Ам-Алітер (Am-Aliter) (347057) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Периндоприлу терт-бутиламін - 4 мг

Амлодипін - 5 мг

Фармакодинаміка
Периндоприл
Механізм дії. Периндоприл — інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, — це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ приводить до зниження концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також приводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження АТ інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашель).
Периндоприл діє через свій активний метаболіт — периндоприлат. Інші ж метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.
Клінічна ефективність та безпека.
АГ. Периндоприл ефективно знижує АТ при всіх ступенях АГ: легкому, помірному і тяжкому; зниження систолічного та діастолічного АТ спостерігається як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи.
Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що приводить до зниження АТ. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на ЧСС.
Як правило, збільшується і нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4–6 год після одноразового прийому та зберігається щонайменше 24 год: співвідношення Т/Р (ефективність перед прийомом наступної дози/максимальна ефективність) периндоприлу становить 87–100%.
АТ знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація АТ відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.
У разі припинення застосування периндоприлу ефекту відміни не виникає.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.
Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документованою стабільною ІХС
EUROPA — це міжнародне мультицентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване клінічне дослідження, яке тривало 4 роки. У дослідженні взяли участь пацієнти з підтвердженою ІХС та без клінічно підтвердженої серцевої недостатності. Загалом 90% пацієнтів перенесли в анамнезі інфаркт міокарда та/чи операцію з реваскуляризації. Більшість пацієнтів у дослідженні отримували периндоприл на додаток до стандартної терапії: дезагреганти, гіполіпідемічні препарати та блокатори β-адренорецепторів.
Головними критеріями оцінки ефективності була комбінована точка: серцево-судинна летальність, нелетальний інфаркт міокарда та/чи зупинка серця з подальшим успішним запуском. Результатом терапії периндоприлом терт-бутиламіном у дозі 8 мг 1 раз на добу стало достовірне абсолютне зниження показника первинної кінцевої точки дослідження.
Амлодипін
Механізм дії. Амлодипін — інгібітор потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м’язів міокарда та судин.
Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладкі м’язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує вираженість проявів стенокардії, повністю не визначений, але він зменшує загальну ішемію навантаження завдяки цим діям:
– амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження). Оскільки ЧСС не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу в кисні;
– амлодипін також частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих ділянках міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з АГ прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження АТ протягом 24 год як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії.
У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та збільшує час до виникнення депресії сегмента S–T на 1 мм, знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу в застосуванні нітрогліцерину.
З прийомом амлодипіну не пов’язані будь-які негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з БА, цукровим діабетом та подагрою.
ІХС. Ефективність амлодипіну в запобіганні клінічним подіям у пацієнтів з ІХС оцінено у незалежному мультицентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні «Порівняння амлодипіну з еналаприлом щодо обмеження випадків тромбозу (CAMELOT)». Протягом 2 років пацієнти застосовували амлодипін у дозі 5–10 мг, еналаприл у дозі 10–20 мг та плацебо у додаток до стандартної терапії статинами, блокаторами β-адренорецепторів, діуретиками та ацетилсаліциловою кислотою. Результати дослідження свідчать про те, що лікування амлодипіном пов’язане з меншою кількістю випадків госпіталізації з приводу стенокардії та операцій реваскуляризації у пацієнтів з ІХС.
Серцева недостатність. Дослідження з гемодинаміки та клінічні дослідження з контролем навантаження з участю пацієнтів із серцевою недостатністю II–IV ФК за NYHA показали, що амлодипін не призводив до клінічного погіршення за результатами показників переносимості фізичних навантажень, фракцією викиду лівого шлуночка та клінічною симптоматикою.
Метою плацебо-контрольованого дослідження PRAISE було оцінити вплив амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю III–IV ФК за NYHA, які приймали дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ. Результати дослідження свідчать, що застосування амлодипіну не призвело до підвищення ризику летальності або підвищення ризику захворюваності/летальності, пов’язаних із серцевою недостатністю.
PRAISE-2 — довготривале плацебо-контрольоване дослідження. Мета дослідження — оцінити вплив амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю III–IV ФК за NYHA, без клінічних симптомів або об’єктивних даних, які підтверджують або є в основі ІХС. Пацієнти, які брали участь у дослідженні, тривалий час приймали інгібітори АПФ, препарати дигіталісу та діуретики. Дослідження показало, що амлодипін не має впливу на загальну кардіоваскулярну летальність. У рамках дослідження прийом амлодипіну асоціювався із підвищенням частоти повідомлень щодо набряку легень.
ALLHAT — дослідження різних типів лікування для запобігання серцевих нападів. Рандомізоване подвійне сліпе дослідження з вивчення захворюваності/летальності ALLHAT (Антигіпертензивне та гіполіпідемічне лікування для профілактики серцевих нападів) проводили для порівняння сучасних терапевтичних засобів: амлодипіну у дозі 2,5–10 мг/добу (блокатор кальцієвих каналів) або лізиноприлу у дозі 10–40 мг/добу (інгібітор АПФ) як терапія першої лінії та тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5–25 мг/добу в пацієнтів із м’якою і помірною АГ.
