Алітер (Aliter) (355501) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Периндоприл - 8 мг

фармакодинаміка. Периндоприл — інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ (АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, — це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І на судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну в плазмі крові (за механізмом зворотного зв’язку) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи і, таким чином, також призводить до активації системи простагландинів. Цей механізм дії зумовлює зниження АТ інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашлю).
Периндоприлу терт-бутиламін діє через свій активний метаболіт — периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.
АГ. Периндоприл ефективно знижує АТ при всіх ступенях АГ: легкій, помірній та тяжкій; зниження систолічного та діастолічного АТ спостерігається у хворого як в положенні лежачи, так і в положенні стоячи.
Периндоприл знижує опір периферичних судин, що приводить до зниження АТ. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на ЧСС.
Зазвичай збільшується й нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації зазвичай не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4–6 год після одноразового прийому та зберігається щонайменше 24 год: співвідношення Т/Р (мінімальна ефективність/максимальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87–100%.
АТ знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація АТ відбувається протягом місяця та зберігається без тахіфілаксії.
У разі припинення застосування периндоприлу ефекту відміни не виникає.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.
Комбінована терапія з тіазидним діуретиком виявляє адитивний синергічний ефект. Комбінація інгібітора АПФ та тіазидного діуретика також знижує ризик гіпокаліємії, спричиненої діуретиком.
Серцева недостатність. У процесі експериментальних досліджень застійна серцева недостатність була спричинена перев’язуванням коронарної артерії. Доведено, що периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда та надмірну кількість субендокардіального колагену, відновлює співвідношення міозину до ізоензиму та знижує частоту виникнення реперфузійної аритмії.
Периндоприлу терт-бутиламін полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- та післянавантаження на серце.
Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:
— зниження тиску наповнення правого та лівого шлуночків;
— зниження системного периферичного опору;
— підвищення серцевого індексу та покращення серцевого викиду;
— збільшення регіонального кровотоку у м’язах міокарда.
У процесі порівняльних досліджень перше призначення 2 мг периндоприлу пацієнтам із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня не було пов’язане з будь-яким достовірним зниженням АТ порівняно з таким при застосуванні плацебо.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після перорального застосування периндоприл швидко всмоктується, C_max у плазмі крові досягається протягом 1 год. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові становить 1 год.
Периндоприл є проліками. 27% загальної кількості прийнятого периндоприлу визначається в крові у вигляді активного метаболіта — периндоприлату. Крім периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. C_max периндоприлату в плазмі крові досягається через 3–4 год після прийому.
Вживання їжі зменшує перетворення периндоприлу на периндоприлат, отже, зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу терт-бутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.
Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.
Розподіл. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином — з АПФ, але цей показник дозозалежний.
Виведення. Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить близько 17 год. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні після початку лікування.
Особливі групи пацієнтів. Виведення периндоприлату уповільнюється у хворих літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Рекомендовано підбирати дозу для пацієнтів з нирковою недостатністю, враховуючи ступінь недостатності (кліренс креатиніну).
Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв.
Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу.

— АГ;
— серцева недостатність;
— запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями;
— запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ІХС.
Довготривале лікування знижує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

для перорального застосування. Таблетки не підлягають поділу.
Таблетки рекомендовано приймати 1 раз на добу вранці перед їдою.
Дозу підбирати індивідуально, залежно від показників АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
АГ. Периндоприлу терт-бутиламін можна призначати як монотерапію або в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.
Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу вранці.
У пацієнтів з високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) (особливо пацієнти з реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією або тяжкою АГ) може надмірно знижуватися АТ після прийому першої дози. Таким пацієнтам рекомендується розпочинати лікування з дози 2 мг (застосовувати інший лікарський засіб у відповідній дозі) та початок терапії проводити під наглядом лікаря.
Дозу можна підвищити до 8 мг 1 раз на добу через 1 міс лікування.
На початку застосування периндоприлу терт-бутиламіну можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії; це імовірніше для пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. Таким хворим розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може виникати дефіцит води та/або солі.
Якщо це можливо, слід припинити прийом діуретика за 2–3 дні до початку терапії периндоприлу терт-бутиламіном (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам з АГ, для яких не можна припинити застосування діуретиків, лікування слід розпочинати з дози 2 мг (застосовувати інший лікарський засіб у відповідному дозуванні). У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. Подальше підвищення дози периндоприлу терт-бутиламіну слід здійснювати залежно від показників АТ. У разі необхідності терапію діуретиком можна відновити.
Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг (застосовувати інший лікарський засіб у відповідній дозі), яка може бути підвищена до 4 мг через 1 міс лікування, а потім, у разі необхідності, до 8 мг з урахуванням функції нирок (див. таблицю).
Серцева недостатність. Пацієнтам із серцевою недостатністю, яким периндоприлу терт-бутиламін зазвичай слід призначати одночасно з діуретиком, що виводить калій, та/або дигоксином, та/або β-блокатором, лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом та з початкової дози 2 мг (застосовувати інший лікарський засіб у відповідному дозуванні), яку слід приймати вранці. Через 2 тиж за умови хорошої переносимості дозу підвищувати до 4 мг 1 раз на добу. Дозу підбирати індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта.
Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам із групи високого ризику (пацієнти з порушеннями функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, хворі, які отримують одночасно терапію діуретиками та/або вазодилататорами) лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а саме — у хворих із дефіцитом електролітів, з гіпонатріємією або без неї, пацієнтів із гіповолемією або тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можливо, до призначення препарату. АТ, функцію нирок та рівень калію в сироватці крові потрібно ретельно контролювати як до, так і під час лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями. Рекомендована початкова доза становить 2 мг (застосовувати інший лікарський засіб у відповідній дозі) 1 раз на добу, вранці. Після 2 тиж лікування дозу підвищувати до 4 мг 1 раз на добу, вранці.
Якщо після 2 тиж лікування препаратом Алітер пацієнт потребує додаткового контролю АТ, можна призначити індапамід у дозі 1 таблетка на добу. Лікування можна розпочинати будь-коли у термін від 2 тиж до кількох років після первинного інсульту.
Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ІХС. Лікування розпочинати з 4 мг 1 раз на добу, вранці. Через 2 тиж за умови хорошої переносимості та з урахуванням функції нирок дозу підвищувати до 8 мг.
Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг (застосовувати інший лікарський засіб у відповідній дозі) 1 раз на добу, вранці; через тиждень дозу підвищувати до 4 мг; через 2 тиж з урахуванням функції нирок дозу підвищувати до 8 мг, як зазначено в таблиці нижче. Підвищення дози можливе тільки за умови хорошої переносимості попередньої дози.
Особливі групи пацієнтів. Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю має базуватися на даних щодо кліренсу креатиніну, як зазначено в таблиці нижче.
Підбір доз при нирковій недостатності

Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, дозу слід приймати після проведення гемодіалізу.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнти з печінковою недостатністю не потребують підбору дози препарату (див. Фармакокінетика та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

— підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, або до будь-якого іншого інгібітора АПФ;
— ангіоневротичний набряк в анамнезі після застосування інгібітора АПФ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
— ідіопатичний або спадковий ангіоневротичний набряк;
— одночасне призначення з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, хворим на цукровий діабет або з порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
— вагітність або період планування жінками вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми);
— одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
— екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
— значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

профіль безпеки периндоприлу відповідає профілю безпеки інгібіторів АПФ.
Найчастішими побічними реакціями, які спостерігалися під час застосування периндоприлу у процесі клінічних досліджень, є: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, порушення зору, дзвін у вухах, артеріальна гіпотензія, кашель, задишка, біль у животі, запор, діарея, порушення смаку (дисгевзія), диспепсія, нудота, блювання, свербіж, шкірні висипання, судоми м’язів, астенія.
При застосуванні периндоприлу під час клінічних досліджень та у післяреєстраційний період спостерігалися побічні ефекти, зазначені нижче, з такою частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна визначити згідно з наявною інформацією).

При застосуванні інших інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки виникнення синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону. Тому можна розцінювати синдром порушення секреції антидіуретичного гормону як ймовірне ускладнення, пов’язане із застосуванням інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, із частотою виникнення «дуже рідко».

