фармакодинаміка. Фосфоміцин є антибіотиком бактерицидної дії (похідне фосфонової кислоти). Він інгібує синтез клітинної стінки бактерій, блокуючи один з перших етапів синтезу пептидоглікану.
Фосфоміцин [моно (2-аміно-2-гідроксиметил-1,3-пропандіол) (2R-цис)-(3-метилоксираніл) фосфонат] — антибіотик, який одержують з фосфонової кислоти та застосовують для лікування інфекцій сечовивідних шляхів.
Фосфоміцин впливає на перший етап синтезу клітинної стінки бактерій.
Структура фосфоміцину аналогічна структурі фосфоенолпірувату. Саме тому він інактивує фермент енолпірувіл-трансферазу, тим самим незворотно блокуючи конденсацію уридиндифосфат-N-ацетилглюкозаміну з фосфоенолпіруватом, одну з перших стадій синтезу клітинної стінки бактерій. Фосфоміцин може також знижувати адгезію бактерій на епітелії слизової оболонки сечового міхура, яка може бути провокуючим фактором розвитку рецидивуючих інфекцій.
У таблиці нижче представлені дані активності фосфоміцину трометамолу in vitro проти клінічно ізольованих мікроорганізмів. Мінімальна інгібуюча концентрація (МIК) була визначена диско-дифузним методом з використанням дисків фосфоміцину трометамолу 200 мкг.
Мікроорганізми з діаметром зони повного пригнічення >16 мм (на середовищі Мюллера — Хінтона) класифікувалися як чутливі (що відповідає 200 мкг/мл).

	МIК₉₀ (мкг/мл)	Дiапазон
Чутливі мікроорганізми
E. coli	8	0,25–128
Klebsiella	32	2–128
Citrobacter spp.	2	0,25–2
Enterobacter spp.	16	0,5–64
Proteus mirabilis	128	0,12–256
S. faecalis	60	8–256
Стійкі мікроорганізми (діаметр зони повного пригнічення >16 мм)
Serratia spp.	32
Enterobacter cloacae	256
Pseudomonas aeruginosa	256
Morganella morganii	>256
Providencia rettgeri	>256
Providencia stuartii	>256
Pseudomonas spp.	>256

Резистентність/перехресна резистентність. Фосфоміцин зберігає свою ефективність щодо найбільш поширених бактерій, виявлених при інфекціях сечовивідних шляхів.
Лише деякі бактерії можуть набути резистентності. Показник резистентності E. coli, яка викликає розвиток неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів, є вкрай низьким.
Велика частина мультирезистентних E. coli та інших ентеробактерій, що продукують бета-лактамази розширеного спектра, чутливі до фосфоміцину. Так само більшість типів резистентного до метициліну золотистого стафілококу чутливі до фосфоміцину.
До цього часу не зареєстровано випадків перехресної резистентності з іншими антибактеріальними речовинами. Перехресна резистентність малоймовірна, оскільки фосфоміцин відрізняється від будь-якого іншого антибіотика за хімічною структурою та має унікальний механізм дії.
Клінічна ефективність. Фосфоміцин має широкий спектр антибактеріальної дії, в тому числі щодо більшості грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, що спричиняють інфекції сечовивідних шляхів, а також штамів, що продукують пенiцилiназу.
In vivo виявлено резистентність до Enterobacter spp., Klebsiella spp., Enterococci, Proteus mirabilis, Staphylococcus aureus та Staphylococcus saprophyticus.
Крім того, фосфоміцин знижує адгезію бактерій на епітелії слизової оболонки сечового міхура, яка може бути провокуючим фактором розвитку рецидивуючих інфекцій.
Фармакокінетика. Абсорбція. Після перорального застосування близько 50% фосфоміцину швидко всмоктується. Після прийому 50 мг/кг маси тіла час досягнення C_max у плазмі крові становить 2–2,5 год, а C_max у плазмі крові — 20–30 мкг/мл.
Розподіл. Зв’язування фосфоміцину з білками плазми крові дуже низьке (менше 5%). Об’єм розподілу становить 1,5–2,4 л/кг маси тіла.
Фосфоміцин проникає через плацентарний бар’єр і виділяється у грудне молоко.
Метаболізм. Фосфоміцин не метаболізується.
Виведення. T_½ з плазми крові становить близько 4 год. Після одноразового прийому 3 г фосфоміцину концентрація в сечі 1800–3000 мкг/мл досягається через 2–4 год. Терапевтично ефективні концентрації (200–300 мкг/мл) зберігаються до 48 год після введення. Близько 40–50% дози виводиться із сечею протягом перших 48 год у незміненому вигляді.
Кінетика в особливих групах пацієнтів. У пацієнтів з нирковою недостатністю виведення фосфоміцину сповільнюється відповідно до ступеня функціонального порушення, тоді як T_½ збільшується (до 50 год при кліренсі креатиніну 10 мл/хв).

Діагнози, при яких застосовують Фосфомед