У дослідженні брали участь пацієнти з АГ віком від 55 років, які перебували під спостереженням у середньому протягом 4,9 року. Пацієнти мали хоча б один додатковий кардіоваскулярний фактор ризику, у тому числі попередній інфаркт міокарда або інсульт, або підтвердження іншого атеросклеротичного серцево-судинного захворювання, цукровий діабет ІІ типу, дисліпідемію ЛПВЩ, гіпертрофію лівого шлуночка, що встановлена на ЕКГ або під час ехокардіографії, тютюнопаління.
Первинна кінцева точка дослідження була комбінованою і складалася з летальних ускладнень ІХС або нелетального інфаркту міокарда. Серед вторинних кінцевих точок— частота виникнення серцевої недостатності (складова комбінованої серцево-судинної кінцевої точки) — була достовірно вищою у групі, де застосовували амлодипін, порівняно з групою хлорталідону. Не відзначено достовірної різниці у летальності з будь-яких причин між терапією на основі амлодипіну і терапією на основі хлорталідону.
Властивості, спільні для периндоприлу та амлодипіну
Дослідження ASCOT-BLPA (Anglo-Scandinavian Cardiac outcomes Trial — Blood Pressure Lowering Arm) з вивчення захворюваності та летальності проведено за участю пацієнтів з АГ, які мали щонайменше три з нижченаведених кардіоваскулярних факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка (виявлена за даними ЕКГ або ехоКГ), інші відхилення, виявлені на ЕКГ, цукровий діабет ІІ типу, захворювання периферичних артерій, перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік від 55 років, мікроальбумінурія або протеїнурія, тютюнопаління, співвідношення рівня загального ХС у плазмі крові до ХС ЛПВЩ ≥6, сімейний анамнез раннього виникнення ІХС.
Основна мета дослідження — оцінити та порівняти довготривалі ефекти двох режимів довготривалої антигіпертензивної терапії на комбіновану кінцеву точку — нелетальний інфаркт міокарда (включаючи німий інфаркт міокарда) та летальні ускладнення ІХС, а саме — амлодипіну в комбінації з периндоприлом, який додавався у разі необхідності зниження АТ, порівняно з терапією атенололом у комбінації з діуретиком бендрофлуметіазидом, що додавався у разі необхідності зниження АТ.
У кінці дослідження більшість пацієнтів застосовували щонайменше два антигіпертензивні засоби, але були й такі, хто отримував монотерапію амлодипіном та атенололом.
За результатами дослідження відзначали недостовірне зниження первинної кінцевої точки, що складалася з нелетального інфаркту міокарда (включаючи безсимптомний інфаркт міокарда) та летальних ускладнень ІХС у групі пацієнтів, які застосовували комбінацію амлодипін/периндоприл порівняно з групою атенолол/бендрофлуметіазид. Однак спостерігалося достовірне зниження всіх показників вторинних кінцевих точок (за винятком летальної та нелетальної серцевої недостатності) у групі пацієнтів, які отримували амлодипін/периндоприл.
Фармакокінетика. Швидкість і ступінь всмоктування периндоприлу та амлодипіну як монопрепаратів, так і у складі фіксованої комбінації Ам-Алітер достовірно не відрізняються.
Периндоприл
Абсорбція. Після перорального застосування периндоприл швидко всмоктується, C_max у плазмі крові досягається протягом 1 год. Т_½ периндоприлу у плазмі крові становить 1 год.
Периндоприл є проліками. 27% загальної кількості прийнятого периндоприлу досягає кровотоку у вигляді активного метаболіту — периндоприлату. Крім активного метаболіту — периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. C_max периндоприлату у плазмі крові досягається через 3–4 год після прийому.
Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу в периндоприлат, отже, знижується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу терт-бутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці перед їжею.
Розподіл. Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг маси тіла.
Зв’язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином з АПФ, але цей показник є дозозалежним.
Виведення. Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 год. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні від початку лікування.
Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, а також у осіб із серцевою чи нирковою недостатністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Тому звичайне медичне спостереження буде включати частий моніторинг рівня креатиніну та калію.
Печінкова недостатність. Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв.
Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, цим хворим не потрібно коригувати дозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Амлодипін
Абсорбція, розподіл, зв’язування з білками плазми крові. Після перорального застосування терапевтичних доз амлодипіну він добре всмоктується і досягає C_max у крові через 6–12 год після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro продемонстрували, що приблизно 97,5% циркулюючого в крові амлодипіну зв’язується з білками плазми крові.
Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.
Біотрансформація/виведення. Т_½ із плазми крові становить приблизно 35–50 год, що дозволяє застосовувати препарат 1 раз на добу.
Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. 60% метаболітів виводиться із сечею та 10% — у незміненому вигляді.
Пацієнти літнього віку. Час досягнення С_max амлодипіну у плазмі крові у осіб літнього віку та молодших пацієнтів однаковий. У пацієнтів літнього віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну та, відповідно, підвищення показника AUC та Т_½. Підвищення показника AUC та Т_½ у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям учасників дослідження.
Печінкова недостатність. Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У осіб із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, це приводить до подовження Т_½ та підвищення показника AUC приблизно на 40–60%.

