0

Рекомендовані аналоги АРБИТЕЛЬ H:

Мікардисплюс
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер, № 28
Boehringer Ingelheim
Мікардисплюс
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер, № 28
Boehringer Ingelheim
Телміста HD 80
таблетки 80 мг + 25 мг блістер, № 28
KRKA d.d. Novo Mesto
Телміста H 40
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер, № 28
KRKA d.d. Novo Mesto
Телміста H 80
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер, № 28
KRKA d.d. Novo Mesto
Телпрес Плюс
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер, № 28
Xantis Pharma
Телпрес Плюс
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер, № 28
Xantis Pharma
Телпрес Плюс
таблетки 80 мг + 25 мг блістер, № 28
Xantis Pharma
Телсартан-H
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер, № 14
Dr. Reddy's Laboratories Ltd

АРБИТЕЛЬ H

Micro Labs
Архив

Склад і форма випуску

таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер № 7
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер № 14
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер № 28
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер № 56
таблетки 40 мг + 12,5 мг блістер № 98
№ UA/18380/01/01 від 15.10.2020 до 15.10.2025
За рецептом
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер № 7
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер № 14
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер № 28
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер № 56
таблетки 80 мг + 12,5 мг блістер № 98
№ UA/18380/01/02 від 15.10.2020 до 15.10.2025
За рецептом
таблетки 80 мг + 25 мг блістер № 7
таблетки 80 мг + 25 мг блістер № 14
таблетки 80 мг + 25 мг блістер № 28
таблетки 80 мг + 25 мг блістер № 56
таблетки 80 мг + 25 мг блістер № 98
№ UA/18380/01/03 від 15.10.2020 до 15.10.2025
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Інструкція МОЗ

Склад

діючі речовини: телмісартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить телміcартану 40 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг або телміcартану 80 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг, або телміcартану 80 мг та гідрохлоротіазиду 25 мг;

допоміжні речовини для дозування 40 мг/12,5 мг та 80 мг/12,5 мг: манітол (Е 421); меглюмін; натрію гідроксид; повідон (К-30); кросповідон (тип А); лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; заліза оксид червоний (E 172); крохмаль кукурудзяний; магнію стеарат;

допоміжні речовини для дозування 80 мг/25 мг: манітол (Е 421); меглюмін; натрію гідроксид; повідон (К-30); кросповідон (тип А); лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; заліза оксид жовтий (E 172); крохмаль кукурудзяний; магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 40 мг/12,5 мг: двоопуклі двошарові овальні таблетки без оболонки. Шар телмісартану білого або майже білого кольору, який може містити червоні вкраплення, з гравіюванням «TH» та шар гідрохлоротіазиду червоного або червонувато-рожевого кольору;

таблетки по 80 мг/12,5 мг: двоопуклі двошарові овальні таблетки без оболонки. Шар телмісартану білого або майже білого кольору, який може містити червоні вкраплення, з гравіюванням «ТН3» та шар гідрохлоротіазиду червоного або червонувато-рожевого кольору;

таблетки по 80 мг/25 мг: двоопуклі двошарові овальні таблетки без оболонки. Шар телмісартану білого або майже білого кольору, який може містити жовті вкраплення, з гравіюванням «ТН1» та шар гідрохлоротіазиду світло-жовтого або жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група

Антагоністи ангіотензину II і діуретики. Код АТХ С09D А07.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

АРБИТЕЛЬ Н — це комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II (телміcартану) і тіазидного діуретика (гідрохлоротіазиду). Комбінація цих компонентів проявляє додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен з компонентів окремо. При застосуванні препарату АРБИТЕЛЬ Н, таблетки, 1 раз на добу у межах терапевтичних доз спостерігається ефективне та повільне зниження артеріального тиску.

Механізм дії.

Телміcартан ефективний при пероральному застосуванні; він є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (тип АТ1). Маючи дуже високу спорідненість із даним різновидом рецепторів, телміcартан заміщує ангіотензин ІІ у його зв’язках з АТ1-рецепторами. Не виявляє будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1-рецептори. Телмісартан вибірково зв’язується з АТ1-рецепторами. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не проявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші менш вивчені АТ-рецептори. Телмісартан не інгібує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (кіназу II), фермент, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжувальних побічних ефектів.

Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває понад 24 годин і відзначається до 48 годин.

Гідрохлоротіазид — це тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не повністю з’ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлору у приблизно еквівалентних об’ємах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлоротіазиду зменшується об’єм плазми, підвищується активність реніну у плазмі крові, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів із сечею та зниженням рівня калію у сироватці крові. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) сумісне призначення телміcартану сприяє оборотному процесу втрати калію, пов’язаному з цими діуретиками. При застосуванні гідрохлоротіазиду початок діурезу настає через 2 години, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, тоді як дія триває приблизно 6–12 годин.

Клінічна ефективність і безпека.

Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження артеріального тиску проявляється через 4–8 тижнів після початку лікування та підтримується при довготривалій терапії. Гіпотензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин після прийому препарату, включаючи останні 4 години перед прийомом наступної дози. Це підтверджується через співвідношення концентрації телмісартану перед прийомом наступної дози до Cmax, яке становить 80% після прийому 40 та 80 мг телмісартану у клінічних дослідженнях. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівнянна з такою у інших класів антигіпертензивних препаратів (виявлено у процесі досліджень при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлоротіазидом, лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому припиненні лікування телміcартаном артеріальний тиск поступово протягом кількох днів повертається до параметрів, які передували лікуванню, без імовірності синдрому відміни.

У процесі клінічних досліджень порівняння двох схем антигіпертензивної терапії випадки сухого кашлю були значно рідшими у пацієнтів, які застосовували телміcартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Вплив фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид на летальність та серцево-судинні захворювання невідомий.

Немеланомний рак шкіри

На основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається сукупний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом (ГХТЗ) та виникненням немеланомного раку шкіри.

Одне дослідження включало популяцію із 71533 пацієнтів з базальноклітинною карциномою (БКК) і 8629 пацієнтів із плоскоклітинною карциномою (ПКК), яких порівнювали із 1430833 і 172462 пацієнтами з контрольної популяції відповідно. Високе споживання ГХТЗ (≥50000 мг сумарно) пов’язували зі скоригованим коефіцієнтом ризику (КР) 1,29 (95% довірчий інтервал (ДІ): 1,23–1,35) для БКК і 3,98 (95% довірчий інтервал (ДІ): 3,68–4,31) для ПКК. Чіткий кумулятивний дозозалежний зв’язок спостерігався як для БКК, так і для ПКК.

Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи (ПКК) та застосуванням ГХТЗ: 633 пацієнтів із раком губи (ПКК) порівнювали із 63067 пацієнтами із контрольної популяції із використанням стратегії випадкової вибіркової сукупності. Кумулятивний дозозалежний зв’язок був продемонстрований зі скоригованим КР 2,1 (95% ДI: 1,7–2,6), що збільшувався до КР 3,9 (3,0–4,9) для високих доз (~ 25 000 мг) і КР 7,7 (5,7–10,5) для найвищої кумулятивної дози (~ 100 000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Фармакокінетика.

Сумісне застосування гідрохлоротіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику кожного з них у здорових добровольців.

Всмоктування.

Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану досягається через 0,5–1,5 години. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозах 40 мг і 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану, зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для телміcартану варіюється від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація у плазмі крові однакова і не залежить від того, як приймають телміcартан — натще або з їжею. Вважається, що невелике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Телміcартан не накопичується у плазмі крові значною мірою при повторних застосуваннях.

Гідрохлоротіазид. Після перорального застосування препарату АРБИТЕЛЬ Н пік концентрації гідрохлоротіазиду досягається через 1–3 години. Через сукупну ренальну екскрецію гідрохлоротіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60%.

Розподіл.

Телміcартан. Телміcартан сильно зв’язується з протеїнами плазми крові (> 99,5%), головним чином з альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу становить приблизно 500 л, що вказує на підвищене зв’язування з тканинами.

Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид зв’язується з протеїнами плазми крові на 68%, об’єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг.

Біотрансформація.

Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід початкової сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози 14С-міченого телміcартану глюкуронід демонструє приблизно 11% виміряної радіоактивності у плазмі крові. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану.

Гідрохлоротіазид не метаболізується у людини.

Виведення.

Телміcартан. Після внутрішньовенного або перорального застосування 14С-міченого телміcартану більша частина дози (> 97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального призначення становить >1500 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення становить більше 20 годин.

Гідрохлоротіазид виділяється майже повністю у незміненій формі з сечею. Приблизно 60% пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Ренальний кліренс становить приблизно 250–300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення — 10–15 годин.

Лінійність/нелінійність.

Телміcартан. Фармакокінетика телмісартану, що застосовували перорально, нелінійна у дозах від 20 до 160 мг з більш ніж пропорційним підвищенням концентрації у плазмі крові (Cmax і AUC) зі збільшенням доз.

Гідрохлоротіазид демонструє лінійну фармакокінетику.

Особливі категорії хворих.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і пацієнтів віком до 65 років.

Стать. Концентрація телміcартану у плазмі крові у жінок загалом у 2–3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, рівень зниження артеріального тиску та кількість випадків ортостатичної гіпотензії у жінок суттєво не зростає. Необхідності в коригуванні дози немає. У жінок спостерігається тенденція до вищої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлоротіазиду, але клінічного значення це не має.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Ниркова екскреція не впливає на виведення телмісартану. З огляду на невеликий досвід застосування у пацієнтам зі слабкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну — 30–60 мл/хв, у середньому майже 50 мл/хв), необхідності в коригуванні дози для цих пацієнтів немає. Телміcартан не виводиться шляхом гемодіалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлоротіазиду зменшується. У типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлоротіазиду зростає. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 годин.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності майже до 100%. Період напіввиведення у цих пацієнтів не змінюється.

Клінічні характеристики

Показання

Артеріальна гіпертензія.

АРБИТЕЛЬ Н, таблетки, у фіксованій дозовій комбінації (40 мг або 80 мг телмісартану/12,5 мг гідрохлоротіазиду) показаний для застосування дорослим пацієнтам, якщо прийом телмісартану як монотерапії не забезпечує належного контролю артеріального тиску.

АРБИТЕЛЬ Н, таблетки, у фіксованій дозовій комбінації (80 мг телмісартану/25 мг гідрохлоротіазиду) показаний для застосування дорослим пацієнтам, якщо прийом телмісартану/гідрохлоротіазиду 80 мг/12,5 мг не забезпечує належного контролю артеріального тиску або дорослим пацієнтам, чий артеріальний тиск стабілізували телмісартаном або гідрохлоротіазидом як монопрепаратами у відповідних дозах.

Протипоказання

  • Гіперчутливість до компонентів препарату.
  • Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду (оскільки гідрохлоротіазид є похідною сульфонаміду).
  • Вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
  • Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.
  • Тяжкі порушення функції печінки.
  • Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
  • Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія, гіперкальціємія.
  • Період годування груддю.
  • Симптомна гіперурикемія (подагра).
  • Дитячий вік (до 18 років).

Одночасне застосування препарату АРБИТЕЛЬ Н та аліскіренвмісних препаратів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Фармакологічні властивості» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення його токсичності. Рідко про випадки взаємодії повідомляли при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (включаючи комбінацію телмісартан/гідрохлоротіазид). Одночасне застосування літію та препарату АРБИТЕЛЬ Н не рекомендується (див. розділ «Протипоказання»). Якщо доведено необхідність даної комбінації, рекомендований ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові при одночасному застосуванні.

Лікарські засоби, асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та її похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові, оскільки зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Особливі заходи безпеки при застосуванні»).

Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень калію та спричинити гіперкаліємію (наприклад, лікарські засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему (РАС), калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорин або інші лікарські засоби, такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. З огляду на досвід застосування інших лікарських засобів, що пригнічують РАС, одночасне застосування зазначених лікарських не рекомендується, оскільки може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, які спричиняють порушення рівня калію у сироватці крові. Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та знімати ЕКГ при застосуванні препарату АРБИТЕЛЬ Н із нижчезазначеними препаратами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад, з глікозидами дигіталісу, антиаритмічними препаратами) та лікарськими засобами, які стимулюють мерехтіння шлуночків серця, включаючи деякі антиаритмічні препарати, гіпокаліємію, що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:

  • антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутелід);
  • деякі антипсихотики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
  • інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного застосування).

