Глава 1. Епідеміологічні аспекти серцево-судинних захворювань

Зміст

В останні десятиліття у структурі захворюваності та смертності населення хвороби системи кровообігу (ХСК) займають одне з перших місць. Актуальність цієї проблеми для охорони здоров’я зумовлена їх значною поширеністю, високою смертністю та інвалідністю, значними соціально-економічними втратами, що впливають на трудовий потенціал країни. У наш час серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються основною причиною смерті населення більшості розвинених країн Європи, становлячи майже 40% всіх випадків смерті у цьому регіоні. Практично все доросле населення страждає атеросклерозом, найнебезпечнішим проявом якого є ІХС. За статистичними даними різних країн її клінічні форми діагностують у 15–20% дорослого населення.

У 2007 р. в Україні ХСК зумовили 63,0% всіх смертей (у містах — 61,4%, у селах — 65,5%). На цю патологію припадає >60% смертей осіб пенсійного віку. Для працездатного населення хвороби серця і судин — перша за значимістю причина смерті.

Смертність чоловіків нижча, ніж жінок (999,9 та 1063,9 на 100 тис. населення відповідно).

У розвинених країнах смертність внаслідок ХСК постійно знижується, в Україні ж вона з кінця 60-х років ХХ ст. (за винятком 1984–1990 рр.; 1996–1998 рр.) неухильно росте. За останні 10 років смертність від ХСК зросла майже на 40%, причому її рівень підвищився в більшості вікових груп, за винятком дітей віком від 10 до 15 років і людей старше 85 років. Внесок працездатного населення у формування смертності від ССЗ у 2007 р. становив 18,5%.

У структурі смертності населення внаслідок ХСК перше місце займає ІХС. На сьогодні саме ця патологія на 66,8% (у містах — на 63,9 %, у селах — на 71,1%) визначає рівень смертності від ХСК усього населення і на 54,4% — його працездатної частини.

Аналіз статистичних показників здоров’я населення України свідчить про більш несприятливу ситуацію серед сільського населення, де дуже помітні такі негативні демографічні тенденції, як старіння населення, зниження рівня народжуваності, підвищення загальної та повікової смертності. У сільського населення порівняно з міським показники частоти звернень за медичною допомогою і тимчасової непрацездатності з приводу ССЗ нижчі, а показники поширеності цієї патології, інвалідності та смертності значно вищі.

Смертність від ХСК за останні роки неухильно зростає серед усього населення, але у сільських жителів її приріст дещо більший, а рівень в 1,5 раза перевищує такий серед міських жителів.

Зміни характеру патології у сільських жителів найчастіше пов’язують з процесом урбанізації села. Науково-технічний прогрес, що все ширше проникає в сільське господарство, пов’язаний зі спеціалізацією і концентрацією виробництва, застосуванням нових видів технічних засобів, введенням у дію високопродуктивних машин і механізмів, складного устаткування, підвищенням робочих швидкостей машинно-тракторних агрегатів і транспортних засобів, впровадженням нової технології обробки і збору врожаю, утриманням сільськогосподарських тварин і доглядом за ними. При цьому зменшується тяжкість фізичної праці, підвищується її кваліфікованість, ускладнюється програма трудових дій, зростає навантаження на органи чуття і ЦНС. Підвищена стомлюваність, нервово-психічне напруження праці збільшуються внаслідок несприятливих кліматичних умов, необхідності виконання робіт у стислий термін, впливу фізичних, хімічних, біологічних факторів, пов’язаних з професійною діяльністю.

Одночасне підвищення захворюваності ХСК серед сільського населення розглядається як зростаючий в останні роки результат поліпшення діагностики хвороб, а також точної реєстрації випадків захворювання.

Рівень захворюваності залежить від доступності медичної допомоги, ступеня її спеціалізації, а також якості обліково-статистичної роботи. На захворюваність ХСК впливають рівень освіти, характер роботи й особливості професії, матеріальний стан родини, особливості трудової та суспільної діяльності, пов’язаної з високим нервово-психічним напруженням. Істотний вплив на їх виникнення чинять хронічно діючі стресові фактори: самітність, наявність тяжких переживань, незадоволеність посадою чи професією, недоброзичливі відносини в робочому колективі, родині.

Рівень захворюваності сільського населення на ІХС за частотою звернень коливається у межах 2,1–5,1%, однак результати проведених досліджень свідчать про наявність значних розбіжностей в рівнях цього показника за даними звернень і комплексних медичних оглядів. Рівень захворюваності за даними останніх у 4–6 разів вищий.

Існуюча різниця поширеності ССЗ за даними лікувально-профілактичних закладів і епідеміологічних досліджень пов’язана з недостатнім впровадженням у практику стандартних методів обстеження населення, недостатньою активністю лікарів щодо своєчасного діагностування захворювань, низьким охопленням населення профілактичними оглядами та диспансеризацією.

Донедавна питання етіології, патогенезу, профілактики і лікування захворювань вивчали переважно у клінічних умовах і в ході експериментів. Разом з тим можливості клінічних досліджень обмежені, оскільки не дозволяють одержати повну картину про етіологію та патогенез хвороби у селективній групі хворих, які перебувають під наглядом лікаря переважно в період загострення, а в латентній фазі, на ранній стадії захворювання та в період ремісії пацієнти рідко звертаються до лікаря.

Дані експерименту не завжди можна перенести в клініку, особливо якщо врахувати розмаїтість і складність патогенетичних механізмів, хвилеподібний і багаторічний перебіг атеросклеротичних захворювань.

У зв’язку з цим виникає необхідність спеціального (епідеміологічного) підходу до вивчення цих хвороб.

Епідеміологічний метод дозволяє встановити реальну поширеність захворювання, визначити причини його виникнення, деякі об’єктивні закономірності перебігу, а також умови, що спричиняють прогресування патологічного процесу, і розробити наукові основи профілактики. У своїй роботі епідеміологи використовують клінічний досвід, накопичений протягом тривалого часу, і розробляють методи, що визначаються метою і завданнями цих досліджень.

Доказова медицина являє собою нову технологію збору, аналізу й інтерпретації наукової інформації. Вона розвивалася переважно на основі епідеміологічних досліджень, тому деякі терміни і методи запозичені нею з епідеміології.

Вимоги до епідеміологічних досліджень:

  • вибірка має бути випадковою і репрезентативною (відгук не менше 70%);
  • методи дослідження мають бути чітко визначені й стандартизовані;
  • аналіз необхідно проводити за єдиною методологією незалежними експертами.

Епідеміологія — розділ медицини, що вивчає причини і закономірності виникнення, масового розповсюдження хвороб і методи боротьби з ними. Популяція — група осіб, об’єднаних за будь-якою загальною ознакою (наприклад територіальною).

Існує 2 види популяційних досліджень: спостережливі (одномоментні або проспективні) і експериментально-клінічні.
Об’єктом епідеміологічних досліджень частіше є відібрана популяція або її репрезентативна (представницька) вибірка, що дає можливість спостерігати і вивчати природний перебіг хвороби з урахуванням взаємодії внутрішніх факторів організму зі специфічними і неспецифічними умовами зовнішнього середовища.

Перші дослідження з використанням такого підходу почали проводити наприкінці 40-х років ХХ ст., однак вони мали методичні розбіжності, внаслідок чого отримані результати не можна було порівнювати.

Справжня епідеміологія виникла лише тоді, коли ВООЗ (1967) розробила єдині методи збору і оцінки інформації.

Епідеміологічні дослідження поширеності ССЗ стали одним із важливих напрямків вивчення причин їх росту.

Епідеміологія ІХС пройшла значний шлях за порівняно короткий період. Узагальнюючи отримані дані, варто відзначити, що епідеміологію цього захворювання можна вивчати різними методами:

а) порівнюючи показники смертності внаслідок ХСК у різні часові проміжки в окремій країні або зіставляючи результати, отримані в різних країнах;
б) за даними патологоанатомічних розтинів;
в) проводячи одномоментні й проспективні спостереження за репрезентативними групами населення;
г) вивчаючи захворюваність ІМ тощо.

ІХС нерівномірно поширена в різних країнах навіть з однаковим рівнем економічного розвитку. Початок зростання її частоти припадає на період після Другої світової війни і в багатьох країнах триває досі.

Аналіз динаміки смертності від ІХС у різних країнах свідчить про її різноспрямованість в останні десятиліття. Визначилися держави, де рівень смертності зростає, знижується чи залишається стабільним. Максимальне зниження смертності внаслідок ІХС зареєстроване в США, а серед європейських країн — у Фінляндії. Не слід, однак, робити висновок про те, що в країнах з низькою смертністю вона підвищується, а в країнах з високою — знижується. Кількість померлих від цієї патології навіть у розташованих географічно поруч країнах значно відрізняється.

