Гіпотіазид® (Hypothiazid)
Гідрохлоротіазид - 25 мг
фармакодинаміка. Головним механізмом дії цієї сульфаніламідної похідної є безпосереднє блокування реабсорбції іонів натрію та хлору в дистальних ниркових канальцях. Унаслідок цього зростає екскреція іонів натрію, хлору, що призводить до збільшення виведення води і надалі — калію та магнію. За рахунок діуретичного ефекту гідрохлоротіазиду знижується об’єм плазми крові, посилюється активність реніну в плазмі крові та виведення альдостерону, у результаті чого посилюється виведення калію та бікарбонатів із сечею і знижується рівень калію в сироватці крові. Ренін-альдостероновий зв’язок опосередкований ангіотензином ІІ, тому при одночасному введенні антагоністів рецептору ангіотензину ІІ може спостерігатися зворотний вплив на зумовлене тіазидними діуретиками виведення калію.
Препарат також чинить слабкий інгібуючий вплив на карбоангідразу; за рахунок цього він помірно посилює виведення бікарбонатів, не зумовлюючи істотних змін рН сечі.
Фармакокінетика. Добре абсорбується після перорального застосування, діуретичний та натрійуретичний ефект виявляється протягом 2 год після застосування, досягає свого максимуму через 4 год і триває 6–12 год. Зв’язування з білками становить 40%. Більша частина препарату екскретується нирками в незміненому стані. Його T½ у разі нормального функціонування нирок становить 6,4 год, при помірній формі ниркової недостатності — 11,5 год, тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв) — 20,7 год. Він проникає крізь плаценту та в невеликій кількості — у материнське молоко.
набряковий синдром при серцево-судинних захворюваннях, хворобах печінки та нирок; передменструальні набряки; набряки, спричинені прийомом ліків, наприклад, кортикостероїдів.
АГ (у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами).
Симптоматичне лікування для зниження поліурії (парадоксальним чином), головним чином при нецукровому діабеті ниркового походження.
Зниження гіперкальціурії.
дозу препарату підбирає лікар індивідуально та ретельно контролює стан пацієнта. У зв’язку зі збільшенням виведення калію та магнію під час лікування може бути необхідним проведення замісної терапії калієм (К+ <3,0 ммоль/л) та магнієм, особливо при серцевій недостатності, зниженні функції печінки та одночасному прийомі препаратів наперстянки.
Таблетки слід приймати після їди. Таблетку можна розділити на дві рівні половини.
Для лікування набряків у дорослих початкова доза зазвичай становить 25–100 мг 1 раз на добу або, наприклад, через день. Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна знизити до підтримувальної — 25–50 мг 1 раз на добу.
При вираженому набряковому синдромі може бути необхідною початкова доза 200 мг.
При передменструальних набряках звичайна добова доза становить 25 мг, яку слід приймати, починаючи з прояву симптомів до початку менструації.
Для лікування АГ звичайна доза препарату Гіпотіазид становить 25–100 мг/добу одноразово в монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.
Для деяких пацієнтів може бути ефективною початкова доза 12,5 мг (як монотерапія або в комбінації з іншим антигіпертензивним засобом). Бажаного терапевтичного ефекту потрібно досягати та підтримувати за допомогою мінімальної ефективної дози, але добова доза не повинна перевищувати 100 мг.
У разі комбінованої терапії, з метою уникнення раптового зниження АТ, дози кожного препарату необхідно відповідно чином знизити.
Антигіпертензивний ефект починає розвиватися через 3–4 дні, для досягнення оптимального ефекту необхідно 3–4 тиж. Після припинення терапії антигіпертензивна дія триває 1 тиж.
При нецукровому діабеті для зменшення вираженості поліурії звичайна добова доза становить 50–150 мг (у кілька прийомів).
Для дітей віком 2–12 років середня добова доза становить 1–2 мг/кг маси тіла або 30–60 мг/м2 одноразово (37,5–100 мг/добу).
гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Гіперчутливість до інших сульфаніламідів.
Анурія.
Тяжка ниркова (кліренс креатиніну <30 мл/хв) або печінкова недостатність.
Резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкальціємія.
Рефрактерна гіпонатріємія.
Симптомна гіперурикемія (подагра).
частота побічних ефектів вказана відповідно до частоти проявів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо визначити за доступними даними).
З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — лейкоцитопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія.
Результати лабораторних аналізів: частота невідома — гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія; при застосуванні високих доз можливе підвищення рівнів ліпідів у крові.
З боку серця: частота невідома — аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.
З боку нервової системи: частота невідома — запаморочення, головний біль, судоми, парестезія.
З боку психіки: частота невідома — сплутаність свідомості, в’ялість, нервозність, зміни настрою.
З боку органа зору: частота невідома — транзиторне порушення зору, ксантопсія, вторинна гостра закритокутова глаукома та/або гостра короткозорість.
З боку ШКТ: частота невідома — сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання, запалення слинних залоз, запор.
Гепатобіліарні розлади: частота невідома — жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома — ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.
З боку опорно-рухового апарату та сполучних тканин: частота невідома — м’язові спазми та біль.
Метаболічні та аліментарні розлади: частота невідома — гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; відсутність апетиту.
З боку судинної системи: частота невідома — васкуліт, некротизуючий ангіїт.
З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто — респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт та набряк легень.
З боку імунної системи: частота невідома — анафілактичні реакції, шок.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома — фоточутливість, кропив’янка, пурпура, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона.
З боку репродуктивних органів та молочних залоз: частота невідома: статеві розлади.
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: частота невідома — виснаження.
артеріальна гіпотензія та порушення водно-сольового балансу. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптомна артеріальна гіпотензія. За станом пацієнтів необхідно здійснювати нагляд, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію або гіпокаліємію), що можуть розвиватися у випадку одночасної діареї або блювання. У таких пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові.
Метаболічні та ендокринні ефекти. При лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба в модифікації доз протидіабетичних засобів, у тому числі інсуліну (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.
Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками кальцію, а також спричиняти невелике транзиторне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу. Прийом тіазидів слід припинити перед проведенням обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз.
Підвищення рівнів ХС і ТГ може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.
У деяких пацієнтів лікування тіазидами може спровокувати гіперурикемію та/або подагру.
Печінкові розлади. При печінкових розладах та прогресуючих захворюваннях печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть спричиняти внутрішньопечінковий холестаз, зміни водно-сольового балансу та рівнів аміаку в сироватці крові, здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гіпотіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Інше. У пацієнтів, які отримують тіазиди, можуть розвиватися реакції гіперчутливості за наявності алергії або БА в анамнезі, а також якщо у пацієнтів раніше не відмічали цих захворювань. Надходили повідомлення про загострення системного червоного вовчака або його активацію на тлі прийому тіазидів.
Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:
− тіазиди можуть знижувати рівень зв’язаного з білками йоду в сироватці крові;
− лікування тіазидами слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
− препарат здатний підвищувати концентрацію білірубіну в сироватці крові.
Допоміжні речовини. У випадку непереносимості лактози слід враховувати, що Гіпотіазид у таблетках по 25 мг містить 63 мг лактози моногідрату, а Гіпотіазид у таблетках по 100 мг містить 39 мг лактози моногідрату.
Препарат не слід застосовувати при рідкісних спадкових формах непереносимості галактози, дефіциті лактази саамів або синдромі мальабсорбції глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Досвід застосування гідрохлоротіазиду в період вагітності, особливо у І триместр, обмежений. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. При застосуванні у ІІ і ІІІ триместр гідрохлоротіазид за рахунок своєї фармакологічної дії може порушувати фетоплацентарний кровообіг і зумовлювати у плода або у новонародженої дитини такі явища, як жовтяниця, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенія.
Гідрохлоротіазид не можна використовувати для лікування гестаційних набряків, гестаційної (спричиненої вагітністю) АГ або прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об’єму плазми крові та виникнення гіпоперфузії плаценти.
Гідрохлоротіазид не слід використовувати для лікування есенціальної АГ у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.
Гіпотіазид у таблетках не можна застосовувати в період вагітності; препарат дозволяється застосовувати тільки за наявності достатнього обґрунтування.
Годування грудьми. Гідрохлоротіазид проникає в грудне молоко; його застосування у період годування грудьми протипоказане. Якщо його використання вкрай необхідне, годування грудьми необхідно припинити.
Діти. Застосовувати у дітей віком від 2 років. Для дітей віком 2–12 років середня добова доза становить 1–2 мг/кг маси тіла або 30–60 мг/м2 одноразово (37,5–100 мг/добу).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Гіпотіазид у таблетках зумовлює значний вплив на функції, необхідні для керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами. На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу з іншими механізмами. Пізніше ступінь заборони визначається індивідуально лікарем.
при одночасному застосуванні виявлена взаємодія тіазидних діуретиків з наступними лікарськими засобами.
Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.
Протидіабетичні препарати (пероральні цукрознижувальні препарати та інсулін). На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін застосовувати з обережністю з огляду на ризик розвитку лактатного ацидозу за рахунок можливої зумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.
Інші антигіпертензивні засоби. Адитивний ефект.
Холестирамінові та холестиполові смоли. За наявності аніонообмінних смол погіршується всмоктування гідрохлоротіазиду з травного тракту. Навіть при одноразовому прийомі холестирамінові або холестиполові смоли зв’язують гідрохлоротіазид і знижують його всмоктування з травного тракту на 85 та 43% відповідно.
Пресорні аміни (наприклад адреналін). Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не тією мірою, яка виключила б їх застосування.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин). Можливе посилення міорелаксуючого ефекту.
Літій. Діуретики знижують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик зумовленої літієм токсичності. Одночасний прийом цих препаратів не рекомендується.
Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у підвищенні дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Через ослаблення моторики ШКТ та зниження швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і потенціювати їх мієлосупресивний ефект.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на ЦНС.
Метилдопа. Повідомляли про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину можуть посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Глікозиди наперстянки. Спричинені тіазидом гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть спричиняти розвиток аритмій, зумовлених препаратами наперстянки.
Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та наступними препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:
− антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
− антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
− деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
− інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в/в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для в/в введення).
Солі кальцію. Тіазидні діуретики підвищують рівень кальцію в сироватці крові за рахунок зменшення його виведення. Якщо необхідне призначення кальційвмісних харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці крові і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлоротіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.
Блокатори β-адренорецепторів та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з блокаторами β-адренорецепторів може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.
Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть підвищувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
виникнення симптомів передозування є у першу чергу наслідком суттєвої втрати рідини та електролітів.
Серцево-судинні симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок.
Неврологічні симптоми: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості.
Шлунково-кишкові симптоми: нудота, блювання, спрага.
Ниркові симптоми: поліурія, олігурія, анурія.
Відхилення у лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).
Лікування. Специфічного антидоту не існує. Для виведення препарату зі шлунка рекомендуються індукція блювання, промивання шлунка та, для зменшення абсорбції, застосування активованого вугілля.
При артеріальній гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію).
До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.
при температурі нижче 25 °С.