Малевич крем-зволожувач інтенсивний (Malevich cream xtra moisturizer)

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Спіронолактон є конкурентним антагоністом альдостерону. Він впливає на дистальні канальці нирок.
Через блокаду альдостерону пригнічує затримку води та Na⁺ та сприяє утриманню K⁺, що не тільки підвищує екскрецію Na⁺ та Cl⁻, та знижує екскрецію K⁺ з сечею, а й знижує екскрецію H⁺. У результаті цього сечогінний ефект має також гіпотензивну дію.
Дослідження RALES. Рандомізоване дослідження застосування альдактону (RALES) — подвійне сліпе багатоцентрове дослідження, проведене за участю 1663 пацієнтів з фракцією викиду не більше 35%, зі встановленою протягом 6 міс до включення в дослідження серцевою недостатністю IV класу за класифікацією NYHA, які на момент рандомізації мають серцеву недостатність III‒IV класу. Всі пацієнти приймали петльові діуретики, 97% пацієнтів приймали інгібітор АПФ, 78% — дигоксин (на момент проведення дослідження блокатори β-адренорецепторів не мали широкого пощирення, тільки 15% пацієнтів отримували блокатори β-адренорецепторів). Пацієнти, які мали початкове підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові >2,5 мг/дл або початковим підвищенням вмісту калію в сироватці крові >5,0 мЕкв/л не включалися в дослідження. Також з дослідження виключалися пацієнти, у яких реєструвалося підвищення вмісту калію в сироватці крові на 25% порівняно з початковим показником. Пацієнти були рандомізовані в співвідношенні 1:1 в групу спіронолактону 25 мг 1 раз на добу або в групу, яка отримує плацебо. Пацієнтам, які добре переносили препарат в дозі 25 мг/добу, за клінічними показаннями дозу препарату збільшували до 50 мг/добу. Пацієнтам, які не переносили препарат в дозі 25 мг/добу, дозу спіронолактону знижували до 25 мг 1 раз на 2 дні. Первинною кінцевою точкою в дослідженні RALES була смерть з будь-яких причин. Після спостереження за пацієнтами в середньому протягом 24 міс дослідження RALES було завершено достроково, оскільки в ході планового проміжного аналізу було виявлено значуще зниження смертності в групі пацієнтів, які отримують спіронолактон. Спіронолактон знижував ризик смерті на 30% порівняно з плацебо (p<0,001; 95% довірчий інтервал 18–40%). Крім того, спіронолактон значимо знижував ризик серцевої смерті, перш за все раптової серцевої смерті і смерті від прогресування серцевої недостатності, а також ризик госпіталізації з приводу захворювань серця. Зміни стадії за класифікацією NYHA були більш сприятливими в групі, що одержує спіронолактон. Гінекомастія і біль в грудях спостерігалися у 10% чоловіків, які отримували спіронолактон, порівняно з 1% чоловіків групи плацебо (p<0,001). Частота розвитку тяжкої гіперкаліємії була однаково низькою в обох групах пацієнтів.
Фармакокінетика. Спіронолактон швидко і повністю всмоктується у ШКТ. Активно звʼязується з білками плазми крові (приблизно на 90%). Спіронолактон швидко метаболізується в організмі людини. Фармакологічно активними метаболітами спіронолактону є 7α-тіометилспіронолактон і канренон. Незважаючи на те, що Т_½ незміненого спіронолактону з крові має невелику тривалість (1,3 год), Т_½ активних метаболітів довший (в інтервалі 2,8–11,2 год). Метаболіти виводяться в основному нирками, незначні їх кількості виводяться через кишечник. Спіронолактон і його метаболіти проникають через плаценту і в грудне молоко.
Після прийому не натще 100 мг спіронолактону на добу протягом 15 днів здоровими добровольцями час досягнення С_max, C_max препарату в плазмі крові, а також Т_½ спіронолактону становили 2,6 год, 80 нг/мл і близько 1,4 год відповідно. Для метаболітів 7α-тіометилспіронолактону і канренону показник Т_max становив 3,2 год і 4,3 год, C_max — 391 нг/мл і 181 нг/мл, а Т_½ — 13,8 і 16,5 год відповідно.
Ниркова активність після одноразового прийому спіронолактону досягає піку через 7 год і зберігається не менше 24 год.

ПОКАЗАННЯ:

— застійна серцева недостатність у випадках, коли у пацієнта не спостерігається відповідь на лікування іншими діуретиками або є необхідність у потенціюванні їх ефектів;
— есенціальна АГ, головним чином при гіпокаліємії, зазвичай у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами;
— при цирозі печінки, що супроводжується набряками та/або асцитом;
— для лікування первинного гіперальдостеронізму;
— при набряках, зумовлених нефротичним синдромом;
— для лікування гіпокаліємії у випадках неможливості отримання іншої терапії;
— для профілактики гіпокаліємії у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди, у випадках, коли інші підходи розглядаються як недоцільні або невідповідні.

