Фінлепсин^® Ретард (Finlepsin Retard) (275255) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Карбамазепін - 200 мг

фармакодинаміка. Протисудомний засіб, похідний трициклічного іміностильбену. Виявляє протиепілептичну, нейротропну і психотропну активність. Точний механізм дії карбамазепіну невідомий. Терапевтичний ефект перш за все зумовлений гальмуванням синаптичної передачі збудження і тим самим — зменшенням поширення судомних нападів. У вищих концентраціях карбамазепін спричиняє зниження провідності судомних розрядів. Зменшує вираженість больових відчуттів при невралгії трійчастого нерва. Цей ефект зумовлений гальмуванням синаптичної передачі подразнень у спінальному ядрі трійчастого нерва.
Тоді як зниження вивільнення глутамату і стабілізація мембран нейронів можуть пояснити протисудомну дію препарату, антиманіакальний ефект карбамазепіну може бути зумовлений пригніченням метаболізму дофаміну і норадреналіну.
При нецукровому діабеті препарат чинить антидіуретичну дію, імовірно, зумовлену впливом на осморецептори гіпоталамуса.
Фармакокінетика. Після перорального застосування карбамазепін всмоктується повільно і майже повністю. Т_½ становить 8,5 год і має великий діапазон (близько 1,72–12 год). Після одноразового прийому C_max карбамазепіну у плазмі крові у дорослих досягається через 4–16 год (дуже рідко — через 35 год), у дітей — приблизно через 4–6 год. Концентрація карбамазепіну у плазмі крові не знаходиться у лінійній залежності від дози і при застосуванні більш високих доз крива концентрації у плазмі крові має вигляд плато.
При застосуванні таблеток пролонгованої дії досягається більш низька концентрація карбамазепіну у плазмі крові, ніж при застосуванні звичайних таблеток.
Рівноважна концентрація досягається через 2–8 днів.
Стосовно терапевтичних і токсичних концентрацій карбамазепіну у плазмі крові вказується, що напади можуть зникнути при рівні його у плазмі крові 4–12 мкг/мл. Концентрації лікарського засобу у плазмі крові, які перевищують 20 мкг/мл, погіршують картину захворювання.
При концентрації активної речовини у плазмі крові 5–18 мкг/мл усуває біль при невралгії трійчастого нерва.
Граничні значення концентрації карбамазепіну у плазмі крові для виникнення побічних реакцій становлять 8–9 мкг/мл.
70–80% карбамазепіну зв’язується з білками плазми крові. Частка незв’язаного з білками карбамазепіну при його концентрації до 50 мкг/мл залишається постійною.
48–53% фармакологічно активного метаболіту карбамазепін-10,11-епоксиду зв’язується з білками плазми крові. Концентрація карбамазепіну у СМР становить 33% концентрації у плазмі крові. Концентрація у слині відповідає фракції, яка не зв’язується у плазмі крові, і демонструє значну кореляцію з концентрацією лікарського засобу у плазмі крові (близько 20–30%). Якщо це значення помножити на 4, цю цифру можна використовувати для визначення концентрації у плазмі крові протягом періоду проведення моніторингу лікування.
Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр, у материнське молоко (близько 58% концентрації у плазмі крові).
Після прийому одноразової дози карбамазепін виводиться з плазми крові з Т_½ 36 год (діапазон 18–65 год). При тривалому лікуванні Т_½ зменшується на 50% у зв’язку з індукцією мікросомальних ферментів печінки.
У здорових людей загальний плазматичний кліренс становить близько 19,8 мл/год/кг, у хворих при монотерапії — близько 54,6 мл/год/кг, у хворих при комбінованому лікуванні — близько 113,3 мл/год/кг. Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72% дози у вигляді метаболітів виділяється з організму нирками. Інші 28% виводяться із калом, частково — у незміненому вигляді. Тільки 2–3% речовини, виведеної із сечею, — це карбамазепін у незміненому вигляді.
Особливості фармакокінетики в окремих групах пацієнтів
Діти. Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну для підтримання терапевтичних концентрацій препарату може бути потрібним застосування більш високих доз карбамазепіну з розрахунку мг/кг маси тіла порівняно з дорослими.
Пацієнти літнього віку. Немає даних, які свідчили б про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів літнього віку (порівняно з дорослими молодого віку).
Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки. Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що немає.

· епілепсія:
– складні або прості парціальні судомні напади (з втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї;
– генералізовані тоніко-клонічні судомні напади;
– змішані форми судомних нападів.
Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард можна застосовувати як монотерапію, так і в складі комбінованої терапії.
· Гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах з метою профілактики загострень або для ослаблення клінічних проявів загострення.
· Синдром алкогольної абстиненції.
· Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова).
· Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

лікування карбамазепіном слід розпочинати з низьких доз, які слід підбирати індивідуально залежно від клінічного стану пацієнта. Пізніше дозу слід поступово підвищувати до моменту досягнення оптимальної підтримувальної дози.
В індивідуальних випадках необхідна доза може суттєво відрізнятися від тих доз, які застосовують на початку лікування, і підтримувальних доз (наприклад внаслідок підвищеного або зниженого розпаду препарату під впливом індукуючих ферментів або речовин, що чинять гальмівну дію протягом комбінованої терапії).
Призначати перорально, зазвичай добову дозу препарату слід розподіляти на 2 прийоми. Приймати препарат можна під час, після або у проміжках між прийомами їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини (наприклад склянкою води).
Таблетки можна розділити навпіл. Таблетки можна розчинити у воді, оскільки після розчинення у воді таблеток пролонгованої дії у суспензії зберігаються властивості пролонгованої дії.
Максимальна добова доза (у виняткових випадках) не повинна перевищувати 1600 мг з причини більш інтенсивного виникнення небажаних реакцій після прийому лікарського засобу у високих дозах.
У разі зміни лікарської форми негайного вивільнення на таблетки пролонгованої дії слід переконатися у тому, що у плазмі крові досягається відповідна концентрація карбамазепіну.
За жодних обставин пацієнт не може самовільно припиняти лікування.
Перед початком лікування пацієнтам, які належать до китайської етнічної групи Хан, або пацієнтам тайського походження необхідно, у разі можливості, пройти обстеження на наявність HLA-B*1502, оскільки цей алель може спровокувати розвиток тяжкого карбамазепінасоційованого синдрому Стівенса — Джонсона.
