Мелсі (Melsi)

Мелоксикам - 7,5 мг

Мелсі таблетки та розчин для ін’єкцій. Фармакодинаміка. Мелоксикам — НПЗП, що чинить знеболювальну, жарознижувальну й анальгезивну дію. Протизапальна дія пов’язана з гальмуванням ферментативної активності ЦОГ-2, що бере участь у біосинтезі простагландинів у ділянці запалення. Меншою мірою мелоксикам діє на ЦОГ-1, що бере участь у синтезі простагландину, який захищає слизову оболонку травного тракту і задіяний у регуляції кровотоку в нирках.
Мелсі, таблетки. Фармакокінетика. Всмоктування. Мелоксикам добре всмоктується з травного тракту незалежно від прийому їжі. Біологічна доступність мелоксикаму становить 89%. Рівноважна концентрація досягається на 3–5-й день лікування. Тривалий прийом препарату (понад 6 міс) не спричиняє підвищення його концентрації в плазмі крові порівняно з показниками на початку застосування.
Розподіл. Близько 99% препарату зв’язується з білками плазми крові. Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація є приблизно наполовину нижчою, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу становить у середньому 11 л.
Метаболізм. Біотрансформація відбувається в печінці шляхом окиснення метильних груп з утворенням 4 неактивних метаболітів.
Елімінація (виведення). Екскреція мелоксикаму відбувається загалом у формі метаболітів. Менше 5% добової дози виводиться в незміненому вигляді з калом, невелика кількість — із сечею. Т_½ лікарського засобу становить 20 год.
Плазмовий кліренс становить 8 мл/хв, знижується в осіб літнього віку.
Мелсі, розчин для ін’єкцій. Фармакокінетика. Абсорбція. Мелоксикам повністю абсорбується після в/м ін’єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні становить майже 100%. Тому коригувати дозу при переході з в/м на пероральний шлях застосування не потрібно. Після в/м ін’єкції 15 мг C_max мелоксикаму в плазмі крові становить близько 1,6–1,8 мкг/мл і досягається за 1–6 год.
Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з білками плазми крові, головним чином з альбуміном (99%). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація у 2 рази нижча, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л після в/м або в/в введення, і показує індивідуальні відхилення в межах 7–20%. Об’єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (7,5–15 мг) становить 16 л із коефіцієнтом відхилення в межах 11–32%.
Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації в печінці.
У сечі було ідентифіковано 4 різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт, 5'-карбоксимелоксикам (60% дози), формується шляхом окиснення проміжного метаболіту — 5'-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9% дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3A4-ізоензими відіграють меншу роль. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 та 4% призначеної дози відповідно.
Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5% добової дози виводиться в незміненому стані з калом, незначна кількість — із сечею. T_½ становить 13–25 год залежно від способу застосування (перорального, в/м або в/в). Плазмовий кліренс становить близько 7–12 мл/хв після разової пероральної дози, в/в або ректального застосування.
Лінійність дози. Мелоксикам проявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози 7,5–15 мг після перорального та в/м застосування.
Особливі групи хворих
Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв’язування з білками плазми крові виявлено у пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до підвищення концентрації вільного мелоксикаму (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнток літнього віку AUC вища і T_½ довший порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми крові у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Мелсі таблетки. Короткотривале симптоматичне лікування загострення остеоартрозу. Довготривале симптоматичне лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту.
Мелсі розчин для ін’єкцій. Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли інші шляхи введення мелоксикаму не можуть бути застосовані.

Мелсі таблетки. Застосовують перорально.
Загальну добову дозу лікарського засобу слід застосовувати разово, запиваючи водою або іншою рідиною, під час прийому їжі.
Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів. Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та відповідь на лікування.
Загострення остеоартрозу: 7,5 мг/добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг). Якщо необхідно, дозу можна підвищити до 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).
Ревматоїдний артрит, анкілозивний спондиліт: 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).
Також див. розділ Особливі категорії пацієнтів.
Відповідно до терапевтичного ефекту дозу можна знизити до 7,5 мг/добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг).
Не перевищувати дозу 15 мг/добу.
Особливі категорії пацієнтів
Пацієнти літнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій. Рекомендована доза для довготривалого лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг/добу. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій слід починати лікування з 7,5 мг/добу.
