Дротаверин ― препарат, який застосовується в лікуванні захворювань гепатобіліарного та сечовивідного тракту, які супроводжуються спазмом. Також він актуальний у якості допоміжного препарату в лікуванні захворювань ШКТ, у тому числі при спастичному коліті, синдромі подразненого кишечнику, виразкової хвороби шлунку; головному болю напруги, дисменореї. Відповідно до класифікації АТС Дротаверин належить до засобів, які застосовуються при функціональних розладах ШКТ.
Дротаверин застосовується в клінічній практиці вже близько 60 років (Romics I. еt al., 2003).
Дротаверину гідрохлорид завдяки інгібуючому впливу на фосфодіестеразу IV підвищує концентрацію циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ), що призводить до фосфорилювання (активації) кінази легких ланцюгів міозину. Цей фермент інактивує легкі ланцюги міозину, що призводить до розслаблення гладких м’язів (Tomaszewski D., Bałkota M., 2015). Окрім того, дротаверин інгібує Ca²⁺ -канали, зменшуючи надходження іонів кальцію у гладком’язеві клітини. При цьому він не володіє антихолінергічним ефектом (Romics I. еt al., 2003).

Місце дротаверину в терапії менструального болю

Етіологія менструального болю залишається недостатньо вивченою і це перешкоджає адекватній симптоматичній терапії дисменореї, резистентної до НПЗП. Менструальний біль, або дисменорея, спостерігається у близько ½ жінок репродуктивного віку. Відповідно до результатів досліджень, на сьогодні 10–20% американських старшокласниць пропускають заняття у школі через дисменорею (Oladosu F.A. еt al., 2018). У 1969 р. на фармацевтичний ринок надійшов перший НПЗП, що стало початком нової ери симптоматичного лікування болю, у тому числі дисменореї. Дійсно, НПЗП ефективні в купіруванні больового синдрому при дисменореї, що продемонстровано в метааналізі 35 рандомізованих контрольованих досліджень (Marjoribanks J. et al., 2015). Проте в результаті огляду 51 клінічного дослідження було встановлено, що 18% жінок із дисменореєю відмічають відсутність/слабко виражений знеболювальний ефект НПЗП (Oladosu F.A. еt al., 2018).
В етіології менструального болю важливу роль відіграють простагландин-залежні механізми. На початку менструації відмічається зниження рівня циркулюючого прогестерону та естрадіолу, що призводить до підвищеної транскрипції коллагеназ та металопротеїназ в ендометрії. Ці ферменти порушують тканини ендометрію, відповідно, вивільняються фосфоліпіди клітинних мембран. Під дією ферменту фосфоліпази вони перетворюються на арахідонову кислоту, із якої потім під дією ферментів ЦОГ-1 та ЦОГ-2 синтезуються простагландини, простацикліни та тромбоксан А2. Цікаво, що експресія ЦОГ підвищується перед менструацією. Окрім того, вважається, що простагландини додатково викликають спазматичний біль, стимулюючи скоротливість матки. У результаті досліджень дійшли висновків, що введення простагландину F2α підвищує скоротливість матки. У рандомізованому контрольованому дослідженні при симптоматичній терапії первинної дисменореї порівнювали терапевтичну ефективність комплексу дротаверин + НПЗП (ацеклофенак) та лише ацеклофенаку. Було встановлено, що комплекс дротаверин + ацеклофенак забезпечує більш виражене зниження інтенсивності болю, ніж монотерапія ацеклофенаком. Ці дані також вказують на те, що м’язевий спазм є однією з патогенетичних ланок формування резистентного до монотерапії НПЗП больового синдрому при дисменореї (Oladosu F.A. еt al., 2018).