стабільна ІХС. Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом спостерігався епізод нестабільної стенокардії (будь-якого ступеня тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії.
Артеріальна гіпотензія. Застосування інгібіторів АПФ може спричинити зниження АТ. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідше у пацієнтів з неускладненою АГ та є більш вірогідною у хворих з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, перебуває на дієті з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у хворих з діареєю або блюванням або у пацієнтів із тяжкою ренінзалежною АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНА ДІЯ). Симптоматична артеріальна гіпотензія більш імовірна у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш імовірне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають високі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно перебувати під ретельним наглядом лікаря (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ). Такі самі застереження існують для пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.
При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та у разі необхідності ввести в/в 0,9% (9 мг/мл) р-н натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об’єму крові та підвищення АТ.
У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим АТ периндоприлу терт-бутиламін може спричинити додаткове зниження системного АТ. Цей ефект передбачуваний і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з’явитися необхідність у зниженні дози або відміні препарату.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприлу терт-бутиламін слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Ниркова недостатність. У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну <60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід призначати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. ЗАСТОСУВАННЯ), а далі — залежно від відповіді пацієнта на лікування. Моніторинг рівня калію та креатиніну є звичайним стандартом для таких пацієнтів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках — із виникненням ГНН, яка зазвичай оборотна.
У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну в сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю. За наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, з низьких доз та з обережною титрацією доз. Зважаючи на вищезазначене, лікування діуретиками може спричиняти виникнення артеріальної гіпотензії, тому їх потрібно відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування периндоприлу терт-бутиламіном.
У деяких пацієнтів з АГ, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення рівня сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприлу терт-бутиламін призначали одночасно з діуретиком. Але це більш характерно для пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. Може стати необхідним зниження дози та/або відміна діуретика та/або периндоприлу терт-бутиламіну.
Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран та приймають супутню терапію інгібіторами АПФ, виникали реакції анафілактичного типу. Тому для таких хворих необхідно прийняти рішення щодо використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних препаратів.
Пацієнти після трансплантації нирки. Досвід щодо призначення периндоприлу терт-бутиламіну пацієнтам після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутній.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу терт-бутиламіну (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Це може статися будь-коли під час лікування. У такому разі необхідно терміново відмінити препарат і встановити відповідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. В окремих випадках, коли набряк розповсюджується лише в зоні обличчя та губ, стан пацієнта покращується зазвичай без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення вираженості симптомів.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний із набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнтам слід знаходитися під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів та стабілізації стану.
Пацієнти, які в анамнезі мали ангіоневротичний набряк, що не був пов’язаний з прийомом інгібітора АПФ, перебувають у групі підвищеного ризику щодо виникнення ангіоедеми під час прийому інгібітора АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Повідомляли про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких хворих спостерігався абдомінальний біль (з нудотою або блюванням чи без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку було встановлено під час комп’ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітора АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно виключити під час проведення диференційної діагностики у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ.
Одночасне застосування із сакубітрилом/валсартаном. Одночасне застосування периндоприлу із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (наприклад рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ також може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Тому перед початком лікування інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.
Одночасне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом). Пацієнти, які одночасно лікуються інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), можуть належати до групи підвищеного ризику, розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНЩ. Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ з використанням декстрансульфату можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту, можуть виникати анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітора АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному проведенні провокаційних проб.
Печінкова недостатність. Випадки, коли на тлі прийому інгібітора АПФ розвивається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці та прогресує до блискавичного некрозу печінки та іноді летального наслідку, виникають рідко. Механізм розвитку даного синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких розвинулася жовтяниця або значне підвищення печінкових ферментів на тлі прийому інгібітора АПФ, необхідно припинити його застосування та пройти відповідне медичне обстеження і отримати лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія та анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом чи прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо на тлі існуючого порушення функції нирок. Іноді у вищезазначених пацієнтів можуть розвиватися серйозні інфекції, які у поодиноких випадках не відповідають на інтенсивну антибіотикотерапію. Якщо периндоприл призначають таким хворим, рекомендовано періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні знати, що необхідно повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, пропасницю).
Расовий фактор. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує АТ у пацієнтів негроїдної раси порівняно з хворими інших рас. Що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові пацієнтів негроїдної раси з АГ.
Кашель. Повідомляли про виникнення кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. За характеристиками кашель непродуктивний, стійкий та припиняється після відміни препарату. Те, що кашель може бути спричинений прийомом інгібіторів АПФ, потрібно враховувати під час проведення диференційної діагностики кашлю.
Хірургічне втручання/анестезія. Алітер може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у пацієнтів при хірургічному втручанні або під час проведення анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію. Препарат слід відмінити за 1 день до хірургічного втручання. У разі виникнення артеріальної гіпотензії, якщо вважають, що вона спричинена зазначеним механізмом, стан хворого можна нормалізувати шляхом збільшення ОЦК.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося підвищення концентрації калію в сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших препаратів, які спричиняють підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад гепарину). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну аритмію. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю, часто проводячи моніторинг рівня калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хворі на цукровий діабет. Пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій. Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендований (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Калійзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм. Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Подвійна блокада РААС. Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи ГНН). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними препаратами, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати даний препарат не рекомендується.
Вагітність. Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується у період вагітності. Якщо застосування інгібіторів АПФ вважається необхідним, жінки, що планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані щодо безпеки при застосуванні у період вагітності. Якщо під час лікування підтверджується вагітність, застосування лікарського засобу необхідно негайно припинити та за необхідності розпочати альтернативну терапію (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Допоміжні речовини. До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендується приймати периндоприлу терт-бутиламін.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Лікарський засіб не слід застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти. Якщо під час лікування підтверджується вагітність, застосування лікарського засобу необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.
Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та неонатальної токсичності.
Якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.
Період годування грудьми. Не рекомендується застосування периндоприлу терт-бутиламіну у період годування грудьми у зв’язку з відсутністю даних щодо його проникнення в грудне молоко. Під час годування груддьми бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Фертильність. Вплив на репродуктивну здатність або фертильність відсутній.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Периндоприлу терт-бутиламін не виявляє прямого впливу на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Але у деяких пацієнтів можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами. Як результат, здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами може бути зниженою.

дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з більш високою частотою розвитку побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи ГНН), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи препаратів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен; солі калію; калійзберігаючі діуретики; інгібітори АПФ; антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ; НПЗП; гепарини; імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасне застосування вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.
Одночасне застосування протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Аліскірен. Протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ) одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном у хворих на цукровий діабет або пацієнтів із порушеннями функції нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності та летальності.
Екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад поліакрилові мембрани) та для аферезу ЛПНЩ з декстрансульфатом, що може призвести до підвищення ризику виникнення тяжких анафілактоїдних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У разі необхідності такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних препаратів.
Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування не рекомендоване (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)
Аліскірен. При одночасному застосуванні периндоприлу з аліскіреном у будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Опубліковано дані про те, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі ГНН) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на РААС. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітора АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та АТ.
Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).
Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол (триметоприм/ сульфаметоксазол), можливе підвищення ризику розвитку гіперкаліємії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Калійзберігаючі діуретики (наприклад триамтерен, амілорид та інші), солі калію. Можливе виникнення гіперкаліємії (потенційно летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Однак, якщо одночасне призначення вищезазначених речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг рівня калію в плазмі крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги.
Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові і, відповідно, підвищення ризику його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати периндоприл із препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково слід ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування, що потребує особливої уваги
Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Епідеміологічні дослідження дають підстави припустити, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найвірогідніше цей феномен може виникати в перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати АТ та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.
Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження АТ після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, збільшенню ОЦК або вживанню солі перед початком терапії периндоприлу терт-бутиламіном. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх підвищувати.
При АГ, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.
При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітора АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.
У будь-якому разі необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:
— у разі недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–ІV класу за NYHA та фракцією викиду <40%, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком;
— перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
— рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.
НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗП, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗП може призвести до підвищення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку ГНН, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід відновити водний баланс, також необхідно приділити увагу моніторингу функції нирок одразу після призначення комбінованої терапії та періодично надалі.
Рацекадотрил. Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад периндоприл) можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може підвищуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).
Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування, що потребує уваги
Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу терт-бутиламіну. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може спричиняти додатковому зниженню АТ.
Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітора АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV.
Анестетики, трициклічні антидепресанти або антипсихотропні засоби. Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.
Золото. Нітратоподібна реакція (симптоми: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) виникає рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

інформації про передозування периндоприлу недостатньо. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть бути такими: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.
При передозуванні рекомендується в/в введення р-ну натрію хлориду 0,9% (9 мг/мл). У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення з низьким узголів’ям. У разі можливості слід забезпечити пацієнту інфузії ангіотензину ІІ та/або в/в введення катехоламінів. Периндоприл можна видалити із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У разі виникнення резистентної до лікування брадикардії показане застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, концентрацією електролітів та креатиніну в сироватці крові.

при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.