Морфіну гідрохлорид розчин для ін'єкцій 20 мг/мл ампула 1 мл №5

діюча речовина: morphine;

1 мл розчину містить морфіну гідрохлориду 20 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка жовтувата або жовтувато-коричнювата рідина.

Аналгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Морфін.

Код АТХ N02A A01.

Фармакодинаміка.

Морфін зв’язується зі стереоспецифічними рецепторами в центральній нервовій системі (ЦНС). Це змінює як сприйняття болю, так і емоційну реакцію на біль.

Вважається, що різні підтипи опіоїдних рецепторів опосередковують різні терапевтичні та побічні ефекти, що спостерігаються при застосуванні морфіну. Морфін — чистий агоніст опіоїдів. Морфін має дуже високу спорідненість до рецепторів μ (мю), трохи нижчу — до рецепторів σ (сигма) та κ (каппа). Ефекти впливу на ЦНС виражені у зв’язуванні з рецепторами, які зумовлюють такі ефекти:

μ (мю) рецептори: супраспінальна аналгезія, пригнічення дихання, ейфорія та психічна залежність;

κ (каппа) рецептори: спінальна аналгезія, звуження зіниць та седація;

σ (сигма) рецептори: дисфорія та галюцинації.

Є повідомлення про те, що у самців щурів морфін може знижувати фертильність та пошкоджувати хромосоми у статевих клітинах.

Фармакокінетика.

Розподіл

Морфін розподіляється переважно в нирках, печінці, легенях та селезінці, в менших концентраціях — у мозку та м’язах. Морфін проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Близько 35% дози зв’язується з білками крові. Морфін проникає через плаценту та в грудне молоко.

Біотрансформація

Морфін переважно кон’югується з глюкуроновою кислотою в печінці та кишечнику, утворюючи морфін-3-глюкуронід та морфін-6-глюкуронід. Останній метаболіт активний і вважається, що він сприяє знеболювальному ефекту морфіну, особливо при багаторазовому пероральному застосуванні. На відміну від цього, вважається, що морфін-3-глюкуронід має антагоністичний ефект, і припускають, що цей метаболіт лежить в основі парадоксального болю, який відчувають деякі пацієнти при введенні морфію. Іншими активними метаболітами є норморфін, кодеїн та морфіну ефірсульфат. Імовірно, відбувається ентерогепатична циркуляція.

Елімінація

Морфін виводиться у вигляді метаболітів, головним чином через нирки. Однак близько 10% дози виводиться через жовч з калом. Близько 90% дози морфіну виводиться через 24 години, хоча сліди можна виявити в сечі через 48 годин і більше. Середній період напіввиведення становить 2 години для морфіну та 2,4–6,7 години для морфіну-3-глюкуроніду. У пацієнтів із печінковою недостатністю період напіввиведення може бути збільшений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Сильний біль, який можна адекватно контролювати тільки опіоїдними аналгетиками.

Премедикація.

Інфаркт міокарда.

Гострий набряк легенів.

Підвищена чутливість до морфіну, інших опіоїдів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Супутнє лікування агоністом/антагоністом морфіну (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Паралітичний ілеус або шлунково-кишкова непрохідність.

Пригнічення дихання, тяжка бронхіальна астма або обструктивна хвороба легень.

Тяжка печінкова недостатність.

Гострий живіт.

Одночасне застосування опіоїдних агоністів/антагоністів, включаючи налтрексон.

Механізм: конкурентне зв’язування з опіоїдними рецепторами.

Ефект: прискорення симптомів відміни.

Інгібітори моноаміноксидази (ІМАО).

Механізм: невідомий.

Ефект: можлива гіпотензія, посилення пригнічення ЦНС та пригнічення дихання. Морфін та ІМАО не слід застосовувати одночасно або протягом 14 днів після припинення прийому ІМАО (див. розділ «Особливості застосування»).

Депресанти ЦНС (інші опіоїдні аналгетики, барбітурати, міорелаксанти центральної дії, хлоралгідрат, фенотіазини, габапентин або прегабалін).

Механізм: адитивна депресія ЦНС.

Ефект: можливе пригнічення дихання, гіпотензія, виражена седація або кома. Морфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують депресанти ЦНС (див. розділ «Особливості застосування»).

Седативні засоби, такі як бензодіазепіни або подібні за дією препарати.

Використання опіоїдів із седативними засобами, такими як бензодіазепіни або подібні за дією препарати, збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку через адитивні ефекти депресантів ЦНС. Дозу та тривалість одночасного прийому слід обмежити (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти.

Амітриптилін та кломіпрамін можуть посилити знеболювальний ефект морфіну. Це може бути пов’язано з тим, що ці препарати підвищують біодоступність морфіну.

Рифампіцин та рифапентин.

Механізм: посилений метаболізм морфіну за рахунок індукції цитохрому P450 3A4.

Ефект: плазмові рівні морфіну можуть бути знижені. Зниження знеболювального ефекту.

Пероральна антитромбоцитарна терапія інгібіторами P2Y12.

У пацієнтів із гострим коронарним синдромом, які отримували морфін, спостерігали затримку та зменшення впливу пероральної антитромбоцитарної терапії інгібіторами P2Y12. Ця взаємодія може бути пов’язана зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту і стосуватися інших опіоїдів. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома, але дані вказують на потенційне зниження ефективності інгібіторів P2Y12 у пацієнтів, які застосовували їх одночасно з морфіном (див. розділ «Особливості застосування»). Для пацієнтів із гострим коронарним синдромом, для яких неможливо відмінити морфін і для яких швидке інгібування P2Y12 вважається критичним, може бути доцільним застосування парентерального інгібітору P2Y12.

Алкоголь.

Механізм: адитивна депресія ЦНС.

Ефект: посилена седація. Слід уникати одночасного застосування.

Антациди.

Одночасне застосування морфіну з антацидами може призвести до вивільнення морфіну швидше, ніж очікувалося, тому не слід застосовувати ці лікарські засоби одночасно, а дотримуватися інтервалу приблизно у 2 години.

Через зниження морфіном моторики шлунково-кишкового тракту швидкість всмоктування інших лікарських засобів може бути знижена.

Пацієнти, які лікувались або отримували ІМАО протягом 14 днів, зазнають особливо тяжких проявів взаємодій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Протягом першої доби супутнього лікування інгібіторами P2Y12 та морфіном спостерігалася знижена ефективність лікування інгібіторами P2Y12 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю до операції та протягом перших 24 годин після операції.

Морфін спричиняє звикання. Повідомляли про наркоманію та зловживання.

Розлади, пов’язані з вживанням опіоїдів (РВО) (зловживання, залежність та абстинентний синдром).

Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як морфін; повторне застосування морфіну може призвести до РВО. Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання або навмисне неправильне застосування морфіну може призвести до передозування та/або смерті. Ризик розвитку РВО підвищений у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів з наявними іншими психічними розладами (наприклад, важка депресія, тривога та розлади особистості).

Морфін має потенціал для зловживання, подібний до інших сильних опіоїдних агоністів, і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам, які в анамнезі зловживали алкоголем або наркотиками. Також його слід застосовувати з обережністю пацієнтам, залежним від опіоїдів.

Перед початком та під час лікування морфіном слід обговорити з пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід поінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід порекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.

Симптоми можуть бути зведені до мінімуму за допомогою коригування дози або лікарської форми, а також поступової відміни морфіну. Різке припинення лікування може спричинити абстинентний синдром (див. розділ «Побічні реакції»).

Лікування морфіном слід проводити лише протягом короткого періоду та під суворим наглядом лікаря для пацієнтів, які в анамнезі мали зловживання наркотиками або наркотичну залежність. Пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ранні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийому опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад, бензодіазепінів). Пацієнтам з ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консультації з наркологом.

Про розвиток психічної залежності від опіоїдів у пацієнтів, які належним чином лікували біль, повідомляли рідко, але відсутні дані, що демонструють справжню поширеність психічної залежності у хронічних хворих.

Внутрішньочерепна гіпертензія та черепно-мозкова травма.

У разі підвищення внутрішньочерепного тиску морфін слід застосовувати з обережністю, оскільки це може спричинити подальше підвищення тиску. У пацієнтів із черепно-мозковою травмою морфін може ускладнити діагноз або клінічний перебіг захворювання. Цим пацієнтам морфін слід застосовувати лише тоді, коли користь від лікування явно перевищує ризик.

Дихальна недостатність.

Слід уважно стежити за частотою дихання. Сонливість може бути ознакою декомпенсації. Важливо зменшити дозу морфію, якщо одночасно призначене лікування іншими знеболювальними засобами, оскільки такі комбінації збільшують ризик раптового початку дихальної недостатності.

Хронічний запор або інші розлади кишечнику.

Опіоїди пригнічують перистальтику гладенької мускулатури. Тому перед початком лікування важливо переконатися, що пацієнт не страждає на оклюзійний синдром, особливо на кишкову непрохідність. Запор — це поширений побічний ефект опіоїдів. Профілактику запорів слід проводити одночасно із застосуванням морфіну.

Розлади дихання під час сну

Опіоїди можуть викликати розлади дихання під час сну, зокрема центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним. Для пацієнтів з ЦАС слід розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів із серповидноклітинною анемією.

Через можливий зв’язок між ГГС і застосуванням морфіну у пацієнтів із серповидноклітинною анемією, які отримували морфін під час вазооклюзійного кризу, необхідно забезпечити моніторинг симптомів ГГС.

Недостатність надниркових залоз.

Опіоїдні аналгетики можуть спричиняти оборотну наднирковозалозну недостатність, що вимагає моніторингу та замісної терапії глюкокортикоїдами. Наднирковозалозна недостатність може супроводжуватися такими симптомами як нудота, блювання, втрата апетиту, втома, слабкість, запаморочення або низький артеріальний тиск.

Зниження рівня статевих гормонів та підвищення рівня пролактину.

Тривале використання опіоїдних аналгетиків може спричиняти зниження рівня статевих гормонів і збільшення рівня пролактину. Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.

Випадки гіпералгезії, коли підвищення доз не призводить до аналгезуючого ефекту, можуть спостерігатися дуже рідко, зокрема при прийомі високих доз. У такому разі необхідно або зменшити дозу препарату, або замінити його на інший опіоїдний лікарський засіб.

Тяжкі шкірні побічні реакції

Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), який може становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку, у зв’язку з застосуванням морфіну. Більшість цих реакцій виникали протягом перших 10 днів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симптомів.

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реакції, морфін слід відмінити та розглянути можливість альтернативного лікування.

Гепатобіліарні розлади

Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, таким чином підвищуючи внутрішньочеревний тиск і збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту.

Ризик, пов’язаний з одночасним застосуванням седативних засобів, таких як бензодіазепіни або подібні за дією препарати.

Одночасне застосування морфіну і седативних засобів, таких як бензодіазепіни або подібні за дією препарати, може призводити до седації, пригнічення дихання, коми або летального наслідку. Через ці ризики супутнє лікування такими заспокійливими засобами слід призначати пацієнтам, які не мають інших варіантів лікування. Якщо прийнято рішення про супутнє застосування морфіну з седативними препаратами, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами щодо наявності ознак та симптомів пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим рекомендується інформувати пацієнтів та їхніх опікунів про такі симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Рифампіцин може знижувати концентрації морфіну в крові. Аналгетичну дію морфіну слід контролювати, а дозу морфіну регулювати під час і після лікування рифампіцином.

Морфін може знизити судомний поріг у пацієнтів з епілепсією.

Морфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам:

• з порушеннями свідомості;
• з судомами;
• при захворюваннях жовчовивідних шляхів;
• при панкреатиті;
• з гіпотонією, пов’язаною з гіповолемією;
• при фібриляції передсердь та при інших надшлуночкових тахікардіях;
• при гострих болях у животі;
• при лікуванні аналгетиками-агоністами-антагоністами опіоїдів;
• при лікуванні іншими депресантами ЦНС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• які зловживають алкоголем (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Морфін слід застосовувати з максимальною обережністю у зменшених дозах пацієнтам при:

• хворобі Аддісона;
• гіпертрофії простати;
• гіпотиреозі;
• зниженні ємності легенів;
• нирковій та/або печінковій недостатності та у людей літнього віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти літнього віку.

Через особливу чутливість людей літнього віку до побічних ефектів, що виникають з боку ЦНС (сплутаність свідомості) або розладів шлунково-кишкового тракту та фізіологічне зниження функції нирок слід дотримуватися обережності. Одночасний прийом інших препаратів, особливо трициклічних антидепресантів, ще більше підвищує імовірність розвитку таких побічних ефектів як сплутаність свідомості та запор. Захворювання передміхурової залози та сечовивідних шляхів, яке часто трапляється у цієї популяції, збільшує ризик затримки сечі. Однак ці міркування не повинні обмежувати використання морфіну у пацієнтів літнього віку, якщо дотримано запобіжних заходів.

Одночасне вживання алкоголю та морфіну може посилити седативний ефект морфіну; слід уникати одночасного застосування.

Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Вагітність

Через мутагенні властивості морфіну як чоловіки, так і жінки, які ведуть статеве життя, повинні застосовувати надійні засоби контрацепції під час лікування морфіном. Морфін не слід застосовувати у період вагітності, особливо під час ІІІ триместру. Якщо не існує альтернативного лікування болю, слід враховувати переваги для матері та потенційний ризик для плода. Морфін проникає через плаценту і може спричинити пригнічення дихання та пригнічення психофізіологічних функцій у новонародженого, якщо його вводити під час пологів. Може знадобитися реанімація. За необхідності слід розглянути питання про введення опіоїдного антагоніста. Новонароджених, матері яких отримували опіоїдні аналгетики у період вагітності, слід контролювати на предмет ознак синдрому абстиненції новонароджених. Лікування може включати застосування опіоїдних лікарських засобів та допоміжні заходи.

Лактація

Морфін не слід застосовувати під час годування груддю. Морфін проникає у грудне молоко. Співвідношення коефіцієнтів концентрації морфіну у молоці та у плазмі крові становить приблизно 3:1.

Фертильність

За даними доклінічних досліджень, морфін може знижувати фертильність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Морфін може суттєво вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами, особливо на початку лікування та при збільшенні дози, а також при сумісному застосуванні з алкоголем або седативними препаратами.

Застосовувати внутрішньом’язово, підшкірно, внутрішньовенно або епідурально.

Доза залежить від тяжкості болю, віку пацієнта та попередніх потреб у знеболенні в анамнезі. Існує значна різниця у потребі дози та відповіді навіть у пацієнтів із нормальною функцією печінки та нирок.

Внутрішньовенне введення.

Для постійного внутрішньовенного введення лікарський засіб слід вводити повільно у вигляді інфузії зі швидкістю 2 мг/хв до полегшення болю. У пацієнтів, толерантних до опіоїдів, можуть знадобитися більш високі дози.

Епідуральне введення.

Звичайна початкова доза становить 2–4 мг, зазвичай розбавлена 0,9% розчином натрію хлориду. Після закінчення знеболювальної дії, зазвичай через 6–24 години, при необхідності можна вводити нову дозу від 1 до 2 мг. Для полегшення тривалого болю ракові хворі зазвичай вимагають більш високих доз і безперервної епідуральної інфузії. Добова доза для дорослих зазвичай не перевищує 100 мг на добу, але в деяких випадках для зменшення болю потрібна більш висока доза, особливо на пізніх стадіях захворювання.

Рекомендовані дози.

Дорослі.

Інфаркт міокарда, набряк легенів: спочатку можна вводити від 2 до 8 мг дуже повільно шляхом внутрішньовенної ін’єкції, додаючи при необхідності 2–6 мг, з інтервалом від 5 до 15 хвилин.

Сильний біль: 10–20 мг внутрішньом’язово або підшкірно.

Премедикація: дози індивідуальні.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку початкова доза має бути нижчою, а потім дозу слід титрувати індивідуально до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Морфін у пацієнтів літнього віку виводиться повільніше, тому може знадобитися зменшена добова доза.

Порушення функції печінки.

У пацієнтів з порушенням функції печінки період напіввиведення збільшується. Для таких пацієнтів морфін слід застосовувати з обережністю (див. розділ «Особливості застосування»). Початкова доза має бути зменшена, а інтервали між введеннями можуть бути збільшені.

Порушення функції нирок.

Морфін в основному метаболізується у печінці до неактивних метаболітів, які виводяться нирками. Оскільки серед метаболітів є активний морфін-6-глюкуронід, рекомендується зменшити дозу для пацієнтів із гострою або хронічною нирковою недостатністю. Пацієнти з помірною/тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ від 15 до 60 мл/хв) повинні отримувати 50% нормальної дози через звичайні інтервали, а пацієнти з термінальною нирковою недостатністю (ШКФ < 15 мл/хв) повинні отримувати 25% від нормальної дози через звичайні інтервали.

Зниження моторики шлунково-кишкового тракту.

Пацієнтам зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту дозу слід підбирати з особливою обережністю.

Цілі лікування та його припинення.

Перед початком лікування морфіном слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування, а також план завершення лікування, відповідно до протоколу лікування болю. Під час терапії лікарю слід підтримувати частий контакт з пацієнтом, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розглянути питання про припинення лікування та, за необхідності, скоригувати дози. Коли пацієнт більше не потребує терапії морфіном, може бути доцільно поступово зменшувати дозу, для запобігання виникненню абстинентного синдрому. За відсутності належного контролю болю слід розглянути можливість виникнення гіпералгезії, толерантності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування.

Морфін не слід застосовувати довше, ніж це необхідно.

0,1–0,2 мг/кг маси тіла внутрішньом’язово або підшкірно кожні 2–4 години (максимальна доза становить 15 мг/добу).

В особливих випадках ін’єкцію можна робити внутрішньовенно: 0,05–0,1 мг/кг маси тіла.

Морфін слід застосовувати з обережністю немовлятам та маленьким дітям, оскільки вони більш чутливі до опіоїдів через низьку масу тіла.

Токсичність.

Чутливість до морфію сильно варіюється від пацієнта до пацієнта. Отже, у дорослих симптоми інтоксикації можуть виникати після введення одноразових доз, що відповідають підшкірній або внутрішньовенній дозі приблизно 30 мг. У ракових хворих ці дози часто перевищуються, не спричиняючи серйозних побічних ефектів.

Симптоми.

Сильне передозування морфіну характеризується пригніченням дихання, важким міозом (сильно звужені зіниці), надзвичайною сонливістю, яка може перерости у ступор або кому. Холодна та липка шкіра, рабдоміоліз, що переростає в ниркову недостатність, м’язову слабкість, іноді брадикардію та гіпотонію. У разі серйозного передозування, особливо при внутрішньовенному введенні, може наступити апное, колапс кровообігу, зупинка серця та летальний наслідок. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. Аспіраційна пневмонія.

Лікування.

Першочергово необхідно забезпечити пацієнту вільний доступ повітря та застосувати примусову або контрольовану вентиляцію легень. Антагоніст опіоїдів налоксон є специфічним антидотом при депресії дихання, спричиненій передозуванням або незвичною чутливістю до опіоїдів. Тому налоксон слід вводити у дозах відповідно до потреб пацієнта, бажано внутрішньовенно, одночасно з початком дихальної реанімації. Налоксон: 0,4 мг для дорослих (діти: 0,01 мг/кг) повільно внутрішньовенно. При необхідності ін’єкції слід повторити. Ефект починається через 30–60 секунд і зазвичай триває 45–60 хвилин. Після внутрішньом’язової ін’єкції ефект починається через 10 хвилин і триває 2–3 години. У пацієнта спостерігається пригнічення дихання протягом 24 годин. За необхідності слід застосовувати трансфузійну терапію, оксигенотерапію, вазопресори та інші допоміжні методи лікування. Промивання шлунка може знадобитися для видалення неабсорбованого препарату.

Основними ризиками застосування морфіну є депресія дихання та, меншою мірою, депресія кровообігу. Більшість побічних реакцій — дозозалежні. Найчастіші побічні реакції — запори, нудота та седація. Запор виникає у всіх пацієнтів. Приблизно у 30% спостерігається нудота і блювання, які зменшуються при тривалому застосуванні. Якщо при застосуванні лікарського засобу виникає нудота та блювання, його за необхідності можна комбінувати з протиблювальним засобом. Седативний ефект зазвичай стихає через кілька днів прийому. У схильних пацієнтів можуть виникати спазми жовчної протоки та сечовивідних шляхів.

Наркотична залежність та абстинентний синдром (синдром відміни).

Повторне застосування опіоїдних аналгетиків, навіть у терапевтичних дозах, може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Ризик розвитку наркотичної залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами. Раптове припинення лікування або застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток абстинентного синдрому, іноді синдром відміни може розвиватися у проміжках часу між прийомами доз (див. розділ «Особливості застосування»).

Фізіологічні симптоми абстиненції: болі в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, черевні коліки, нудота, грипоподібні симптоми, тахікардія та мідріаз.

Психічні симптоми включають дисфорію, тривожність та дратівливість.

Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.

30 місяців.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 1 мл або 5 мл в ампулі, по 5 ампул у блістері, по 1 або 2 блістери у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.