Фармакодинаміка. Діюча речовина, глюкозаміну сульфат, являє собою сіль аміномоносахариду глюкозаміну, який у фізіологічних умовах присутній в організмі людини і використовується разом із сульфатами для біосинтезу гіалуронової кислоти синовіальної рідини та глікозаміногліканів основної субстанції суглобового хряща.
Таким чином, механізм дії глюкозаміну сульфату полягає у стимуляції синтезу глікозаміногліканів і, відповідно, суглобових протеогліканів. Крім того, глюкозамін чинить протизапальну дію та пригнічує процес руйнування суглобового хряща, головним чином завдяки можливим проявам власних метаболічних властивостей, здатності до пригнічення активності інтерлейкіну 1 (IL-1), що, з одного боку, впливає на симптоми остеоартриту, а з іншого боку — потенційно затримує структурні пошкодження суглобів, про що свідчать дані довгострокових клінічних досліджень.
За даними початкових досліджень in vitro та in vivo, екзогенне введення глюкозаміну сульфату стимулює біосинтез протеогліканів, який є недостатнім при остеоартриті, сприяє фіксації іонів сірки при синтезі глікозаміногліканів і покращує трофіку суглобового хряща.
Наступні дослідження показали, що глюкозаміну сульфат пригнічує синтез речовин, які руйнують тканини, таких як супероксидні радикали, а також активність лізосомальних ферментів на додачу до ферментів, здатних руйнувати тканину суглобового хряща, таких як колагенази та фосфоліпази А2. Також глюкозаміну сульфат має помірний протизапальний ефект, який спостерігається у моделях на тваринах in vivo, у тому числі в деяких випадках при експериментальному остеоартриті, навіть без пригнічення циклооксигеназ, на відміну від нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).
Більш пізні дослідження показали, що більшість наведених вище метаболічних і протизапальних ефектів можуть бути пов’язані з пригніченням трансдукції внутрішньоклітинного сигналу стимуляції IL–1, одного з цитокінів, залучених до патогенезу остеоартриту, з подальшим пригніченням генної транскрипції, індукованої цитокіном. Глюкозаміну сульфат, при концентраціях у плазмі крові та в синовіальній рідині, описаних у пацієнтів з остеоартритом, може фактично інгібувати індуковану IL–1 генну експресію серії прозапальних ферментів у тканинах суглобів, а також продегенеративних ферментів у хрящі, таких як деякі металопротеази, включаючи аггреканази. Потенційний вплив іонів сірки на згадані фармакодинамічні властивості глюкозаміну остаточно не з’ясований.
Усі зазначені вище властивості сприятливо впливають на дегенеративні процеси в хрящах, які лежать в основі патогенезу остеоартриту, а також на клінічну картину захворювання.
Короткострокові дослідження та дослідження середньої тривалості показали, що ефективність глюкозаміну сульфату відносно симптомів остеоартриту проявляється вже через 2–3 тижні після початку його застосування.
З іншого боку, ефективність лікування глюкозаміну сульфатом щодо симптоматики, порівняно зі звичайними аналгетиками і нестероїдними протизапальними засобами, оптимальна після курсу безперервного застосування протягом 6 місяців або після курсу застосування протягом 3 місяців з очевидним ефектом післядії протягом 2 місяців після відміни.
Результати клінічних досліджень щоденного безперервного лікування протягом 3 років свідчать про прогресивне підвищення його ефективності, зважаючи на симптоми та уповільнення структурного пошкодження суглобів, що підтверджується за допомогою рентгену.
Глюкозаміну сульфат продемонстрував хорошу переносимість. Будь-якого істотного впливу глюкозаміну сульфату на серцево–судинну, дихальну, вегетативну або ЦНС виявлено не було.
Фармакокінетика. Дослідження, проведені за участю людей та на тваринах, показали, що після перорального прийому ¹⁴С-глюкозаміну радіоактивні мічені елементи швидко і майже повністю всмоктуються на системному рівні. У людини всмоктується близько 90% радіоактивно міченої дози лікарського засобу. Абсолютна біодоступність глюкозаміну у щурів після введення глюкозаміну сульфату перорально становила 26% внаслідок ефекту першого проходження через печінку. Абсолютна біодоступність у людини невідома, але, відповідно до алометричних розрахунків, вона аналогічна тій, що спостерігається у щурів, тобто від 20 до 30%.
У здорових добровольців після багаторазового прийому всередину глюкозаміну сульфату у дозі 1500 мг на добу максимальна рівноважна концентрація у плазмі крові (C_max,ss) становила 1602 ± 425 нг/мл (8,9 µM). Дана концентрація досягалася через 1,5–4 год (медіана — 3 год) після введення (t_max). У рівноважному стані показник AUC плазмових концентрацій відносно часу становив 14564 ± 4138 нг • год/мл. Такі параметри були отримані при застосуванні лікарського засобу натще, тому невідомо, чи здатний прийом їжі значною мірою вплинути на всмоктування лікарського засобу.
При пероральному застосуванні після абсорбції глюкозамін в основному розподіляється у позасудинному середовищі (у тому числі в синовіальній рідині), об’єм розподілу приблизно у 37 разів вищий від загальної кількості води в тілі людини. Зв’язування з білками глюкозаміну не виявлено.
Метаболічний профіль глюкозаміну не досліджували, оскільки цей лікарський засіб, який є натуральною речовиною, що присутня в організмі людини, використовується для біосинтезу деяких компонентів суглобового хряща.
Було встановлено лише кінцевий елімінаційний Т_½ глюкозаміну з плазми крові людини за результатами дослідження рівнів глюкозаміну у плазмі крові, які були вимірюваними протягом 48 год після перорального прийому лікарського засобу. Розраховане значення становило близько 15 год.
Після перорального застосування ¹⁴С-глюкозаміну виділення з сечею радіоактивних мічених елементів у людини становило 10 ± 9% від введеної дози, тоді як екскреція з калом була 11,3 ± 0,1%. Рівень екскреції незміненого глюкозаміну з сечею у людини після перорального застосування у середньому був низьким (приблизно 1% від введеної дози). Дані результати вказують, що нирки не відіграють істотної ролі у виведенні глюкозаміну та/або його метаболітів, та/або продуктів його розпаду.
При багаторазовому застосуванні у дозі 750–1500 мг 1 раз на добу фармакокінетика глюкозаміну була лінійною, тоді як при застосуванні у дозі 3000 мг рівні глюкозаміну у плазмі крові були нижчими, ніж очікувалося відповідно до підвищення дози. Фармакокінетика глюкозаміну в рівноважному стані не залежала від часу, не свідчила про кумуляцію або зниження біодоступності препарату порівняно з профілем фармакокінетики, що спостерігався після одноразового введення.
Фармакокінетика глюкозаміну у чоловіків і жінок аналогічна, відмінностей фармакокінетики у здорових добровольців і у пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба не встановлено. В останніх середня концентрація у плазмі крові через 3 год після прийому останньої дози 1500 мг при багаторазовому застосуванні 1 раз на добу становила 7,2 µM та була подібною до виявленої у здорових добровольців, тоді як середня концентрація в синовіальній рідині була тільки на 25% нижчою і, отже, також знаходилася в діапазоні 10 µM. У пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю фармакокінетику глюкозаміну не досліджували, оскільки, зважаючи на профіль безпеки препарату і у зв’язку з незначною участю нирок у елімінації глюкозаміну, зниження дози для цих груп пацієнтів не передбачено.
Рівноважні концентрації глюкозаміну у плазмі крові та в синовіальній рідині після багаторазового застосування 1 раз на добу у дозі 1500 мг знаходяться у межах 10 µM і, отже, відповідають тим, для яких було показано фармакологічну активність при дослідженнях в експериментальних моделях in vitro, що підтверджує механізм дії і клінічний ефект лікарського засобу.

Діагнози, при яких застосовують Джайв®

Діагнози, при яких застосовують Джайв^®