Лямбліоз, також відомий як гіардіаз, є інфекційним захворюванням, що викликається паразитичними найпростішими Giardia lamblia (або Giardia intestinalis). Цей паразит мешкає в тонкій/дванадцятипалій кишці людини та деяких тварин, викликаючи різні симптоми, включаючи діарею (персистуючу), здуття, біль у животі та втому.

Гіардія передається фекально-оральним шляхом, зазвичай через забруднену воду або їжу. Паразити можуть виживати у навколишньому середовищі у вигляді цист — захисної форми, що дозволяє їм пережити час поза хазяїном. Цисти гіардії можуть виявляти у ґрунті, їжі, воді або на поверхнях, які були контаміновані калом інфікованої людини чи тварини.

Лямбліоз є однією з найпоширеніших паразитарних хвороб кишечнику у світі. Він поширений у всіх країнах, але найчастіше відмічається у регіонах із низьким рівнем санітарії та гігієни.

Життєвий цикл паразита включає дві стадії: цисту та вегетативну форму (трофозоїт). Циста є інфекційною формою. Якщо проковтнути 10–100 цист, то відбудеться інфікування цим паразитом. Під впливом соляної кислоти з цист вивільняються трофозоїти, які прикріплюються до слизової оболонки тонкої кишки, знищуючи щіткову облямівку ентероцитів та структуру ворсинок. Це призводить до зменшення поверхні всмоктування. Під впливом лужного середовища (жовч) трофозоїти перетворюються назад на цисти, які потім виділяються з калом.

Резервуаром для паразита служать люди (в основному) та багато видів домашніх (собаки, кішки) та диких (наприклад бобри) тварин. Інфекція зазвичай поширюється аліментарним шляхом, переважно через забруднені руки чи воду, рідше через їжу, забруднену цистами.

Intestinalis поширена по всьому світу, особливо в країнах, що розвиваються. У розвинених країнах захворювання відмічають спорадично, але можуть відбуватися епідемії, спричинені забрудненням питної води або поширенням інфекції у закритих середовищах.

Інкубаційний період захворювання становить від кількох днів до декількох тижнів (загалом 9–10 днів). Хворий може бути джерелом інфекції для оточуючих. Цисти зберігають вірулентність у вологому, прохолодному середовищі протягом кількох місяців і стійкі до хлору.

Клінічна картина

Клінічна картина лямбліозу може змінюватися залежно від індивідуальних особливостей організму та стадії захворювання. Деякі люди можуть бути інфіковані лямблією і не мати жодних симптомів, у той час як у інших захворювання може виявлятися різними симптомами.

Клінічні форми лямбліозу:

1. Безсимптомна колонізація. Це найпоширеніша форма захворювання, яка у більшості випадків минає сама по собі.
2. Гострий гастроентероколіт. Цей стан зазвичай триває 7–14 діб і часто самообмежується. Якщо його не лікувати, то у 30–50% хворих воно може перейти у хронічну форму. Основні симптоми включають діарею (водянисту, без крові та слизу в калі) та біль в епігастральній ділянці спазматичного характеру. Інші симптоми можуть включати слабкість, здуття, втрату апетиту та маси тіла, а іноді — блювання та лихоманку.
3. Хронічний синдром шлунково-кишкових симптомів із порушенням всмоктування (стеаторея). Симптоми схожі на гострі, але менш тяжкі та періодично повторюються. У дітей це може призвести до гіпотрофії та затримки зростання.
4. Атипові симптоми. Включають кропив’янку, реактивний артрит. Можуть розвинутися вторинна непереносимість лактози, кахексія, холангіт та холецистит.

Важливо, що після перенесеної хвороби стійкий імунітет не формується, що означає можливість повторного зараження.

Симптоми лямбліозу можуть включати:

1. Діарею (персистуючу). Це найпоширеніший симптом лямбліозу. Стул може бути рідким, жирним або пінним, іноді з неприємним запахом.
2. Біль у животі. Біль зазвичай концентрується у верхній частині живота і може супроводжуватися здуттям.
3. Нудоту та блювання. Ці симптоми можуть призвести до втрати апетиту і, зрештою, до зменшення маси тіла.
4. Втому. Лямбліоз може викликати загальну слабкість та втому, які можуть бути пов’язані з діареєю та зменшенням маси тіла.
5. Здуття та надмірне газоутворення. Ці симптоми можуть бути викликані порушенням травлення.

У деяких випадках лямбліоз може призвести до довгострокових наслідків, таких як синдром подразненого кишечнику, хронічна втома та харчова непереносимість.

