Спораксол (Sporaxol) (264809) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Ітраконазол - 100 мг

Спораксол — протигрибковий препарат. Ітраконазол, похідна триазолу, активний відносно дерматофітів (Trichophyton, Microsporum, Epidermophyton floccosum); дріжджових і дріжджоподібних грибів (Candida spp., включаючи Candida albicans, Candida glabrata, Candida krusei, Cryptococcus neoformans, Pityrosporum spp., Trichsporon spp., Geotrichum spp.), Aspergillus spp., Histoplasma spp., Paracoccidioides brasiliensis, Sporothrix schenckii, Fonsecaea spp., Cladosporium spp., Blastomyces dermatitidis, Pseudoallescheria boydii, Penicillium marneffei, а також інших дріжджових і цвілевих грибів.
Ітраконазол порушує синтез ергостеролу, який є важливим компонентом клітинної мембрани грибів, що обумовлює протигрибковий ефект препарату.
При прийомі всередину максимальна біодоступність ітраконазолу відзначається при прийомі капсул відразу ж після їжі. C_max в плазмі крові досягається через 3–4 год після прийому всередину.
При тривалому застосуванні Css ітраконазолу в плазмі крові досягається протягом 1–2 тиж. Css через 3–4 год після прийому препарату становить 0,4 мкг/мл (при прийомі препарату в дозі 100 мг 1 раз/добу); 1,1 мкг/мл (при прийомі в дозі 200 мг 1 раз на добу) та 2 мкг/мл (при прийомі в дозі 200 мг 2 рази на добу).
Зв’язування з білками плазми крові становить 99,8%.
Концентрація ітраконазолу в крові становить 60% від концентрації в плазмі крові.
Накопичення препарату в кератинових тканинах, особливо в шкірі, приблизно в 4 рази перевищує накопичення в плазмі крові, а швидкість його виведення залежить від регенерації епідермісу.
На відміну від концентрацій в плазмі крові, які не піддаються виявленню вже через 7 днів після припинення терапії, терапевтичні концентрації в шкірі зберігаються протягом 2–4 тиж після припинення 4-тижневого курсу лікування. Ітраконазол виявляється в кератині нігтів вже через 1 тиж після початку лікування і зберігається, принаймні, протягом 6 міс після завершення 3-місячного курсу терапії. Ітраконазол визначається також в шкірному салі і меншою мірою в потовиділенні.
Ітраконазол добре розподіляється в тканинах, які схильні до грибкових уражень. Концентрації в легенях, нирках, печінці, кістках, шлунку, селезінці і м’язах в 2–3 рази перевищували відповідні концентрації в плазмі крові. Терапевтичні концентрації в тканинах піхви зберігаються ще протягом 2 днів після закінчення 3-денного курсу лікування в дозі 200 мг/добу і 3 днів — після закінчення одноденного курсу лікування в дозі 200 мг 2 рази на добу.
Ітраконазол метаболізується в печінці з утворенням великої кількості метаболітів, один з яких — гідроксиітраконазол — чинить порівнянну з ітраконазолом протигрибкову дію in vitro. Протигрибкові концентрації препарату, що визначаються мікробіологічними методом, приблизно в 3 рази перевищували концентрації.
Виведення з плазми крові є двофазним, з кінцевим T_½ 24–36 год. Близько 35% дози виводиться з сечею у вигляді метаболітів протягом 1 тиж; в незміненому вигляді з сечею виводиться менше 0,03%. З калом виводиться близько 3–18% дози.
У пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів з цирозом печінки T_½ ітраконазолу і його концентрація в плазмі крові дещо збільшені.
Біодоступність ітраконазолу при прийомі всередину може бути знижена у деяких пацієнтів з порушеним імунітетом, наприклад, у пацієнтів з нейтропенією, хворих на СНІД або у пацієнтів, які перенесли операцію з трансплантації органів.

лікування мікозів, спричинених чутливими до препарату збудниками, у тому числі дерматомікози; грибковий кератит; оніхомікози, спричинені дерматофітами та/або дріжджовими і пліснявими грибами. Системні мікози: системний аспергільоз і кандидоз, криптококоз, гістоплазмоз, споротрихоз, паракокцидіоїдомікоз, бластомікоз та інші системні і тропічні мікози. Кандидомікози з ураженням шкіри і слизових оболонок (в тому числі кандидоз); глибокі вісцеральні кандидози; висівковий лишай.

