Бі-Пренелія^® (Bi-Prenelia)

Периндоприлу терт-бутиламін - 4 мг

Амлодипін - 5 мг

фармакодинаміка.
Периндоприл
Периндоприл — інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (АПФ). АПФ, або кіназа, є екзопептидазою, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження АТ інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашель).
Периндоприл діє через свій активний метаболіт — периндоприлат. Інші ж метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.
АГ. Периндоприл ефективно знижує АТ при всіх ступенях АГ: легкому, помірному та тяжкому; зниження систолічного та діастолічного АТ спостерігається як у положенні лежачи, так і стоячи.
Периндоприл знижує опір периферичних судин, що призводить до зниження АТ. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на ЧСС.
Як правило, збільшується і нирковий кровотік, у той час як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4–6 год після однократного прийому та зберігається щонайменше 24 год: співвідношення Т/Р (максимальна ефективність/мінімальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87–100%.
АТ знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація АТ відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.
У разі припинення застосування периндоприлу ефекту відміни не виникає.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.
Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документованою стабільною ІХС. В експериментальних дослідженнях застійну серцеву недостатність було викликано перев’язуванням коронарної артерії та доведено, що периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда та надмірну кількість субендокардіального колагену, відновлює співвідношення міозину та ізоензиму і знижує частоту виникнення реперфузійної аритмії.
Периндоприлу терт-бутиламін полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- та післянавантаження на серце.
Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:
- зниження тиску наповнення правого та лівого шлуночків;
- зниження системного периферичного опору;
- збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду;
- збільшення регіонарного м’язового кровотоку в міокарді.
У ході порівняльних досліджень перше призначення 2 мг периндоприлу пацієнтам із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня не було пов’язане з будь-яким достовірним зниженням АТ порівняно з таким при застосуванні плацебо.
Амлодипін. Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м’язів міокарда та судин.
Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релакційною дією на гладкі м’язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує вираженість стенокардії, повністю не визначено, але амлодипін зменшує загальну ішемію навантаження завдяки таким діям:
- амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження). Оскільки ЧСС не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу в кисні;
- амлодипін також частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з АГ прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження АТ протягом 24 год як у положенні лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії.
У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та до виникнення депресії сегмента ST на 1 мм, знижує частоту нападів стенокардії й зменшує потребу в застосуванні нітрогліцерину.
З прийомом амлодипіну не пов’язані будь-які негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з БА, цукровим діабетом та подагрою.
Фармакокінетика. Швидкість та ступінь всмоктування периндоприлу та амлодипіну як монопрепаратів, так і у складі фіксованої комбінації БІ-ПРЕНЕЛІЯ достовірно не відрізняються.
Периндоприл. Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, C_max у плазмі крові досягається протягом 1 год. Плазмовий Т_½ периндоприлу становить 1 год.
Периндоприл є проліками. 27% загальної кількості прийнятого периндоприлу досягає кровотоку у вигляді активного метаболіту — периндоприлату. Крім активного метаболіту — периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. C_max периндоприлату у плазмі крові досягається через 3–4 год після прийому.
Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу в периндоприлат, отже, знижується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу тертбутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.
Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить близько 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином з АПФ, але цей показник є дозозалежним. Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить близько 17 год. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні від початку лікування.
Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, а також у хворих із серцевою або нирковою недостатністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Тому звичайне медичне спостереження буде включати частий контроль рівня креатиніну та калію.
Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв.
Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу знижується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібна корекція дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Амлодипін. Після перорального прийому терапевтичних доз амлодипіну він добре всмоктується і досягає C_max у крові через 6–12 год після прийому. Абсолютна біодоступність становить 64–80%. Об’єм розподілу становить близько 21 л/кг. Дослідження in vitro продемонстрували, що близько 97,5% циркулюючого в крові амлодипіну зв’язується з білками плазми крові.
Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.
Т_½ із плазми крові становить близько 35–50 год, що дозволяє призначати препарат один раз на добу.
Амлодипін головним чином метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. 60% метаболітів виводиться із сечею, 10% — у незміненому вигляді.
Застосування у пацієнтів літнього віку: час досягнення C_max амлодипіну у плазмі крові в осіб літнього віку та молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну і, отже, до збільшення AUC та Т_½. Підвищення показника AUC та Т_½ у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів.
Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки: існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується — це призводить до подовження Т_½ та збільшення AUC приблизно на 40–60%.

АГ та/або ІХС (якщо необхідне лікування периндоприлом та амлодипіном).

для перорального застосування.
Застосування фіксованої комбінації не підходить для початкової терапії.
Дозу слід підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання до застосування, перебігу захворювання та показників АТ.
Дорослим слід призначати 1 таблетку на добу одноразово, бажано вранці перед їдою. Таблетка не підлягає поділу.
Максимальна добова доза — 1 таблетка Бі-Пренелія 8 мг/10 мг/добу.
Щодо пацієнтів з груп ризику — див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика). Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів з нирковою недостатністю та у хворих літнього віку, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію.
Лікарський засіб Бі-Пренелія можна призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну <60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
За умови хорошої переносимості дозування амлодипіну є однаковим для пацієнтів молодого та літнього віку. Для пацієнтів літнього віку рекомендований звичайний режим дозування, але підвищення дози необхідно проводити з обережністю.
Концентрація амлодипіну у плазмі крові не залежить від ступеня порушення функції нирок.
Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика). Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому підбір дози повинен бути обережним, розпочинати слід з найнижчих доз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика). Для визначення оптимальної початкової та підтримувальної дози лікарського засобу для пацієнтів з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Даних щодо фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки немає. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня застосування амлодипіну слід розпочинати з найнижчих доз та поступово їх підвищувати.
Діти. Лікарський засіб Бі-Пренелія не рекомендується призначати дітям (віком до 18 років) через відсутність досліджень за участю цієї групи пацієнтів.

- підвищена чутливість до периндоприлу (або будь-яких інших інгібіторів АПФ), амлодипіну (або похідних дигідропіридину) або будь-якої допоміжної речовини;
- ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
- спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
- артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
- шок, включаючи кардіогенний шок;
- значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки;
- обструкція вихідного тракту з лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня);
- гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.
- вагітність або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми);
- екстракорпоральне лікування, яке призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями;
- одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
- одночасне застосування із сакубітрилом/валсартаном (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

при застосуванні периндоприлу та амлодипіну відмічали нижченаведені побічні реакції, які класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA за системами органів та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (>1/1000 до <1/100); рідко (>1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо визначити за наявною інформацією).

