ПУРИ-НЕТОЛ™ таблетки (ПУРИ-НЕТОЛ™ табл)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Склад:

діюча речовина: 6-mercaptopurine;

1 таблетка містить 6-меркаптопурину 50 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний модифікований, магнію стеарат, кислота стеаринова.

Лікарська форма.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі таблетки блідо-жовтого кольору, з одного боку з розподільчою рискою та гравіюванням «GX» над нею та «EX2» під нею, з іншого боку гладкі.

Фармакотерапевтична група.

Антинеопластичні засоби. Антиметаболіти. Структурні аналоги пурину. Код ATХ L01B B02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

6-меркаптопурин — це сульфгідрильний аналог пуринових основ аденіну та гіпоксантину. Діє як цитотоксичний антиметаболіт.

6-меркаптопурин — це неактивні проліки, які діють як антагоніст пурину, але для прояву цитотоксичності потребують поглинання клітинами та внутрішньоклітинного анаболізму до нуклеотидів тіогуаніну (НТГ). НТГ та інші метаболіти (наприклад рибонуклеотиди 6-метилмекаптопурину) порушують синтез пурину de novo та взаємоперетворення пуринових нуклеотидів. НТГ також вбудовуються у нуклеїнові кислоти, що відіграє свою роль у цитотоксичних ефектах лікарського засобу.

Цитотоксичний ефект 6-меркаптопурину може бути пов’язаний з рівнем похідних 6-меркаптопурину нуклеотидів тіогуаніну в еритроцитах, але не з концентрацією 6-меркаптопурину у плазмі крові.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Біодоступність 6-меркаптопурину при пероральному прийомі дуже різниться у різних людей. Після прийому препарату у дозі 75 мг/м² поверхні тіла у дітей середня біодоступність препарату становила в середньому 16% прийнятої дози (при коливаннях у межах від 5% до 37%). Коливання біодоступності, можливо, пояснюються метаболізмом значної частини 6-меркаптопурину під час передсистемного метаболізму у печінці.

Після перорального введення 6-меркаптопурину у дозі 75 мг/м² поверхні тіла у дітей з гострим лімфобластним лейкозом середній показник C_max становив 0,89 µM (діапазон 0,29–1,82 µM), а показник T_max — 2,2 години (в діапазоні від 0,5 до 4 годин).

Середня відносна біодоступність 6-меркаптопурину була приблизно на 26% нижчою після прийому з їжею та молоком порівняно із введенням після голодування протягом ночі. 6-меркаптопурин нестабільний у молоці через наявність ксантиноксидази (розпад 30% протягом 30 хвилин). 6-меркаптопурин слід вводити щонайменше за 1 годину до або через 3 години після прийому їжі або молока.

Розподіл

Середній (± СВ) видимий об’єм розподілу 6-меркаптопурину становить 0,9 (± 0,8) л/кг, хоча цей показник може бути недооцінений, оскільки кліренс 6-меркаптопурину відбувається у всьому тілі (а не тільки в печінці).

Концентрації 6-меркаптопурину у спинномозковій рідині (СМР) після внутрішньовенного або перорального введення бувають низькими або взагалі незначними (співвідношення СМР: плазма крові становить від 0,05 до 0,27). Концентрації у СМР після інтратекального введення виявляються вищими.

Біотрансформація

6-меркаптопурин інтенсивно метаболізується в активні та неактивні метаболіти за участю кількох багатоступеневих шляхів, при цьому жоден фермент не домінує у цьому процесі. Через складний метаболізм блокування одного окремого ферменту не може пояснювати усі випадки недостатньої ефективності лікування та/або вираженої мієлосупресії. Домінуючими ферментами, які відповідають за метаболізм 6-меркаптопурину або його метаболітів, є: поліморфний фермент тіопурин S-метилтрансфераза (ТПМТ), ксантиноксидаза, інозинмонофосфатдегідрогеназа (ІМФДГ) і гіпоксантингуанін-фосфорибозилтрансфераза (ГФРТ). Додатково у формуванні активних і неактивних метаболітів беруть участь такі ферменти: гуанозинмонофосфатсинтетаза (ГМФС, яка утворює НТГ) та інозинтрифосфат пірофосфатаза (ІТПаза). Крім того, іншими шляхами утворюється ще багато інших неактивних метаболітів.

Певні дані свідчать, що поліморфізми у генах, які кодують системи різних ферментів, що беруть участь у метаболізмі 6-меркаптопурину, можуть сприяти розвитку небажаних реакцій на лікування 6-меркаптопурином.

Тіопурин S-метилтрансфераза (ТПМТ)

Активність ТПМТ обернено пропорційна концентрації в еритроцитах похідних 6-меркаптопурину нуклеотидів тіогуаніну, вищі концентрації нуклеотидів тіогуаніну призводять до більш вираженого зменшення кількості лейкоцитів та нейтрофілів. Особи з дефіцитом ТПМТ схильні до розвитку дуже високих цитотоксичних концентрацій нуклеотидів тіогуаніну.

Аналіз на генотипування дасть змогу визначити алельний профіль пацієнта. На сьогодні відомо, що 3 алелі — TPMT*2, TPMT*3A та TPMT*3C — відповідають приблизно за 95% всіх випадків зниження активності ТПМТ. Приблизно у 0,3% (1:300) пацієнтів виявляють два нефункціонуючі алелі (гомозиготи за дефіцитом) гена ТПМТ і, як результат, невелику активність цього ферменту або таку, яка взагалі не визначається. Приблизно у 10% пацієнтів виявляють один нефункціонуючий алель гена ТПМТ (гетерозиготи), що проявляється у низькій або проміжній активності ТПМТ, тоді як у 90% людей виявляють нормальну активність ТПМТ з двома функціонуючими алелями. Окрім цього, можливо, існує група з 2% пацієнтів, у яких виявляється дуже висока активність ТПМТ. Фенотипування визначає рівень нуклеотидів тіопурину або активність ТПМТ в еритроцитах, тому цей аналіз також може бути інформативним.

Елімінація

Було виявлено, що середній кліренс 6-меркаптопурину та період напіврозпаду після внутрішньовенної інфузії становить 864 мл/хв/м² та 0,9 години відповідно. Середній нирковий кліренс у більшості пацієнтів становив 191 мл/хв/м². Після внутрішньовенного введення лише близько 20% отриманої дози виводилося з сечею у незміненому вигляді.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Спеціальні дослідження застосування 6-меркаптопурину пацієнтам літнього віку не проводилися.

Діти з надмірною масою тіла

Дітям з надмірною масою тіла можуть бути потрібні дози 6-меркаптопурину верхньої межі діапазону дозування, і тому рекомендується проводити ретельний моніторинг терапевтичної відповіді на лікування у таких пацієнтів.

Порушення функції нирок

Дослідження проліків 6-меркаптопурину не виявили різниці у фармакокінетиці 6-меркаптопурину у пацієнтів з уремією порівняно з пацієнтами з трансплантованою ниркою. Оскільки про активні метаболіти 6-меркаптопурину при порушенні функції нирок відомо небагато, рекомендовано призначати зменшені дози 6-меркаптопурину пацієнтам з порушеннями функції нирок.

6-меркаптопурин та/або його метаболіти виводяться під час гемодіалізу: приблизно 45% радіоактивних метаболітів виводяться протягом 8 годин під час діалізу.

Порушення функції печінки

Експозиція 6-меркаптопурину була в 1,6 раза вищою у пацієнтів з порушенням функції печінки (але без цирозу) і в 10 разів вищою у пацієнтів з порушенням функції печінки і цирозом порівняно з пацієнтами без захворювань печінки. З огляду на це рекомендовано призначати зменшені дози 6-меркаптопурину пацієнтам з порушеннями функції печінки

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування гострого лейкозу. Препарат застосовують для індукції ремісії і, зокрема, призначають для підтримуючої терапії при:

• гострому лімфобластному лейкозі (ГЛЛ);
• гострому мієлогенному лейкозі (ГМЛ).

Протипоказання.

Гіперчутливість до 6-меркаптопурину або будь-якого з компонентів препарату.

Зважаючи на серйозність показань, інших абсолютних протипоказань немає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не рекомендується проводити вакцинацію живими вакцинами імуноскомпроментованим пацієнтам.

Ефект від застосування супутніх лікарських засобів на дію 6-меркаптопурину

Рибавірин

Рибавірин інгібує фермент інозинмонофосфатдегідрогеназу (ІМФДГ), що призводить до зменшення виробництва активних нуклеотидів 6-тіогуаніну. Повідомлялося про розвиток тяжкої мієлосупресії на фоні супутнього застосування проліків 6-меркаптопурину та рибавірину; з огляду на це супутнє застосування рибавірину та 6-меркаптопурину не рекомендується.

Мієлосупресивні препарати

Слід з обережністю застосовувати комбінацію 6-меркаптопурину з іншими мієлосупресивними препаратами; за результатами гематологічного моніторингу приймають рішення про доцільність зменшення доз препарату.

Алопуринол/оксипуринол/тіопуринол та інші інгібітори ксантиноксидази

Алопуринол, оксипуринол і тіопуринол блокують активність ксантиноксидази, що призводить до пригнічення процесу перетворення біологічно активної 6-тіоінозинової кислоти у біологічно неактивну 6-тіосечову кислоту. При одночасному застосуванні з алопуринолом, оксипуринолом і тіопуринолом дозу 6-меркаптопурину слід зменшувати у 4 рази порівняно зі звичайною дозою.

Інші інгібітори ксантиноксидази, наприклад фебуксостат, можуть затримувати метаболізм 6-меркаптопурину. Не рекомендується супутнє застосування цих препаратів, оскільки накопичено недостатньо даних для встановлення адекватного режиму зменшення дози 6-меркаптопурину.

Аміносаліцилати

Отримано in vitro та in vivo дані, які показують, що похідні аміносаліцилатів (наприклад олсалазин, месалазин або сульфасалазин) пригнічують фермент ТПМТ, через це при одночасному застосуванні з похідними аміносаліцилатів доцільно розглянути питання про зменшення дози 6-меркаптопурину.

Метотрексат

Метотрексат у дозі 20 мг/м² перорально призводив до збільшення AUC 6-меркаптопурину приблизно на 31%, тоді як дози 2 або 5 г/м² внутрішньовенно збільшували AUC 6-меркаптопурину на 69 і 93% відповідно. З огляду на це, якщо 6-меркаптопурин вводять одночасно з високими дозами метотрексату, дозу препарату необхідно скоригувати, щоб підтримувати нормальний показник лейкоцитів у крові.

Інфліксимаб

Спостерігалися реакції взаємодії між азатіоприном (проліками 6-меркаптопурину) та інфліксимабом. У пацієнтів, які продовжували отримувати азатіоприн, спостерігали транзиторні підвищення рівня 6-ТГН (нуклеотиду 6-тіогуаніну, активного метаболіту азатіоприну) та зменшення середніх рівнів лейкоцитів протягом перших тижнів після інфузії інфліксимабу. Ці показники поверталися до норми через 3 місяці.

Вплив 6-меркаптопурину на інші лікарські засоби

Антикоагулянти

Повідомлялося про пригнічення антикоагулянтного ефекту варфарину та аценокумаролу при супутньому застосуванні із 6-меркаптопурином, через що можуть бути потрібні більш високі дози антикоагулянту. Рекомендується ретельно відстежувати коагуляційні проби при одночасному застосуванні антикоагулянтів та 6-меркаптопурину.

Особливості застосування.

6-меркаптопурин — це активний цитостатичний препарат, тому його можна застосовувати тільки під контролем лікаря, який має досвід призначення таких засобів.

При імунізації живими вакцинами у пацієнтів з імунодефіцитом може розвинутися інфекція. З огляду на це не рекомендується проводити імунізацію живими вакцинами пацієнтам з ГЛЛ або ГМЛ. У будь-якому випадку пацієнтам у стадії ремісії вводити живі вакцини дозволяється не раніше ніж через 3 місяці після завершення хіміотерапії.

Не рекомендується одночасно застосовувати рибавірин і 6-меркаптопурин. Рибавірин може зменшувати ефективність і підсилювати токсичні прояви 6-меркаптопурину.

Моніторинг

Оскільки 6-меркаптопурин чинить сильну мієлосупресивну дію, під час індукції ремісії необхідно щодня виконувати розгорнутий аналіз крові. Під час всього курсу лікування потрібно ретельно спостерігати за пацієнтом.

Лікування 6-меркаптопурином спричиняє супресію кісткового мозку та призводить до лейкопенії, тромбоцитопенії, рідше — до анемії. Під час індукції ремісії необхідно кожного дня виконувати розгорнутий аналіз крові. Протягом підтримуючої терапії гематологічні показники, у тому числі тромбоцити, необхідно відстежувати щотижня або частіше, якщо застосовують високі дози або наявні тяжкі захворювання нирок та/або печінки.

При зміні лікарських форм препарату рекомендується гематологічний контроль пацієнта.

Кількість лейкоцитів та тромбоцитів продовжує знижуватися і після припинення лікування, тому при перших же ознаках надмірного зменшення кількості лейкоцитів або тромбоцитів лікування слід негайно припинити.

При своєчасній відміні 6-меркаптопурину супресія кісткового мозку оборотна.

Під час індукції ремісії при гострому мієлогенному лейкозі слід забезпечити можливість проведення відповідної підтримуючої терапії на період можливого розвитку аплазії кісткового мозку, пов’язаної з лікуванням.

6-меркаптопурин гепатотоксичний, тому необхідно кожного тижня контролювати показники функції печінки. У пацієнтів з існуючими захворюваннями печінки або хворих, які отримують інші потенційно гепатотоксичні препарати, рекомендується проводити цей контроль частіше. Пацієнтів необхідно попередити про необхідність негайної відміни 6-меркаптопурину у разі появи жовтяниці.

Під час індукції ремісії, коли відбувається швидкий лізис клітин, необхідно контролювати рівень сечової кислоти у крові та сечі, оскільки існує небезпека розвитку гіперурикемії та/або гіперурикозурії з ризиком розвитку сечокислої нефропатії.

У деяких людей спостерігається вроджений дефіцит ферменту тіопуринметилтрансферази (ТПМТ). Ці пацієнти можуть виявлятися надзвичайно чутливими до мієлосупресивної дії 6-меркаптопурину, внаслідок чого у них дуже швидко розвивається супресія кісткового мозку після початку лікування 6-меркаптопурином. Ця проблема може ще більше ускладнюватися в разі одночасного призначення препаратів, які пригнічують тіопуринметилтрансферазу, таких як олсалазин, месалазин або сульфасалазин. Крім того, повідомлялося про можливий зв’язок між зменшеною активністю ТПМТ і розвитком вторинних лейкозів і мієлодисплазії у пацієнтів, які отримували 6-меркаптопурин у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами. У деяких лабораторіях проводять аналіз на виявлення дефіциту ТПМТ, хоча такі тести не завжди виявляли всіх пацієнтів, яким загрожували тяжкі токсичні прояви лікування. З огляду на це необхідно ретельно відстежувати гематологічні показники.

Спостерігається перехресна резистентність між 6-меркаптопурином та 6-тіогуаніном.

Дозу 6-меркаптопурину може бути необхідним зменшити при одночасному призначенні препаратів, у яких первинна або вторинна токсичність проявляється у вигляді мієлосупресії.

Гіперчутливість

Пацієнтам, у яких підозрюється розвиток в минулому реакцій гіперчутливості до 6-меркаптопурину, не рекомендується застосовувати його попередник — азатіоприн, за винятком тих випадків, коли алергологічні тести у пацієнта підтвердили гіперчутливість до 6-меркаптопурину, але дали негативний результат на азатіоприн. Оскільки азатіоприн є проліками 6-меркаптопурину, пацієнтам з гіперчутливістю до азатіоприну в анамнезі необхідно провести аналізи на гіперчутливість до 6-меркаптопурину до початку лікування.

Порушення функції печінки та/або нирок

При призначенні 6-меркаптопурину пацієнтам з порушенням функції нирок та/або печінки слід бути обережними. Рекомендовано призначати зменшені дози 6-меркаптопурину таким пацієнтам та ретельно відстежувати гематологічну відповідь.

Мутагенність та канцерогенність

Спостерігалося підвищення кількості хромосомних аберацій у периферичних лімфоцитах у пацієнтів з лейкозами, у пацієнта з гіпернефромою, який отримав невстановлену дозу 6-меркаптопурину, та у пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок, які отримували дози 0,4–1,0 мг/кг маси тіла на добу.

Зафіксовано два випадки розвитку гострого нелімфоцитарного лейкозу у пацієнтів, які отримували 6-меркаптопурин у поєднанні з іншими препаратами при захворюваннях незлоякісного походження. Описано один випадок, коли пацієнт отримував 6-меркаптопурин для лікування гангренозної піодермії і у подальшому у нього розвинувся гострий нелімфоцитарний лейкоз, але залишається нез’ясованим, чи було це наслідком природного перебігу захворювання, чи причиною цього стало застосування 6-меркаптопурину.

У пацієнта з хворобою Ходжкіна на фоні лікування 6-меркаптопурином та багатьма іншими цитостатиками розвинувся гострий мієлогенний лейкоз.

Через 12,5 року після лікування 6-меркаптопурином міастенії гравіс у пацієнтки розвинувся хронічний мієлоїдний лейкоз.

Отримано повідомлення про розвиток печінково-селезінкової Т-клітинної лімфоми у пацієнтів із ЗЗК, які отримували 6-меркаптопурин у комбінації із анти-ФНП препаратами.

Інфекції

У пацієнтів, які отримували лікування 6-меркаптопурином окремо або у комбінації з іншими імуносупресивними препаратами, у тому числі кортикостероїдами, відзначали підвищену чутливість до вірусних, грибкових і бактеріальних інфекцій, включаючи тяжкі або атипові інфекції, а також реактивацію вірусних інфекцій. Перебіг інфекції та ускладнення у цих пацієнтів можуть бути більш тяжкими, ніж у тих, хто не отримував лікування.

Перед початком лікування слід розглянути питання про призначення серологічних тестів на вірус вітряної віспи і гепатит В. Якщо серологічні тести виявилися позитивними, слід дотримуватися місцевих рекомендацій з цього приводу, включаючи профілактичне лікування. Якщо у пацієнта виникає інфекція під час лікування, необхідно вжити відповідних заходів, які можуть включати антивірусну терапію та підтримуюче лікування.

Синдром Леша-Ніхана

Окремі дані свідчать про те, що ані 6-меркаптопурин, ані його попередник азатіоприн не демонструють ефективність у пацієнтів з дефіцитом гіпоксантингуанін-фосфорибозилтрансферази (синдром Леша-Ніхана). Таким пацієнтам не рекомендується застосувати 6-меркаптопурин або азатіоприн.

Ультрафіолетове опромінення

Пацієнти, які отримують 6-меркаптопурин, більш чутливі до сонця. Слід обмежити перебування під дією сонячного світла та ультрафіолетового випромінювання, пацієнтам слід рекомендувати носити захисний одяг та застосовувати косметичні засоби з високим фактором захисту від УФ.

Допоміжні речовини

До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з рідкими спадковими проблемами непереносимості галактози, лактазною недостатністю Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози застосовування препарату не показане.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Репродуктивна функція

Дослідження 6-меркаптопурину у тварин свідчать про репродуктивну токсичність препарату. Потенційний ризик для людини остаточно не з’ясований.

Вплив терапії 6-меркаптопурином на фертильність людини невідомий.

Отримані повідомлення про народження здорових дітей у батьків/матерів, які лікувалися у дитинстві або юності.

Повідомлялося про випадки транзиторної олігоспермії після лікування 6-меркаптопурином.

Вагітність

Продемонстрована значуща передача 6-меркаптопурину та його метаболітів від вагітної до плода через плаценту та амніотичну рідину.

У разі можливості слід уникати застосування 6-меркаптопурину під час вагітності, особливо у першому триместрі. У кожному конкретному випадку слід зважувати потенційну небезпеку для плода і очікувану користь для вагітної.

Як і при інших видах цитотоксичної хіміотерапії, якщо будь-хто з партнерів отримує таблетки 6-меркаптопурину, необхідно радити пацієнтам застосовувати адекватні методи контрацепції протягом періоду лікування та ще щонайменше три місяці після отримання останньої дози.

Експозиція у матері

Після лікування 6-меркаптопурином у вигляді однокомпонентної хіміотерапії у жінок народжувалися здорові діти, особливо коли лікування проводили до запліднення або після першого триместру.

Описані випадки спонтанних викиднів та передчасних пологів у жінок, які отримували препарат. Після застосування 6-меркаптопурину в поєднанні з іншими хіміотерапевтичними препаратами вагітним жінкам повідомлялося про народження дітей з множинними вродженими вадами.

Експозиція у батька

Повідомляли про випадки спонтанних абортів та вроджених вад у дітей після експозиції батькові 6-меркаптопурину.

Годування груддю

6-меркаптопурин виявляли у грудному молоці пацієнток після трансплантації нирки, які отримували імуносупресивну терапію азатіоприном (проліками 6-меркаптопурину). Тому жінки, які отримують 6-меркаптопурин, не повинні годувати груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Немає даних про вплив 6-меркаптопурину на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Виходячи з фармакологічних властивостей препарату, не можна передбачити можливість впливу на швидкість психомоторних реакцій цього препарату.

Спосіб застосування та дози.

6-меркаптопурин вводять щонайменше за 1 годину до або через 3 години після прийому їжі або молока.

Для дорослих та дітей звичайна доза становить 2,5 мг/кг маси тіла на день, або 50–75 мг/м² площі тіла на день, але доза та тривалість лікування залежать від виду та дози інших цитостатичних препаратів, які застосовують разом із 6-меркаптопурином.

Дози слід підбирати залежно від індивідуальних особливостей пацієнта.

6-меркаптопурин застосовували у різноманітних схемах комбінованого лікування гострого лейкозу.

Дослідження за участю дітей з гострим лімфобластним лейкозом свідчать, що призначення 6-меркаптопурину у вечірній час знижує ризик виникнення рецидиву хвороби порівняно з прийомом вранці.

Дітям з надмірною масою тіла можуть бути потрібні дози верхньої межі діапазону дозування, і тому рекомендується проводити ретельний моніторинг терапевтичної відповіді на лікування у таких пацієнтів.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку рекомендується контролювати функцію нирок та печінки і при їх порушенні дозу 6-меркаптопурину слід зменшувати.

Порушення функції нирок

Рекомендовано призначати зменшені дози 6-меркаптопурину при порушеннях функції нирок.

Порушення функції печінки

Рекомендовано призначати зменшені дози 6-меркаптопурину при порушеннях функції печінки.

Взаємодії з лікарськими засобами

При одночасному застосуванні з інгібіторами ксантиноксидази, наприклад з алопуринолом, дозу 6-меркаптопурину слід зменшувати у 4 рази, оскільки алопуринол знижує швидкість катаболізму 6-меркаптопурину.

Пацієнти з дефіцитом ТПМТ

У пацієнтів з успадкованою малою або повністю відсутньою активністю S-метилтрансферази (ТПМТ) відзначається підвищений ризик розвитку тяжких токсичних проявів лікування 6-меркаптопурином при застосуванні його у звичайних дозах, що зазвичай вимагає суттєвого зменшення дози препарату. Оптимальна початкова доза для гомозиготних пацієнтів з дефіцитом цього ферменту не встановлена.

Більшість гетерозиготних за дефіцитом ТПМТ пацієнтів можуть переносити рекомендовані дози 6-меркаптопурину, але деяким пацієнтам іноді доводиться зменшувати дози. У клінічній практиці наявні тести для генотипування та фенотипування ТПМТ.

Діти.

Препарат застосовують у педіатричній практиці.

Передозування.

Симптоми та ознаки

Шлунково-кишкові симптоми, включаючи нудоту, блювання, діарею, а також анорексію, можуть бути ранніми ознаками передозування. Головним токсичним ефектом є вплив на кістковий мозок, що призводить до мієлосупресії. Гематологічна токсичність більше виражена при хронічному передозуванні, ніж при одноразовому прийомі великої дози препарату. Також спостерігаються порушення функції печінки та шлунково-кишкового тракту.

Ризик передозування підвищується, якщо разом із 6-меркаптопурином застосовують алопуринол.

Лікування

Оскільки антидот для препарату невідомий, слід ретельно контролювати параметри крові та проводити відповідну підтримуючу терапію, при необхідності — переливання крові. Активні методи (такі як застосування активованого вугілля) у разі передозування 6-меркаптопурину можуть бути ефективними лише в межах 60 хвилин після прийому препарату.

Подальше лікування випадків передозування має ґрунтуватися на клінічних показаннях або рекомендаціях державного токсикологічного центру (за наявності).

Побічні реакції.

На даний момент бракує сучасних клінічних даних, які б могли бути підґрунтям для точного визначення частоти розвитку побічних ефектів.

Для класифікації частоти розвитку реакцій застосовують такі умовні категорії:

дуже часто (≥1/10)

часто (від ≥1/100 до <1/10)

нечасто (від ≥1/1 000 до <1/100)

рідко (від ≥1/10000 до <1/1000)

дуже рідко (<1/10000)

невідомо (не можна оцінити частоту за наявними даними)

6-меркаптопурин гепатотоксичний як для тварин, так і для людей. За гістологічними даними у людей спостерігалися некроз печінкових клітин та біліарний стаз.

Випадки гепатотоксичності значно різняться і можуть розвиватися при застосуванні будь-якої дози, але частіше вона виникають при перевищенні рекомендованих доз 2,5 мг/кг маси тіла, або 75 мг/м² поверхні тіла, на день.

Спостереження за показниками печінкової функції дає змогу виявити токсичний вплив препарату на ранніх стадіях. При своєчасному припиненні прийому 6-меркаптопурину явища гепатотоксичності є оборотними, але існують повідомлення про летальне ушкодження печінки.

Термін придатності.

5 років.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 25 таблеток у флаконі, по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Екселла ГмбХ і Ко. КГ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Нюрнбергер Штр. 12, 90537 Фойхт, Німеччина.