АГ та/чи ІХС (якщо необхідне лікування периндоприлом та амлодипіном).

для перорального застосування.
Дорослим слід застосовувати 1 таблетку на добу одноразово, бажано вранці перед їжею. Таблетка не підлягає поділу.
Дозу необхідно підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання до застосування, перебігу захворювання та показників АТ. Максимальна добова доза — 1 таблетка Ам-Алітеру 8/10 мг/добу.
Щодо пацієнтів груп ризику див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Пацієнти з порушенням функції нирок та особи літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика)
Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів із нирковою недостатністю та у осіб літнього віку, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію.
Ам-Алітер можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв та не слід призначати особам із кліренсом креатиніну <60 мл/хв. Цим пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
За умови хорошої переносимості дозування амлодипіну однакове для пацієнтів молодого та літнього віку. Для осіб літнього віку рекомендований звичайний режим дозування, але підвищення дози необхідно виконувати з обережністю.
Концентрація амлодипіну у плазмі крові не залежить від ступеня порушення функції нирок.
Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика)
Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому підбір дози повинен бути обережним, розпочинати слід з найнижчих доз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика). Для вибору оптимальної початкової та підтримувальної дози лікарського засобу пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Дослідження щодо фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводили. Особам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня прийом амлодипіну слід розпочинати з найнижчих доз та поступово підвищувати.
Діти. Ам-Алітер не рекомендується призначати дітям у зв’язку з відсутністю досліджень з участю цієї групи пацієнтів.

пов’язані з периндоприлом:

• підвищена чутливість до діючих речовин або до будь-яких інших інгібіторів АПФ;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
• уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми);
• одночасне застосування з препаратами, які містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
• одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
• екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
• значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Пов’язані з амлодипіном:

• тяжка артеріальна гіпотензія;
• підвищена чутливість до діючої речовини або до похідних дигідропіридину;
• шок, включаючи кардіогенний шок;
• обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня);
• серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда з нестабільною гемодинамікою.

Пов’язані з препаратом Ам-Алітер
Усі вищезазначені протипоказання, пов’язані з кожним з компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації Ам-Алітер:

• підвищена чутливість до будь-якої допоміжної речовини.

найчастішими побічними реакціями при окремому застосуванні периндоприлу та амлодипіну є набряки, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), спотворення смаку (дисгевзія), парестезія, порушення зору (включаючи двоїння), дзвін у вухах, вертиго, пальпітація, припливи, артеріальна гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна ритму дефекації, діарея, запор, свербіж, висип, екзантема, набряк суглобів (набряк щиколоток), спазми м’язів, підвищена втомлюваність, астенія.
Побічні реакції класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA за системами організму з нижченаведеною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (>1/1000 до <1/100); рідко (>1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією).

усі застереження, пов’язані з кожним із компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації Ам-Алітер.
Для периндоприлу
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини та/чи гортані (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Це може статися будь-коли під час лікування. У цьому разі необхідно терміново припинити прийом лікарського засобу Ам-Алітер і встановити необхідне спостереження за станом здоров’я пацієнта до повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк поширюється лише у ділянці обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без лікування, призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення вираженості симптомів.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний із набряком гортані, може призвести до летального кінця. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань з імовірним виникненням обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення епінефрину та/чи підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під постійним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.
Особи з ангіоневротичним набряком в анамнезі, що не був пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомляли про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У цих пацієнтів відзначався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку обличчя не спостерігалося та рівень С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми встановлено під час проведення комп’ютерної томографії або УЗД, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітора АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Під час проведення диференційного діагнозу абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестинальної ангіоедеми (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Сукубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Інші інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад, рацекадотрил). Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад, рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ також може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Тому перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад, рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.
Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). Пацієнти, які одночасно лікуються інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНЩ. Повідомляли про рідкісні випадки виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ з використанням декстрансульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. Повідомляли про можливість виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному поновленні лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо за наявних порушеннях функції нирок. Якщо периндоприл призначати цим пацієнтам, рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти мають знати, що необхідно сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, пропасниця).
Реноваскулярна гіпертензія. У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки під час лікування інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватись лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи ГНН). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів і АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати даний препарат не рекомендується.
Гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження АТ. Симптоматичну гіпотензію рідко відзначають у пацієнтів з неускладненою АГ та частіше — у пацієнтів з гіповолемією, наприклад при терапії діуретиками, під час безсольової дієти, при гемодіалізі, діареї чи блюванні, або у пацієнтів із тяжкою ренінзалежною АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНА ДІЯ). У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а також в осіб з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, в яких надмірне зниження АТ може спричинити розвиток інфаркту міокарда чи інсульту, під час лікування препаратом Ам-Алітер слід ретельно контролювати АТ, функцію нирок, а також концентрацію калію у сироватці крові.
При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення та за необхідності — ввести в/в 0,9% р-н хлориду натрію. Транзиторна артеріальна гіпотензія на початку лікування не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, який зазвичай можна продовжувати після відновлення ОЦК та нормалізації АТ.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Порушення функції нирок. При наявності ниркової недостатності (кліренс креатиніну <60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз кожного з компонентів препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Рутинний моніторинг рівня калію та креатиніну в крові є частиною звичайної медичної практики для пацієнтів з порушенням функції нирок (див. ПОБІЧНА ДІЯ). На тлі прийому інгібіторів АПФ у деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки можливе оборотне підвищення концентрації сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Це більш характерно для пацієнтів з нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У деяких пацієнтів з АГ, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення рівня сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Це більш характерно для пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок.
Печінкова недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ був пов’язаний із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці та розвивається у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, в яких на тлі прийому інгібітора АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ензимів, повинні припинити прийом інгібітора АПФ й отримати відповідне медичне обстеження і лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Расовий фактор. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афроамериканської раси, ніж у пацієнтів іншої раси. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує АТ у пацієнтів афроамериканської раси з АГ, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.