Ниркова недостатність. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, доза не має перевищувати 7,5 мг/добу. Пацієнтам з легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме хворим із кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне (щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю без застосування діалізу див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Печінкова недостатність. Пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня зниження дози не потрібне (щодо хворих з тяжкою печінковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти. Протипоказаний дітям віком до 16 років.
Мелсі розчин для ін’єкцій. Дозування. 1 ін’єкція 15 мг 1 раз на добу.
Не перевищувати дозу 15 мг/добу.
Лікування повинно обмежуватися однією ін’єкцією на початку терапії з максимальною тривалістю до 2–3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (тобто коли інші шляхи застосування неможливі). Побічні реакції можуть бути мінімізовані застосуванням найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідного для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікування.
Особливі категорії пацієнтів
Пацієнти літнього віку (див. Фармакокінетика). Рекомендована доза для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг/добу (½ флакона місткістю 1,5 мл) (також див. ЗАСТОСУВАННЯ (Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій) та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Пацієнтам із підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій, наприклад зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі або факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, лікування слід розпочинати з дози 7,5 мг/добу (половина флакона місткістю 1,5 мл).
Ниркова недостатність. Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які не перебувають на гемодіалізі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Для пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг/добу (половина флакона 1,5 мл).
Пацієнтам із легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам із кліренсом креатиніну >25 мл/хв) зниження дози не потрібне.
Печінкова недостатність. Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Спосіб застосування. Для в/м застосування.
Розчин для ін’єкцій 15 мг/1,5 мл вводиться шляхом глибокої в/м ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці з дотриманням суворої асептичної техніки. У разі повторного введення рекомендується чергувати місце ін’єкції (ліву та праву сідниці). Перед ін’єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не потрапило в судину.
Ін’єкцію слід негайно припинити у разі сильного болю під час ін’єкції.
У разі протезу кульшового суглоба ін’єкцію слід зробити в іншу сідницю.
Для продовження лікування слід застосовувати пероральні форми препарату (таблетки).
Діти. Лікарський засіб протипоказаний дітям віком до 18 років (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

— гіперчутливість до мелоксикаму або інших складових лікарського засобу, активних речовин з подібною дією, таких як НПЗП, ацетилсаліцилова кислота. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких відмічали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янку після прийому ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП;
— шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП, в анамнезі;
— активна або рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);
— тяжка печінкова недостатність;
— тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;
— шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;
— тяжка серцева недостатність;
— протипоказано для лікування періопераційного болю при аортокоронарному шунтуванні;
— ІІІ триместр вагітності;
— вік пацієнта до 16 років (для Мелсі, розчин для ін’єкцій — до 18 років);
— розлади гемостазу або одночасне застосування антикоагулянтів (протипоказання, пов’язані зі шляхом застосування) (для Мелсі, розчин для ін’єкцій).

наявні дані дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) пов’язане з деяким підвищенням ризику виникнення судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Набряк, АГ та серцева недостатність відмічалися при лікуванні НПЗП.
Більшість побічних ефектів, що виявлені, шлунково-кишкового походження. Можуть розвиватися пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Після застосування відмічалися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). З нижчою частотою відмічали гастрит.
Мелсі таблетки
З боку системи крові: анемія, відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія. Повідомлялося про дуже рідкісні випадки агранулоцитозу.
З боку імунної системи: алергічні реакції, окрім анафілактичних або анафілактоїдних; анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.
З боку психіки: зміна настрою, нічні кошмари, сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість.
З боку органа зору: розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.
З боку органа слуху: вертиго, дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, підвищення АТ, припливи. Повідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану з лікуванням НПЗП.
З боку дихальної системи: БА у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗП, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку травного тракту: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея, прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка, коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт, шлунково-кишкова перфорація. Шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку.
З боку гепатобіліарної системи: порушення показників функції печінки (наприклад підвищення рівня трансаміназ або білірубіну), гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри: ангіоневротичний набряк, свербіж, висип, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка, бульозний дерматит, мультиформна еритема, реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.
З боку сечовидільної системи: затримка натрію та води, гіперкаліємія, зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини в сироватці крові), гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику, інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.
Загальні розлади: набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок; грипоподібні симптоми.
З боку кістково-м’язової системи: артралгія, біль у спині, симптоми, пов’язані із суглобами.
Мелсі розчин для ін’єкцій. Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо визначити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — анемія; рідко — відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.
Повідомлялося про дуже рідкісні випадки агранулоцитозу (див. Окремі серйозні та/або часті побічні реакції).
З боку імунної системи: нечасто — алергічні реакції, крім анафілактичних або анафілактоїдних; частота невідома — анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.
Психічні розлади: рідко — зміна настрою, нічні жахи; частота невідома — сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення, сонливість.
З боку органа зору: рідко — розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: нечасто — запаморочення; рідко — дзвін у вухах.
З боку серця: рідко — відчуття серцебиття.
Повідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану із застосуванням НПЗП.
З боку судин: нечасто — підвищення АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), припливи.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко — БА у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗП; частота невідома — інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку травного тракту: дуже часто — розлади травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея; нечасто — прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка; рідко — коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт; дуже рідко — шлунково-кишкова перфорація; частота невідома — панкреатит.
Шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — порушення показників функції печінки (наприклад підвищення рівня трансаміназ або білірубіну); дуже рідко — гепатит; частота невідома — жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасто — ангіоневротичний набряк, свербіж, висип; рідко — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка; дуже рідко — бульозний дерматит, мультиформна еритема; частота невідома — реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.
З боку сечовидільної системи: нечасто — затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ й ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини в сироватці крові); дуже рідко — гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів із факторами ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); частота невідома — інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: частота невідома — жіноче безпліддя, затримка овуляції.
Загальні розлади та реакція у місці введення: часто — затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції; нечасто — набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок; частота невідома — грипоподібні симптоми.
З боку опорно-рухової системи: частота невідома — артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані із суглобами.
Окремі серйозні та/або часті побічні реакції. Повідомлялося про дуже рідкісні випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але які є загальноприйнято характерними для інших сполук класу. Органічне ниркове ураження, що, ймовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкісні випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Мелсі таблетки та розчин для ін’єкцій. Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію щодо шлунково-кишкових і серцево-судинних ризиків нижче).
Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати в разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Мелоксикам не застосовують для зменшення вираженості гострого болю.
У разі відсутності покращання після декількох днів застосування препарату клінічні переваги терапії слід повторно оцінити.
Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід бути уважними щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та хворих з такими випадками в анамнезі.
Шлунково-кишкові порушення. Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути в будь-який час у процесі лікування за наявності або без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. У таких хворих слід починати лікування з найнижчої ефективної дози. Для таких пацієнтів, а також для хворих, які потребують одночасного застосування низької дози ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики, слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи) (див. інформацію нижче та розділ ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, повинні повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.
Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, зокрема гепарин як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин, або інші НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за 1 прийом або ≥3 г загальної добової дози, застосування мелоксикаму не рекомендується.
При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.
НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.
Порушення з боку печінки. У близько 15% пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам), можуть відмічати підвищені значення одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, залишатися незмінними або бути тимчасовими при продовженні лікування. Помітні підвищення рівня АлАТ або АсАТ (приблизно у 3 та більше разів вище норми) виявляли у 1% пацієнтів під час досліджень із застосуванням НПЗП. Додатково повідомлялося про рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них — з летальним наслідком.
Якщо є підозра на печінкову дисфункцію або у пацієнта виявлено відхилення від норми печінкових тестів, слід оцінити стан пацієнта щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності впродовж терапії препаратом. Якщо симптоми зіставні з розвитком печінкових захворювань або якщо відмічено системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висип), то застосування препарату Мелсі слід припинити.
Серцево-судинні порушення. Рекомендовано ретельний нагляд за станом пацієнтів з АГ та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі, оскільки при терапії НПЗП відмічалися затримка рідини та набряк.
Пацієнтам з факторами ризику рекомендується спостереження за АТ на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.
За наявними даними, застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) дещо підвищує ризик судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для виключення такого ризику при застосуванні мелоксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, периферичним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного аналізу. Подібний аналіз необхідний до початку довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
НПЗП підвищують ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Підвищення ризику пов’язане з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань мають підвищений ризик.
Порушення з боку шкіри. При застосуванні НПЗП у поодиноких випадках відмічали серйозні шкірні реакції, деякі з них були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик появи таких реакцій зафіксовано на початку лікування, при цьому в більшості випадків такі реакції з’являлися протягом першого місяця лікування. У разі першої появи шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознак гіперчутливості необхідно припинити застосування мелоксикаму.
Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз під час лікування мелоксикамом, застосування препарату не можна відновлювати в будь-який час у майбутньому.
Анафілактичні реакції. Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть відмічати у пацієнтів без відомої реакції на Мелсі. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з аспіриновою тріадою. Цей симптоматичний комплекс виникає у пацієнтів з БА, у яких відмічали риніти з назальними поліпами чи без таких або тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактоїдної реакції.
Параметри печінки та функція нирок. Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, як і підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини в крові, інші відхилення. У більшості випадків ці відхилення були незначними і мали тимчасовий характер. При значних або стійких відхиленнях застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.
Функціональна ниркова недостатність. НПЗП шляхом пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність внаслідок зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після підвищення дози рекомендується ретельний нагляд щодо діурезу та ниркової функції у пацієнтів з такими факторами ризику:
— літній вік;
— поєднане застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками;
— гіповолемія (будь-якого генезу);
— застійна серцева недостатність;
— ниркова недостатність;
— нефротичний синдром;
— люпус-нефропатія;
— тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін <25 г/л або ≥10 за класифікацією Чайлда — П’ю).
У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.
Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну >25 мл/хв).
Затримка натрію, калію та води. НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, можливе зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів. Як результат, у чутливих пацієнтів можуть загострюватися набряк, серцева недостатність або АГ. Тому пацієнтам з такими ризиками рекомендується проведення клінічного моніторингу.
Гіперкаліємія. Гіперкаліємію може спричиняти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують рівень калію. У таких випадках слід регулярно проводити контроль рівнів калію.
Комбінація з пеметрекседом. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом необхідно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, у день введення і щонайменше на 2 дні після введення.
Інші застереження та заходи безпеки. Побічні реакції часто гірше переносять пацієнти літнього віку, слабкі або ослаблені хворі, які потребують ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, потрібно дотримуватися обережності щодо хворих літнього віку, у яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть бути летальними.
Мелоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендоване жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму.
Маскування запалення та лихоманки. Фармакологічна дія препарату щодо зменшення вираженості лихоманки та запалення може ускладнити діагностику при підозрюваному неінфекційному больовому стані.
Лікування кортикостероїдами. Мелсі не може бути ймовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.
Гематологічні ефекти. Анемія може спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи Мелсі. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження чи макроскопічним або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи мелоксикам, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми анемії.
НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від ацетилсаліцилової кислоти, їх вплив на функцію тромбоцитів менший, короткочасний та зворотний. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, які приймають Мелсі й у яких можливі побічні впливи на функцію тромбоцитів, зокрема розлади згортання крові, та хворих, які отримують антикоагулянти.
Застосування у пацієнтів з наявною БА. Пацієнти з БА можуть мати аспіринчутливу астму. Застосування ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів з аспіринчутливою астмою асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. З огляду на перехресну реакцію, включаючи бронхоспазм, між ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗП Мелсі не слід застосовувати у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти, і слід з обережністю призначати пацієнтам з БА.
Мелсі таблетки. До складу таблеток входить лактоза, тому цей лікарський засіб не рекомендується приймати пацієнтам з рідкісною вродженою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози чи галактози.
Мелсі розчин для ін’єкцій. Як і при в/м застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.
Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на флакон 1,5 мл, тобто є вільним від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона і плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити підвищення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця підвищився з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик зростає з підвищенням дози та тривалості лікування.
У період І та ІІ триместр вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Для жінок, які намагаються завагітніти, а також у І та ІІ триместр вагітності дози та тривалість лікування мелоксикамом повинні бути мінімальними.
У ІІІ триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів створюють для плода ризик:
- серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- порушення функції нирок, що може розвинутися в ниркову недостатність з олігогідрамніоном.
Ризики для матері в останні терміни вагітності та новонародженого:
- можливість подовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
- пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.
Тому мелоксикам протипоказаний у ІІІ триместр вагітності.
Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез ЦОГ/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію й не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.
Годування грудьми. Хоча конкретних даних щодо препарату немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати в грудне молоко, тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. На основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що виявлені, можна припустити, що мелоксикам не впливає або чинить незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких відмічали розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення ЦНС, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

ризики, пов’язані з гіперкаліємією. Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть зумовлювати гіперкаліємію: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, (низькомолекулярні або нефракціоновані) гепарини, циклоспорин, такролімус і триметоприм.
Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищується в разі, якщо вищезгадані лікарські засоби застосовуються одночасно з мелоксикамом.
Фармакодинамічні взаємодії
Інші НПЗП та ацетилсаліцилова кислота ≥3 г/дозу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту у протизапальних дозах (≥500 мг за 1 прийом або ≥3 г загальної добової дози).
Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у травному тракті.
Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин. Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах.
В інших випадках (наприклад при профілактичних дозах) застосування гепарину потрібна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль міжнародного нормалізованого відношення, якщо доведена неможливість уникнення такої комбінації.
Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (таких як хворі з дегідратацією або пацієнти літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є зворотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку поєднаної терапії та періодично в подальшому.
Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад блокатори β-адренорецепторів). Як і для нижчезазначених лікарських засобів, можливе зниження антигіпертензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).
Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП внаслідок медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.
Внутрішньоматкові засоби контрацепції. Повідомлялося про зниження ефективності внутрішньоматкових засобів контрацепції при застосуванні НПЗП, але це потребує подальшого підтвердження.
Деферасірокс. Одночасне застосування мелоксикаму і деферасіроксу може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід дотримуватися обережності при комбінуванні цих лікарських засобів.
Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів
Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію в плазмі крові (внаслідок зниження ниркової екскреції літію) до токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендоване. Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію в плазмі крові на початку лікування, під час підбору дози та при припиненні лікування мелоксикамом.
Метотрексат. НПЗП можуть знижувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його в плазмі крові. Із цієї причини не рекомендується одночасно застосовувати НПЗП у пацієнтів, які приймають високу дозу метотрексату (вище 15 мг/тиж). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які отримують низьку дозу метотрексату, зокрема хворим з порушеною функцією нирок. У разі якщо потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники крові та функцію нирок. Слід дотримуватися обережності, якщо прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиж) не зазнала впливу поєднаного лікування мелоксикамом, слід зважати на те, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. інформацію, наведену вище).
Пеметрексед. При одночасному застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом у пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 45–79 мл/хв) прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, у день введення і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, стан пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та побічних реакцій з боку травного тракту. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <45 мл/хв) одночасне застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендоване.
У пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв), дози 15 мг мелоксикаму можуть знизити елімінацію пеметрекседу, а, отже, підвищити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід дотримуватися обережності при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв).
Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму
Холестирамін. Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму внаслідок порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50%, а Т_½ зменшується до 13±3 год. Ця взаємодія є клінічно значущою.
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.
Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід). Мелоксикам майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на ²/₃ опосередкований ферментами цитохрому (CYP) Р450 (основний шлях CYP 2C9 та допоміжний шлях CYP 3A4) і на ¹/₃ — іншими шляхами, наприклад шляхом пероксидазного окиснення. Слід брати до уваги можливість фармакокінетичних взаємодій при одночасному введенні мелоксикаму і лікарських засобів, які явно пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або CYP 3A4. На взаємодію, опосередковану CYP 2C9, можна очікувати в комбінації з такими лікарськими засобами, як пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення рівня цих засобів і мелоксикаму в плазмі крові. Стан пацієнтів, які приймають мелоксикам та препарати сульфонілсечовини або натеглінід, слід ретельно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.
Діти. Дослідження щодо взаємодії проводилися лише за участю дорослих.

симптоми. симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є зворотними при підтримувальній терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до АГ, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може відмічатися при передозуванні.
Терапія. При передозуванні НПЗП пацієнтам рекомендовані симптоматичні та підтримувальні заходи. Дослідження показали прискорення виведення мелоксикаму шляхом прийому 4 пероральних доз колестираміну 3 рази на добу.

Мелсі таблетки. При температурі не вище 25 °С.
Мелсі розчин для ін’єкцій. При температурі не вище 25 °С. Не заморожувати.