Діагностика

Діагностика лямбліозу зазвичай включає аналіз калу на наявність цист або трофозоїтів паразита. У деяких випадках може знадобитися кілька зразків калу, оскільки кількість паразитів може коливатися.

Діагностика лямбліозу зазвичай включає кілька методів:

1. Аналіз калу. Це найпоширеніший метод діагностики лямбліозу. У зразках калу шукають цисти чи трофозоїти гіардії. У деяких випадках може знадобитися кілька зразків калу, оскільки число паразитів може коливатися. Тому кал на аналіз здають 2–3 рази з інтервалом 1–2 дні.
2. Аналіз вмісту дванадцятипалої кишки, який зазвичай виконується за допомогою зондування, може бути використаний для діагностики лямбліозу, хоча досить рідко. Цей метод може бути застосований, якщо аналізи калу та серологічні тести не підтвердили діагноз. Під час процедури лікар вводить тонкий зонд через рот або ніс пацієнта і спрямовує його в дванадцятипалу кишку. Потім за допомогою зонду беруть зразок вмісту кишки для подальшого дослідження. Отриманий зразок досліджується відразу після забору матеріалу, створюючи так званий нативний препарат. Це дає змогу побачити цисти чи трофозоїти гіардії під мікроскопом. Незважаючи на те що цей метод може бути більш точним, він також може бути інвазивнішим і некомфортним для пацієнта порівняно з аналізом калу. Тому він зазвичай використовується лише у випадках, коли інші методи діагностики не дали однозначних результатів.
3. Ендоскопія. Морфологічне дослідження біоптату слизової оболонки дванадцятипалої кишки або тонкої кишки може бути виконане в окремих випадках за наявності показань до ендоскопії. Це може бути необхідно, наприклад, за наявності диспепсії або підозри на ентеропатію.

Під час ендоскопії лікар вводить тонкий гнучкий трубчастий інструмент (ендоскоп) через рот пацієнта і спрямовує його до дванадцятипалої або тонкої кишки. Потім за допомогою спеціального інструменту, що проходить через ендоскоп, бере зразок тканини (біопсія) для подальшого дослідження.

При мікроскопічному дослідженні біоптату можуть бути виявлені ознаки лямбліозу, такі як атрофія ворсинок тонкого кишечнику (зазвичай часткова) та трофозоїти гіардії, помітні на поверхні слизової оболонки.

Цей метод може бути більш точним, але він також інвазивніший і може бути некомфортним для пацієнта. Тому він зазвичай використовується лише у випадках, коли є конкретні показання до його проведення.

4. Серологічні випробування. Ці тести підтверджують наявність антитіл до лямблій у крові. Вони можуть бути необхідні, якщо є симптоми лямбліозу, але аналіз калу не показує наявність паразитів. Однак необхідно пам’ятати, що навіть якщо ви хворіли на лямбліоз і вилікувалися, то антитіла будуть виявляти в плазмі крові. Найпершими в крові виявляють IgM (на 10–14-й день після зараження), потім — IgG, які відмічають в плазмі крові практично на всіх стадіях лямбліозу, їх рівень знижується через 1–2 міс після загибелі паразита. Якщо IgG позитивний, це може свідчити про поточну інфекцію, про перенесений лямбліоз, про безсимптомний перебіг хвороби.
5. На додаток до аналізу калу та ендоскопії існують інші методи дослідження, які можуть допомогти в діагностиці лямбліозу. Ці методи спрямовані на виявлення антигенів або ДНК Giardia intestinalis у зразках калу:

• імунофлуоресцентний аналіз. Цей метод використовує антитіла, позначені флуоресцентними барвниками, для виявлення антигенів гіардії у зразках калу. Це може бути корисним скринінговим тестом, хоча можливі хибнопозитивні результати. Тому рекомендується підтвердження позитивного результату мікроскопічним дослідженням калу;
• полімеразна ланцюгова реакція у реальному часі (ПЛР). Цей метод використовує техніку виявлення ДНК гіардії у зразках калу. ПЛР в реальному часі має високу чутливість і специфічність і може замінити мікроскопічні дослідження.

Ці методи можуть бути особливо корисними у випадках, коли мікроскопічне дослідження калу не дає однозначних результатів, або необхідно підтвердити результати інших тестів.

Важливо відзначити, що діагностика лямбліозу може бути складною, оскільки симптоми можуть бути схожі на симптоми інших захворювань шлунково-кишкового тракту.