схеми лікування дорослих для кожного показання

Лікування оніхомікозів, спричинених дерматофітами та/або дріжджами, може також проводитися із застосуванням пульс-терапії (табл. 2).
Таблиця 2

Оптимальні клінічні та мікологічні ефекти досягаються через 2–4 тиж після закінчення лікування інфекцій шкіри, вульвовагінальних кандидозів та оральних кандидозів та через 6–9 міс після завершення лікування інфекції нігтьових пластинок. Це пов’язано з тим, що виведення ітраконазолу з тканин шкіри, нігтів і слизових оболонок відбувається повільніше, ніж із плазми крові.
Тривалість лікування системних грибкових уражень слід коригувати залежно від мікологічної та клінічної відповіді на терапію.
Таблиця 3

- одночасний прийом препаратів, що метаболізуються за участю ферменту CYP 3A4 і здатні збільшити Q–T-інтервал, в тому числі терфенадину, астемізолу, мізоластину, цизаприду, дофетиліду, хінідину, пімозиду, сертиндолу, левометадону;
- одночасний прийом мідазоламу для прийому всередину і тріазоламу;
- одночасний прийом інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, що метаболізуються за участю ферменту CYP 3A4, таких як симвастатин і ловастатин;
- одночасний прийом алкалоїдів ріжків, таких як дигідроерготамін, ергометрин, ерготамін та метилергометрин;
- підвищена чутливість до ітраконазолу та інших компонентів препарату.
З обережністю слід призначати препарат при цирозі печінки, хронічній нирковій недостатності, хронічній серцевій недостатності, підвищеній чутливості до інших препаратів групи азолів, а також дітям і пацієнтам літнього віку.

з боку травної системи: диспепсія (нудота, блювання, запор, діарея, зниження апетиту), біль у животі, транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів у плазмі крові, гепатит. У дуже рідкісних випадках розвивалося тяжке токсичне ураження печінки (в тому числі випадки гострої печінкової недостатності з летальним результатом).
З боку ЦНС і периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, периферична нейропатія.
Алергічні реакції: в окремих випадках — свербіж шкіри, висип, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса — Джонсона, анафілактичні та анафілактоїдні реакції.
Дерматологічні реакції: в окремих випадках — алопеція, фотосенсибілізація.
З боку серцево-судинної системи: набряки, застійна серцева недостатність та набряк легень.
Інші: порушення менструального циклу, гіпокаліємія.

при дослідженні лікарської форми препарату Спораксол для в/в введення зазначалося минуще безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, яке нормалізувалося до наступної інфузії препарату. Клінічна значимість отриманих даних для пероральних лікарських форм невідома.
Виявлено, що ітраконазол має негативний інотропний ефект. Повідомлялося про випадки застійної серцевої недостатності, пов’язані з прийомом ітраконазолу, тому препарат не слід приймати пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю або з наявністю цього захворювання в анамнезі за винятком випадків, коли можлива користь значно переважає потенційний ризик.
При одночасному прийомі ітраконазолу та блокаторів кальцієвих каналів слід дотримуватися обережності.
При зниженій кислотності шлункового соку абсорбція ітраконазолу порушується. Пацієнтам, які приймають антацидні препарати (наприклад гідроксид алюмінію), рекомендується використовувати їх не раніше, ніж через 2 год після прийому ітраконазолу. Пацієнтам з ахлоргідрією або які застосовують блокатори Н₂-рецепторів або інгібітори протонної помпи, рекомендується приймати капсули, запиваючи колою.
У дуже рідкісних випадках при застосуванні ітраконазолу розвивалося важке токсичне ураження печінки, в тому числі випадки гострої печінкової недостатності з летальним результатом. У більшості випадків це спостерігалося у пацієнтів, що вже мали захворювання печінки або отримували терапію ітраконазолом по системним показаннями, або мали інші тяжкі захворювання, а також у пацієнтів, які отримували інші лікарські засоби, що чинять гепатотоксичну дію. У деяких пацієнтів не виявляли очевидні чинники ризику щодо ураження печінки. Кілька таких випадків відмічено в перший місяць терапії, а деякі — в перший тиждень лікування. У зв’язку з цим рекомендується регулярно контролювати функцію печінки у пацієнтів, які отримують препарат Спораксол. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно повідомити про це лікаря в разі виникнення симптомів, які передбачають виникнення гепатиту (анорексії, нудоти, блювання, слабкості, болю в животі і потемніння сечі). У разі появи таких симптомів необхідно негайно припинити терапію і провести дослідження функції печінки. Пацієнтам з підвищеним рівнем печінкових ферментів або захворюваннями печінки в активній фазі, або при перенесеному токсичному ураженні печінки при прийомі інших препаратів не слід призначати лікування препаратом Спораксол за винятком тих випадків, коли очікувана користь виправдовує ризик ураження печінки. У цих випадках необхідно під час лікування контролювати рівень печінкових ферментів.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки та/або нирок препарат застосовують під контролем рівня ітраконазолу в плазмі крові і, при необхідності, проводять корекцію дози препарату Спораксол.
Внаслідок фармакокінетичних характеристик не рекомендується призначати препарат Спораксол в формі капсул для початку лікування системних мікозів, що становлять загрозу для життя пацієнтів.
Лікар повинен оцінити необхідність призначення підтримувальної терапії пацієнтам зі СНІДом, які раніше отримували лікування з приводу системних грибкових інфекцій, наприклад, споротрихозу, бластомікозу, гістоплазмозу або криптококозу (як менінгеального, так і неменінгеального), у яких існує ризик рецидиву.
При виникненні периферичної нейропатії, якщо вона обумовлена прийомом ітраконазолу, препарат відміняють.
Немає даних про перехресну гіперчутливість до ітраконазолу й інших азолових протигрибкових препаратів.
Застосування в педіатрії. Оскільки клінічних даних про застосування ітраконазолу у дітей недостатньо, не рекомендується призначати його дітям, за винятком випадків, коли очікувана користь перевищує можливий ризик.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Препарат Спораксол не впливає на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою.

