В справочнику «Компендіум» 2020 року по препарату Езолонг^®-20 (Ezolong-20) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи (ІПП) у парієтальних клітинах. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.
Механізм дії. Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де він інгібує фермент Н⁺К⁺-АТФази — кислотної помпи, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.
Вплив на секрецію шлункового соку. Після перорального застосування 20 і 40 мг езомепразолу дія настає протягом 1 год. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при визначенні цього показника через 6–7 год після прийому дози на 5-й день.
Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 і 40 мг перорально рівень рН шлунка був більше 4 у середньому протягом 13 і 17 год відповідно та більше 24 год у пацієнтів із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частка пацієнтів, у яких рівень рН шлунка був більше 4 протягом 8; 12 і 16 год після прийому 20 мг езомепразолу становила відповідно 76; 54 та 24%. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97; 92 та 56%.
При використанні AUC в якості непрямого показника концентрації в плазмі крові була виявлена залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції препарату.
Терапевтичні ефекти пригнічення секреції соляної кислоти. Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70% хворих після 4 тиж лікування та у 93% — після 8 тиж лікування.
Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом 1 тиж разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% хворих. Після такого лікування протягом одного тижня не було необхідності у проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.
Згідно з опублікованими результатами рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження пацієнтів із ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Iа, Iб, IIа чи IIб (9; 43; 38 та 10% відповідно) за Форрестом відзначено зниження частоти повторної кровотечі в перші 72 год майже у 2 рази на тлі призначення езомепразолу в/в.
Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції cоляної кислоти. У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину у плазмі крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також підвищується у зв’язку зі зниженням шлункової кислотності.
Можливо, збільшення кількості ECL-клітин пов’язано з підвищенням рівня гастрину у плазмі крові, що виявлено у деяких пацієнтів при довготривалому застосуванні езомепразолу.
Отримані повідомлення про декілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та зворотний характер.
Зниження кислотності шлункового соку внаслідок застосування будь-якого ІПП збільшує у шлунку кількість бактерій, наявних у ШКТ в нормі. Лікування ІПП може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, що спричинена, наприклад, Salmonella або Campylobacter, та у госпітальних хворих, можливо, також Clostridium difficile.
Езомепразол був більш ефективним порівняно з ранітидином при лікуванні виразок шлунка у пацієнтів, які лікувалися НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Езомепразол був ефективним при профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які лікувалися НПЗП (у пацієнтів віком від 60 років та/або з виразкою в анамнезі).
Фармакокінетика

Абсорбція. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, C_max у плазмі крові досягається приблизно через 1–2 год після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64% після прийому разової дози 40 мг і зростає до 89% після повторного прийому 1 раз на добу. Для 20 мг езомепразолу відповідні значення — 50 і 68%.
Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу щодо кислотності в порожнині шлунка.
Розподіл. V_d у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв’язується з протеїнами плазми крові.
Метаболізм. Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP 2C19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYP 3A4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону — головного метаболіту у плазмі крові.
Виведення. Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP 2С19 (екстенсивних метаболізаторів).
Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/год після разової дози та близько 9 л/год після повторного прийому. Т_½ з плазми крові становить близько 1,3 год після повторного прийому дози 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться із плазми крові між прийомами доз без тенденції до кумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80% перорально введеної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші — кишечником. Менше 1% початкової лікарської речовини виявляється в сечі.
Особливі групи пацієнтів

Повільні метаболізатори. Близько 2,9±1,5% популяції пацієнтів мають недостатність ферменту CYP 2C19 (їх називають повільними метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу здебільшого здійснюється CYP 3A4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у слабких метаболізаторів приблизно на 100% вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP 2C19 (швидких метаболізаторів). Середня C_max у плазмі крові збільшується приблизно на 60%. Ці результати жодним чином не впливають на дозування езомепразолу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, що призводить до збільшення AUC у 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів із серйозним порушенням функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Досліджень за участю даної категорії пацієнтів не проводили. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної початкової сполуки, змін метаболізму у хворих з порушенням функції нирок не очікується.
Пацієнти літнього віку. Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів літнього віку (71–80 років).
Педіатричні пацієнти. Після багаторазового застосування 20 та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення C_max препарату у плазмі крові у дітей віком 12–18 років був таким самим, як у дорослих.
Гендерні особливості. Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення AUC у жінок вище на 30% порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не виявлено при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозу езомепразолу.