Морфологічні дослідження, проведені з ініціативи ВООЗ у різних містах Європи, свідчать про розбіжності в частоті й вираженості атеросклерозу судин. Серед європейців ця патологія поширена більше, ніж серед жителів Середньої Азії.

Є істотні розбіжності в ступені ураження судин у корінного та некорінного населення. Дослідники це пов’язують з певними географічними та генетичними відмінностями, а також особливостями харчування.

Розбіжності, виявлені під час морфологічних досліджень атеросклерозу в різних регіонах, узгоджуються з даними одномоментних обстежень населення. Останні свідчать про наявність тісного зв’язку між частотою клінічних форм ІХС і морфологічними проявами атеросклерозу коронарних артерій.

Перші спроби вивчення епідеміології ІХС були початі у 1949 р., коли у Фремінгемі (США) почалося проспективне дослідження за участю 5209 жителів міста віком від 20 до 69 років, яке триває досі. Обстеження населення проводять кожні 2 роки. Основна його мета — оцінка значення коронарних факторів ризику.

Подібні дослідження за участю дорослого населення проведені в Текумсі (США, 1972), Каунасі (Литва, 1980) та багатьох інших містах і країнах, природно-кліматичні умови яких значно відрізняються. Найбільше таке дослідження проведене під керівництвом А. Keys (1970) в семи країнах світу: США, Японії, Греції, Італії, Югославії,

Нідерландах, Фінляндії. У ньому взяли участь 12 770 чоловіків віком 40–59 років.

Епідеміологічні обстеження неорганізованого населення дають можливість одержувати необхідну інформацію про людей, об’єднаних за територіальною ознакою.

Жорстка стандартизація методів і використання єдиних критеріїв оцінки дозволяють порівнювати отримані дані з результатами досліджень, проведених в інших географічних зонах.

Серед чоловіків, які проживають у Гетеборзі (Швеція), ІМ і стенокардію напруження відзначають у 2,7 і 2,1% обстежених відповідно.

У населення сільської місцевості Тузла і передмісті Загреба (Хорватія) ІМ діагностували у 2,5 і 4,3% пацієнтів, а у сільських жителів півночі Італії — лише в 1,2% випадків.

В Англії серед 18 403 чоловіків віком 40–64 років стенокардію напруження відзначено у 5%.

Порівняння поширеності ІХС має, з одного боку, науковий, з іншого — практичний інтерес.

За даними дослідження, проведеного в Текумсі, ІХС діагностують у середньому у 20% дорослих американців, в Чехії серед чоловіків віком 50–54 роки — у 18%, в Німеччині — у 20,3%, в Польщі серед 40–49-літніх чоловіків — у 8%, серед населення Монголії віком 40–69 років — у 4,7%. Слід зазначити, що в Японії, Індії, Китаї та деяких інших країнах Азії та Африки ІХС реєструють значно рідше.

Найпоширеніша форма ІХС — стенокардія напруження. Частота її виникнення коливається в різних регіонах від 1,8 до 6,5%.

Аналіз частоти ІХС залежно від статі обстежених дає суперечливі результати. Одні дослідники відзначають, що ІХС більше поширена серед жінок, інші ж стверджують, що серед чоловіків. За нашими даними визначається істотна різниця у структурі ІХС: якщо для чоловіків характерна більша частота виникнення ІМ, то для жінок — стенокардії напруження (табл. 1.1 і 1.2).

Таблиця 1.2
Динаміка поширеності різних форм ІХС в жіночій популяції віком 20–64 років

Вік (років)

Рік

обстеження

Форми ІХС, %

Діагностований ІМ

Типова стенокардія напруження

Безбольова форма

Визначена ІХС

Можлива ІХС

Загальна частота ІХС

20–29

1980

1,6

1,6

2,0

3,6

2005

3,8

3,8

1,1

4,9

30–39

1980

5,8

0,4

6,2

2,2

8,4

2005

3,8

2,7

6,6

1,1

7,7

40–49

1980

1,6

12,4

0,8

14,1

3,6

17,7

2005

8,8

3,8

12,6

1,6

13,8

50–59

1980

3,1

17,0

1,5

19,7

10,4

30,1

2005

2,7

8,4

6,1

17,1

5,3

22,4

60–64

1980

4,1

16,3

5,7

23,6

18,7

42,3

2005

5,5

30,3

6,4

36,7

4,6

41,3

20–64

1980

1,5

10,0

1,2

11,8

6,1

17,9

2005

1,3

9,5

4,5

13,7

2,7

16,4

Більша розповсюдженість стенокардії серед жінок, можливо, пов’язана з меншою, порівняно з чоловіками, специфічністю опитувального методу її виявлення.

Повторне опитування жінок зі стенокардією напруження свідчить, що відтворення позитивної відповіді за стандартною анкетою ВООЗ становить лише 26,0% і тільки у 34,2% жінок при поглибленому обстеженні діагностують ІХС. Деякі автори у зв’язку з цим пропонують використовувати кардіологічну анкету ВООЗ або її модифікації для виявлення стенокардії напруження тільки для жінок віком старше 45 років.

Поширеність ішемічних змін на ЕКГ спокою, що характеризують безбольову і можливу ІХС, також коливається в різних географічних регіонах від 2,3 до 9,3%.

Щодо більшої поширеності безбольової форми ІХС серед жінок, то зміни на ЕКГ спокою, особливо 4 і 5 класів Міннесотського коду, менш специфічні для жінок, ніж для чоловіків і часто залежать від електролітних зрушень, клімактеричних порушень нейрогуморальної регуляції, обмінних порушень у зв’язку з ожирінням тощо.

Найточнішу оцінку діагностичних критеріїв ІХС дають результати проспективного спостереження за обстеженим контингентом. Результати проведених досліджень свідчать, що смертність внаслідок ІХС, частота нелетального ІМ і загальної смертності підвищуються залежно від вираженості патології. Серед обстежених з ЕКГ-ознаками визначеної, можливої ІХС і практично нормальної ЕКГ співвідношення показників смертності від ІХС відповідно становить 9,0:3,9:1,0; частоти нефатального ІМ — 3,6:2,9:1,0; загальної смертності — 6,0:3,3:1,0.

Загальна смертність за наявності можливої ІХС більше ніж у 2 рази, а смертність від ХСК в 3 рази перевищує відповідні показники серед осіб без зазначених змін на ЕКГ. Ризик смерті від ІХС та інших ССЗ серед пацієнтів з можливою ІХС відповідно у 2,4 і 4 рази вищий, ніж у обстежених без її ознак. Отже, можливі ішемічні зміни мають високу прогностичну цінність щодо ризику загальної смертності й смерті внаслідок ІХС.

Найбільш правильний підхід до вивчення географічних особливостей поширеності ІХС — проведення кооперативних досліджень за єдиною програмою.

За результатами одного з них під назвою «Багатофакторна профілактика ІХС», проведеного у 1980–1990 рр. в Москві, Ташкенті, Бішкеку, Каунасі, Мінську, Києві й

Харкові, серед чоловіків віком 40–59 років найвища частота виникнення ІХС виявлена в Москві та Мінську (14,5 й 12,6% відповідно), а найнижча — у Ташкенті — 8,4%.

Встановлено, що ХСК нерівномірно поширені не лише в розташованих поряд країнах, але і в окремих популяціях однієї держави. Це стало підставою для проведення епідеміологічних досліджень у нашій країні з характерними для неї національними особливостями, зокрема харчування і способу життя.

Скорочення трудового потенціалу країни внаслідок смерті, спричиненої ІХС, і пов’язані з цим соціально-економічні наслідки призвели до того, що проблема боротьби з цим захворюванням набула загальнодержавного значення.

Проведене нами епідеміологічне обстеження неорганізованої міської популяції чоловіків показало, що в цілому зі 100 чоловіків 16 мають ознаки ІХС, причому співвідношення визначеної ІХС до можливої — 3,5:1,0. Повіковий аналіз поширеності ІХС свідчить про поступове її зростання з віком. Вже в 30–39-літньому віковому інтервалі ІХС представлена всіма її формами. У 40–49-літньому віці кожен 12-й чоловік має ознаки ІХС. У 3–4 із 100 чоловіків цього віку відзначають типову стенокардію напруження. У 50–59-літньому віці частота діагностованого ІМ становить 5,9%, стенокардії — 8,2%. Зростання показників окремих форм ІХС зумовлює достовірне збільшення в цьому віковому десятилітті питомої ваги пацієнтів з визначеною ІХС (15,9%). У 4,1% чоловіків відзначають ЕКГ-зміни, що трактуються як можлива ІХС. Загалом кожен 5-й чоловік віком 50–59 років і кожен 3-й у 60–64 роки має ознаки ІХС (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1
Динаміка поширеності різних форм ІХС в популяції чоловіків віком 20–64 років

