Гіприл-А/Гіприл-А Плюс (Hypril-A/Hypril-A Plus) (271450) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: 1 таблетка містить амлодипіну бесилату еквівалентно амлодипіну 5 мг та лізиноприлу еквівалентно безводному лізиноприлу 10 мг;

допоміжні речовини: магнію стеарат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, тальк.

Таблетки.

Комбіновані препарати інгібіторів АПФ.

Есенціальна артеріальна гіпертензія.

• Підвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ);
• підвищена чутливість до амлодипіну або до інших похідних дигідропіридину;
• підвищена чутливість до будь-яких допоміжних речовин препарату;
• тяжка артеріальна гіпотензія;
• ангіоневротичний набрякв анамнезі після прийому інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту, спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• виражений стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія;
• кардіогенний (серцевий) шок;
• серцева недостатність після перенесеного інфаркту міокарда ( протягом перших 28 днів);
• нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметала);
• білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки;
• одночасне застосування препарату при діалізі з високопропускними мембранами з поліакрилнітрилнатрію-2-метилалілсульфонату (наприклад АN 96);
• пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л.
• вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

Препарат застосовують дорослим по 1 таблетці 1 раз на добу. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від індивідуальної чутливості, у разі необхідності дозу можна підвищити до 2 таблеток на добу (10 мг амлодипіну та 20 мг лізиноприлу).

Оскільки їжа не впливає на всмоктування препарату, таблетки Гіприл-А Плюс можна приймати незалежно від прийому їжі, тобто до, під час або після їди.

Як правило, комбінований препарат з фіксованою дозою не слід застосовувати для початкової терапії.

Рекомендовано контролювати лабораторні показники функції нирок.

У хворих літнього віку рекомендується застосовувати препарат у дозі 1 таблетка на добу. Підвищення дози слід проводити з обережністю.

Хворим із нирковою недостатністюрекомендовано застосовувати препарат Гіприл-А Плюс з меншим вмістом лізиноприлу.

Для амлодипіну характерні такі побічні реакції:

з боку крові та лімфатичної системи: лейкоцитопенія, тромбоцитопенія;

з боку імунної системи: алергічні реакції;

метаболічні порушення: гіперглікемія;

психічні порушення: безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія, сплутаність свідомості;

з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, головний біль (головним чином на початку лікування), тремор, дисгевзія, гіпестезія, парестезія, гіпертонус, периферична нейропатія;

з боку органів зору: порушення зору (включаючи диплопію);

з боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах;

з боку серцево-судинної системи: відчуттяпосиленого серцебиття, інфаркт міокарда, аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), припливи, артеріальна гіпотензія, васкуліт;

з боку дихальної системи: диспное, риніт, кашель;

з боку травного тракту: біль у животі, нудота,блювання, диспепсія, порушення перистальтики кишечнику (включаючи запор та діарею), сухість у роті, панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен;

з боку гепатобіліарної системи: гепатити, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (що найчастіше асоціювалося із холестазом);

з боку шкіри та підшкірної тканини: алопеція, пурпура, зміна забарвлення шкіри, підвищене потовиділення, свербіж, висипання, екзантема, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість;

з боку кістково-м ‘язової системи: набрякання гомілок, артралгія, міалгія, судоми м'язів, біль у спині;

з боку сечовидільної системи: порушення сечовиділення, ніктурія, підвищена частота сечовипускання;

з боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія;

загальні порушення та стани у місці введення: набряк, біль за грудниною, астенія, біль, нездужання, втомлюваність, збільшення або зменшення маси тіла.

Для лізиноприлу характерні такі побічні реакції:

з боку системи крові: пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія, лімфаденопатія;

з боку серцево-судинної системи: ортостатичні ефекти (включаючи артеріальну гіпотензію); відчуття серцебиття, тахікардія, інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо вторинний через надмірну артеріальну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, синдром Рейно, м'язові спазми;

з боку дихальної системи: бронхіт; риніт, задишка; диспное, ангіоневротичний набряк; бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів;

з боку травного тракту: діарея, блювання; нудота, сухість у роті; панкреатит, біль у животі і диспепсія; зменшення апетиту, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор;

з боку гепатобіліарної системи: гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, порушення функції печінки, холестаз;

з боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання на шкірі, свербіж, відчуття жару, гіперемія шкіри, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви, кропив'янка, алопеція, псоріаз; підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри. Повідомлялося про комплекс симптомів, який може включати: гарячку, васкуліт, міалгію, артралгію/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (ПАА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз, висипання, світлочутливість або виникнення інших дерматологічних проявів;

з боку сечовидільної системи: порушення функції нирок;уремія, гостра ниркова недостатність; олігурія/анурія;

з боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція;гінекомастія;

загальні розлади: порушення сну, підвищена втомлюваність, порушення рівноваги, дезорієнтація; сплутаність свідомості; симптоми депресії, непритомність, зміна настрою, парестезії, порушення смакових відчуттів;

лабораторні показники: гіпоглікемія, неадекватна секреція антидіуретичного гормона, підвищення рівня сечовини у сироватці крові, печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія. При прийомі інших інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) в окремих випадках спостерігали агранулоцитоз; не можна виключити розвиток агранулоцитозу і при застосуванні лізиноприлу. Показник гемоглобіну і гематокриту може дещо знизитися при тривалому прийомі препарату. Гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну і сечовини крові може спостерігатися здебільшого при наявності захворювань нирок, при цукровому діабеті або реноваскулярній гіпертонії.

Симптоми: виражене розширення периферичних судин, яке може супроводжуватися надмірним зниженням артеріального тиску, серцево-судинним шоком, дисбалансом електролітів, нирковою недостатністю, гіпервентиляцією, тахікардією, прискореним серцебиттям, брадикардією, запамороченням, занепокоєнням та кашлем.

Лікування: симптоматична терапія. Хворому необхідно надати горизонтальне положення на спині, здійснювати контроль роботи серця, контролювати артеріальний тиск і показники обміну електролітів та обміну води, а також провести корекцію цих показників у разі потреби. При тяжкій артеріальній гіпотензії треба надати хворому горизонтальне положення з піднятими кінцівками і призначити внутрішньовенне введення розчинів для інфузії, але при неефективності цієї терапії необхідно призначати судинозвужувальні засоби (вазопресори) периферичної дії, якщо не протипоказано їх застосування. Для переривання блокування кальцієвих канальців можна вводити внутрішньовенно кальцію глюконат.

У зв'язку з тим, що всмоктування амлодипіну є тривалим, може бути ефективнимпромивання шлунка.

Лізиноприл виводиться з організму при застосуванні гемодіалізу, але амлодипін через велику здатність з'єднуватись з білками плазми крові не виводиться при проведенні гемодіалізу.

Амлодипін.

• Інгібітори CYP3A4: дослідження у хворих літнього віку показали, що дилтіазем інгібує метаболізм амлодипіну, ймовірно, через CYP3A4 (збільшується концентрація в плазмі крові приблизно на 50% та зростає ефект амлодипіну). Можливість того, що більш потужні інгібітори CYP3A4 (наприклад кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем, не може бути виключена. Потрібна обережність при сумісному застосуванні з амлодипіном.
• Індуктори CYP3A4: сумісне застосування з протисудомними препаратами (наприклад карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцином, лікарськими засобами, які містять звіробій (Hypericum perforatum), може призвести до зменшення концентрації амлодипіну в плазмі крові. Лікарю необхідно бути обережним при сумісному застосуванні цих препаратів та наглядати за пацієнтом.
• Інше: як монотерапія застосування амлодипіну є безпечним спільно з тіазидними діуретиками, бета-блокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, дигоксином, варфарином, аторвастатином, силденафілом, антацидними лікарськими засобами (алюмінію гідроксид, гідроксид магнію, диметикон), циметидином, нестероїдними протизапальними засобами, антибіотиками і пероральними протидіабетичними засобами. Силденафіл не впливав на фармакокінетику амлодипіну, але при комбінованому застосуванні амлодипіну і силденафілу кожен з препаратів незалежно один від одного виявив гіпотензивний ефект. Амлодипін істотно не впливає на фармакокінетику циклоспорину, аторвастатину.
  Лізиноприл.
• Діуретики. Як правило, при сумісному застосуванні діуретиків та лізиноприлу антигіпертензивний ефект збільшується. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо якщо терапія діуретиками була розпочата нещодавно, іноді відзначається надмірне зниження артеріального тиску при сумісному застосуванні з лізиноприлом. Ризик симптоматичної артеріальної гіпотензії можна знизити, відмінивши діуретичні засоби перед початком терапії препаратом.
• Калійзберігаючі діуретичні засоби або застосування препаратів калію. Після застосування калійзберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики типу спіронолактону, триамтерену або амілориду, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень сироваткового калію.
• Гіпотензивні лікарські засоби. Бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.
• Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу). Довготривале застосування НПЗЗможе послабити гіпотензивний ефект лізиноприлу. НПЗЗ та інгібітори АПФ адитивно впливають на збільшення вмісту калію у сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. В окремих випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з дегідратацією, хворих літнього віку.
• Препарати літію. При прийомі літію з інгібіторами АПФ відбувається оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові,підвищення ризику його побічної та токсичної дії, особливо при одночасному прийомі тіазидних діуретиків. Комбінація літію та лізиноприлу загалом не рекомендується.
• Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути тяжкою) можуть виникати частіше при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів ін'єкційного золота, наприклад натрію ауротіомаляту.
• Симпатоміметичні засоби. Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
• Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні агенти/анестетики при одночасному застосуванні з лізиноприлом посилюють гіпотензивний ефект.
• Антидіабетичні засоби. Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижуючий ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.
• Засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку. Разом із лізиноприлом підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.
• Естрогени. За рахунок затримки рідини в організмі при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.
• Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6–12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).
• Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотичні та снодійні засоби, анестетики, алкогольні напої у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

Фармакодинаміка.

Амлодипін — блокатор кальцієвих каналів групи дигідропіридину, який інгібує трансмембранне перенесення іонів кальцію у клітини міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії препарату обумовлений розслаблювальним ефектом на гладкі м'язи судин. Точний механізм дії амлодипіну при стенокардії не встановлено, але відомо, що амлодипін зменшує ішемію міокарда. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і знижує загальний периферичний опір. Оскільки частота серцевих скорочень практично не змінюється, то зменшення навантаження на серце призводить до зниження потреби у кисні. Механізм дії амлодипіну також включає в себе розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так в ішемізованих зонах міокарда.

Лізиноприл — відноситься до інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту, знижує рівень ангіотензину II і альдостерону у плазмі. Під дією препарату зменшується периферичний опір судин, може збільшитись хвилинний об'єм крові, при цьому частота серцевих скорочень практично не змінюється, а нирковий кровотік може посилюватися.

Ефективність препарату зберігається при тривалому застосуванні. Синдром відміни не характерний.

Фармакокінетика.

Після застосування внутрішньо амлодипін повільно та майже повністю абсорбується зтравного тракту незалежно від прийому їжі, при цьому максимальна концентрація препарату у плазмі крові спостерігається через 6–12 годин. Біодоступність амлодипіну становить 60–65%. Об'єм розподілу препарату становить приблизно 20 л/кг. 97,5% амлодипіну зв'язуються з білками плазми крові. Амлодипін добре проникає в органи та тканини організму. Стійка концентрація амлодипіну у плазмі крові досягається через 7–8 діб безперервного застосування препарату. Амлодипін біотрансформується у печінці до неактивних метаболітів. Амлодипін виводиться з організму із сечею: 10% дози — унезміненому стані та 60% — увигляді неактивних метаболітів. Виведення метаболітів амлодипіну є двофазним, період напіввиведення у середньому становить 35–50 годин.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. При порушенні функції печінки термін напіввиведення амлодипіну подовжується.

При пероральному застосуванні лізиноприл добре всмоктується у травному тракті незалежно від вживання їжі. Не зв'язується з іншими білками сироватки крові, крім ангіотензинконвертуючого ферменту. Антигіпертензивний ефект спостерігається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо, досягає максимуму через 6 годин і зберігається протягом 24 години. Тривалість ефекту залежить також від застосованої дози.

В організмі не метаболізується, виділяється нирками. Час напіввиведення — 12 годин.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 ºС у сухому, недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці з картону.

За рецептом.

Мікро Лабс Лімітед.

92, Сіпкот, Індастриал Комплекс, Хосур — 635126, Таміл Наду, Індія.