Дротаверин: профілактика і терапія післяопераційної затримки сечі

Частота післяопераційної затримки сечі (ПЗС) у хірургічних пацієнтів варіює в межах 5–70%. Факторами ризику розвитку ПЗС є належність до чоловічої статі, похилий вік, спінальна анестезія, тривалість анестезії більше 200 хв та тип операції (Tomaszewski D., Bałkota M., 2015).
Хірургічні втручання, при яких спостерігається найбільш високий ризик розвитку ПЗС включають ендопротезування суглобів, проктологічні та гінекологічні операції, герніопластику (Jackson J. et al., 2019).
ПЗС може бути діагностована клінічно: вона проявляється дискомфортом та болем у нижній частині живота та відсутністю сечовипускання більше 30 хв за наявності поклику. Окрім того, при УЗД у сечовому міхурі визначають об’єм сечі, що перевищує 400 мл. При ПЗС часто потрібна катетеризація сечового міхура. Це інвазивна медична процедура, її проведення може призвести до таких ускладнень, як травма сечовивідного каналу або сечового міхура, із наступним формуванням нориці або абсцесу, бактеріальні інфекції та уросепсис (Tomaszewski D., Bałkota M., 2015).
Окрім того, процедура катетеризації сечового міхура може бути психологічно дискомфортною для пацієнта. Без усунення ПЗС може розвинутися надмірна дилатація сечового міхура із розвитком гострого пошкодження нирок та пошкодження м’язів детрузора (Jackson J. et al., 2019).
У дослідженні оцінювалася ефективність дротаверину гідрохлориду у профілактиці ПЗС у пацієнтів, що перенесли ортопедичні операції, проведені зі спінальною анестезією. У дослідження було включено 230 пацієнтів чоловічої статі віком 17–40 років. Основна група отримувала 40 мг дротаверину в/м; 2-га ж група була контрольною і отримувала плацебо. Основним критерієм оцінки були час до сечовипускання, частота катетеризації сечового міхура, час до катетеризації. Порівняно з контрольною групою в основній групі знадобилося менше часу до самовільного сечовипускання (441 хв (група дослідження) та 563 хв (контрольна група)); а катетеризація сечового міхура знадобилася меншій кількості пацієнтів. Таким чином, введення дротаверину гідрохлориду зменшило час до спонтанного сечовипускання та знизило частоту катетеризації сечового міхура у пацієнтів чоловічої статі, що перенесли ортопедичні операції під спінальною анестезією (Tomaszewski D., Bałkota M., 2015).
У систематичному огляді будо оцінено різні профілактичні і терапевтичні заходи при ПЗС. Було включено 48 досліджень із 5644 учасниками. У результаті встановлено, що введення дротаверину гідрохлориду при спінальній анестезії дозволяє значно знизити ризик розвитку ПЗС порівняно із застосуванням стандартної схеми анестезії та премедикації (Jackson J. et al., 2019).