ЗАСТОСУВАННЯ:

схеми дозування.
Дорослі

Первинний гіперальдостеронізм

З діагностичною метою. Тривалий тест: спіронолактон застосовують по 400 мг/добу 3‒4 тиж. При досягненні корекції гіпокаліємії й АГ можна припускати наявність первинного гіперальдостеронізму.
Короткий тест: спіронолактон приймають по 400 мг/добу протягом 4 днів. При збільшенні вмісту калію в крові під час прийому препарату Верошпірон і зниженні після його скасування можна припускати наявність первинного гіперальдостеронізму.
Лікування. При підготовці до хірургічного лікування спіронолактон застосовують в дозах 100–400 мг/добу. У пацієнтів, у яких операція не планується, препарат можна використовувати в якості тривалої підтримуючої терапії у найменшій ефективній дозі, яка визначається індивідуально. В описаній ситуації початкову дозу допустимо знижувати кожні 14 днів до досягнення мінімальної ефективної дози. Для зниження вираженості побічних ефектів при тривалому застосуванні препарат Верошпірон рекомендується застосовувати в комбінації з іншими діуретиками.
Набряки на тлі застійної серцевої недостатності або нефротичного синдрому. Початкова добова доза становить 100 мг і може змінюватися в інтервалі 25–200 мг/добу, призначається в 1 або 2 прийоми.
У разі призначення більш високих доз Верошпірон можна застосовувати у комбінації з іншими групами діуретиків, що діють у більш проксимальних відділах ниркових канальців. У цьому випадку дозування Верошпірону слід коригувати.
Додаткова терапія при лікуванні тяжкої серцевої недостатності (клас III‒IV за класифікацією NYHA і з фракцією викиду ≤35%). На основі результатів рандомізованих досліджень застосування альдактону (RALES: див. Фармакодинаміка) встановлено, що, якщо вміст калію в сироватці крові не перевищує 5,0 мЕкв/л, а концентрація креатиніну в сироватці крові не перевищує 2,5 мг/дл, на початку застосування на тлі базової стандартної терапії доза спіронолактону повинна становити 25 мг/добу. Пацієнтам, які добре переносять препарат у дозі 25 мг/добу, за клінічними показаннями можна збільшити дозу до 50 мг/добу. Пацієнтам, які не переносять препарат у дозі 25 мг/добу, можна знизити дозу препарату до 25 мг 1 раз на 2 дні (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Додаткова терапія при лікуванні АГ в разі недостатньої ефективності раніше застосовуваних гіпотензивних препаратів. Початкова доза спіронолактону при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами становить 25 мг/добу. Якщо через 4 тиж АТ не досягає цільових значень, дозу препарату можна подвоїти. У пацієнтів з АГ, які отримують препарати, що можуть викликати розвиток гіперкаліємії (наприклад інгібітори АПФ або блокатори рецепторів ангіотензину), до початку застосування спіронолактону слід оцінити вміст калію і креатиніну в сироватці крові. Не слід застосовувати препарат Верошпірон пацієнтам, у яких вміст калію в сироватці крові перевищує 5,0 ммоль/л, а концентрація креатиніну в сироватці крові перевищує 2,5 мг/дл. Протягом 3 міс після початку прийому спіронолактону слід ретельно контролювати вміст калію і креатиніну в крові.
Асцит і набряки, зумовлені цирозом печінки. Якщо співвідношення Na⁺/K⁺ у сечі більше 1, добова доза становить 100 мг. Якщо це співвідношення менше 1, доза препарату повинна знаходитися в інтервалі 200–400 мг/добу.
Підтримуючу дозу слід визначати індивідуально.
Гіпокаліємія. Препарат призначається в дозі 25‒100 мг/добу, якщо застосування препаратів калію або інших калійзберігаючих методів є недостатнім.
Діти. Початкова добова доза становить 1–3 мг/кг маси тіла однократно або за 2–4 прийоми. При проведенні підтримуючої терапії або при одночасному застосуванні з іншими діуретиками дозу Верошпірону потрібно знизити до 1‒2 мг/кг маси тіла. При необхідності можна приготувати суспензію з подрібнених таблеток 25 мг.
Пацієнти літнього віку. Рекомендується розпочинати лікування з нижчих доз з наступним поступовим збільшенням до досягнення максимального ефекту. Слід брати до уваги, що мають місце печінкові і ниркові порушення, оскільки вони впливають на метаболізм препарату та його екскрецію.
Крім того, при застосуванні препарату у пацієнтів літнього віку слід брати до уваги ризик розвитку гіперкаліємії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Спосіб застосування. Як правило, добова доза спіронолактону приймається після їди 1 або 2 рази на добу. Прийом добової дози або першої частини добової дози препарату рекомендується вранці.
Діти. Застосовувати у педіатричній практиці за призначенням лікаря.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

— гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин;
— анурія;
— ГНН;
— тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв);
— серцева недостатність, якщо швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв або концентрація креатиніну в сироватці крові >220 мкмоль/л;
— гіперкаліємія;
— гіпонатріємія;
— хвороба Аддісона;
— одночасне застосування еплеренону або інших калійзберігаючих діуретиків;
— період вагітності або годування грудьми.