Вік (років)

Рік

обстеження

Форми ІХС, %

Діагностований ІМ

Типова стенокардія напруження

Безбольова форма

Визначена ІХС

Можлива ІХС

Загальна частота ІХС

20–29

1980

0,8

0,8

2,3

3,1

2005

0,5

8,6

9,1

0,5

9,6

30–39

1980

0,3

1,7

0,7

2,7

2,7

5,4

2005

0,5

2,5

4,9

7,8

1,0

8,8

40–49

1980

1,0

5,4

1,0

7,3

2,9

10,2

2005

0,4

3,6

4,4

7,9

4,0

11,9

50–59

1980

3,2

12,5

2,5

18,2

6,4

24,6

2005

5,9

8,2

4,5

15,9

4,1

20,0

60–64

1980

4,2

11,7

3,3

19,2

5,8

25,0

2005

10,5

17,7

4,0

27,4

9,7

37,1

20–64

1980

1,4

5,8

1,3

8,5

3,9

12,4

2005

2,8

4,3

5,3

12,4

3,5

15,9

За 25-літній період загальна частота ІХС дещо збільшилась — від 12,4 до 15,9%. Відзначається перерозподіл визначеної та можливої форм ІХС: у популяції збільшилася кількість пацієнтів з першою з них і залишилася незмінною з другою (див. табл. 1.1).

Зростання показника визначеної ІХС пов’язане із чотириразовим збільшенням в популяції пацієнтів з безбольовою формою і підвищенням поширеності ІМ в 2 рази.

Несприятливим є факт збільшення питомої ваги осіб зі змінами на ЕКГ за відсутності больового синдрому.

Максимальне зростання поширеності ІХС визначається в 50–59 років. У цьому віці підвищується частота больових форм ІХС порівняно з попереднім десятиліттям, можливо, за рахунок істотних змін у гормональній регуляції, обміні білків і ліпідів, гемодинаміці тощо.

Таким чином, старіння створює передумови для розвитку патології взагалі та ІХС зокрема. Особливу увагу слід звернути на те, що значне підвищення частоти ІХС відзначають саме у осіб віком 50–59 років. Про це необхідно пам’ятати при проведенні комплексних профілактичних заходів, зосереджуючи більшу увагу на особах старшого віку, тим самим сприяючи подовженню періоду їх працездатності.

Результати проведеного нами епідеміологічного обстеження неорганізованої популяції жінок свідчать, що в цілому зі 100 осіб 16–17 мають ознаки ІХС, причому співвідношення визначеної ІХС до можливої — 5,0:1,0 (див. табл. 1.2). Повіковий аналіз поширеності ІХС свідчить про поступове її зростання з віком. Так, серед жінок 20–29 років визначена ІХС представлена безбольовою формою. Кожна 12-та обстежена цього віку має ознаки ІХС. В наступній віковій декаді поширеність ІХС підвищується в 1,6 раза, становлячи 7,7%. У цій віковій групі ІХС представлена як безбольовою формою (2,7%), так і стенокардією напруження (3,8%). У 40–49-літньому віці вже кожна 14-та жінка має ознаки ІХС. У цій віковій декаді типова стенокардія напруження діагностується у 8,8% жінок, а безбольова ІХС — у 3,8%. У віці 50–59 років частота ІМ становить 2,7%, в 1,6 раза підвищується поширеність безбольової форми ІХС, а частота стенокардії напруження залишається незмінною.

Зазначене зростання поширеності окремих форм ІХС приводить до достовірного збільшення в цій віковій декаді питомої ваги осіб з визначеною ІХС (17,1%). У 3,3 раза частіше реєструють ЕКГ-зміни, що трактуються як можлива ІХС. Загалом кожна 5-та жінка віком 50–59 років має ознаки ІХС (див. табл. 1.2).

У віці 60–64 років у 5,5% жінок визначається ІМ, у 30,3% — типова стенокардія напруження, а загальна частота ІХС становить 41,3%.

Проведене обстеження жінок віком 20–64 років свідчить про несприятливу епідеміологічну ситуацію щодо поширеності ІХС (див. табл. 1.2).

