Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз ― це препарат, дія якого забезпечується класичною антибактеріальною речовиною, його активною речовиною є бензилпеніциліну натрієва сіль. Пеніцилін ― перший відкритий антибіотик ― усе ще зберігає свою актуальність для сучасної медичної практики, незважаючи на розроблену велику кількість нових антибіотиків. Після того як ця речовина була відкрита в першій половині ХХ ст., змінилися режим його введення, мінімальні необхідні терапевтичні дози, а також були розроблені форми пеніциліну з пролонгованою дією. Історія використання продуктів життєдіяльності плісеневих грибів роду Penicillum бере свій початок ще з 1870-х років, коли О.Г. Полотебнов та В.А. Манассеїн звернули увагу на бактерицидні властивості зеленої плісняви. Однак тоді результати їхніх досліджень не знайшли відповідного використання. У подальшому дослідники декілька разів поверталися до цього питання до тих пір, поки Олександр Флемінг у 1929 р. не оприлюднив статтю про отриманий з Penicillinum notatum бактерицидний засіб. У подальшому його ідею розвинули оксфордські вчені Говард Флорі на Ернст Чейн, які присвятили свою роботу промисловому виробництву пеніциліну (Сур С., 2019). У результаті у 1945 р. Флемінгу, Чейну та Флорі за відкриття пеніциліну була присуджена Нобелівська премія у сфері фізіології та медицини.
Бензилпеніцилін пережив зліт, потім був витіснений новими препаратами, однак оскільки штами патогенних мікроорганізмів, що циркулюють у популяції, схильні виробляти резистентність до популярних на поточний момент антибіотиків, препарати, що вважалися застарілими, знову повертаються до арсеналу практичного лікаря.

Як діє бензилпеніцилін, що входить до складу Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз, його використання