ПОБІЧНА ДІЯ:

небажані реакції зумовлені конкурентним антагонізмом спіронолактону щодо альдостерону (що призводить до посилення екскреції калію), а також антиандрогенним ефектом спіронолактону.
Небажані реакції зазначені у вигляді розподілу за системно-органними класами згідно з MedDRA і з зазначенням частоти виникнення згідно з MedDRA: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1000); рідко (<1/10 000), частота не встановлена (неможливо оцінити за наявними даними).

¹У пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів, які одночасно отримують препарати калію.
²У пацієнтів літнього віку, при цукровому діабеті і у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ.
³У пацієнтів з цирозом печінки.
⁴У пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів, які отримують препарати калію одночасно зі спіронолактоном.
⁵При застосуванні препарату в високих дозах (450 мг/добу).
⁶Як правило, при тривалому застосуванні.
Зазвичай після припинення прийому спіронолактону небажані ефекти зникають.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

з особливою обережністю спіронолактон слід застосовувати пацієнтам, основне захворювання яких може провокувати розвиток ацидозу та/або гіперкаліємію.
Пацієнти з діабетичною нефропатією мають підвищений ризик розвитку гіперкаліємії.
Прийом спіронолактону може спричинити тимчасове підвищення рівня азоту сечовини в крові, особливо на тлі наявного порушення функції нирок і гіперкаліємії. Спіронолактон може спричинити зворотний гіперхлоремічний метаболічний ацидоз. Таким чином, при застосуванні препарату пацієнтам із порушеннями функції нирок і печінки, а також особам літнього віку необхідний регулярний контроль показників електролітів сироватки крові і функції нирок.
Одночасне застосування спіронолактону з препаратами, що спричиняють гіперкаліємію (наприклад інші калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, блокатори альдостерону, гепарин, низькомолекулярний гепарин, препарати калію, багата калієм дієта, вживання замінників солі, що містять калій), може призвести до розвитку тяжкої гіперкаліємії.
Гіперкаліємія може призвести до летального результату. Критично важливо контролювати і коригувати вміст калію у пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності, які отримують спіронолактон. Не слід застосовувати препарат разом з іншими калійзберігаючими діуретиками. Для пацієнтів із вмістом калію в сироватці крові >3,5 мЕкв/л протипоказане застосування препаратів калію. Рекомендована частота моніторингу вмісту калію і креатиніну — через тиждень після початку прийому препарату або збільшення дози спіронолактону, щомісяця протягом перших 3 міс, потім щокварталу протягом року, після чого — кожні 6 міс. При вмісті калію в сироватці крові >5 мЕкв/л або креатиніну >4 мг/дл слід тимчасово або повністю припинити прийом спіронолактону (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам з порфірією Верошпірон слід застосовувати з особливою обережністю, оскільки багато препаратів провокують загострення порфирії.
При прийомі препарату забороняється вживання алкоголю.
У разі непереносимості лактози слід брати до уваги, що кожна таблетка Верошпірону містить 146,0 мг лактози моногідрату. Даний препарат не слід застосовувати пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, повна лактазна недостатність або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Спіронолактон володіє антиандрогенним ефектом у людини, тому його не слід застосовувати під час вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Спіронолактон або його метаболіти проходять через гематоплацентарний бар’єр. На тлі застосування спіронолактону у вагітних щурів спостерігалася фемінізація плодів чоловічої статі, а після народження у потомства жіночої та чоловічої статі спостерігалися ендокринні порушення.
Годування грудьми. Метаболіти спіронолактону виявлялися в грудному молоці. У разі необхідності застосування спіронолактону слід перервати грудне вигодовування і використовувати інший спосіб годування дитини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У початковий період, тривалість якого індивідуальна, забороняється керувати автомобілем та робочими механізмами, робота на яких пов’язана з підвищеним ризиком травматизму.
Надалі обмеження слід визначати індивідуально для кожного пацієнта.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

одночасний прийом препарату Верошпірон з:
– іншими калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II, блокаторами альдостерону, препаратами калію, а також дотримання багатої калієм дієти або вживання замінників солі, що містять калій, може призвести до розвитку тяжкої гіперкаліємії.
– Крім лікарських засобів, які достовірно спричиняють гіперкаліємію, одночасне застосування комбінації триметоприм/сульфаметоксазол (антибіотик, так званий ко-тримоксазол) зі спіронолактоном може привести до клінічно значущої гіперкаліємії.
– Прийом інших діуретиків посилює діурез.
– Імуносупресанти, циклоспорин і такролімус можуть підвищувати ризик розвитку гіперкаліємії, спричиненої спіронолактоном.
– Холестирамін, хлорид амонію також можуть підвищувати ризик гіперкаліємії і гіперхлоремічного метаболічного ацидозу.
– Трициклічні антидепресанти та антипсихотичні препарати можуть посилювати антигіпертензивний ефект спіронолактону.
– Гіпотензивні засоби: спіронолактон посилює дію гіпотензивних препаратів, дозу яких при одночасному прийомі зі спіронолактоном, можливо, буде потрібно зменшити і коригувати у подальшому в разі необхідності. Оскільки інгібітори АПФ знижують продукування альдостерону, не слід використовувати препарати даної групи одночасно зі спіронолактоном на постійній основі, особливо у пацієнтів зі встановленим порушенням функції нирок.
– Одночасний прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або вазодилататорами може посилювати антигіпертензивний ефект спіронолактону.
– Алкоголь, барбітурати або наркотичні препарати можуть потенціювати повʼязану зі спіронолактоном ортостатичну гіпотензію.
–Пресорні аміни (норепінефрин): спіронолактон знижує судинні реакції на норепінефрин. З цієї причини слід дотримуватися обережності при проведенні місцевої або загальної анестезії у пацієнтів, які застосовують спіронолактон.
– НПЗП: у деяких пацієнтів прийом НПЗП може знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти петльових, калійзберігаючих і тіазидних діуретиків. Одночасне застосування НПЗП (наприклад ацетилсаліцилової кислоти, індометацину та мефенамінової кислоти) з калійзберігаючими діуретиками може привести до розвитку тяжкої гіперкаліємії. Таким чином, при одночасному прийомі спіронолактону з НПЗП слід ретельно контролювати стан пацієнта на предмет досягнення бажаного ефекту сечогінного препарату.
– ГКС, АКТГ: може збільшуватися швидкість виведення електролітів, зокрема, може виникнути гіпокаліємія.
– Дигоксин: спіронолактон може збільшувати Т_½ дигоксину, що може призвести до збільшення концентрації дигоксину в сироватці крові і, як наслідок, посилення його токсичності. При прийомі спіронолактону може знадобитися зниження дози дигоксину. Слід ретельно контролювати стан пацієнта для запобігання передозуванню дигоксину або недостатньої дигіталізації.
– Вплив препарату на результати лабораторних досліджень: в літературі описано кілька випадків впливу спіронолактону або його метаболітів на показник концентрації дигоксину, визначений методом радіоімунного аналізу. Клінічна значимість даної взаємодії поки незрозуміла.
При флуориметричному аналізі спіронолактон може впливати на результат аналізу вмісту сполук з аналогічними параметрами флуоресценції (наприклад кортизол, адреналін).
Спіронолактон зв’язується з рецептором андрогену і може підвищити рівень простатоспецифічного антигену (ПСА) у пацієнтів з раком передміхурової залози, які лікуються абіратероном. Застосування з абіратероном не рекомендується.
– Антипірин: спіронолактон прискорює метаболізм антипірину.
– Препарати літію: як правило, препарати літію не слід застосовувати одночасно з діуретиками. Діуретики знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик розвитку токсичних ефектів препаратів літію.
– Карбеноксолон: може спричинити затримку натрію в організмі і, як наслідок, знижувати ефективність спіронолактону. Слід уникати одночасного застосування карбеноксолону і спіронолактону.
– Карбамазепін: при одночасному застосуванні з діуретиками препарат може спричинити клінічно значущу гіпонатріємію.
– Гепарин, низькомолекулярний гепарин: одночасне застосування зі спіронолактоном може привести до тяжкої гіперкаліємії.
– Похідні кумарину: препарат знижує ефективність даної групи препаратів.
Спіронолактон може посилювати дію аналогів гонадотропін-рилізинг-гормону — триптореліну, бусереліну, гонадореліну.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми. Передозування спіронолактону може викликати стани і симптоми, які належать до небажаних реакцій та спостерігаються на тлі його прийому (наприклад сонливість, сплутаність свідомості, макулопапульозні або еритематозні висипання, нудота, блювання, запаморочення, діарея). У деяких випадках можливі гіпонатріємія або гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок; у пацієнтів із тяжкими захворюваннями печінки передозування може призвести до печінкової коми.
Лікування: симптоматичне, специфічного антидоту не існує. Слід підтримувати водно-електролітний і кислотно-лужний баланси шляхом призначення діуретиків, що виводять калій; парентеральним введенням глюкози з інсуліном, у тяжких випадках — проведенням гемодіалізу.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.