Глікозиди дигіталісу. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють виникненню серцевої аритмії, спричиненої дигіталісом (див. розділ «Особливості застосування»).

Дигоксин. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відзначали підвищення середніх значень пікової (49%) та мінімальної (20%) концентрації дигоксину у плазмі крові. На початку терапії, під час корегування дози та при відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати рівні дигоксину для того, щоб підтримувати його рівень у терапевтичних межах.

Інші антигіпертензивні препарати. Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.

Клінічні дані показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) порівняно із застосуванням одного РААС-діючого агента (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу (див. розділ «Особливості застосування»).

Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Холестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлоротіазиду послаблюється у присутності аніонообмінних смол.

Нестероїдні протизапальні препарати. НПЗП (а саме: ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП) можуть зменшити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (у пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушеннями функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та агентів, які пригнічують циклооксигеназу, може спричинити погіршення ниркової функції, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та періодично протягом лікування пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок.

У процесі одного з досліджень одночасне застосування телмісартану та раміприлу призвело до збільшення у 2,5 раза площі під кривою «концентрація-час» (AUC0–24) та максимальної концентрації у плазмі крові (Cmax) раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження залишається невідомою.

Вазопресорні аміни (наприклад норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути знижена.

Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язів може бути посилена гідрохлоротіазидом.

Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність у корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Може бути необхідним підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівень кальцію в сироватці крові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальцію або лікарських засобів, що зберігають кальцій (наприклад, терапія вітаміном D), слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно коригувати дозу.

Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад, атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня випорожнення шлунка.

Амантадин. Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії, спричиненої амантадином.

Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.

З огляду на фармакологічні властивості очікується, що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію усіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему (ЦНС).

Метилдопа. Повідомляли про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень, таких як подагра.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. У зв’язку з впливом на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидної залози (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлоротіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

Особливості застосування

Немеланомний рак шкіри. Підвищення ризику виникнення немеланомного раку шкіри (НМРШ) зі збільшенням кумулятивної дози ГХТЗ було виявлено в двох фармакоепідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ може бути механізмом розвитку цієї патології.

Пацієнтів, які приймають ГХТЗ окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід поінформувати про ризик розвитку НМРШ, особливо при тривалому застосуванні, про необхідність регулярно оглядати шкіру та негайно повідомляти лікаря про нові ураження або про будь-які підозрілі новоутворення на шкірі, зміни уражень шкіри або родимок.

Для зниження ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід поінформувати про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла і УФ-опромінення, а у разі їх впливу — про необхідність адекватного захисту шкірних покривів. Необхідно в найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу.

Застосування гідрохлоротіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів, які мають НМРШ в анамнезі.

Вагітність. Не слід починати терапію антагоністами рецепторів ангіотензину II під час вагітності. Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. При встановленні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Порушення функцій печінки. АРБИТЕЛЬ Н не слід призначати пацієнтам із холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»), тому що телміcартан виводиться головним чином із жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження кліренсу телміcартану в печінці.

АРБИТЕЛЬ Н слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид пацієнтам з печінковою недостатністю відсутній.

Ниркова гіпертензія. Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтам з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки, яка функціонує, застосовують препарати, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. АРБИТЕЛЬ Н не можна призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Відсутній досвід щодо призначення комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування препарату пацієнтам зі слабкою та помірною нирковою недостатністю, тому рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів із порушеннями функції нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними діуретиками.

Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим об’ємом рідини та/або натрію внаслідок діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед застосуванням препарату АРБИТЕЛЬ Н такі стани необхідно коригувати.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та зниження ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність).

Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів і артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Інші стани, що потребують стимуляції РААС. У пацієнтів, судинний тонус та функція нирок яких залежать головним чином від активності РААС (наприклад, у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими лікарськими засобами, що впливають на РААС, може бути пов’язане з гострою артеріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією або зрідка — гострою нирковою недостатністю (див. розділ «Побічні реакції»).

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом загалом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи (РАС), тому застосування препарату АРБИТЕЛЬ Н цій категорії пацієнтів не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і у випадку з іншими вазодилататорами, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів зі стенозом аорти та мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Метаболічна та ендокринна дія. Терапія тіазидом може зменшити толерантність до глюкози, тоді як у пацієнтів із діабетом, які приймають інсулін або протидіабетичну терапію та лікування телмісартаном, може розвинутися гіпоглікемія. Тому у цих пацієнтів слід контролювати рівень глюкози в крові; може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії тіазидами може виявитися латентний цукровий діабет.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів пов’язують з діуретичною терапією тіазидами; однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлоротіазиду, спостерігали мінімальне підвищення рівня холестерину і тригліцеридів або не спостерігали такого зовсім. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.

Порушення електролітного балансу. Всім пацієнтам, які одержують терапію діуретиками, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова втомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і гастроінтестинальні порушення, такі як нудота і блювання (див. розділ «Побічні реакції»).

  • Гіпокаліємія. Незважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії є найвищим у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у пацієнтів, які застосовують неадекватні пероральні дози електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
  • Гіперкаліємія. Навпаки, через антагонізм рецепторів ангіотензину II (АТ1), спричинений телміcартаном — компонентом препарату АРБИТЕЛЬ Н, може виникнути гіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок прийому препарату АРБИТЕЛЬ Н не була підтверджена документально, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з препаратом АРБИТЕЛЬ Н (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
  • Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Немає доказів, що комбінація телмісартан/гідрохлоротіазид знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлору в основному є слабким і зазвичай не потребує лікування.
  • Гіперкальціємія. Тіазиди можуть зменшити сечову екскрецію кальцію та спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові у разі відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.
  • Гіпомагніємія. Тіазиди продемонстрували підвищення виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза. Лікарський засіб містить лактозу, моногідрат. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю фруктози та/або спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.

Расова приналежність. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, телмісартан менш ефективний для зниження артеріального тиску у пацієнтів із темним кольором шкіри, очевидно, через поширений низький реніновий стан у цієї популяції пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Інші. Як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного препарату, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або у пацієнтів з ішемією міокарда може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Загальні відомості. Більша імовірність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлоротіазиду можлива у пацієнтів із наявністю алергії або бронхіальної астми, але ще більш вірогідне у пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі. Загострення або активація системного червоного вовчака спостерігалася при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися випадки реакцій фоточутливості (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо повторне застосування діуретиків вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від дії сонця або штучного УФ-випромінювання.

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома. Гідрохлоротіазид та сульфонамід можуть спричиняти реакцію підвищеної чутливості та, як наслідок, хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, гостру перехідну міопію та гостру закритокутову глаукому.

Симптоми включають раптовий початок зниження гостроти зору або біль в очах і, як правило, спостерігаються від кількох годин до тижнів після початку лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Необхідно відмінити лікування гідрохлоротіазидом якомога швидше. Може виникнути необхідність невідкладного медичного або хірургічного лікування у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергію на сульфонаміди або пеніциліни в анамнезі.

Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:

− препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;

− лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;

− препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Немає даних щодо застосування комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид вагітним.

Епідеміологічні докази ризику тератогенності після застосування інгібіторів під час І триместру вагітності не остаточні; однак невелике підвищення ризику не можна виключати. Хоча контрольовані епідеміологічні дані про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II відсутні, подібні ризики можливі для цього класу лікарських засобів.

Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, що мають встановлений профіль безпеки щодо застосування у період вагітності. При встановленні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II під час ІІ та ІІІ триместру вагітності спричиняє фетотоксичність у людей (послаблення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II відбувалося з ІІ триместру вагітності, рекомендується проводити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За немовлятами, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід встановити ретельний нагляд на наявність артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо протягом І триместру, обмежений.

