Перистар (Perestar)

діюча речовина: периндоприлу терт-бутиламін;

1 таблетка містить периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг або 8 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 4 мг: таблетки капсулоподібної форми, білого або майже білого кольору, з лінією розлому з обох боків та тисненням «4» по обидва боки від лінії розлому з одного боку;

таблетки по 8 мг: круглі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, гладенькі з одного боку та з тисненням «8» з іншого боку.

Iнгiбiтори ангiотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
Код АТХ C09A A04.

Фармакодинаміка.

Периндоприл — це інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I в ангіотензин II (ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ)).

Перетворювальний фермент, або кіназа, являє собою екзопептидазу, що забезпечує перетворення ангіотензину I у вазоконстриктор ангіотензин II, а також призводить до розпаду вазодилататора брадикініну з утворенням неактивного гептапептиду.

Інгібіція АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II у плазмі, що спричиняє підвищення активності реніну плазми (шляхом інгібіції негативного зворотного зв'язку вивільнення реніну) і зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібіція АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (а отже, до активації простагландинової системи).

Цілком можливо, що цей механізм сприяє ефекту інгібіторів АПФ зі зниженням артеріального тиску і частково пояснює його певні побічні ефекти (наприклад кашель).

Дія периндоприлу зумовлена його активним метаболітом периндоприлатом. Інші метаболіти не показали здатності інгібувати активність АПФ in vitro.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл активний при всіх ступенях гіпертензії: легкому, помірному та тяжкому; помічено зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску в горизонтальному і вертикальному положеннях.

Периндоприл знижує периферичний судинний опір, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього відбувається збільшення периферичного кровотоку без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, підвищується нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється.

Максимальна гіпотензивна дія припадає на період від 4 до 6 годин після одноразового введення препарату і зберігається протягом щонайменше 24 годин: мінімальні ефекти становлять 87–100% максимальних ефектів.

Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів, що відповідають на лікування, тиск нормалізується протягом 1 місяця і підтримується без розвитку тахіфілаксії.

Припинення лікування не призводить до феномену відміни.

Периндоприл знижує гіпертрофію лівого шлуночка.

Було підтверджено, що у людини периндоприл демонструє вазодилатуючі властивості. Він покращує еластичність артерій та знижує співвідношення медії — просвіту дрібних артерій.

Допоміжне лікування тіазидними діуретиками забезпечує синергічну дію адитивного типу. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика знижує ризик гіпокаліємії, спричиненої діуретиками.

Серцева недостатність

Периндоприл полегшує роботу серця, зменшуючи перед- і післянавантаження.

У пацієнтів із серцевою недостатністю:

• зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночків,
• зниження загального периферичного судинного опору,
• збільшення серцевого викиду і серцевого індексу.

Перше введення 2 мг периндоприлу пацієнтам із легкою або помірною серцевою недостатністю не призводить до якого-небудь суттєвого зниження артеріального тиску порівняно з плацебо.

Фармакокінетика.

Після перорального введення периндоприл швидко всмоктується, а максимальна концентрація досягається протягом 1 години. Біодоступність становить від 65 до 70%.

Приблизно 20% від загальної кількості адсорбованого матеріалу перетворюється в периндоприлат — активний метаболіт. Крім активного периндоприлу, із периндоприлу утворюються п'ять неактивних метаболітів. Період напіввиведення периндоприлу із плазми становить 1 годину. Максимальна плазмова концентрація периндоприлату досягається протягом 3–4 годин.

Оскільки прийом їжі знижує перетворення препарату в периндоприлат, а отже, і біодоступність, периндоприл слід приймати внутрішньо одноразово вранці перед їдою.

Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Cтупінь зв'язування з білком невелика (зв'язування периндоприлату з ангіотензинперетворюючим ферментом становить менше 30%), але залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться із сечею, а період напіввиведення незв'язаної фракції становить приблизно 3–5 годин. Дисоціація периндоприлату, зв'язаного з ангіотензинперетворюючим ферментом, веде до ефективного періоду напіввиведення, що дорівнює 25 годинам, і досягнення рівноважного стану протягом 4 днів.

Після повторного введення накопичення периндоприлу не спостерігається.

Виведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Бажано коректувати дозу препарату при нирковій недостатності залежно від ступеня порушення функції нирок (кліренсу креатиніну).

Кліренс периндоприлату при діалізі становить 70 мл/хв.

У пацієнтів із цирозом печінки кінетика периндоприлу змінюється: печінковий кліренс вихідної молекули знижується наполовину. Разом із тим, кількість периндоприлату, що утворюється, не знижується, тому корекція дози препарату не потрібна.

• Артеріальна гіпертензія.
• Серцева недостатність.
• Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями.
• Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документовано підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця.

Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

• Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, або до будь-якого іншого інгібітору АПФ;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі після застосування інгібітору АПФ;
• ідіопатичний або спадковий ангіоневротичний набряк;
• одночасне призначення з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²⁾;
• вагітність або період планування жінками вагітності.

Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію.

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби, гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Протипоказано одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або пацієнтам з порушеною функцією нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності і летальності та не рекомендовано всім іншим групам пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Опубліковано дані про те, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Калійзберігаючі діуретики (наприклад триамтерен, амілорид), солі калію. Можливе виникнення гіперкаліємії (у т. ч. летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом. Однак, якщо одночасне призначення вищезазначених речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг калію плазми крові.

Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію можливе оборотне підвищення концентрації літію у плазмі і, відповідно, підвищення ризику його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов'язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові.

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш вірогідно цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об'єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлу терт-бутиламіном. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.

При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:

• у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) під час лікування пацієнтів з серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40%, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком;
• перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
• рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід відновити водний баланс, а також необхідно приділити увагу моніторингу функції нирок одразу після призначення комбінованої терапії та періодично надалі.

Одночасне застосування, що потребує деякої уваги.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу терт-бутиламіну. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами, або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Золото. Нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Стабільна ішемічна хвороба серця.

У разі якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом спостерігався епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії.

Артеріальна гіпотензія.

Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідше у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та є більш вірогідною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, знаходиться на дієті з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у пацієнтів з діареєю або блюванням або у пацієнтів з тяжкою ренінозалежною артеріальною гіпертензією. Симптоматична артеріальна гіпотензія є більш вірогідною у пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш вірогідне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікаря. Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.

При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення та у разі необхідності ввести внутрішньовенно 0,9% (9 мг/мл) розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об'єму крові та підвищення артеріального тиску.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском периндоприлу тертбутиламін може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з'явитися необхідність зниження дози або відміни препарату.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, периндоприлу терт-бутиламін призначають з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).

Ниркова недостатність.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу призначають відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта, а далі — залежно від відповіді пацієнта на лікування. Моніторинг калію та креатиніну є звичайним стандартом для таких пацієнтів.

У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках — із виникненням гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною.

У деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося збільшення рівнів сечовини крові та креатиніну у сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю. При наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується. Лікування таких пацієнтів слід починати під ретельним спостереженням лікаря, з маленьких доз та з обережною титрацією доз. З огляду на вищесказане, лікування діуретиками може сприяти виникненню артеріальної гіпотензії, тому їх потрібно відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування периндоприлу терт-бутиламіном.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприлу терт-бутиламін призначали одночасно з діуретиком. Але це більш характерно для пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. Може стати необхідним зниження дози та/або відміна діуретика та/або периндоприлу терт-бутиламіну.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран та приймають супутню терапію інгібіторами АПФ, виникали реакції анафілактичного типу. Тому для таких пацієнтів необхідно прийняти рішення щодо використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних препаратів.

Пацієнти після трансплантації нирки.

Досвід щодо призначення периндоприлу терт-бутиламіну пацієнтам після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутній.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу. Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново відмінити препарат і встановити відповідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих окремих випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.

Ангіоневротичний набряк, пов`язаний з набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнтам слід знаходитись під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів, що виникли, та стабілізації стану.

Пацієнти, які в анамнезі мали ангіоневротичний набряк, що не був пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ, знаходяться в групі підвищеного ризику щодо виникнення ангіоедеми під час прийому інгібітору АПФ.

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з нудотою або блюванням чи без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп'ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно виключити під час проведення диференційного діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ).

Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ) з використанням декстрансульфату можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту, можуть виникати анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітору АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному проведенні провокаційних проб.

Печінкова недостатність.

Випадки, коли на фоні прийому інгібітору АПФ розвивається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці та прогресує у швидкоплинний некроз печінки та іноді смерть, зустрічаються рідко. Механізм розвитку даного синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких розвинулася жовтяниця або значне підвищення печінкових ферментів на фоні прийому інгібітору АПФ, необхідно припинити його прийом та пройти відповідне медичне обстеження і отримати лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.

Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо на тлі існуючого порушення функції нирок. Іноді у вищезазначених пацієнтів можуть розвиватися серйозні інфекції, які в поодиноких випадках не відповідають на інтенсивну антибіотикотерапію. Якщо периндоприл призначати таким пацієнтам, рекомендовано періодично контролювати кількість лейкоцитів крові та пацієнти мають знати, що необхідно сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманку).

Расовий фактор.

Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як й інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів інших рас. Що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові пацієнтів з артеріальною гіпертензією з популяції афро-американців.

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. За характеристиками кашель є непродуктивним, стійким та припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, потрібно враховувати під час проведення диференційного діагнозу кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія.

Перистар може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у пацієнтів при хірургічному втручанні або під час проведення анестезії препаратами, що викликають гіпотензію. Препарат слід відмінити за один день до хірургічного втручання. У разі виникнення артеріальної гіпотензії, якщо вважається, що вона спричинена зазначеним механізмом, стан хворого можна нормалізувати шляхом збільшення об'єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших препаратів, які спричинюють підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад гепарину). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо пацієнтам із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну аритмію. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та з частим моніторингом рівня калію в сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій.

Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендований.

Калійзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій або замінники солі з калієм.

Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Наявні повідомлення щодо виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, інсульту, гіперкаліємії та порушення функції нирок (в т.ч. гострої ниркової недостатності), особливо при одночасному прийомі препаратів, що впливають на РААС. Комбінація інгібітору АПФ (іАПФ) з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) або з аліскіреном, враховуючи подвійну блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, не рекомендована.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) одночасний прийом з аліскіреном протипоказаний.

Допоміжні речовини.

До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендується приймати периндоприлу терт-бутиламін.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності. Препарат не застосовують вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування підтверджується вагітність, застосування препарату необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та неонатальної токсичності.

Якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Не рекомендується застосування периндоприлу терт-бутиламіну в період годування груддю у зв'язку з відсутністю даних щодо його проникнення у грудне молоко. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Фертильність. Вплив на репродуктивну здатність або фертильність відсутній.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Периндоприлу терт-бутиламін не виявляє прямого впливу на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Але у деяких пацієнтів можуть виникати індивідуальні реакції, пов'язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами. Як результат, здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами може бути зниженою.

Препарат призначений дорослим для перорального застосування.

Препарат приймають 1 раз на добу, до їди, бажано вранці.

Дозу лікар підбирає індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, профілю пацієнта та показників артеріального тиску.

Таблетки по 8 мг не підлягають розділенню.

Таблетки по 4 мг підлягають розділенню.

Артеріальна гіпертензія

Перистар можна призначати як монотерапію або в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу, вранці.

Пацієнтам із високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнтам із реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією або тяжкою гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку) через можливість виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози) рекомендовано розпочинати лікування з дози 2 мг (½ таблетки препарату Перистар 4 мг) під наглядом лікаря, якщо потрібно — в умовах стаціонару.

Дозу можна підвищити до 8 мг через 1 місяць лікування.

На початку застосування препарату можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі. Якщо можливо слід припинити застосування діуретика за 2–3 дні до початку терапії периндоприлом.

У разі необхідності терапію діуретиком можна відновити.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, яким не можна припиняти застосування діуретиків, лікування препаратом Перистар слід розпочинати з дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. Подальше підвищення дозування слід здійснювати залежно від показників артеріального тиску.

Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг, яку можна підвищити до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, до 8 мг.

