Немеланомний рак шкіри.

Підвищення ризику виникнення немеланомного раку шкіри (НМРШ) зі збільшенням кумулятивної дози ГХТЗ було виявлено в двох фармакоепідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізувальна дія ГХТЗ може бути механізмом розвитку цієї патології.

Пацієнтів, які приймають ГХТЗ окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід поінформувати про ризик розвитку НМРШ, особливо при тривалому застосуванні, про необхідність регулярно оглядати шкіру та негайно повідомляти лікаря про нові ураження або про будь-які підозрілі новоутворення на шкірі, зміни уражень шкіри або родимок.

Для зниження ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід поінформувати про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла і УФ-опромінення, а в разі їх впливу — про необхідність адекватного захисту шкірних покривів. Необхідно в найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу.

Пацієнтам, які раніше перенесли НМРШ, також може знадобитися перегляд застосування ГХТЗ.

Порушення функцій нирок.

Пацієнтам з вираженими порушеннями функції нирок слід з обережністю застосовувати діуретики, в т.ч. гідрохлортіазид. Тіазиди можуть спричинити або прискорити розвиток азотемії та посилити вже існуючі порушення функцій нирок. Можливі кумулятивні ефекти препарату. При прогресуванні порушення функції нирок, суттєвому посиленні азотемії та розвитку олігурії застосування діуретика слід припинити.

Порушення функцій печінки.

Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або з прогресуючими захворюваннями печінки, оскільки ці препарати можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть незначні зміни водно-електролітного балансу або рівня аміаку крові можуть спровокувати/прискорити розвиток печінкової коми, печінкової енцефалопатії, гепаторенального синдрому. У цьому випадку лікування діуретиками слід припинити.

Реакції гіперчутливості.

Слід пам'ятати про можливість їх виникнення у пацієнтів з/без алергічних захворювань або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялося про розвиток або загострення захворювань сполучної тканини, наприклад системного червоного вовчаку, на тлі прийому тіазидів.

Хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома.

Гідрохлортіазид може спричинити реакцію ідіосинкразії, що призводить до розвитку хоріоїдального випоту з дефектом зорового поля, гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми характеризуються гострим початком зниження гостроти зору та/або очного болю і зазвичай розвиваються від кількох годин до кількох тижнів від початку лікування гідрохлортіазидом.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Первинним заходом лікування є припинення застосування гідрохлортіазиду якомога швидше. Надалі слід розглянути невідкладне медикаментозне або хірургічне лікування, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність.

Після прийому гідрохлортіазиду повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легенів зазвичай розвивається протягом кількох хвилин або годин після його прийому. На початку захворювання симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення легеневої функції та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, прийом гідрохлортіазиду слід припинити та провести відповідне лікування. Гідрохлортіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлортіазиду.

Водний та електролітний баланс.

Застосування тіазидів слід розпочинати тільки після корекції вже існуючих порушень водно-електролітного балансу.

Усіх пацієнтів, які отримують терапію діуретиками, слід обстежувати для виявлення можливого водно-електролітного дисбалансу, у т.ч. гіповолемії, гіпонатріємії, гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіпохлоремічного алкалозу. Слід регулярно контролювати концентрації калію, магнію, натрію та інших електролітів крові, а також кліренс креатиніну плазми крові при тривалому застосуванні діуретиків.

Визначення рівнів електролітів у сироватці крові та сечі особливо важливо, коли пацієнт страждає надмірним блюванням та/або діареєю або отримує парентерально рідини.

На рівень електролітів сироватки крові також може впливати одночасне застосування таких препаратів, як серцеві глікозиди, глюкокортикостероїди, адренокортикотропний гормон.

Тіазиди слід застосовувати з обережністю при захворюваннях, що супроводжуються підвищеною втратою калію. Гіпокаліємія може підвищувати токсичні ефекти серцевих глікозидів (наприклад, вентрикулярну збудливість). Конкурентний дефіцит магнію може ускладнити корекцію гіпокаліємії. При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду пацієнтам рекомендується дотримуватися дієти, збагаченої калієм, та/або застосування препаратів калію.

У пацієнтів з набряками у спекотну погоду може виникати дилюційна гіпонатріємія; відповідними коригуючими заходами є обмеження води, а не введення солі, крім випадків, коли гіпонатріємія загрожує життю.

Моніторинг електролітів сироватки крові особливо показаний пацієнтам літнього віку, пацієнтам з асцитом внаслідок цирозу печінки або з набряками внаслідок нефротичного синдрому. У випадку нефротичного синдрому гідрохлортіазид слід застосовувати тільки під суворим контролем у пацієнтів з нормальним рівнем калію крові, без ознак гіповолемії або тяжкої гіпоальбумінемії.

Попереджувальними симптомами водно-електролітного дисбалансу, незалежно від причини, є сухість у роті, відчуття спраги, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, сплутаність свідомості, судоми, м'язові болі або спазми (крампи), м'язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота, блювання.

Артеріальна гіпотензія та гіпотензивні препарати.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптомтоматична артеріальна гіпотензія. Тізиди можуть посилювати дію інших антигіпертензивних препаратів. При сумісному застосуванні з гідрохлортіазидом може виникнути необхідність зменшення дози гіпотензивних препаратів для попередження надмірного зниження артеріального тиску. Антигіпертензивна дія гідрохлортіазиду може посилитися після симпатектомії.

Ішемічна хвороба серця, судин головного мозку, стеноз аортального і мітрального клапанів.

Препарат слід призначати з обережністю через можливе надмірне зниження артеріального тиску, яке може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. З особливою обережністю призначати пацієнтам при церебральному та коронарному атеросклерозі.

Пацієнти літнього віку.

При призначенні гідрохлортіазиду слід враховувати, що пацієнти цієї вікової категорії можуть бути більш чутливі до препарату, тому вдвічі зменшена терапевтична доза може бути достатньою. Необхідно враховувати, що у пацієнтів літнього віку кліренс креатиніну залежить від віку, маси тіла, статі.

Метаболічні та ендокринологічні ефекти.

Діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення толерантності до глюкози, розвиток гіперглікемії. Може виникнути потреба в корекції доз інсуліну та оральних гіпоглікемічних засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Можлива маніфестація латентного діабету під час терапії тіазидами.

Діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і, як наслідок, спричиняти незначне транзиторне підвищення його рівня у плазмі крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу. Патологічні зміни у паращитовидних залозах з гіперкальціємією та гіпофосфатемією спостерігалися у деяких пацієнтів при тривалий терапії тіазидами. Прийом тіазидів слід припинити перед обстеженням функції паращитовидних залоз.

При застосуванні гідрохлортіазиду може підвищуватися концентрація вільного білірубіну у сироватці крові (внаслідок витіснення зі зв’язку з альбумінами). Можливе підвищення рівня холестерину, ЛПНП та тригліцеридів.

Тіазиди можуть знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові без ознак порушення функції щитовидної залози.

У деяких пацієнтів лікування тіазидами може спричинити гіперурикемію та погіршити перебіг/спровокувати напад подагри у схильних до цього пацієнтів.

На тлі застосування гідрохлортіазиду можливі хибно-позитивні результати антидопінгового тесту. Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.

Аналоги Гідрохлортіазид