Дротаверин: місце спазмолітиків у терапії синдрому подразненого кишечнику

Синдром подразненого кишечнику (СПК) ― це хронічний функціональний шлунково-кишковий розлад, він спостерігається у близько 11,2% населення (Annaházi A. et al., 2014). Важливою характеристикою СПК є відсутність органічних порушень з боку ШКТ за даними клініко-інструментального дослідження. У США СПК відмічають у 10–20% населення (Rai R. R. еt al., 2014). В азіатській популяції його розповсюдженість варіює в межах 3,7–24%, із переважанням жінок (75% пацієнтів) (Xue X. C. еt al., 2017). Захворюваність у різних країнах помітно відрізняється залежно від раси, харчових звичок, використовуваних діагностичних критеріїв та ін. Лише 10–20% осіб із СПК звертаються за медичною допомогою (Rai R.R. еt al., 2014).
Це захворювання зазвичай характеризується рецидивуючим перебігом, але у 25% хворих відмічають постійні симптоми (Annaházi A. et al., 2014).
Характерними проявами СПК є біль та дискомфорт у животі, метеоризм, здуття кишечнику, діарея та/або закреп (Xue X. C. еt al., 2017). На теперешній час критеріями діагностики СПК є періодичний біль або відчуття дискомфорту в животі протягом не менше 3 днів на місяць протягом 3 міс, пов’язані з двома або більше з наступних критеріїв: зниження інтенсивності болю або його зникнення після дефекації; зміна частоти або консистенції випорожнень. Залежно від симптому, що переважає, виділяють 4 типи СПК: із закрепом (20–30% пацієнтів), із діареєю (20–30% пацієнтів) та «змішаний», із чергуванням закрепів та діареї (до 45% пацієнтів)(Annaházi A. et al., 2014). При цьому саме біль у животі змушує пацієнтів звернутися за медичною допомогою (Xue X. C. еt al., 2017).
Патогенез СПК складний. Імовірно, в розвитку захворювання відіграють роль попередні кишкові інфекції, дисбактеріоз, порушення бар’єрної функції слизової оболонки кишечнику, її запалення та порушення місцевого імунітету. Окрім того, значну роль у патогенезі відводять хронічному стресу та психологічним факторам. Ключовими ж факторами в патогенезі захворювання вважаються аномальна кишкова моторика та вісцеральна гіперчутливість. Гіперпродукція ентерохромафінними клітинами кишечнику серотоніну призводить до активації 5-HT3- і 5-HT4-рецепторів та, таким чином, до підвищеної перистальтики кишечнику. При цьому найбільш виражене підвищення моторики спостерігається після прийому їжі, у відповідь на розтягнення кишечнику об’ємом. Це призводить до підвищення частоти віпорожнень та формування у хворих больового синдрому, вираженість якого зменшується після дефекації (Annaházi A. et al., 2014).
Терапія СПК переважно є симптоматичною та включає рекомендації щодо зміни режиму харчування та способу життя, а також застосування лікарських засобів. Пацієнтам рекомендується уникати продуктів, які провокують появу/загострення симптомів, вживати в їжу продукти з високим вмістом клітковини, пити багато рідини, регулярно займатися спортом, уникати стресів та спати не менше 7–8 год на добу (Xue X.C. еt al., 2017).
Незважаючи на великий обсяг досліджень, спрямованих на пошук нових терапевтичних можливостей, на теперешній час лише декілька препаратів застосовують у терапії СПК та вони є більш ефективними, ніж плацебо (Annaházi A. et al., 2014).
Лікарські засоби, що володіють спазмолітичним ефектом, є основою терапії СПК. Вони знижують частоту дефекацій за рахунок збільшення часу проходження калових мас по товстому кишечнику (Annaházi A. et al., 2014).
Дротаверин виявляє виражену розслаблювальну дію на гладкі м’язи кишечнику. При цьому він спричиняє виражений знеболювальний ефект при болю спазматичного характеру. Важливою перевагою дротаверину є його хороша переносимість (Xue X.C. еt al., 2017; Narang M. et al., 2015). У дослідженні (n=144) було проведено оцінку ефективності та безпеки застосування дротаверину гідрохлориду при СПК. Пацієнти були розділені на 2 групи: 1-ша група (n=72) приймала 80 мг дротаверину 3 р/добу, 2-га група (n=72) ― плацебо протягом 4 тиж. Вираженість болю оцінювалася за Візуальною аналоговою шкалою (ВАШ, 0–10 балів). Також оцінювалася частота випорожнень та їх консистенція за шкалою Бристоля (7 типів, що відповідають різному часу транзиту калових мас по кишечнику). Після завершення курсу терапії у пацієнтів 1-ї групи відмічалося більш суттєве зменшення вираженості больового синдрому, зниження частоти випорожнень та покращення їх консистенції за шкалою Бристоля, ніж у групі плацебо. Ці дані свідчать про ефективність досліджуваного препарату в терапії СПК (Xue X.C. еt al., 2017).
За даними досліджень, вираженість симптомів захворювання значно знижує якість життя у 70% пацієнтів із СПК. У той же час встановлено, що терапія, спрямована на зменшення вираженості болю та дискомфорту в животі, підвищує якість життя пацієнтів із СПК. У дослідженні, яке включало 180 пацієнтів із СПК, було продемонстровано зменшення вираженості симптомів даного захворювання після 4-тижневого курсу дротаверину (80 мг 3р/добу). Так, у групі дротаверину у 77,7% пацієнтів знизилася ефективність (визначали за ВАШ) та частота виникнення нападів болю порівняно із 30,6% пацієнтів у групі плацебо. Не зафіксовано розвитку побічних ефектів при прийомі досліджуваного препарату (Rai R.R. еt al., 2014).

Дротаверин: висновок

Дротаверин ― препарат, що володіє спазмолітичним ефектом на гладкі м’язи порожнистих органів. Він відпускається без рецепта та широко застосовується в терапії захворювань, які супроводжуються спазмами, а також у якості симптоматичної терапії при болю спастичного характеру. Дротаверин може застосовуватись як у монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами, у тому числі НПЗП (Romics I. еt al., 2003).

Аналоги Дротаверин