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, застосування препарату під час ІІ та ІІІ триместрів може порушити плацентарно-плодовий кровотік та призвести до таких внутрішньоутробних і неонатальних ефектів як жовтяниця, порушення електролітної рівноваги у плода і тромбоцитопенії.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при набряках, артеріальній гіпертензії, зумовлених вагітністю, або пізньому токсикозі через ризик зменшення об’єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без позитивного ефекту на перебіг захворювання.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при значній артеріальній гіпертензії вагітним, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.

Годування груддю

Оскільки інформація щодо застосування комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид під час годування груддю відсутня, не рекомендується приймати препарат у період годування груддю; слід надавати перевагу альтернативній терапії із застосуванням препаратів із краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлоротіазид у незначних кількостях проникає у грудне молоко. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати вироблення грудного молока. У разі застосування препарату АРБИТЕЛЬ Н у період годування груддю слід приймати найнижчі ефективні дози.

Фертильність

Доклінічні дослідження не виявили впливу телмісартану та гідрохлоротіазиду на фертильність чоловіків та жінок.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Препарат може впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. При застосуванні препарату АРБИТЕЛЬ Н може виникати запаморочення або сонливість.

Спосіб застосування та дози

Дозування

АРБИТЕЛЬ Н призначати пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телміcартану. Перед переходом на АРБИТЕЛЬ Н слід визначити дозу кожного з компонентів. Може бути розглянута безпосередня заміна монотерапії на фіксовані комбінації, якщо це клінічно обґрунтовано.

АРБИТЕЛЬ Н, таблетки по 40 мг/12,5 мг, можна призначати 1 раз на добу пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток АРБИТЕЛЬ, 40 мг.

АРБИТЕЛЬ Н, таблетки по 80 мг/12,5 мг, можна призначати 1 раз на добу пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток АРБИТЕЛЬ, 80 мг.

АРБИТЕЛЬ Н, таблетки по 80 мг/25 мг, можна призначати 1 раз на добу пацієнтам, якщо прийом препарату АРБИТЕЛЬ Н, 80 мг/12,5 мг не забезпечує належного контролю артеріального тиску або дорослим пацієнтам, чий артеріальний тиск стабілізували телмісартаном або гідрохлоротіазидом як монотерапіями (див. розділ «Показання»).

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функції нирок. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки. Для пацієнтів зі слабкими та помірними порушеннями функції печінки добова доза препарату АРБИТЕЛЬ Н не повинна перевищувати дозу 40 мг/12,5 мг. АРБИТЕЛЬ Н не призначати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам із порушеннями функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти літнього віку. Немає потреби у корекції дози для пацієнтів літнього віку.

Спосіб застосування.

Слід приймати АРБИТЕЛЬ Н перорально 1 раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від вживання їжі.

Заходи безпеки перед застосуванням лікарського засобу.

АРБИТЕЛЬ Н слід зберігати в запаяному блістері через гігроскопічні властивості таблеток. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.

Діти

Не встановлено безпеку і ефективність застосування комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид дітям (віком до 18 років). Дані відсутні.

Передозування

Інформація щодо передозування телміcартаном у людей обмежена. Ступінь видалення гідрохлоротіазиду шляхом гемодіалізу невідомий.

Симптоми. Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартану є артеріальна гіпотензія і тахікардія; також спостерігалися брадикардія, запаморочення, блювання, підвищення креатиніну сироватки крові та гостра ниркова недостатність. Передозування гідрохлоротіазидом пов’язано зі зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням внаслідок надмірного діурезу. Найпоширенішими симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму м’язів та/або до загострення серцевої аритмії, пов’язані з одночасним застосуванням препаратів дигіталісу або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Телміcартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів. Лікування при виникненні симптомів передозування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. Терапія залежить від часу, що минув з моменту прийому таблеток, та тяжкості симптомів. Підтримуючі заходи включають індукцію блювання та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути корисним застосування активованого вугілля. Слід проводити моніторинг рівня електролітів і креатиніну. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу із застосуванням сольових та об’ємозаміщуючих розчинів.

