Берліприл^® Плюс 10/25 (Berlipril^® Plus 10/25) (270819) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Еналаприлу малеат - 10 мг

Гідрохлоротіазид - 25 мг

Берліприл^® плюс 10/25 — це комбінований препарат, до складу якого входить інгібітор АПФ — еналаприл та антигіпертензивний діуретичний засіб — гідрохлоротіазид.
Фармакодинаміка. Еналаприлу малеат. Еналаприлу малеат — це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного двох амінокислот — L-аланіну та L-проліну. АПФ становить собою пептидилпептидазу та каталізує перетворення ангіотензину I у ангіотензин II, що чинить вазопресорну дію. Після всмоктування еналаприл гідролізується з утворенням еналаприлату, який, у свою чергу, пригнічує АПФ. Це приводить до зниження рівня ангіотензину II у плазмі крові та подальшого підвищення активності реніну у плазмі крові (внаслідок блокування механізму від’ємного зворотного зв’язку з вивільненням реніну) та зменшення секреції альдостерону. Структура АПФ не відрізняється від кінінази II, таким чином, еналаприл може блокувати розпад брадикініну — потужного вазодилататора. Однак клінічна значущість цього ефекту ще не з’ясована. Антигіпертензивна дія еналаприлу, перш за все, пов’язана з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), але препарат знижує АТ і у пацієнтів з низькореніновою формою АГ. Застосування еналаприлу пацієнтами з АГ супроводжується зниженням АТ у горизонтальному та вертикальному положенні тіла без суттєвого підвищення ЧСС. Вкрай рідко це супроводжується ортостатичною гіпотензією. У деяких пацієнтів оптимальне зниження АТ відбувається тільки через кілька тижнів лікування. Раптове припинення терапії еналаприлом не супроводжується різким підвищенням АТ. Достатнє пригнічення активності АПФ зазвичай спостерігається через 2–4 год після одноразового перорального застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія проявляється вже протягом 1 год після прийому, але максимальне зниження АТ спостерігається через 4–6 год. Тривалість дії препарату залежить від його дози. Однак при застосуванні в рекомендованих дозах гіпотензивний та гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 год. При оцінці гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною АГ зниження АТ супроводжувалося зменшенням опору периферичних судин та збільшенням серцевого викиду з мінімальною зміною ЧСС. Після застосування еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) залишалася незмінною. Затримки натрію та води при застосуванні еналаприлу не помічено. Однак у пацієнтів з попередньо низькою ШКФ цей показник може підвищуватися на тлі лікування. У короткочасних клінічних дослідженнях, проведених за участю пацієнтів із порушенням функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього, спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції IgG із сечею після застосування еналаприлу. При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидової групи антигіпертензивна дія еналаприлу посилюється. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, пов’язаної із застосуванням діуретичних засобів тіазидової групи.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II досліджувалося у двох широкомасштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і у комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes).
Дослідження ONTARGET проводилося у пацієнтів із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом II типу, що супроводжувався ознаками ураження органа-мішені. Дослідження VA NEPHRON-D проводили у пацієнтів із цукровим діабетом II типу і діабетичною нефропатією. Ці дослідження не виявили значного позитивного впливу на результат ниркових та/чи серцево-судинних захворювань і летальність внаслідок них, у той час як порівняно із монотерапією спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, ці результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказане пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) проводили для виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів із цукровим діабетом II типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або які мають обидва захворювання. Дослідження було перерване раніше у зв’язку з підвищеним ризиком побічних реакцій. Летальність від серцево-судинних захворювань і випадки інсульту частіше виникали у групі із застосуванням аліскірену, ніж у групі плацебо, а повідомлення про серйозні побічні реакції (гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) відзначали частіше у групі із застосуванням аліскірену, ніж у групі плацебо.
Гідрохлоротіазид — це діуретичний засіб тіазидового ряду, що чинить сечогінну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті ниркових канальців. Він посилює виведення натрію та хлору, меншою мірою — калію та магнію, збільшуючи об’єм сечі та сприяючи зниженню АТ. Сечогінний ефект препарату зазвичай проявляється через 2 год після перорального застосування, досягає максимальної дії через 4 год і триває протягом 6–12 год. При досягненні певної дози збільшення вираженості терапевтичного ефекту діуретичних засобів тіазидового ряду припиняється, тоді як побічні реакції збільшуються. При відсутності ефекту підвищення дози препарату більше рекомендованої не дає бажаного результату і супроводжується численними побічними реакціями.
