Зікалор (Zykalor)

Арипіпразол - 10 мг

фармакодинаміка. Механізм дії. Існує припущення, що ефективність арипіпразолу при шизофренії та біполярному розладі типу I опосередковується через комбінацію його активності як часткового агоніста до дофамінових рецепторів D₂ та серотонінових рецепторів 5HT_1а, та антагоніста до серотонінових рецепторів 5HT_2a. Арипіпразол виявляє властивості антагоніста у тварин з дофамінергічною гіперактивністю та властивості агоніста у тварин з дофамінергічною гіпоактивністю. Арипіпразол виявляє високу зв’язувальну афінність in vitro для дофамінових D₂- і D₃-рецепторів, серотонінових 5HT_1a- та 5НТ₂-рецепторів і помірну спорідненість для дофамінових D4-, серотонінових 5HT_2c- та 5НТ₇-, адренергічних α₁ та гістамінових H₁-рецепторів. Арипіпразол виявляє також помірну зв’язувальну афінність для зворотного захоплення серотоніну і жодної помітної афінності для мускаринових рецепторів. Взаємодія з іншими рецепторами, окрім дофамінових та серотонінових підтипів, може пояснити деякі з інших клінічних ефектів арипіпразолу. Арипіпразол, призначений здоровим особам в дозі 0,5–30 мг 1 раз на добу протягом 2 тиж, призвів до залежного від дози зниження зв’язування ₁₁C-раклоприду, ліганда рецептора D₂/D₃, для виявлення хвостатого ядра та лушпини за допомогою позитронно-емісійної томографії.
Клінічна ефективність та безпека
Шизофренія. Арипіпразол є ефективним у підтриманні клінічного покращання під час продовження терапії у дорослих пацієнтів, у яких відмічено початкову відповідь на лікування.
Збільшення маси тіла. Встановлено, що арипіпразол не викликає клінічно значущого збільшення маси тіла.
Показники ліпідів. Арипіпразол не викликає клінічно значущих змін у загальному рівні вмісту ХС, ТГ, ЛПВЩ та ЛПНЩ.
Пролактин. Поширення гіперпролактинемії або підвищення пролактину в сироватці крові у пацієнтів, які лікувалися арипіпразолом (0,3%), були подібними до плацебо (0,2%).
Епізоди маніакального характеру при біполярному розладі I типу. Арипіпразол продемонстрував кращу ефективність порівняно з плацебо у зменшенні вираженості маніакальних симптомів більше ніж 3 тиж.
Фармакокінетика
Абсорбція. Арипіпразол добре всмоктується і пікова концентрація в плазмі крові досягається через 3–5 год після введення дози. Арипіпразол проходить мінімальний пресистемний метаболізм. Абсолютна біодоступність становить 87%. Прийом їжі не впливає на біодоступність арипіпразолу. Їжа з високим вмістом жиру не впливає на фармакокінетичні властивості арипіпразолу.
Біотрансформація. Арипіпразол інтенсивно розподіляється у тканинах організму. Об’єм розподілу становить 4,9 л/кг, що вказує на екстраваскулярний розподіл. При терапевтичній концентрації більше 99% арипіпразолу та дегідроарипіпразолу зв’язується з білками плазми крові, переважно з альбуміном.
Біотрансформація. Арипіпразол активно метаболізується печінкою, перш за все, трьома шляхами біотрансформації: дегідрогенізації, гідроксилювання, N-деалкілування. За даними досліджень in vitro, дегідрування та гідроксилювання арипіпразолу відбувається під дією ферментів CYP 3A4 і CYP 2D6, а N-дезалкілування каталізується ферментом CYP 3A4. Арипіпразол є домінуючою речовиною лікарського препарату у великому колі кровообігу. У стійкому стані дегідроарипіпразол, активний метаболіт, представляє близько 40% величини AUC арипіпразолу в плазмі крові.
