнією або раніше наявним пригніченням дихання мають підвищений ризик пригнічення дихання, включаючи апное, навіть при рекомендованих дозах налбуфіну гідрохлориду.

Літні, кахектичні або ослаблені пацієнти.

Загрозливе для життя пригнічення дихання частіше зустрічається у літніх, кахектичних або ослаблених пацієнтів, оскільки у них спостерігається зміна фармакокінетичних параметрів або кліренсу порівняно з більш молодими, більш здоровими пацієнтами. Необхідно ретельно контролювати подібних пацієнтів, особливо при застосуванні налбуфіну гідрохлориду, а також у разі призначення препарату одночасно з іншими лікарськими засобами, що пригнічують дихання. Як альтернатива можливе застосування неопіоїдних анальгетиків.

Недостатність кори надниркових залоз

Тяжка артеріальна гіпотензія.

Налбуфіну гідрохлорид може викликати тяжку артеріальну гіпотензію, включаючи ортостатичну гіпотензію та непритомність в амбулаторних пацієнтів. У пацієнтів, у яких підтримання артеріального тиску було порушено зменшенням об’єму крові або одночасним введенням препаратів, що пригнічують ЦНС (наприклад, фенотіазинів або анестетиків), існує підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії. Необхідно спостерігати за пацієнтами на предмет ознак артеріальної гіпотензії після початку застосування та титрування налбуфіну гідрохлориду. У пацієнтів із циркуляторним шоком налбуфіну гідрохлорид може викликати розширення судин, що сприяє зниженню серцевого викиду та артеріального тиску. Необхідно уникати застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із циркуляторним шоком.

Застосування пацієнтам із підвищеним внутрішньочерепним тиском, пухлинами головного мозку, черепно-мозковою травмою або порушенням свідомості.

У пацієнтів, які можуть бути сприйнятливі до внутрішньочерепних ефектів затримки СО₂ (наприклад, з ознаками підвищеного внутрішньочерепного тиску або пухлин головного мозку), налбуфіну гідрохлорид може знижувати активність дихального центру; також в результаті затримки СО₂ може додатково підвищуватися внутрішньочерепний тиск. Необхідно спостерігати за такими пацієнтами на предмет ознак седації та пригнічення дихання при терапії налбуфіну гідрохлоридом. Опіоїди можуть також маскувати симптоматику у пацієнтів з черепно-мозковою травмою. Необхідно уникати застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із порушенням свідомості або комою.

Застосування пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями.

Налбуфіну гідрохлорид протипоказаний пацієнтам з відомою або підозрюваною кишковою непрохідністю, включаючи паралітичну кишкову непрохідність.

Налбуфіну гідрохлорид може викликати спазм сфінктера Одді.

Опіоїди можуть викликати підвищення сироваткової амілази. Необхідно спостерігати за пацієнтами з порушеннями гепатобіліарної системи, включаючи гострий панкреатит, на предмет погіршення симптомів захворювання.

Підвищений ризик судом у пацієнтів із судомними розладами

Налбуфіну гідрохлорид може підвищити частоту виникнення судом у пацієнтів із судомними розладами та може підвищити ризик виникнення судом за інших клінічних умов, пов’язаних із судомами. Необхідно спостерігати за пацієнтами із судомними розладами в анамнезі для контролю судом при застосуванні налбуфіну гідрохлориду.

Абстиненція (синдром відміни).

Застосування налбуфіну гідрохлориду, змішаного агоніста-антагоніста опіоїдних рецепторів, пацієнтам, які отримують повний агоніст опіоїдних рецепторів, може зменшити знеболювальний ефект та/або прискорити симптоми абстиненції. Необхідно уникати одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з повним агоністом опіоїдних рецепторів.

Припинення застосування налбуфіну гідрохлориду у залежних пацієнтів здійснюється шляхом поступового зниження дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам не рекомендується раптове припинення застосування налбуфіну гідрохлориду.

Залежність, зловживання та неправильне застосування.

Налбуфіну гідрохлорид є синтетичним анальгетиком, агоністом-антагоністом опіоїдних рецепторів. Застосування налбуфіну гідрохлориду як опіоїду наражає пацієнта на ризик залежності, зловживання та неправильного застосування.

Залежність може виникнути при застосуванні препарату як у рекомендованих дозах, так і в разі зловживання або неправильного його застосування, що може призвести до передозування та смерті.

Зловживання

Налбуфіну гідрохлорид є предметом зловживання, неправильного застосування, залежності та незаконного перепродажу.

Усі пацієнти, які отримують лікування опіоїдними анальгетиками, потребують ретельного контролю щодо симптомів зловживання та залежності, оскільки застосування таких речовин несе в собі ризик залежності навіть при належному медичному застосуванні. Пацієнти з високим ризиком зловживання налбуфіну гідрохлоридом — це особи, які мають в анамнезі тривале застосування будь-якого опіоїду, зокрема препаратів, що містять налбуфіну гідрохлорид, особи з історією зловживання наркотичними речовинами або алкоголем, а також ті, хто використовує налбуфіну гідрохлорид в комбінації з іншими препаратами, що мають потенціал зловживання.

Зловживання рецептурним препаратом є навмисним, коли застосовується не з метою лікування, навіть якщо це трапляється один раз, а задля отримання психологічних та фізіологічних ефектів.

Медикаментозна залежність являє собою сукупність поведінкових, когнітивних та фізіологічних явищ, що розвиваються після повторного застосування субстанції, та включає сильне бажання прийняти лікарський засіб, важкість контролю його використання та продовження прийому, незважаючи на шкідливі наслідки, пріоритет прийому препарату, а не заняття іншими видами діяльності та виконання обов’язків, підвищену толерантність до препарату, іноді — фізичні симптоми відміни.

Поведінка, націлена на «пошук препарату», є звичною для людей із порушеннями, пов’язаними з прийомом субстанції. Тактика «пошуку препарату» включає термінові дзвінки або візити до лікаря ближче до кінця робочого дня, відмова від проходження належного обстеження, аналізів або направлення до спеціаліста, «втрату» рецептів, підробку рецептів, небажання надавати попередню медичну документацію або контактну інформацію іншим лікарям, які надають медичну допомогу. Для людей з медикаментозною залежністю та людей з нелікованою залежністю характерним є відвідування кількох лікарів для отримання додаткових рецептів. Занепокоєння досягненням адекватного знеболення може бути відповідною поведінкою у пацієнтів з недостатньою знеболювальною терапією.

Зловживання та залежність є окремими поняттями та відрізняються від фізичної залежності та толерантності. Лікарі мають знати про те, що не у всіх пацієнтів із залежністю вона супроводжується толерантністю та симптомами фізичної залежності. Крім того, зловживання опіоїдними анальгетиками можливе і у разі відсутності справжньої залежності.

Лікарський засіб НАЛБУФІН-ЗДРАВО ІН’ЄКЦІЇ, як і інші опіоїдні анальгетики, може потрапляти у заборонені канали дистрибуції для використання не за медичним призначенням.

Належні заходи, які допомагають обмежити зловживання опіоїдними анальгетиками, включають ретельну оцінку стану пацієнта, суворе дотримання правил видачі рецептів, періодичну оцінку терапії, а також відповідні відпуск та зберігання препаратів. Зловживання налбуфіном може призвести до передозування і летального наслідку. Ризики збільшуються при одночасному застосуванні налбуфіну з іншими депресантами ЦНС та алкоголем. Зловживання парентеральними лікарськими засобами зазвичай пов’язане з передачею інфекційних захворювань, наприклад гепатиту та ВІЛ.

Залежність

При тривалій терапії опіоїдними анальгетиками може розвинутися як толерантність, так і залежність. Толерантність — необхідність підвищення дози опіоїдних анальгетиків для підтримання певного ефекту, наприклад знеболення (за відсутності прогресування захворювання або інших зовнішніх факторів). Толерантність може бути спричинена як бажаними, так і побічними ефектами лікарських засобів. При різних ефектах толерантність розвивається по-різному.

Фізична залежність призводить до розвитку симптомів відміни після раптового припинення застосування або значного зменшення дози препарату. Синдром відміни можна зменшити за допомогою препаратів з антагоністичною активністю до опіоїдних рецепторів (наприклад, налоксон, налмефен), анальгетиків, що належать до класу агоністів-антагоністів опіоїдних рецепторів (пентазоцин, буторфанол, налбуфін), або часткових агоністів (бупренорфін). Клінічно значущий ступінь фізичної залежності може проявитися тільки через кілька днів або навіть тижнів безперервного прийому опіоїдних анальгетиків.

