Хронічна венозна недостатність ― це складний патологічний процес, який уражує представників обох статей у різні періоди життя, особливо у період соціальної, трудової та репродуктивної активності. І якщо на ранніх етапах до проявів належать набряк кінцівок та болісність по ходу підшкірних вен, то при подальшому прогресуванні розвивається варикозне розширення вен, яке не лише являє собою косметичний дефект, але й може викликати серйозні ускладнення. Це пов’язано з тим, що венозна недостатність має багатокомпонентний патогенез, у якому затримка рідини у тканинах є не єдиною проблемою. Також у патогенезі хронічної венозної недостатності значущу роль відіграють агрегація еритроцитів та зниження профібринолітичної активності (Boisseau M.R., 1995). Це важливо враховувати, оскільки кров у судинному руслі поводиться як нен’ютонівська рідина із широким діапазоном характеристик в’язкості. З гемодинамічної точки зору, локальне підвищення в’язкості крові може обтяжувати розлади венозного кровообігу, оскільки сповільнення чи зупинка кровотоку є предиктором ішемії. Окрім того, підвищення в’язкості крові може бути асоційованим зі зниженням її кисневої ємності (Stoltz J.F., 1991).
Лікування розладів венозного кровообігу включає носіння компресійної білизни, помірну фізичну активність та медикаментозне лікування. При підборі лікарських засобів перевага надається тим препаратам, які можна застосовувати як системно, так і місцево. Прикладом такого лікарського засобу є Троксевазин.

Механізм дії Троксевазину

Троксевазин являє собою суміш натуральних біофлавоноїдів О-(бета-гідроксиетил)-рутозидів (Rehn D., 1993), переважним представником яких є троксерутин (не менше 95%) ― безпечний та ефективний засіб для лікування будь-яких різновидів хронічної венозної недостатності (Basile M., 2001). Троксерутин ― напівсинтетичний флавоноїд, екстрагований з Dimorphandra gardneriana (Miranda J.A.L., 2020). Він також відомий як вітамін Р₄ (Shu L., 2017) і в природі міститься у різноманітних фруктах (Li Y., 2019) та овочах (Thomas N.S., 2019), чаї, каві та багатьох злакових (Panat N.A., 2016).
Антитромботичний ефект троксерутину був доведений в експерименті на щурах — препарат достовірно інгібує утворення тромбів у венулах, а також реалізує помірний антитромботичний ефект в артеріолах завдяки гальмуванню процесів агрегації тромбоцитів (Chen Q.C., 2011) та захисту ендотеліальних клітин (Krupinski K., 1996).
Протинабрякові властивості троксерутину пов’язані з тим, що він впливає переважно на ендотелій кровоносних судин, знижуючи проникність артеріального сегменту капілярного русла і таким чином зменшуючи надходження рідини в інтерстиціальний простір (Shishlo V.K., 2013). Венотонічний ефект троксерутину зумовлений його афінністю до венозної стінки — препарат проникає в неї із загального кровотоку та по капілярах мережі vasa vasorum (Carlsson K., 1996), акумулюється як у зовнішньому, так і внутрішньому шарах венозної стінки (Pathwardhan A., 1995).
Встановлена властивість троксерутину захищати кісткову тканину від руйнування після оваріектомії. В експерименті на мишах було доведено, що флавоноїд пригнічує остеокластогенез та стимулює остеогенез. Зокрема, він інгібує активність остеокластів лінії RAW264.7 та експресію ядерного фактора активованих Т-клітин та катепсину К. У той же час троксерутин покращує остеогенез та мінералізацію МС3Т3-Е1 шляхом підвищення експресії Runt-залежного фактору транскрипції II та колагену 1-го типу (α1-молекули) (Yang Y.T., 2018). Такі результати досліджень дозволяють розцінювати троксерутин як допоміжний засіб для профілактики постменопаузального остеопорозу.
У результаті досліджень встановлено (Kessler M., 2002), що троксерутин може виступати в якості інгібітора окиснювального стресового пошкодження, так що препарат при нанесенні на шкіру захищає епідерміс від впливу вільних радикалів. Його антиоксидантні властивості також зумовлюють його здатність підвищувати радіорезистентність ― захищати клітини від загибелі внаслідок впливу гамма-опромінення (Panat N., 2016).

