Дексалгін^® (Dexalgin^®)

Декскетопрофен................................................... 25 мг
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмалгліколят, гліцерину дистеарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е171), поліетиленгліколь 6000, пропіленгліколь.

Декскетопрофен - 25 мг

фармакодинаміка. Декскетопрофену трометамол являє собою сіль пропіонової кислоти. Це анальгетичний, протизапальний та жарознижувальний лікарський засіб, що належить до класу НПЗП.
Механізм дії. Механізм дії базується на зниженні синтезу простагландинів за рахунок пригнічення ЦОГ. Зокрема, гальмується перетворення арахідонової кислоти у циклічні ендопероксиди PGG₂ та PGH₂, з яких утворюються простагландини PGE₁, PGE₂, PGF_2α, PGD₂, а також простациклін PGI₂ та тромбоксани (ТхА₂ і ТхВ₂). Крім цього, пригнічення синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, що може також опосередковано впливати на основну дію препарату.
Фармакодинамічна дія. Пригнічувальна дія декскетопрофену щодо активності ЦОГ-1 і ЦОГ-2 продемонстрована у тварин та людей.
Клінічна ефективність та безпека. Клінічні дослідження показали, що декскетопрофен чинить ефективну знеболювальну дію, яка розвивається через 30 хв після застосування препарату і триває 4–6 год.
Фармакокінетика
Всмоктування. Після перорального застосування декскетопрофену трометамолу C_max у плазмі крові досягається через 30 хв (15–60 хв).
При застосуванні декскетопрофену трометамолу разом з їжею значення площі під кривою біодоступності не змінюються, однак C_max знижується, а також зменшується швидкість всмоктування (збільшується t_max).
Розподіл. Час розподілу та T_½ декскетопрофену трометамолу становлять 0,35 та 1,65 год відповідно. За рахунок високого ступеня зв’язування з білками плазми крові (99%) середній об’єм розподілу декскетопрофену трометамолу становить менше 0,25 л/кг. Дослідження фармакокінетики багаторазових доз показало, що після останнього застосування декскетопрофену трометамолу значення площі під кривою біодоступності (ППК) було не вищим, ніж після його одноразового застосування, що доводить відсутність кумуляції (накопичення) препарату.
Біотрансформація та виведення. Після застосування декскетопрофену трометамолу у сечі виявляється тільки S-(+)-енантіомер, що доводить відсутність його інверсії в R-(-)-енантіомер в організмі людини.
Виведення декскетопрофену відбувається в основному за рахунок глюкуронізації і подальшого виділення нирками.

симптоматична терапія болю від легкого до помірного ступеня, наприклад, м’язово-скелетний біль, болісні менструації (дисменорея), зубний біль.

дозування. Дорослі. Найнижча ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого періоду, необхідного для усунення симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Залежно від виду та інтенсивності болю рекомендована доза становить 12,5 мг (½ таблетки, вкритої плівковою оболонкою) кожні 4–6 год або 25 мг (1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою) кожні 8 год. Добова доза не повинна перевищувати 75 мг.
Дексалгін не передбачений для тривалої терапії; лікування триває, поки є симптоми.
Пацієнти літнього віку. Рекомендується розпочинати лікування з низьких доз. Добова доза становить 50 мг. За умови хорошої переносимості препарату дозу можна підвищити до звичайної.
При порушеннях функцій печінки. Пацієнтам з порушеннями печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості лікування слід розпочинати з мінімальної рекомендованої дози та під суворим наглядом лікаря. Добова доза становить 50 мг. Дексалгін, таблетки, протипоказаний пацієнтам з тяжким порушення функції печінки.
При порушеннях функції нирок. Пацієнтам із порушеннями функцій нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 60–89 мл/хв) початкову загальну добову дозу слід знизити до 50 мг.
При порушенні функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤59 мл/хв) препарат Дексалгін, таблетки, протипоказаний.
Спосіб застосування. Таблетки рекомендовано приймати, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад склянкою води). Одночасний прийом з їжею сповільнює всмоктування лікарського засобу (див. Фармакокінетика), тому при гострому болю рекомендовано приймати препарат не менше ніж за 30 хв до їди.

• підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого іншого НПЗП, або будь-якої з допоміжних речовин.
• Застосування хворим, у яких речовини з подібним механізмом дії, наприклад ацетилсаліцилова кислота та інші НПЗП, спричиняють напади БА, бронхоспазм, гострий риніт або призводять до розвитку поліпів у носі, кропив’янки або ангіоневротичного набряку.
• Відомі фотоалергічні або фототоксичні реакції під час лікування кетопрофеном або фібратами.
• Кровотеча або перфорації у травному тракті в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗП.
• Активна фаза виразкової хвороби/кровотеча у травному тракті, рецидивуючий перебіг виразкової хвороби/кровотеча у травному тракті в анамнезі.
• Хронічна диспепсія.
• Кровотечі в активній фазі або підвищена кровоточивість.
• Хвороба Крона або неспецифічний виразковий коліт.
• Тяжка серцева недостатність.
• Помірне або тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну ≤59 мл/хв).
• Тяжке порушення функції печінки (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
• Геморагічний діатез або інші порушення згортання крові.
• Тяжка дегідратація (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини).
• ІІІ триместр вагітності та період годування грудьми (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

у нижченаведеній таблиці зазначено побічні реакції, зв’язок яких із декскетопрофену трометамолом, за клінічними даними, визнаний як мінімально можливий, а також побічні реакції, повідомлення про які отримано у постмаркетинговий період.

З боку травного тракту: найчастіше відмічають побічні реакції з боку травного тракту. Так, можливий розвиток виразкової хвороби, перфорації або кровотечі у травному тракті, іноді з летальним наслідком, особливо у хворих літнього віку. За наявними даними, на тлі застосування препарату можливі нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту, хвороба Крона. Рідше відмічається гастрит. Також на тлі застосування НПЗП можуть розвинутися набряки, АГ, серцева недостатність.
Як і у разі застосування інших НПЗП, можливий розвиток асептичного менінгіту, який головним чином виникає у хворих на системний червоний вовчак або у пацієнтів зі змішаним колагенозом, та реакції з боку крові (пурпура, гіпопластична та гемолітична анемія, рідко — агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).
Можливі бульозні реакції, у тому числі синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).
Відповідно до результатів клінічних досліджень та епідеміологічних даних застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу, може супроводжуватися деяким підвищенням ризику розвитку патології, спричиненої тромбозом артерій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користі та ризику застосування лікарського засобу. Працівники галузі охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Дексалгін^® застосовувати з обережністю у хворих з алергічними реакціями в анамнезі.
Слід уникати одночасного застосування препарату з іншими НПЗП, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. Небажані явища препарату можна звести до мінімуму шляхом застосування мінімальних ефективних доз протягом якомога коротшого проміжку часу, необхідного для зменшення вираженості симптомів.
Безпека стосовно ШКТ. При застосуванні препаратів класу НПЗП у травному тракті можуть розвинутися пептичні виразки з/без перфорації та кровотечі (навіть із летальним наслідком). Ці небажані явища можуть виникнути у будь-який період лікування як із симптомами-провісниками, так і без них, і вони не залежать від наявності в анамнезі тяжких порушень з боку травного тракту. Якщо при застосуванні декскетопрофену розвинулася шлунково-кишкова кровотеча або пептична виразка, терапію препаратом слід негайно припинити.
Ризик розвитку вищезазначених небажаних явищ зростає пропорційно до підвищення дози НПЗП, а також у хворих з виразкою шлунка або дванадцятипалої кишки в анамнезі та в осіб літнього віку. Під час застосування препарату лікар має ретельно спостерігати за станом пацієнтів, зважаючи на можливу появу шлунково-кишкових кровотеч. Перед початком застосування декскетопрофену трометамолу та за наявності в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби слід, як і у разі застосування інших НПЗП, впевнитися, що ці захворювання знаходяться у стадії ремісії. У хворих із наявними симптомами патології травного тракту та із захворюваннями травного тракту в анамнезі необхідно проводити контроль щодо виникнення порушень з боку травного тракту, особливо кровотеч у травному тракті.
НПЗП слід з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями травного тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки існує ризик їх загострення.
Для зниження ризику розвитку небажаних побічних реакцій з боку травного тракту лікар може призначити лікарські засоби, що чинять захисну дію на слизову оболонку травного тракту (мізопростол, інгібітори протонної помпи). Це також стосується пацієнтів, які потребують супутнього призначення низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших засобів, що підвищують ризик розвитку ускладнень з боку травної системи.
Пацієнтів слід поінформувати, що при появі будь-якого дискомфорту у ділянці живота (у першу чергу — шлунково-кишкових кровотеч), особливо на початку лікування, вони повинні повідомляти про це лікаря.
Безпека відносно нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок лікарський засіб слід призначати з обережністю, оскільки на тлі застосування НПЗП можливі погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та набряки. Через підвищений ризик нефротоксичності препарат слід призначати з обережністю при лікуванні діуретиками, а також тим пацієнтам, у яких можливий розвиток гіповолемії. Під час лікування пацієнт повинен отримувати достатню кількість рідини, щоб уникнути зневоднення, яке може призвести до посилення токсичного впливу на нирки.
Так само, як і всі НПЗП, лікарський засіб здатний підвищувати концентрацію азоту сечовини і креатиніну в плазмі крові. Подібно до інших інгібіторів синтезу простагландинів, його застосування може супроводжуватися побічними реакціями з боку нирок, що призводять до гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому і гострої ниркової недостатності. Найбільше порушень функції нирок виникає у пацієнтів літнього віку.
Безпека відносно печінки. Пацієнтам з порушенням функції печінки лікарський засіб слід призначати з обережністю. Як і інші НПЗП, препарат може викликати тимчасове і незначне підвищення деяких печінкових показників, а також виражене підвищення активності АсАТ і АлАТ. При відповідному підвищенні зазначених показників терапію слід припинити.
Найбільше порушень функції печінки виникає у пацієнтів літнього віку.
Безпека відносно серцево-судинної системи і мозкового кровообігу. Пацієнтам із АГ та/або серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості необхідні контроль і консультативна допомога. Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки на тлі застосування препарату підвищується ризик розвитку серцевої недостатності: при лікуванні НПЗП відмічалися затримка рідини в тканинах і утворення набряків. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дають змогу припустити, що на тлі застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого часу) може дещо підвищуватися ризик розвитку артеріальних тромбозів (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Даних для виключення такої небезпеки при застосуванні декскетопрофену недостатньо. Отже, у разі неконтрольованої АГ, застійної серцевої недостатності, ІХС, захворювань периферичних артерій та/або судин головного мозку декскетопрофен слід призначати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Настільки ж ретельний розгляд стану слід проводити перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинного захворювання (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Усі неселективні НПЗП здатні знижувати агрегацію тромбоцитів та збільшувати час кровотечі за рахунок пригнічення синтезу простагландинів. Отже, не рекомендовано призначати декскетопрофену трометамол пацієнтам, які приймають препарати, що впливають на гемостаз, наприклад варфарин, інші кумаринові препарати або гепарини. Найбільше порушень функції серцево-судинної системи виникає у пацієнтів літнього віку.
Шкірні реакції. Були повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку серйозних шкірних реакцій (деякі з летальним наслідком) на тлі застосування НПЗП, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Вірогідно, найвищий ризик їх виникнення відмічається на початку лікування, у більшості пацієнтів вони виникали протягом першого місяця лікування.
При появі перших ознак шкірного висипу, ураження слизових оболонок або інших симптомів гіперчутливості препарат Дексалгін^® слід відмінити.
Маскування симптомів основних інфекцій. Дексалгін^® може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це відмічали при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Дексалгін^® застосовують для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Інша інформація. Особливої обережності слід дотримуватися при призначенні лікарського засобу пацієнтам із:

• спадковим порушенням метаболізму порфірину (наприклад при гострій переміжній порфірії);
• дегідратацією;
• безпосередньо після великих хірургічних втручань.

