Азомекс (Asomex) (268361) - інструкція із застосування ATC-класифікація

S-амлодипіну бесилат - 5 мг

фармакодинаміка. Амлодипін — рацемічна суміш S(-) та R(-) ізомерів. S-amlodipine — активна хіральна форма амлодипіну — блокатор повільних кальцієвих каналів; блокує надходження іонів кальцію через мембрани до клітин гладких м’язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосереднім впливом на гладкі м’язи судин.
Антиангінальний ефект амлодипіну реалізується двома способами.
1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір та післянавантаження. Оскільки ЧСС при цьому практично не змінюється, то зменшується навантаження на серце, споживання енергії та потреба міокарда у кисні.
2. Розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол (нормальних та ішемізованих), можливо, також відіграє роль у механізмі дії амлодипіну. Таке розширення підвищує насиченість міокарда киснем у пацієнтів зі спазмом коронарної артерії (стенокардія Принцметала чи варіантна стенокардія).
У хворих на АГ разова доза амлодипіну забезпечує клінічно значуще зниження АТ протягом 24 год, що дає змогу застосовувати його 1 раз на добу. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої артеріальної гіпотензії.
У пацієнтів зі стенокардією при застосуванні однієї добової дози препарату підвищується загальний час фізичного навантаження, час до початку стенокардії і час до 1 мм депресії сегмента ST. Препарат знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину. Амлодипін не чинить несприятливого впливу на обмін речовин та ліпіди плазми крові, тому він придатний для лікування хворих на БА, цукровий діабет, подагру.
Фармакокінетика. Всмоктування/розподіл. Після прийому внутрішньо у терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, досягаючи C_max у крові через 6–12 год. Абсолютна біодоступність, за розрахунками, становить 64–80%. V_d становить близько 21 л/кг. Прийом їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.
Метаболізм/виведення. Т_½ з плазми крові становить близько 35–50 год, що забезпечує можливість призначення препарату 1 раз на добу. Стійка рівноважна концентрація у плазмі крові досягається через 7–8 днів регулярного застосування препарату. Амлодипін трансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; 10% незміненого препарату та 60% метаболітів виводяться із сечею.
Пацієнти літнього віку. Час досягнення рівноважних концентрацій амлодипіну в плазмі крові подібний в осіб літнього віку та дорослих пацієнтів. Кліренс амлодипіну зазвичай дещо знижений, що у пацієнтів літнього віку призводить до збільшення AUC та Т_½ препарату.
Пацієнти з порушенням функцій нирок. Амлодипін екстенсивно біотрансформується до неактивних метаболітів. 10% амлодипіну виводиться у незміненому вигляді з сечею. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функцій нирок. Пацієнтам із порушенням функцій нирок можна застосовувати звичайні дози амлодипіну. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Інформація щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки дуже обмежена. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення тривалості періоду напіврозпаду та збільшення AUC приблизно на 40–60%.

– АГ.
– Хронічна стабільна стенокардія.
– Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала).

дорослі. При АГ і стенокардії звичайна початкова доза Азомексу становить 2,5 мг 1 раз на добу; за необхідності цю дозу можна підвищити до 5 мг 1 раз на добу, залежно від індивідуальної реакції хворого.
Є досвід застосування препарату у комбінації з тіазидними діуретиками, блокаторами α-, β-адренорецепторів або інгібіторами АПФ у пацієнтів з АГ. Пацієнтам зі стенокардією препарат можна приймати як монотерапію або у комбінації з іншими антиангінальними лікарськими засобами при резистентності до нітратів та/або адекватних доз блокаторів β-адренорецепторів.
Немає необхідності у підборі дози препарату при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, блокаторами β-адренорецепторів та інгібіторами АПФ.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку. Немає необхідності у підборі дози для цієї категорії пацієнтів. Підвищення дози слід проводити з обережністю.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Дози препарату для застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня не встановлені, тому підбір дози слід проводити з обережністю та починати застосування препарату із найнижчої дози в діапазоні доз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ Фармакокінетика). Фармакокінетику амлодипіну не досліджували у пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Для пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня застосування амлодипіну слід починати із найнижчої дози та поступово її підвищувати.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Рекомендується застосовувати звичайні дози препарату, оскільки зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не пов’язані зі ступенем тяжкості ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.

– відома підвищена чутливість до дигідропіридинів, амлодипіну чи будь-якого іншого компонента препарату.
– Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
– Шок (включаючи кардіогенний шок).
– Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня).
– Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

при застосуванні амлодипіну найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як сонливість, запаморочення, головний біль, пальпітація, припливи, біль у черевній порожнині, нудота, набряки гомілок, набряки та втомлюваність.
Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування амлодипіну, наведені нижче за системами та класами органів та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — лейкоцитопенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: дуже рідко — алергічні реакції.
З боку метаболізму та аліментарні розлади: дуже рідко — гіперглікемія.
З боку психіки: нечасто — безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко — сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: часто — сонливість, запаморочення, головний біль (головним чином на початку лікування); нечасто — тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко — гіпертонус, периферична нейропатія; невідомо — екстрапірамідний розлад.
З боку органа зору: нечасто — порушення зору (включаючи диплопію).
З боку органа слуху та лабіринту: нечасто — дзвін у вухах.
З боку серця: нечасто — посилене серцебиття; дуже рідко — інфаркт міокарда, аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь).
З боку судин: часто — припливи; нечасто — артеріальна гіпотензія; дуже рідко — васкуліт.
Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: нечасто — диспное, риніт; дуже рідко — кашель.
З боку ШКТ: часто — біль у животі, нудота; нечасто — блювання, диспепсія, порушення перистальтики кишечнику (включаючи запор та діарею), сухість у роті; дуже рідко — панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — гепатити, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (що найчастіше асоціювалося із холестазом).
З боку шкіри та підшкірної тканини: нечасто — алопеція, пурпура, зміна забарвлення шкіри, підвищене потовиділення, свербіж, висип, екзантема; дуже рідко — ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив’янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість; невідомо — токсичний епідермальний некроліз.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканин: часто — набряк гомілок; нечасто — артралгія, міалгія, судоми м’язів, біль у спині.
З боку нирок та сечовидільного тракту: нечасто — порушення сечовиділення, ніктурія, підвищена частота сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення та стани у місці введення: часто — набряк, підвищена втомлюваність; нечасто — біль за грудниною, астенія, біль, нездужання.
Дослідження: нечасто — збільшення або зменшення маси тіла.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

безпеку та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювали.
Пацієнти із серцевою недостатністю. У пацієнтів цієї категорії препарат слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (клас III та IV за класифікацією NYHA) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід приймати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій та летальних випадків у майбутньому.
Пацієнти із порушенням функції печінки. Т_½ амлодипіну та параметри AUC вищі у пацієнтів із порушенням функції печінки; рекомендацій стосовно доз препарату немає. Тому у цієї категорії пацієнтів слід розпочинати застосування препарату із найнижчої дози. Слід дотримуватися обережності як на початку застосування препарату, так і під час підвищення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельне спостереження за станом пацієнта.
Пацієнти літнього віку. Підвищувати дозу препарату у цієї категорії пацієнтів слід з обережністю.
Пацієнти із нирковою недостатністю. Таким пацієнтам слід приймати звичайні дози препарату. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушень функцій нирок. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.
Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.
Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути підвищена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Безпека застосування амлодипіну у період вагітності не встановлена.
Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.
У ході досліджень на тваринах при застосуванні високих доз виявлена репродуктивна токсичність.
Період годування грудьми. Амлодипін проникає у грудне молоко. Частка материнської дози, яку отримувало немовля, оцінювалася з міжквартильним розмахом у 3–7%, максимум 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. При прийнятті рішення про продовження годування грудьми чи застосування амлодипіну необхідно оцінювати користь годування грудьми для дитини та користь від застосування препарату для матері.
Фертильність. Повідомлялося про зворотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Швидкість реакції може бути знижена при наявності таких симптомів як запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність чи нудота. Слід бути обережними, особливо на початку терапії.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не встановлені, тому його не застосовують у педіатричній практиці.

вплив інших лікарських засобів на амлодипін. Наявні дані щодо безпечного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, блокаторами α-, β-адренорецепторів, інгібіторами АПФ, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальною формою нітрогліцерину, НПЗП, антибіотиками, пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами.
Дані, отримані у ході in vitro досліджень із плазмою крові людини, свідчать про відсутність впливу амлодипіну на зв’язування з білками крові досліджуваних лікарських засобів (дигоксин, фенітоїн, варфарин або індометацин).
Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP 3A4 потужної чи помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин чи кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що також може зумовити підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Можуть бути необхідними клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.
Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, в свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.
Кларитроміцин. Кларитроміцин є інгібітором CYP 3A4. Існує підвищений ризик виникнення артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які отримують кларитроміцин з амлодипіном. При одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином рекомендується проводити ретельний нагляд за станом пацієнтів.
Індуктори CYP 3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та речовин, що є відомими індукторами CYP 3A4, концентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватися. Тому слід контролювати АТ і коригувати дозу як під час, так і після поєднаного лікування, особливо сильними індукторами CYP 3A4 (наприклад рифампіцином, звіробоєм).
Дантролен (інфузії). У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним наслідком та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену в/в. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби. Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.
Такролімус. Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при одночасному застосуванні амлодипіну необхідний регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та, за необхідності, корекція дозування.
mTOR інгібітори (mammalian target of rapamycin — мішені рапаміцину у ссавців). Такі mTOR інгібітори, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP 3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP 3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з mTOR інгібіторами він може посилювати вплив останніх.
Циклоспорин. Досліджень взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводили у здорових добровольців або інших груп населення, за винятком хворих з трансплантованою ниркою, у яких виявлено підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому 0–40%). Тому у пацієнтів після трансплантації нирок, які застосовують Азомекс, необхідно проводити моніторинг рівня циклоспорину та у разі необхідності дозу останнього слід знизити.
Симвастатин. Одночасне багаторазове застосування 10 мг амлодипіну з 80 мг симвастатину призвело до 77% збільшення експозиції симвастатину порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу для пацієнтів, які приймають цей препарат одночасно з амлодипіном.
Силденафіл. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу пацієнтами з есенціальною гіпертензією не впливав на фармакокінетику амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу в якості комбінованої терапії кожен із препаратів проявляв гіпотензивний ефект незалежно від іншого.
Інші лікарські засоби. Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.
Етанол (алкоголь). Одноразовий та багаторазовий прийом 10 мг амлодипіну не чинив суттєвого впливу на фармакокінетику етанолу.
Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну.
Одночасне застосування препаратів алюмінію/магнію (антацидів) із разовою дозою амлодипіну не чинило суттєвого впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Лабораторні тести. Вплив на показники лабораторних тестів невідомий.

досвід навмисного передозування препарату обмежений.
Симптоми передозування: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіну призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок із летальним наслідком.
Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, зумовлена передозуванням амлодипіну, потребує активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг функцій серця та дихання, підняття нижніх кінцівок, моніторинг ОЦК та сечовиділення.
Для відновлення тонусу судин та АТ можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату в/в може бути корисним для нівелювання ефектів блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців протягом 2 год після введення 10 мг амлодипіну значно знизило рівень його всмоктування.
Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, ефект діалізу незначний.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.