Кашель. Повідомляли про виникнення кашлю під час прийому інгібіторів АПФ. Цей кашель непродуктивний, тривалий і припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, повинен бути частиною диференційного діагнозу кашлю.
Хірургічне втручання/анестезія. При хірургічному втручанні або при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження АТ, Ам-Алітер може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Препарат слід відмінити за один день до хірургічного втручання. Якщо розвинулася артеріальна гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням ОЦК.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося підвищення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), з дієтичними добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм; або прийом інших препаратів, що спричиняють підвищення концентрації калію у сироватці крові (гепарин, ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Застосування дієтичних добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та часто контролювати рівень калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні гіпоглікемічні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Для амлодипіну. Безпеку та ефективність застосування амлодипіну у стані гіпертонічного кризу не доведено.
Пацієнти із серцевою недостатністю. Призначати амлодипін слід з обережністю. У довготривалому плацебо-контрольованому дослідженні за участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня ІІІ–IV ФК за NYHA при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо (див. Фармакодинаміка). Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик розвитку кардіоваскулярних подій та летальності у майбутньому.
Печінкова недостатність. У пацієнтів із порушенням функції печінки Т_½ амлодипіну є подовженим, значення AUC — велике. Тому лікування амлодипіном необхідно розпочинати з найнижчих доз та з обережністю як при ініціації лікування, так і при підвищенні доз. Пацієнтам із порушенням функції печінки тяжкого ступеня може бути необхідним поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.
Пацієнти літнього віку. Підвищення доз у пацієнтів літнього віку повинно відбуватися з обережністю (див. Фармакодинаміка та ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти з нирковою недостатністю. Амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну у плазмі крові не залежать від ступеня ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Для препарату Ам-Алітер. Ам-Алітер можна призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну <60 мл/хв. Цим пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з вродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендовано його призначати.
Взаємодії. Одночасне застосування літію, калійзберігаючих препаратів, дієтичних добавок, що містять калій, або дантролену з препаратом Ам-Алітер не рекомендоване (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування препарату Ам-Алітер протипоказане у період вагітності.
Застосування препарату Ам-Алітер не рекомендоване у період годування грудьми. У разі необхідності застосування препарату годування грудьми слід припинити.
Вагітність. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності. Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ у І триместр вагітності немає, однак не можна виключати незначне підвищення цього ризику. У тих випадках, коли продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку застосування у період вагітності. Якщо в період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместр вагітності призводить до фетотоксичності (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та до неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо ж прийом інгібіторів АПФ мав місце у ІІ триместр вагітності, рекомендовано УЗД функцій нирок та будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.
Безпеку застосування амлодипіну у вагітних не встановлено.
У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність спостерігався під час введення препарату у високих дозах. Застосування препарату у період вагітності рекомендоване тільки у разі відсутності безпечнішого альтернативного лікування та коли захворювання має вищий ризик для матері та плода.
Годування грудьми. Не рекомендоване застосування периндоприлу у період годування грудьми у зв’язку з відсутністю даних. Під час годування грудьми бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Амлодипін проникає у грудне молоко. Частка від материнської дози, отриманої немовлям, оцінювалася з міжквартальним діапазоном 3–7%, максимум 15%. Вплив амлодипіну на немовля невідомий. Рішення щодо продовження/припинення годування грудьми або продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати, беручи до уваги користь від годування грудьми для дитини та користь від лікування амлодипіном для матері.
Фертильність
Периндоприл. Вплив на репродуктивну функцію або фертильність відсутній.
Амлодипін. Про оборотні біохімічні зміни у головці сперматозоїда повідомляли у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. Відомо, що у дослідженні на щурах виявлено побічну дію на фертильність самців.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату Ам-Алітер на здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами не проводили. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Можливе порушення реакції водія у разі виникнення запаморочення, головного болю, слабкості, стомлюваності або нудоти. Рекомендовано бути обережними, особливо на початку лікування.