Виведення. Середній Т_½ арипіпразолу становить близько 75 год в осіб з активним метаболізмом CYP 2D6 та близько 146 год в осіб зі слабким метаболізмом CYP 2D6.
Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг, головним чином за рахунок виведення печінкою. Після однієї пероральної дози арипіпразолу близько 27% виводиться із сечею та близько 60% визначається в сечі і калі відповідно. Менше 1% незміненого арипіпразолу визначається в сечі і близько 18% прийнятої дози у незміненому вигляді виводиться з калом.
Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів
Пацієнти літнього віку. Відмінності між фармакокінетикою арипіпразолу у здорових добровольців літнього віку і більш молодих пацієнтів не виявлені, не відмічено жодного помітного впливу віку пацієнтів на фармакокінетичний аналіз при шизофренії.
Стать. Не виявлено відмінностей у фармакокінетичних властивостях арипіпразолу між здоровими представниками жіночої та чоловічої статі, немає жодного помітного впливу статі на фармакокінетичний аналіз у хворих на шизофренію.
Куріння і раса. Фармакокінетична оцінка груп пацієнтів не виявила клінічно значущих відмінностей, пов’язаних із расою, або впливу куріння на фармакокінетику арипіпразолу.
Ниркова недостатність. Фармакокінетичні характеристики арипіпразолу та гідроарипіпразолу виявилися подібними у хворих з гострою хворобою нирок порівняно з молодими здоровими особами.
Печінкова недостатність. Однодозове клінічне дослідження у пацієнтів з різними ступенями цирозу печінки (класи A, B та C за класифікацією Чайлда — П’ю) не виявило значного впливу печінкової недостатності на фармакокінетичні властивості арипіпразолу та гідроарипіпразолу, однак дослідження проводилося лише на 3 пацієнтах з цирозом печінки класу С, що недостатньо для отримання висновків щодо їх метаболічних здатностей.

лікування шизофренії у дорослих.
Лікування помірних та тяжких маніакальних епізодів біполярного розладу I типу, а також для профілактики нових маніакальних епізодів у пацієнтів, які вже перенесли ці епізоди та відповідали на лікування арипіпразолом.

шизофренія: рекомендована початкова доза препарату Зікалор становить 10 або 15 мг 1 раз на добу з підтримувальною дозою — 15 мг 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.
Препарат Зікалор ефективний у діапазоні доз 10–30 мг/добу. Підвищення ефективності препарату при застосуванні дози вище 15 мг не продемонстровано, хоча деякі пацієнти, можливо, потребують більш високої дози. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.
Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу: рекомендована початкова доза препарату Зікалор становить 15 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Препарат можна призначати як монотерапію або у складі комбінованої терапії. Деяким пацієнтам може бути необхідна більш висока доза. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.
Профілактика повторних маніакальних епізодів при біполярному розладі І типу: для профілактики маніакальних епізодів у пацієнтів, які отримували арипіпразол як монотерапію або при комбінованій терапії, лікування слід продовжувати у тих самих дозах. Корекцію добової дози або зниження дози призначає лікар, враховуючи клінічний стан пацієнта.
Пацієнти з порушенням функції печінки: пацієнтам з печінковою недостатністю від середнього до помірного ступеня корекція дози не потрібна. Для надання рекомендацій пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки існуючих даних недостатньо. Таким хворим дозу слід підбирати дуже обережно. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки максимальну добову дозу 30 мг слід застосовувати з обережністю.
Пацієнти з порушенням функції нирок: корекції дози не потрібно.
Пацієнти літнього віку: ефективність препарату Зікалор при лікуванні шизофренії та біполярного розладу I типу у пацієнтів віком від 65 років не вивчали. Беручи до уваги більш високу чутливість цієї популяції пацієнтів, слід розглянути доцільність застосування більш низьких початкових доз препарату, якщо дозволяють інші клінічні фактори.