Немеланомний рак шкіри (НМРШ). Наявні дані епідеміологічних досліджень показали зв’язок між сукупною дозою гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження охоплювало популяцію із 71 533 пацієнтів із базальноклітинною карциномою (БКК) та 8629 пацієнтів із плоскоклітинною карциномою (ПКК), які порівнювалися з 1 430 833 та 172 462 учасниками груп контролю відповідно. Застосування гідрохлоротіазиду у високих дозах (сукупно ≥50 000 мг) пов’язувалося зі скоригованим відношенням ризиків (ВР) 1,29 (95% довірчий інтервал (ДІ) 1,23–1,35) для БКК і 3,98 (95% ДІ 3,68–4,31) — для ПКК. Чіткий взаємозв’язок між сукупною дозою та відповіддю організму спостерігався як для БКК, так і для ПКК. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи (ПКК) та дією гідрохлоротіазиду: 633 пацієнти з раком губи порівнювались із 63 067  учасниками контрольної групи із використанням стратегії вибірки з урахуванням ризику. Було продемонстровано взаємозв’язок між сукупною дозою та реакцією: скориговане ВР становило 2,1 (95% ДІ 1,7–2,6), що збільшувалося до ВР 3,9 (3,0–4,9) при застосуванні високих доз (≈25 000 мг) і ВР 7,7 (5,7–10,5) при найвищій сукупній дозі (≈100 000 мг) (також див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Еналаприлу малеат/гідрохлоротіазид. Проведені клінічні дослідження довели, що одночасне застосування еналаприлу та гідрохлоротіазиду спричиняє більшу антигіпертензивну дію, ніж їх монотерапія. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, зумовленої гідрохлоротіазидом.
Фармакокінетика
Абсорбція. Еналаприлу малеат. Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується і його C_max у сироватці крові спостерігається протягом 1 год. За вмістом еналаприлу у сечі визначили, що ступінь його всмоктування після перорального застосування у формі таблетки становить приблизно 60%. Наявність їжі у ШКТ не впливає на всмоктування еналаприлу при пероральному застосуванні. Після всмоктування еналаприл швидко та у значних кількостях гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Максимальний рівень еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 год після перорального застосування еналаприлу у формі таблетки. Ефективний T_½ для еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу становить 11 год. При нормальній функції нирок рівноважна концентрація еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 доби після початку його застосування.
Розподіл. У діапазоні терапевтичних концентрацій ступінь зв’язування еналаприлату з білками у плазмі крові людини не перевищує 60%.
Біотрансформація. Еналаприл не піддається суттєвим метаболічним перетворенням за винятком конверсії в еналаприлат.
Виведення. Еналаприлат виділяється в основному нирками. У сечі визначають еналаприлат, частка якого становить 40% застосованої дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20%).
Порушення функції нирок. Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується при нирковій недостатності. При легкій або помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну — 40–60 мл/хв) AUC еналаприлату у стані рівноваги при дозі 5 мг 1 раз на добу приблизно у 2 рази вища, ніж при нормальній функції нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) AUC збільшується приблизно у 8 разів. У цих пацієнтів при багаторазовому застосуванні еналаприлу малеату подовжується ефективний T_½ еналаприлату та збільшується час досягнення рівноваги.
Лактація. Протягом 4–6 год після перорального застосування в дозі 20 мг п’ятьма жінками у післяпологовий період C_max еналаприлу малеату в молоці матері в середньому становив 1,7 мкг/л (діапазон піків — від 0,54 до 5,9 мкг/л). Середнє значення C_max еналаприлату — 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л); C_max спостерігалися в різний час протягом 24 год. Відповідно до даних щодо C_max у грудному молоці, вважається, що немовля, яке вживає в їжу лише молоко матері, отримує не більше 0,16% речовини від прийнятої матір’ю дози і підібраної в розрахунку на кг маси тіла. У жінки, яка застосовувала по 10 мг еналаприлу на добу протягом 11 міс, C_max, що становить 2 мкг/л, спостерігається приблизно через 4 год після прийому препарату, а C_max еналаприлату, що становить 0,75 мкг/л, — приблизно через 9 год після прийому. Загальний добовий вміст еналаприлату в молоці матері становив 0,63 мкг/л, а загальний добовий вміст еналаприлу — 1,44 мкг/л. Через 4 год після застосування разової дози 5 мг еналаприлу однією пацієнткою та разової дози 10 мг еналаприлу двома пацієнтками рівень вмісту еналаприлату в грудному молоці був нижче межі виявлення (<0,2 мкг/л); вміст еналаприлу не встановлено.
Гідрохлоротіазид. Після перорального застосування гідрохлоротіазид досить швидко всмоктується в об’ємі 80% застосованої дози. Вживання їжі чинить лише незначний вплив на його всмоктування. C_max у плазмі крові досягається через 2–5 год. Приблизно 50–60% гідрохлоротіазиду зв’язується з альбуміном, але більша його частина накопичується в еритроцитах. Середній T_½ становить 5–15 год. Гідрохлоротіазид виділяється нирками практично у незміненому стані (>95%).
Доклінічні дані з безпеки. Доклінічні дані не свідчать про особливу небезпеку для людей з огляду на стандартні дослідження щодо безпечної фармакології, токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності, канцерогенності й токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток.
Дані досліджень репродуктивної токсичності дають змогу припустити, що еналаприлу малеат не впливає на фертильність і функціонування репродуктивної системи у щурів та не володіє тератогенним ефектом. У дослідженні, в якому препарат вводили щурам до спаровування і в період вагітності, в період лактації виявлена підвищена летальність потомства. Доведено, що препарат проходить через плаценту і виводиться з молоком. Також було доведено фетотоксичну дію (шкідливий вплив на плід та/або загибель плода) препаратів, що відносяться до класу інгібіторів АПФ, у разі їх застосування у II та III триместр вагітності.

есенціальна АГ. Берліприл^® плюс 10/25 показаний дорослим, у яких зниження АТ недостатнє при застосуванні монотерапії еналаприлу малеатом.
Цей лікарський засіб можна застосовувати для заміни комбінованої терапії еналаприлу малеатом 10 мг та гідрохлоротіазидом 25 мг при стабільному стані хворого при цих дозах.

препарат не показаний для початкового лікування ессенціальної АГ. На перших етапах слід підбирати оптимальні дози його окремих компонентів. У разі необхідності пацієнту слід призначити застосування комбінованого препарату з фіксованими дозами діючих речовин замість монотерапії.
Стандартна добова доза препарату становить 1 таблетку на добу. Таблетку приймати незалежно від вживання їжі вранці і запивати достатньою кількістю рідини, наприклад 1 склянкою води.
При переведенні пацієнтів з монотерапії еналаприлу малеатом на препарат Берліприл^® плюс 10/25, особливо пацієнтів із водно-електролітними порушеннями (наприклад після блювання, діареї, лікування діуретичними засобами), з тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою формою АГ, у тому числі ниркового походження, можливе значне зниження АТ, тому ці пацієнти повинні перебувати під спостереженням приблизно 8 год після застосування першої дози.
Дозування при порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну — 30–80 мл/хв)
Берліприл^® плюс 10/25 протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю. Його призначення можливе пацієнтам, у яких кліренс креатиніну становить >30 та <80 мл/хв, але тільки після підбору діючих речовин окремо. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза еналаприлу малеату при монотерапії становить 5–10 мг.
Пацієнти літнього віку. Дані про взаємозв’язок ефективності та безпеки препарату з віком пацієнта відсутні. При застосуванні препарату необхідно враховувати функцію нирок.

— гіперчутливість до активної речовини або будь-якої з допоміжних речовин (див. СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ);
— гіперчутливість до інших інгібіторів АПФ або похідних сульфонамідних препаратів;
— тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) та лікування методом гемодіалізу;
— анурія;
— ангіонабряк в анамнезі, спричинений застосуванням інгібітора АПФ;
— спадкова/вроджена схильність до ангіонабряку;
— стеноз ниркової артерії;
— тяжкі порушення функції печінки;
— одночасне застосування Берліприл^® плюс 10/25 разом із лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. Фармакодинаміка та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
— одночасне застосування з терапією сакубітрилу/валсартану: лікування Берліприл^® плюс 10/25 не слід розпочинати раніше ніж через 36 год після останньої дози сакубітрилу/валсартану;
— вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
— період годування грудьми.

під час клінічних досліджень або після виходу препарату на ринок повідомлялося про наведені нижче побічні реакції, що спостерігалися внаслідок застосування препарату Берліприл^® плюс 10/25, окремо еналаприлу або окремо гідрохлоротіазиду.
Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується така класифікація:
Дуже часто: ≥1/10;
Часто: ≥1/100, <1/10;
Іноді: ≥1/1000, <1/100;
Рідко: ≥1/10 000, <1/1000;
Дуже рідко: <1/10 000;
Невідомо: частота невідома (за наявними даними частоту встановити неможливо).
Інфекції та інвазії: рідко — сіалоаденіт.
Доброякісні, злоякісні та неідентифіковані новоутворення (у тому числі кісти та поліпи): невідомо — НМРШ (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинний рак).
З боку крові та лімфатичної системи: іноді — анемія, у тому числі апластична та гемолітична; рідко — нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку ендокринної системи: невідомо — синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (SIADH).
З боку системи травлення та обміну речовин: часто — гіпокаліємія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, гіперурикемія; іноді — гіпоглікемія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпомагніємія, подагра; рідко — гіперглікемія, глюкозурія; дуже рідко — метаболічний алкалоз, гіперкальціємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи та психічні порушення: дуже часто — запаморочення; часто — головний біль, депресія, втрата свідомості, зміни смакового сприйняття; іноді — сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, запаморочення, зниження лібідо; рідко — незвичні сновидіння, порушення сну, парези (внаслідок гіпокаліємії).
З боку органа зору: дуже часто — розпливчастість зору; іноді — ксантопсія; невідомо — хоріоїдальний випіт; гостра закритокутова глаукома.
З боку органа слуху та лабіринту: іноді — шум у вухах.
З боку серця та судинної системи: часто — артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; іноді — припливи, пальпітація, інфаркт міокарда чи порушення мозкового кровообігу, вірогідно, на тлі тяжкої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — синдром Рейно, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: дуже часто — кашель; часто — задишка; іноді — ринорея, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм/БА; рідко — інфільтрати в легенях, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія; дуже рідко: гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку травного тракту: дуже часто — нудота; часто — діарея, біль у животі; іноді — кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспептичні розлади, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, метеоризм; рідко — стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко — ангіонабряк кишечнику.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — печінкова недостатність, некроз печінки (іноді з летальним наслідком), гепатит, холестатична жовтяниця, холецистит, зокрема у пацієнтів із діагностованим холелітіазом.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — висипання (екзантема), гіперчутливість/ангіонабряк (були повідомлення про ангіонабряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/чи гортані) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); іноді — посилене потовиділення, шкірний свербіж, кропив’янка, алопеція, фотосенсибілізація; рідко — поліморфна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака і вовчакоподібні реакції, пухирчатка, еритродермія, анафілактичні реакції; невідомо — описаний симптомокомплекс, який включає такі явища: підвищення температури тіла (гарячка), серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний титр антиядерних антитіл, підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз. Також можливі висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.
З боку опорно-рухового апарату: часто — судоми м’язів; іноді — артралгії.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: іноді — порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; рідко — олігурія, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: іноді — імпотенція; рідко — гінекомастія.
Системні порушення та ускладнення у місці введення: дуже часто — астенія; часто — підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці; іноді — загальне нездужання, підвищення температури тіла (гарячка).
Додаткові методи дослідження: часто — гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові; іноді — підвищення рівня сечовини у крові, гіпонатріємія; рідко — підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові.
Опис окремих побічних реакцій. НМРШ — на підставі доступних даних епідеміологічних досліджень виявлено зв’язок між сукупною дозою гідрохлоротіазиду та НМРШ (див. також Фармакодинаміка та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дозволяє продовжувати контроль за співвідношенням користь/ризик відносно цього лікарського засобу.
Від працівників закладів охорони здоров’я вимагається повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему оповіщення.

еналаприлу малеат та гідрохлоротіазид. Артеріальна гіпотензія та порушення балансу електролітів/рідини в організмі. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою АГ. При застосуванні Берліприл^® плюс 10/25 ризик її розвитку підвищується при порушенні водно-електролітного обміну, дієти з обмеженням вживання кухонної солі, діалізі, діареї чи блюванні (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНА ДІЯ). У цих пацієнтів слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів у сироватці крові. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам з ІХС або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда чи гострого порушення мозкового кровообігу. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю із супутньою нирковою недостатністю чи без неї.
При появі артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення і за необхідності провести інфузію фізіологічного р-ну. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого лікування, яке може бути продовжене після нормалізації АТ на тлі інфузійної терапії.
Порушення функції нирок. Берліприл^® плюс 10/25 не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <80 та >30 мл/хв), поки у ході підбору дози еналаприлу не буде доведена необхідність застосування препарату з цим складом (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
У деяких пацієнтів без явної патології нирок спостерігалося підвищення концентрації сечовини та креатиніну у крові, особливо при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретичних засобів (див. Еналаприлу малеат, Порушення функції нирок, Гідрохлортіазид у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо це відбувається, лікування препаратом Берліприл^® плюс 10/25 слід припинити. При цьому необхідно врахувати, що в цьому разі можливий стеноз ниркової артерії (див. Еналаприлу малеат, Вазоренальна гіпертензія в розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування препарату Берліприл^® плюс 10/25 та аліскірену протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Гіперкаліємія. При застосуванні комбінації еналаприлу з діуретиками в низьких дозах неможливо виключити вірогідність гіперкаліємії (див. Еналаприлу малеат, Калій в сироватці крові у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Літій. Одночасне застосування еналаприлу та діуретичних засобів із препаратами літію не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Еналаприлу малеат
Стеноз устя аорти/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші судинорозширювальні засоби, інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушенням відтоку крові з лівого шлуночка, а також при кардіогенному шоку та стенозі, що спричиняє суттєвий вплив на гемодинаміку.
Порушення функції нирок. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на тлі лікування еналаприлом в основному у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасному діагностуванні та адекватному лікуванні ця ниркова недостатність має оборотний характер (див. Еналаприлу малеат  та гідрохлоротіазид, Порушення функції нирок; Гідрохлоротіазид, Порушення функції нирок в розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Вазоренальна АГ. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У цьому разі порушення функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами концентрації креатиніну в сироватці крові. Цим пацієнтам препарат слід застосовувати під постійним медичним наглядом та контролем функції нирок.
Трансплантація нирки. Клінічний досвід застосування еналаприлу у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому препарат не рекомендується даній категорії пацієнтів.
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам із нирковою недостатністю, які потребують діалізу, застосування еналаприлу не показане. Були повідомлення про розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з мембранами високої пропускної здатності (наприклад AN 69^®) у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ. При необхідності такої процедури рекомендується використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати препарат іншого антигіпертензивного класу.
Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і закінчувався блискавичним некрозом печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому не з’ясований. Пацієнтам, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібітора АПФ та розпочати відповідне лікування (див. Гідрохлоротіазид, Печінкова недостатність у ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших провокуючих факторів нейтропенія виникає досить рідко. Еналаприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з ураженням судин на тлі колагенових захворювань, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо у пацієнтів із наявним ураженням нирок. У деяких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. Під час застосування еналаприлу у цих пацієнтів слід періодично перевіряти лейкоцитарну формулу, при цьому усім пацієнтам рекомендується повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекційного процесу.
Калій сироватки крові.. Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають калієві добавки (включаючи сольові замінники), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко–тримоксазол (також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол), гепарин, циклоспорин і особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину II, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики, триметоприм, ко-тримоксазол і калієві добавки слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (для блокаторів рецепторів ангіотензину II див. Подвійна блокада РААС у цьому розділі).
Необхідно контролювати калій у сироватці крові та функцію нирок (див. Гіперкаліємія, Метаболічні та ендокринні ефекти та Порушення функції нирок у цьому розділі та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Додатковими факторами ризику розвитку гіперкаліємії є вік (>70 років), цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, транзиторні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, інколи летальну аритмію.
Подвійна блокада РААС. Дані клінічних досліджень свідчать, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищують ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі ГНН). Тому подвійна блокада РААС на тлі одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, Фармакодинаміка).
Якщо терапія з подвійною блокадою РААС є абсолютно доцільною, то її слід проводити тільки під наглядом спеціаліста, а також на тлі ретельного спостереження за функцією нирок, вмістом електролітів та АТ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказане пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Пацієнти з цукровим діабетом. Пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ слід попередити про необхідність ретельного контролю рівня цукру у крові для уникнення розвитку гіпоглікемії, особливо у перший місяць одночасного застосування (див. Гідрохлоротіазид, Метаболічний та ендокринний ефекти у ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Реакції гіперчутливості/ангіонабряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу малеату, були повідомлення про розвиток ангіонабряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника, гортані. Такий набряк може розвинутися у будь-який час на тлі лікування.
У цьому разі слід негайно припинити застосування препарату Берліприл^® плюс 10/25, пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення усіх симптомів. Навіть якщо ангіонабряк вражає тільки язик без супутньої дихальної недостатності, необхідне тривале спостереження пацієнта, оскільки застосування антигістамінних препаратів та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім.
Вкрай рідко були повідомлення про летальний кінець внаслідок ангіонабряку гортані та язика. При набряку язика, надгортанника чи гортані підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які нещодавно перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно вжити негайних заходів, у тому числі може знадобитися п/ш ін’єкція р-ну епінефрину 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У представників негроїдної раси частіше відзначали випадки ангіонабряку щодо пацієнтів європеоїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ.
Загалом вважається, що у представників негроїдної раси існує вищий ризик розвитку ангіонабряку.
Пацієнти з ангіонабряком іншої етіології в анамнезі при призначенні інгібіторів АПФ потрапляють в іншу групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення (також див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик ангіонабряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном не повинно розпочинатися раніше, ніж через 36 год після прийому останньої дози препарату Берліприл^® плюс 10/25. Лікування препаратом Берліприл^® плюс 10/25 не повинно розпочинатися раніше, ніж через 36 год після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, mTOR-інгібіторами (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптину може призвести до підвищеного ризику ангіонабряку (наприклад набряк дихальних шляхів або язика з респіраторним порушенням або без нього) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Потрібно дотримуватися обережності на початку лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином пацієнтам, які вже приймають інгібітори АПФ.
Підвищений ризик ангіонабряку був ідентифікований при поєднаному застосуванні інгібіторів АПФ з альтеплазою (тромболітична терапія).
Анафілактичні реакції при десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітора АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.
Анафілактичні реакції при аферезі ЛПНЩ. Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, виникали анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні аферезу ЛПНЩ з декстрину сульфатом. Цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітора АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Хірургічні втручання/анестезія. При виконанні хірургічних втручань або застосуванні анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного вивільнення реніну. У разі розвитку артеріальної гіпотензії, спричиненої цим механізмом, її усувають за допомогою інфузійної терапії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Вагітність. Берліприл^® плюс 10/25 не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування лікарським засобом Берліприл^® плюс 10/25 підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Етнічні відмінності. Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, у пацієнтів негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок вищого поширення низького рівня реніну в осіб цієї раси.
Гідрохлоротіазид. Порушення функції нирок. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів не завжди доцільне при лікуванні пацієнтів із порушенням функції нирок. Вони неефективні при показниках кліренсу креатиніну ≤30 мл/хв (наприклад у пацієнтів із нирковою недостатністю помірного чи тяжкого ступеня) (див. Еналаприлу малеат та гідрохлоротіазид, Порушення функції нирок, Еналаприлу малеат, Порушення функції нирок у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та розділ ЗАСТОСУВАННЯ).
Печінкова недостатність. Препарати групи тіазидів слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушенням функції печінки або її прогресуючим захворюванням, оскільки незначні зміни вмісту рідини та водно-сольового балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому (див. Еналаприлу малеат, Печінкова недостатність у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Метаболічні та ендокринні ефекти. Препарати групи тіазидів можуть порушувати толерантність до глюкози. У пацієнтів із цукровим діабетом допускається потреба у корекції дозування гіпоглікемічних засобів, включаючи інсулін (див. Еналаприлу малеат, Пацієнти з цукровим діабетом у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосування діуретичних засобів групи тіазидів може призвести до підвищення рівня ХС та ТГ, а у деяких пацієнтів може розвинутися гіперурикемія та/чи подагра. Цей ефект гіперурикемії, імовірно, залежить від дози. Крім того, еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у крові, і таким чином посилювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду. Як і у випадку застосування будь-яких діуретиків, необхідний періодичний контроль рівня електролітів у сироватці крові.
Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками появи водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, неспокій, біль або судоми у м’язах, слабкість у м’язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та блювання. Хоча при застосуванні препаратів групи тіазидів може виникнути гіпокаліємія, одночасне застосування еналаприлу зменшує вираженість цього ефекту. Ризик гіпокаліємії більш вірогідний у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів зі значно підвищеним діурезом, із недостатнім надходженням в організм електролітів, у пацієнтів, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби або АКТГ.
У пацієнтів із набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірно виражений та не вимагає терапевтичного втручання. Препарати групи тіазидів можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричиняти зворотне та легке підвищення рівня кальцію у сироватці крові за відсутності відповідних захворювань, що впливають на його метаболізм. При прихованому гіперпаратиреозі можлива виражена гіперкальціємія. Застосування препаратів групи тіазидів слід припинити перед проведенням досліджень функції паращитовидних залоз. Препарати групи тіазидів можуть збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Антидопінговий тест. Гідрохлоротіазид, що міститься у цьому препараті, може зумовити хибнопозитивний результат антидопінгового тесту.
Гіперчутливість. У пацієнтів із БА в анамнезі або без неї можуть виникати реакції гіперчутливості. Також були повідомлення про підвищений ризик посилення або активізації перебігу системного червоного вовчака.
Хоріоїдальна еффузія, гостра міопія та закритокутова глаукома. Гідрохлоротіазид, що є сульфонамідом, пов’язували з реакцією ідіосинкразії, що призводила до хоріоїдальної еффузії з порушеннями з боку зору, гострої перехідної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору або появу болю в очах. Вони виникають зазвичай протягом проміжку часу від декількох годин до 1 тиж після початку лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до стійкої втрати зору.
Першочерговими заходами є якомога швидша відміна гідрохлоротіазиду. У випадку, якщо внутрішньоочний тиск не контролюється, може виникнути необхідність прийняття рішення про негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику у плані розвитку закритокутової глаукоми може бути наявність в анамнезі алергії до сульфаніламідів або пеніцилінів.
НМРШ. У двох епідеміологічних дослідженнях, виконаних на основі даних данського національного реєстру онкологічних захворювань, з підвищенням сукупної дози гідрохлоротіазиду спостерігалося підвищення ризику розвитку НМРШ (БКК і ПКК). Фотосенсибілізуючі ефекти гідрохлоротіазиду можуть виступати як вірогідний механізм розвитку НМРШ.
Пацієнтам, які приймають гідрохлоротіазид, слід повідомити про ризик розвитку НМРШ і рекомендувати регулярно перевіряти свою шкіру на наявність будь-яких нових пошкоджень та відразу сповіщати про будь-які підозрілі ураження шкіри. З метою мінімізації ризику виникнення раку шкіри пацієнтам слід рекомендувати такі можливі профілактичні заходи, як обмеження впливу сонячного світла й УФ-променів та належний захист у разі такого впливу. Підозрілі ураження шкіри слід негайно обстежити, у тому числі за допомогою гістологічних досліджень зразків, отриманих шляхом біопсії. У пацієнтів, які в минулому перенесли НМРШ, також може виникнути необхідність перегляду застосування гідрохлоротіазиду (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Після застосування гідрохлоротіазиду повідомлялося про дуже рідкісні тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, у тому числі ГРДС. Набряк легень зазвичай розвивається протягом кількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, застосування лікарського засобу Берліприл^® плюс 10/25 слід припинити та призначити відповідне лікування.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати пацієнтам, у яких раніше виникав ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.
Лактоза. Даний лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення всмоктування глюкози-галактози.
Натрій. Цей лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, що можна вважати як «не містить натрію».
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Вагітність. Берліприл^® плюс 10/25 не застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування лікарським засобом Берліприл^® плюс 10/25 підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.
Інгібітори АПФ. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного впливу інгібіторів АПФ у І триместр вагітності не були переконливими, однак незначне підвищення ризику не виключається. Пацієнткам, які планують вагітність, необхідно замінити терапію інгібіторами АПФ на терапію альтернативними антигіпертензивними засобами, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності, крім випадків, коли терапія інгібіторами АПФ вважається необхідною. Коли діагностується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і за необхідності розпочати терапію альтернативними засобами.
Терапія інгібіторами АПФ у ІІ та ІІІ триместр вагітності спричиняє фетотоксичність (порушення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Може мати місце олігогідрамніон — імовірно, як прояв зниженої ниркової функції плода; що може призвести до контрактур кінцівок, краніоцефальних деформацій або гіпоплазії легень. У разі появи ефектів фетотоксичності під час терапії інгібіторами АПФ у ІІ та ІІІ триместр вагітності пацієнткам показане УЗД для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Немовлят, матері яких застосовували інгібітори АПФ, необхідно спостерігати щодо можливої артеріальної гіпотонії.
Гідрохлоротіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності обмежений, особливо у І триместр. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. Враховуючи механізм дії гідрохлоротіазиду, у ІІ та ІІІ триместр він може порушувати фетоплацентарний кровотік і здійснювати негативний вплив на плід, а внаслідок цього — і на немовля, спричиняючи жовтяницю, електролітні порушення і тромбоцитопенію.
Гідрохлоротіазид не призначений для лікування у разі гестаційного набряку, АГ вагітних або прееклампсії, оскільки він може спричиняти зменшення об’єму плазми крові та гіпоперфузію плаценти, але при цьому не здійснювати позитивного впливу щодо лікування захворювання.
Гідрохлоротіазид також не рекомендовано застосовувати для лікування у разі первинної АГ у вагітних, крім рідкісних випадків, коли не можна використовувати інші препарати.
Годування грудьми. Препарат Берліприл^® плюс 10/25 протипоказаний у період годування грудьми.
У людини еналаприл та гідрохлоротіазид проникають у грудне молоко. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів жінками у період годування грудьми супроводжувалося зменшенням або припиненням продукування молока. У зв’язку з можливими серйозними побічними реакціями у немовлят на обидва активні компоненти цього препарату його застосування слід припинити у період годування грудьми. В іншому разі жінкам рекомендується відмовитися від годування дитини грудьми.
Еналаприл. Дані з фармакокінетики свідчать про дуже низькі концентрації еналаприлу у грудному молоці. Хоча незначні концентрації інгібіторів АПФ не мають клінічного значення, у зв’язку з наявним ризиком виникнення побічних реакцій у немовлят (вплив на серцево-судинну систему та функцію нирок), а також у зв’язку з недостатністю досвіду клінічного застосування Берліприл^® плюс 10/25, проводити лікування еналаприлом пацієнток — у разі недоношеності дітей або у перші тижні їх життя — не рекомендується, якщо дитина перебуває на грудному годуванні. У період грудного годування у більш старшому віці застосування еналаприлу матір’ю допускається тільки у разі крайньої необхідності і при умові медичного спостереження за немовлям стосовно побічних реакцій.
Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях проникає у грудне молоко. У високих дозах тіазиди значно збільшують діурез, і тим самим пригнічують лактацію.
Фертильність. Досліджень щодо впливу препарату Берліприл^® плюс 10/25 на фертильність не проводили.
Еналаприл. Результати досліджень щодо токсичності стосовно репродуктивної функції, що проводили на щурах, дають можливість припустити, що еналаприл не впливає на фертильність і функцію репродуктивної системи.
Гідрохлоротіазид. У дослідженнях токсичності гідрохлоротіазиду на репродуктивну функцію, що проводилися на мишах та щурах, випадків негативного впливу на фертильність тварин обох статей не зафіксовано.
Діти. Не слід застосовувати препарат у дітей у зв’язку з відсутністю інформації щодо його ефективності та безпеки при застосуванні цій категорії пацієнтів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. У деяких пацієнтів під час застосування препарату Берліприл^® плюс 10/25 можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню транспортними засобами та роботі з іншими механізмами або роботі в умовах нестійкої рівноваги. Це найвірогідніше на початку лікування, при підвищенні дози або зміні препарату, а також при застосуванні алкоголю під час лікування. Слід пам’ятати, що застосування препарату Берліприл^® плюс 10/25 може супроводжуватися запамороченням та втомою.

еналаприлу малеат/гідрохлоротіазид
Інші гіпотензивні засоби. При одночасному застосуванні можливе посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлоротіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними препаратами можливе подальше значне зниження АТ.
Літій. Були повідомлення про оборотне підвищення рівня літію у сироватці крові та його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, що вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому комбінований препарат еналаприлу/гідрохлоротіазиду не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, а за необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові (ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
НПЗП. При тривалому застосуванні НПЗП можливе послаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ або зниження діуретичного, натрійуретичного та антигіпертензивного ефекту діуретиків. Поєднання НПЗП (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до погіршення функції нирок. Зазвичай ці ефекти мають оборотний характер. Рідко розвивається ГНН, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, наприклад у літньому віці або у пацієнтів зі зменшеним ОЦК, у тому числі внаслідок інтенсивного застосування діуретичних засобів.
Подвійна блокада РААС. Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС, пов’язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену, призводить до підвищення частоти побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (зокрема ГНН) порівняно із застосуванням одного засобу, що впливає на РААС (див. Фармакодинаміка, ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Еналаприлу малеат.
Препарати, що підвищують ризик виникнення ангіонабряку. Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном протипоказане. Оскільки це підвищує ризик виникнення ангіонабряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Супутній прийом інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптину може призводити до підвищеного ризику ангіонабряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Калійзберігаючі діуретичні засоби. добавки з калієм або сольові замінники, що містять калій. Незважаючи на те, що рівень калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які отримують терапію еналаприлом, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, тріамтерен або амілорид), калієві добавки або сольові замінники, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові.
Необхідно дотримуватися обережності при одночасному призначенні препарату Берліприл^® плюс 10/25 з іншими речовинами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм та ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик як амілорид. Тому комбінація препарату Берліприл^® плюс 10/25 з вищезгаданими препаратами не рекомендована. Якщо ж одночасний прийом є показаним, їх слід застосовувати з обережністю та при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано спостерігати за рівнем калію в сироватці крові.
Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та гепарину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано спостерігати за рівнем калію в сироватці крові.
Діуретичні засоби (групи тіазидів та петльові діуретичні засоби). Попереднє лікування високими дозами діуретичних засобів може призвести до зневоднення та виникнення небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшенням кількості кухонної солі та рідини, що вживається.
Тромболітики. Повідомлялося про підвищений ризик виникнення ангіонабряку у пацієнтів, які при застосуванні альтеплази поєднано приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Трициклічні антидепресантні засоби/нейролептичні засоби/анестетичні засоби. Одночасне застосування певних анестетичних лікарських засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних лікарських засобів з інгібіторами АПФ може спричинити значне зниження АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Симпатоміметичні засоби можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні засоби. Згідно з даними епідеміологічних досліджень, одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів) може супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози у крові та підвищенням ризику розвитку гіпоглікемії. Це найвірогідніше у перші тижні такого лікування та при порушенні функції нирок (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Етанол посилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кислота та засоби групи блокаторів бета-адренорецепторів. Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах) та блокаторами бета-адренорецепторів небезпеки не становить.
Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота, призначених для ін’єкційного введення (натрію ауротіомалат), були повідомлення про виникнення рідкісних нитритоїдних реакцій, що супроводжуються такими симптомами, як припливи до обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія.
Гідрохлоротіазид
Недеполяризуючі міорелаксантні засоби. Можливе підвищення реакції на тубокурарин.
Етанол/засоби групи барбітуратів/наркотичні анальгезивні засоби. Можливе посилення ортостатичної артеріальної гіпотензії.
Антидіабетичні засоби (пероральні засоби та інсулін). Може виникнути необхідність корекції дози антидіабетичних засобів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Метформін слід застосовувати з обережністю у зв’язку із ризиком розвитку лактацидозу, спричиненого функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає у результаті застосування гідрохлоротіазиду.
Колестирамін та колестипол. У присутності цих іонообмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду порушується. Після одноразового застосування колестираміну та колестиполу відбувається зв’язування гідрохлоротіазиду з одночасним зменшенням його всмоктування у ШКТ до 85 та 43% відповідно.
Засоби, що призводять до подовження інтервалу Q–T (наприклад хінідин, прокаїнамід, аміодарон, солатол). Підвищує ризик розвитку двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії (тахікардія за типом пірует — torsades de pointes).
Серцеві глікозиди на основі наперстянки. Гіпокаліємія може призводити до підвищення чутливості серця до токсичних ефектів наперстянки або спричиняти його гіперреакцію на ці токсичні ефекти (наприклад підвищення шлуночкової збудливості).
Кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин В (при парентеральному застосуванні). При одночасному застосуванні цих засобів із гідрохлоротіазидом можливі електролітні порушення, зокрема гіпокаліємія.
Калійуретичні діуретики (наприклад фуросемід), карбеноксолон або зловживання послаблюючими засобами. Гідрохлоротіазид може посилювати втрату калію та/чи магнію.
Вазопресорні аміни (наприклад норадреналін). Ефект вазопресорних амінів може знижуватися.
Солі кальцію. При одночасному застосуванні з препаратами тіазидової групи можливе підвищення рівня кальцію в сироватці крові внаслідок зменшення його виведення.
Імунодепресантні засоби, кортикостероїдні засоби системної дії, прокаїнамід. Можливе зниження кількості лейкоцитів, лейкопенія.
Цитостатичні засоби (наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотрексат). Тіазиди можуть знижувати виділення цитостатичних засобів нирками та посилювати їх пригнічувальну дію на кістковий мозок.
Засоби для лікування подагри (наприклад алопуринол, бензбромарон). Може знадобитися підвищення дози цих засобів, оскільки гідрохлоротіазид підвищує рівень сечової кислоти у крові.
Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлоротіазид може впливати на результати проби з бентиромідом. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть знижувати у сироватці крові концентрацію йоду, що зв’язаний з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

спеціальних рекомендацій щодо лікування пацієнтів із передозуванням препарату Берліприл^® плюс 10/25 немає. Лікування носить симптоматичний та підтримувальний характер. Застосування препарату Берліприл^® плюс 10/25 слід припинити і ретельно обстежити пацієнта.
Лікування. Можливими заходами з усунення передозування є блювання, викликане штучно, застосування активованого вугілля та проносних засобів у тому разі, якщо препарат було прийнято нещодавно, а також боротьба зі зневодненням, порушенням електролітного балансу та артеріальною гіпотензією за допомогою загальноприйнятих методів.
Еналаприлу малеат. Дотепер найчастішою ознакою передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що розпочинається приблизно через 6 год після застосування таблеток та супроводжується блокадою РААС і ступором. При передозуванні інгібіторами АПФ можуть розвиватися такі симптоми: гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, стан тривожності та кашель. Були повідомлення про випадки перорального застосування 300 та 400 мг еналаприлу малеату, що призвело відповідно до підвищення рівня еналаприлату в сироватці крові у 100 та 200 разів порівняно з рівнями, що зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз.
Лікування. Для лікування у разі передозування рекомендується в/в інфузія 0,9% р-ну натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення. Можливе проведення в/в інфузії ангіотензину ІІ та/чи препаратів катехоламінової групи. Якщо застосування еналаприлу малеату відбулося нещодавно, показані такі заходи щодо його виведення з організму: блювання, викликане штучно, промивання шлунка, застосування адсорбентів та сульфату натрію. Еналаприлат піддається виведенню із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. При стійкій брадикардії показане застосування кардіостимулятора, при цьому слід проводити безперервний контроль життєвих показників організму, концентрації креатиніну та рівня електролітів у сироватці крові.
Гідрохлоротіазид. Найчастішими ознаками передозування є симптоми, зумовлені зниженням рівня електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. У разі застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія здатна призвести до збільшення частоти виникнення серцевої аритмії.

при температурі не вище 30 °С. Для захисту від потрапляння вологи препарат слід зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.