В сільській популяції цього ж віку 11 жителів із 100 мають ознаки ІХС, причому у 7–8 — має місце визначена ІХС, а у 3–4 — можлива (табл. 1.3).

Повіковий аналіз поширеності ІХС свідчить про монотонне її зростання з віком. Так, серед чоловіків частота розвитку ІХС за строгими критеріями зростає від 1,9% у осіб віком 18–24 років до 15,0% в 55–64 роки, за нестрогими критеріями — від 1,3 до 12,9%, за розширеними — від 3,2 до 27,9%.

Найбільше (в 3,6 раза) зростання частоти визначеної ІХС відзначають при переході від декади 45–54 років до декади 55–64 років. Ця особливість притаманна розповсюдженості можливої ІХС, але темпи її зростання дещо повільніші. Якщо у 18–24 роки 2 чоловіки зі 100 мають визначену ІХС і 1 — можливу, то в 55–64 роки визначену ІХС виявляють у 15 зі 100, а можливу — у 13.

Результат аналізу частоти форм визначеної ІХС свідчить, що із 100 чоловіків, які проживають у сільській місцевості, приблизно у 2 — визначений ІМ, у 3 — типова стенокардія напруження і у 1–2 — ознаки безбольової форми ІХС. Після 40 років у 3 рази зростає поширеність ІМ і стенокардії напруження. В 55–64 роки у 8 чоловіків із 100 виявляється ІМ, у 9–10 — типова стенокардія напруження (див. табл. 1.3).

Таблиця 1.3
Поширеність різних форм ІХС в сільській популяції (%)

Вікові групи (років)

Стать

Формы ІХС

Діагностований ІМ

Типова стенокардія напруження

Безбольова форма

Визначена ІХС

Можлива ІХС

Загальна частота ІХС

18–24

чол.

1,9

1,9

1,3

3,2

жін.

2,5

2,5

0,8

3,3

25–34

чол.

2,0

2,0

1,5

3,5

жін.

2,8

2,8

0,9

3,7

35–44

чол.

0,8

1,3

1,7

3,8

1,7

5,4

жін.

0,3

3,7

3,0

7,0

0,9

7,9

45–54

чол.

2,8

4,4

1,6

6,9

6,0

12,9

жін.

0,3

7,3

5,9

13,5

3,1

16,6

55–64

чол.

8,2

9,5

15,0

12,9

27,9

жін.

5,6

11,3

6,9

21,3

6,3

27,5

18–64

чол.

2,1

2,8

1,5

5,5

4,3

9,9

жін.

0,9

4,7

4,3

9,7

2,3

11,9

Серед жінок поширеність ІХС за строгими критеріями зростає від 2,5% у віці 18–24 років до 21,3% — в 55–64 роки, за нестрогими критеріями — від 0,8 до 6,3%, за розширеними — від 3,3 до 27,5% (див. табл. 1.3).

Між двома наймолодшими віковими групами частота визначеної ІХС залишається незмінною, у 2,5 раза зростає при переході від декади 25–34 років до декади 35–44 років, а між наступними віковими десятиліттями вона збільшується ще в 1,9 і 1,6 раза відповідно.

Поширеність можливої ІХС серед жінок віком 18–44 років становить 0,8–0,9%, зростає до 3,1% — в 45–54 роки і до 6,3% у віковий період 55–64 років.

Відносно форм визначеної ІХС можна сказати, що серед сільських жінок у 0,9% реєструється ІМ, у 4,7% — типова стенокардія напруження і у 4,3% — безбольова форма ІХС. До 35 років немає жодного випадку ІМ або стенокардії і лише у 2–3 жінок із 100 на ЕКГ спокою відзначають ознаки безбольової ІХС. В 55–64 роки із 100 сільських жінок у 5–6 діагностують ІМ, у 11 — типову стенокардію напруження і у 7 — безбольову форму ІХС.

Підводячи підсумки, відзначимо:

  • поширеність визначеної ІХС становить 12,4% серед міських і 5,5% серед сільських чоловіків і відповідно 13,7 і 9,7% серед сільських жінок; із врахуванням можливої ІХС — відповідно 9,9 і 11,9%;
  • поширеність ІХС підвищується з віком у осіб обох статей; найбільший приріст частоти різних форм ІХС відзначається після 30 років;
  • найпоширеніша форма визначеної ІХС — типова стенокардія напруження; ІМ діагностують у 2,8% міських і 2,1% сільських чоловіків і відповідно у 1,3 і 0,9% жінок.