ПОКАЗАННЯ:

гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

— лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
— довготривале лікування з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
— симптоматичне лікування ГЕРХ.
У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

— лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов’язаної з Helicobacter pylori;
— запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих з виразками, спричиненими Helіcobacter pylori.
Лікування та профілактика виразок, спричинених тривалим застосуванням НПЗП:

— лікування виразок, спричинених терапією НПЗП;
— профілактика зумовлених застосуванням НПЗП виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику.
Профілактика рецидиву кровотечі з пептичних виразок після в/в лікування езомепразолом.

Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона.
Діти віком від 12 років

ГЕРХ:

— лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
— довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
— симптоматичне лікування ГЕРХ.
У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

ЗАСТОСУВАННЯ:

дорослі

ГЕРХ

— Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж. Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тиж.
— Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву: 20 мг 1 раз на добу.
— Симптоматичне лікування ГЕРХ: доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальшого контролю може бути достатнім застосування 20 мг 1 раз на добу. При необхідності можна перейти на прийом препарату в режимі «за потребою», тобто застосовувати препарат по 20 мг 1 раз на добу. Не рекомендується застосування препарату «за потребою» для подальшого контролю за симптомами у пацієнтів з ризиком розвитку виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають НПЗП.
У комбінації з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також для:

— лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та
— запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori: 20 мг препарату Езолонг^® з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.
Пацієнти, які потребують тривалого застосування НПЗП

— Лікування виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП: звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 4–8 тиж.
— Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику: 20 мг 1 раз на добу.
Тривале лікування після в/в застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж після в/в застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона. Рекомендована початкова доза препарату Езолонг^® становить 40 мг двічі на добу. У подальшому дозу препарату коригують індивідуально; лікування триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах 80–160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують 80 мг на добу, дозу слід розділити і застосовувати двічі на добу.
Пацієнти особливих груп

Пацієнти з порушеною нирковою функцією. Пацієнтам з порушенням ниркової функції корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких пацієнтів слід дотримуватися обережності (див. Фармакокінетика).
Пацієнти з порушеною печінковою функцією. Пацієнтам з порушенням печінкової функції від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза препарату Езолонг^® для пацієнтів з порушенням печінкової функції тяжкого ступеня не повинна перевищувати 20 мг (див. Фармакокінетика).
Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку корекція дози препарату не потрібна.
Педіатрична популяція

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

— Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж. Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тиж.
— Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву: 20 мг 1 раз на добу.
— Симптоматичне лікування ГЕРХ: доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальший контроль над ними може бути досягнутий шляхом застосування препарату в дозі 20 мг 1 раз на добу.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori. При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів. Лікування повинно проводитися під наглядом фахівця.
Рекомендації щодо дозування препарату:
при масі тіла 30–40 кг: у комбінації з двома антибіотиками: Езолонг^® 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла — всі препарати застосовувати одночасно 2 рази на добу протягом 1 тиж;
при масі тіла >40 кг: у комбінації з двома антибіотиками: Езолонг^® 20 мг, амоксицилін 1 г і кларитроміцин 500 мг — всі препарати застосовувати одночасно 2 рази на добу протягом 1 тиж.
Діти віком до 12 років. Езолонг^® не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Спосіб застосування. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

відома підвищена чутливість до езомепразолу, заміщених бензімідазолів або інших компонентів препарату. Одночасне застосування з атазанавіром, нелфінавіром (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

ПОБІЧНА ДІЯ:

резюме профілю безпеки. Серед тих небажаних реакцій, які найчастіше виникають у ході проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування езомепразолу), відзначаються головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки застосування езомепразолу є однаковим для різних лікарських форм препарату, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних небажаних реакцій не виявлено. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення — часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1000) та дуже рідко (<1/10 000).
З боку крові та лімфатичної системи: рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко — агранулоцитоз, панцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, включаючи лихоманку, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції/шок.
З боку обміну речовин і харчування: нечасто — периферичні набряки; рідко — гіпонатріємія; частота невідома — гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії.
Порушення психіки: нечасто — безсоння; рідко — збудження, депресія, сплутаність свідомості; дуже рідко — агресія, галюцинації.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення, слабкість, парестезія, сонливість; рідко — порушення смаку.
З боку органа зору: рідко — нечіткість зору.
З боку органа слуху та лабіринтні порушення: нечасто — вертиго.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко — бронхоспазм.
З боку ШКТ: часто — біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні); нечасто — сухість у роті; рідко — стоматит, кандидоз ШКТ; дуже рідко — мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівнів печінкових ферментів; рідко — гепатит з або без жовтяниці; дуже рідко — печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатію у пацієнтів з уже наявними захворюваннями печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — дерматит, свербіж, кропив’янка, висип; рідко — алопеція, фоточутливість; дуже рідко — мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома — підгострий шкірний червоний вовчак (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: нечасто — перелом стегна, зап’ястка або хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — артралгія, міалгія; дуже рідко — м’язова слабкість.
З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко — інтерстиціальний нефрит (у деяких пацієнтів — одночасно з нирковою недостатністю).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко — гінекомастія.
Загальні розлади і порушення у місці введення: рідко — нездужання, посилення потовиділення.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

за наявності будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зменшення маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Езолонг^® може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.
Довгострокове застосування препарату. Пацієнти, які приймають препарат протягом тривалого періоду (особливо пацієнти, які отримують лікування препаратом більше 1 року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.
Лікування за потребою. Пацієнти, які приймають Езолонг^® у разі потреби, повинні бути поінформовані про необхідність зв’язатися зі своїм лікарем при зміні характеру симптомів.
Ерадикація Helicobacter pylori. При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP 3A4, тому при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші препарати, що метаболізуються за участю CYP 3A4 (наприклад цизаприд), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.
Шлунково-кишкові інфекції. Застосування ІПП може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. Фармакодинаміка).
Всмоктування вітаміну B₁₂. Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які блокують дію соляної кислоти, може знижувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі проведення довгострокового лікування пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B₁₂ в організмі або пацієнтів з факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B₁₂.
Гіпомагніємія. Про тяжку форму гіпомагніємії повідомляли у пацієнтів, які отримували лікування ІПП, такими як езомепразол, щонайменше протягом 3 міс, а в більшості випадків — протягом року. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але ці симптоми можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості випадків стан пацієнтів, у яких виявлена гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення лікування ІПП.
Щодо пацієнтів, які, як очікується, будуть знаходитися на тривалому лікуванні, або щодо пацієнтів, які отримують лікування ІПП одночасно з дигоксином або лікарськими препаратами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), медичним працівникам слід розглянути питання про визначення рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично протягом терапії.
Ризик виникнення переломів. ІПП, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого лікування (>1 року), деякою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головним чином у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Дані, отримані в ході спостережних досліджень, свідчать про те, що ІПП можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекватну кількість вітаміну D і кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП пов’язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Езолонг^®. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.
Комбінація з іншими лікарськими засобами. Поєднане застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.
Езомепразол є інгібітором CYP 2C19. На початку або наприкінці лікування езомепразолом слід розглядати потенційно можливу взаємодію з препаратами, які метаболізуються CYP 2C19. Взаємодія виявлена між клопідогрелом і езомепразолом (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Клінічна значущість цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелу необхідно уникати.
Призначаючи езомепразол для застосування в режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрації езомепразолу у плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
Вплив на результати лабораторних досліджень. Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів CgA (див. Фармакодинаміка).
Застосування у період вагітності або годування грудьми