Якщо лікар вважає, що необхідне тривале застосування декскетопрофену, слід регулярно контролювати функцію печінки та нирок.
У дуже рідкісних випадках виявляли тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках розвитку тяжких реакцій гіперчутливості після прийому препарату Дексалгін^® лікування слід припинити. Залежно від симптомів необхідне в таких випадках лікування має проводитися під наглядом лікаря.
У пацієнтів з БА в поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа відмічають вищий ризик розвитку алергії на ацетилсаліцилову кислоту та/або НПЗП, ніж у інших хворих. Призначення цього препарату може спричинити напади БА або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту або НПЗП.
В особливих випадках можливий розвиток тяжких інфекційних ускладнень з боку шкіри і м’яких тканин на фоні вітряної віспи. На сьогодні даних, що дають змогу повністю виключити роль НПЗП в посиленні цього інфекційного процесу, не отримано. Тому при вітряній віспі слід уникати застосування препарату Дексалгін^®.
Дексалгін^® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушенням кровотворення, системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Дексалгін^® протипоказаний у ІІІ триместр вагітності та у період годування грудьми.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток плода. Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень застосування препаратів, що пригнічують синтез простагландинів, на ранніх термінах вагітності підвищує ризик викидня, виникнення у плода вад серця та незрощення передньої черевної стінки. Так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи підвищувався з <1% до близько 1,5%. Вважається, що небезпека виникнення таких явищ зростає з підвищенням дози препарату та збільшенням тривалості терапії. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів у тварин викликало збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, у яких застосовували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, підвищувалася частота виникнення вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Однак дослідження декскетопрофену на тваринах не виявили токсичного впливу на репродуктивні органи.
Застосування декскетопрофену з 20-го тижня вагітності може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може спостерігатися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення застосування препарату. Крім того, після прийому препарату вагітними у ІІ триместрі вагітності повідомлялося про випадки звуження артеріальної протоки у плода, більшість з яких минули після припинення лікування. Тому призначення декскетопрофену у І та ІІ триместр вагітності можливе тільки у разі крайньої необхідності. При призначенні декскетопрофену жінкам, які планують вагітність, або у І та ІІ триместр вагітності слід застосовувати найнижчу можливу ефективну дозу протягом якомога коротшого терміну лікування. Допологовий моніторинг щодо олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки у плода слід розглянути у разі впливу декскетопрофену протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Вагітним слід припинити застосування декскетопрофену, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки у плода.
Під час ІІІ триместру усі інгібітори синтезу простагландинів спричиняють наступні явища.
Ризики для плода:

• серцево-судинна токсичність, наприклад передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та гіпертензія у системі легеневої артерії;
• дисфункція нирок (див. вище).

Ризики для жінки наприкінці вагітності та для новонародженого:

• збільшення часу кровотечі за рахунок пригнічення агрегації тромбоцитів, навіть при застосуванні препарату у низьких дозах;
• пригнічення скоротливої активності матки, що призводить до подовження часу та затримки пологової діяльності.

Грудне вигодовування. Даних про проникнення декскетопрофену у грудне молоко немає. Дексалгін^® протипоказаний під час годування грудьми.
Фертильність. Як і інші НПЗП, декскетопрофену трометамол може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується застосовувати у жінок, які планують вагітність. Жінкам, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження щодо безпліддя, слід розглянути можливість відміни препарату.
Якщо декскетопрофен застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместру вагітності, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу протягом якомога коротшого проміжку часу.
Діти. Застосування препарату Дексалгін^® у дітей не вивчалося, тому безпека та ефективність для дітей та підлітків не встановлювалися, лікарський засіб не слід призначати дітям та підліткам.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час застосування таблеток Дексалгін^® можуть виникати небажані ефекти, такі як запаморочення, порушення зору або сонливість, що знижує швидкість реакції, здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

нижченаведені взаємодії лікарських засобів у цілому характеризують препарати класу НПЗП.
Небажані комбінації. Інші НПЗП (у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2 та саліцилати у високих дозах (≥3 г/добу)): застосування декількох НПЗП одночасно може підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкових виразок та кровотеч за рахунок синергічної дії.
Антикоагулянти: НПЗП посилюють дію антикоагулянтів, наприклад варфарину, внаслідок високого ступеня зв’язування декскетопрофену з білками плазми крові, а також внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під наглядом лікаря та з ретельним контролем відповідних лабораторних показників.
Гепарин: підвищується ризик кровотеч (через пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки). Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під наглядом лікаря та з ретельним контролем відповідних лабораторних показників.
Кортикостероїди: підвищується ризик виникнення пептичних виразок та кровотеч у травному тракті.
Препарати літію (були повідомлення щодо кількох НПЗП): НПЗП підвищують рівень літію в крові аж до токсичних значень за рахунок зменшення його виділення нирками. Тому на початку застосування декскетопрофену, при корекції дози або відміні препарату необхідно проконтролювати рівень літію у крові.
Метотрексат при застосуванні у високих дозах (≥15 мг/тиж): підвищується рівень метотрексату в крові за рахунок зменшення його виділення нирками, що призводить до токсичного впливу на систему крові.
Похідні гідантоїну та сульфонаміди: можливе посилення токсичності цих речовин.
Комбінації, що вимагають обережного застосування
Діуретики, інгібітори АПФ, антибіотики групи аміноглікозидів та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Декскетопрофен послаблює дію діуретичних засобів та інших антигіпертензивних засобів. У деяких хворих із порушенням функції нирок (наприклад при зневодненні або у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) може погіршитися їх стан при одночасному застосуванні засобів, що пригнічують дію ЦОГ, з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ та антибіотиками групи аміноглікозидів. Як правило, це погіршення має зворотний характер. При застосуванні декскетопрофену одночасно з будь-яким діуретичним засобом треба бути впевненим, що пацієнт не гідратований, а під час лікування проводити контроль функції нирок.
Метотрексат при застосуванні у низьких дозах (<15 мг/тиж): можливе підвищення токсичної дії на систему крові за рахунок зменшення його виділення нирками; у разі необхідності застосування такої комбінації необхідний щотижневий контроль картини крові, особливо за наявності навіть незначного зниження функції нирок, а також у хворих літнього віку.
Пентоксифілін: підвищується ризик кровотеч, тому необхідно спостерігати за станом хворого та контролювати час кровотечі.
Зидовудин: існує ризик підвищення токсичного впливу зидовудину на еритропоез (токсичний вплив на ретикулоцити) аж до розвитку тяжкої анемії через тиждень після застосування НПЗП, тому у перші 1–2 тиж після початку терапії НПЗП потрібно проводити контроль аналізу крові з підрахунком кількості ретикулоцитів.
Похідні сульфонілсечовини: НПЗП можуть підсилювати гіпоглікемічну дію препаратів сульфонілсечовини за рахунок їх витіснення зі зв’язків з білками крові.
Комбінації, які слід враховувати при застосуванні з препаратом Дексалгін^®
Блокатори β-адренорецепторів: може знижуватися їх антигіпертензивна дія за рахунок пригнічення синтезу простагландинів.
Циклоспорин та такролімус: посилення токсичної дії цих препаратів на нирки за рахунок впливу НПЗП на синтез простагландинів; при застосуванні такої комбінації необхідний регулярний контроль функції нирок.
Тромболітичні препарати: підвищений ризик кровотеч.
Інгібітори агрегації тромбоцитів та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі.
Пробенецид: підвищення концентрації декскетопрофену у плазмі крові за рахунок зниження рівня його ренальної канальцевої секреції та глюкуронізації; у такому випадку потрібна корекція дози декскетопрофену.
Серцеві глікозиди: може підвищуватися їх концентрація у плазмі крові.
Міфепристон: існує теоретичний ризик того, що інгібітори синтезу простагландинів можуть змінити ефективність міфепристону. Обмежені дані свідчать про те, що одночасне застосування НПЗП та простагландинів не впливає на дію міфепристону чи простагландинів, а саме на дозрівання шийки матки або здатність матки до скорочення, і не знижує клінічну ефективність медикаментозного переривання вагітності.
Антибіотики хінолонового ряду: результати досліджень на тваринах показали, що застосування антибіотиків хінолонового ряду у високих дозах у комбінації з НПЗП підвищує ризик розвитку судом.
Тенофовір: одночасне застосування з НПЗП може підвищувати рівень азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові, тому необхідно спостерігати за функцією нирок для контролю потенційного синергічного впливу на їх функцію.
Деферазирокс: одночасне застосування з НПЗП може підвищувати токсичну дію на ШКТ і потребує ретельного клінічного моніторингу.
Пеметрексед: одночасне застосування з НПЗП може знизити виведення з організму пеметрекседу, тому слід дотримуватися обережності при введенні більш високих доз НПЗП. Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 45–79 мл/хв) слід уникати застосування НПЗП протягом 2 днів до та 2 днів після прийому пеметрекседу.

симптоматика передозування невідома. Аналогічні лікарські засоби спричиняють порушення з боку травного тракту (блювання, анорексія, біль у животі) і нервової системи (сонливість, вертиго, дезорієнтація, головний біль).
При випадковому передозуванні треба негайно розпочати симптоматичну терапію відповідно до клінічного стану пацієнта. Якщо дорослий пацієнт або дитина прийняла дозу >5 мг/кг маси тіла, протягом 1 год слід застосувати активоване вугілля. Для виведення декскетопрофену можна використати гемодіаліз.

полівінілхлоридний/алюмінієвий блістер — зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії світла та вологи;
алюміній/алюмінієвий блістер — спеціальні умови зберігання не потрібні.
Зберігати в недоступному для дітей місці.