Побічні реакції

Характеристика профілю безпечності. Побічною реакцією, що спостерігалася часто, було запаморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк можливий рідко (≥1/10000 — < 1/1000).

Характеристика побічних реакцій.

Відповідно до класу системи органів нижче наведено побічні реакції, виявлені у процесі клінічних досліджень комбінації телміcартану і гідрохлоротіазиду, які спостерігалися частіше, ніж при прийомі плацебо. Побічні реакції, які не спостерігались у процесі клінічних досліджень, але очікуються під час лікування комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид і базуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлоротіазиду окремо, також наведені нижче в окремих підрозділах.

Побічні реакції зазначені за частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 — <1/10), нечасто (≥1/1000 — <1/100), рідко (≥1/10000 – <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не можна встановити з наявних даних). Побічні реакції наведені в порядку зменшення тяжкості їх проявів.

Інфекції та інвазії:

рідко бронхіт, фарингіт, синусит.

З боку імунної системи:

рідко – посилення або активація системного червоного вовчака1.

З боку обміну речовин:

нечасто — гіпокаліємія;

рідко гіперурикемія, гіпонатріємія.

Психічні розлади:

нечасто — тривожність;

рідко депресія.

З боку нервової системи:

часто — запаморочення;

нечасто — синкопе, парестезія;

рідко безсоння, порушення сну.

З боку органів зору:

рідко порушення зору, минуща нечіткість зору.

З боку вестибулярного апарату:

нечасто — вертиго.

З боку серця:

нечасто — тахікардія, аритмія.

З боку судин:

нечасто — артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи:

нечасто — диспное;

рідко респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт і набряк легень).

З боку шлунково-кишкового тракту:

нечасто — діарея, сухість у роті, метеоризм;

рідко – абдомінальний біль, запор, диспепсія, блювання, гастрит.

Гепатобіліарні порушення:

рідко – порушення функції печінки/розлади функції печінки2.

З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:

рідко – ангіоневротичний набряк (у тому числі з летальним наслідком), еритема, свербіж, висипання, підвищення потовиділення, кропив’янка.

З боку опорно-рухового апарату:

нечасто — біль у спині, судоми м’язів, міалгія;

рідко – артралгія, судоми литкових м’язів, біль у ногах.

З боку статевої системи:

нечасто — імпотенція.

Загальні порушення:

нечасто — біль у грудній клітці;

рідко – симптоми, подібні до грипу, біль.

Лабораторні дані:

нечасто — підвищення рівня сечової кислоти у крові;

рідко – підвищення рівня креатиніну, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові, підвищення рівня ензимів печінки.

1 На основі даних післяреєстраційного періоду.

2 Див. розділ «Побічні реакції. Опис окремих побічних реакцій».

Додаткова інформація щодо індивідуальних компонентів.

Побічні реакції, які спостерігалися при застосуванні окремих компонентів, можуть бути потенційними побічними реакціями під час застосування фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид, навіть якщо вони не спостерігались у процесі клінічних досліджень.

Телмісартан.

Побічні реакції виникали з однаковою частотою у пацієнтів, які приймали плацебо або телмісартан. Нижче наведені додаткові побічні реакції, про які повідомляли у процесі клінічних досліджень монотерапії телмісартаном при артеріальній гіпертензії або у пацієнтів віком від 50 років з високим ризиком серцево-судинних захворювань.

Інфекції та інвазії:

нечасто — інфекція верхніх відділів дихальних шляхів, інфекція сечостатевого тракту (включаючи цистит);

рідко – сепсис, у т.ч. з летальним наслідком3.

З боку кровоносної та лімфатичної систем:

нечасто — анемія;

рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

рідко – гіперчутливість, анафілактичні реакції.

З боку обміну речовин:

нечасто — гіперкаліємія;

рідко – гіпокаліємія (у діабетичних пацієнтів).

З боку серця:

нечасто — брадикардія.

З боку нервової системи:

частота невідома — сонливість.

З боку дихальної системи:

нечасто — кашель;

дуже рідко — інтерстиціальне захворювання легень3.

З боку шлунково-кишкового тракту:

рідко – дискомфорт у шлунку.

З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:

рідко – екзема, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.