Епілепсія. Лікування розпочинати із застосування низької добової дози, яку у подальшому повільно підвищувати (коригувати, враховуючи потреби кожного конкретного пацієнта) до досягнення оптимального ефекту.
У випадках, коли це можливо, Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард слід призначати у вигляді монотерапії, але при застосуванні з іншими лікарськими засобами рекомендується режим такого ж поступового підвищення дози препарату. Якщо Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард додавати до вже існуючої протиепілептичної терапії, дозу препарату слід підвищувати поступово, при цьому дози препаратів, що застосовують, не змінювати або у разі необхідності коригувати.
Лікування повинно відбуватися під контролем спеціаліста.
Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня активної речовини у плазмі крові. Терапевтична концентрація препарату у плазмі крові має становити 4–12 мкг/мл.
У деяких пацієнтів при застосуванні таблеток ретард може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.
Дорослі. Рекомендована початкова доза — по 100–200 мг 1–2 рази на добу, потім поступово підвищувати дозу до досягнення оптимального ефекту; зазвичай добова доза становить 800–1200 мг, яку слід розподілити на 2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися доза препарату Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард, що досягає 1600 або навіть 2000 мг/добу.
Пацієнти літнього віку. Враховуючи лікарські взаємодії і різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам літнього віку дози препарату слід підбирати з обережністю.
Діти віком від 5 років. Зазвичай лікування слід проводити із застосуванням дози 10–20 мг/кг маси тіла на добу (за кілька прийомів).
Діти віком 5–10 років: 400–600 мг/добу (за 2–3 прийоми).
Діти віком 10–15 років: 600–1000 мг/добу (за 2–5 прийомів).
Діти віком від 15 років: дозування як у дорослих.
Протиепілептичне лікування, як правило, є довготривалим. Дозу, тривалість лікування та припинення лікування визначає для окремих пацієнтів лікар-невролог. Як правило, зниження дози і припинення лікування можуть розглядатися лише у випадку досягнення періодів без нападів (ремісії), що становлять 2–3 роки. Лікування припиняти шляхом поступового зниження дози протягом періоду 1–2 роки. У дітей у цей період слід контролювати збільшення маси тіла. Вираженість патологічних змін на ЕЕГ не повинна підвищуватися.
Гострі маніакальні стани і підтримувальне лікування афективних (біполярних) розладів. Діапазон доз становить 400–1600 мг/добу, розподілених на 2–3 прийоми. Зазвичай терапію слід проводити у дозі 400–600 мг/добу за 2–3 прийоми.
При лікуванні гострих маніакальних станів дозу препарату слід підвищувати досить швидко до 800 мг/добу. У разі підтримувальної терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості рекомендується поступове підвищення низькими дозами. Тривалість лікування визначає лікар.
Для пацієнтів з тяжкими захворюваннями серцево-судинної системи, захворюваннями печінки або нирковою недостатністю та в осіб літнього віку може бути достатньо низької дози.
Алкогольний абстинентний синдром. Середня доза становить 600 мг/добу, розподілена на 3 прийоми. У тяжких випадках протягом перших кількох днів дозу можна підвищити (наприклад до 1200 мг/добу, розподілену на 3 прийоми). Можливе застосування карбамазепіну з іншими речовинами, які, як правило, застосовують протягом лікування алкогольного абстинентного синдрому. При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування розпочинати комбінацією Фінлепсин 200 ретард (або Фінлепсин 400 ретард) із седативно-снодійними препаратами (наприклад з клометіазолом, хлордіазепоксидом), дотримуючись вищенаведених вказівок щодо дозування. Після завершення гострої фази лікування препаратом можна продовжувати у вигляді монотерапії. Слід регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в крові. Необхідне особливо ретельне медичне спостереження, оскільки може виникнути небажана реакція з боку ЦНС та периферичної нервової системи.
Лікування алкогольного абстинентного синдрому із застосуванням карбамазепіну повинно бути завершене з 7-го по 10-й день лікування шляхом поступового зниження дози препарату.
Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Початкова доза препарату становить 200–400 мг/добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів літнього віку або особливо чутливих пацієнтів). Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози 600–800 мг, розподілену на 3–4 прийоми). Для більшості пацієнтів доза препарату 200 мг 3–4 рази на добу є достатньою для підтримки безболісного стану. У деяких випадках може бути необхідною добова доза препарату 1600 мг. У деяких випадках лікування можна продовжити, застосовуючи низьку підтримувальну дозу — 1 таблетку препарату Фінлепсин 200 ретард або 0,5 таблетки препарату Фінлепсин 400 ретард (відповідно 200 мг карбамазепіну), яку приймати 2 рази на добу (відповідно 400 мг карбамазепіну). Після зникнення больових відчуттів дозу слід поступово знижувати до мінімальної підтримувальної і відмінити препарат після декількох тижнів лікування, якщо біль не рецидивує. У разі рецидиву болю слід продовжувати лікування, застосовуючи підтримувальну дозу.

Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард не слід призначати:
– при встановленій гіперчутливості до карбамазепіну або подібних у хімічному відношенні лікарських препаратів (таких як трициклічні антидепресанти), або інших складових препарату;
– при AV-блокаді;
– пацієнтам із пригніченням кісткового мозку в анамнезі;
– пацієнтам із печінковою порфірією (наприклад гострою інтермітуючою порфірією, змішаною порфірією, пізньою порфірією шкіри) в анамнезі;
– у комбінації з інгібіторами МАО та упродовж 14 днів після припинення їх прийому;
– одночасно з вориконазолом, оскільки лікування може бути неефективним.

на початку лікування карбамазепіном або при застосуванні надто високої початкової дози препарату, або при лікуванні пацієнтів літнього віку виникають дуже часто чи часто певні типи небажаних реакцій, наприклад з боку ЦНС (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, загальна слабкість, диплопія), з боку ШКТ (нудота, блювання) або алергічні шкірні реакції.
Побічні реакції, що відмічалися, частіше виникали при комбінованому лікуванні, ніж при монотерапії. Залежно від дози і в основному на початку лікування можуть виникати певні побічні реакції. Загалом вони зникають самостійно за 8–14 днів або після тимчасового зниження дози. Розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрації активної речовини у плазмі крові. У таких випадках рекомендують проводити моніторинг рівня активної речовини у плазмі крові та розподілити добову дозу препарату на більш дрібні (наприклад на 3–4) окремі дози.
Побічні реакції виникали з такою частотою: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), включаючи окремі випадки.
