мінімізувати потенційний ризик розвитку побічних реакцій можна шляхом застосування найнижчої ефективної дози лікарського засобу, необхідної для лікування, протягом найкоротшого періоду часу.
У пацієнтів літнього віку відмічають підвищений ризик виникнення побічних реакцій при застосуванні НПЗП, особливо у вигляді шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть мати летальні наслідки (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Через одночасне вживання алкоголю побічні реакції, пов’язані із застосуванням НПЗП, особливо з боку ШКТ або ЦНС, можуть посилюватися.
Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями, або з такими захворюваннями в анамнезі може виникнути бронхоспазм.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомляли про випадки затримки рідини, розвиток АГ та набряків.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт). У цілому дані епідеміологічних досліджень не вказують на те, що низькі дози ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) пов’язані з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями лікування ібупрофеном може призначати лікар тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Не слід застосовувати високі дози (2400 мг/добу).
Пацієнтам з вираженими факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати тривале лікування НПЗП, особливо якщо потрібні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу), слід лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.
Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями ШКТ в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно отримують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик гастротоксичності, виразки або кровотечі, такі як оральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, потенційно летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі (включаючи виразковий коліт, хворобу Крона).
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні доз НПЗП, у разі наявності виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку. Цим хворим слід починати лікування з найнижчої дози. Слід розглянути доцільність комбінованої терапії протективними лікарськими засобами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи) для таких пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують тривалого застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати ризик виникнення побічних реакцій з боку ШКТ.
Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, особливо хворим літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.
У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Вплив на печінку. Порушення функції печінки. Необхідно дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).
Вплив на нирки. Тривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів та провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик розвитку ниркової недостатності відмічають у пацієнтів з порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінки, пацієнтів, які приймають діуретики, і хворих літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати функцію нирок.
У дітей зі зневодненням існує ризик розвитку порушення функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).
Вплив на шкіру та підшкірну клітковину.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомляли про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Високим є ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомляли про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.
Слід припинити застосування лікарського засобу при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у разі вітряної віспи.
Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може маскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігали при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Якщо ібупрофен застосовують при підвищеній температурі тіла або для полегшення болю у разі інфекційного захворювання, рекомендується проводити моніторинг перебігу цього інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при системному червоному вовчаку та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландинів, можуть спричинити порушення жіночої фертильності через вплив на овуляцію. Цей вплив може бути усунено шляхом припинення застосування ібупрофену.
Тривале застосування ібупрофену (у добовій дозі 2400 мг при тривалості лікування понад 10 днів) не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти, через можливе порушення жіночої фертильності. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей лікарський засіб застосовувати не слід.
Порушення метаболізму порфірину. Слід дотримуватися обережності пацієнтам з вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад гострою переміжною порфірією).
Алергічні реакції. Слід дотримуватися обережності пацієнтам, які мають алергічні реакції на інші речовини, оскільки у таких хворих також існує підвищений ризик розвитку реакцій гіперчутливості при застосуванні ібупрофену.
Хірургічні втручання. Слід дотримуватися обережності у разі застосування ібупрофену безпосередньо після обширних хірургічних втручань.
Інші НПЗП. Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через підвищення ризику розвитку побічних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування лікарського засобу Біфок ІС у комбінації з іншими лікарськими засобами, які містять кодеїн, протипоказане.
Застосування кодеїну потребує регулярної оцінки лікарем співвідношення користь/ризик.
Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпотензією, гіпотиреозом, недостатністю надниркових залоз (наприклад хворобою Аддісона), гострим абдомінальним синдромом (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), міастенією gravis, зі зниженою функцією печінки (через можливе виникнення коми) або нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), судомами або виразка шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), пацієнтам у шоковому стані, пацієнтам, які нещодавно перенесли хірургічні втручання на органах ШКТ (через можливе зниження моторики ШКТ) або на сечовивідних шляхах (такі хворі більш схильні до затримки сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфінктера та запором внаслідок застосування кодеїну), пацієнтам із наявністю в анамнезі зловживання лікарськими засобами. Кодеїн слід застосовувати з обережністю при феохромоцитомі (опіоїди можуть стимулювати вивільнення катехоламінів шляхом індукції вивільнення ендогенного гістаміну), у пацієнтів літнього віку та ослаблених хворих, оскільки вони можуть бути більш чутливими до пригнічувального впливу кодеїну на дихальну діяльність. У пацієнтів літнього віку метаболізм та елімінація опіоїдних аналгетиків може відбуватися повільніше, ніж у дорослих пацієнтів молодшого віку, тому може бути доцільним зниження дози кодеїну. Слід знизити дозу лікарського засобу пацієнтам з гіпертрофією передміхурової залози, запальними захворюваннями кишечнику (кодеїн знижує перистальтику, підвищує тонус та сегментацію кишечнику та може підвищувати тиск у товстій кишці) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), стриктурою уретри, пацієнтам літнього віку із порушеннями функції печінки та/або нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам із захворюваннями жовчовивідних шляхів (зокрема з жовчнокам’яною хворобою) слід уникати застосування опіоїдних аналгетиків або застосовувати їх у комбінації зі спазмолітиками.
Застосування петидину і, можливо, інших опіоїдних аналгетиків у пацієнтів, які приймають інгібітори MAO, може бути пов’язане з дуже тяжкими реакціями, іноді з летальним наслідком. Якщо застосування кодеїну у пацієнтів, які приймають інгібітори MAO, є життєво необхідним, слід припинити застосування інгібіторів МАО за 2 тиж до початку лікування кодеїном (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У період застосування лікарського засобу слід утримуватися від прийому алкоголю.
Тривале регулярне безконтрольне застосування кодеїну може призвести до розвитку фізичної та психологічної залежності (адикції) та до виникнення симптомів синдрому відміни, таких як стан неспокою та дратівливість, після припинення прийому кодеїну.
Метаболізм з участю CYP 2D6. Кодеїн перетворюється на його активний метаболіт — морфін — у печінці за участю фермента CYP 2D6. Якщо пацієнт має дефіцит цього ферменту або якщо у пацієнта CYP 2D6 повністю відсутній, адекватний знеболювальний ефект не буде отримано. За оцінками, до 7% кавказького населення можуть мати дефіцит CYP 2D6. Однак в екстенсивних або ультрашвидких метаболізаторів за участю CYP 2D6 існує підвищений ризик розвитку побічних ефектів — симптомів опіоїдної токсичності — навіть при застосуванні звичайних доз. У таких пацієнтів перетворення кодеїну на морфін швидко призводить до встановлення більш високого рівня морфіну у сироватці крові, ніж очікувалося.
Загальні симптоми опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихання, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У тяжких випадках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, які можуть бути небезпечними і, дуже рідко, летальними.
Дані про поширеність ультрашвидких метаболізаторів з участю CYP 2D6 у різних популяціях наведені нижче:

Популяція	Поширеність, %
Африканці/ефіопи	29
Афроамериканці	3,4–6,5
Монголоїди	1,2–2
Кавказці	3,6–6,5
Греки	6
Угорці	1,9
Північні європейці	1–2

Післяопераційне застосування у дітей. В опублікованій літературі є повідомлення про те, що застосування кодеїну у дітей після тонзилектомії та/або аденоїдектомії задля запобігання виникненню обструктивного апное під час сну зрідка призводило до життєво небезпечних побічних явищ, у тому числі з летальним наслідком (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Усі діти отримували дози кодеїну у відповідному діапазоні доз; однак є свідчення того, що ці діти були або ультрашвидкими, або екстенсивними метаболізаторами кодеїну.
Діти зі скомпрометованою дихальною функцією. Застосування кодеїну протипоказано у дітей, у яких дихальна функція може бути скомпрометована нервово-м’язовими порушеннями, важкими серцевими або респіраторними захворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легенів, мультитравмами або обширними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть посилити симптоми токсичності морфіну.
Опіоїдні аналгетики знижують слиновиділення, що може спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизової оболонки ротової порожнини.
НПЗП можуть маскувати симптоми інфекцій та пропасниці.
Не слід застосовувати лікарський засіб протягом більше 3 діб без консультації з лікарем.
При довготривалому застосуванні знеболювальних засобів у високих дозах може виникнути головний біль, який не можна лікувати шляхом підвищення дози лікарського засобу.
Тривале застосування лікарського засобу для лікування головного болю може призвести до його посилення.
Тривале та безконтрольне застосування знеболювальних засобів, особливо поєднання різних знеболювальних діючих речовин, може призводити до хронічного ураження нирок із ризиком виникнення ниркової недостатності (аналгетична нефропатія).
У разі тривалого застосування лікарського засобу необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, нирок, а також морфологічний склад крові.
Припинення лікування слід проводити поступово у пацієнтів, які можуть мати фізичну залежність, щоб уникнути прискорення розвитку симптомів синдрому відміни.
Не перевищувати зазначених доз.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. Застосування лікарського засобу у період вагітності протипоказане.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищення ризику викидня, розвитку вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався з менш ніж 1% до приблизно 1,5%. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та збільшенням тривалості терапії. При застосуванні ібупрофену протягом ІІІ триместру вагітності існує підвищений ризик передчасного закриття артеріальної протоки у плода з можливою персистуючою легеневою гіпертензією. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення кількості випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомляли про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.
Можлива затримка пологів та пролонгування їх тривалості з підвищенням ризику кровотечі як у матері, так і у дитини.
Повідомляли про можливий зв’язок між виникненням у немовлят вад дихальної системи та серця і застосуванням кодеїну протягом І триместру вагітності. Регулярне застосування кодеїну в період вагітності може спричинити розвиток фізичної залежності у плода, що призводить до симптомів абстиненції у новонародженого. Застосування кодеїну під час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. Застосування опіоїдних аналгетиків може призвести до шлункового стазу під час пологів, підвищення ризику аспіраційної пневмонії у матері.
Період годування грудьми. Застосування лікарського засобу у період годування грудьми протипоказане.
У деяких дослідженнях ібупрофен було виявлено в грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують грудьми.
При застосуванні у звичайних терапевтичних дозах кодеїн і його активний метаболіт можуть бути наявними у грудному молоці у дуже низьких концентраціях, що навряд чи може чинити негативний вплив на немовля. Однак, якщо пацієнтка має надшвидкий метаболізм за участю CYP 2D6, у грудному молоці можуть встановлюватися більш високі рівні морфіну, у дуже рідкісних випадках це може спричинити потенційно летальні симптоми опіоїдної токсичності у немовляти.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування транспортними засобами або іншими механізмами через можливість виникнення таких ефектів, як запаморочення, сонливість, седація, дезорієнтація, сплутаність свідомості; рідко можливі галюцинації, нечіткість зору або двоїння в очах, ортостатична гіпотензія або судоми. Ефекти алкоголю посилюються опіоїдними аналгетиками.

Діагнози, при яких застосовують Біфок ІС