фармакодинаміка. Дезлоратадин — це неседативний антигістамінний препарат тривалої дії, що має селективну антагоністичну дію на периферичні H₁-рецептори. Дезлоратадин — первинний активний метаболіт лоратадину. Після перорального застосування дезлоратадин селективно блокує периферичні гістамінові H₁-рецептори, оскільки він майже не проникає крізь ГЕБ.
У дослідженнях in vitro дезлоратадин продемонстрував свої антиалергічні та протизапальні властивості. Вони включають пригнічення вивільнення прозапальних цитокінів, таких як IL-4, IL-6, IL-8 та IL-13, з тучних клітин/базофілів людини, а також пригнічення експресії молекул адгезії Р-селектину на ендотеліальних клітинах. Клінічна значущість цих спостережень ще до кінця не встановлена.
Ефективність застосування дітям розчину орального, що містить дезлоратадин, не вивчали у спеціальних дослідженнях. Проте безпека сиропу, що містить дезлоратадин у тій самій концентрації, продемонстрована у трьох дослідженнях у дітей. Діти віком від 1 до 11 років з показаннями до антигістамінової терапії отримували добову дозу дезлоратадину 1,25 мг (діти віком від 1 до 5 років) або 2,5 мг (діти від 6 до 11 років). Лікування добре переносилося, що задокументовано через клінічні лабораторні дослідження життєвих показників та ЕКГ (включаючи довжину інтервалу QT).
При застосуванні у рекомендованій дозі плазмові концентрації дезлоратадину були порівнюваними у дітей та дорослих. Оскільки перебіг алергічного риніту та хронічної ідіопатичної кропивянки, як і профіль безпеки дезлоратадину, схожі у дітей та дорослих, дані щодо ефективності застосування дезлоратадину дорослим можуть бути екстрапольовані і на дітей.
У клінічних дослідженнях високих доз, у яких дезлоратадин щоденно застосовували у дозі до 20 мг протягом 14 днів, ніяких статистично або клінічно значущих змін з боку серцево-судинної системи не спостерігалося. У клініко-фармакологічному дослідженні, в якому застосовували дезлоратадин у дозі 45 мг на добу (у 9 разів більше клінічної дози) протягом 10 днів, подовження інтервалу QT не спостерігалося.
Дезлоратадин майже не проникає крізь ГЕБ. При застосуванні рекомендованої дози 5 мг частота виникнення сонливості не перевищувала таку у групі плацебо. У клінічних дослідженнях при однократному прийомі дезлоратадин у дозі 7,5 мг не чинив впливу на психомоторну активність.
При дослідженні однократної добової дози дезлоратадину 5 мг на добу у дорослих не встановлені зміни стандартних тестів під час польоту, в тому числі і посилення суб’єктивного відчуття сонливості або інших, пов’язаних із польотом, показників. При клінічних фармакологічних випробуваннях сумісного прийому з алкоголем не встановлено підвищення пов’язаної з алкоголем зміни поведінки або посилення сонливості. Не встановлені значущі відмінності в результатах психомоторних тестів у груп, які приймають дезлоратадин, і таких, що приймають плацебо (незалежно від вживання алкоголю).
Під час клінічних досліджень з багаторазовим дозуванням сумісного застосування дезлоратадину з кетоконазолом і еритроміцином не встановлені клінічно значущі зміни у плазмовій концентрації дезлоратадину.
У дорослих і підлітків з алергічним ринітом дезлоратадин, таблетки, ефективний щодо полегшення таких симптомів як чхання, свербіж і виділення з носа, свербіж та почервоніння очей, сльозотеча, свербіж піднебіння. Дезлоратадин ефективно контролює симптоми протягом 24 год. Ефективність дезлоратадину, таблеток, не відображено категорично у клінічних випробуваннях з участю пацієнтів віком від 12 до 17 років.
Крім затвердженої класифікації алергічного риніту, що розділяє його на сезонний і цілорічний, залежно від тривалості проявів симптомів його можна класифікувати як інтермітуючий алергічний риніт та персистуючий алергічний риніт. Інтермітуючий алергічний риніт визначається як наявність симптомів протягом менше 4 днів на тиждень або протягом щонайменше 4 тижнів. Персистуючий алергічний риніт визначається як наявність симптомів протягом 4 або більше днів на тиждень і впродовж більше 4 тижнів.
Дезлоратадин, таблетки, ефективно полегшує симптоми сезонного алергічного риніту, як це видно із загального збору в опитувальнику про якість життя при ринокон’юнктивіті. Найзначніше поліпшення спостерігається у розділах із практичними проблемами і повсякденною діяльністю, обмеженою симптомами.
Хронічна ідіопатична уртикарія була досліджена як клінічна модель уртикарних станів, оскільки незалежно від етіології патофізіологічні механізми схожі і включення хронічно хворих пацієнтів у проспективні дослідження простіше. Оскільки причинним фактором для всіх уртикарних захворювань є вивільнення гістаміну, очікується, що дезлоратадин буде ефективним щодо полегшення симптомів та інших пов’язаних з уртикарією станів, крім хронічної ідіопатичної уртикарії, як рекомендується у клінічних посібниках.
У двох плацебо-контрольованих 6-тижневих випробуваннях у пацієнтів із хронічною ідіопатичною уртикарією дезлоратадин був ефективний при полегшенні свербежу та зменшенні розміру і кількості пухирів ще в кінці першого дозового інтервалу. У будь-якому з випробувань ефект підтримувався протягом усього 24-годинного дозового інтервалу. Як і при інших випробуваннях антигістамінних препаратів, при хронічній ідіопатичній уртикарії менша кількість пацієнтів, ідентифікованих як ті, що не відповідають на лікування антигістамінними препаратами, була виключена. Полегшення свербежу на більш ніж 50% спостерігалося у 55% пацієнтів, які лікувалися дезлоратадином, порівняно з 19% пацієнтів, які отримували плацебо. Лікування дезлоратадином значно зменшило порушення ритму сну і неспання, виміряного за чотирибальною шкалою, використаною для оцінки цих змінних.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Концентрацію дезлоратадину у плазмі крові можна визначити через 30 хв після прийому препарату. Дезлоратадин добре абсорбується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 3 год; Т_½ становить приблизно 27 год. Ступінь кумуляції дезлоратадину відповідав його Т_½ (приблизно 27 год та частоті прийому 1 раз на добу. Біодоступність дезлоратадину була пропорційна до дози у діапазоні від 5 до 20 мг.
У фармакокінетичних та клінічних дослідженнях у 6% пацієнтів досягнута більш висока концентрація дезлоратадину у плазмі крові. Відсоток пацієнтів із фенотипом повільних метаболізаторів був порівнюваний у дорослих (6%) та дітей віком від 2 до 11 років (6%), причому в осіб негроїдної раси був встановлений вищий відсоток (18% у дорослих та 16% у дітей), ніж в осіб європеоїдної раси (2% у дорослих та 3% у дітей).
При фармакокінетичному дослідженні з багаторазовими дозами дезлоратадину у формі таблеток у здорових дорослих добровольців чотири учасники були повільними метаболізаторами дезлоратадину. У них встановлена у 3 рази вища С_max на 7-ій годині з Т_½ термінальної фази приблизно 89 год.
Подібні фармакокінетичні параметри спостерігалися при фармакокінетичному дослідженні з багаторазовими дозами, проведеному із сиропом, у дітей повільних метаболізаторів віком від 2 до 11 років з алергічним ринітом. AUC дезлоратадину була приблизно у 6 разів вища, а С_max — у 3-4 рази вища через 3-6 год при Т_½ приблизно 120 год. AUC була однакова у дорослих та дітей повільних метаболізаторів при прийомі відповідної до віку дози. Цілісний профіль безпеки у цих осіб не відрізнявся від такого у загальній популяції. Ефекти дезлоратадину у повільних метаболізаторів у дітей віком до 2 років не досліджені.
В окремих дослідженнях однократних доз дезлоратадину у рекомендованій дозі у дітей встановлені AUC та С_max, порівнянні з такими у дорослих, які приймали дозу 5 мг дезлоратадину (сироп).
Розподіл. Дезлоратадин помірно зв’язується з білками плазми крові (83-87%). При застосуванні дози дезлоратадину (від 5 до 20 мг) 1 раз на добу протягом 14 днів ознак клінічно значущої кумуляції активної речовини не виявлено.
Метаболізм. Фермент, який відповідає за метаболізм дезлоратадину, дотепер не виявлено, тому неможливо повністю виключити деякі взаємодії з іншими лікарськими засобами. Дезлоратадин не пригнічує CYP3A4 in vivo. Дослідження in vitro продемонстрували, що лікарський засіб не пригнічує CYP2D6 і не є ні субстратом, ні інгібітором P-глікопротеїну.
Виведення. У дослідженні одноразового прийому дезлоратадину в дозі 7,5 мг вживання їжі (жирний висококалорійний сніданок) не впливає на фармакокінетику дезлоратадину. Також встановлено, що грейпфрутовий сік також не впливає на фармакокінетику дезлоратадину.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Фармакокінетика дезлоратадину порівнювалася у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю (ХНН) та у здорових добровольців в одному дослідженні з прийомом однократної дози та одному дослідженні з прийомом багатократних доз. У дослідженні одноразової дози вміст у плазмі крові дезлоратадину був приблизно в 2 рази більшим у пацієнтів із легким та у 2,5 раза більшим у пацієнтів із помірним та тяжким ступенем ХНН порівняно зі здоровими добровольцями. У дослідженні багатократних доз рівноважна концентрація була досягнута після 11-го дня, і порівняно зі здоровими суб’єктами, вміст у плазмі крові дезлоратадину у пацієнтів із легкою та помірною ХНН був у ~ 1,5 раза більшим, а у пацієнтів із важкою ХНН у ~ 2,5 раза більшим. В обох дослідженнях зміна вмісту в плазмі крові (AUC та С_max) дезлоратадину та 3-гідроксидезлоратадину не були клінічно значущими.

Діагнози, при яких застосовують Елізіум розчин оральний