Показання до застосування Троксевазину

Троксевазин рекомендований для застосування у таких клінічних ситуаціях (інструкція МОЗ України):

варикозна хвороба вен. Причому в цю групу входить не лише патологія підшкірних вен нижніх кінцівок, але й варикозне ураження будь-якої іншої локалізації. Препарат може використовуватися не лише при розгорнутій клінічній картині, а й при передварикозному синдромі, а також при розвитку такого ускладнення, як варикозні виразки чи варикозний дерматит. Троксерутин завдяки своїм вазоактивним властивостям сприяє швидшому регресу лімфедеми — набряку, що пов’язаний із застоєм лімфи (Vanscheit W., 2002);
флебіт будь-якої локалізації, поверхневий тромбофлебіт та посттромбофлебітичний синдром;
хронічна венозна недостатність без варикозної деформації;
комплексне лікування геморою, у тому числі консервативна терапія початкових стадій патологічного процесу та стан після радикальної гемороїдектомії;
у якості допоміжного засобу при діабетичній ретинопатії;
для зменшення набряку при травмах (вивихи, розтягнення, забої);
для симптоматичного полегшення судомного скорочення литкового м’яза (м’язові крампі).

Клінічний досвіт застосування троксерутину

Препарати з троксерутином рекомендовані для застосування у ранній післяопераційний період після гемороїдектомії. Їх ефективність доведена значним зменшенням вираженості таких симптомів, як біль, кровотеча, запалення, свербіж, локальний набряк та час відновлення фізіологічної дефекації (Basile M., 2001). Клінічний досвід також демонструє ефективність препаратів із троксерутином у консервативному лікуванні гемороїдальної кровотечі при геморої І–ІІІ стадії (Corsale I., 2018).
Завдяки своїм антиоксидантним властивостям троксерутин попереджує розвиток функціональних та запальних змін при інтестинальному мукозиті (у дослідженні ця патологія була змодельована за допомогою 5-флуорурацилу). Під впливом флавоноїду знижуються нейтрофільна інфільтрація слизових оболонок, мастоцитоз та загальна лейкопенія. Завдяки таким властивостям препарати із троксерутином можуть бути рекомендовані для зменшення вираженості побічних ефектів від хіміотерапії (Miranda J.A.L., 2020). Антиоксидантні властивості препарату також можуть застосовуватися для зменшення вираженості реперфузійного синдрому, наприклад міокарда (Blasig I.E., 1987).
Нейропротекторні властивості троксерутину включають значне зниження антихолінестеразної активності, підвищення експресії α₇-нікотинових ацетилхолінових рецепторів, покращення взаємодії між цими рецепторами та постсинаптичним протеїном PSD95 у базальних відділах переднього мозку, гіпокампі та лобній корі (Lu J., 2010). Окрім того, він інгібує циклінзалежну експресію кінази-1 та покращує процеси α-дефосфорилювання білків, що робить препарат потенційно придатним для попередження чи лікування когнітивних розладів, які викликані екзотоксичним пошкодженням головного мозку (Lu J., 2013). Окрім того, троксерутин чинить певну анксіолітичну та антидепресивну дію ― він дозволяє уникнути стрес-індукованої агресивності та депресії (Azarfarin M., 2018).
В експерименті було встановлено, що троксерутин здатний захищати сперматогенний епітелій після перекручування та деторсії яєчка (Kheirollahi A., 2018). Флавоноїд чинить позитивний дозозалежний ефект на процеси гемодилюції та швидкість артеріального кровотоку, покращуючи тканинну оксигенацію (Vicaut E., 1994). Завдяки антиоксидантним властивостям препарат можна застосовувати для профілактики розвитку вторинного чоловічого безпліддя при травмі геніталій. Троксерутин також чинить позитивний ефект на чоловічі гонади у препубертатний період на фоні цукрового діабету. В експериментах на щурах було доведено, що його застосування у поєднанні з адекватною інсулінотерапією сприяє збільшенню кількості сперматозоїдів, покращенню їх рухливості та життєздатності (Oskuye Z.Z., 2019).