Бензилпеніцилін (також відомий як пеніцилін G або ж за своєю хімічною формулою — 6-амінопеніцилінової кислоти N-фенілацетамід) є представником великої групи бета-лактамних антибіотиків та характеризується переважно бактерицидним механізмом дії. Він інгібує транс- та карбопептидази — клітинні ензими, які відповідають за синтез пептидоглікану. Пептидоглікан — це один зі структуроутворюючих компонентів зовнішньої мембрани всіх мікроорганізмів. Тому порушення його синтезу призводить до руйнування клітинної стінки, втрати захисного мукополісахаридного шару клітини, порушення процесів клітинного поділу, а також до вищої доступності клітини мікроба для фагоцитозу (Бескровная Л.В., 2002). Оскільки пептидоглікан є обов’язковим структурним компонентом мікробної клітини, то різною мірою піддаються дії бензилпеніциліну всі мікроорганізми, незалежно від того, чи є вони грампозитивними, чи грамнегативними. Істинна природна нечутливість відмічається тільки у Mycoplasma spp., оскільки цей мікроорганізм у принципі не має клітинної стінки та, відповідно, його життєдіяльність не залежить від синтезу пептидоглікану.
Окрім того, бензилпеніцилін також не вбиває хламідій, рикетсій, бруцел, легіонел та ін., тобто ті мікроорганізми, які є облігатними чи факультативними внутрішньоклітинними паразитами (Сидоренко С.В., 1997).
Афінність ензимів-мішеней до дії антибіотику різна, і чим вона нижча, тим вища концентрація діючої речовини потрібна для настання ефекту. Однак реальна бактерицидна активність бензилпеніциліну залежить не лише від концентрації його у вогнищі інфекції або в системному кровотоку. Для зв’язування з ензимами-мішенями антибіотик має потрапити в цитоплазму бактеріальної клітини. Це не є проблемою, якщо мова йде про грампозитивні мікроорганізми — їх капсула та пептидоглікан не перешкоджають дифузії бета-лактамів. Що ж стосується грамнегативних бактерій, то їх зовнішній ліпополісахаридний шар для бета-лактамів є майже нездоланною перешкодою. Єдиний шлях проникнення — поріни зовнішньої мембрани (білкові структури лійкоподібної форми, які забезпечують транспорт нутрієнтів усередину мікробної клітини). Окрім того, набута резистентність мікроорганізмів до бета-лактамних антибіотиків пов’язана з появою бета-лактамази — ферменту, завданням якому є гідроліз бета-лактамного кільця антибіотиків. У результаті бета-лактамази ефективно нейтралізують діючу речовину. Не встановлено, у яких умовах з’явилася бактеріальна бета-лактамаза, однак у результаті процесів міжвидового генного переносу вона отримала велике поширення серед патогенних мікроорганізмів (Сидоренко С.В., 1997).
Такі характеристики бензилпеніциліну, що входить до складу препарату Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз, і зумовлюють різноманітність клінічних рекомендацій до використання:
• бактеріальний ендокардит. Ця патологія викликана найрізномінанітнішими збудниками: від стафілококів та стрептококів до ешерихій, протеїв, сальмонел та клебсієл (Гуревич М.А., 2014). Описаний випадок успішного лікування бактеріального ендокардиту, викликаного Enterococcus faecalis (Suzuki H., 2019). При цьому бензилпеніцилін використовували в поєднанні з цефтріаксоном;
• тонзиліти у дітей, викликані бета-гемолітичним стрептококом групи А. Причому після курсу лікування бензилпеніциліном рекомендоване одноразове введення пролонгованої форми пеніциліну з метою профілактики ревматизму в майбутньому (Краснова Е.И., 2006);
• сибірська виразка (Emet M., 2017). Bacillus antracis демонструє виражену чутливість до бензилпеніциліну;
• шкірні та раневі інфекції. У першу чергу, це бешиха, а також поширений серед тваринників еризипелоїд;
• гнійні хірургічні процеси: медіастиніт, емпієма плеври, перикардит, перитоніт, сепсис;
• гнійні ускладнення в нейрохірургії: абсцес головного мозку різної етіології, інфікування післяопераційної рани, флегмона зводу черепа тощо (Зозуля Ю.А., 2008);
• гнійно-деструктивні патологічні процеси в ортопедії: остеомієліт, гнійний артрит;
• лептоспіроз (Страчунский Л.С., 2004);
• стафілококові інфекції за умови відсутності бета-лактамазної активності;
• скарлатина (Павлова Н.В., 2011);
• отруєння грибами, наприклад блідою поганкою (інструкція МОЗ України);
• сифіліс будь-якої стадії, навіть до нейросифілісу (Nitrini R., 1987). Однак якщо при первинному або вторинному достатньо тільки системного (в/м, в/в) введення, при нейросифілісі також має значення досягнення терапевтичних концентрацій діючої речовини в лікворі, тому необхідно додатково вводити препарат інтралюмбально (Mohr J.A., 1976);
• актиномікоз будь-якої локалізації: щелепно-лицевої, черевної, грудної, ЦНС (Stabrowski T., 2019);
• дифтерія, а також інфекції, викликані нетоксигенними штамами коринебактерій (Фролова Я.Н., 2014). Ерадикацію токсигенних штамів коринебактерій потрібно обов’язково поєднувати з антитоксичною сироваткою;
• кліщовий бореліоз, також відомий як хвороба Лайма (Лукашова Л.В., 2006);
• хвороба Уїпла (Белов Б.С., 2013);
• терапія бактеріальних інфекцій у період вагітності;
• бензилпеніцилін можна вводити жінці під час пологів, якщо зі станом здоров’я породіллі (або з іншими клінічними обставинами) пов’язаний ризик розвитку сепсису, викликаного бета-гемолітичним стрептококом групи А, у новонароджених, причому не тільки доношених, а й народжених передчасно (Barber E.L., 2008). Саме бензилпеніцилін є препаратом вибору серед усіх бета-лактамних антибіотиків (Amstey M.S., 1994);
• захворювання, викликані Streptococcus milleri (Berardi-Grassias L., 1988), Str. viridans, Str. pneumoniae;
• лікування поствакцинальної ангіни (виразково-некротичного тонзиліту) після використання таких рідкісних вакцин, як, наприклад, противіспова вакцина (Бондарев В.П., 2010);
• інші інфекції, що викликані Peptococcus spp., Salmonella spp.,Proteus mirabilis, Shigella spp., ентерококами, фузобактеріями;
• захворювання, що викликані специфічними патогенами — пастерельоз, лістеріоз, правець.