Серцева недостатність

Пацієнтам із серцевою недостатністю лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом із дози 2 мг. Через 2 тижні, за умови доброї переносимості, дозу підвищують до 4 мг на добу. Дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта.

Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, пацієнти, що отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) лікування слід починати під ретельним медичним наглядом.

У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, а саме пацієнтів із дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, пацієнтів із гіповолемією або тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, по можливості, до призначення Перистару. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію слід ретельно контролювати до початку та під час лікування периндоприлом.

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями

Рекомендована початкова доза становить 2 мг (½ таблетки Перистар 4 мг). Після 2 тижнів лікування дозу збільшують до 4 мг. Якщо після 2 тижнів застосування дози 4 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити додатково 1 таблетку індапаміду. Лікування можна почати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документованою стабільною ішемічною хворобою серця.

Застосування препарату Перистар розпочинають із дози 4 мг. Через 2 тижні за умови доброї переносимості та з урахуванням функції нирок дозу підвищують до 8 мг.

Пацієнтам літнього віку спочатку призначають препарат у дозі 2 мг. Через 1 тиждень дозу підвищують до 4 мг. Через 1 тиждень застосування препарату в дозі 4 мг дозу підвищують до 8 мг. Дозу можна підвищувати тільки за умови доброї переносимості попередньої більш низької дози.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Дозування для пацієнтів із нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатиніну (див. таблицю)

* Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі приймають дозу після проведення гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки не потребують коригування дози препарату.

Діти.

Не застосовують.

Інформація про передозування (прийом великих доз) периндоприлу обмежена.

Симптомами передозування будь-яких інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, тахікардія, брадикардія, відчуття серцебиття, електролітний дисбаланс, ниркова недостатність, гіпервентиляція, запаморочення, тривога, кашель.

Лікування. У разі передозування рекомендоване внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду 0,9% (9 мг/мл). У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтального положення з низьким узголів'ям. Якщо можливо, призначити ангіотензин II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу. У разі виникнення брадикардії, резистентної до терапії, розглядають питання щодо імплантації водія ритму. Необхідно контролювати життєво важливі функції, рівень електролітів у сироватці крові та рівень креатиніну.

З боку системи крові: еозинофілія, зниження рівня гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, випадки агранулоцитозу або панцитопенії. У пацієнтів із вродженою недостатністю ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази трапляються поодинокі випадки гемолітичної анемії.

З боку метаболізму: гіпоглікемія; гіперкаліємія, яка минає після відміни препарату; гіпонатріємія.

З боку нервової системи: головний біль; астенія; запаморочення; парестезія; вертиго; сонливість: непритомність; сплутаність свідомості; зміна настрою, сну.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку органів слуху: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: пальпітація; тахікардія; артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози), внаслідок раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику можуть виникнути аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт. Повідомлялося також про випадки виникнення васкулітів.

З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, бронхоспазм, еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, діарея, запор, відчуття сухості у роті, панкреатит, диспепсія.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит (цитолітичний або холестатичний).

З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність.

Алергічні реакції та реакції з боку шкіри: шкірні висипання, еритема, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані; кропив'янка, мультиформна еритема, свербіж, реакції фоточутливості; пемфігоїд; гіпергідроз.

З боку кістково-м'язової системи: судоми м'язів, артралгія, міалгія.

З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: еректильна дисфункція.

Загальні розлади: астенія, біль у грудній клітці, нездужання, периферичні набряки, гіпертермія, імпотенція, підвищена пітливість.

Лабораторні показники: підвищення сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові; виникнення оборотної гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією; підвищення рівня печінкових трансаміназ та рівня білірубіну в плазмі крові.

Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому: падіння.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Таблетки по 4 мг: по 30 таблеток у блістері, кожний блістер в захисному пакеті, що містить пакетик з вологопоглиначем та в картонній упаковці.

Таблетки по 8 мг: по 15 таблеток у блістері, по 2 блістери в захисному пакеті, що містить пакетик з вологопоглиначем та в картонній упаковці.

За рецептом.

Люпін Лімітед.

Плот № 15-Б, Фейз 1A, Верна Індастріал Ерія, Верна, Сальцет, ІНД — 403722, Індія.