лікарські засоби, що знижують кислотність шлункового вмісту, знижують абсорбцію ітраконазолу, що пов’язано з розчинністю оболонок капсул.
У дослідженнях було встановлено, що при взаємодії препарату Спораксол з рифампіцином, рифабутином та фенітоїном біодоступність ітраконазолу та гідроксиітраконазолу значно знижується, що призводить до суттєвого зниження ефективності препарату. Одночасне застосування ітраконазолу з цими препаратами, які є потенційними індукторами печінкових ферментів, не рекомендується. Дослідження взаємодії з іншими індукторами печінкових ферментів, такими як карбамазепін, фенобарбітал та ізоніазид, не проводилися, однак аналогічні результати можна припустити.
Оскільки ітраконазол в основному метаболізується ізоферментом CYP 3A4, потенційні інгібітори цього ферменту (ритонавір, індинавір, кларитроміцин та еритроміцин) можуть підвищувати біодоступність ітраконазолу.
Ітраконазол може пригнічувати метаболізм препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4. Результатом цього може бути посилення або пролонгування їх дії (в тому числі побічних ефектів). Перед початком прийому супутніх лікарських препаратів необхідно проконсультуватися з лікарем з приводу шляхів метаболізму даного препарату, зазначених в інструкції для медичного застосування. Після припинення лікування концентрації ітраконазолу в плазмі крові знижуються поступово залежно від дози і тривалості лікування. Це слід брати до уваги при оцінці інгібуючого ефекту ітраконазолу на метаболізм одночасно призначених препаратів.
При проведенні курсу лікування препаратом Спораксол не можна призначати:
- терфенадин, астемізол, мізоластин, цизаприд, дофетилід, хінідин, пімозид, сертиндол, левометадон, застосування яких разом з препаратом Спораксол може привести до підвищення концентрації цих речовин в плазмі крові, що, в свою чергу, може викликати збільшення інтервалу Q–T і в рідкісних випадках — пароксизмальную желудочковую тахікардію типу «пірует» (torsade de pointes);
- мідазолам для прийому всередину і тріазолам;
- інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, що метаболізуються ферментом CYP 3A4, такі як симвастатин і ловастатин;
- препарати алкалоїдів ріжків, такі як дигідроерготамін, ергометрин, ерготамін та метилергометрин;
- блокатори кальцієвих каналів — на додаток до можливої фармакокінетичної взаємодії, пов’язаної з загальним шляхом метаболізму за участю ферменту CYP 3A4, блокатори кальцієвих каналів виявляють негативний інотропний ефект, який може посилювати подібний ефект ітраконазолу.

про випадки передозування препаратом Спораксол не повідомлялося.
Лікування: при випадковому передозуванні протягом першої години після прийому препарату слід провести промивання шлунка і, якщо це необхідно, призначити активоване вугілля. Ітраконазол не виводиться при гемодіалізі. Специфічного антидоту не існує.

при температурі не вище 25 °С.