Таміпул^® (Tamipul)

Парацетамол - 325 мг

Ібупрофен - 200 мг

Кофеїн - 30 мг

фармакодинамічні властивості
Ібупрофен — НПЗП, який показав свою ефективність у звичайних запальних моделях в дослідженнях на тваринах щодо інгібування синтезу простагландинів.
Парацетамол має знеболюючий, жарознижуючий та дуже слабкий протизапальний ефект.
Механізм дії не ясний. Є дані про помітне пригнічення синтезу церебрального простагландину, тоді як синтез периферичних простагландинів лише слабко гальмується. Крім того, парацетамол пригнічує вплив ендогенних пірогенів на центр регулювання температури гіпоталамуса.
Кофеїн — являє собою метилксантин. Кофеїн, після введення терапевтичних доз, діє переважно як антагоніст аденозинових рецепторів. Він знижує інгібуючу дію аденозину на ЦНС. Кофеїн стимулює ЦНС, підсилює процеси збудження в корі головного мозку, підвищує розумову та фізичну працездатність, зменшує втому та сонливість.
Фармакокінетичні властивості
Ібупрофен
Поглинання
Ібупрофен абсорбується майже повністю в ШКТ після перорального введення. C_max ібупрофену в плазмі крові 31,0±17,2 мкг/мл досягається в межах медіани від 1,5 до 1,9 год (t_max). Одночасне застосування з їжею може затримувати t_max приблизно в 2 рази. AUC_0-t ±% gCV) була визначена рівною 133,0 ± 22,2 мкг/мл/год.
Розподіл
Зв’язування з білками плазми крові становить близько 99%. Уявний обсяг розподілу ібупрофену після перорального введення становить близько 0,1 — 0,2 л/кг. Ібупрофен може проникати в грудне молоко. Очікується, що ібупрофен проникає через ГЕБ.
У синовіальній рідині через 2 — 8 год після введення ібупрофену вимірюють в стабільній концентрації 5 — 8 мг/л. C_max в синовіальній рідині становить близько ¹/₃ C_max в плазмі крові.
Біотрансформація ібупрофену в печінці включає кон’югацію з глюкуроновою кислотою та окислення. При цьому утворюються 2 основних неактивних метаболіти, 2-гідрокси ібупрофен і карбоксібупрофен. Деградація ібупрофену каталізується CYP2C9, CYP2C8 і CYP2C19.
Виведення.
Протягом 24 год 74,5±9,6% ібупрофену введеного в дозі 400 мг виділяється з сечею, при цьому рівень вільного активного ібупрофену становить близько 8%. T_½ у здорових осіб та осіб із захворюваннями печінки та нирок становить 1,8-3,5 год. Кліренс ібупрофену після перорального введення становить приблизно 0,05–0,1 л/год/кг.
Лінійність/нелінійність
У діапазоні доз від 200 до 400 мг фармакокінетика ібупрофену є лінійною.
Парацетамол
Поглинання. Після перорального введення ацетамінофен швидко і повністю всмоктується. C_max в плазмі кровы досягаються через 30-60 хв після перорального прийому.
Розподіл
Парацетамол швидко розподіляється по всіх тканинах. Зв’язування з білком плазми кровы низьке.
Метаболізм
Парацетамол переважно метаболізується в печінці двома основними способами: кон’югацією з глюкуроновою кислотою та сірчаною кислотою. В дозах, які перевищують терапевтичну, останній шлях швидко насичується. Невелика частина метаболізму відбувається за допомогою каталізатора цитохрому Р 450 (головним чином CYP2E1) та призводить до утворення метаболіту N-ацетил-бензохінонімін, який зазвичай швидко детоксикується глутатіоном і зв’язується цистеїном і меркаптуровою кислотою. У разі інтоксикації збільшується кількість цього токсичного метаболіту.
Виведення відбувається переважно в сечі. 90% виводиться за допомогою нирок протягом 24 год переважно у вигляді глюкуронідів (60-80%) та сульфатних кон’югатів (від 20 до 30%). Менше 5% залишаються незмінними.
Кофеїн
Після перорального введення, кофеїн швидко та повністю абсорбується (t_½ — 2-13 хв.). Після прийому 5 мг/кг маси тіла, C_max досягається протягом 30-40 хв. Зв’язування з білками плазми крові становить від 30 до 40%, а об’єм розподілу — 0,52–1,06 л/кг. Кофеїн швидко проникає через ГЕБ та плацентарний бар’єри, а також у грудне молоко.
Т_½ з плазми крові становить від 4,1 до 5,7 год. Кофеїн та його метаболіти в основному виводяться нирками.

1) больовий синдром різної інтенсивності:
• дисменорея;
• менструальний біль;
• головний біль;
• невралгія;
• міалгія;
• артралгія;
• зубний біль.
2) гіпертермія (при грипі та ГРВІ).
3) в складі комплексного лікування післяопераційного больового синдрому.
4) зменшення вираженості симптомів ревматоїдного артриту та остеоартриту.

дорослим та дітям у віці старше 16 років — по 1-2 капсули кожні 4-6 год в залежності від інтенсивності больового синдрому. Добова доза — не більше 6 капсул.
Дітям у віці 12-16 років — по 1 капсулі 1-2 рази на добу.
Тривалість курсу лікування становить від 3 до 7 днів. При відсутності терапевтичного ефекту лікування слід переглянути.
Максимальний термін застосування у дітей без консультації лікаря — 3 дні.
Інтервал між прийомами — ≥4 ч.
Не перевищувати рекомендовану дозу.

підвищена чутливість до компонентів препарату, виразка шлунка, кровотеча у верхніх відділах ШКТ, перфорація ШКТ в анамнезі, яка пов’язана з попереднім лікуванням НПЗП, гострий панкреатит, порушення функції печінки та/або нирок важкого ступеню, вроджена гіпербілірубінемія, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, алкоголізм, захворювання зі сторони системи крові, анемія, лейкопенія, тромбоз, тромбофлебіт, гіперактивність, порушення сну, важка АГ, захворювання серцево-судинної системи, закритокутова глаукома, епілепсія, гіпертиреоз, декомпенсована серцева недостатність, порушення серцевої провідності, тяжкий атеросклероз, схильність до спазму судин, ІХС, гіпертрофія передміхурової залози, цукровий діабет важкого ступеня, алергічна реакція у вигляді БА, риніту, набряку Квінке та ін., після застосування АСК або інших НПЗП, одночасне застосування з НПЗП, похилий вік.
Не застосовувати разом з інгібіторами МАО, ЦОГ-2 та протягом 2 тижнів після припинення їх застосування; протипоказано застосування пацієнтам, які приймають трициклічні антидепресанти або блокатори β-адренорецепторів. Синдром Жильбера. Вік до 12 років.

з боку імунної системи: реакції підвищеної чутливісті (кропив’янка та свербежу); тяжкі реакції підвищеної чутливості (набряк обличчя, язика, гортані, задишка, тахікардія, аритмія, зниження або підвищення АТ, анафілаксія, набряк Квінке, гепаторенальний синдром, загострення БА та бронхоспазм).
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, нервозність, депресія, сонливість, безсоння, тривожність, психомоторне збудження, судоми, парестезії, асептичний менінгіт (окремими симптоми якого можуть бути ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювота, лихоманка та дезорієнтація).
З боку системи крові та лімфатичної системи: порушення кровотворення, агранулоцитоз, анемія, зниження гематокриту та рівня гемоглобіну, сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у серці), лейкопенія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія.
З боку ШКТ: біль у животі, печія, виразковий стоматит, диспепсія, нудота, діарея, метеоризм, запор, блювота, панкреатит, дуоденіт, езофагіт, гастрит, виразка, перфорація/шлунково-кишкова кровотеча, загострення виразкового коліту і хвороби Крона.
З боку сечовидільної системи: ГНН, ниркова колька, папіллонекроз, цистит, гематурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, олігурія, поліурія, тубулярний некроз, гломерулонефрит, асептична піурія.
З боку органів чуття: порушення слуху, зниження слуху, дзвін або шум у вухах, нечіткість зору, зміна сприйняття кольорів, токсична амбліопія.
З боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів.
З боку серця: серцева недостатність, набряк.
З боку судинної системи: артеріальний тромбоз (інфаркт міокарда або інсульт).
З боку ендокринної системи та зміни в метаболізмі: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми; зниження апетиту, сухість слизових оболонок очей і порожнини рота; риніт.
З боку печінки: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів, гепатонекроз (дозозалежний ефект), печінкова недостатність, при тривалому лікуванні можуть виникати гепатит та жовтяниця.
З боку шкіри і підшкірних тканин: шкірні алергічні реакції, висип, пурпура, лущення шкіри, свербіж, алопеція, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк, важкі форми шкірних реакцій (поліморфна еритема (включаючи синдром Стівенса — Джонсона) та епідермальний некроліз.
Загальні порушення: нездужання, втома.
Лабораторні дослідження: зниження рівня гемоглобіну.

пацієнтам з порушенням функції печінки, а також пацієнтам, які протягом тривалого часу застосовують парацетамол, необхідно регулярно проводити функціональні печінкові проби.
У пацієнтів з тяжкими інфекціями (сепсис) при прийомі препаратів парацетамолу, може підвищуватися ризик виникнення метаболічного ацидозу.
Одночасне застосуванні пероральних антикоагулянтів та високих доз парацетамолу рекомендується контролювати протромбіновий час.
Прийом парацетамолу можливий вплив на результати лабораторного дослідження вмісту в крові сечової кислоти і глюкози.
При порушенні функції печінки та нирок препарат застосовують тільки за призначенням лікаря.
З обережністю застосовувати препарат пацієнтам з підвищеним АТ, затримкою рідини та набряками.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями тривалу терапію може призначати лікар тільки після ретельного обстеження.
Можливе виникнення бронхоспазму у хворих на БА або з алергічними захворюваннями в анамнезі.
Системний червоний вовчак та системні захворювання сполучної тканини - підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.
Хронічні запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона) - оскільки ці захворювання можуть загострюватися.
Симптоми АГ та/або серцевої недостатності у зв’язку з важким порушенням функції печінки можуть погіршуватися та/або приводити до затримки рідини.
Тривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів та можливого розвитку ниркової недостатності. Таким пацієнтам необхідно контролювати функцію нирок.
Захворювання печінки підвищують ризик ураження печінки парацетамолом. Небезпека передозування вище у пацієнтів з нециротичним алкогольним захворюванням печінки.
Препарати, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції.
НПЗП потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам з хронічними запальними захворюваннями кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона). Повідомлялось про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки. Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки підвищується при збільшенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі.
На фоні прийому НПЗП дуже рідко виникали важкі форми шкірних реакцій: ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Прийом препарату слід відмінити при появі ознаках шкірного висипу, патологічних змінах слизових оболонок або інших симптомах підвищеної чутливості.
Тривале/безконтрольне застосування знеболюючих засобів приводить до хронічного ураження нирок з подальшим ризиком виникнення ниркової недостатності (анальгетична нефропатія).
При застосуванні препарату Таміпул необхідно обмежити прийом ЛЗ, їжі або напоїв, що містять кофеїн, оскільки вживання великої кількості кофеїну може викликати нервозність, дратівливість, безсоння, іноді - прискорене серцебиття.
Перед застосуванням препарату слід проконсультуватися з лікарем. Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.
Не застосовувати одночасно препарат Таміпул з іншими ЛЗ, що містять парацетамол, ібупрофен чи кофеїн.

1) одночасне застосуванні парацетамолу з метоклопрамідом або домперидоном може підвищувати абсорбцію парацетамолу, з колестерінаміном — знижувати абсорбцію.
2) Тривалий прийом парацетамолу підвищує антикоагулянтний ефект варфарину та інших препаратів кумаринового ряду, підвищується ризик розвитку кровотечі.
3) Одночасне застосування з ГКС підвищують ризик розвитку побічних ефектів з боку ШКТ.
4) Прийом препарату може підвищувати концентрацію літію в плазмі крові.
5) Одночасне застосування з метотрексатом може призвести до отруєння.
6) Барбітурати + парацетамол знижуюється антипіретичний ефект.
7) Протисудомні препарати (фенітоїн, барбітурати, карбамазепін та ін.), посилюють токсичний вплив парацетамолу на печінку.
8) Парацетамол (високих дозах) + ізоніазид підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому.
9) Парацетамол знижує ефективність діуретиків.
10) Кофеїн + інгібітори МАО може викликати АГ.
11) Кофеїн підсилює ефект аналгетиків-антипіретиків, потенціює ефекти похідних ксантину, α- і β-адреноміметиків, психостимулюючих засобів.
12) Циметидин, гормональні контрацептиви, ізоніазид посилюють дію кофеїну.
13) Кофеїн знижує ефект опіоїдних анальгетиків, анксіолітиків, снодійних/седативних ЛЗ.
14) Кофеїн покращує всмоктування ерготаміну в ШКТ.
15) Кофеїн підвищує тиреоїдний ефект тиреотропних засобів.
Не слід застосовувати препарат Таміпул в поєднанні з:
1) ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може привести до ризику виникнення побічних ефектів;
2) іншими НПЗП. Це може привести до підвищення частоти виникнення побічних ефектів.
З обережністю слід застосовувати ібупрофен у поєднанні з:
1) гіпотензивними засобами (інгібітори АПФ і антагоністи ангіотензину II) та діуретиками;
2) антикоагулянтами;
3) антитромбоцитарними та селективними інгібіторами серотоніну;
5) циклоспоринами;
7) міфепристоном;
8) такролімусом;
9) літієм та метотрексатом;
10) зидовудином;
11) хінолоновими антибіотиками;
12) препаратами сульфонілсечовини.

можуть спостерігатися: підвищене потовиділення, психомоторне збудження/пригнічення ЦНС, сонливість, порушення свідомості, порушення серцевого ритму, тахікардія, екстрасистолія, тремор, гіперрефлексія, судоми.
Симптоми передозування парацетамолом: блідість, нудота, блювання, анорексія та біль у животі, гепатонекроз, підвищення активності печінкових трансаміназ, підвищення протромбінового індексу, порушення метаболізму глюкози, метаболічний ацидоз, крововиливи, печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, кома та летального результату, ОПН з гострим некрозом канальців, серцева аритмія та панкреатит.
Лікування. Необхідна швидка медична допомога, навіть привідсутності симптомів. Лікування активованим вугіллям ефективне, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах до 1 ч. Лікування N-ацетилцистеином ефективне протягом 24 год після прийому парацетамолу, але максимальний ефект настає при застосуванні протягом 8 год після передозування. Ефективність антидоту різко знижується після цього періоду.
Симптоми передозування кофеїном: тахіпное, екстрасистолія, запаморочення, стан афекту, епігастральний біль, блювота, діурез, тахікардія/аритмію, безсоння, неспокій, збудження, тривога, синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості, головний біль, тремор, судоми, нервозність/дратівливість).
Лікування. Специфічний антидот відсутній. Необхідні підтримуючі заходи: застосування антагоністів β-адренорецепторів (зменшують вираженість кардиотоксичних ефектів).
Симптоми інтоксикації ибупрофеном: нудота, блювота, біль в епігастрії, діарею, шум у вухах, головний біль, кровотеча ШКТ. При більш важкому отруєнні можливе токсичне ураження ЦНС (сонливость, нервове збудження, дезорієнтація, кома). Можливий розвиток ОПН та пошкодження печінки. У хворих з БА може загострюватися перебіг захворювання.
Лікування. Пероральне застосування активованого вугілля протягом 1 год після застосування потенційно токсичної дози препарату. При частих або тривалих судомах слід приймати діазепам або лоразепам в/в. Для лікування БА слід застосовувати бронхолітичні ЛЗ.

при температурі не вище 25 °C.