У випадку, коли у пацієнта відмічають клінічні симптоми лямбліозу і типовий епідеміологічний анамнез (наприклад перебування в ендемічних районах, наявність хворого на лямбліоз домочадця або епідемічний осередок у закритих середовищах), лікар може розглянути можливість емпіричного лікування. Це означає початок лікування на основі клінічної картини та анамнезу, без очікування результатів лабораторних тестів.

Якщо симптоми зникають після лікування, це може підтвердити діагноз лямбліозу.

Крім того, рекомендується провести паразитологічне дослідження у всіх співмешканців хворого, щоб унеможливити поширення інфекції. Це особливо важливо, оскільки лямбліоз може передаватися через близький контакт та загальні побутові предмети.

Лікування

Лікування лямбліозу зазвичай включає прийом антигельмінтних, антипротозойних препаратів. Ось деякі з найчастіше застосовуваних лікарських засобів:

1. Тинідазол. Дорослим призначається 2 г одноразово. Діти віком до 3 років — 50–75 мг/кг маси тіла одноразово.
2. Нітазоксанід. Цей препарат можна приймати дорослим та дітям віком від 1 року. Він зазвичай приймається по 500 мг 2 р/добу протягом 3 днів.
3. Метронідазол. Дорослим — 250 мг 3 р/добу; 500 мг 2 р/добу; дітям — 375 мг/добу (віком 6–10 років), 500 мг/добу (віком 10–15 років). Кількість днів прийому — 5–7.
4. Альбендазол. Діти (віком 3–12 років)— 400 мг 1 р/добу протягом 5 днів.
5. Мебендазол. 200 мг 3 р/добу протягом 5 днів.

Лікування лямбліозу у вагітних потребує особливого підходу, оскільки деякі антигельмінтні препарати можуть бути небезпечними для плода, що розвивається.

У разі легких форм лямбліозу лікування вагітних може бути необов’язковим. Однак якщо симптоми сильно виражені, може бути застосований паромоміцин. Цей препарат не всмоктується у шлунково-кишковому тракті, що робить його відносно безпечним для застосування у період вагітності. Звичайна доза становить 10 мг/кг маси тіла 3 р/добу протягом 5–10 днів. Важливо, що будь-яке лікування у період вагітності має проводитися під наглядом лікаря.

У разі рецидивів або неефективності початкової терапії (що відбувається в 10–20% випадків) також може бути застосований паромоміцин з тією ж схемою дозування.

Важливо відзначити, що всі антигельмінтні препарати можуть викликати побічні ефекти, такі як нудота, блювання, діарея та запаморочення. Тому вони мають застосовуватися під наглядом лікаря.

Крім того, важливо згадати, що в деяких випадках лямбліоз може минати сам по собі без лікування. Однак лікування зазвичай рекомендується, щоб зменшити вираженість симптомів, прискорити одужання, знизити ускладнення та запобігти поширенню інфекції на інших людей.

Моніторинг лямбліозу

Критерієм одужання від лямбліозу зазвичай вважається відсутність паразитів у калі через 2–4 тиж після закінчення лікування. Цей факт може бути підтверджений за допомогою контрольного визначення антигену паразита або мікроскопічного дослідження зразків калу.

Важливо, що навіть після успішного лікування можуть виникати рецидиви хвороби. Вони зазвичай відмічаються через 2–8 тиж після лікування та можуть бути безсимптомними. Це свідчить про важливість регулярного медичного контролю та дотримання заходів профілактики, щоб запобігти повторному зараженню.

Профілактика

Профілактика лямбліозу включає низку заходів, спрямованих на запобігання зараженню та поширенню інфекції.

Ось деякі з них:

1. Персональна гігієна. Регулярне та ретельне миття рук з милом та водою, особливо після відвідування туалету, перед приготуванням або вживанням їжі та після контакту з домашніми тваринами.
2. Пити чисту воду. Уникати вживання некип’яченої води з ненадійних джерел, особливо в ендемічних районах. Використовувати фільтри для води або кип’ятити воду перед вживанням.
3. Безпечний прийом їжі. Уникати вживання немитих фруктів та овочів, особливо в ендемічних районах. Завжди старанно мити продукти перед вживанням.
4. Навчання. Навчання правилам гігієни та безпечного прийому їжі в закритих спільнотах, таких як дитячі садки або школи.
5. Ветеринарний контроль. Регулярні ветеринарні огляди та лікування свійських тварин, які можуть бути носіями гіардії.

Дотримання цих заходів може значно знизити ризик зараження лямбліозом та допомогти запобігти його поширенню.