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже часто — лейкопенія; часто — тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко — лейкоцитоз, лімфаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти; дуже рідко — агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, аплазія кісткового мозку, еритроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія, гостра переміжна порфірія, варієгатна порфірія, пізня порфірія шкіри, ретикулоцитоз, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: рідко — мультиорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірним висипом, васкулітом, лімфаденопатією; ознаками, що нагадують лімфому; артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та аномальними результатами печінкових проб, що виникають у різних комбінаціях, синдромом зникнення жовчних протоків (деструкція та зникнення внутрішньопечінкових жовчних протоків). Можуть відмічати порушення з боку інших органів (наприклад печінка, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка); дуже рідко — асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією; анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гіпогаммаглобулінемія.
З боку ендокринної системи: часто — набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми крові через ефект карбамазепіну, подібний до дії антидіуретичного гормону, що у поодиноких випадках призводить до гіпергідратації, яка супроводжується летаргією, блюванням, головним болем, сплутаністю свідомості та неврологічними розладами; дуже рідко — підвищення рівня пролактину з або без клінічних симптомів, таких як галакторея та гінекомастія; аномальні результати тестів функції щитовидної залози: зниження рівня тироксину (FT4, T4, T3) та підвищення рівня ТТГ, яке зазвичай минає без клінічних проявів; в окремих випадках — підвищення рівня ХС, включаючи ХС ЛПВЩ та ТГ. Також повідомляли про зниження під впливом карбамазепіну рівня вітаміну B₁₂ у плазмі крові і підвищення рівня гомоцистеїну.
З боку обміну речовин та порушення харчування: рідко — недостатність фолатів, зниження апетиту; дуже рідко — гостра порфірія (гостра інтермітуюча порфірія та змішана порфірія), негостра порфірія (пізня порфірія шкіри).
З боку психіки: рідко — галюцинації (зорові або слухові), депресія, втрата апетиту, занепокоєність, агресивна поведінка, ажитація, нервове збудження, сплутаність свідомості, зміни настрою, такі як депресивні або маніакальні коливання настрою, фобії, дезорієнтація; дуже рідко — активація латентного психозу, брак мотивації.
З боку нервової системи: дуже часто — загальна слабкість, запаморочення, атаксія, сонливість, погане самопочуття; часто — головний біль, диплопія, порушення акомодації (розпливчастість зображення); нечасто — аномальні рефлекторні рухи (наприклад тремор, великорозмашистий тремор, дистонія, тик, астериксис), ністагм; рідко — орофаціальна дискінезія, порушення мислення, розлади мовлення (наприклад дизартрія або нерозбірливе мовлення), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезія, м’язова слабкість та парез; дуже рідко — порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром, дисгевзія.
Повідомляли, що карбамазепін посилює симптоми розсіяного склерозу. Так само, як і у випадку інших протиепілептичних препаратів, карбамазепін може підвищувати частоту епілептичних нападів. Вираженість епілептичних нападів типу абсанс може посилюватися або можуть провокуватися напади.
З боку органа зору: рідко — порушення руху очей; дуже рідко — кон’юнктивіт, підвищення внутрішньоочного тиску, помутніння кришталика, ретинотоксичність.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: дуже рідко — розлади слуху, шум у вухах, дзвін у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, порушення сприйняття висоти звуку.
З боку серцево-судинної системи: рідко — порушення внутрішньосерцевої провідності, АГ або артеріальна гіпотензія; дуже рідко — брадикардія, аритмія, погіршання перебігу ІХС, застійна серцева недостатність, циркуляторний колапс, AV-блокада із синкопе, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад емболія судин легень).
З боку дихальної системи: дуже рідко — реакції гіперчутливості з боку легень, що характеризуються підвищенням температури тіла, диспное, пневмонітом або пневмонією; фіброз легень. У разі виникнення таких реакцій підвищеної чутливості прийом препарату необхідно припинити.
З боку ШКТ: дуже часто — нудота, блювання; часто — сухість у роті; нечасто — діарея, запор; рідко — біль у животі; дуже рідко — стоматит, гінгівіт, глосит, панкреатит.
Гепатобіліарні порушення: дуже часто — підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази (внаслідок індукції ферменту печінки), зазвичай не має клінічного значення; часто — підвищення рівня ЛФ; нечасто — підвищення рівня трансаміназ; рідко — жовтяниця, різні форми гепатиту (холестатичний, гепатоцелюлярний, змішаний), синдром зникнення жовчних шляхів; дуже рідко — гранулематозний гепатит, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: дуже часто — алергічний дерматит, кропив’янка, іноді у тяжкій формі; нечасто — ексфоліативний дерматит, еритродермія; рідко — системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко — синдром Стівенса — Джонсона (у деяких країнах Азії також повідомляли про це небажане явище з частотою виникнення «рідко»), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), фотосенсибілізація, мультиформна та вузликова еритема, зміни пігментації шкіри, пурпура, вугри, підвищена пітливість, алопеція, гірсутизм.
З боку опорно-рухового апарату: рідко — м’язова слабкість; дуже рідко — артралгія, міалгія, судоми м’язів, порушення метаболізму кісткової тканини (зниження рівня кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу у плазмі крові, що може призвести до остеомаляції або остеопорозу). Повідомляли про зниження мінеральної щільності кісток, остеопенію, остеопороз та переломи кісток у пацієнтів, які застосовують карбамазепін для довготривалого лікування. Механізм дії карбамазепіну, що впливає на кістковий метаболізм, не встановлено.
З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко — тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (протеїнурія, гематурія, олігурія, дизурія, підвищення рівня сечовини у крові/азотемія), часте сечовипускання, затримка сечі.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко — порушення сперматогенезу (зі зменшенням кількості та/або рухливості сперматозоїдів), порушення здатності до запліднення у чоловіків, еректильна дисфункція, імпотенція, зниження статевого потягу.
Побічні реакції на основі спонтанних повідомлень (частота невідома). Нижчезазначені побічні реакції було отримано при постреєстаційному застосуванні препарату зі спонтанних повідомлень та літературних джерел. Оскільки повідомлення спонтанні, неможливо встановити точну кількість пацієнтів та достовірно оцінити частоту виникнення побічних реакцій, тому їх частоту класифікують як «невідомо».
Інфекційні та паразитарні захворювання: реактивація вірусу герпесу людини VI типу.
