Октенісепт ― місцевий антисептик та дезінфікуючий засіб, показаний до застосування при широкому спектрі місцевих інфекційно-запальних процесів, а також перед діагностичними та хірургічними втручаннями. У якості діючих речовин Октенісепт містить октенідину дигідрохлорид (0,001%) та 2-феноксіетанол (2%).

Октенідин

Октенідину дигідрохлорид (октенідин) був запропонований для лікування запальних захворювань шкірних покривів, слизових оболонок та ран близько 40 років тому і на даний час схвалений у якості антисептика у деяких європейських країнах (Hübner N.O. et al., 2010), є ефективним антисептичним лікарським засобом, механізм дії якого ґрунтується на дестабілізації плазматичної мембрани мікроорганізмів. При цьому ризик розвитку лікарської стійкості є мінімальним, оскільки задіяна вся клітинна структура, а не конкретна молекулярна мішень (Szostak K. et al., 2018). Октенідин зв’язується з негативно зарядженими поверхнями оболонок мікробних клітин, порушує метаболізм мікроклітин та таким чином інактивує грампозитивні та грамнегативні бактерії, дріжджі, дерматофіти, віруси та ехінококові кісти (Hübner N.O. et al., 2010).
У той час як резистентність до антибіотиків повсюдно зростає, що обмежує їх терапевтичне застосування, антисептики з неспецифічними механізмами дії вкрай рідко викликають формування стійкості до них патогенів. Антисептики застосовуються місцево з метою зниження ризику колонізації або передачі патогенних мікроорганізмів та, відповідно, ризику зараження або для місцевого лікування інфекцій.
Особливо важливим завданням є боротьба з колонізацією шкіри мікроорганізмами, які є стійкими до антибіотиків, такими як стійкий до метициліну Staphylococcus aureus (MRSA). Показано, що препарати на основі октенідину є ефективними у випадках колонізації MRSA (Rengelshausen J., 2000; Rohr U. et al., 2003).
У дослідженні на новозеландських білих кроликах оцінювали несприятливі ефекти октенідину на непошкоджену шкіру. 2% розчин октенідину наносили на здорову шкіру тварин. Розвиток несприятливих ефектів порівнювали з групами, у яких кроликам наносили на шкіру розчин, що містить 4% пропан-2-ол або воду відповідно. Лікування октенідином не призвело до пошкоджувального або подразнювального ефекту (Hübner N.O. et al., 2010).
Ще одне широко розповсюджене захворювання, що піддається місцевій терапії, — це кандидоз піхви та вульви (молочниця). Була вивчена можливість застосування даного препарату у лікуванні гострого вагінального кандидозу. У лікуванні взяла участь 291 жінка з даним захворюванням. Відповідно до отриманих даних октенідин є підходящою альтернативою клотримазолу при лікуванні вагінального кандидозу (Friese K. et al., 2003). Даний препарат продемонстрував свою актуальність і в стоматології, оскільки він має виражену антимікробну дію у складі протизапальної терапії при захворюваннях пародонту (Hübner N.O. et al., 2010). У моделях in vitro інгібування утворення нальоту при застосуванні октенідину було більш ефективним, ніж при обробці хлоргексидином. У клінічних дослідженнях октенідин переважав плацебо стосовно зменшення вираженості гінгівіту, кровоточивості ясен та утворення нальоту (Beiswanger B.B. et al., 1990), а також продемонстрував здатність інгібувати адгезію Candida spp. на букальному епітелії (Ghannoum M.A. et al., 1990). Його широка спектральна ефективність, включаючи грампозитивні, а також грамнегативні мікроорганізми та дріжджі, дозволяє застосовувати октенідин для обробки порожнини рота у пацієнтів на штучній вентиляції легень, а також пацієнтів, що отримують інгаляційну терапію глюкокортикоїдами (Hübner N.O. et al., 2010). Хороша переносимість та сприятливий ефект при полосканні порожнини рота октенідином були підтверджені в клінічному дослідженні, у якому у якості первинних кінцевих точок оцінювалися розвиток гінгівіту, стан м’яких тканин порожнини рота та утворення зубного нальоту (Beiswanger B.B. et al., 1990).
При поєднаному застосуванні октенідину з антибіотиками, вірогідно, розвивається синергічний ефект, проте цей факт потребує подальшого вивчення у клінічних дослідженнях (Hübner N.O. et al., 2010).
У результаті проведених досліджень на клітинних культурах in vitro та експлантах було встановлено, що цитотоксичність октенідину є порівнянною із такою хлоргексидину (Kramer A. et al., 1998). У еритроцитах та гранулоцитах, інкубованих з октенідином у концентраціях до 0,05% протягом 30 хв, не виявили метаболічних порушень (Wagner K.H. et al., 2004). Також вивчалася репродуктивна токсичність октенідину на тваринах. Октенідин не викликав ні репродуктивного, ні негативного впливу на розвиток у щурів та кроликів. У щурів та кроликів, що отримували перорально октенідин перед спарюванням, не виявлено несприятливого впливу на сперматогенез або оогенез, фертильність та репродуктивні параметри, перебіг вагітності, пологи та лактацію. Ембріотоксичних або тератогенних ефектів не зареєстровано. Октенідин не впливав ані на виживаність, ані на постнатальний розвиток нащадків (Hübner N.O. et al., 2010). Також відмічено, що місцеве застосування октенідину не викликає фотосенсибілізації.
Заходи перестороги включають рекомендації не вводити октенідин глибоко в тканини за допомогою шприца. Також не слід застосовувати октенідин для зрошення суглобів, оскільки навіть концентрація 0,005% октенідину є токсичною для хряща (Müller G., Kramer A., 2005). Після зрошення октенідином під тиском глибоких проникаючих колотих ран у дітей розвивалися ускладнення у вигляді тяжких тривалих набряків (Hülsemann W., Habenicht R., 2009). Як наслідок, октенідин протипоказаний для зрошення колотих ран або порожнин ран під тиском, якщо не забезпечується вільний відтік та дренаж. Октенідин не схвалений для зрошення очеревини, оскільки проведено мало досліджень у цій сфері (Hübner N.O. et al., 2010).

2-феноксіетанол

Оскільки октенідин є гідрофобною сполукою, для підвищення його ефективності потрібен органічний розчинник, такий як феноксіетанол (Szostak K. et al., 2018).
Феноксіетанол, або 2-феноксіетанол, являє собою феніловий ефір етиленгліколю. Ця речовина широко застосовується протягом декількох десятиліть у якості консерванта та у лікарських препаратах та косметиці, як фіксатор у парфумерній промисловості. Також він використовується у промисловості як розчинник ацетату целюлози, деяких пігментів та смол, як консервант для мастильних матеріалів. Феноксіетанол має широкий спектр антимікробної активності. Він є ефективним проти різноманітних грамнегативних та грампозитивних бактерій, а також проти дріжджів і чинить лише слабкий інгібуючий вплив на резидентну мікрофлору шкіри. За даними Наукового комітету з безпеки споживачів, феноксіетанол є безпечним для всіх людей, включаючи дітей усіх вікових груп, при його застосуванні у якості консерванта в косметичних засобах з максимальною концентрацією 1%. Несприятливі системні ефекти від дії даної речовини спостерігалися у дослідженнях на тваринах лише при застосуванні доз, що багаторазово перевищували встановлені (приблизно у 200 разів та вище). Застосування феноксіетанолу дуже рідко призводить до розвитку алергічних реакцій. Він вважається одним з найбільш добре переносимих консервантів, що використовуються у косметичних продуктах (Dréno B. et al., 2019).