Не рекомендується раптово припиняти застосування налбуфіну гідрохлориду. Якщо пацієнт із фізичною залежністю раптово припиняє застосування лікарського засобу НАЛБУФІН-ЗДРАВО ІН’ЄКЦІЇ, у нього може виникнути синдром відміни. Деякі або всі зазначені далі симптоми можуть характеризувати цей синдром: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, підвищена пітливість, озноб, біль у м’язах та мідріаз. Також можуть розвиватися інші ознаки та симптоми, включно з дратівливістю, неспокоєм, болем у спині, болем у суглобах, слабкістю, спазмом м’язів живота, безсонням, нудотою, анорексією, блюванням, діареєю або підвищенням артеріального тиску, частоти дихальних рухів або пульсу.

У дітей, матері яких мають фізичну залежність від опіоїдних анальгетиків, також спостерігатиметься фізична залежність та можуть бути ускладнення дихання і симптоми відміни.

Порушення функції нирок та печінки:

Оскільки налбуфіну гідрохлорид метаболізується в печінці та виводиться нирками, його слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушенням функції нирок чи печінки та слід вводити у знижених дозах.

Інфаркт міокарда:

Як і з іншими сильнодіючими анальгетиками, налбуфіну гідрохлорид слід використовувати з обережністю пацієнтам з інфарктом міокарда, у яких виникає нудота та блювання.

Серцево-судинна система:

При оцінці використання налбуфіну гідрохлориду при введені анестезії повідомлялося про підвищення частоти брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції.

Лабораторні дослідження:

Налбуфіну гідрохлорид може впливати на результати ферментних методів виявлення опіоїдів, залежно від специфічності/чутливості тест-системи. За більш детальною інформацією зверніться до виробника тест-системи.

Серотоніновий синдром.

Опіоїдні анальгетики можуть призвести до рідких, але потенційно небезпечних для життя станів в результаті одночасного застосування серотонінергічних препаратів, Необхідно одразу ж звернутися за медичною допомогою у разі виникнення симптомів серотонінового синдрому. Необхідно повідомити лікуючих терапевтів про прийом a6o планування прийому серотонінерічних препаратів.

Взаємодія з інгібітором моноаміноксидази:

Необхідно уникати застосування НАЈІБУФІН-ЗДРАВО ІH'ЄKЦIÏ при використанні будь-яких препаратів, що інгібують моноаміноксидазу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Запор

Можливий розвиток сильного запору (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції»).

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років) можуть мати підвищену чутливість до налбуфіну гідрохлориду у зв’язку з частим зниженням функції печінки, нирок або серця, супутніми захворюваннями або іншою супутньою терапією. Необхідно дотримуватися обережності при виборі дозування. Зазвичай застосування препарату починають з мінімальних ефективних доз.

Основним ризиком для літніх пацієнтів, які застосовують опіоїди, є пригнічення дихання, що виникає в результаті застосування великих початкових доз пацієнтам, у яких відсутня толерантність до опіоїдів, або при введенні опіоїдів одночасно з іншими препаратами, що пригнічують дихання. Для літніх пацієнтів застосування налбуфіну гідрохлориду необхідно починати з найменшої дози та повільно титрувати до настання терапевтичного ефекту.

Відомо, що налбуфіну гідрохлорид значною мірою виводиться нирками, тому ризик побічних реакцій вище у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Оскільки літні пацієнти частіше мають знижену функцію нирок, слід дотримуватися обережності при підборі дози з обов’язковим моніторингом функції нирок.

Канцерогенез

Дослідження, проведені на тваринах з пероральним застосуванням доз 200 мкг/мл [у 12 разів перевищує максимальну рекомендовану добову дозу для людини (МРДЛ)] та 200 мг/добу (у 6 разів вище за МРДЛ), довели, що канцерогенність відсутня.

Мутагенез

Налбуфіну гідрохлорид викликав підвищену частоту мутацій у тесті на лімфоми тварин. Препарат не проявляв мутагенної активності у тесті Еймса з чотирма бактеріальними штамами, у тестах ГГФТ (гіпоксантин-гуанін-фосфорибозил-трансферази) яєчників китайського хом’яка або у тесті сестринського хроматидного обміну. Кластогенна активність не спостерігалася у мікроядерному тесті у мишей та в аналізі цитогенності кісткового мозку у щурів.

Налбуфін містить: 0,13 ммоль (або 3 мг) натрію на дозу 10 мг лікарського засобу і 0,26 ммоль (або 6 мг) натрію на дозу 20 мг, тобто майже вільний від натрію.

Діагнози, при яких застосовують Налбуфін-Здраво ін'єкції