Описаний досвід застосування троксерутину в комплексній схемі лікування синдрому SAPHO ― своєрідного рідкісного патологічного процесу, який включає дифузне чи локалізоване ураження синовіальних оболонок суглобів, акне, пустульоз, гіперостози та остеомієліт (Li Y., 2019).
Існують також повідомлення про застосування троксерутину в офтальмологічній практиці, наприклад при такій складній патології, як оклюзія ретинальної вени (Parodi M.B., 2004). Однак ця патологія являє собою настільки складне клінічне завдання, що на сьогодні не існує єдиної схеми лікування, яка давала б стійкий задовільний ефект. Лише відомо, що вихідна низька інтенсивність циркуляції крові та високий судинний опір створюють сприятливі умови для агрегації тромбоцитів (Glacet-Bernard A., 1989). Говорячи про лікування розладів кровообігу складної локалізації, необхідно згадати про досвід лікування препаратами троксерутину порушень перфузії внутрішнього вуха ― після курсу лікування значно покращується слух (Siegers C.P., 2008).
Дослідники встановили, що троксерутин перешкоджає некрозу шкірного клаптя завдяки антиоксидантним властивостям та підвищенню експресії ендотеліального фактора росту (Celik A., 2010). Цей досвід може слугувати підставою для застосування троксерутину в комбустіології та пластичній хірургії.
Венотонічні властивості препаратів із троксерутином зумовлюють їх застосування при будь-яких різновидах хронічної венозної недостатності. Проведені рандомізовані клінічні дослідження підтверджують, що флавоноїд є ефективним засобом симптоматичного полегшення та значно покращує якість життя пацієнтів (Belczak S.Q., 2014).
Описаний клінічний досвід успішної терапії троксерутином венозної недостатності нижніх кінцівок у вагітних (Lefebre G., 1991), а також варикозного розширення вен вульви (Marhic C., 1991). Флавоноїд достовірно покращує симптоматичні параметри, і цей ефект значною мірою корелює з реологічними змінами крові (Marhic C., 1991). Результати досліджень на тваринах продемонстрували відсутність мутагенного (Marzin D., 1987), тератогенного чи ембріотоксичного (Grote W., 1977) ефектів у троксерутину. Однак не рекомендовано застосовувати препарат у І триместр вагітності (інструкція МОЗ України), оскільки дослідження безпеки діючої речовини на людях не проводилися.
Препарати з троксерутином рекомендовані для симптоматичного лікування лімфостазу в онкологічних хворих. Препарат індукує лімфангіонеогенез і модулює локальні запальні процеси (Forte A.J., 2019).

Чому саме Троксевазин?

Троксевазин ― венотонізуючий препарат із антиоксидантним ефектом. Він успішно застосовується не тільки при хронічній венозній недостатності та лімфедемі, а й при інших розладах кровообігу. Його здатність покращувати оксигенацію тканин робить його підходящим для терапії гострих (посттравматичних) патологічних процесів. Троксевазин зручний у застосуванні, оскільки представлений як у формі капсул, так і у формі гелю. Це дозволяє доповнювати системний вплив препарату локальним або ж застосовувати місцево/зовнішньо з мінімізацією його впливу на організм (наприклад у вагітних, яким бажано проводити терапію нерезорбтивними препаратами). Оптимальний терапевтичний ефект досягається, якщо доповнювати медикаментозну терапію водними процедурами (наприклад плавання у басейні) та масажем ніг (Smyth R., 2015).

Діагнози, при яких застосовують Троксевазин® гель

Діагнози, при яких застосовують Троксевазин^® гель