Октенісепт у дослідженнях

Комбинація на водній основі 0,1% октенідину дигідрохлориду та 2% 2-феноксіетанолу зареєстрована в багатьох європейських країнах у якості антисептичного розчину (Октенісепт) для місцевого лікування з високою антимікробною активністю (Szostak K. et al., 2018). У дослідженнях на тваринах показана низька всмоктуваність даного препарату через шкіру (Szostak K. et al., 2018).
Вульгарні вугрі (Acne vulgaris) ― розповсюджене у всьому світі захворювання шкіри, що уражує сальні фолікули. Зазвичай вугровий висип уражує перш за все обличчя, але також може розповсюджуватися на груди та спину. Ця проблема є не лише косметичною, акне можуть ускладнюватися фурункульозом або утворенням карбункулів, окрім того, це викликає значний психологічний дискомфорт. Розповсюдженість протягом життя становить майже 100% населення, у більшості підлітків з’являються прищі, вони відрізняються лише за ступенем вираженості (Mayr-Kanhäuser S. et al., 2008). До 30% пацієнтів при цьому потребують лікування, а системні антибіотики є препаратами, що часто застосовуються для терапії вугрів. При цьому останніми роками зростає кількість стійких штамів бактерій, що викликають вугровий висип, у зв’язку з чим особливо важливим стає пошук шляхів терапії вугрів без застосування антибіотиків. Застосування місцевих антисептиків як у монотерапії, так і в комбінації із антибіотиками може знизити розвиток резистентності патогенних мікроорганізмів. Зі збільшенням кількості стійких до антибіотиків штамів мікроорганізмів пошук альтернативних методів лікування став особливо важливим. У одному з досліджень у терапії акне легкого та середнього ступеня вираженості вивчалася ефективність комбінації антисептичних речовин октенідину дигідрохлориду та 2-феноксіетанолу (О/Ф). 30 пацієнтів отримали інструкції щодо застосування О/Ф 1–2 рази на добу протягом 6 тиж (період терапії). Для визначення ефективності комбінації даних речовин документувалася кількість запальних та незапальних елементів висипу при звичайному освітленні та за допомогою флуоресцентної лампи. Для виключення суб’єктивності оцінки проводилася фотодокументація клінічної картини. У більшості пацієнтів кількість папул та пустул зменшилася більше ніж на 50%. Легкі побічні реакції (еритема, печіння та лущення) спостерігалися у 2 пацієнтів. Інших несприятливих явищ не відмічено. Відповідно, О/Ф був дуже ефективним при лікуванні вугрів на обличчі. У той же час не виявлено суттєвої ефективності препарату при терапії незапальних уражень шкіри обличчя (Mayr-Kanhäuser S. et al., 2008).
Колонізація патогенними мікроорганізмами є основною причиною порушення відновлення тканин. Обробка шкіри розчином О/Ф зумовлює видалення бактерій на 99% (Lademann J. et al., 2012).
Октенісепт ― антисептик, що широко застосовується та відповідає сучасній концепції лікування ран. Вважається, що він має дуже низький алергенний потенціал. У одному з досліджень брали участь 251 хворий, яким проводили терапію ран Октенісептом; у 11 розвинулися ознаки контактного дерматиту, вираженість симптомів якого зменшилася після відміни антисептика. Щонайменше у 3 випадках із 11 було встановлено, що реакція виникала на компоненти кокамідопропілбетаїн та феноксіетанол, але не на октенідину дигідрохлорид. Таким чином, контактний дерматит при лікуванні Октенісептом розвинувся у більш ніж у 3% пацієнтів. Дослідники також звертають увагу на те, що проблематично розмежувати контактний дерматит залежно від його етіології. Це пов’язано з тим, що симптоми, які виникають внаслідок алергічної реакції на компоненти антисептика, та контактний дерматит внаслідок подразнювальної дії будь-якого з компонентів препарату є дуже схожими (Calow T. et al., 2009). Існують й інші повідомлення щодо подразнювальної дії 2-феноксіетанолу, що входить до складу Октенісепту, особливо при нанесенні на відкриті рани та слизові оболонки (Szostak K. et al., 2018).
У дослідженні на свинях було вивчено вплив октенідину дигідрохлориду та феноксіетанолу на загоєння ран. Обробка ран досліджуваним складом не впливала на швидкість загоєння ран у свиней; 1-шу групу порівняння обробляли повідон-йодом, 2-гу групу не обробляли (Stahl et al., 2008).
Ще в одному дослідженні були вивчені ефективність та переносимість комбінації О/Ф для лікування бактеріального вагінозу в період вагітності та потенційний вплив вагінозу на передчасні пологи та низьку масу тіла у новонароджених. Складність лікування бактеріального вагінозу у вагітних пов’язана зі значними обмеженнями у виборі допустимих лікарських засобів, як місцевих, так і системних. У дослідженні взяли участь 109 вагітних із характерними симптомами бактеріального вагінозу та підвищеними значеннями піхвового pH (>4,5). Після курсу місцевого застосування О/Ф рН знизився до ≤4,5 у 67,9%. У вагітних, що отримували лікування даним препаратом, передчасні пологи не зареєстровані, маса тіла жодного новонародженого при народженні не становила <2000 г. Показники передчасних пологів та народження новонароджених із низькою масою тіла були зіставними між вагітними, що отримували лікування бактеріального вагінозу О/Ф, та вагітними без ознак даного захворювання. Бактеріальний вагіноз є одним із факторів ризику розвитку передчасних пологів, виходячи із цього також оцінювався потенційний вплив місцевого лікування О/Ф на ризик розвитку передчасних пологів та низьку масу тіла новонароджених (Briese V. et al., 2011).

Висновки

Для правильного вибору антисептика необхідно враховувати дані щодо ефективності, механізму дії, взаємодії, токсичності та безпеки, протипоказань до застосування конкретного препарату. Октенісепт ― препарат для місцевого застосування завдяки тому, що він простий у застосуванні та безпечний, хімічно стабільний та нетоксичний для людини та оточуючого середовища. Його популярність ґрунтується на вираженому клінічному ефекті та хорошій місцевій переносимості.

Діагнози, при яких застосовують Октенісепт