усі застереження щодо окремих компонентів препарату стосуються і фіксованої комбінації Бі-Пренелія.
Периндоприл. Стабільна ІХС. Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом виявлено епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризику/користі, перед тим як вирішувати питання про продовження терапії.
Артеріальна гіпотензія. Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження АТ. Симптоматична артеріальна гіпотензія відмічається рідше у пацієнтів з неускладненою АГ та є більш імовірною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, дотримується дієти з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у разі діареї або блювання та у пацієнтів із тяжкою ренінзалежною АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНА ДІЯ). Симптоматична артеріальна гіпотензія виявлена у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш імовірне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають високі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Пацієнти з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії повинні на початку терапії та на етапі підбору доз перебувати під ретельним наглядом лікаря (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ). Ці застереження стосуються також пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та в разі необхідності ввести в/в 0,9% (9 мг/мл) р-н натрію хлориду.
Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об’єму крові та підвищення АТ.
У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим АТ периндоприл може спричинити додаткове зниження системного АТ. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з’явитися необхідність у зниженні дози або відміні препарату.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Порушення функції нирок. У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну <60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід призначати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. ЗАСТОСУВАННЯ), а далі — залежно від відповіді пацієнта на лікування. Моніторинг рівня калію та креатиніну є частиною звичайної медичної практики для таких пацієнтів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках — із виникненням гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є зворотною.
У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ виявлено підвищення рівня сечовини в крові та креатиніну у плазмі крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю. За наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним спостереженням лікаря з низьких доз та з обережним їх титруванням. Враховуючи вищесказане, лікування діуретиками може зумовити виникнення артеріальної гіпотензії, тому їх слід відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування периндоприлом.
У деяких пацієнтів з АГ, у яких до початку лікування не виявлено реноваскулярних захворювань, відмічено підвищення рівня сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Але це більш характерно для пацієнтів з уже наявною нирковою недостатністю. Може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні діуретика та/або периндоприлу.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран. Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних засобів.
Пацієнти після трансплантації нирки. Досвід щодо призначення периндоприлу пацієнтам після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутній.
Реноваскулярна АГ. У разі призначення інгібіторів АПФ пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки підвищується ризик виникнення гіпотензії та ниркової недостатності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Сприятливим фактором може бути лікування діуретиками. Втрата функції нирок може виявлятися мінімальними змінами в рівні креатиніну в сироватці крові навіть у пацієнтів зі стенозом артерії одної з нирок.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново відмінити препарат і встановити відповідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих окремих випадках, коли набряк розповсюджується лише в зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення вираженості симптомів.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний із набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнту слід перебувати під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів або стабілізації його стану. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, належать до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів відмічали абдомінальний біль (з нудотою або блюванням чи без них); у деяких випадках не виявлено попереднього ангіоневротичного набряку обличчя, а рівень С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп’ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітора АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Під час проведення диференційного діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку.
Одночасне застосування периндоприлу із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ також може призвести до розвитку ангіоневротичного набряку (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Тому перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користі/ризику.
Пацієнти, які одночасно лікуються інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНЩ. Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ із використанням декстрансульфату можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізувальної терапії. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізувального лікування (наприклад препаратами, що містять бджолину отруту), можуть виникати анафілактоїдні реакції, які загрожують життю. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному проведенні провокаційних проб.
Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ асоціювалося з виникненням синдрому, що розпочинається з холестатичної жовтяниці й прогресує до швидкоплинного некрозу печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм цього синдрому нез’ясований. Якщо під час прийому інгібіторів АПФ у пацієнта розвинулася жовтяниця або відзначається підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібітора АПФ та забезпечити відповідне медичне обстеження і лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. У декого з таких пацієнтів відмічали розвиток серйозних інфекційних захворювань, які в декількох випадках не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. У разі застосування периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти повинні знати, що необхідно повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманку).
Расові особливості. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів інших рас. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, менш ефективно знижує АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у осіб інших рас. Це, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові пацієнтів з АГ у цієї популяції.
Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. За характеристиками кашель є непродуктивним, стійким та припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, слід враховувати під час проведення диференційного діагнозу кашлю.
При хірургічному втручанні або під час проведення анестезії препаратами, що викликають гіпотензію, периндоприл може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. Препарат слід відмінити за 1 день до хірургічного втручання. Якщо розвинулася артеріальна гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням ОЦК.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, у тому числі периндоприл, відзначалося підвищення рівня калію в сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або прийом інших препаратів, що спричиняють підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад гепарин, ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Вживання харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, не рекомендується, оскільки може призвести до значного підвищення рівня калію у плазмі крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозних, іноді летальних аритмій. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доцільним, їх слід застосовувати з обережністю та з частим контролем рівня калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій. Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендований (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Є дані про те, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними препаратами, які діють шляхом пригнічення РААС. Тому таким пацієнтам застосовувати цей препарат не рекомендується.
Амлодипін. Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювалися.
Пацієнти із порушенням функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки Т_½ амлодипіну довший та параметри AUC вищі. Тому у цієї категорії пацієнтів слід розпочинати застосування препарату з найнижчої дози. Слід дотримуватися обережності як на початку застосування препарату, так і під час підвищення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельний нагляд.
Пацієнти із серцевою недостатністю. У цих пацієнтів амлодипін слід застосовувати з обережністю. У ході довготривалого плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (клас III та IV за класифікацією NYHA) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід приймати з обережністю, оскільки вони підвищують ризик серцево-судинних ускладнень та летальних наслідків у майбутньому.
Пацієнти літнього віку. Підвищувати дозу препарату цій категорії пацієнтів слід з обережністю.
Пацієнти із нирковою недостатністю. Таким пацієнтам слід призначати звичайні дози препарату. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.
Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.
Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути підвищена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.
Запобіжні заходи, пов’язані з фіксованою комбінацією Бі-Пренелія
Лікарський засіб Бі-Пренелія можна призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну <60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
Одночасне застосування літію, калійзберігаючих препаратів, харчових добавок, що містять калій, або дантролену з препаратом Бі-Пренелія не рекомендоване (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування у період вагітності та годування грудьми. Застосування лікарського засобу Бі-Пренелія протипоказане в період вагітності.
Застосування лікарського засобу Бі-Пренелія не рекомендоване в період годування грудьми. У разі необхідності застосування препарату годування грудьми слід припинити.
Вагітність
Периндоприл. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане в період вагітності. Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. У разі коли продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку застосування в період вагітності. Якщо в період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместр вагітності призводить до фетотоксичності (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо ж інгібітори АПФ приймали з ІІ триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого. За новонародженими, матері яких у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.
Амлодипін. Безпеку застосування амлодипіну у вагітних не встановлено. У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність спостерігався під час введення високих доз. Застосування препарату в період вагітності рекомендоване тільки в разі відсутності безпечнішого альтернативного лікування та коли захворювання становить вищий ризик для вагітної та плода.
Годування грудьми
Периндоприл. Не рекомендовано застосування периндоприлу в період годування грудьми у зв’язку з відсутністю даних. Під час годування грудьми бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Амлодипін проникає у грудне молоко. Доза, отримана немовлям, оцінювалася на міжквартальній основі й знаходиться в діапазоні 3–7% з максимальним значенням 15% прийнятої матір’ю дози. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.
Рішення щодо продовження/припинення годування грудьми або продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати, беручи до уваги користь від грудного вигодовування для дитини та користь від лікування амлодипіном для матері.
Фертильність
Периндоприл. Вплив на репродуктивну функцію або фертильність відсутній.
Амлодипін. Про зворотні біохімічні зміни в головці сперматозоїда повідомлялося у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. Відомо, що у дослідженні на щурах виявлено побічну дію на фертильність самців.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Даних щодо впливу лікарського засобу Бі–Пренелія на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами немає. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Можливе порушення реакції водія в разі виникнення запаморочення, головного болю, слабкості, сплутаності свідомості або нудоти. У деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами. Як результат, здатність керувати транспортними засобами або використовувати механізми може бути порушена.
Рекомендовано дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.

усі застереження щодо окремих компонентів препарату стосуються і лікарського засобу Бі-Пренелія.
Периндоприл. Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з більш високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити виникнення гіперкаліємії, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП, гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.
Одночасне застосування протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ)
Аліскірен: у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності й летальності підвищується.
Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад поліакрилові мембрани) та для аферезу ЛПНЩ з декстрансульфатом підвищують ризик виникнення тяжких анафілактоїдних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У разі необхідності такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних препаратів.
Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування не рекомендоване (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)
Аліскірен: у будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності й летальності підвищується.
Одночасне застосування інгібітора АПФ та блокатора рецепторів ангіотензину. За даними наукової літератури, у пацієнтів з атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на РААС. Застосування подвійної блокади (тобто комбінація інгібітора АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) можливе тільки в окремих випадках за умови ретельного контролю функції нирок, рівня калію та АТ.
Естрамустин: підвищення ризику виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).
Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Калійзберігаючі діуретики (наприклад тріамтерен, амілорид та інші), солі калію: виникнення гіперкаліємії (потенційно летальної), особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Однак якщо одночасне призначення цих речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль рівня калію в сироватці крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги.
Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію повідомлялося про зворотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та його токсичність. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги
Протидіабетичні засоби (інсулін, гіпоглікемічні засоби для перорального застосування). Результати епідеміологічних досліджень свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для перорального застосування) може посилити цукрознижувальний ефект з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найімовірніше, це явище може виникати в перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати АТ і в разі необхідності коригувати дозу антигіпертензивного засобу.
Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо при порушенні водно-електролітного обміну, можливе надмірне зниження АТ після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту може бути знижена шляхом відміни прийому діуретика, збільшення ОЦК або споживання солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низької дози з поступовим її підвищенням. При АГ, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітора АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо після зниження дози діуретика. У будь-якому разі необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). При одночасному застосуванні еплеренону або спіронолактону в дозах 12,5–50 мг/добу з низькими дозами інгібіторів АПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–ІV функціональних класів за шкалою NYHA і фракцією викиду <40%, які раніше приймали інгібітори АПФ та петльові діуретики, існує ризик виникнення гіперкаліємії (потенційно летальної), особливо в разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації. Перед початком застосування цієї комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.
НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥3 г/добу. Можливе зниження антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗП, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗП підвищує ризик погіршення функції нирок, у тому числі розвиток гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема особам літнього віку. Пацієнтам необхідно відновити водний баланс та контролювати функцію нирок на початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.
Рацекадотрил. Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад периндоприл) можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик зростає при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який застосовується для лікування гострої діареї).
Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування, що потребує уваги
Антигіпертензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню АТ.
Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин): у пацієнтів, які одночасно застосовують комбінацію гліптину та інгібітора АПФ, підвищується ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП-ІV).
Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Симпатоміметики можуть зменшувати вираженість антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ.
Золото: нітратоподібна реакція (симптомами є почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) відмічалася рідко у пацієнтів, які одночасно приймали інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).
Амлодипін
Вплив інших лікарських засобів на амлодипін. Наявні дані щодо безпечного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, блокаторами α-адренорецепторів, блокаторами β-адренорецепторів, інгібіторами АПФ, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальною формою нітрогліцерину, НПЗП, антибіотиками, пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами.
Дані, отримані у ході досліджень in vitro з плазмою крові людини, свідчать про відсутність впливу амлодипіну на зв’язування з білками крові досліджуваних лікарських засобів (дигоксин, фенітоїн, варфарин або індометацин).
Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP 3A4 потужної або помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що також підвищує ризик виникнення гіпотензії, особливо у пацієнтів літнього віку. Можуть бути необхідні клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.
Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, у свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.
Індуктори CYP 3A4. Kонцентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватися після одночасного застосування відомих індукторів CYP 3A4. Тому слід проводити моніторинг АТ і коригувати дозу з урахуванням одночасного прийому цих лікарських засобів як впродовж, так і після поєднаного лікування, особливо це стосується сильних індукторів CYP 3A4 (наприклад рифампіцину, звіробою звичайного).
Дантролен (інфузії). У тварин відмічали шлуночкові фібриляції з летальним наслідком та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену в/в. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби. Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.
Такролімус. Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які приймають такролімус, слід регулярно контролювати рівень такролімусу в крові та, у разі необхідності, коригувати дозу такролімусу.
Інгібітори mTOR (mammalian target of rapamycin — мішені рапаміцину у ссавців). Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP 3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP 3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з інгібіторами mTOR він може посилювати вплив останніх.
Циклоспорин. Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або в інших групах не проводили, за винятком пацієнтів із трансплантованою ниркою, у яких виявлено змінне підвищення залишкової концентрації циклоспорину (у середньому на 0–40%). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрації циклоспорину та, у разі необхідності, знизити його дозу.
Симвастатин. Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг/добу.
Силденафіл. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу пацієнтами з есенціальною АГ не впливав на фармакокінетику амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу як комбінованої терапії кожен із препаратів виявляв гіпотензивний ефект незалежно від іншого.
Інші лікарські засоби. Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.
Етанол (алкоголь). Одноразовий та багаторазовий прийом 10 мг амлодипіну не чинив суттєвого впливу на фармакокінетику етанолу.
Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну.
Одночасне застосування препаратів алюмінію/магнію (антацидів) із разовою дозою амлодипіну не чинило суттєвого впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Лабораторні тести. Вплив на показники лабораторних тестів невідомий.
Комбінація периндоприлу та амлодипіну
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності. Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати АТ та функцію нирок, при необхідності — проводити корекцію дози.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги
- Антигіпертензивні засоби (такі як блокатори β-адренорецепторів) та вазодилататори: одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну.
Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може викликати подальше зниження АТ, тому їх слід призначати з обережністю.
- Кортикостероїди, тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами).
- Блокатори α-адренорецепторів (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
- Аміфостин: може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.
- Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики: підвищують антигіпертензивний ефект та ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

інформація щодо передозування лікарського засобу Бі-Пренелія відсутня.
Дані щодо свідомого передозування амлодипіну є обмеженими.
Симптоми передозування: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіну призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок з летальним наслідком.
Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, зумовлена передозуванням амлодипіну, потребує активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи моніторинг функцій серця та дихання, підняття нижніх кінцівок пацієнта в положенні лежачи, моніторинг ОЦК та сечовиділення.
Для відновлення тонусу судин та АТ можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату в/в може бути корисним для нівелювання ефектів блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців протягом 2 год після введення 10 мг амлодипіну значно знизило рівень його всмоктування.
Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками крові, ефект діалізу незначний.
Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривога та кашель.
При передозуванні рекомендується в/в введення р-ну хлориду натрію 0,9%. При виникненні гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином ІІ та/або в/в введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При виникненні стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендоване застосовування штучного водія ритму. Необхідно встановити контроль за основними показниками життєдіяльності, рівнем концентрації електролітів та креатиніну в сироватці крові.

при температурі не вище 30 °С.