Діутор^® розчин для ін’єкцій (Diutor solution for injection) (367672) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: поліетиленгліколь 400, трометамол, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Торасемід - 5 мг/мл

фармакодинаміка. Торасемід діє як салуретик, його дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію і хлору у висхідній частині петлі Генле. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2–3 год після в/в та перорального застосування і залишається постійним упродовж майже 12 год. У здорових добровольців у діапазоні доз 5–100 мг спостерігалося пропорційне до логарифму дози збільшення діурезу (петльова активність діуретика). Збільшення діурезу спостерігалося навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад і діуретики тіазидового ряду, що діють дистально, уже не виявляли потрібного ефекту, наприклад при нирковій недостатності. Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення вираженості набряків. У разі серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарда за рахунок зниження пре- та постнавантаження.
Фармакокінетика. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99%, метаболітів М₁, М₃, та М₅ — 86, 95 і 97% відповідно. Видимий об’єм розподілу (Vz) становить 16 л. В організмі людини торасемід метаболізується з утворенням трьох метаболітів — М₁, М₃ та М₅. Докази існування інших метаболітів відсутні. Метаболіти М₁, М₃ та М₅ утворюються в результаті ступеневого окиснення приєднаної до фенільного кільця метильної групи до карбонової кислоти, метаболіт М₃ утворюється в результаті гідроксилювання кільця. У людини не вдалося виявити метаболіти М₂ та М₄, що були зафіксовані в експериментах на тваринах.
Фармакокінетика торасеміду та його метаболітів характеризується лінійною залежністю. Це означає, що його C_max у сироватці крові та площа під кривою вмісту в сироватці крові збільшуються пропорційно дозі. Кінцевий T_½ торасеміду і його метаболітів у здорових добровольців становить 3–4 год. Загальний кліренс торасеміду — 40 мл/хв, ренальний кліренс — близько 10 мл/хв. У здорових добровольців приблизно 80% введеної дози виводиться у вигляді торасеміду і його метаболітів із сечею з таким середнім відсотковим відношенням: торасемід — приблизно 24%, метаболіт M₁ — близько 12%, метаболіт M₃ — приблизно 3%, метаболіт M₅ — близько 41%. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не має, а на діючі метаболіти М₁ і М₃, узяті разом, припадає приблизно 10% усієї фармакокінетичної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і T_½ торасеміду не змінюються, а T_½ М₃ і М₅ подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незмінними, а ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. У пацієнтів із порушеннями функції печінки або із серцевою недостатністю T_½ торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжується, а кількість речовини, що виводиться із сечею, майже повністю дорівнює кількості, що виводиться у здорових людей, тому накопичення торасеміду і його метаболітів не відбувається. Торасемід та його метаболіти майже не виводяться при гемодіалізі та гемофільтрації.

лікування набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю, якщо необхідне в/в застосування лікарського засобу, наприклад у разі набряку легенів внаслідок гострої серцевої недостатності.

дорослі. Лікування розпочати із застосування разової дози 2 мл лікарського засобу Діутор, що еквівалентно 10 мг торасеміду на добу. Якщо ефект недостатній, то разову дозу можна підвищити до 4 мл лікарського засобу Діутор, що еквівалентно 20 мг торасеміду. Якщо ефект і в такому разі буде недостатнім, можна застосувати короткочасну (упродовж не більше 3 діб) терапію із введенням добової дози 8 мл лікарського засобу Діутор, що еквівалентно 40 мг торасеміду.
Гострий набряк легень. Лікування треба починати із в/в введення разової дози 4 мл лікарського засобу Діутор, що еквівалентно 20 мг торасеміду. Залежно від ефекту введення цієї дози можна повторити з інтервалом у 30 хв. Забороняється перевищувати максимальну добову дозу 20 мл лікарського засобу Діутор, що еквівалентно 100 мг торасеміду.
Розчин для ін’єкцій вводити в/в, повільно.
Забороняється вводити розчин внутрішньоартеріально.
Вводити лише чистий розчин. При тривалому застосуванні в/в введення треба якомога скоріше замінити на пероральне застосування, оскільки в/в застосування торасеміду не рекомендується проводити понад 7 діб.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Лікування цієї категорії пацієнтів треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.
Пацієнти літнього віку. Лікування цієї категорії пацієнтів не потребує спеціального підбору дози. Однак відповідних досліджень щодо людей літнього віку порівняно з молодшими пацієнтами не проводилося.
Діти. Безпека та ефективність препарату у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчалися. Застосовувати торасемід дітям та підліткам віком до 18 років не слід через відсутність достатнього клінічного досвіду.

— підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини і до однієї з допоміжних речовин лікарського засобу;
— ниркова недостатність з анурією;
— печінкова кома або прекома;
— артеріальна гіпотензія;
— гіповолемія;
— гіпонатріємія;
— гіпокаліємія;
— гостре порушення сечовипускання, наприклад внаслідок гіпертрофії передміхурової залози;
— період годування грудьми.

побічні реакції наведені за класами систем органів відповідно до MedDRA з наступною частотою: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
Метаболізм/електроліти: часто — посилення метаболічного алкалозу; спазми м’язів (особливо на початку лікування); підвищення концентрації сечової кислоти і глюкози в крові, а також ХС і ТГ; гіпокаліємія при супутній безкалієвій дієті, при блюванні, проносі, після надмірного застосування проносних засобів, а також у пацієнтів із хронічною дисфункцією печінки; залежно від дозування і тривалості лікування можливі порушення водно-електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія.
З боку серцево-судинної системи: дуже рідко — тромбоемболічні ускладнення, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу і серцевої діяльності, у тому числі ішемія серця і мозку, що може призвести, наприклад, до аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе у зв’язку з можливою гемоконцентрацією.
З боку ШКТ: часто — множинні розлади травної системи (особливо на початку лікування), у тому числі відсутність апетиту, метеоризм, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор; дуже рідко — панкреатит.
З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — підвищення концентрації креатиніну і сечовини в крові, потяг до сечовипускання. Коли відбувається значна втрата води та електролітів, спричинена надлишковим утворенням сечі, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку, може спостерігатися зниження АТ, головний біль, астенія і сонливість. У пацієнтів із розладами сечовипускання (наприклад із гіпертрофією передміхурової залози) підвищене утворення сечі може призвести до її затримки і надмірного розтягування сечового міхура.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гамаглутамілтранспептидази) у крові.
З боку імунної системи: дуже рідко — алергічні реакції, включаючи свербіж, екзантему, фотосенсибілізацію, тяжкі шкірні реакції. Після в/в застосування можуть спостерігатися гострі, потенційно небезпечні для життя реакції підвищеної чутливості (анафілактичний шок).
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — зменшення кількості тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів як результат гемоконцентрації.
Загальні розлади та реакції у місці введення: часто — головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування); рідко — сухість у роті, неприємні відчуття у кінцівках (парестезія); дуже рідко — розлади зору, дзвін у вухах, втрата слуху; частота невідома — місцеві реакції після ін’єкцій.