За даними офіційної статистики у 2007 р. поширеність ІХС серед працездатного населення України становила 8754,2 на 100 тис. населення, або 8,7%. Існують значні коливання цього показника залежно від регіональних особливостей: від 3,4% у Житомирській області до 16,5% у Закарпатській. Частота гострого ІМ становить 0,06% і коливається від 0,04 % у Житомирській області до 0,1% у Донецькій, а стенокардії — 3,8%: коливаючись від 2,3% в АР Крим, Рівненській та Львівській областях до 7,8% — у Закарпатській.

Існуючі відмінності в показниках поширеності ІХС за даними офіційної статистики і результатами епідеміологічних досліджень — свідчення того, що на сьогодні первинними структурами охорони здоров’я виявлені далеко не всі хворі. Це стосується як виявлення пацієнтів із стенокардією, поширеність якої за результатами проведеного епідеміологічного обстеження серед працездатного населення становить 4,2%, а за даними офіційної статистики — 3,8%, так і ІМ, показники поширеності якого становлять 1,3% за епідеміологічними і 0,06% — за даними офіційної статистики.

Наявність відмінностей у показниках поширеності ІХС значною мірою зумовлена розбіжностями в діагностичних критеріях цього захворювання. Епідеміологи в усьому світі, користуючись критеріями ВООЗ, діагностують ІХС на підставі даних стандартної кардіологічної анкети, позитивна відповідь на яку свідчить про наявність типової стенокардії напруження, і характері змін на ЕКГ спокою. При аналізі окремих форм враховують визначену ІХС, а саме: ІМ — документований або за категоріями Міннесотського коду від 1–1–1 до 1–2–7, типову стенокардію напруження, безбольову форму за категоріями 4–1,2; 5–1,2 без 3–1, 3–3 і можливу ІХС за категоріями 1–2–8, 1–3, 6–1, 7–1, 8–3, 4–3, 5–3, 4–1,2; 5–1,2 з 3–1, 3–3.

У рубрику ІХС за даними офіційної статистики відповідно до МКХ-10 входять: стенокардія (I20), гострий ІМ (I22), деякі поточні ускладнення гострого ІМ (I23), інші гострі форми ІХС (I24), хронічна ІХС (I25).

Таким чином, відносно стенокардії епідеміологічні критерії більш жорсткі, оскільки діагностується лише типова стенокардія напруження. Статистичний показник, формуючись первинними структурами охорони здоров’я, які відзначають всі форми стенокардії, має бути не менший, а більший порівняно з епідеміологічним.

Порівнювати показники поширеності ІМ практично неможливо, тому що офіційна статистика подає розповсюдженість лише гострого ІМ, а епідеміологи виявляють всі випадки цього захворювання, незалежно від часу його виникнення (ІМ в анамнезі). За статистичним даними поширеність ІМ майже повністю співпадає з показником захворюваності і не відображає дійсної поширеності, а саме накопиченої кількості хворих, як це має місце відносно інших захворювань.

Разом з тим, питання щодо низького діагностичного рівня ІМ, низької, внаслідок цієї ж причини захворюваності та смертності в Україні порівняно з іншими країнами неодноразово обговорювались в періодичних медичних виданнях і на нарадах науково-медичної спільноти.

Відомо, що дані офіційної статистики відображають рівень захворюваності й поширеності за зверненням населення і, на жаль, не свідчать про дійсний рівень розповсюдженості патології. Значна кількість пацієнтів не знає про наявність захворювання і далеко не завжди звертається до лікаря. Відсутність своєчасного і адекватного лікування спричиняє виникнення тяжких ускладнень і передчасну смерть.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Доклад о состоянии здоровья в мире (2000) ВООЗ, Женева.
  2. Корнацький В.М. (2006) Проблеми здоров’я суспільства та продовження життя. Київ.
  3. Keys A. (1970) Coronary heart disease in seven countries. Circulation, 41 (4): Sup. 1, 1–211.
  4. Rose G.A., Blackburn H., Gillum R.F., Prineas R.J. (1982) Cardiovascular Survey Methods. WHO, Geneva.
  5. Метелица В.И., Мазур Н.А. (1976) Эпидемиология и профилактика ишемической болезни сердца. Медицина, Москва.

Дата добавления: 15.07.2019 г. Версия для печати

Developed by Maxim Levchenko