ЗОФЕНОПРИЛ (ZOFENOPRILUM)2 препарати

інгібітор АПФ. Механізм дії пов’язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, зменшення вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує ЗПОС, знижує САТ та ДАТ, пост- і переднавантаження на міокард. Розширює здебільшого артерії, ніж вени; при цьому рефлекторного підвищення ЧСС не відзначається. Зменшує розпад брадикініну, збільшує синтез простагландинів.
Зофеноприл швидко і повністю абсорбується в ШКТ і практично повністю метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту зофеноприлату, C_max якого в плазмі крові досягається через 1,5 год після прийому. Приблизно 88% зофеноприлу зв’язується з білками плазми крові. T_½ зофеноприлату — 5,5 год, його загальний кліренс становить 1300 мл/хв після прийому зофеноприлу кальцію. Виводиться зофеноприлат переважно нирками — 69%, через кишечник — 26%.
Гіпотензивний ефект більш виражений при високій концентрації реніну в плазмі крові, ніж при нормальній або зниженій його концентрації. Зниження АТ в терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровотік в судинах мозку підтримується на достатньому рівні і на фоні зниженого АТ. Підсилює коронарний і нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда і міоцитів стінок артерій резистивного типу, зофеноприл запобігає прогресуванню серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Зменшує агрегацію тромбоцитів. Зофеноприл кальцію є проліками, оскільки активним інгібітором є вільна сульфгідрильна сполука — зофеноприлат, що утворюється в результаті тіоефірного гідролізу. Гіпотензивний ефект при прийомі настає через 1 год, досягає максимуму через 4–6 год і триває до 24 год. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня АТ необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається при тривалому лікуванні — 6 міс і більше.

АГ; гострий інфаркт міокарда з симптомами серцевої недостатності у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки, які не отримували тромболітичну терапію.

всередину незалежно від прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини.
АГ
Для досягнення оптимального АТ лікування починають з призначення 15 мг 1 раз на добу; при недостатній вираженості гіпотензивного ефекту дозу поступово підвищують з інтервалом у 4 тиж. Зазвичай ефективна доза — 30 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза — 60 мг одноразово або в 2 прийоми в рівних дозах.
Початок терапії інгібіторами АПФ вимагає попередньої корекції порушень водно-електролітного балансу та скасування діуретиків за 2–3 дні до призначення інгібітору АПФ; початкова доза в цьому випадку становить 7,7–15 мг раз на добу.
У пацієнтів з незначно вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну >45 мл/хв) зниження дози не потрібне. Пацієнтам із середнім і тяжким ступенем порушення функції нирок (кліренс креатиніну <45 мл/хв) призначають ½ терапевтичної дози раз на добу. Початкова доза для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить ½ дози, використовуваної для пацієнтів з нормальною функцією нирок.
У пацієнтів зі слабким і середнім ступенем порушення функції печінки початкова доза препарату становить ½ дози, яка застосовується у пацієнтів з нормальною функцією печінки. У пацієнтів з тяжким ступенем порушення функції печінки зофеноприл не застосовують.
У пацієнтів похилого віку з нормальним кліренсом креатиніну корекція дози не потрібна. У пацієнтів похилого віку з кліренсом креатиніну <45 мл/хв рекомендується зниження дози вдвічі.
Гострий інфаркт міокарда
При гострому інфаркті міокарда (у складі комбінованої терапії) лікування починають протягом 24 год після появи перших симптомів і продовжують протягом 6 тиж. Слід застосовувати наступну схему дозування: 1-й і 2-й день — по 7,5 мг кожні 12 год, 3-й і 4-й день — по 15 мг кожні 12 год, з 5-го дня і далі — по 30 мг кожні 12 год. В разі надмірного зниження АТ на початку лікування або протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда первинну дозу не підвищують або відміняють препарат.
Після 6 тиж прийому терапія у пацієнтів без ознак лівошлуночкової серцевої недостатності може бути припинена. Для корекції лівошлуночкової серцевої недостатності, а також АГ лікування може бути продовжене протягом тривалого часу.

підвищена чутливість до зофеноприлу або інших інгібіторів АПФ, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, виражені порушення функції печінки, тяжка ниркова недостатність, період вагітності та годування грудьми, вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).

з боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс; рідко — загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (звичайно пов’язані з вираженим зниженням АТ), аритмії (брадикардія, передсердна тахікардія, фібриляція передсердь), відчуття серцебиття, тромбоемболія гілок легеневої артерії, біль у ділянці серця, непритомність.
З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, слабкість, безсоння, тривога, депресія, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість, дуже рідко при застосуванні в високих дозах — нервозність, парестезії.
З боку органів чуття: рідко — вестибулярні порушення, порушення слуху і зору, шум у вухах.
З боку ШКТ: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у ділянці живота); дуже рідко — кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки, холестаз, жовтяниця, гепатит.
З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, дуже рідко — інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт.
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія.
Алергічні реакції: рідко — шкірний висип, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і/або гортані, дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит; дуже рідко — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, свербіж, кропив’янка, фотосенсибілізація, серозит, васкуліт, міозит, артралгія, артрит, стоматит, глосит.
З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. У деяких випадках відзначається зниження гематокриту і гемоглобіну, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія.

з обережністю застосовують при первинному альдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, мітральному стенозі з порушеннями гемодинаміки, ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, захворюваннях сполучної тканини, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, псоріазі, нирковій недостатності (протеїнурія >1 г/добу), печінковій недостатності, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі або знаходяться на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, в осіб похилого віку (старше 75 років). У пацієнтів зі зменшеним ОЦК (внаслідок терапії діуретиками, діареї і блювання, обмеження споживання кухонної солі, проведення гемодіалізу) існує підвищений ризик раптового і вираженого зниження АТ після застосування початкової дози інгібітору АПФ.
Транзиторное виражене пониження АТ не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації АТ. У разі повторного вираженого зниження АТ слід зменшити дозу або припинити застосовувати зофеноприл. При надмірному зниженні АТ хворого переводять у горизонтальне положення на низьку подушку, за необхідності в/в вводять 0,9% р-н натрію хлориду і плазмозамінники. Застосування високопроточних діалізних мембран підвищує ризик розвитку анафілактичної реакції. Корекція режиму дозування у дні, вільні від діалізу, повинна здійснюватися залежно від рівня АТ. До і після лікування інгібіторами АПФ необхідний контроль АТ, показників крові (гемоглобіну, калію, креатиніну, сечовини), активності печінкових ферментів, білка в сечі. Слід ретельно спостерігати за хворими з тяжкою серцевою недостатністю, ІХС та захворюваннями судин мозку, у яких різке зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда, інсульту або порушення функції нирок. Раптова відміна лікування не призводить до синдрому відміни (різкого підвищення АТ). Хворі із ангіоневротичним набряком в анамнезі мають підвищений ризик його розвитку при прийомі інгібіторів АПФ. За новонародженими і дітьми грудного віку, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ, олігурії, гіперкаліємії і неврологічних розладів, можливих внаслідок зменшення ниркового і мозкового кровотоку при погіршенні АТ, що викликається інгібіторами АПФ. При олігурії необхідно підтримання АТ і ниркової перфузії шляхом введення відповідних рідин і судинозвужувальних засобів. У хворих зі зниженою функцією нирок слід знизити разову дозу або збільшити інтервали між прийомами зофеноприлу. У період підбору дози необхідно утримуватися від керування транспортними засобами і потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо після першого прийому інгібітору АПФ у хворих, які застосовують діуретичні засоби. В період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, оскільки алкоголь посилює гіпотензивну дію зофеноприлу.

гіпотензивна дія інгібіторів АПФ може посилюватися іншими антигіпертензивними засобами, діуретиками, засобами для загальної анестезії, жарознижувальними і знеболювальними засобами, етанолом. При одночасному призначенні зофеноприлу з НПЗП можливе зниження гіпотензивного ефекту зофеноприлу, з калійзберігаючими діуретиками — гіперкаліємія, з солями літію — уповільнення виведення літію. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичность. При одночасному прийомі з цукрознижувальними засобами підвищується ризик розвитку гіпоглікемії.