З боку опорно-рухового апарату:

рідко – артроз, біль у сухожиллях.

З боку сечовидільної системи:

нечасто — ниркова недостатність (включаючи гостру ниркову недостатність).

Загальні порушення:

нечасто — астенія.

Лабораторні дані:

рідко – зниження рівня гемоглобіну.

3 Див. розділ «Побічні реакції. Опис окремих побічних реакцій».

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид може спричинити або посилити гіповолемію, яка може призвести до електролітного дисбалансу (див. розділ «Особливості застосування»).

Нижче наведено побічні реакції, що виникали з невідомою частотою при монотерапії гідрохлоротіазидом.

Інфекції та інвазії:

частота невідома — сіаладеніт.

З боку кровоносної та лімфатичної систем:

рідко — тромбоцитопенія (інколи з пурпурою);

частота невідома — апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

З боку імунної системи:

частота невідома — анафілактичні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість.

З боку ендокринної системи:

частота невідома — втрата контролю над діабетом.

З боку обміну речовин:

часто — гіпомагніємія;

рідко — гіперкальціємія;

дуже рідко — гіпохлоремічний алкалоз;

частота невідома — анорексія, втрата апетиту, електролітний дисбаланс, гіперхолестеролемія, гіперглікемія, гіповолемія, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.

Психічні розлади:

частота невідома — неспокій, дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміни настрою.

З боку нервової системи:

рідко — головний біль;

частота невідома — легке запаморочення, судоми, сплутаність свідомості.

З боку органів зору:

частота невідома — ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома, хоріоїдальний випіт.

З боку судин:

частота невідома — некротичний васкуліт.

З боку шлунково-кишкового тракту:

часто — нудота;

частота невідома — панкреатит, дискомфорт у шлунку, відчуття спраги, нудота.

Гепатобіліарні порушення:

частота невідома — гепатоцелюлярна жовтяниця, холестатична жовтяниця, холецистит.

З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:

частота невідома — синдром, подібний до червоного вовчака, реакції фоточутливості, шкірний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема.

З боку опорно-рухового апарату:

частота невідома — слабкість.

З боку сечовидільної системи:

частота невідома — інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія, ниркова недостатність.

З боку репродуктивних органів та молочних залоз:

частота невідома — статеві розлади.

Загальні порушення:

частота невідома — пропасниця.

Лабораторні дані:

частота невідома — підвищення рівня тригліцеридів.

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи):

частота невідома — немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома (БКК) та плоскоклітинна карцинома (ПКК)).

Опис окремих побічних реакцій.

Порушення функції печінки/розлади функції печінки. Більшість випадків порушення функції печінки/розладу функції печінки, про які повідомляли у післяреєстраційному періоді при застосуванні телмісартану, спостерігались у пацієнтів японської національності, які є більш схильними до цих побічних реакцій.

Сепсис. У процесі дослідження PRoFESS у пацієнтів, які приймали телмісартан, частіше спостерігалися випадки сепсису, ніж у тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.

Інтерстиціальне захворювання легень. Про випадки інтерстиціального захворювання легень, пов’язаного з прийомом телмісартану, повідомляли у післяреєстраційному періоді. Проте не було встановлено причинно-наслідкового зв’язку.

Немеланомний рак шкіри. На основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається сукупний дозозалежний зв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та виникненням немеланомного раку шкіри (див. також розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати у захищеному від дітей місці.

Упаковка

По 7 таблеток у блістері; по 4 та 8 блістерів у коробці з картону.

По 14 таблеток у блістері; по 1, 2, 4 та 7 блістерів в коробці з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

МІКРО ЛАБС ЛІМІТЕД/MICRO LABS LIMITED.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Ділянка №. S.155 — S.159 та N1, Промислова зона Верна, Фаза ІІІ та Фаза IV, Верна Салкетт, In-403 722, Індія/PLOT NO. S.155 TO S.159 & N1 VERNA INDUSTRIAL ESTATE, PHASE III & PHASE IV, VERNA SALCETTE, IN-403 722, India.

Дата додавання: 30.09.2021 р.
© Компендіум 2020
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko