Азілект (Azilect) (264515) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Разагілін є потужним незворотним селективним інгібітором МАО. Виділяють два основні типи МАО — А і В. МАО-В є переважним типом, що локалізується у головному мозку людини.
У ex vivo дослідженнях на клітинах головного мозку, печінки та ШКТ було встановлено, що разагілін є потужним незворотним селективним інгібітором МАО типу В (МАО-В).
Точний механізм дії разагіліну невідомий. Вважається, що він частково зумовлений інгібіторною активністю щодо МАО-В, завдяки чому підвищується позаклітинний рівень дофаміну в стріатумі. Підвищений рівень дофаміну і, як результат, посилена дофамінергічна активність, ймовірно, забезпечують терапевтичну ефективність разагіліну, що було продемонстровано на моделях дофамінергічної моторної дисфункції.
1-Аміноіндан являє собою активний основний метаболіт і не є інгібітором МАО-В.
Фармакокінетика. Всмоктування. Разагілін швидко всмоктується, С_max в плазмі крові досягається приблизно через 0,5 год. Абсолютна біодоступність препарату після однократного прийому разагіліну становить 36%. Їжа не впливає на Т_max у плазмі крові, однак при прийомі жирної їжі С_max та АUC знижуються на 60 та 20% відповідно. Разагілін можна приймати незалежно від прийому їжі.
Розподіл. Середній V_d після однократного в/в введення разагіліну становить 243 л. Зв’язування з білками плазми крові після перорального прийому однократної дози ¹⁴C-міченого разагіліну коливається у діапазоні 60–70%.
Метаболізм. Разагілін майже повністю підлягає біотрансформації в печінці. Метаболізм здійснюється 2 головними шляхами: шляхом N-деалкілування та/або гідроксилювання з утворенням метаболітів: 1-аміноіндану, 3-гідрокси-N-пропаргіл-1-аміноіндану та 3-гідрокси-1-аміноіндану. Дослідження in vitro показали, що обидва шляхи метаболізму разагіліну здійснюються за участю ізоферменту CYP 1A2 системи цитохрому P450. Виведення разагіліну здійснюється у вигляді глюкуронідних кон’югатів та його метаболітів.
Виведення. Після перорального прийому ¹⁴C-міченого разагіліну його виведення відбувається переважно із сечею (62,6%) та меншою мірою — з калом (21,8%), повний Т_½ 84,4% дози становить 38 днів. Менше 1% препарату виводиться з сечею в незміненому вигляді.
Лінійність/нелінійність. Разагіліну властива лінійна фармакокінетика при прийомі у дозі 0,5–2 мг. Т_½ становить 0,6–2 год.
Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів
Пацієнти з печінковою недостатністю. У пацієнтів з легкою печінковою недостатністю виявлено збільшення С_max та АUC на 80 та 38% відповідно. У пацієнтів із печінковою недостатністю середньої тяжкості відмічено збільшення С_max та АUC на 568 та 83% відповідно.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Параметри фармакокінетики разагіліну практично не змінюються у хворих з легким та середнім ступенем ниркової недостатності.

– монотерапія при ідіопатичному паркінсонізмі;
– ад’ювантна терапія із застосуванням агоністів дофаміну;
– ад’ювантна терапія із застосуванням леводопи з коливаннями кінцевої дози.

режим дозування
Монотерапія. Разагілін призначають перорально в дозі 1 мг 1 раз на добу.
Ад’ювантна терапія із застосуванням агоністів дофаміну. Разагілін призначають перорально в дозі 1 мг 1 раз на добу.
Ад’ювантна терапія із застосуванням леводопи. Разагілін призначають перорально в дозі 1 мг 1 раз на добу.
Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Слід уникати застосування разагіліну у пацієнтів із середнім ступенем печінкової недостатності та з обережністю розпочинати терапію пацієнтам з легким ступенем печінкової недостатності. У разі прогресування печінкової недостатності від легкого до середнього ступеня тяжкості лікування разагіліном слід припинити.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна.

підвищена чутливість до активної речовини або будь-якого іншого компонента препарату.
Одночасна терапія іншими інгібіторами МАО (у тому числі лікарськими засобами та рослинними зборами, наприклад такими, що містять звіробій продірявлений) або петидином (перерва між відміною разагіліну та початком терапії цими препаратами повинна становити не менше 14 днів).
Тяжка печінкова недостатність.

монотерапія. Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося з вищою частотою в ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів, які застосовували 1 мг/добу разагіліну (кількість пацієнтів, які отримували разагілін, — 149, плацебо-група — 151).
У дужках відповідно відмічено частоту побічних реакцій (% пацієнтів) у групі, де приймали разагілін, та групі плацебо.
Для оцінки частоти побічних реакцій використано таку класифікацію: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
Інфекції та інвазії: часто — грип (4,7/0,7%).
Доброякісні, злоякісні та нез’ясовані новоутворення (включаючи кісти та поліпи): часто — карцинома шкіри (1,3/0,7%).
З боку системи крові та лімфатичної системи: часто — лейкопенія (1,3/0%).
З боку імунної системи: часто — алергія (1,3/0,7%).
Порушення обміну речовин та харчування: нечасто — зниження апетиту (0,7/0%).
Психічні розлади: часто — депресія (5,4/2%), галюцинації (1,3/0,7%).
З боку нервової системи: дуже часто — головний біль (14,1/11,9%); нечасто — цереброваскулярні порушення (0,7/0%).
З боку органа зору: часто — кон’юнктивіт (2,7/0,7%).
З боку органа слуху та лабіринту: часто — запаморочення (2,7/1,3%).
З боку серця: часто — стенокардія (1,3/0%); нечасто — інфаркт міокарда (0,7/0%).
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — риніт (3,4/0,7%).
З боку ШКТ: часто — метеоризм (1,3/0%).
З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто — дерматити (2/0%); нечасто — везикулобульозний висип (0,7/0%).
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто — біль у кістках та м’язах (6,7/2,6%), біль у шиї (2,7/0%), артрити (1,3/0,7%).
З боку нирок та сечовидільної системи: часто — потяги до сечовипускання (1,3/0,7%).
Загальні порушення: часто — лихоманка (2,7/1,3%), стомлюваність (2/0%).
Ад’ювантна терапія із застосуванням леводопи. Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося з вищою частотою в ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів, які застосовували 1 мг/добу разагіліну (кількість пацієнтів, які отримували разагілін, — 380, плацебо-група — 388).
Для оцінки частоти побічних реакцій використано таку класифікацію: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
Доброякісні, злоякісні та нез’ясовані новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто — меланома шкіри (0,5/0,3%).
Порушення обміну речовин та харчування: часто — зниження апетиту (2,4/0,8%).
Психічні розлади: часто — галюцинації (2,9/2,1%), патологічні сновидіння (2,1/0,8%); нечасто — сплутаність свідомості (0,8/0,5%).
З боку нервової системи: дуже часто — дискінезія (10,5/6,2%); часто — дистонія (2,4/0,8%), синдром зап’ясткового каналу (1,3/0%), порушення рівноваги (1,6/0,3%); нечасто — гостре порушення мозкового кровообігу (0,5/0,3%).
З боку серця: нечасто — стенокардія (0,5/0%).
З боку судинної системи: часто — ортостатична гіпотензія (3,9/0,8%).
З боку ШКТ: часто — біль у животі (4,2/1,3%), запор (4,2/2,1%), нудота та блювання (8,4/6,2%), сухість у роті (3,4/1,8%).
З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто — висип (1,1/0,3%).
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто — артралгія (2,4/2,1%), біль у шиї (1,3/0,5%).
Дослідження: часто — зменшення маси тіла (4,5/1,5%).
Пошкодження та інші ускладнення: часто — випадкові падіння (4,7/3,4%).
Ад’ювантна терапія із застосуванням агоністів дофаміну . До найпоширеніших побічних реакцій, частота яких у пацієнтів, що лікувалися Азілектом, була на >3% вищою, ніж у плацебо-групі, належать периферичні набряки, випадкові падіння, артралгія, кашель і безсоння.
Нижче наведено побічні реакції, що виникли у >2% пацієнтів, які отримували 1 мг/добу разагіліну (як ад’ювантну терапію із застосуванням агоністів дофаміну) у ході плацебо-контрольованого дослідження. Частота виникнення цих побічних реакцій перевищувала відповідні показники у плацебо-групі (кількість пацієнтів, які отримували разагілін, — 162, плацебо-група — 164).
У дужках відповідно відмічено частоту побічних реакцій (% пацієнтів) у групі, де приймали разагілін, та у групі плацебо.
Інфекції та інвазії: інфекції верхніх дихальних шляхів (4/2%).
Психічні розлади: безсоння (4/1%).
З боку нервової системи: головний біль (6/4%).
З боку органа слуху та лабіринту: запаморочення (7/6%).
З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія (3/1%).
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель (4/1%).
З боку ШКТ: нудота (6/4%).
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: артралгія (5/2%), біль у спині (4/3%).
Загальні розлади: периферичні набряки (7/4%).
Пошкодження та інші ускладнення: випадкові падіння (6/1%).
До інших побічних явищ, що потенційно мають клінічне значення і відмічалися у 1% пацієнтів, які отримували Азілект (як ад’ювантну терапію із застосуванням агоністів дофаміну), а також мають щонайменше таку саму частоту, як і в плацебо-групі (із зазначенням у порядку зниження частоти), належали сонливість, втомлюваність, незвичні сновидіння, порушення рівноваги, запор, імперативний потяг до сечовипускання, збільшення маси тіла, бронхіт, біль у грудях, когнітивні розлади, дискінезія, метеоризм, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, артеріальна гіпотензія, нервозність, біль в ділянці ротоглотки, біль, переднепритомний стан, порушення фази швидкого сну, висип, ринорея, синусит, папіломи шкіри, стрептококовий фарингіт, синкопальний стан, вірусний гастроентерит, нечіткість зору.
Суттєві відмінності профілю безпеки залежно від віку чи статі не відмічені.
Хвороба Паркінсона пов’язана з виникненням галюцинацій та сплутаності свідомості. Під час постмаркетингових досліджень дані симптоми відмічали у хворих на паркінсонізм, які отримували разагілін.
Відомо, що серйозні побічні реакції розвивалися при одночасному застосуванні селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСН), трициклічних/тетрациклічних антидепресантів та інгібіторів МАО. У ході постмаркетингових досліджень повідомлялося про випадки виникнення серотонінового синдрому, що виявляється у вигляді ажитації, сплутаності свідомості, ригідності м’язів, гіпертермії та міоклонічних судом, у пацієнтів, які застосовували антидепресанти/СІЗЗСН одночасно з разагіліном.
Під час клінічних досліджень одночасно не застосовували флуоксетин або флувоксамін з разагіліном, однак приймали антидепресанти з разагіліном: амітриптилін ≤50 мг/добу, тразодон ≤100 мг/добу, циталопрам ≤20 мг/добу, сертралін ≤100 мг/добу та пароксетин ≤30 мг/добу. Не повідомлялося про виникнення серотонінового синдрому під час проведення дослідження, в якому брали участь 115 пацієнтів, які отримували одночасно разагілін та трициклічні антидепресанти, та 141 пацієнт, який отримував разагілін та СІЗЗС/СІЗЗСН.
5 клінічних досліджень за участю добровольців та пацієнтів з хворобою Паркінсона та результати контролю АТ після їди (464 пацієнти застосовували 0,5–1 мг/добу разагіліну або плацебо як додаткову терапію до леводопи протягом 6 міс без обмеження прийому тираміну) показали, що відсутня будь-яка взаємодія разагіліну та тираміну, тому разагілін можна застосовувати на тлі дієти без обмеження прийому тираміну.
У постмаркетинговий період повідомлялося про випадки підвищення АТ, включаючи поодинокі випадки гіпертензивного кризу, пов’язаного з прийомом їжі, багатої на тирамін, у пацієнтів, які застосовували разагілін.
Повідомлялося про лікарську взаємодію у разі одночасного застосування інгібіторів МАО та симпатоміметиків.
У постмаркетинговий період повідомлялося про випадок підвищення АТ у пацієнта, який приймав разагілін одночасно з очним вазоконстриктором тетрагідразоліну гідрохлоридом.
Розлади контролю над спонуканням: у пацієнтів, які застосовують дофамінові агоністи та/чи інші дофамінергічні препарати, можуть виникати патологічна азартність, посилення лібідо, гіперсексуальність, компульсивні витрати або компульсивне бажання здійснювати покупки, переїдання, компульсивний прийом їжі.
Подібні побічні реакції виявлені у постмаркетинговий період при застосуванні разагіліну: компульсії, нав’язливі думки, імпульсивна поведінка.
Надмірна сонливість в денний час та епізоди раптового засинання. Надмірна сонливість протягом дня (гіперсомнія, млявість, седація, напади сну, сонливість та раптове засинання) може виникати у пацієнтів, що застосовують агоністи дофаміну та/або інші види терапії дофамінергічними засобами. Про подібні випадки надмірної сонливості в денний час повідомлялося в постмаркетинговий період застосування разагіліну.
Повідомлялося про випадки засинання під час виконання повсякденної діяльності у пацієнтів, які отримували разагілін та інші дофамінергічні засоби. Незважаючи на те що багато хто з цих пацієнтів повідомили про сонливість під час прийому разагіліну з іншими дофамінергічними засобами, деякі з них відзначали, що у них не відмічено попереджувальних ознак, таких як надмірна сонливість. Деякі з цих випадків були зареєстровані більше ніж через рік після початку лікування.

слід уникати одночасного застосування разагіліну та флуоксетину або флувоксаміну (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Перерва між відміною флуоксетину та початком терапії разагіліном повинна становити не менше 5 тиж. Перерва між відміною разагіліну та початком терапії флуоксетином або флувоксаміном повинна становити не менше 14 днів.
Розлади контролю над спонуканням можуть виникати у пацієнтів, які приймають агоністи дофаміну та/або отримують дофамінергічну терапію. Повідомлення про подібні випадки розладів контролю над спонуканням були отримані для разагіліну у постмаркетинговий період. Стан пацієнтів слід постійно перевіряти щодо наявності розладів контролю над спонуканням. Пацієнтів та медичний персонал необхідно поінформувати про зміни у поведінці, що свідчать про розлади контролю над спонуканням, які виявлені у пацієнтів під час прийому разагіліну, включаючи компульсії, нав’язливі думки, патологічний потяг до азартних ігор, підвищення лібідо, гіперсексуальність, імпульсивну поведінку, а також патологічний потяг до витрачання грошей або придбання речей.
Разагілін здатен посилювати дію леводопи, через що можливе посилення побічних реакцій від прийому леводопи, а також загострення існуючої дискінезії. Знизити інтенсивність цих побічних реакцій можна шляхом зниження дози леводопи.
Повідомлялося про випадки ортостатичної гіпотензії, яка виявлена при одночасному прийомі разагіліну та леводопи. Пацієнти із хворобою Паркінсона є особливо уразливими до побічних реакцій у вигляді гіпотензії через існуючі проблеми із ходою. При одночасному застосуванні з агоністами дофаміну ортостатична гіпотензія відмічалась у 3,1% пацієнтів, які отримували 1 мг разагіліну, і у 0,6% пацієнтів, які отримували плацебо.
При дослідженні застосування разагіліну як монотерапії повідомлялося про випадки галюцинацій у 1,3% пацієнтів, які отримували 1 мг разагіліну, і у 0,7% пацієнтів, які приймали плацебо. При дослідженні одночасного застосування разагіліну та агоністів дофаміну галюцинації виявлені у 1,2% пацієнтів, які отримували 1 мг разагіліну, і у 1,8% пацієнтів, які отримували плацебо. У групі, де одночасно застосовували разагілін 1 мг/добу та агоністи дофаміну, 0,6% пацієнтів припинили застосування препарату та передчасно припинили участь у дослідженні через галюцинації, у групі плацебо жоден з пацієнтів не припинив застосування препарату та участі у дослідженні через галюцинації.
Не рекомендоване одночасне застосування разагіліну та декстрометорфану або симпатоміметиків, наприклад таких, що входять до складу назальних або пероральних судинозвужувальних препаратів або протизастудних препаратів, що містять ефедрин або псевдоефедрин (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Під час клінічних досліджень повідомлялося про випадки розвитку меланоми, виникнення якої може бути пов’язане із застосуванням разагіліну. Отримані дані дають змогу припустити, що хвороба Паркінсона та застосування певних лікарських засобів можуть зумовлювати високий ризик виникнення раку шкіри (не лише меланоми). При появі будь-якого порушення з боку шкіри необхідно звернутися за консультацією до дерматолога.
Слід з обережністю розпочинати терапію разагіліном у пацієнтів з легким ступенем ураження печінки. Слід уникати застосування разагіліну у пацієнтів із середнім ступенем тяжкості ураження печінки. У разі прогресування порушення функції печінки від легкого до середнього ступеня лікування разагіліном слід припинити.
Разагілін може спричиняти сонливість в денний час, а іноді, особливо при одночасному застосуванні з іншими дофамінергічними засобами, засинання під час виконання повсякденної діяльності. У зв’язку з цим пацієнтів потрібно поінформувати про необхідність дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами під час лікування разагіліном. Пацієнтам із сонливістю та/або епізодами раптового нападу сонливості слід утримуватися від керування автомобілем та роботи з іншою технікою (див. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або з іншими механізмами).
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Немає клінічних даних щодо застосування разагіліну у вагітних. Дослідження на тваринах не показали прямого чи непрямого шкідливого впливу на вагітність, розвиток плода, пологи або післяпологовий період. Слід з обережністю призначати препарат вагітним. Існують дані, що разагілін інгібує секрецію пролактину і, як наслідок, пригнічує лактацію. Невідомо, чи проникає разагілін в грудне молоко. Слід з обережністю призначати разагілін у період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Разагілін може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі зі складними механізмами доти, доки вони не будуть впевнені, що разагілін не чинить шкідливого впливу.
Пацієнти, що перебувають на терапії разагіліном, з наявністю сонливості та/або раптових епізодів засинання, повинні бути поінформовані про утримання від керування транспортними засобами або участі в діяльності, під час якої через ослаблену пильність вони можуть наражати себе або інших на небезпеку отримання серйозної травми або смерті (наприклад при управлінні машинним обладнанням), доти, доки вони не набули достатнього досвіду лікування разагіліном та іншими дофамінергічними засобами, щоб оцінити, чи впливають вони несприятливо на їх розумову та/або рухову активність.
Якщо посилення сонливості або нові епізоди раптового засинання виявлено під час повсякденної діяльності (наприклад перегляду телевізора, поїздки в автомобілі як пасажира і т.д.) будь-коли протягом лікування, то пацієнти не повинні керувати транспортними засобами та брати участь в потенційно небезпечних видах діяльності.
Пацієнти не повинні керувати транспортними засобами, управляти механізмами або виконувати висотні роботи під час лікування, якщо вони раніше відчували сонливість та/або раптові напади засинання без попередження перед прийомом разагіліну.
Пацієнтів слід попереджати про можливі адитивні ефекти седативних засобів, алкоголю або інших депресантів ЦНС (наприклад бензодіазепіни, антипсихотики, антидепресанти) у разі їх застосування в комбінації з разагіліном або при одночасному прийомі препаратів, які підвищують плазмові рівні разагіліну (наприклад ципрофлоксацин) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Через недостатність даних щодо застосування препарату у дітей не рекомендують застосовувати Азілект цій категорії пацієнтів.

відомі взаємодії між неселективними інгібіторами МАО та іншими лікарськими засобами.
Протипоказано одночасно застосовувати разагілін з іншими інгібіторами МАО (у тому числі з лікарськими засобами та рослинними зборами, що містять звіробій продірявлений), тому що існує ризик неселективного інгібування, яке може призвести до гіпертензивного кризу.
Повідомлялося про розвиток серйозних побічних реакцій у разі одночасного застосування петидину та інгібіторів МАО, у тому числі інших селективних інгібіторів МАО-В. Одночасне застосування разагіліну та петидину протипоказано.
Повідомлялося про взаємодію інгібіторів МАО та симпатоміметиків при їх одночасному застосуванні. Зважаючи на МАО-інгібуючу активність разагіліну, не рекомендується його одночасне застосування з симпатоміметиками, такими як судинозвужувальні препарати для перорального прийому або для назального застосування та протизастудними препаратами, що містять ефедрин або псевдоефедрин.
Повідомлялося про взаємодію декстрометорфану та неселективних інгібіторів МАО при їх одночасному застосуванні. Тому, зважаючи на МАО-інгібуючу активність разагіліну, не рекомендується його одночасне застосування з декстрометорфаном.
Слід уникати одночасного застосування разагіліну з флуоксетином та флувоксаміном.
Перерва між відміною флуоксетину та початком терапії разагіліном повинна становити не менше 5 тиж. Перерва між відміною разагіліну та початком терапії флуоксетином або флувоксаміном повинна становити не менше 14 днів.
Повідомлялося про розвиток серйозних побічних реакцій при одночасному застосуванні разагіліну із СІЗЗС, СІЗЗСН, трициклічними/тетрациклічними антидепресантами та інгібіторами МАО. Тому оскільки разагілін є активним інгібітором МАО, слід з обережністю застосовувати разагілін з антидепресантами.
Леводопа при одночасному застосуванні з разагіліном у пацієнтів з хворобою Паркінсона не виявляла клінічно значущого впливу на кліренс разагіліну.
In vitro при дослідженнях метаболізму було відзначено, що ізофермент CYP 1А2 цитохрому Р450 є головним ферментом, відповідальним за метаболізм разагіліну. Одночасне застосування разагіліну та ципрофлоксацину (інгібітор ізоферменту CYP 1А2) підвищує AUC разагіліну на 83%. Одночасне застосування разагіліну та теофіліну (субстрат CYP 1А2) не впливає на фармакокінетику разагіліну. Отже, сильні інгібітори CYP 1A2 можуть змінити рівень разагіліну в плазмі крові, тому їх слід застосовувати з обережністю.
Існує ризик того, що у зв’язку з індукцією ізоферменту CYP 1A2 в курців може знизитися концентрація разагіліну в плазмі крові.
In vitro дослідження показали, що разагілін у концентрації 1 мкг/мл (що еквівалентно концентрації, яка перевищує в 160 раз середню C_max (5,9–8,5 нг/мл) після багаторазового введення 1 мг разагіліну пацієнтам із хворобою Паркінсона) не інгібує ізоферменти CYP 1A2, CYP 2A6, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1, CYP 3A4 і CYP 4A цитохрому Р450. Це може свідчити про те, що разагілін у терапевтичних концентраціях не може впливати на метаболізм цих ізоферментів та виявляти клінічно значущі ефекти.
При одночасному пероральному застосуванні разагіліну та ентакапону збільшується кліренс разагіліну на 28%.
Тирамін/разагілін-взаємодії. 5 клінічних досліджень за участю добровольців та пацієнтів з хворобою Паркінсона та результати контролю АТ після їди (464 пацієнти застосовували 0,5–1 мг/добу разагіліну або плацебо як додаткову терапію до леводопи протягом 6 міс без обмеження прийому тираміну) показали, що відсутня будь-яка взаємодія разагіліну та тираміну, тому разагілін можна застосовувати на тлі дієти без обмеження прийому тираміну.

симптоми передозування Азілектом при застосуванні доз 3–100 мг: гіпоманія, гіпертензивний криз та серотоніновий синдром.
Передозування може бути пов’язане зі значним інгібуванням МАО-А та МАО-В.
Проводили дослідження одноразового застосування лікарського засобу за участю здорових добровольців, які отримували 20 мг/добу, та 10-денне дослідження за участю здорових добровольців, які отримували 10 мг 1 раз на добу. Повідомлялося про побічні реакції легкого або середнього ступеня тяжкості та побічні реакції, які не належали до тих, що можуть виникнути під час лікування разагіліном.
Під час дослідження із застосуванням високих доз разагіліну у пацієнтів, які отримували постійну терапію леводопою та разагіліном у дозі 10 мг/добу, повідомлялося про побічні реакції з боку серцево-судинної системи (включаючи АГ та постуральну гіпотензію), які минали після відміни лікування.
Ці симптоми схожі з тими, що відмічені при передозуванні неселективних інгібіторів МАО.
Специфічні методи лікування невідомі. У разі передозування слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів, терапія симптоматична та підтримувальна.

при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.