ГЛІАНОВ^® (GLIANOV)

діюча речовина: глімепірид;

1 таблетка містить глімепіриду 1 мг або 2 мг, або 3 мг, або 4 мг;

допоміжні речовини:

1 таблетка по 1 мг: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію лаурилсульфат, заліза оксид червоний (Е 172), магнію стеарат;

1 таблетка по 2 мг: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію лаурилсульфат, індиготин (Е 132), заліза оксид жовтий (Е 172), магнію стеарат;

1 таблетка по 3 мг: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію лаурилсульфат, заліза оксид жовтий (Е 172), магнію стеарат;

1 таблетка по 4 мг: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію лаурилсульфат, індиготин (Е 132), магнію стеарат.

Таблетки.

Гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Сульфонаміди, похідні сечовини. 

Інсуліннезалежний цукровий діабет II типу у дорослих, коли неможливо адекватно контролювати рівень глюкози в крові за допомогою дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла.

Інсулінозалежний діабет I типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома, тяжкі функціональні ниркові або печінкові розлади.

Підвищена чутливість до глімепіриду або до будь-якого з компонентів препарату.

Підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини чи до інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).

Успішне лікування діабету залежить від дотримання пацієнтом відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Недотримання хворим дієти не може бути компенсоване застосуванням таблеток чи інсуліну. Препарат застосовують дорослим.

Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Початкова доза Гліанову® становить 1 мг (1/2 таблетки по 2 мг) на добу. Якщо така доза дозволяє досягти контрольованості захворювання, її слід застосовувати для підтримуючої терапії.

Слід вживати таблетки з відповідним вмістом діючої речовини.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозування потрібно збільшувати до 2, 3 чи 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами в 1–2 тижні).

Доза, більша за 4 мг на добу, дає кращі результати тільки в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза — 6 мг Гліанову® на добу.

Гліанов® за необхідністю можна застосовувати в комбінованій терапії з метформіном. Дотримуючись попереднього дозування метформіну, прийом препарату слід розпочати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Якщо максимальна добова доза Гліанову® не забезпечує достатнього глікемічного контролю, у разі необхідності може бути розпочата супутня терапія інсуліном. Дотримуючись попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід розпочати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Зазвичай одна доза Гліанову® на добу є достатньою. Її рекомендується приймати незадовго до чи під час ситного сніданку або — якщо сніданку немає — незадовго перед або під час першого основного приймання їжі. Помилки у застосуванні препарату, наприклад забули прийняти чергову дозу, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому більш високої дози. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запивати рідиною.

Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція на застосування препарату у дозі 1 мг на добу, це означає, що хвороба може бути контрольована тільки за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контрольованості діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба у глімепіриді може зменшуватися. З метою уникнення гіпоглікемії слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність у перегляді дозування також може виникнути, якщо у пацієнта змінюється вага тіла чи спосіб життя або діють інші чинники, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії.

Перехід від пероральних гіпоглікемічних агентів на Гліанов®.

Від інших пероральних гіпоглікемічних агентів зазвичай можна здійснити перехід на Гліанов®. Під час такого переходу слід враховувати силу та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має довгий період напіввиведення (наприклад хлорпропамід), перед початком застосування Гліанова® рекомендується почекати кілька днів. Це дозволить зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій унаслідок адитивної дії двох агентів.

Рекомендована початкова доза — 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, дозу можна поетапно збільшити з урахуванням реакції на препарат.

Перехід від інсуліну на Гліанов®.

У виняткових випадках хворим на діабет ІІ типу, які отримують інсулін, може бути показана заміна його на Гліанов®. Такий перехід слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: тромбоцитопенія від середнього до тяжкого ступеня, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, еритропенія, гемолітична анемія та панцитопенія, які зазвичай зникають після припинення прийому препарату.

Порушення з боку імунної системи.

Дуже рідко: алергічний васкуліт, легкі реакції гіперчутливості, які можуть розвиватися до серйозних форм із розвитком диспное, зниженням артеріального тиску, іноді — шоком.

Невідомо: можлива перехресна алергія з сульфонілсечовиною, сульфонамідами або спорідненими сполуками.

Порушення обміну речовин, метаболізму.

Рідко: гіпоглікемічні реакції, що виникають здебільшого одразу, можуть набувати тяжких форм та не завжди легко піддаються корекції. Виникнення цих реакцій залежить, як і під час інших видів гіпоглікемічної терапії, від суб'єктивних чинників, таких як особливості харчування та дозування.

Порушення з боку органів зору.

Через зміни рівня глюкози в крові можуть виникати тимчасові порушення зору, особливо на початку лікування.

Шлунково-кишкові розлади.

Дуже рідко: нудота, блювання, діарея, відчуття тяжкості та дискомфорту у животі, біль у животі, які рідко можуть потребувати припинення терапії.

Розлади гепатобіліарної системи.

Може спостерігатися підвищення рівнів ферментів печінки.

Дуже рідко: порушення функції печінки (наприклад застій жовчі та жовтяниця), гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини.

Реакції гіперчутливості — свербіж, висип та кропивниця.

Дуже рідко: підвищена чутливість шкіри до світла.

Результати аналізів.

Дуже рідко: зниження кількості натрію в сироватці крові.

Може призводити до гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 годин і після першого полегшення може з'являтися повторно. Симптоми можуть проявитися через 24 години після всмоктування препарату. Як правило, для таких хворих рекомендується спостереження у клініці. Можуть виникати нудота, блювання та біль у надчеревній ділянці. Гіпоглікемія часто може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як неспокій, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування полягає, у першу чергу, у перешкоджанні абсорбції препарату. Для цього необхідно викликати блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та сульфатом натрію (проносне). Якщо прийнято велику кількість глімепіриду, показане промивання шлунка, після чого — застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділення реанімації. Якомога швидше слід розпочати введення глюкози: при необхідності — спочатку одноразова внутрішньовенна ін'єкція 50 мл 50% розчину, а потім — 10% розчину, постійно контролюючи рівень глюкози в крові. Подальше лікування — симптоматичне.

Надаючи допомогу при гіпоглікемії, особливо маленьким дітям, які випадково прийняли Гліанов®, дозу глюкози, яка вводиться, слід уважно контролювати, щоб уникнути можливого розвитку небезпечної гіперглікемії. Важливо постійно спостерігати за рівнем глюкози в крові.

Одночасне застосування Гліанову® з певними лікарськими засобами може спричиняти як послаблення, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду. Тому інші препарати слід приймати тільки за згодою (або призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P450 2C9 (CYP2C9). Відомо, що внаслідок одночасного застосування індукторів (наприклад рифампіцину) або інгібіторів CYP2C9 (наприклад флуконазолу) цей метаболізм може змінюватися. Результати дослідження взаємодії іn vivo показали, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2C9, збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі. Потенціація ефекту зниження рівня глюкози в крові, а, отже, в деяких випадках і гіпоглікемія, може виникати при одночасному прийманні з глімепіридом таких препаратів як: фенілбутазон, азапропазон та оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні преперати, деякі сульфонаміди тривалої дії, метформін, тетрацикліни, саліцилати та паpа-аміносаліцилова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики, кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, кумаринові антикоагулянти, міконазол, фенфлурамін, дизопірамід, пентоксифілін (високі дози парентерально), фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, аллопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди. Послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові та, відповідно, збільшення цього рівня може відбуватися, коли хворий одночасно приймає такі ліки: естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидові діуретини; препарати, які стимулюють функцію щитовидної залози, глюкокортикоїди; похідні фенотіазину, хлорпромазин; адреналін та симпатоміметики; нікотинова кислота (високі дози) та її похідні; проносні засоби (довготривале застосування); фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та ріфампіцин, ацетозоламід.

Антагоністи Н₂-рецепторів, бета-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціації, так і до послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові.

Під впливом симпатолітиків, таких як бета-блокатори, клонідин, гуанетидін та резерпін, прояви адренергічної зворотної регуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати. Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду у непередбачуваний спосіб.

Глімепірид здатен як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Фармакодинаміка.

Глімепірид — пероральний гіпоглікемізуючий препарат, похідне сульфонілсечовини. Вплив глімепіриду реалізується шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Як і інші похідні сульфонілсечовини, він підвищує реактивність бета-клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім того, глімепірид так само, як і інші похідні сульфонілсечовини, ймовірно, чинить виражену екстрапанкреатичну дію.

Вивільнення інсуліну. Сульфонілсечовина регулює секрецію інсуліну, закриваючи АТФ-чутливі калієві канали на мембрані бета-клітини. Таке закриття призводить до деполяризації клітинної мембрани, внаслідок чого відкриваються кальцієві канали і до клітини входить велика кількість кальцію. Це стимулює вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид із високою спорідненістю приєднується до білка на мембрані бета-клітин, зв'язаного з АТФ-чутливим калієвим каналом, але не в тому місці, до якого зазвичай приєднується сульфонілсечовина.

Екстрапанкреатична активність. Екстрапанкреатична дія полягає, зокрема, у підвищенні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшенні захоплення інсуліну печінкою. Перенесення глюкози з крові до периферичних м'язової та жирової тканин відбувається через спеціальні транспортні протеїни, локалізовані на клітинній мембрані. Саме транспорт глюкози до цих тканин є етапом, який лімітує швидкість засвоєння глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних переносників глюкози на плазматичній мембрані м'язових та жирових клітин, стимулюючи тим самим захоплення глюкози. Глімепірид підвищує активність фосфоліпази С, специфічної для глікозил-фосфатидилінозитолу. З цим може бути пов'язане посилення ліпогенезу та глікогенезу, яке спостерігається в ізольованих жирових і м'язових клітинах під його дією. Глімепірид перешкоджає утворенню глюкози в печінці, збільшуючи внутрішньоклітинну концентрацію фруктозо-2,6-дифосфату, який, у свою чергу, інгібує глюконеогенез.

Загальні відомості. Для здорових людей мінімальна ефективна пероральна доза становить 0,6 мг. Дія глімепіриду є дозозалежною та відтворюваною. Фізіологічна відповідь на інтенсивне фізичне навантаження, яка полягає у зменшенні секреції інсуліну, зберігається й після застосування глімепіриду. Істотної різниці у дії препарату, прийнятого за 30 хв до або безпосередньо перед їдою, не спостерігалося. У хворих на діабет однократна добова доза може забезпечувати хороший метаболічний контроль протягом 24 годин. Хоча гідроксипохідне (метаболіт глімепіриду) спричиняє невелике, але статистично значуще зниження рівня глюкози у сироватці крові здорових людей, його внесок у загальну дію лікарського засобу є незначним.

Комбінована терапія з інсуліном. Даних щодо застосування комбінованої терапії з інсуліном є небагато. Для пацієнтів, у яких максимальна добова доза глімепіриду не забезпечувала достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію інсуліном. У двох дослідженнях було встановлено, що комбінація так само поліпшує метаболічний контроль, як і монотерапія інсуліном, однак під час комбінованої терапії можна застосовувати нижчі дози інсуліну.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Біодоступність глімепіриду після перорального введення є повною. Вживання їжі не спричинить істотного впливу на абсорбцію, лише дещо знижується її швидкість. Максимальна концентрація в сироватці крові (Cmax) досягається приблизно через 2,5 годин після перорального прийому (у середньому 0,3 мкг/мл за кілька прийомів добових доз 4 мг). Між дозою та Cmax і AUC (площа під фармакокінетичною кривою концентрація/час) існує лінійна залежність.

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об'єм розподілу (приблизно 8,8 л), який приблизно дорівнює об'єму розподілу альбуміну, має високий ступінь зв'язування з білками крові (> 99%) та низький кліренс (приблизно 48 мл/хв). У тварин глімепірид проникає у молоко. Глімепірид може проходити через плаценту, але погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр.

Біотрансформація та елімінація. Середній час напіввиведення, який залежить від концентрації в сироватці крові, за умови застосування багатократних доз становить 5–8 годин. Після застосування високих доз спостерігалися дещо довші періоди напіввиведення. Після застосування однократної дози міченого радіоактивною міткою глімепіриду 58% мітки виявлялося в сечі, а 35% — у фекаліях. У незміненому вигляді речовина до сечі не потрапляє. Із сечею та фекаліями виходять два метаболіти — найімовірніше, продукти метаболізму у печінці (основний фермент — цитохром P2C9): гідроксипохідне та карбоксипохідне. Після прийому глімепіриду внутрішньо кінцеві періоди напіввиведення цих метаболітів становили 3–6 годин та 5–6 годин відповідно. Порівняльний аналіз показав відсутність істотних відмінностей у фармакокінетиці після застосування однократної та багатократних доз, а варіабельність результатів для одного індивіда була дуже низькою. Значної акумуляції не спостерігалося. Фармакокінетика була подібною у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів молодих і літнього віку (старше 65 років). Для пацієнтів, у яких кліренс креатиніну є низьким, спостерігалася тенденція зростання кліренсу та зменшення середніх сироваткових концентрацій глімепіриду, причиною чого є, найімовірніше, швидша його елімінація внаслідок гіршого зв'язування з білками. Виведення двох метаболітів нирками зменшувалося. Додаткового ризику акумуляції препарату у таких пацієнтів загалом не було.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

По 10 таблеток у блістері з ПВХ і фольги алюмінієвої; по 3 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

Хікма Фармасьютикалз Ко. Лтд./

Hikma Pharmaceuticals Co. Ltd..

Індастріал Еріа- Баядер Ваді Ель-Сір, а/с 182400, Амман 11118, Йорданія/

Industrial Area — Bayader Wadi El-Seer, P.O. Box 182400, Amman 11118, Jordan.