МІЛІСТАН МУЛЬТИСИМПТОМНИЙ (MILISTAN MULTISYMPTOMIC)

Склад і форма випуску

Ціни в аптеках
Парацетамол
325 мг
Цетиризіну гідрохлорид
10 мг
Хлорфеніраміну малеат
2 мг
Декстрометорфану гідробромід
15 мг
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль, метилпарабен, пропілпарабен, магнію стеарат, тальк очищений, кремнію діоксид колоїдний, натрію лаурилсульфат, гідроксипропілметилцелюлоза, натрію крохмалгліколят, поліетиленгліколь 4000, титану діокис, пропіленгліколь, вода.
№ UA/6458/01/01 від 09.06.2017
Ціни в аптеках
Парацетамол
160 мг/5 мл
Цетиризіну гідрохлорид
2,5 мг/5 мл
Хлорфеніраміну малеат
1 мг/5 мл
Декстрометорфану гідробромід
5 мг/5 мл
Допоміжні речовини: натрію метилпарабен, натрію пропілпарабен, натрію карбоксиметилцелюлоза, динатрію кальцію едетат, камедь ксантанова, розчин сорбітолу 70%, кольоровий кармоізин супра, цукроза, есенція змішаних фруктів, вода очищена.
№ UA/1454/01/01 від 13.01.2020
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Парацетамол має знеболювальні, жарознижувальні, протизапальні властивості. Механізм знеболювального ефекту парацетамолу пов’язаний із пригніченням біосинтезу простагландинів. Інгібуючи ЦОГ, він перешкоджає утворенню простагландинів Е2 і F2, які відіграють важливу роль при сприйнятті больових подразнень ноцицепторами і передачі збудження у ЦНС. Парацетамол ефективніше інгібує ЦОГ у клітинах ЦНС та значно слабше — у периферичних тканинах. Відсутність впливу парацетамолу на синтез простагландинів у периферичних тканинах зумовлює відсутність його негативного впливу на водно-сольовий обмін та слизову оболонку ШКТ. Антипіретичний ефект парацетамолу пояснюється інгібуванням біосинтезу простагландинів безпосередньо у гіпоталамусі, які є медіаторами центру терморегуляції.

Цетиризину гідрохлорид — селективний антагоніст периферичних H1-гістамінових рецепторів, метаболіт гідроксизину. Попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, чинить протисвербіжну та протиексудативну дію. Спричиняє протиалергічну дію завдяки інгібуванню пізньої фази міграції клітин, які беруть участь у запальній реакції (переважно еозинофілів); також знижує експресію молекул адгезії, таких як ICAM-1 та VCAM-1, які є маркерами алергічного запалення. Пригнічує дію інших медіаторів та індукторів секреції гістаміну, таких як PAF (тромбоцитактивуючий фактор) та субстанція Р. Практично не виявляє антихолінергічних та антисеротонінових ефектів. Знижує проникність капілярів, попереджує розвиток набряку тканин, усуває спазм гладких м’язів. Практично не чинить антихолінергічної та антисеротонінової дії. У терапевтичних дозах не має седативної дії.

Декстрометорфану гідробромід — протикашльовий засіб, ефективний при непродуктивному бронхіальному кашлі. Механізм дії пов’язаний із пригніченням аферентних імпульсів від слизової оболонки дихальних шляхів, підвищенням порогу чутливості кашльового центру у довгастому мозку. У терапевтичних дозах декстрометорфан не спричиняє аналгетичної та седативної дії, а також не пригнічує дихання, не викликає звикання, не пригнічує активність миготливого епітелію.

Хлорфеніраміну малеат — протиалергічний засіб, блокатор гістамінових Н1-рецепторів, чинить протиалергічну дію, знижує проникність капілярів, звужує судини, усуває набряк та гіперемію слизової оболонки носа, носоглотки та придаткових пазух носа; зменшує вираженість місцевих ексудативних проявів, пригнічує симптоми алергічного риніту (чхання, ринорею, свербіж очей, носа, горла). Спричиняє помірно виражений седативний ефект.

Фармакокінетика. Всмоктування. Після внутрішнього застосування препарат швидко та майже повністю всмоктується із травного тракту.

Застосування препарату одночасно з їжею не впливає на всмоктування, але трохи знижує швидкість.

Розподіл. Парацетамол добре розподіляється у тканинах (за винятком жирової тканини) та СМР. Зв’язування парацетамолу з білками плазми крові становить близько 10% і незначною мірою підвищується при передозуванні. Цетиризин також здатен зв’язуватися з білками плазми крові. Має низький об’єм розподілу (0,5 л/кг), не проникає всередину клітини.

Метаболізм. Парацетамол метаболізується переважно у печінці шляхом кон’югації з глюкуронідом, сульфатом та окиснення за участю змішаних оксидаз печінки та цитохрому P450. Цетиризин у печінці практично не метаболізується. Декстрометорфану гідробромід швидко та майже повністю метаболізується у печінці до активного метаболіту декстрофану.

Виведення. Т½ парацетамолу становить 1–4 год. У пацієнтів із цирозом печінки Т½ подовжується. Зв’язування з білками плазми крові варіабельне. Нирковий кліренс парацетамолу становить 5%. Виводиться із сечею, головним чином у вигляді глюкуронідних та сульфатних кон’югатів. Менше 5% виводиться у вигляді незміненого парацетамолу. Препарат здатен виводитися з грудним молоком. Після одноразового внутрішнього застосування цетиризину гідрохлориду його Т½ становить близько 10 год, ⅔ препарату виділяється у незміненому вигляді нирками та близько 10% — з каловими масами. Системний кліренс — 53 мл/хв. Т½ декстрометорфану гідроброміду — майже 4 год, препарат виводиться через нирки у незміненому вигляді та у вигляді деметильованих метаболітів (включаючи декстрорфан). Діючі речовини препарату проникають через плаценту та виділяються з грудним молоком.

Показання МІЛІСТАН МУЛЬТИСИМПТОМНИЙ

каплети: симптоматичне лікування грипу та інших ГРВІ, що супроводжуються сухим подразнювальним кашлем, підвищенням температури тіла, болем у м’язах і суглобах, головним болем, закладенням носа, нежиттю, сльозотечею; у тому числі які супроводжуються алергією.

Суспензія: симптоматичне лікування грипу та ГРВІ, які супроводжуються підвищенням температури тіла, болем у м’язах і суглобах, головним болем, болем у горлі та у ділянці придаткових порожнин носа, закладенням носа, нежитем, сухим подразнювальним кашлем, сльозотечею та чханням.

Застосування МІЛІСТАН МУЛЬТИСИМПТОМНИЙ

каплети

Дорослим та дітям віком старше 12 років препарат застосовувати внутрішньо по 1 каплеті 1 раз на добу. Максимальна тривалість лікування — 5–7 діб.

Максимальний термін застосування для дітей без консультації лікаря — 3 дні.

Пацієнтам з помірно вираженою формою ниркової недостатності препарат застосовувати у половинній дозі.

Для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок корекція дози не потрібна.

Суспензія. 1 мірна ложечка (5 мл) знаходиться всередині упаковки.

Дітям віком 4–6 років: по 1 мірній ложечці 2 рази на добу;

дорослим та дітям віком від 6 років: по 2 мірні ложечки 2 рази на добу.

Максимальна тривалість лікування: 3–5 діб.

Інтервал між прийомами має становити не менше 4 год.

Не вживати більше 2 разів на добу!

Протипоказання

підвищена чутливість до компонентів препарату, гідроксизину або будь-якої похідної піперазину, інших антигістамінних препаратів.

Тяжкі порушення функції нирок.

Тяжкі порушення функції печінки, вроджена гіпербілірубінемія, алкоголізм, синдром Жильбера.

Захворювання крові, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, виражена анемія, лейкопенія, гіпокоагуляція.

Закритокутова глаукома.

Ризик затримки сечі у зв’язку із захворюваннями уретри та передміхурової залози, обструкція шийки сечового міхура.

Пілородуоденальний стеноз, непрохідність кишечнику.

Тяжкий перебіг гіпертонічної хвороби, захворювання коронарних артерій серця, аритмії.

Гіпертиреоз (також Мілістан Мультисимптомний, каплети, — цукровий діабет).

Епілепсія.

Пацієнтам із ризиком виникнення дихальної недостатності.

Не застосовувати разом з інгібіторами МАО та протягом 2 тиж після припинення застосування інгібіторів МАО, антидепресантів зі зворотним нейрональним захопленням серотоніну (флуоксетин, пароксетин).

Побічна дія

з боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірний висип, включаючи генералізований, плямисто-папульозний, еритематозний; кропив’янка, висип на слизових оболонках, гіперемія, шкірний свербіж, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, стійка медикаментозна еритема, судинний набряк, ексфоліативний дерматит, фоточутливість.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи алергічні реакції, анафілаксію, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк.

З боку травного тракту: диспептичні розлади, шлунково-кишкові розлади, нудота, блювання, біль в епігастрії, біль у животі, сухість у роті, діарея, гастрит, печія, запор, метеоризм.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових ферментів (трансаміназ, ЛФ, γ-глутамілтранспептидази), як правило, без розвитку жовтяниці, гіпербілірубінемія, гепатит, жовтяниця. При тривалому застосуванні, особливо у високих дозах, не виключені гепатотоксична дія, порушення функції печінки.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку метаболізму: підвищення апетиту, анорексія.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у серці), апластична анемія, гемолітична анемія; агранулоцитоз, тромбоцитопенія, лейкопенія, гематоми або кровотечі, патологічні зміни з боку крові.

З боку дихальної системи: фарингіт, риніт, бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП, закладеність носа, потовщення стінки бронхів внаслідок збільшення бронхіальної секреції.

З боку нервової системи: головний біль, можлива парадоксальна стимуляція ЦНС, збудження, седативний ефект, парестезія, судоми, рухові розлади, дисгевзія, непритомність, синкопе, тремор, порушення тонусу (дистонія), дискінезія, підвищена стомлюваність, сплутаність свідомості, тривожність, знервованість, тремор, дратівливість, безсоння, ейфорія, парестезія, невроз, неврит, судоми; сонливість, кома, зміни поведінки, порушення пам’яті, амнезія, порушення уваги.

З боку органа слуху та рівноваги: вертиго, запаморочення, порушення координації, дзвін у вухах, шум у вухах, гострий лабіринтит.

З боку сечовидільної системи: утруднення та затримка сечовипускання (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), дизурія, енурез.

З боку органа зору: порушення акомодації ока, нечіткість зору, зниження гостроти зору, мимовільні рухи очних яблук, затуманення, двоїння, підвищення внутрішньоочного тиску, мідріаз, світлобоязнь.

Психічні розлади: нервове збудження, збентеженість, дратівливість, тривожність, агресія, сплутаність свідомості, депресія, суїцидальні думки, галюцинації, безсоння, сонливість, нічні кошмари, нервовий тик.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, аритмія, відчуття прискореного серцебиття, коливання АТ, артеріальна гіпотензія.

З боку опорно-рухової та сполучної тканини: посмикування м’язів, м’язова слабкість.

Загальні розлади: астенія, підвищена втомлюваність, нездужання, набряк, відчуття стиснення в грудях.

Лабораторні дослідження: збільшення маси тіла.

З боку репродуктивної системи: порушення менструального циклу; імпотенція.

Інші: сухість слизових оболонок, підвищена пітливість, підвищена втомлюваність.

Натрію пропілпарабен та натрію метилпарабен, що входять до складу Мілістан Мультисимптомний, суспензія,, можуть спричиняти розвиток алергічних реакцій (можливо відстрочених).

Особливості застосування

не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Зберігати препарат поза полем зору та у недоступному для дітей місці.

Під час застосування препарату забороняється вживати алкоголь!

Пов’язані з парацетамолом. При захворюваннях печінки або нирок перед застосуванням препарату слід порадитися з лікарем.

Перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем, якщо пацієнт застосовує варфарин або подібні препарати, які мають антикоагулянтний ефект.

Слід враховувати, що у хворих на алкогольні нециротичні ураження печінки підвищується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу; препарат може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

Пацієнтам, які приймають анальгетики кожного дня при артритах легкої форми, необхідно проконсультуватися з лікарем.

У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене чи утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів.

З обережністю призначати препарат пацієнтам літнього віку, пацієнтам, у яких існує ризик виникнення судомних нападів, пацієнтам з БА, персистуючим чи хронічним кашлем, який виникає внаслідок куріння, астми чи емфіземи легень, коли кашель супроводжується надмірною секрецією.

Не перевищувати зазначених доз.

Не приймати препарат одночасно з іншими засобами, що містять парацетамол.

Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.

Якщо головний біль стає постійним, слід звернутися до лікаря.

При тривалому застосуванні необхідно контролювати функцію печінки, нирок, стан кровотворної системи. Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.

Якщо захворювання викликане бактеріальною інфекцією, рекомендується паралельне лікування антибіотиками.

Якщо під час застосування препарату Мілістан Мультисимптомний виникає гемоліз еритроцитів чи медикаментозна гемолітична анемія, препарат слід негайно відмінити.

При виникненні шкірного висипу застосування препарату слід припинити.

Пов’язані із цетиризину гідрохлоридом. При прийомі у терапевтичних дозах не виявлено клінічно значущих взаємодій з алкоголем (при рівнях алкоголю у крові 0,5 г/л). Проте рекомендується уникати одночасного застосування препарату з алкоголем. Рекомендується з обережністю призначати препарат пацієнтам з епілепсією та пацієнтам з ризиком виникнення судом,

З обережністю застосовувати у пацієнтів, схильним до затримки сечі (пошкодження хребта, гіперплазія передміхурової залози), тому що цетиризин може підвищити ризик розвитку затримки сечі.

Антигістамінні препарати пригнічують шкірну алергічну пробу, тому перед її проведенням прийом препарату необхідно припинити за 3 дні до дослідження (період виведення).

Пов’язані із хлорфеніраміну малеатом. Хлорфенірамін, як і інші препарати, що виявляють антихолінергічні ефекти, слід з обережністю застосовувати при епілепсії, високому внутрішньоочному тиску, включаючи глаукому, гіпертрофії передміхурової залози, тяжкій АГ або серцево-судинних захворюваннях, бронхіті, бронхоектазах або БА; печінковій недостатності та нирковій недостатності. У дітей та пацієнтів літнього віку на фоні терапії хлорфеніраміном частіше можуть виникати побічні реакції з боку нервової системи, такі як антихолінергічні ефекти та парадоксальне збудження (підвищення енергійності, неспокій, нервозність).

Антихолінергічні властивості хлорфеніраміну можуть викликати сонливість, запаморочення, помутніння зору і порушення психомоторних реакцій у деяких пацієнтів, які можуть серйозно вплинути на здатність керувати транспортними засобами і механізмами.

Слід уникати одночасного застосування хлорфеніраміну з алкоголем, оскільки вплив останнього посилюється.

Не слід застосовувати хлорфенірамін з іншими антигістамінними препаратами.

Пов’язані із декстрометорфану гідробромідом. Пацієнтам із хронічним кашлем, спричиненим палінням або БА, чи кашлем внаслідок гострого нападу БА, перед застосуванням декстрометорфану гідрохлориду слід проконсультуватися із лікарем. Також необхідна консультація лікаря перед застосуванням препарату у пацієнтів, у яких кашель супроводжується надмірним виділенням мокротиння.

Якщо кашель триває більше 7 днів або супроводжується лихоманкою, висипом чи головним болем, необхідно належним чином обстежити пацієнта для виявлення причинного захворювання.

Існують повідомлення про випадки зловживання декстрометорфаном гідробромідом. Це необхідно враховувати при призначенні препарату підліткам та особам молодого віку, а також пацієнтам із обтяженим анамнезом щодо зловживання наркотиками або психотропними речовинами.

Декстрометорфан метаболізується в печінці цитохромом P450 2D6. Активність цього ферменту обумовлена генетично. Близько 10% населення в цілому є повільними метаболізаторами ферменту CYP 2D6. У таких осіб, а також у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами CYP 2D6, можуть виникати ознаки передозування та/або тривалого впливу декстрометорфану. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів, які є повільними метаболізаторами CYP 2D6 або використовують інгібітори CYP 2D6.

Допоміжні речовини. Мілістан Мультисимптомний, каплети, містить метилпарабен (Е218) та пропілпарабен (Е216), Мілістан Мультисимптомний, суспензія, містить натрію метилпарабен (Е219), барвник кармоїзин (Е122), натрію пропілпарабен (Е 217), які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).

Мілістан Мультисимптомний, суспензія, містить аспартам (Е951), який становить небезпеку для хворих на фенілкетонурію.

З обережністю застосовувати Мілістан Мультисимптомний, суспензія, хворим на цукровий діабет, тому що препарат містить цукрозу. Не застосовувати Мілістан Мультисимптомний, суспензія, у пацієнтів із непереносимістю фруктози, глюкози-сахарози, сахарози-ізомальтози.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Не слід застосовувати препарат у період вагітності.

Годування грудьми. Бажано утриматися від застосування препарату у період годування грудьми або слід вирішити питання про припинення годування грудьми, якщо виникла необхідність у застосуванні препарату.

Дані щодо парацетамолу. Стандартних досліджень із використанням прийнятих на даний час стандартів оцінки репродуктивної та онтогенетичної токсичності немає.

Велика кількість даних про вагітних не вказує ні на мальформативну, ні на фето-/неонатальну токсичність. Епідеміологічні дослідження розвитку нервової системи у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу парацетамолу, не дають переконливих результатів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. У разі виникнення неврологічних розладів (сонливість, запаморочення, порушення зору) необхідно утриматися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.

Діти. Мілістан Мультисимптомний, каплети, протипоказаний дітям віком до 12 років. Мілістан Мультисимптомний, суспензія, застосовувати у дітей віком від 4 років.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

слід уникати одночасного застосування препарату з іншими лікарськими засобами, що містять парацетамол або інші діючі речовини, які входять до складу препарату Мілістан Мультисимптомний.

Особливості взаємодії препарату зумовлені властивостями його складових.

Парацетамол. Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні метоклопраміду та домперидону і зменшуватися при застосуванні колестираміну.

Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів із підвищенням ризику кровотечі може бути посилений при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу. Періодичний прийом не має значного ефекту.

Барбітурати знижують жарознижувальний ефект парацетамолу.

Протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), рифампіцин, ізоніазид та алкоголь, які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепатотоксичні метаболіти.

Не застосовувати одночасно з алкоголем.

При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами підвищується токсичний вплив препаратів на печінку.

Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому.

Парацетамол знижує ефективність діуретиків.

Кофеїн може потенціювати знеболювальну дію парацетамолу.

Цетиризину гідрохлорид. Дослідження фармакокінетичної взаємодії проводилися для цетиризину та псевдоефедрину, циметидину, кетоконазолу, еритроміцину, азитроміцину; фармакокінетичних взаємодій не виявлено. У дослідженні багаторазового застосування теофіліну (400 мг 1 раз на добу) та цетиризину відмічали незначне (16%) зниження кліренсу цетиризину, у той час як диспозиція теофіліну не підвищувалася при одночасному прийомі цетиризину. У дослідженнях застосування цетиризину з циметидином, гліпізидом, діазепамом та псевдоефедрином не виявлено доказів побічних фармакодинамічних взаємодій. У дослідженнях застосування цетиризину з азитроміцином, еритроміцином, кетоконазолом, теофіліном та псевдоефедрином не виявлено доказів побічних клінічних взаємодій.

Окрім того, одночасне застосування цетиризину з макролідами або кетоконазолом ніколи не призводило до клінічно значущих змін на ЕКГ. У дослідженні багаторазового застосування ритонавіру (600 мг 2 рази на добу) та цетиризину (10 мг/добу) тривалість експозиції до цетиризину збільшилася приблизно на 40%, у той час як диспозиція ритонавіру дещо порушувалася (–11%) при одночасному прийомі цетиризину.

Немає даних щодо посилення ефекту седативних засобів при застосуванні цетиризину у терапевтичних дозах. Але слід уникати застосування седативних засобів під час прийому цетиризину.

Об’єм абсорбції цетиризину не знижується при прийомі їжі, хоча показник абсорбції знижується на 1 год.

Одночасний прийом препарату з алкоголем або іншими засобами, що пригнічують ЦНС, може спричинити додаткове погіршення уваги та порушення працездатності, хоча цетиризин не потенціює ефект алкоголю (при рівнях алкоголю у крові 0,5 г/л).

Хлорфеніраміну малеат. Хлорфеніраміну малеат посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, засобів, що пригнічують ЦНС (транквілізатори, барбітурати), протипаркінсонічних препаратів.

Одночасне застосування зі снодійними засобами, барбітуратами, заспокійливими засобами, нейролептиками, транквілізаторами, анестетиками, наркотичними анальгетиками, алкоголем посилює дію хлорфеніраміну малеату, що може спричинити симптоми передозування.

Хлорфенірамін пригнічує метаболізм фенітоїну і може призвести до токсичності фенітоїну.

Протипоказаний з інгібіторами МАО.

Інгібітори МАО, включаючи фуразолідон (антибактеріальний препарат) і прокарбазин (протипухлинний препарат): одночасний прийом не рекомендований, оскільки можуть подовжитися й посилитися антихолінергічна дія та пригнічення ЦНС, притаманне антигістамінним препаратам.

Трициклічні антидепресанти або мапротилін (чотирициклічний антидепресант) та інші препарати антихолінергічної дії: може посилитися антихолінергічна дія цих препаратів чи таких антигістамінних засобів, як хлорфенірамін. У разі виникнення побічних ефектів з боку ШКТ пацієнти повинні якомога раніше звернутися до лікаря, оскільки це може призвести до паралітичної непрохідності кишечнику.

Ототоксичні препарати можуть замаскувати такі симптоми ототоксичності, як дзвін у вухах, запаморочення й непритомність.

Фотосенсибілізувальні препарати можуть спричинити появу додаткової фотосенсибілізувальної дії.

Препарат не слід застосовувати одночасно з протикашльовими засобами, що пригнічують кашльовий рефлекс (наприклад з кодеїном), особливо перед сном. Таке комбіноване застосування препаратів утруднює відхаркування.

Декстрометорфану гідробромід. Декстрометорфан метаболізується за участю ферментів CYP 2D6 і має виражений пресистемний метаболізм. Одночасне застосування з інгібіторами ферментів CYP 2D6 може підвищити концентрацію декстрометорфану в організмі до рівня, що в кілька разів перевищує норму. Це підвищує ризик токсичного впливу декстрометорфану на пацієнта (збудження, сплутаність свідомості, тремор, безсоння, діарея та дихальна недостатність) і ризик розвитку серотонінового синдрому. Сильнодіючими інгібіторами ферментів CYP 2D6 є флуоксетин, пароксетин, хінідин та тербінафін. При одночасному застосуванні з хінідином концентрація декстрометорфану в плазмі крові зростає в 20 разів, що підсилює побічні реакції препарату з боку ЦНС. Аміодарон, флекаїнід та пропафенон, сертралін, бупропіон, метадон, цинакальцет, галоперидол, перфеназин і тіоридазин також чинять подібний вплив на метаболізм декстрометорфану. За необхідності одночасного застосування інгібіторів CYP 2D6 та декстрометорфану слід стежити за станом пацієнта, оскільки може виникнути потреба у корекції дози декстрометорфану.

Застосування лікарського засобу одночасно з інгібіторами МАО, препаратами для лікування хвороби Паркінсона, специфічними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та іншими антидепресантами призводить до посилення ефекту останніх. Одночасне застосування препарату зі вказаними лікарськими засобами протипоказано.

Застосування лікарського засобу одночасно з аміодароном, хінідином призводить до підвищення плазмових концентрацій декстрометорфану.

Алкоголь може посилити побічні реакції декстрометорфану.

Передозування

симптоми. Ознаки і симптоми передозування окремих компонентів препарату Мілістан Мультисимптомний можна розподілити таким чином.

Пов’язані із парацетамолом. Явища передозування зазвичай виникають при застосуванні парацетамолу, який є діючою речовиною лікарського засобу Мілістан Мультисимптомний, у дорослих — у разовій дозі 10 г і більше, у дітей — у разовій дозі 150 мг/кг маси тіла і більше. Також передозування може статися, якщо лікарський засіб Мілістан Мультисимптомний використовувати у рекомендованих чи підвищених дозах, але з частотою більше, ніж 4 рази на добу.

У пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбітону, фенітоїну, примідону, рифампіцину, звіробою або інших препаратів, що індукують печінкові ферменти; зловживання алкоголем; недостатність глутатіонової системи, наприклад розлади травлення, ВІЛ-інфекція, голодування, муковісцидоз, кахексія) прийом 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки.

Симптомами передозування можуть бути блідість, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, нудота, блювання, анорексія, абдомінальний біль, діарея, атонія кишечнику, підвищення рівня трансаміназ, білірубіну, азотемія, порушення метаболізму глюкози та альбумінів, метаболічний ацидоз, олігурія, печінкова недостатність (може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та мати летальний наслідок), гепатонекроз, можлива гостра ниркова недостатність із гострим некрозом канальців, що може проявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією; ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз; затримка сечовипускання, серцева аритмія, тахікардія, тахіпное, панкреатит, запаморочення, головний біль, підвищення температури тіла, порушення сну, сонливість, тремор, психомоторне збудження, гіперактивність, дратівливість, психічні розлади, нечіткість зору, ністагм, порушення орієнтації; висип, свербіж, уртикарний висип, ушкодження слизової оболонки ротової порожнини, сплутаність свідомості, підвищена втомлюваність, нездужання, мідріаз, неспокій, фотофобія, седативний ефект, ступор, пригнічення ЦНС, що супроводжується розладами дихання та порушеннями роботи серцево-судинної системи (зниження частоти пульсу, зниження АТ аж до судинної недостатності), диплопія, атаксія, судоми.

При тривалому застосуванні препарату у високих дозах з боку органів кровотворення можуть розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, погіршується згортальна активність крові, що може супроводжуватися кровотечами, зокрема з боку травного тракту.

Пов’язані із цетиризину гідрохлоридом. Передозування цетиризину головним чином пов’язане із впливом на ЦНС або ефектами, що можуть вказувати на антихолінергічну дію. Побічні ефекти, про які повідомлялося після прийому дози, яка перевищувала щонайменше у 5 разів рекомендовану добову дозу, включають сплутаність свідомості, діарею, запаморочення, втомлюваність, головний біль, нездужання, мідріаз, свербіж, неспокій, седативний ефект, сонливість, ступор, тахікардію, тремор та затримку сечовипускання.

Пов’язані із хлорфеніраміну малеатом. Передбачувана летальна доза хлорфеніраміну становить 25–50 мг/кг маси тіла. При передозуванні стан може варіювати від пригніченого до збудженого (неспокій та судоми). Можуть відмічати атропіноподібні симптоми, включаючи мідріаз, фотофобію, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, атонію кишечнику; пригнічення ЦНС супроводжується розладами дихання та порушеннями роботи серцево-судинної системи.

Пов’язані із декстрометорфану гідробромідом. Симптоми передозування декстрометорфану гідроброміду: нудота і блювання, пригнічення ЦНС, запаморочення, дизартрія, атаксія, нечіткість зору, міоклонус, ністагм, сонливість, тремор, збудження, гіперактивність, сплутаність свідомості, психотичні розлади (психоз) і пригнічення дихання.

Лікування. При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або не відображати тяжкості передозування або ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза препарату була прийнята у межах 1 год. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 год після прийому препарату, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 год після прийому.

Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту слід ввести в/в N-ацетилцистеїн згідно з чинними рекомендаціями. При відсутності блювання може бути застосований перорально метіонін як відповідна альтернатива у віддалених районах поза лікарнею. Крім вищезазначеного, рекомендується проводити симптоматичну або підтримувальну терапію. Гемодіаліз неефективний.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.

Актуальна інформація

Загальна інформація

Мілістан мультисимптомний (Milistan multisymptomic) — комбінований препарат, до складу якого входять парацетамол, цетиризину гідрохлорид, хлорфеніраміну малеат і декстрометорфану гідробромід. З огляду на протикашльову, антигістамінну, анальгезивну, жарознижувальну, протизапальну дію компонентів препарату Мілістан мультисимптомний, його рекомендують застосовувати при гострих респіраторних вірусних інфекціях (ГРВІ), зокрема при гострому риніті, фарингіті і трахеобронхіті як симптоматичну терапію. Препарат дозволяє справлятися з дратівливим сухим кашлем, сльозотечею, нежитем, закладеністю носа, а також з такими загальними симптомами, як головний, м’язовий і суглобовий біль, підвищення температури тіла, алергічні прояви захворювання.

Дорослим і дітям віком старше 12 років призначають Мілістан мультисимптомний по 1 каплеті 1 раз на добу не більше 7 діб, дітям без консультації лікаря — 3 доби. Дітям віком 4–6 років даний препарат призначають у формі суспензії по 1 мірній ложці двічі на добу. Цю ж лікарську форму можна призначати дорослим і дітям віком старше 6 років по 2 мірних ложки двічі на добу (інструкція МОЗ України).

Характеристика складових препарату. Дослідження

Парацетамол

Парацетамол — один із найпопулярніших і найбільш часто застосовуваних анальгетичних і антипіретичних препаратів у світі, що відпускаються без рецепта, у складі як моно-, так і багатокомпонентних лікарських засобів. Це препарат вибору у пацієнтів з протипоказаннями до застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП): з бронхіальною астмою, виразкою шлунка, гемофілією, саліцилатсенсибілізацією, дітей віком до 12 років, у період вагітності або годування грудьми. Рекомендується як перша лінія лікування болю, пов’язаного з остеоартрозом. Механізм дії препарату складний і включає ефекти як антиноцицептивних, так і периферичних (ЦОГ-інгібування) і центральних (ЦОГ, серотонінергічний низхідний нейрональний шлях, L-аргінін/NO-шлях, канабіноїдна система) процесів антиноцицепції й окиснювально-відновного механізму. Парацетамол добре переноситься і викликає мало побічних ефектів з боку ШКТ, проте з кожним роком у всьому світі постійно збільшується кількість зареєстрованих випадків парацетамол-індукованої інтоксикації печінки. З огляду на зростаючу проблему безпеки парацетамолу, сьогодні багато хто ставить під сумнів обґрунтованість продажу препарату без рецепта.

Офіційна назва хімічної речовини парацетамолу, N-ацетил-пара-амінофенол, вперше з’явилася на фармацевтичному ринку в 1955 р., його попередником прийнято вважати фенацетин, що з’явився у продажу в 1887 р.

Хоча парацетамол відкритий багато років назад і широко застосовується в медичній практиці понад півстоліття, механізм його дії досі остаточно не вивчений. Він має знеболювальні й жарознижувальні властивості, подібні до НПЗП; протизапальна активність слабко виражена. При застосуванні в рекомендованих дозах він не викликає типових для НПЗП шлунково-кишкових побічних ефектів. У той час як традиційні НПЗП і селективні інгібітори ЦОГ-2 пригнічують циклооксигеназу (PGHS — prostaglandin-H-synthase), конкуруючи з арахідоновою кислотою за активну частину ферменту, парацетамол, ймовірно, діє як фактор відновлення катіонного радикала ферилу протопорфірину IX (Fe4+ = OPP+) у пероксидазній частині PGHS ферменту (COX2 inhibitors inhibit cyclooxygenase). Graham G.G., Scott K.F. (2003) припустили, що парацетамол повинен бути віднесений до групи так званих нетипових НПЗП, які визначаються як чутливі до перекису анальгетики та жарознижувальні препарати (PSAAD — peroxide sensitive analgesic and antipyretic drugs) (Jóźwiak-Bebenista M., Nowak J.Z., 2014).

До позитивних властивостей парацетамолу відносять широкий спектр терапевтичного застосування, хорошу вивченість, високу толерантність пацієнта і біодоступність при пероральному застосуванні (T½ становить 2 год), швидке виведення, низький ступінь взаємодії з іншими речовинами, низьку нефро- та гастротоксичність, низьку токсичність у дітей, а також рідкісні побічні ефекти (здебільшого шкірні алергічні реакції).

Однак деяких лікарів насторожують токсичні властивості метаболіту парацетамолу N-acetyl-p-benzoquinone imine, гепатотоксичність, що виявляється підвищенням амінотрансферазної активності при застосуванні в терапевтичних дозах; гострою печінковою недостатністю при 2-разовому підвищенні терапевтичної дози; пошкодженням печінки при попередньому зловживанні алкоголем. Одночасне застосування парацетамолу з НПЗП зумовлює більш інтенсивне пошкодження слизової оболонки ШКТ (з утворенням виразок). Тривале застосування парацетамолу асоційоване з порушенням функції нирок, підвищенням артеріального тиску, а також підвищенням ризику розвитку інфаркту міокарда. Медикаментозне лікування парацетамолом у період вагітності асоційоване з порушенням розвитку нервової системи й поведінки в майбутніх дітей, таким як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, а також підвищенням ризику задишки й захворюваності на бронхіальну астму. У той час як у ході попередніх епідеміологічних досліджень припускали, що парацетамол може підвищувати ризик загострень, клінічне дослідження чітко продемонструвало, що застосування парацетамолу в порівнянні з ібупрофеном не підвищує ризику загострення легкої форми бронхіальної астми серед дітей дошкільного віку.

Безпечна доза парацетамолу становить 4 г/добу (Jóźwiak-Bebenista M., Nowak J.Z., 2014; Tiegs G., 2014; Beigelman A., Bacharier L.B., 2017).

Сьогодні парацетамол рекомендований Європейською асоціацією клінічної мікробіології та інфекційних захворювань (The European Society for Clinical Microbiology and Infectious Diseases) як знеболювальний засіб при болю в горлі (ESCMID Sore Throat Guideline Group et al., 2012). Препарат також ефективний у дітей при фарингітах, викликаних β-гемолітичним стрептококом, що дозволило йому увійти до методичних рекомендацій Італійського національного інституту методичних рекомендацій по здоров’ю (Italian National Institute of Health guidelines) (Chiappini E., 2012).

Згідно з даними дослідження, проведеного серед фармацевтів Бангладеш, парацетамол є одним із найпоширеніших рекомендованих безрецептурних препаратів (близько 76% звернень стосувалися саме його), на 2-му місці (69%) — антигістамінні лікарські засоби (Chowdhury F. et al., 2017).

Цетиризину гідрохлорид

Цетиризин, карбоксильований метаболіт гідроксизину, є специфічним антагоністом Н1-рецептора гістаміну тривалої дії. Він має виражені протиалергічні властивості й пригнічує хемотаксис еозинофілів під час алергічної відповіді. Результати клінічних досліджень показують, що цетиризин є ефективним і добре переноситься при лікуванні сезонного/багаторічного алергічного риніту і хронічної ідіопатичної кропив’янки у дорослих, а також сезонного/багаторічного алергічного риніту у дітей. Цетиризин у дозі 10 мг/добу, очевидно, настільки ж ефективний, як і звичайні дози інших відомих антигістамінних препаратів, таких як астемізол, гідроксизин, кетотифен, лоратадин або терфенадин, для полегшення симптомів цих захворювань і пов’язаний зі значно нижчою частотою седації, ніж гідроксизин. Однак при суб’єктивній оцінці седативного ефекту в деяких клінічних дослідженнях цетиризин був більш седативним, ніж плацебо, лоратадин або терфенадин. Ця різниця не виявлена в декількох інших подвійних сліпих дослідженнях. Навпаки, при об’єктивній оцінці у фармакодинамічних порівняннях цетиризин рідко чинив більшу седативну дію, ніж плацебо або інші антагоністи Н1-рецептора гістаміну другого покоління (Spencer C.M. et al., 1993).

Для цетиризину характерні тривалий терапевтичний ефект зі швидким початком дії й відсутність в терапевтичних дозах властивої багатьом антигістамінним препаратам седації, препарат не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Тривале застосування препарату не супроводжується звиканням, цетиризин не викликає розвитку тахіфілаксії (Кондюріна Є.Г. та співавт., 2013).

Діти. У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 71 медичного центру була продемонстрована ефективність прийому 10 мг цетиризину у дітей віком 6–12 років із сезонними алергічними ринітами (Nayak A.S. et al., 2017). Препарат здатний знижувати експресію внутрішньоклітинних молекул адгезії, тим самим зменшуючи вираженість місцевого запалення (Canonica G.W., Ciprandi G., 1999).

Хлорфеніраміну малеат

Хлорфеніраміну малеат — це синтетична похідна алкіламінів, що застосовується при алергічних реакціях, сінній лихоманці, риніті, кропив’янці та бронхіальній астмі, антигістамінний хлорфеніраміну малеат діє як конкурентний антагоніст Н1-рецептора гістаміну, а також проявляє антихолінергічний і легкий седативний ефекти. Неселективність дії хлорфеніраміну обумовлює розвиток більшої кількості побічних ефектів при застосуванні препарату, зокрема побічних ефектів з боку серцево-судинної та нервової системи. Згідно з експериментальними даними надмірне застосування хлорфеніраміну може призвести до розвитку деменції або хвороби Альцгеймера через його антихолінергічну дію.

Незважаючи на те що FDA не забороняє застосування хлорфеніраміну в період вагітності, його застосування у вагітних усе ж можливе тільки після консультації з лікарем. Препарат проникає в грудне молоко і може викликати небажані наслідки у дітей. Також він впливає на процес лактації (уповільнює утворення грудного молока).

Був проведений аналіз специфічного впливу хлорфеніраміну на кашель при синдромі постназального затікання, подразнення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, що виникають при хронічному риніті і синуситі. У період з березня 2014 до червня 2016 р. 218 пацієнтів були госпіталізовані, їм призначали хлорфенірамін. Хворі були розділені на дві групи: ефективна група (114 випадків, 52,29%) — з кашлем і неефективна група (104 випадки, 47,71%) — без кашлю. У групах порівнювали ускладнення риніту або синуситу і зменшення вираженості клінічних симптомів хронічного риніту і синуситу після лікування. Імовірність риніту/синуситу становила 65,79% (75/114) в ефективній групі й 69,23% (72/104) у неефективній групі, між двома групами статистична різниця була відсутня. Як в ефективній, так і в неефективній групі симптоми, такі як стискання в грудях і задишка, дискомфорт у горлі, були дещо ослаблені, й ефективна група мала кращий показник зменшення вираженості симптомів, але між двома групами не було статистичної різниці (р>0,05). Крім того, не виявлено кореляції між зменшенням вираженості кашлю і симптомів риніту і синуситу в ефективній групі, у 21 випадку кашель повністю зник, тоді як частота повного зникнення інших симптомів становила лише 57,15% (12/21). Таким чином, хлорфенірамін деякою мірою ефективний при лікуванні кашлю, що виникає при хронічному риніті/синуситі, але при цьому не впливає на перебіг самого риніту/синуситу (Du F., 2018).

Однак застосування комбінації парацетамолу, хлорфенаміну і фенілефрину у 146 пацієнтів із симптомами тяжкої застуди (ГРВІ) віком 18–60 років (рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження) встановило ефективність комбінації (Picon P.D. et al., 2013).

Декстрометорфана гідрохлорид

Декстрометорфан є ізомером левометорфану, морфіноподібним антагоністом N-метил-d-аспартат-рецепторів головного мозку, не викликає опіатних ефектів. Найбільш часто є компонентом від кашлю в складі безрецептурних препаратів, що застосовуються при застуді й кашлі. Належить до групи препаратів морфіну з седативними, дисоціативними і стимулювальними властивостями (у більш низьких дозах). Декстрометорфан уперше з’явився на ринку США в 1960 р. Декстрометорфан головним чином застосовується як лікарський засіб від кашлю для тимчасового його полегшення, викликаного незначним роздратуванням горла і бронхів (наприклад, що зазвичай супроводжує грип і застуду), а також кашлю, який виникає в результаті подразнення вдихуваних частинок.

Рекомендована доза декстрометорфану становить 0,5 мг/кг маси тіла до 30 мг 3–4 р/добу.

Несприятливі ефекти від супресора кашлю рідкісні. Найчастіше можуть виникати нудота, дискомфорт з боку ШКТ, сонливість, запаморочення. У результаті дослідження було встановлено, що при застосуванні препарату у високих дозах (понад 4 мг/кг) до 64% пацієнтів відчували ейфорію, а у кількох спостерігалися різні побічні ефекти з боку ЦНС, такі як зорові галюцинації й маревні переслідування. Найбільш частими побічними ефектами в цьому дослідженні були відчуття емоційно піднесеного настрою (20%), нудота і блювання (17%), ністагм (15%) і запаморочення (15%) (SaeRam Oh et al., 2019).

Дослідження комбінованих препаратів

У 2012 р. A.I. De Sutter зі співавторами оцінили ефективність комбінацій антигістаміновий + протинабряковий лікарський засіб + анальгетик для скорочення тривалості й зменшення вираженості симптомів застуди у дорослих і дітей. Сюди увійшло 27 досліджень (5117 учасників із застудою (ГРВІ)). У 14 дослідженнях вивчалися комбінації антигістаміновий + протинабряковий лікарський засіб; 2 — антигістаміновий + анальгетичний лікарський засіб; 6 — анальгетичний + протинабряковий лікарський засіб; і 5 — антигістаміновий лікарський засіб + анальгетик + протинабряковий лікарський засіб. У 21 дослідженні як контроль використовували плацебо і в 6 — активну речовину. У результаті встановлено, що комбінації антигістаміновий препарат + анальгетик + протинабряковий препарат позитивно впливали на дорослих і дітей старшого віку при ГРВІ. Однак переваги даної комбінації повинні бути зіставлені з можливим ризиком розвитку побічних реакцій. Доказів ефективності даної комбінації для дітей молодшого віку не зафіксовано (De Sutter A.I. et al., 2012).

Таким чином, Мілістан мультисимптомний можна застосовувати для симптоматичного лікування грипу та інших респіраторних вірусних інфекцій, що супроводжуються підвищенням температури тіла, симптомами загальної слабкості, алергічними проявами, кашлем та ін.

Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

Діагнози, при яких застосовують МІЛІСТАН МУЛЬТИСИМПТОМНИЙ

Аденовірусна інфекція МКХ B34.0
Гостра респіраторна інфекція нижніх дихальних шляхів МКХ J22
Гострий ларингіт МКХ J04.0
Захворювання носа МКХ J01.9
Катаральний риніт МКХ J00
geoapteka.ua
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko