Беталок (Betaloc)

Метопрололу тартрат - 1 мг/мл

фармакодинаміка. В/в терапія метопрололом при інфаркті міокарда зменшує вираженість болю в грудній клітці та знижує частоту фібриляції та тріпотіння передсердь. Раннє введення (впродовж 24 год після появи перших симптомів) дає змогу обмежити розвиток та поширення зони інфаркту міокарда. Ранній початок терапії збільшує переваги лікування.
При пароксизмальній передсердній тахікардії та фібриляції/тріпотінні передсердь спостерігається зниження частоти скорочення шлуночків серця.
Метопролол — селективний блокатор β₁-рецепторів, це означає, що він впливає на β₁-рецептори серця при нижчих дозах, ніж ті, які необхідні для впливу на β₂-рецептори периферичних судин і бронхів. При збільшенні доз препарату β₁-селективність може зменшуватися.
Метопролол не виявляє бета-стимулюючого ефекту та проявляє незначну мембраностимулюючу активність. Блокатори β-адренорецепторів чинять негативну інотропну та хронотропну дію.
Метопролол зменшує ефекти катехоламінів при фізичному та психоемоційному навантаженні, знижує ЧСС, серцевий викид та АТ. У стресових ситуаціях, що супроводжуються підвищеним викидом адреналіну з надниркових залоз, метопролол не перешкоджає нормальному фізіологічному розширенню судин. У терапевтичних дозах метопролол виявляє менший скоротливий ефект на м’язи бронхів, ніж неселективні β-блокатори. Ця властивість дає змогу проводити лікування метопрололом у комбінації зі стимуляторами β₂-рецепторів у пацієнтів із БА або іншими вираженими обструктивними захворюваннями легень. Метопролол впливає на вивільнення інсуліну та на вуглеводний обмін меншою мірою, ніж неселективні β-блокатори, і тому він може також застосовуватися пацієнтам із цукровим діабетом. Серцево-судинні реакції при гіпоглікемії, зокрема тахікардія, менш виражені при застосуванні метопрололу, а повернення рівня глюкози в крові до нормальних значень відбувається швидше, ніж при застосуванні неселективних блокаторів β-рецепторів.
Фармакокінетика. Метопролол метаболізується в печінці, переважно за допомогою CYP 2D6. Було визначено три основних метаболіти, хоча жоден з них не має клінічно значущого β-блокуючого ефекту. Т_½ з плазми крові становить 3–5 год. Приблизно 5% метопрололу виводиться в незміненому вигляді через нирки, решта дози виводиться у вигляді метаболітів.

- суправентрикулярна тахіаритмія;
- профілактика та лікування при ішемії міокарда, тахіаритмії та болю, якщо підозрюється або діагностовано інфаркт міокарда.

парентеральне введення препарату Беталок слід здійснювати під наглядом спеціально підготовленого персоналу в закладах, де можна виміряти АТ, зробити ЕКГ та проводити реанімаційні заходи.
Суправентрикулярна тахіаритмія. На початковому етапі препарат у дозі 5 мг (=5 мл) необхідно вводити в/в зі швидкістю 1–2 мг/хв. Введення препарату в такій дозі можна повторювати кожні 5 хв до досягнення необхідного ефекту. Зазвичай загальна доза 10–15 мг (=10–15 мл) є достатньою. Рекомендована максимальна доза для в/в введення становить 20 мг (=20 мл).
Профілактика та лікування ішемії міокарда, тахіаритмії та болю у разі підозрюваного або діагностованого інфаркту міокарда. Гострий стан: препарат слід вводити в/в у дозі 5 мг (=5 мл). Введення цієї дози препарату можна повторювати кожні 2 хв; максимальна доза становить 15 мг (=15 мл). Через 15 хв після останньої ін’єкції слід призначити внутрішньо 50 мг метопрололу тартрату кожні 6 год впродовж 48 год. Для тривалого (перорального) застосування слід призначати таблетки з уповільненим вивільненням Беталок ЗОК.
Інформацію стосовно того, коли не слід призначати таке лікування, див. у розділах ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Розведений р-н для ін’єкцій слід використати впродовж 12 год.
Порушення функцій нирок. Ниркова функція лише незначно впливає на швидкість виведення препарату, тому немає необхідності в корекції дози препарату для пацієнтів з порушенням функції нирок.
Порушення функцій печінки. Зазвичай пацієнтам з цирозом печінки можуть призначити таку ж саму дозу метопрололу, що й пацієнтам з нормальною функцією печінки. Лише у разі наявності ознак дуже тяжкого порушення функцій печінки (наприклад пацієнти, яким проводили операцію шунтування) необхідно розглянути можливість зменшення дози препарату.
Пацієнти літнього віку. Корекція дози препарату не потрібна.
Діти. Досвід лікування дітей препаратом Беталок обмежений.

кардіогенний шок; синдром слабкості синусового вузла (за умови відсутності постійного водія ритму); AV-блокада ІІ і ІІІ ступеня; нестабільна, некомпенсована серцева недостатність (набряк легенів, гіпоперфузія або артеріальна гіпотензія); постійна або періодична інотропна терапія агоністами β-адренорецепторів; симптоматична брадикардія або артеріальна гіпотензія, метопролол не слід призначати пацієнтам з підозрою на гострий інфаркт міокарда доти, доки ЧСС становить <45 уд./хв, інтервал P–Q становить >0,24 с або систолічний АТ становить <100 мм рт. ст.; систолічний АТ нижче 110 мм рт. ст. у пацієнтів із суправентрикулярною тахіаритмією; серйозні захворювання периферичних судин із загрозою розвитку гангрени; встановлена підвищена чутливість до метопрололу тартрату або інших β-блокаторів або будь-якої з допоміжних речовин.

побічні реакції спостерігаються приблизно у 10% пацієнтів і, як правило, є дозозалежними.
Побічні реакції, пов’язані із застосуванням метопрололу, наведені нижче відповідно до класу системи органів і частоти.
Використовуються такі визначення частоти: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних).

Беталок при в/в введенні рідко може спричинити клінічно значуще зниження АТ.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дає змогу продовжувати контроль за співвідношенням користь/ризик застосування лікарського засобу. Прохання до медичних працівників повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

верапаміл не слід вводити в/в пацієнтам, які отримують лікування β-блокаторами.
При лікуванні пацієнтів із підозрюваною або підтвердженою серцевою недостатністю після кожної дози препарату слід ретельно контролювати гемодинамічний статус пацієнта. Лікування потрібно припинити, якщо спостерігається будь-яке збільшення задишки або з’являється холодний піт.
Метопролол може призводити до загострення симптомів порушення периферичного артеріального кровообігу, наприклад переміжної кульгавості. Тяжке порушення функції нирок.
Тяжкі гострі стани, що супроводжуються метаболічним ацидозом. Комбіноване лікування препаратами наперстянки. Беталок не слід призначати пацієнтам із латентною або маніфестною серцевою недостатністю без супутнього лікування.
У пацієнтів зі стенокардією Принцметала частота і ступінь нападів стенокардії можуть збільшуватися унаслідок опосередкованого α-рецепторами звуження коронарних судин. З цієї причини неселективні β-блокатори не слід призначати таким пацієнтам. Селективні β₁-блокатори слід застосовувати з обережністю.
При лікуванні хворих на БА або інші хронічні обструктивні захворювання легенів слід одночасно призначити адекватну бронхолітичну терапію. Можливо, буде необхідним підвищення дози стимуляторів β₂-рецепторів.
Лікування метопрололом може впливати на метаболізм вуглеводів або приховувати розвиток гіпоглікемії, хоча цей ризик менший, ніж при застосуванні неселективних β-блокаторів.
Дуже рідко стан пацієнтів з порушенням AV-провідності помірного ступеня тяжкості може погіршитися (що може спричинити розвиток AV-блокади).
Терапія β-блокаторами може знижувати ефективність лікування анафілактичної реакції. Якщо Беталок призначають пацієнтам із феохромоцитомою, слід розглянути питання про призначення лікування α-блокатором.
Якщо з’являється необхідність у припиненні лікування препаратом Беталок, це слід робити поступово, впродовж 2 тиж, оскільки в іншому разі симптоми стенокардії можуть погіршитися разом з підвищенням ризику розвитку інфаркту міокарда.
У разі хірургічного втручання необхідно попередити анестезіолога про те, що пацієнт отримує Беталок. Пацієнтам, яким має бути проведене хірургічне втручання, припиняти лікування β-блокаторами не рекомендується.
Термінового початку застосування високих доз метопрололу у пацієнтів, яким планується проведення несерцевої хірургічної операції, слід уникати, оскільки це може бути пов’язано з розвитком брадикардії, артеріальної гіпотензії та інсульту, включаючи летальний наслідок у пацієнтів з наявними факторами кардіоваскулярного ризику.
Другу або третю дозу препарату не слід застосовувати, якщо ЧСС становить <40 уд./хв, систолічний АТ — <90 мм рт. ст., інтервал P–Q — >0,26 с.
Лікарський засіб Беталок, р-н для ін’єкцій, містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Беталок не слід застосовувати у період вагітності та годування груддю за відсутності абсолютної необхідності. Загалом блокатори β-адренорецепторів зменшують плацентарний кровотік, що може привести до затримки розвитку, внутрішньоутробної загибелі плода, викидня та передчасних пологів. У зв’язку із цим запропоновано проведення належного спостереження за вагітною і плодом, якщо вагітна приймає метопролол. β-блокатори можуть спричинити брадикардію у плода та новонародженого. Необхідно це враховувати при призначенні даних препаратів в останньому триместрі вагітності та у зв’язку з пологами.
Необхідно поступово відмінити Беталок за 48–72 год до запланованого часу пологів. Якщо це неможливо, слід спостерігати за новонародженим протягом 48–72 год після пологів з метою виявлення симптомів блокади β-адренорецепторів (наприклад серцевих та легеневих ускладнень).
Годування груддю. Концентрація метопрололу в грудному молоці приблизно втричі перевищує концентрацію в плазмі крові матері. Ризик шкідливих реакцій у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, є низьким за умови застосування матір’ю терапевтичних доз препарату. Однак слід проводити спостереження за дитиною, яку годують груддю, приділяючи увагу ознакам блокади β-адренорецепторів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування препаратом Беталок може виникнути запаморочення та стомлюваність. Пацієнтів, діяльність яких пов’язана з напруженням уваги, а саме: керування автомобілем та робота з іншими механізмами — слід попередити про можливість виникнення таких ефектів.

метопролол є субстратом ферменту CYP 2D6. На концентрацію метопрололу у плазмі крові можуть впливати препарати, що інгібують активність CYP 2D6, наприклад хінідин, тербінафін, пароксетин, флуоксетин, сертралін, целекоксиб, пропафенон та дифенгідрамін. На початку лікування цими препаратами може виникнути необхідність у зменшенні дози лікарського засобу Беталок пацієнтам, які отримують лікування цим препаратом.
Комбінації з препаратом Беталок, яких слід уникати
Похідні барбітурової кислоти: барбітурати (досліджено для пентобарбіталу) стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту.
Пропафенон: у 4 пацієнтів, які отримували лікування метопрололом, при застосуванні пропафенону концентрації метопрололу в плазмі крові збільшувалися у 2–5 разів, а у 2 пацієнтів виникли побічні ефекти, типові для метопрололу. Взаємодія була підтверджена у 8 здорових добровольців. Ця взаємодія, можливо, пояснюється тим, що пропафенон, подібно до хінідину, пригнічує метаболізм метопрололу через систему цитохрому P450 2D6. Наслідки застосування такої комбінації, ймовірно, важко усунути, оскільки пропафенон також має β-блокуючі властивості.
Верапаміл: у комбінації з β-блокаторами (описано для атенололу, пропранололу та піндололу) верапаміл може спричинити брадикардію та зниження АТ. Верапаміл та β-блокатори чинять адитивну інгібіторну дію на AV-провідність та функцію синусового вузла.
Комбінації з препаратом Беталок, які можуть потребувати коригування дози
Аміодарон: в одному випадку продемонстровано, що у пацієнтів, які отримували аміодарон, може розвинутися виражена синусова брадикардія у разі одночасного застосування препарату з метопрололом. Аміодарон має надзвичайно тривалий Т_½ (приблизно 50 діб), що означає, що взаємодія може виникати впродовж тривалого часу після відміни цього препарату.
Антиаритмічні препарати класу I: антиаритмічні засоби I класу та β-блокатори чинять адитивну негативну інотропну дію, що може призводити до серйозних гемодинамічних побічних ефектів у пацієнтів з порушеною функцією лівого шлуночка. Також слід уникати застосування цієї комбінації при синдромі слабкості синусового вузла та порушенні AV-провідності. Така взаємодія найкраще описана для дизопіраміду.
НПЗП та протиревматичні препарати: показано, що НПЗП протидіють антигіпертензивній дії β-блокаторів. Найбільш вивченим є індометацин. Імовірно, що ця взаємодія не відбувається з суліндаком. Дослідження негативної взаємодії було проведено з диклофенаком.
Дифенгідрамін знижує (у 2,5 раза) кліренс метопрололу до α-гідроксиметопрололу через систему CYP 2D6 в осіб, які мають швидку гідроксиляцію. Ефекти метопрололу посилюються.
Глікозиди наперстянки: одночасне застосування глікозидів наперстянки та блокаторів β-рецепторів може збільшувати час AV-провідності, а також спричинити розвиток брадикардії.
Дилтіазем: дилтіазем та блокатори β-рецепторів мають адитивну інгібуючу дію на AV-провідність та функцію синусового вузла. Під час комбінованого лікування з дилтіаземом спостерігалася (повідомлення про випадки) виражена брадикардія.
Епінефрин: після введення епінефрину (адреналіну) у пацієнтів, які застосовували неселективні блокатори β-рецепторів (включаючи піндолол та пропранолол), розвивалася виражена АГ та брадикардія (приблизно 10 повідомлень). Ці клінічні спостереження були підтверджені в дослідженнях за участю здорових добровольців. Крім того, припускалося, що епінефрин при місцевій анестезії може провокувати розвиток цих реакцій при внутрішньосудинному введенні препарату. Цей ризик, імовірно, нижчий при застосуванні кардіоселективних β-блокаторів.
Фенілпропаноламін: фенілпропаноламін (норефедрин) у разовій дозі 50 мг може призводити до патологічного підвищення діастолічного АТ у здорових добровольців. Пропранолол загалом протидіє підвищенню АТ, спричиненому фенілпропаноламіном. Проте блокатори β-рецепторів можуть провокувати парадоксальні гіпертензивні реакції у пацієнтів, які застосовують високі дози фенілпропаноламіну. У декількох випадках було описано гіпертензивний криз під час лікування тільки фенілпропаноламіном.
Хінідин: хінідин інгібує метаболізм метопрололу в осіб, які мають швидку гідроксиляцію (більше 90% населення Швеції), що призводить до значного підвищення рівнів у плазмі крові та посилення блокади β-рецепторів. Відповідна взаємодія може спостерігатися з іншими β-блокаторами, що метаболізуються тим самим ферментом (CYP 2D6).
Клонідин: β-блокатори можуть потенціювати гіпертензивну реакцію при раптовій відміні клонідину. Якщо необхідно відмінити супутнє лікування клонідином, β-блокатор слід відмінити за кілька днів до відміни клонідину.
Рифампіцин: рифампіцин може стимулювати метаболізм метопрололу, що призводить до зменшення його рівнів у плазмі крові.
Пацієнти, які отримують супутнє лікування іншими β-блокаторами (наприклад у вигляді очних крапель) або інгібіторами МАО, мають знаходитися під ретельним спостереженням. Призначення інгаляційних анестетиків пацієнтам, які отримують лікування блокаторами β-рецепторів, посилює кардіодепресивний ефект. У пацієнтів, які отримують блокатори β-рецепторів, може виникнути необхідність у коригуванні дози пероральних протидіабетичних засобів. Концентрація метопрололу в плазмі крові може збільшитися, якщо одночасно призначають циметидин або гідралазин.
Несумісність (за наявності). 40 мл (8 ампул) р-ну для ін’єкцій Беталок, що відповідає 40 мг метопрололу тартрату, може бути доданий до 1000 мл одного з таких р-нів для інфузій: натрію хлорид 9 мг/мл, манітол 150 мг/мл, глюкоза 100 мг/мл, глюкоза 50 мг/мл, фруктоза 200 мг/мл, інвертоза 100 мг/мл, р-н Рінгера, р-н Рінгера з глюкозою, р-н Рінгера з ацетатом.
Неприпустимо додавати Беталок, р-н для ін’єкцій, 1 мг/мл, до Макодексу.

токсичність. Застосування препарату в дозі 7,5 г у дорослих призводило до розвитку інтоксикації з летальними наслідками. Застосування препарату в дозі 100 мг у 5-річної дитини не призводило до розвитку будь-яких симптомів після проведення промивання шлунка. Застосування препарату в дозі 450 мг у дитини 12 років та 1,4 г у дорослого стало причиною розвитку помірної інтоксикації; застосування препарату в дозі 2,5 г у дорослого призвело до розвитку серйозної інтоксикації, а застосування препарату в дозі 7,5 г у дорослого призвело до розвитку дуже тяжкої інтоксикації.
Симптоми. Найважливішими є серцево-судинні симптоми, проте у деяких випадках, особливо у дітей та осіб молодого віку, можуть переважати симптоми з боку ЦНС та пригнічення дихання. Брадикардія, AV-блокада I–IІІ ступеня, подовження інтервалу Q–T (виняткові випадки), асистолія, зниження АТ, недостатня периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок. Пригнічення дихання, апное. Інші симптоми: втомлюваність, сплутаність свідомості, втрата свідомості, дрібнорозмашистий тремор, судоми, потовиділення, парестезії, бронхоспазм, нудота, блювання, можливо, спазм стравоходу, гіпоглікемія (особливо у дітей) або гіперглікемія, гіперкаліємія. Вплив на нирки. Транзиторний міастенічний синдром. Одночасне вживання алкоголю, гіпотензивних препаратів, хінідину або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть спостерігатися через 20 хв — 2 год після прийому препарату всередину.
Лікування слід проводити у відділенні, що може забезпечити проведення відповідних терапевтичних заходів, контролю та спостереження.
Атропін, стимулятор адренорецепторів або водій ритму для корекції брадикардії та порушень провідності.
Терапевтичні заходи при артеріальній гіпотензії, гострому інфаркті міокарда та шоку мають включати належне підвищення ОЦК, введення глюкагону (з подальшою в/в інфузією глюкагону за необхідності), в/в введення стимулятора адренорецепторів, наприклад добутаміну, з додаванням агоністів α₁-адренорецепторів до виникнення вазодилатації. Також можна проводити в/в введення Ca²⁺.
Інтубацію та ШВЛ слід проводити за дуже широкими показаннями. Можна використати кардіостимулятор. У разі зупинки кровообігу у зв’язку з передозуванням може бути потрібне проведення реанімаційних заходів протягом кількох годин.
Бронхоспазм зазвичай можна зняти застосуванням бронходилататорів.

при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.