З боку системи крові та лімфатичної системи: недостатність кісткового мозку.
З боку нервової системи: седативний ефект, погіршення пам’яті.
З боку ШКТ: коліт.
З боку імунної системи: медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), ліхеноїдний кератоз, оніхомадез.
З боку опорно-рухового апарату, системи сполучної тканини та кісткової тканини: переломи.
Відхилення результатів лабораторних та інструментальних досліджень: зниження мінеральної щільності кісткової тканини.

карбамазепін слід призначати лише під медичним наглядом, тільки після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови ретельного моніторингу пацієнтів із порушенням функції серця, печінки або нирок, із порушенням натрієвого обміну, міотонічною дистрофією, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, або пацієнтів з перерваними курсами терапії карбамазепіном.
Рекомендують проведення загального аналізу сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку і з певною періодичністю під час терапії.
Карбамазепін виявляє легку антихолінергічну активність, тому пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском слід попередити та проконсультувати щодо можливих факторів ризику.
Слід пам’ятати про можливу активацію прихованих психозів, а щодо пацієнтів літнього віку — про можливу активацію сплутаності свідомості та розвиток тривожного збудження.
Препарат зазвичай неефективний при абсансах (малих епілептичних нападах) та міоклонічних нападах. Окремі випадки свідчать про те, що посилення нападів може виникнути у пацієнтів із атиповими абсансами. Фінлепсин ретард 200/Фінлепсин 400 ретард не слід застосовувати у пацієнтів із судомними нападами цього типу.
Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов’язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при прийомі карбамазепіну.
Пацієнтів слід поінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що при появі таких реакцій, як жар, ангіна, шкірний висип зі збільшенням лімфовузлів та/або грипоподібними симптомами, виразки у ротовій порожнині, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура, слід негайно звернутися до лікаря (необхідно контролювати морфологічну картину крові).
Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно зменшується під час терапії, стан пацієнта підлягає пильному моніторингу, також слід здійснювати постійний загальний аналіз крові пацієнта. Морфологічний склад крові слід перевірити перед початком лікування, потім перевіряти протягом місяця із тижневими проміжками і пізніше 1 раз на місяць. Після 6 міс лікування достатньо проводити 2–4 аналізи на рік. Лікування карбамазепіном необхідно припинити, якщо у пацієнта розвивається лейкопенія, яка є серйозною, прогресуючою або супроводжується клінічними проявами, наприклад лихоманкою або болем у горлі. Застосування карбамазепіну слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.
Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зменшення кількості тромбоцитів або лейкоцитів у зв’язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість, і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід здійснювати аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів та рівня гемоглобіну). Слід припинити лікування у тому випадку, якщо виникла тромбоцитопенія, у тому числі така, що супроводжується синцями на шкірі або крововиливами.
З причини виникнення небажаних реакцій, які згадувалися вище, та реакцій гіперчутливості слід контролювати морфологічний склад крові, функцію нирок, печінки, концентрацію карбамазепіну в крові та концентрацію інших протисудомних препаратів протягом комбінованої терапії, особливо під час довготривалого лікування.
Проведення аналізу крові через короткі проміжки часу (щотижня) потребується у разі виникнення підвищеної температури тіла, інфекції, висипу на шкірі, втоми, болю у горлі, виразок у ротовій порожнині, появи синців, підвищення активності амінотрансферази, зниження кількості лейкоцитів ˂3000/мм³ або гранулоцитів ˂1500/мм³, зниження кількості тромбоцитів ˂125 000/мм³, зниження кількості ретикулоцитів ˂0,3% = 20 000/мм³, підвищення концентрації заліза у плазмі крові ˃150 мкг%.
Відміна карбамазепіну необхідна у випадку появи синців або пурпурних кровотеч, печінкової недостатності, зниження кількості еритроцитів ˂4 000 000/мм³, зниження гематокриту ˂32%, зниження концентрації гемоглобіну <11 г%, зниження кількості лейкоцитів ˂2000/мм³ і, відповідно, гранулоцитів ˂1000/мм³ або тромбоцитів ˂80 000/мм³, симптоматичних порушень кровотворення.
Серйозні дерматологічні реакції, які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) або синдром Лайєлла та синдром Стівенса — Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнти із серйозними дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати летальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відзначають протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції (наприклад ССД, синдром Лайєлла/ТЕН), прийом карбамазепіну слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію. Пацієнтам слід повідомити про ознаки та симптоми, які дозволяють припустити виникнення реакції гіперчутливості, та ретельно спостерігати за ними для виявлення шкірних реакцій.
У разі виникнення у пацієнта ССД або ТЕН, пов’язаних із застосуванням карбамазепіну, не слід повторно розпочинати лікування карбамазепіном.
Фармакогеноміка. З’являється все більше свідчень про вплив різних алелів HLA на схильність пацієнта до виникнення побічних реакцій, пов’язаних з імунною системою.
Зв’язок із HLA-В*1502. У ретроспективних дослідженнях за участю пацієнтів китайського походження етнічної групи Хан продемонстровано виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД/ТЕН, пов’язаними з карбамазепіном, та наявністю у цих пацієнтів лейкоцитарного антигена людини (HLA), алеля HLA-В*1502. Більша частота повідомлень про розвиток ССД (швидше рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких регіонів Азії (наприклад о. Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення превалює алель HLA-В*1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить більше 15% на Філіппінах, у Таїланді, Гонконгу та Малайзії, близько 10% — у провінції Тайвань, майже 4% — у Північному Китаї, близько 2–4% — у Південній Азії (включаючи Індію) і менше 1% — у Японії та Кореї. Поширення алеля HLA-В*1502 є незначним серед осіб європеоїдної, негроїдної раси, серед корінного населення Північної та Латинської Америки.
У пацієнтів, які розглядаються як такі, що генетично належать до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на наявність алеля HLA-В*1502. Якщо аналіз на наявність алеля HLA-В*1502 дає позитивний результат, то лікування карбамазепіном розпочинати не слід, окрім тих випадків, коли відсутні інші варіанти лікування. Пацієнти, які пройшли обстеження та отримали негативний результат щодо HLA-B*1502, мають низький ризик розвитку ССД, хоча дуже рідко такі реакції можуть ще виникати.
На теперішній час через відсутність даних точно невідомо, чи для всіх осіб південно-східного азійського походження існують ризики.
Алель HLA-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів китайського походження, які отримують інші протиепілептичні засоби, що можуть бути пов’язані з виникненням ССД/ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, що можуть бути пов’язані з виникненням ССД/ТЕН, у пацієнтів, які мають алель HLA-В*1502, якщо можна застосовувати іншу, альтернативну терапію. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів, серед національностей яких відмічено низький коефіцієнт алеля HLA-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг в осіб, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями незалежно від наявності у генах пацієнта алеля HLA-В*1502.
У пацієнтів європеоїдної раси зв’язок між алелем HLA-B*1502 та виникненням ССД відсутній.
Зв’язок із HLA-А*3101. Лейкоцитарний антиген людини може бути фактором ризику розвитку шкірних побічних реакцій, таких як ССД, ТЕН, медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), макулопапульозний висип в осіб європеоїдної раси та японського походження. Частота наявності алеля HLA-A*3101 істотно відрізняється в окремих етнічних групах. Серед європеоїдної раси вона становить 2–5%, а в осіб японської етнічної групи ≈10%.
За наявності алеля HLA-A*3101 може підвищуватися ризик виникнення шкірних реакцій (переважно легкого ступеня) від 5% загалом серед всіх груп пацієнтів до 26% в осіб європейського походження, тоді як відсутність цього алеля може знизити ризик, про який йдеться вище, з 5 до 3,8%.
Якщо аналіз виявляє наявність алеля HLA-А*3101, то від застосування карбамазепіну слід утриматися.
Обмеження генетичного скринінгу. Результати генетичного скринінгу не повинні заміняти відповідний клінічний нагляд та лікування пацієнтів. Роль у виникненні цих тяжких шкірних побічних реакцій відіграють інші можливі фактори, такі як доза протиепілептичного засобу, дотримання режиму терапії, поєднана терапія. Вплив інших захворювань та рівень моніторингу шкірних порушень не вивчали.
Інші дерматологічні реакції. Можливий також розвиток швидкоминущих та таких, що не загрожують здоров’ю, легких дерматологічних реакцій, наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через кілька днів або тижнів як при постійному режимі дозування, так і після зниження дози препарату. Оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від легких скороминучих реакцій, пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату у разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.
Наявність у пацієнта алеля HLA-В*1502 не є фактором ризику виникнення у нього менш серйозних небажаних реакцій з боку шкіри на карбамазепін, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначний висип (макулопапульозний висип). Однак не встановлено, що наявність HLA-В*1502 може свідчити про ризик виникнення вищезазначених шкірних реакцій.
Протягом лікування карбамазепіном пацієнти повинні уникати перебування на сонці з огляду на фоточутливість.
Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), множинні реакції гіперчутливості повільного типу з лихоманкою, висипом, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, зміненими показниками функції печінки та синдромом зникнення жовчних протоків (включаючи руйнування та зникнення внутрішньопечінкових жовчних протоків).
Також можливий вплив на інші органи (легені, нирки, підшлункову залозу, міокард, товсту кишку).
Наявність у пацієнта алеля HLA-А*3101 пов’язана з виникненням менш серйозних небажаних реакцій на карбамазепін з боку шкіри, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначний висип (макулопапульозний висип).
Пацієнти з реакціями гіперчутливості на карбамазепін повинні бути проінформовані про те, що у близько 25–30% таких пацієнтів також можуть відмічати реакції гіперчутливості до окскарбазепіну.
При застосуванні карбамазепіну та фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості.
Загалом при появі ознак та симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування карбамазепіну слід негайно припинити.
Напади. Карбамазепін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У разі провокування нападів застосування карбамазепіну слід негайно припинити.
Підвищення частоти нападів можливе під час переходу з пероральних форм препарату на супозиторії.
Функція печінки. Упродовж терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на початковому рівні та періодичні оцінки цієї функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та в осіб літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або у пацієнтів із активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.
Деякі показники лабораторних аналізів, за допомогою яких оцінюють функціональний стан печінки, у пацієнтів, які приймають карбамазепін, можуть виходити за межі норми, зокрема гамма-глутамілтрансфераза. Це, імовірно, відбувається через індукцію печінкових ферментів. Індукція ферментів може також призводити до помірного підвищення рівня ЛФ. Таке підвищення функціональної активності печінкового метаболізму не є показанням до відміни карбамазепіну.
Тяжкі реакції з боку печінки через застосування карбамазепіну трапляються дуже рідко. У разі виникнення ознак і симптомів печінкової дисфункції або активного захворювання печінки необхідно терміново обстежити пацієнта, а лікування карбамазепіном призупинити до отримання результатів обстеження.
Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок, аналіз сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку та періодично протягом курсу терапії.
Гіпонатріємія. Відомі випадки розвитку гіпонатріємії при застосуванні карбамазепіну. У пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, яке пов’язано зі зниженим рівнем натрію, або у пацієнтів із одночасним застосуванням лікарських засобів, які знижують рівень натрію (такими як діуретики, лікарські засоби, які асоціюються з неадекватною секрецією антидіуретичного гормону), перед лікуванням слід виміряти рівень натрію у крові. Далі слід вимірювати кожні 2 тиж, потім — з інтервалом в 1 міс протягом перших 3 міс лікування або згідно з клінічною необхідністю. Це стосується у першу чергу пацієнтів літнього віку. Слід у цьому випадку обмежувати кількість вживання води.
Гіпотиреоїдизм. Карбамазепін може знижувати концентрацію гормонів щитовидної залози, у зв’язку з цим необхідне підвищення дози замісної терапії гормонами щитовидної залози для пацієнтів із гіпотиреоїдизмом.
Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі повинні перебувати під пильним наглядом під час терапії. У пацієнтів із глаукомою слід регулярно вимірювати внутрішньоочний тиск.
Психічні ефекти. Слід пам’ятати про імовірність активації латентного психозу та у пацієнтів літнього віку — сплутаності свідомості або збудженості.
Застереження: якщо карбамазепін застосовувати за показанням «синдром алкогольної абстиненції», препарат завжди слід застосовувати в умовах стаціонару.
Слід взяти до уваги, що небажана реакція на карбамазепін може бути подібною до симптомів відмови від алкоголю, і потрібно пам’ятати про це протягом лікування препаратом пацієнтів з алкогольним абстинентним синдромом.
Суїцидальні думки та поведінка. Було зареєстровано декілька повідомлень про суїцидальні думки і поведінку у пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати. Метааналіз даних, отриманих у ході плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів, також показав незначне підвищення ризику появи суїцидальних думок і поведінки. Механізм виникнення такого ризику невідомий, а доступні дані не виключають підвищення ризику суїцидальних думок і поведінки для карбамазепіну.
Тому пацієнтів необхідно перевірити на наявність суїцидальних думок та поведінки і, якщо потрібно, призначити відповідне лікування. Пацієнтам (та особам, які доглядають за ними) слід рекомендувати звернутися до лікаря у разі появи ознак суїцидальних думок та поведінки.
Ендокринні ефекти. Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону. Це може призвести до зниження ефективності контрацепції, рецидиву симптомів або проривних кровотеч чи кров’янистих виділень. Пацієнтки, які приймають карбамазепін і для яких гормональна контрацепція є необхідною, повинні отримувати препарат, що містить не менше 50 мкг естрогену, або для таких пацієнток слід розглянути можливість використання альтернативних негормональних методів контрацепції.
Моніторинг рівня препарату у плазмі крові. Незважаючи на те що кореляція між дозою та рівнем карбамазепіну у плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну у плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату у плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплаєнсу пацієнта, у період вагітності, при лікуванні дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та застосуванні більше одного препарату.
Якщо у виняткових ситуаціях Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард слід застосовувати одночасно з літієм для профілактики маніакально-депресивних нападів (може виникнути така необхідність, якщо терапія літієм є малоефективною), слід уникати взаємодії шляхом контролю концентрації карбамазепіну у плазмі крові. Концентрація карбамазепіну повинна становити 8 мкг/мл, рівень літію повинен бути у вузьких терапевтичних межах 0,3–0,8 мвал/л, а пацієнт не повинен отримувати лікування нейролептиками протягом попередніх 8 тиж та не повинен їх отримувати на теперішній час.
Зниження дози та синдром відміни препарату. Раптова відміна препарату може спровокувати напади, тому карбамазепін слід відміняти поступово протягом 6 міс. При необхідності негайної відміни препарату у пацієнтів з епілепсією перехід на новий протиепілептичний препарат слід здійснювати на тлі терапії відповідними лікарськими засобами.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Лікування карбамазепіном вагітних з епілепсією слід здійснювати з особливою обережністю, лише після ретельного зважування терапевтичної користі щодо ризику. Жінок репродуктивного віку слід повідомляти про необхідність планування і посиленого медичного спостереження вагітності.
У тварин пероральне застосування карбамазепіну спричиняло вади розвитку.
У дітей, матері яких хворіють на епілепсію, відзначають схильність до порушень внутрішньоутробного розвитку, у тому числі вроджених вад розвитку. Повідомляли про імовірність того, що карбамазепін, як і більшість протиепілептичних засобів, підвищує частоту цих порушень, однак переконливі докази у рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Водночас повідомляли про асоційовані із застосуванням карбамазепіну порушення внутрішньоутробного розвитку та вроджені вади розвитку, у тому числі про щілину хребта та інші вроджені аномалії, наприклад щелепно-лицьові вади, кардіоваскулярні вади розвитку, гіпоспадію та аномалії розвитку різних систем організму.
Слід мати на увазі такі дані.
Застосування карбамазепіну у вагітних з епілепсією потребує особливої уваги.
Якщо жінка, яка отримує карбамазепін, завагітніла, планує вагітність або у період вагітності з’являється необхідність застосування карбамазепіну, слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату порівняно з можливим ризиком (особливо у I триместр вагітності). Протягом перших 3 міс вагітності, коли ризик розвитку вроджених вад є найвищим, особливо між 20-м і 40-м днями після запліднення, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, оскільки вроджені вади спричиняє висока концентрація у плазмі крові. Рекомендується якомога частіше визначати концентрацію препарату у плазмі крові і підтримувати її у найнижчих терапевтичних межах (3–7 мкг/мл).
Жінкам репродуктивного віку у разі можливості карбамазепін слід призначати як монотерапію, з огляду на підвищення ризику розвитку вроджених вад при комбінованому лікуванні із застосуванням інших протиепілептичних препаратів.
Рекомендується призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну у плазмі крові.
Пацієнток слід поінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад та слід надавати їм можливість пренатального скринінгу.
У період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки загострення захворювання загрожуватиме здоров’ю як матері, так і дитини.
Спостереження та профілактика. Відомо, що у період вагітності можливий розвиток недостатності фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати можуть підвищувати рівень недостатності фолієвої кислоти, тому рекомендується додаткове призначення фолієвої кислоти до та у період вагітності.
Новонароджені. З метою профілактики порушень згортання крові у новонароджених рекомендовано призначати вітамін К₁ жінкам протягом останніх тижнів вагітності та новонародженим.
Відомі декілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених, кілька випадків блювання, діареї та/або поганого апетиту у новонароджених, що пов’язують із приймом карбамазепіну та інших протисудомних препаратів. Це також можуть бути прояви синдрому відміни у новонароджених.
Годування грудьми. Карбамазепін проникає у грудне молоко (25–60% концентрації у плазмі крові). Переваги грудного вигодовування з віддаленою імовірністю розвитку побічних ефектів у немовляти слід ретельно зважити. Матерям, які отримують карбамазепін, можна годувати грудьми, лише якщо немовля спостерігається стосовно розвитку можливих побічних реакцій (наприклад надмірної сонливості, алергічних шкірних реакцій, відсутності належного збільшення маси тіла).
Фертильність. Дуже рідко повідомляли про випадки порушення фертильності у чоловіків та/або про відхилення від норми показників сперматогенезу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін (навіть у разі застосування останнього згідно з рекомендаціями), до швидкої реакції (особливо на початку терапії або у період підбору дози, при застосуванні лікарського засобу у високих дозах та/або при застосуванні комбінації з іншими препаратами, що діють на ЦНС) може бути порушена внаслідок виникнення побічних реакцій з боку ЦНС (запаморочення, сонливість, втомлюваність). Тому при керуванні автомобілем або іншими механізмами та при роботі, що потребує положення тіла без опори, пацієнту слід дотримуватися обережності.
Цей ефект посилюється у поєднанні з алкоголем.
Діти. Для дітей з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну може бути необхідне застосування вищих доз препарату (із розрахунку на кілограм маси тіла) порівняно з дорослими. Карбамазепін у цій лікарській формі не призначати дітям віком до 5 років з причини високої дози препарату та відсутності досвіду лікування із застосуванням лікарських форм пролонгованої дії в цій групі пацієнтів.

цитохром Р450 3А4 (CYP 3A4) є основним ферментом, що каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів CYP 3A4 може спричиняти підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі крові, що, у свою чергу, може призводити до розвитку побічних реакцій. Одночасне застосування індукторів CYP 3A4 може посилювати метаболізм карбамазепіну, що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну у плазмі крові та терапевтичного ефекту. Подібним чином припинення прийому індуктора CYP 3A4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну, що призводить до підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові.
Карбамазепін є потужним індуктором CYP 3A4 та інших ферментних систем фази І та ІІ у печінці, тому може знижувати концентрацію інших препаратів у плазмі крові, які переважно метаболізуються CYP 3A4 шляхом індукції їхнього метаболізму.
Людська мікросомальна епоксид-гідролаза являє собою фермент, відповідальний за утворення 10,11-трансдіолпохідних карбамазепіну. Одночасне призначення інгібіторів людської мікросомальної епоксид-гідролази може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові.
Препарати, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну та/або карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові. Оскільки підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові може призводити до появи небажаних реакцій (таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), дозування препарату необхідно відповідно коригувати та/або контролювати його рівні у плазмі крові при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами.
Анальгетики, протизапальні препарати: декстропропоксифен, ібупрофен.
Андрогени: даназол.
Антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), ципрофлоксацин.
Антидепресанти: дезипрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, вілоксазин, тразодон.
Протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрин.
Протигрибкові засоби: азоли (наприклад ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.
Антигістамінні препарати: терфенадин, лоратадин.
Антипсихотичні препарати: оланзапін, локсапін, кветіапін.
Протитуберкульозні препарати: ізоніазид.
Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад ритонавір).
Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.
Серцево-судинні препарати: верапаміл, дилтіазем.
Препарати для лікування захворювань ШКТ: циметидин, омепразол.
Міорелаксанти: оксибутинін, дантролен.
Антиагрегантні препарати: тиклопідин.
Інші речовини: нікотинамід (у дорослих, тільки у високих дозах), грейпфрутовий сік.
Препарати, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові. Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові може спричинити розвиток побічних реакцій (наприклад запаморочення, сонливість, атаксію, диплопію), дозу карбамазепіну необхідно відповідно коригувати та/або контролювати рівень карбамазепіну у плазмі крові, якщо Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард приймати одночасно з такими препаратами: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та валпромід.
Препарати, які можуть знижувати рівень карбамазепіну у плазмі крові. Може бути необхідною корекція дози препарату при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами.
Протиепілептичні препарати: фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн (щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендовано коригувати концентрацію фенітоїну у плазмі крові до 13 мкг/мл перед початком лікування карбамазепіном), фосфенітоїн, примідон, фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін та, хоча дані частково суперечливі, клоназепам.
Протипухлинні препарати: доксорубіцин, цисплатин.
Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.
Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін, амінофілін.
Дерматологічні препарати: ізотретиноїн.
Інші: препарати, що містять звіробій (Hypericum perforatum).
Мефлохін може виявляти антагоністичні властивості щодо протиепілептичного ефекту карбамазепіну. Відповідно дозу карбамазепіну необхідно коригувати.
Ізотретиноїн, як повідомляється, змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну і карбамазепіну-10,11-епоксиду; необхідно контролювати концентрації карбамазепіну у плазмі крові.
Вплив карбамазепіну на рівень у плазмі крові одночасно призначених препаратів. Карбамазепін може знижувати рівень деяких препаратів у плазмі крові та зменшувати вираженість або нівелювати їх ефекти. Можлива необхідність в корекції дози нижченаведених препаратів відповідно до клінічних вимог.
Анальгетики, протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну з парацетамолом може бути пов’язане з розвитком гепатотоксичності), трамадол, феназон.
Антибіотики: доксициклін, рифабутин.
Антикоагулянти: пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол).
Антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (наприклад іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін). Не рекомендовано застосовувати препарат одночасно з інгібіторами MAO, прийом яких слід припинити принаймні за 2 тиж до прийому препарату, якщо це дозволяє клінічна ситуація.
Протиблювальні: аперпітант.
Протиепілептичні препарати: клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, примідон, ламотриджин, окскарбазепін, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Під впливом карбамазепіну можуть підвищуватися або знижуватися плазмові концентрації фенітоїну. У виняткових випадках це може спричинити стан сплутаності свідомості і навіть кому. Існують нечисленні повідомлення про підвищення концентрації мефенітоїну у плазмі крові.
Протигрибкові препарати: вориконазол, ітраконазол, кетоконазол. Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.
Антигельмінтні препарати: празиквантел, альбендазол.
Протипухлинні препарати: іматиніб, циклофосфамід, лапатиніб, темсиролімус.
Нейролептичні препарати: клозапін, галоперидол та бромперидол, оланзапін, рисперидон, кветіапін, зипразидон, арипіпразол, паліперидон.
Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад ритонавір, індинавір, саквінавір).
Анксіолітики: мідазолам, алпразолам.
Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.
Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви, що містять естрогени та/або прогестагени. У пацієнток, які застосовують гормональні контрацептиви, може знизитися ефективність контрацепції і раптово розпочатися міжменструальна кровотеча. Тому слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції.
Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигідропіридину, наприклад фелодипін), дигоксин, ісрадипін, хінідин, пропранолол, симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадин.
Кортикостероїди: преднізолон, дексаметазон.
Засоби, які застосовують для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл.
Імунодепресанти: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус.
Тиреоїдні препарати: левотироксин.
Інші: бупренорфін, гестринон, тиболон, тореміфен, міансерин, сертралін.
Комбінації препаратів, які потребують окремого розгляду. Одночасне застосування карбамазепіну та леветирацетаму може призвести до посилення токсичності карбамазепіну.
Одночасне застосування карбамазепіну та ізоніазиду може призвести до посилення гепатотоксичності ізоніазиду.
Одночасне застосування карбамазепіну і препаратів літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну і нейролептиків (галоперидол, тіоридазин) може призвести до збільшення вираженості побічних неврологічних ефектів (у разі останньої комбінації — навіть за умови терапевтичних рівнів у плазмі крові).
Одночасне застосування препарату Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард із більшістю діуретиків (гідрохлоротіазид, фуросемід) може спричинити симптоматичну гіпонатріємію.
Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м’язових релаксантів (наприклад панкуронію). Може виникнути необхідність у підвищенні доз цих препаратів, а пацієнти потребують ретельного моніторингу через можливість швидшого, ніж очікується, завершення нейром’язової блокади.
Карбамазепін, як і інші психотропні препарати, може знижувати переносимість алкоголю, тому пацієнтам рекомендовано утримуватися від вживання алкоголю.
Протипоказана взаємодія. Оскільки карбамазепін структурно подібний до трициклічних антидепресантів, Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард не рекомендовано застосовувати одночасно з інгібіторами МАО. Між початком прийому карбамазепіну та завершенням прийому інгібіторів МАО має минути не менше 2 тиж або більше, якщо це дозволяє клінічний стан пацієнта.
Інші взаємодії. Нейротоксичний вплив може посилитися у разі одночасного застосування карбамазепіну і солей літію. Необхідно проводити ретельний моніторинг концентрації обох препаратів. Пацієнтам не слід застосовувати нейролептики протягом 8 тиж перед початком лікування карбамазепіном, як і безпосередньо під час лікування карбамазепіном.
Особливу увагу слід звернути на наступні симптоми нейротоксичності: нестабільна хода, атаксія, горизонтальний ністагм, надмірні рефлекси, м’язовий спазм.
У літературі є повідомлення про те, що при прийомі карбамазепіну у пацієнтів, які застосовують нейролептики, підвищується ризик виникнення злоякісного нейролептичного синдрому або синдрому Стівенса — Джонсона.
Карбамазепін може посилювати елімінацію гормонів щитовидної залози, призводячи тим самим до збільшення потреби у цих гормонах у пацієнтів із недостатністю щитовидної залози. Необхідно визначати концентрацію гормонів щитовидної залози на початку та під кінець лікування у пацієнтів, у яких застосовується замісна терапія гормонами щитовидної залози. Може буди необхідною корекція дози гормонів. Функція щитовидної залози може зазнати змін, особливо протягом одночасного прийому карбамазепіну та інших протиепілептичних лікарських засобів (таких як фенобарбітал).
У разі одночасного застосування карбамазепіну з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (наприклад флуоксетином) може розвинутися серотоніновий синдром.
Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард не слід застосовувати у поєднанні з нефазодоном (антидепресант), оскільки він може спричинити істотне зниження концентрації нефазодону у плазмі крові та повну втрату його ефективності. Одночасний прийом нефазодону та препарату Фінлепсин 200 ретард/Фінлепсин 400 ретард підвищує концентрацію карбамазепіну у плазмі крові і знижує концентрацію його активного метаболіту, карбамазепіну-10,11-епоксиду.
Одночасний прийом карбамазепіну з протиаритмічними препаратами, циклічними антидепресантами або еритроміцином підвищує ризик виникнення порушень провідності серцевого м’яза.
Вплив на серологічні дослідження. Карбамазепін може дати хибнопозитивний результат ВЕРХ-аналізу (високоефективна рідинна хроматографія) для визначення концентрації перфеназину.
Карбамазепін та карбамазепіну-10,11-епоксид можуть дати хибнопозитивний результат імунобіологічного аналізу за методикою поляризованої флуоресценції для визначення концентрації трициклічних антидепресантів.

у разі виникнення отруєння слід враховувати можливість передозування різних лікарських засобів, наприклад з метою самогубства.
Симптоми передозування карбамазепіну відмічали лише після прийому препарату у дуже високих дозах (4–10 г). Концентрація лікарського засобу у плазмі крові завжди виявлялася ˃20 мкг/мл.
Симптоми. Симптоми і скарги, що виникають при передозуванні, зазвичай відображають ураження ЦНС, серцево-судинної і дихальної систем.
З боку ЦНС: пригнічення функцій ЦНС; дезорієнтація, збудження, занепокоєння, запаморочення, пригнічений рівень свідомості, ступор, сонливість, галюцинації, кома; затуманення зору, нерозбірливе мовлення, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, опістотонус, гіпотермія, мідріаз, мимовільні рухи, тремор. Можуть відмічати порушення ритму при дослідженні ЕЕГ, як то сповільнення основної функції та наявність вільних хвиль.
З боку дихальної системи: пригнічення дихання (іноді — зупинка дихання), набряк легень.
Серцево-судинна система: тахікардія, артеріальна гіпотензія, іноді — АГ, порушення ритму і провідності з розширенням комплексу QRS; AV-блокада, синкопе, зупинка серця, що супроводжується втратою свідомості, ціаноз.
З боку ШКТ: нудота, блювання, затримка проходження їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки.
З боку кістково-м’язової системи: рабдоміоліз, пов’язаний із токсичним впливом карбамазепіну.
З боку сечовидільної системи: затримка сечі, олігурія або анурія; затримка рідини; гіпергідратація, зумовлена ефектом карбамазепіну, подібним за дією до антидіуретичного гормону.
Зміни лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м’язової фракції КФК. Відмічали випадки лейкоцитозу, лейкопенії, нейтропенії, глюкозурії та кетонурії.
Лікування. Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування повинно ґрунтуватися на клінічному стані хворого; показана госпіталізація. Проводити визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові для підтвердження отруєння цим засобом та оцінки ступеня передозування.
Здійснювати евакуацію вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування і повторної появи симптомів інтоксикації у період одужання. Застосовувати симптоматичне підтримувальне лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, пильну корекцію електролітних розладів.
Особливі рекомендації. При розвитку артеріальної гіпотензії показане в/в введення допаміну або добутаміну; при розвитку порушень ритму серця лікування підбирати індивідуально; при розвитку судом — введення бензодіазепінів (наприклад діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад фенобарбіталу (з обережністю через підвищений ризик розвитку пригнічення дихання) або паральдегіду; при розвитку гіпонатріємії (водної інтоксикації) — обмеження введення рідини, повільна обережна в/в інфузія 0,9% р-ну натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку головного мозку. Згідно з наведеними в літературі даними не рекомендується прийом барбітуратів з огляду на те, що вони чинять пригнічувальний вплив на дихальну систему, особливо у дітей.
Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Повідомляли про неефективність форсованого діурезу, гемодіалізу і перитонеального діалізу, оскільки карбамазепін значною мірою поєднується з білками плазми крові.
Необхідно передбачити можливість повторного посилення симптомів передозування на 2-й і 3-й день після його початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.

у недоступному для дітей місці. Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання.