Діанорм-М (Dianorm-M) (269872) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діючі речовини: 1 таблетка містить 500 мг метформіну гідрохлориду та 80 мг гліклазиду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, повідон, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А).

Таблетки.

Комбінація пероральних гіпоглікемізуючих препаратів.

Інсулінонезалежний цукровий діабет без ожиріння у дорослих.

Підвищена чутливість до компонентів препарату. Підвищена чутливість до інших препаратів сульфанілсечовини, сульфонамідів, лікування міконазолом. Інсулінозалежний цукровий діабет, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома, порушення функції печінки, порушення функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв), шок, пропасниця, стани гіпоксії (сепсис, ниркові інфекції, бронхолегеневі захворювання). Гострі інфекційні захворювання, лейкопенія, тромбоцитопенія і гранулоцитопенія, оперативні втручання, алергічні реакції на сульфаніламіди. Гостра серцева та дихальна недостатність, гостра фаза інфаркту міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, дегідратація, хронічний алкоголізм, застосування йодконтрастних сполук та інші стани, які можуть спричиняти розвиток лактоацидозу, лактоацидоз і наявність його в анамнезі.

Не рекомендується застосовувати препарат особам старше 60 років, які виконують важку фізичну працю, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу. Дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 кал/добу).

Добова доза для дорослих становить 1–2 таблетки одноразово або двічі на добу під час їди, але не більше 4 таблеток на добу. Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально.

З боку травної системи: диспептичні явища, нудота, відсутність апетиту, металевий присмак у роті, діарея, біль у животі, порушення смаку, метеоризм.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія яка проявляється: головним болем, відчуттям голоду, нудотою, блюванням, втомою, порушенням сну, сонливістю та втратою свідомості, збудженням, відчуттям тривоги, втратою самоконтролю, агресивністтю, відчуттям безсилля, відчуттям безпорадності, делірієм, порушенням концентрації уваги та реакції, нападом стенокардії, депресією, сплутаністю свідомості, порушенням зору та мовлення, афазією, тремором, парезом, порушенням чутливості, запамороченням, маренням, судомами, брадикардією, гранулоцитопенією, поверхневим диханням та навіть розвитком коми.

Порушення, що можуть спостерігатися при застосуванні будь-якого препарату сульфанілсечовини: випадки еритроцитопенії, агранулоцитозу, гемолітичної анемії, панцитопенії та алергічних васкулітів. При застосуванні препаратів сульфонілсечовини були також описані випадки гепатитів, які зменшувалися після відміни цих препаратів або в поодиноких випадках призводили до печінкової недостатності, що загрожувала життю.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні висипання, еритема, свербіж, кропив'янка.

Спричинені гліклазидом

З боку адренергічної системи: пітливість, вологі долоні, збудження, тахікардія,артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною, серцева аритмія.

З боку слизової оболонки та шкіри: бульозний висип.

З боку лабораторних показників: анемiя, лейкопенiя, тромбоцитопенiя, збільшення рівня

ферментів печінки (АЛТ, АСТ), лужної фосфатази.

З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, понос, запор, гепатит, холестатична жовтяниця, метеоризм, порушення смаку.

Спричинені метформіну гідрохлоридом

З боку обміну речовин: можливий розвиток молочнокислого ацидозу.

З боку системи кровотворення: мегалобластична анемія.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функцій печінки.

Унаслідок передозування можливе виникнення гіпоглікемії. Симптоми помірно вираженої гіпоглікемії (без запаморочення або неврологічних симптомів) зникають після прийому вуглеводів, корекції дози та/або дієти. При передозуванні слід негайно промити шлунок і ввести внутрішньовенно розчин глюкози (10% або 40%), постійно спостерігаючи за її рівнем у плазмі крові.

У пацієнтів з печінковими розладами можливе зменшення плазмового кліренсу гліклазиду. Гліклазид має високий рівень зв'язування з білками плазми, тому застосування діалізу не дасть бажаного результату.

Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл), блокатори H2-гістамінових рецепторів (циметидин), протигрибкові лікарські засоби (міконазол, флуконазол), нестероїдні протизапальні засоби (фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон), фібрати (клофібрат, безафібрат), протитуберкульозні (етіонамід), адреноблокатори можуть посилювати гіпоглікемічну дію метформіну. Також можливий розвиток гіпоглікемії при застосуванні саліцилатів, фенілбутазону, сульфоніламідів, бета-блокаторів, клофібринової кислоти, антагоністів вітаміну К, алопуринолу, теофіліну, кофеїну та інгібіторів моноаміноксидази. Сумісне застосування міконазолу, пергексиліну або циметидину із гліклазидом може спричинити розвиток стану гіпоглікемії, антикоагулянти кумаринового ряду, анаболічні стероїди, бета-адреноблокатори, інгібітори МАО, сульфаніламіди тривалої дії, циклофосфаміду, бігуаніди, хлорамфенікол, фенфлурамін, акарбоза, флуоксетин, гуанетидин, пентоксифілін, тетрациклін, теофілін, лікарські засоби, що блокують канальцеву секрецію, резерпін, бромокриптин, дизопірамід, піридоксин, інсулін, алопуринол, етанол і етанолвмісних лікарських засобів підсилюють ефект. Послаблюють ефект барбітурати, кортикостероїди, адреностимулятори (епінефрин, клонідин), протиепілептичні лікарські засоби (фенітоїн), інгібітори карбоангідрази (ацетазоламід), тіазидні діуретики, хлорталідон, фуросемід, тріамтерен, аспарагіназа, баклофен, даназол, діазоксид, ізоніазид, морфін, ритодрин, сальбутамол, тербуталін, глюкагон, рифампіцин, гормони щитовидної залози, солі літію, у високих дозах — нікотинова кислота, хлорпромазин, пероральні контрацептиви і естрогени. Підвищує ризик розвитку шлуночкової екстрасистолії на фоні серцевих глікозидів.

Сумісне застосування діуретиків, барбітуратів, фенітоїну, кортикостероїдів, естрогенів, естропрогестогенів та чистих прогестогенів може знижувати можливості глікемічного контролю. Акарбоза та гуарова смола здатні суттєво знижувати біодоступність метформіну.

Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини можуть викликати розвиток лактоацидозу у хворих на цукровий діабет на тлі функціональної ниркової недостатності. Застосування препаратів, що містять метформін, слід припинити до проведення радіологічних досліджень і не поновлювати раніше ніж через 48 годин після рентгенологічного дослідження та оцінки функції нирок.

Фармакодинаміка. Гліклазид знижує рівень глюкози у крові шляхом впливу на секрецію інсуліну та периферичну чутливість до нього. Це відбувається завдяки закриттю К+-канальців у β-клітинах підшлункової залози. унаслідок цього Са²+-канальці відкриваються для руху внутрішньоклітинного кальцію і підвищується виділення інсуліну. Гліклазид також підвищує чутливість β-клітин до глюкози та відновлює чутливість периферичних клітин до інсуліну. Гліклазид знижує адгезійну активність тромбоцитів та рівень вільних радикалів, таким чином досягається запобігання судинним ускладненням. Є дані про здатність гліклазиду знижувати рівень холестерину у плазмі крові та рівень тригліцеридів під час тривалого застосування.

Метформін діє як антигіперглікемізуючий агент шляхом підвищення чутливості тканин печінки та периферичних тканин до інсуліну. Також виявляється позитивний вплив на рівень ліпідів у плазмі крові і фібринолітичну активність.

Сульфонілсечовина та бігуанід надають синергічний ефект. Обидва компоненти мають додатковий антигіперглікемічний ефект без посилення побічної дії, властивій препаратам їхніх фармакологічних груп.

Гліклазид за допомогою стимулювання β-клітин підшлункової залози вивільняє інсулін і також підвищує периферичну чутливість до інсуліну. Метформін сприяє розпізнаванню глюкози на периферії та її утилізації. Він також призводить до зниження печінкової продукції глюкози. Сумісне застосування препаратів сульфонілсечовини та метформіну дозволяє краще контролювати рівень глюкози у крові. Така комбінація дуже корисна у тих випадках, коли застосування препаратів сульфонілсечовини неефективне. Комбінацію вищеназваних препаратів можна застосовувати для досягнення контролю за рівнем глюкози у крові та зниження потреби в інсуліні у деяких пацієнтів.

Гліклазид щонайменше спричиняє гіпоглікемію та збільшення маси тіла порівняно з іншими препаратами сульфонілсечовини. Метформіну притаманний переважно периферичний механізм дії. Він не має анаболічних ефектів, властивих похідним сульфонілсечовини, що, у свою чергу, не впливає на масу тіла хворого. Застосування гліклазиду корисне при макро- і мікросудинних ускладненнях, які виникають при гіперінсулінемії, артеріальній гіпертензії, гіперглікемії, гіперліпідемії, підвищеній агрегації тромбоцитів. Застосування метформіну призводить до зниження рівня тригліцеридів, підвищення рівнів холестерину високої щільності та тканинних активаторів плазміногена, зниження агрегаційної здатності тромбоцитів. Фармакокінетично обидва препарати є сумісними, тому що метформін не зв'язується з білками плазми крові і не метаболізується в печінці. Отже, конкуренція з гліклазидом, який на 80–90% зв'язується із білками плазми та метаболізується у печінці, виявляється неможливою. Таким чином, застосування комбінації гліклазиду з метформіном корисне в лікуванні хворих з інсулінонезалежним цукровим діабетом та у запобіганні макро- та мікросудинним ускладненням.

Фармакокінетика. Після перорального одноразового приймання гліклазиду у дозах від 40 до 120 мг визначається рівень його максимальної концентрації у плазмі крові в межах від 2,2 до

8 мг/л протягом 2–8 годин. Сталі концентрації гліклазиду досягаються через 2 доби з початку його застосування у дозах 40–120 мг. Застосування гліклазиду разом з їжею призводить до зниження рівня максимальної концентрації та затримки часу його максимальної дії. Розподіл гліклазиду незначний завдяки тому, що він зв'язується з білками плазми крові на 85–97%. Період напіввиведення гліклазиду після одноразового перорального застосування становить 8,1–20,5 години. Гліклазид метаболізується у 7 метаболітів, які виводяться переважно із сечею у вигляді похідних карбоксилової кислоти; 60–70% від прийнятої дози виводиться із сечею та 10- 20% із фекаліями.

Метформін має біодоступність при пероральному застосуванні у межах 50–60%. Метформін всмоктується зі шлунково-кишкового тракту протягом 6 годин і швидко розподіляється у тканинах після цього. Виведення метформіну нирками двофазне.

95% від абсорбованого метформіну виводиться під час першої фази з періодом напіввиведення 6 годин. Решта метформіну (5%) виводиться під час другої фази з періодом напіввиведення 20 годин. Метформін не зв'язується з білками плазми, 40–60% від прийнятої дози виводиться у незміненому стані із сечею та 30% із фекаліями.

Метформін та гліклазид не впливають на фармакокінетику один одного.

Фармацевтичні характеристики:

Основні фізико-хімічні властивості: білі капсулоподібні таблетки з розподільчою лінією з одного боку.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС у сухому, недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 6 блістерів у коробці з картону.

За рецептом.

Мікро Лабс Лімітед.

92, Сіпкот, Хосур — 635 126, Індія.