Стать: корекція дози залежно від статі пацієнта не потрібна.
Куріння: з огляду на шлях метаболізму Зікалору, курцям корекція доз не потрібна.
Корекція дози при взаємодії: при одночасному застосуванні потужних інгібіторів CYP 3А4 або CYP 2D6 з арипіпразолом дозу арипіпразолу слід знизити. Якщо зі схеми комбінованого лікування виключається інгібітор CYP 3A4 або CYP 2D6, дозу арипіпразолу слід підвищити.
При одночасному застосуванні потужного індуктора CYP 3А4 з арипіпразолом дозу препарату слід підвищити. При застосуванні індуктора CYP 3A4 при комбінованій терапії дозу арипіпразолу слід знизити до рекомендованої дози.
Діти. Препарат Зікалор у даному дозуванні не рекомендований для застосування у дітей.

підвищена чутливість до арипіпразолу або будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату.

у дослідженнях арипіпразолу найчастішими побічними реакціями (більше ніж 3% загальної кількості пацієнтів, які приймали арипіпразол) були акатизія та нудота.
Далі побічні реакції зазначені відповідно до класифікації систем органів і частоти виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 – <1/10), нечасто (≥1/1000 – <1/100), невідомо (неможливо визначити за наявними даними). Частоту побічних реакцій протягом постмаркетингового застосування неможливо визначити (невідомо), оскільки інформацію про побічні реакції отримують зі спонтанних повідомлень.
З боку крові та лімфатичної системи: невідомо — лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: невідомо — алергічні реакції (наприклад анафілактична реакція, ангіоедема, включаючи опухлий язик, набряк язика, набряк обличчя, свербіж або кропив’янка).
З боку ендокринної системи: нечасто — гіперпролактинемія; невідомо — діабетична гіперосмолярна кома, діабетичний кетоацидоз, гіперглікемія.
З боку метаболізму та харчування: часто — цукровий діабет; нечасто — гіперглікемія; невідомо — гіпонатріємія, анорексія, зменшення або збільшення маси тіла.
З боку психіки: часто — безсоння, тривожність, занепокоєння; нечасто — депресія, гіперсексуальність; невідомо — суїцидальні спроби, суїцидальні думки та суїцид, патологічна ігроманія, агресія, ажитація, нервозність.
З боку нервової системи: часто — акатизія, екстрапірамідні розлади, тремор, головний біль, седація, сонливість, запаморочення; нечасто — дистонія, пізня дискінезія; невідомо — злоякісний нейролептичний синдром, конвульсії grand mal, серотоніновий синдром, порушення мовлення.
З боку органа зору: часто — нечіткість зору; нечасто — диплопія.
З боку серця: нечасто — тахікардія; невідомо — раптовий незрозумілий летальний наслідок, torsades de pointes, подовження Q–T-інтервалу, шлуночкова аритмія, зупинка серця, брадикардія.
З боку судин: нечасто — ортостатична гіпотензія; невідомо — венозна тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен), гіпертензія, непритомність.
З боку органів дихання, грудей і середостіння: нечасто — гикавка; невідомо — аспіраційна пневмонія, ларингоспазм, орофарингеальний спазм.
З боку травної системи: часто — запор, диспепсія, нудота, підвищене слиновиділення, блювання; невідомо — панкреатит, дисфагія, діарея, дискомфорт у ділянці живота, дискомфорт у ділянці шлунка.
З боку гепатобіліарної системи: невідомо — печінкова недостатність, гепатит, жовтяниця, підвищення активності АлАТ, АсАТ, підвищення ГГТ, підвищення рівня ЛФ.
З боку шкіри та підшкірних тканин: невідомо — висип, реакція світлочутливості, алопеція, підвищене потовиділення.
З боку кістково-м’язової та сполучної тканин: невідомо — рабдоміоліз, міалгія, скутість.
З боку нирок і сечовивідної системи: невідомо — нетримання сечі, затримка сечі.
