Ризики супутнього застосування опіоїдів та бензодіазепінів

Одночасне застосування бензодіазепінів та опіоїдів може призвести до седації, респіраторної депресії, коми та летального наслідку. Через ці ризики одночасне застосування опіоїдів та бензодіазепінів підходить лише для пацієнтів, для яких відсутні відповідні альтернативні варіанти лікування. Якщо було прийнято рішення про супутнє застосування лоразепаму та опіоїдів, слід підібрати найменшу ефективну дозу та найкоротшу можливу тривалість сумісного застосування. Необхідно уважно стежити за симптомами респіраторної депресії та седації у пацієнтів.

Лоразепам не призначений для первинної терапії ендогенних депресій та психотичних захворювань і не може застосовуватися як монотерапевтичний засіб, якщо пацієнт, якому він призначається, страждає депресією. Однак, якщо основна терапія антидепресантами або нейролептиками не дає достатнього контролю над тривожними станами або безсонням, дозволяється тимчасовий прийом лоразепаму як допоміжного засобу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). При депресивних тривожних розладах слід враховувати можливість спроб суїциду, а тому лоразепам не можна призначати у високих дозах.

Тривожні стани, стани напруги, спричинені побутовим стресом, як правило, не вимагають лікування анксіолітиками.

Як і інші препарати, що пригнічують функцію ЦНС, бензодіазепіни можуть призвести до виникнення енцефалопатії у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю.

Як і інші бензодіазепіни, лоразепам може викликати загрозливе для життя пригнічення дихальної функції, тому лоразепам з особливою обережністю застосовується для пацієнтів з порушеннями дихальної функції (наприклад, хронічне обструктивне захворювання легень).

На фоні прийому бензодіазепінів повідомлялося про важкі анафілактичні/анафілактоїдні реакції. Після прийому першої дози або наступних доз бензодіазепінів повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку, що розповсюджувався на язик, голосову щілину або гортань. У деяких пацієнтів після прийому бензодіазепінів спостерігалися інші симптоми, такі як диспное, набряк гортані або нудота та блювання. Деякі пацієнти потребували невідкладної медичної допомоги. Ангіоневротичний набряк, що розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, може викликати перекриття дихальних шляхів і призвести до смерті. Пацієнтам, у яких на фоні терапії похідними бензодіазепіну виникає ангіоневротичний набряк, необхідно уникати повторного застосування препарату.

Іноді повідомлялося про виникнення парадоксальних реакцій у зв’язку з прийомом бензодіазепінів, в основному у пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів. При виникненні таких реакцій прийом препарату слід припинити (див. розділ «Побічні реакції»).

Лоразепам слід застосовувати з обережністю людям похилого віку через можливість виникнення седації та/або м’язової слабкості, що може збільшити ризик падінь із серйозними наслідками. Пацієнти літнього віку повинні отримувати зменшену дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнтам із церебральним склерозом та пацієнтам з ослабленим загальним станом рекомендується не застосовувати лоразепам взагалі або ж приймати його лише у низьких дозах.

Пацієнтам похилого віку і літнім пацієнтам із хронічною дихальною недостатністю, хворобами печінки та нирок лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.

Хоча гіпотензія дуже рідко спостерігалася як побічна дія, препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам, у яких зниження артеріального тиску може призвести до серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень. Це особливо стосується пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів.

Якщо з медичних міркувань потребується тривала терапія лоразепамом, рекомендується регулярний контроль аналізу крові та функціональних проб печінки.

Слід проводити ретельний медичний контроль пацієнтів, схильних до залежності, наприклад пацієнтів з алкогольною та наркотичною залежністю.

Зниження уваги може тривати довший період, наприклад, у пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів, при ослабленні загального стану, при одночасному прийомі лоразепаму з іншими препаратами або в результаті ослаблення після перенесених операцій.

З обережністю препарат застосовується для лікування пацієнтів із закритокутовою глаукомою.

Залежність

Прийом бензодіазепінів може викликати психічну або фізичну залежність. Цей ризик підвищується при тривалому прийомі, високих дозах та у пацієнтів з відповідною схильністю, наприклад пацієнтів, що страждають алкогольною, лікарською залежністю, а також клінічно релевантними порушеннями особистості. Імовірність виникнення залежності знижується у разі призначення адекватного режиму дозування та тривалості терапії.

Синдром відміни виникає головним чином при різкому припиненні терапії і включає такі симптоми: тремор, неспокій, порушення сну, сплутаність свідомості, запаморочення, дратівливість, депресію, тривогу, головний біль, перенапруження, синдром рикошету, дисфорію, втрату відчуття реальності, порушення особистості, гіперакузію, поколювання та оніміння кінцівок, підвищену чутливість до світла та звуків, порушення відчуття та сприйняття, мимовільні рухи, втрату короткострокової пам’яті та зниження концентрації, гіпертермію. Також можуть спостерігатися такі симптоми, як пітливість, нудота, блювання, діарея, втрата апетиту, пальпітація та тахікардія, гіперрефлексія, абдомінальні спазми та спазми м’язів, порушення сприйняття та, у рідких випадках, делірії, галюцинації, панічні атаки, церебральні судомні напади і конвульсії. Судомні напади та конвульсії частіше спостерігаються у пацієнтів з уже наявними конвульсивними порушеннями або пацієнтів, які одночасно приймають інші препарати для зниження порога судомної готовності (наприклад, антидепресанти).

Виникнення синдрому відміни залежить від тривалості дії речовини і коливається від кількох годин до декількох тижнів або більше після припинення терапії.

Щоб мінімізувати ризик розвитку залежності, бензодіазепіни слід застосовувати лише після ретельної перевірки призначень інших лікарів та протягом мінімального строку (наприклад, як снодійне — не довше чотирьох тижнів). Тривалий прийом лоразепаму не рекомендується. Слід періодично перевіряти необхідність продовження лікування. Тривала терапія призначається лише окремим групам пацієнтів (наприклад, панічні атаки), співвідношення користь/ризик такої терапії недостатньо вивчене.

Для уникнення синдрому відміни у кожному випадку рекомендується поступова відміна препарату, при якій доза лоразепаму буде знижуватися поетапно. При виникненні синдрому відміни рекомендується частий та ретельний лікарський контроль і підтримка пацієнта.

Є дані, що при терапії бензодіазепінами розвивається толерантність до препарату.

Потенціал розвитку залежності від лоразепаму вищий за наявності алкогольної та наркотичної залежності.

Амнезія, психічні та «парадоксальні» реакції: див. розділ «Побічні реакції».

Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Діагнози, при яких застосовують Лоразепам-ЗН