перед початком застосування препарату необхідно компенсувати гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію, якщо вони існують.
При тривалому застосуванні торасеміду рекомендується здійснювати регулярний контроль електролітного балансу, зокрема рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби. Крім цього, необхідно регулярно контролювати вміст глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу лікарський засіб слід призначати разом із препаратами-антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі. Після застосування торасеміду спостерігалися випадки ототоксичності (шум у вухах і втрата слуху), які мали оборотний характер, однак прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено. При призначенні діуретиків необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зменшення ОЦК, тромбоутворення та емболії, особливо у пацієнтів літнього віку.
Пацієнтам із порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з інших доз.
Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися збільшення вмісту глюкози в крові, у пацієнтів з латентним або явним цукровим діабетом необхідно проводити постійну ретельну перевірку метаболізму вуглеводів. Також потрібен регулярний контроль картини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Особливо на початку лікування пацієнтам літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів втрати електролітів та згущення крові.
У разі відсутності достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід у разі наявності нижченаведених захворювань і станів: подагра; аритмія, наприклад синоатріальна блокада, AV-блокада ІІ та ІІІ ступенів; патологічні зміни кислотно-лужного метаболізму; супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів; патологічні зміни картини крові, наприклад тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності; порушення функції нирок, спричинені нефротоксичними речовинами.
Застосування лікарського засобу Діутор може бути причиною отримання позитивного результату при проведенні тесту на допінг. Неможливо прогнозувати вплив на стан здоров’я, якщо лікарський засіб Діутор застосовано неправильно, тобто з метою допінгу, у такому разі не можна виключити можливу шкоду для здоров’я.
Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (20 мг)/дозу натрію, тобто майже вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Достовірні дані щодо впливу торасеміду на ембріон та плід у людини відсутні. В експериментах на тваринах була показана репродуктивна токсичність торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з вищенаведеним торасемід не рекомендовано застосовувати у період вагітності. Торасемід застосовується у період вагітності лише за життєвими показаннями та в мінімально можливій ефективній дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування АГ або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовується для лікування вагітних із серцевою або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг рівня електролітів та гематокриту, а також розвитку плода.
Період лактації. На даний час не встановлено, чи проникає торасемід у грудне молоко у тварин або людини. Не можна виключити ризик потрапляння препарату в організм новонароджених/грудних дітей. Тому застосування торасеміду в період лактації протипоказано. Якщо необхідно застосовувати торасемід у цей період, то годування грудьми слід припинити.
Фертильність. Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводилися. В експерименті на тваринах не було виявлено такого впливу торасеміду.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Навіть за належного застосування торасемід може вплинути на реакцію пацієнта настільки, що це матиме значний негативний вплив на здатність керувати транспортними засобами або виконувати роботу з іншими механізмами чи виконувати роботу без підстраховки. Це значною мірою стосується таких випадків, як початок лікування, підвищення дози препарату, заміна лікарського засобу або застосування супутньої терапії. Тому під час застосування торасеміду треба бути дуже обережним під час керування транспортними засобами або іншими механізмами.

торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ, що може спричинити надмірне зниження АТ під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу дефіцит калію, спричинений застосуванням торасеміду, може призвести до підвищення і посилення побічної дії обох препаратів. Торасемід може знижувати ефективність антидіабетичних засобів. Пробенецид і НПЗП (наприклад, індометацин, ацетилсаліцилова кислота) можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищувати їх токсичну дію на ЦНС. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилити ототоксичну і нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад канаміцину, гентаміцину, тобраміцину, та цитостатичних засобів — активних похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному застосуванні торасеміду і препаратів літію можливе підвищення концентрації літію в плазмі крові, що може спричинити посилення впливу та збільшення вираженості побічних ефектів літію. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад епінефрину та норепінефрину. При одночасному застосуванні з колестираміном може знижуватися всмоктування торасеміду та, відповідно, його очікувана ефективність.

типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати рідини та електролітів, сонливість, аментивний синдром (одна із форм порушення свідомості), симптоматичну артеріальну гіпотензію, серцево-судинну недостатність і розлади з боку травної системи.
Лікування передозування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають зазвичай при зниженні дози й відміні лікарського засобу та при відповідному заміщенні рідини та електролітів (треба проводити контроль!). Торасемід не виводиться з крові за допомогою гемодіалізу.
Лікування у разі гіповолемії: заміщення об’єму рідини.
Лікування у разі гіпокаліємії: призначення препаратів калію.
Лікування серцево-судинної недостатності: покласти пацієнта в горизонтальне положення та у разі необхідності призначити симптоматичну терапію.
Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, підвищеного потовиділення, нудоти, ціанозу слід проводити катетеризацію вени; пацієнта покласти в горизонтальне положення, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. У разі необхідності застосовувати введення епінефрину, р-нів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.
Несумісність. Лікарський засіб Діутор не можна змішувати з іншими лікарськими засобами для проведення в/в ін’єкцій та/або інфузій.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.