псевдосиндром Барттера
Хронічне зловживання ГХТЗ може призвести до псевдосиндрому Барттера (Pseudo-Bartter’s syndrome), що супроводжується появою набряків через збільшення концентрації реніну внаслідок вторинного гіперальдостеронізму.
Водно-електролітний баланс
Тіазидні діуретики можуть викликати або посилювати гіпокаліємію. Їх слід застосовувати з обережністю пацієнтам із захворюваннями, що супроводжуються значною втратою калію (наприклад, нефропатія із втратою солей чи ниркова недостатність преренального (кардіогенного) ґенезу). Рекомендовано скоригувати гіпокаліємію та можливу гіпомагніємію до початку прийому тіазидних діуретиків. Слід регулярно перевіряти рівень калію та магнію у сироватці крові. У всіх пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, слід контролювати електролітний баланс, особливо рівень калію у сироватці крові.
Екскреція калію при прийомі тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, є дозозалежною. У випадку тривалого лікування рівень калію у сироватці крові слід перевірити до та через 3–4 тижні від початку лікування. У подальшому слід регулярно перевіряти рівень калію у сироватці крові, окрім випадків наявності інших факторів, що впливають на даний показник (наприклад, блювання, діарея, зміна функції нирок).
Пероральний прийом препаратів калію (наприклад, KCl) в індивідуально підібраних дозах може бути застосований пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), мають ознаки ішемічної хвороби серця (якщо вони додатково не приймають інгібітори АПФ), приймають високі дози β-агоністів, та всім пацієнтам, у яких концентрація калію у сироватці крові нижче 3,0 ммоль/л. Можлива комбінація ГХТЗ та калійзберігаючого діуретика у разі непереносимості пероральних препаратів калію.
У будь-якому випадку при комбінованій терапії препаратами калію слід підтримувати або нормалізувати калієвий баланс. Прийом ГХТЗ слід припинити у разі появи симптомів гіпокаліємії (наприклад, м’язової слабкості, парезів або змін на ЕКГ).
Пацієнтам, які додатково приймають інгібітори АПФ, БРА або прямі інгібітори реніну, слід уникати одночасного лікування ГХТЗ та препаратами калію або калійзберігаючими діуретиками.
Тіазидні діуретики можуть викликати або посилювати вже наявну гіпонатріємію. У пацієнтів зі значним зниженням рівня натрію у сироватці крові та/або зневодненням (наприклад, у осіб, які отримували високі дози діуретиків) у рідкісних випадках після початку терапії ГХТЗ може виникнути симптоматична гіпотензія. Спостерігалися поодинокі випадки гіпонатріємії із неврологічною симптоматикою (нудота, прогресуюча дезорієнтація, апатія). Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції рівня натрію у сироватці крові та/або зневоднення. В іншому випадку лікування слід розпочинати під пильним наглядом лікаря. Рекомендується регулярний контроль рівня натрію у сироватці крові.
Моніторинг електролітів сироватки крові особливо показаний пацієнтам з асцитом внаслідок цирозу печінки або з набряками внаслідок нефротичного синдрому. У випадку нефротичного синдрому ГХТЗ слід застосовувати під суворим контролем та лише пацієнтам із нормальним рівнем калію у сироватці крові, без ознак гіповолемії чи вираженої гіпоальбумінемії.
ГХТЗ, як і інші діуретики, може призводити до підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові через зниження її екскреції зі сечею і, відповідно, спричиняти появу або посилення існуючої гіперурикемії, яка може спровокувати напади подагри у схильних до неї пацієнтів.
Метаболічні ефекти
Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть змінювати толерантність до глюкози, а також підвищувати концентрацію холестерину та тригліцеридів у сироватці крові.
Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію із сечею і можуть викликати незначне підвищення рівня кальцію за відсутності відомих порушень його метаболізму. Оскільки ГХТЗ може підвищувати рівень кальцію у сироватці крові, його слід застосовувати з обережністю пацієнтам із гіперкальціємією. Виражена гіперкальціємія ≥12 мг/дл або гіперкальціємія, що не зникає після відміни тіазидів, може свідчити про наявність тіазид-незалежного гіперкальціємічного процесу.
У кількох пацієнтів при тривалому лікуванні тіазидами спостерігались патологічні зміни паращитовидної залози, що були пов’язані із гіперкальціємією та гіпофосфатемією. У разі виникнення гіперкальціємії необхідне подальше обстеження.
Під час терапії ГХТЗ пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та збільшити у раціоні частку продуктів, багатих калієм (наприклад, банани, овочі, горіхи).
Пацієнти із порушеннями функції нирок
Прийом ГХТЗ протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв або концентрація креатиніну у сироватці крові більше 1,8 мг/ 100 мл), оскільки він не чинить сечогінної дії та здатний призводити до подальшого порушення функції нирок. У пацієнтів із порушеннями функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв або концентрація креатиніну у сироватці крові більше 1,0-1,8 мг/100 мл) ГХТЗ може спричиняти тіазидну азотемію. Цій категорії пацієнтів рекомендується регулярний моніторинг концентрації калію, креатиніну і сечової кислоти у сироватці крові. Досвіду застосування ГХТЗ пацієнтам після трансплантації нирок немає.
Пацієнти із порушеннями функції печінки
Пацієнтам із легкими та помірними порушеннями функції печінки корекція початкової дози ГХТЗ не потрібна (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ та ЗАСТОСУВАННЯ). Застосування тіазидів, як й інших діуретиків, для лікування асциту, спричиненого цирозом печінки, може викликати електролітний дисбаланс, печінкову енцефалопатію та гепаторенальний синдром. ГХТЗ слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.
Гостра респіраторна токсичність
Після прийому ГХТЗ повідомлялося про дуже рідкісні важкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому ГХТЗ. На початку захворювання симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, прийом лікарського засобу Тиурекс слід припинити та провести відповідне лікування. Лікарський засіб Тиурекс не слід призначати пацієнтам, які раніше перенсли ГРДС після прийому ГХТЗ.
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна гостра глаукома.
ГХТЗ може спричинити реакцію ідіосинкразії, що призводить до розвитку хоріоїдального випоту з дефектом зорового поля, гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми характеризуються гострим початком зниження гостроти зору та/або очного болю і зазвичай розвиваються від кількох годин до кількох тижнів від початку лікування ГХТЗ.
Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Первинним заходом лікування є припинення застосування ГХТЗ якомога швидше. Надалі слід розглянути невідкладне медикаментозне або хірургічне лікування, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.
Немеланомний рак шкіри (НМРШ)
Підвищення ризику виникнення НМРШ зі збільшенням кумулятивної дози ГХТЗ було виявлено у двох фармакоепідеміологічних дослідженнях (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Фотосенсибілізувальна дія ГХТЗ може бути механізмом розвитку цієї патології.
Пацієнтів, які приймають ГХТЗ окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід проінформувати про ризик розвитку НМРШ (особливо при тривалому застосуванні), а також про необхідність регулярно оглядати шкіру та негайно повідомляти лікаря про появу нових чи зміну наявних уражень шкіри/родимок, а також про будь-які підозрілі новоутворення на шкірі. Для зниження ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід проінформувати про необхідність застосування таких профілактичних заходів як обмеження впливу сонячного світла і УФ-опромінення, а в разі їх впливу — адекватного захисту шкірних покривів. Необхідно в найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження на шкірі, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Пацієнтам, які в анамнезі мають НМРШ, потрібно переглянути доцільність терапії ГХТЗ (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Особливо ретельний моніторинг необхідний у пацієнтів з:
– гіпотонією;
– порушенням мозкового кровообігу;
– ІХС.
Цереброваскулярна недостатність та ішемічна хвороба серця
Пацієнтам із цереброваскулярною недостатністю та ішемічною хворобою серця ГХТЗ слід застосовувати лише під ретельним наглядом.
Комбінація з антигіпертензивними препаратами
Антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, БРА або прямих інгібіторів реніну підсилюється препаратами, які підвищують активність реніну у плазмі крові (зокрема діуретиками).
З обережністю рекомендовано застосовувати інгібітори АПФ, БРА або прямі інгібітори реніну у комбінації з ГХТЗ, особливо пацієнтам із вираженою гіпонатріємією або зневодненням.
Системний червоний вовчак
Повідомлялось про випадки активації латентної форми системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.
Реакції підвищеної чутливості до ГХТЗ частіше зустрічаються у пацієнтів з алергією та астмою.
Професійні заняття спортом
Прийом ГХТЗ може викликати позитивну реакцію на тести, що проводять під час допінгового контролю у спортсменів.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)
Пацієнтам віком від 65 років слід знати про можливе порушення функції нирок.
Допоміжні речовини.
Препарат містить лактози моногідрат. У разі встановлення непереносимості деяких цукрів необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності і годування груддю.
Вагітність. Дані щодо застосування ГХТЗ під час вагітності обмежені, особливо у першому триместрі. Даних, отриманих із досліджень на тваринах, недостатньо. ГХТЗ проникає крізь плацентарний бар’єр. Враховуючи фармакологічні ефекти ГХТЗ, можна передбачити, що застосування лікарського засобу під час другого та третього триместрів вагітності може зменшувати фетоплацентарний кровообіг та зумовлювати у плода або у новонародженої дитини такі явища, як жовтяниця, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенія.
ГХТЗ не слід застосовувати при гестаційних набряках або прееклампсії через ризик зменшення об’єму плазми та гіпофузії плаценти, що несприятливо впливає на перебіг захворювання.
Період годування груддю. ГХТЗ у невеликій кількості здатен проникати у грудне молоко. Тіазидні діуретики у високих дозах, що викликають значний діурез, можуть гальмувати лактацію. Застосовувати лікарський засіб у період годування груддю не рекомендовано. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю слід припинити.
Фертильність. Немає даних про вплив ГХТЗ на фертильність у людини. У дослідженнях на тваринах препарат не впливав на фертильність або здатність до зачаття.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.
Лікування підвищеного АТ ГХТЗ вимагає регулярного медичного спостереження. Здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами може погіршуватись у випадку індивідуальних реакцій. Зокрема це стосується початкового етапу лікування, збільшення дози ГХТЗ, його заміни, а також сумісного застосування з алкоголем.

Аналоги Тиурекс®