Вагітність, післяпологовий період та перинатальні стани: невідомо — синдром відміни ліків у новонароджених.
З боку репродуктивної системи та грудей: невідомо — пріапізм.
Загальні розлади: часто — втома; невідомо — розлади терморегуляції (гіпотермія, пірексія), біль у грудях, периферичний набряк.
Дослідження: невідомо — підвищення концентрації глюкози в крові, підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну, коливання концентрації глюкози в крові, підвищення рівня КФК.
Опис окремих побічних реакцій
Дистонія. Симптоми дистонії, тривалої аномальної контракції груп м’язів, можуть відмічати у перші кілька днів лікування. Симптоми дистонії включають спазм м’язів шиї, який іноді прогресує до стиснення у горлі, труднощів проковтування, труднощів дихання, протрузії язика. Дистонія виникає частіше та посилюється при підвищенні дози антипсихотичних засобів, у тому числі арипіпразолу. Підвищений ризик гострої дистонії виникає у чоловіків і пацієнтів молодшого віку.
Пролактин. Арипіпразол спричиняв зміну концентрації пролактину в сироватці крові (зниження або підвищення) порівняно з початковою концентрацією.
Лабораторні параметри. Клінічно значущих відмінностей звичайних лабораторних показників і ліпідних параметрів у групах пацієнтів, які отримували арипіпразол і плацебо, не виявлено. Підвищення рівня КФК, зазвичай тимчасове і безсимптомне, відмічали у 3,5% пацієнтів, які отримували арипіпразол, і у 2,0% пацієнтів, які отримували плацебо.

при лікуванні нейролептиками поліпшення клінічного стану пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. У цей період слід вести ретельний нагляд за станом пацієнтів.
Схильність до суїциду: поява суїцидальної поведінки притаманна пацієнтам із психотичними захворюваннями та афективними розладами та у деяких випадках спостерігалася невдовзі після початку застосування нейролептиків або переходу з одного нейролептика на інший нейролептик, включаючи лікування арипіпразолом. Лікування нейролептиками повинно супроводжуватися ретельним наглядом за станом пацієнтів, які належать до групи підвищеного ризику.
Відомо, що немає підвищеного ризику виникнення суїцидальної схильності при застосуванні арипіпразолу порівняно з застосуванням інших нейролептиків.
Серцево-судинні розлади: арипіпразол слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, в анамнезі яких наявні серцево-судинні захворювання (інфаркт міокарда або ІХС, серцева недостатність або порушення провідності), цереброваскулярні порушення, стани, що зумовлюють схильність пацієнтів до гіпотензії (зневоднення, гіповолемія, застосування антигіпертензивних лікарських засобів) або АГ, включаючи прогресуючу або злоякісну гіпертензію.
При лікуванні нейролептиками відмічали випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ).
Оскільки у пацієнтів, які приймають нейролептики, часто відмічають набуті фактори ризику ВТЕ, до і під час лікування арипіпразолом необхідно виявити всі можливі фактори ризику ВТЕ і вжити всіх профілактичних заходів.
Подовження інтервалу Q–T: як і інші нейролептики, арипіпразол слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, у сімейному анамнезі яких є випадки подовження інтервалу Q–T.
Пізня дискінезія: у разі появи симптомів пізньої дискінезії у пацієнта, який приймає арипіпразол, слід розглянути доцільність зниження дози препарату або припинення лікування. Зазначені симптоми можуть тимчасово загостритися або навіть виникнути після припинення лікування.
Інші екстрапірамідні симптоми: при застосуванні арипіпразолу у дітей відмічалися акатизія і паркінсонізм. У разі появи ознак інших екстрапірамідних симптомів слід розглянути можливість зниження дози та вести ретельний клінічний моніторинг стану пацієнта.
Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС): ЗНС являє собою комплекс симптомів, пов’язаних із застосуванням лікарських засобів-нейролептиків, який потенційно може викликати летальний наслідок.
Клінічними проявами ЗНС є гіперпірексія (вкрай висока температура тіла), м’язова ригідність, змінений психічний статус і ознаки розладу вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс або АТ, тахікардія, посилене потовиділення і серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатинкінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) і гостру ниркову недостатність. Проте відмічали й окремі випадки підвищення рівня креатинкінази і рабдоміолізу, не обов’язково пов’язані зі ЗНС. У разі появи у пацієнта симптомів ЗНС або нез’ясовної дуже високої температури тіла без додаткових клінічних проявів ЗНС прийом усіх нейролептичних лікарських засобів, у тому числі арипіпразолу, необхідно припинити.
Епілептичні напади: відмічали нечасті випадки епілептичних нападів при лікуванні арипіпразолом. Тому арипіпразол слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з епілепсією в анамнезі або наявністю станів, пов’язаних з епілептичними нападами.
Пацієнти літнього віку із психозом на тлі деменції
Підвищена летальність: при застосуванні арипіпразолу у пацієнтів літнього віку із психозом на тлі хвороби Альцгеймера ризик летального наслідку підвищений. Хоча причини летальних наслідків були різними, більшість із них мала серцево-судинну (наприклад серцева недостатність, раптовий летальний наслідок) або інфекційну (наприклад пневмонія) природу.
Небажані реакції цереброваскулярного характеру: у пацієнтів літнього віку із психозом на тлі хвороби Альцгеймера виявляли небажані реакції цереброваскулярного типу (наприклад інсульт, транзиторна ішемічна атака), у тому числі з летальним наслідком.
Був відзначений виражений взаємозв’язок між дозами препарату і появою небажаних реакцій цереброваскулярного типу у пацієнтів, які приймали арипіпразол.
Зікалор не показаний для лікування психозу на тлі деменції.
Гіперглікемія і цукровий діабет: гіперглікемія, у деяких випадках надзвичайно тяжка і пов’язана з кетоацидозом або гіперосмолярною комою, в тому числі з летальним наслідком, була відзначена у пацієнтів, які приймали атипові нейролептики, у тому числі арипіпразол. Фактори ризику тяжких ускладнень включають ожиріння і наявність цукрового діабету в сімейному анамнезі. Відсутня точна порівняльна оцінка ризиків небажаних реакцій, пов’язаних із гіперглікемією, у пацієнтів, які приймали арипіпразол та інші атипові нейролептики. Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнтів, які приймають будь-які нейролептики, включаючи арипіпразол, фіксуючи симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія і слабкість), а стан пацієнтів із цукровим діабетом або факторами ризику розвитку цукрового діабету необхідно регулярно контролювати щодо підвищення рівня глюкози. Гіперчутливість: як і в разі застосування інших лікарських засобів, при застосуванні арипіпразолу можуть розвиватися реакції гіперчутливості.
Збільшення маси тіла: у пацієнтів із шизофренією і біполярною манією часто відмічають збільшення маси тіла внаслідок супутніх захворювань, застосування нейролептиків, які, як відомо, спричиняють збільшення маси тіла, а також відсутності здорового способу життя; це явище може призвести до серйозних ускладнень. При лікуванні арипіпразолом випадки збільшення маси тіла, як правило, відмічали у пацієнтів зі значними факторами ризику, такими як цукровий діабет, порушення з боку щитовидної залози або аденома гіпофіза в анамнезі.
Зікалор не спричиняє клінічно значущого збільшення маси тіла у дорослих.
Дисфагія: нейролептики, включаючи арипіпразол, можуть спричиняти порушення моторики стравоходу та аспірацію вмісту шлунка. Зікалор та інші нейролептики слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії.
Патологічна схильність до азартних ігор: у пацієнтів, яким було призначено арипіпразол, були відзначені випадки патологічної схильності до азартних ігор незалежно від того, чи була подібна залежність у них у минулому. Пацієнти з патологічною схильністю до азартних ігор в анамнезі можуть входити до групи підвищеного ризику, за їх станом слід ретельно наглядати.
Лактоза: таблетки препарату Зікалор містять лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими порушеннями, такими як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати цей лікарський засіб.
Пацієнти із супутнім захворюванням СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності): незважаючи на високу частоту супутніх захворювань біполярного розладу типу I і СДУГ, є дуже обмежені дані з безпеки одночасного застосування арипіпразолу і стимуляторів, тому при одночасному призначенні цих засобів необхідна надзвичайна обережність.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Адекватні контрольовані дослідження арипіпразолу за участю вагітних не проводили. Повідомлялося про вроджені аномалії, проте наявності причинно-наслідкового зв’язку з арипіпразолом не встановлено. Дослідження на тваринах не виключили потенційного несприятливого впливу на внутрішньоутробний розвиток. Пацієнткам слід повідомляти лікарю про настання вагітності або намір завагітніти під час лікування арипіпразолом. У зв’язку з недостатньою інформацією щодо безпеки у людей і проблемами, виявленими репродуктивними дослідженнями на тваринах, цей препарат не слід застосовувати при вагітності, якщо тільки очікувана користь чітко виправдовує потенційний ризик для плоду.
У новонароджених, матері яких приймали антипсихотичні засоби (включаючи арипіпразол) протягом III триместру вагітності, можливі небажані реакції, включаючи екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни, які після пологів можуть змінюватися за тяжкістю та тривалістю. Повідомлялося про ажитацію, гіпертензію, гіпотензію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес або порушення харчування. Отже, новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом.
Грудне вигодовування. Арипіпразол проникає у грудне молоко. При прийомі арипіпразолу пацієнтам слід відмовитися від годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Як і при застосуванні інших нейролептиків, при призначенні арипіпразолу рекомендується утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнта до препарату.

внаслідок антагонізму до α₁-адренергічних рецепторів арипіпразол може посилювати ефект деяких антигіпертензивних препаратів.
З огляду на основний вплив арипіпразолу на ЦНС, слід дотримуватися обережності при призначенні арипіпразолу з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, у зв’язку з можливими перехресними небажаними реакціями, такими як седативна дія.
Також необхідно відмовитися від вживання алкоголю під час терапії арипіпразолом. Слід з обережністю застосовувати арипіпразол у поєднанні з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T або порушують електролітний баланс.
Потенційний вплив інших лікарських засобів на дію арипіпразолу. Інгібітор секреції соляної кислоти, антагоніст H₂-гістамінових рецепторів фамотидин знижує швидкість всмоктування арипіпразолу, але цей ефект не вважається клінічно значущим.
Арипіпразол метаболізується декількома шляхами за участю ферментів CYP 2D6 і CYP 3A4, але не ферментів CYP 1A. Таким чином, курцям корекції дози не потрібно.
Хінідин та інші інгібітори CYP 2D6. Дозу арипіпразолу потрібно знизити приблизно на половину в разі його одночасного прийому з хінідином. Інші потужні інгібітори CYP 2D6, такі як флуоксетин і пароксетин, імовірно, чинять аналогічний вплив, тому зниження дози в разі їх застосування має бути таким самим.
Кетоконазол та інші інгібітори CYP 3A4. В осіб зі зниженим метаболізмом CYP 2D6 одночасний прийом потужних інгібіторів CYP 3A4 може призвести до появи більш високих концентрацій арипіпразолу в плазмі крові порівняно з такими у пацієнтів з активним метаболізмом CYP 2D6. У разі необхідності одночасного застосування кетоконазолу або інших потужних інгібіторів CYP 3A4 з арипіпразолом потенційні переваги повинні перевищувати можливі ризики для пацієнта. У разі одночасного застосування арипіпразолу та кетоконазолу дозу арипіпразолу потрібно знизити приблизно наполовину. Інші потужні інгібітори CYP 3A4, такі як ітраконазол та інгібітори протеази ВІЛ, теоретично можуть мати такі ж ефекти, отже, слід аналогічно знижувати дози.
Після припинення прийому інгібітора CYP 2D6 або CYP 3A4 дозу арипіпразолу необхідно підвищити до рівня, що застосовували до початку поєднаного лікування.
Можливе незначне підвищення концентрації арипіпразолу в разі одночасного використання слабких інгібіторів CYP 3A4 (наприклад дилтіазему або есциталопраму) або CYP 2D6.
Карбамазепін та інші інгібітори CYP 3A4. Дозу арипіпразолу слід подвоїти в разі його одночасного прийому з карбамазепіном. Інші потужні індуктори CYP 3A4 (такі як рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, фенобарбітал, примідон, ефавіренз, невірапін і звіробій звичайний) теоретично чинять аналогічний вплив, тому необхідне відповідне підвищення дози. Після припинення прийому потужних індукторів CYP 3A4 дозу арипіпразолу слід знизити до рекомендованої.
Вальпроат та літій. У разі одночасного прийому вальпроату або літію з арипіпразолом не відзначено клінічно значущих змін концентрації арипіпразолу.
Серотоніновий синдром. У пацієнтів, які приймали арипіпразол, відмічали випадки серотонінового синдрому; особливо в разі одночасного застосування з іншими серотонінергічними препаратами, такими як СІЗЗС/селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну, або з препаратами, які підвищують концентрацію арипіпразолу.
Потенційний вплив арипіпразолу на дію інших лікарських засобів. Малоймовірно, що арипіпразол здатний спричинити клінічно важливі лікарські взаємодії, опосередковані ферментами CYP 2D6 (співвідношення декстрометорфану/3-метоксиморфін), CYP 2C9 (варфарин), CYP 2C19 (омепразол) і CYP 3A4 (декстрометорфан).
У разі одночасного прийому арипіпразолу з вальпроатами, літієм або ламотриджином не відзначено клінічно значущих змін концентрацій вальпроату, літію або ламотриджину.

були повідомлення про випадкове або навмисне передозування арипіпразолу з одноразовим прийомом до 1260 мг, що не супроводжувалися летальним наслідком. Потенційно важливими з медичної точки зору симптомами, що спостерігалися, були летаргія, підвищений АТ, сонливість, тахікардія, нудота, блювання і діарея.
Крім цього, були отримані дані про випадкове передозування винятково арипіпразолом (у дозі до 195 мг) у дітей, що не зумовило летального наслідку. Потенційно важливими з медичної точки зору симптомами, що виявлені, були сонливість, короткочасна втрата свідомості та екстрапірамідні симптоми.
Лікування передозування повинно включати підтримувальну терапію, забезпечення прохідності дихальних шляхів, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легень, а також контроль симптомів. Слід брати до уваги можливість передозування численними лікарськими засобами. Через це необхідно негайно розпочати контроль стану серцево-судинної системи, що повинен включати постійний моніторинг ЕКГ для виявлення можливих аритмій.
Після підтвердженого або імовірного передозування арипіпразолу необхідний ретельний медичний нагляд і контроль за станом пацієнта до його відновлення.
Активоване вугілля (50 г), що застосовувалося через 1 год після прийому арипіпразолу, знижувало показник C_max арипіпразолу приблизно на 41%, а показник AUC — приблизно на 51%, що вказує на можливу ефективність активованого вугілля в лікуванні передозування.
Хоча інформація про вплив гемодіалізу на лікування передозування арипіпразолом відсутня, малоймовірно, щоб гемодіаліз міг бути корисним у лікуванні передозування, оскільки арипіпразол значною мірою зв’язується з білками плазми крові.

зберігати в оригінальній упаковці.