Усі застереження, пов’язані з кожним із компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації Ам-Алітер.
Для периндоприлу. Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з вищою частотою побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи ГНН), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП, гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм та фіксована комбінація із сульфаметоксазолом (ко-тримоксазол). Одночасний прийом зазначених лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.
Одночасне застосування протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ)
Аліскірен. У хворих на цукровий діабет або пацієнтів із порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується.
Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран із високою гідравлічною проникністю (наприклад, поліакрилонітрилових) та аферез ЛПНЩ із застосуванням декстрану сульфату, через підвищений ризик розвитку анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.
Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)
Не рекомендується одночасне застосування
Аліскірен. У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або осіб з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності й летальності підвищується.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. За опублікованими даними відомо, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю чи цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі ГНН) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на РААС. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітора АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та АТ.
Естрамустин. Існує ризик підвищення частоти виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).
Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол, можливе підвищення ризику розвитку гіперкаліємії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Калійзберігаючі діуретики (наприклад тріамтерен, амілорид та ін.), солі калію. Виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної), особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Однак якщо одночасне призначення цих речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю і проводити частий контроль рівня калію у плазмі крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги.
Літій. Одночасний прийом літію та інгібіторів АПФ не рекомендується у зв’язку з можливістю зворотного підвищення концентрації літію у сироватці крові та, відповідно, підвищення його токсичності (тяжкої нейротоксичності). Однак якщо необхідність такої комбінації обґрунтована, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові.
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої уваги
Гіпоглікемічні засоби (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби).
Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до посилення гіпоглікемічного ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у разі ниркової недостатності.
Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний баланс, можливе надмірне зниження АТ після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується у разі відміни діуретика, підвищення ОЦК або споживання кухонної солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз із поступовим підвищенням. При АГ, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність рідини/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітора АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика. У будь-якому разі необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Особливої уваги потребує одночасне застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 до 50 мг/добу з низькими дозами інгібітора АПФ. У разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–ІV класу за NYHA та фракцією викиду <40%, які раніше лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.
Рацекадотрил. Відомо, що лікування інгібіторами АПФ (наприклад периндоприлом) може спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може збільшуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування при гострій діареї).
Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
НПЗП, у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗП, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗП може призвести до підвищення ризику погіршення функції нирок, у тому числі ймовірності розвитку ГНН, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема особам літнього віку. Пацієнти потребують підтримання адекватного ОЦК, а також необхідно ретельно розглянути питання контролю функції нирок після початку лікування такою комбінацією та періодично під час подальшого лікування.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги
Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітора АПФ, підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептидилпептидази-ІV.
Симпатоміметики. Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.
Золото. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат), рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що розвиваються при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).
Для амлодипіну
Не рекомендується одночасне застосування
Дантролен (інфузія). В експериментальних дослідженнях після застосування верапамілу та дантролену в/в відзначали фібриляцію шлуночків серця з летальним кінцем та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам зі злоякісною гіпертермією та в яких існує припущення щодо злоякісної гіпертермії.
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності
Індуктори CYP 3A4. При одночасному застосуванні відомих індукторів CYP 3A4 концентрація амлодипіну в плазмі крові може коливатись. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу препарату під час та після одночасного застосування, особливо з потужними індукторами CYP 3A4 (наприклад, рифампіцин, гіперікум перфоратум).
Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP 3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та тріазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити підвищення концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу. Існує підвищений ризик виникнення артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які приймають кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким особам рекомендований ретельний нагляд.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги. При застосуванні амлодипіну з іншими лікарськими засобами з антигіпертензивними властивостями можливе додання антигіпертензивних ефектів.
Такролімус. Під час одночасного призначення з амлодипіном існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові. Для уникнення токсичного впливу такролімусу необхідно контролювати його рівень у крові та у разі необхідності підбирати його дозу пацієнтам, яким додається амлодипін.
Інгібітори механістичної мішені рапаміцину (mTOR). Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CYP 3A. Амлодипін належить до інгібіторів CYP 3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшувати концентрацію інгібіторів mTOR.
Циклоспорин. Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну за участю здорових добровольців або інших людей не проводили. Виняток становлять пацієнти після трансплантації нирки, в яких відзначали коливання концентрації циклоспорину з підвищенням у середньому від 0 до 40%. Пацієнтам після трансплантації нирки, які приймають амлодипін та циклоспорин, слід контролювати рівень циклоспорину у крові та за необхідності знизити дозу циклоспорину.
Симвастатин. Застосування амлодипіну у дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до підвищення концентрації симвастатину на 77% порівняно з його прийомом у монотерапії. Пацієнтам слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг/добу.
Інші комбінації. У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину.
При одночасному застосуванні амлодипіну та грейпфрутів або грейпфрутового соку можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, відповідно, у деяких пацієнтів — посилення гіпотензивного ефекту.
Спільні властивості периндоприлу та амлодипіну
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності
Баклофен. Посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності — проводити корекцію дози.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги
– Антигіпертензивні засоби (такі як блокатори β-адренорецепторів) та вазодилататори. Одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну; одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може спричинити подальше зниження АТ, тому їх слід призначати з обережністю.
– ГКС, тетракозактид. Послаблення антигіпертензивного ефекту (внаслідок затримки ГКС води та солей).
– Блокатори α-адренорецепторів (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин). Посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
– Аміфостин. Може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.
– Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики. Посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

про випадки передозування препарату Ам-Алітер не повідомляли. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну обмежені.
Симптоми: наявні дані припускають, що прийом у дуже високих дозах може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та ймовірного виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомляли про виражену, можливо тривалу, системну артеріальну гіпотензію та шок із летальним кінцем.
Лікування: клінічно виражена артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого моніторингу функції серця та респіраторної функції, підняття кінцівок, та потребує уважного стеження за ОЦК та сечовиділенням.
Призначення вазоконстриктора може бути корисним у відновленні тонусу судин та АТ, якщо відсутні протипоказання. В/в введення кальцію глюконату може допомогти усуненню наслідків блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках доречне промивання шлунка. Дослідження за участю добровольців продемонструвало, що прийом активованого вугілля через 2 год після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв’язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу неефективне.
Інформація про передозування периндоприлу обмежена. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривожність і кашель.
При передозуванні рекомендується в/в введення 0,9% р-ну хлориду натрію. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином ІІ та/або в/в введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При виникненні стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендоване застосовування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, рівнем концентрації електролітів та креатиніну у сироватці крові.

при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.