Період вагітності. У даний час немає достатньої кількості даних про застосування езомепразолу в період вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. У дослідженнях езомепразолу у тварин не виявлено прямого або опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не виявлено прямого або опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним.
Помірна кількість даних стосовно вагітних (300–1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.
Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати в період годування грудьми.
Фертильність. Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального введення препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляли про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Якщо такі розлади виявлено, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.
Інгібітори протеази. Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази (антиретровірусними препаратами). Клінічна значущість та механізми таких взаємодій не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом застосування омепразолу може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії, можливо, пов’язані з пригніченням CYP 2C19. У разі застосування деяких антиретровірусних засобів, таких як атазановір та нелфінавір, відзначалося зниження рівня останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Через це одночасне застосування омепразолу та таких препаратів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (близько 75% зменшення AUC, C_max, C_min). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на ефективність атазанавіру.
Одночасне застосування омепразолу в дозі 20 мг/добу з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, визначеною при застосуванні атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг 1 раз на добу без застосування омепразолу в дозі 20 мг/добу.
У ході поєднаної терапії омепразолом (40 мг/добу) повідомляли, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні в сироватці крові зростали. Лікування омепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг/добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).
Зважаючи на подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу, не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром. Одночасне застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане.
Метотрексат. Повідомляли про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з ІПП. При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Такролімус. При одночасному застосуванні езомепразолу повідомляли про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); при необхідності — відкоригувати дозу такролімусу.
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від pH. Пригнічення шлункової кислотності під час лікування езомепразолом та іншими препаратами групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлункового соку.
Як і у випадку з іншими лікарськими препаратами, що знижують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у 2 із 10 досліджуваних осіб — до 30%). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг щодо дигоксину.
Лікарські засоби, що метаболізуються CYP 2C19. Езомепразол є інгібітором CYP 2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP 2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зниженні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначати для застосування в режимі «за потребою».
Діазепам. Одночасне застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP 2C19, на 45%.
Фенітоїн. При одночасному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відзначалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну у плазмі крові на 13%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну у плазмі крові на початку терапії езомепразолом або у разі її відміни.
Вориконазол. Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) збільшувало C_max та AUC_τ вориконазолу (субстрату CYP 2C19) на 15 та 41% відповідно.
Цилостазол. Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP 2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг у здорових добровольців зумовлювало підвищення C_max та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29 та 69% відповідно.
Цизаприд. У здорових добровольців при одночасному застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC цизаприду у плазмі крові від часу зростала на 32%, а його T_½ — на 31%, але значного підвищення максимального рівня цизаприду у плазмі крові не виявлено. Незначного подовження інтервалу Q–Tc, яке відмічено при монотерапії цизапридом, при одночасному застосуванні цизаприду з езомепразолом не відзначалося (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Варфарин. У ході клінічних досліджень було показано, що при одночасному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у пацієнтів на тлі терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомляли про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого відношення під час поєднаного застосування цих лікарських засобів. Рекомендовано моніторинг на початку та після закінчення одночасного застосування езомепразолу на тлі терапії варфарином або іншими похідними кумарину.
Клопідогрел. У здорових осіб відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелом (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримувальна доза 75 мг) та езомепразолом (40 мг/добу перорально), що призводила до зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелу в середньому на 40% та зниження максимальної інгібуючої активності (АДФ-індукованої) щодо агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.
У дослідженні за участю здорових добровольців, коли клопідогрел застосовували разом із езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівняно із застосуванням клопідогрелу у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%. Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі застосування клопідогрелю як монотерапії і в групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і ацетилсаліцилової кислоти. Ряд спостережних та клінічних досліджень продемонстрував суперечливі дані щодо клінічних аспектів фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелу необхідно уникати.
Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін або хінідин. Відзначено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Напроксен або рофекоксиб. Протягом короткочасних досліджень поєднаного застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії не виявлено.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4. Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP 2C19 та CYP 3A4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітора CYP 3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP 2C19 та CYP 3A4 може призводити до більше ніж 2-кратного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP 2C19 та CYP 3A4 вориконазол збільшував AUC_τ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у випадках, коли показане довготривале лікування.
Лікарські засоби, які індукують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4. Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP 2C19 або CYP 3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня езомепразолу в сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.
Педіатрична популяція. Дослідження лікарської взаємодії проводили тільки за участю дорослих.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

на даний час дані щодо навмисного передозування дуже обмежені. Симптоми, описані при прийомі препарату в дозі 280 мг, включали симптоми з боку ШКТ та слабкість. Разовий прийом езомепразолу в дозі 80 мг не спричиняв жодних негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується з білками плазми крові, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і при будь-якому передозуванні, слід забезпечити симптоматичне та загальне підтримувальне лікування.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Аналоги Езолонг®-20