Переваги Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз

Препарат Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз характеризується гарним проникненням у такі важкодоступні утворення та тканини, як кістки, клапани серця, ліквор. Препарат має доволі короткий період напіввиведення, причому більша частина його виділяється нирками в незміненому вигляді (85–95%). Окрім того, бензилпеніцилін не може тривало циркулювати в системному кровотоку через те, що сироватка людської крові має власну бета-лактамазну активність за рахунок альбумінової фракції білка та поліклональних IgG (Жильцов И.В., 2011).
Бензилпеніциліну натрієва сіль характеризується низькою токсичністю, тому Пеніцилін G натрієву сіль Сандоз можна використовувати навіть для лікування вагітних та дітей з народження (інструкція МОЗ України). Але важливо враховувати, що у недоношених дітей сповільнені процеси метаболізму та екскреції, тому необхідно не тільки ретельно підраховувати дозу відповідно до маси тіла, а й регулювати кратність введення препарату. Окрім того, у дітей віком молодше 2 років віддається перевага внутрішньовенному шляху введення.
Пеніцилін G натрієву сіль Сандоз можна вводити не тільки системно, а й локально. Препарат підходить також для внутрішньоплеврального, внутрішньосуглобового та інтралюбмального введення. В останньому випадку перед введенням розчину препарату необхідно попередньо евакуювати відповідну кількість ліквору з метою попередження внутрішньочерепної гіпертензії.

Що важливо враховувати при призначенні Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз

Бензилпеніциліну натрієва сіль є потужним алергеном. Причому може спостерігатися реакція при першому контакті з антибіотиком в осіб з іншими видами алергії, а також перехресні реакції з представниками наступних поколінь бета-лактамних антибіотиків (наприклад із цефалоспоринами) (інструкція МОЗ України). Тому перед початком курсу лікування необхідно провести внутрішньошкірну пробу на чутливість.
Препарат можна вводити різними шляхами: в/в болюсно або у вигляді короткочасної крапельниці, а також локально. Але в якості розчинника для Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз може бути використана лише вода для ін’єкцій. Причому готовий розчин слід ввести одразу ж, його не можна зберігати, оскільки розчинений бензилпеніцилін має властивість розпадатися з утворенням неактивних кінцевих продуктів. З тієї ж причини Пеніцилін G натрієву сіль Сандоз категорично не можна вводити одночасно з будь-якими іншими ін’єкційними препаратами чи розчинами для інфузій.
Окрім того, препарат недоцільно комбінувати з лікарськими засобами, які спричиняють бактеріостатичну дію, оскільки він діє на клітини, які активно ростуть та розмножуються. Поєднання Пеніцилін G натрієвої солі Сандоз з іншими антибіотиками припустиме лише в тому випадку, коли очікуються синергізм діючих речовин або будь-які додаткові ефекти.
Курс лікування Пеніциліном G натрієвою сіллю Сандоз має бути достатньо тривалим — 10 днів або більше, а в якості критерію достатньої терапії можна використовувати клінічні симптоми основного захворювання — введення препарату триває ще 3 дні після зникнення симптомів основного захворювання.
Деякі дослідники (Raichle M.E., 1971) повідомляють про те, що в/в введення бензилпеніциліну натрієвої солі може викликати нейротоксичні побічні ефекти. Подібні ефекти описані також при внутрішньошлуночковому введенні препарату та його інстиляції в додаткові пазухи носа (Fossieck B. Jr., 1974). Ці побічні ефекти включають виникнення судом, менінгеальні симптоми або набряк головного мозку та зазвичай асоціюється з введенням високих доз препарату (для дорослого доза більше 20 млн МО бензилпеніциліну).
Також якщо Пеніциліну G натрієва сіль Сандоз використовується для лікування спірохетозів або інфекцій, що викликані грамнегативною флорою, не виключений розвиток реакції Яриша — Герксгеймера. Це специфічне ускладнення, що викликане одночасним вивільненням великої кількості ендотоксину (Конева О.А., 2002).
Хоча бензилпеніцилін все ще показаний для лікування негоспітальної пневмонії, його використання обмежене через алергенність та необхідну велику кратність введення.
Через широке поширення резистентних штамів перед призначенням курсу лікування рекомендовано визначати чутливість збудника патологічного процесу до бензилпеніциліну.

Висновок

Таким чином, Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз знову займає своє місце у клінічній практиці — сьогодні бензилпеніцилін переживає свій ренесанс через те, що він широко не використовувався більше двох десятирічь. І хоча в наш час актуальна проблема резистентності до бета-лактамних антибактеріальних препаратів, у тому числі серед патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, сьогодні велика кількість рідкісних інфекційних захворювань піддається успішному лікуванню бензилпеніциліну натрієвою сіллю. Тим більше що бензилпеніцилін відрізняється низькою токсичністю та підходить для використання практично у всіх категорій пацієнтів (Сур С., 2019). Окрім того, у сучасній фармації є арсенал інгібіторів лактамаз, які підвищують стабільність діючої речовини. Тому препарати пеніциліну включені в сучасні протоколи лікування ВООЗ.

Аналоги Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз®