ІМІПЕНЕМ+ЦИЛАСТАТИН-КРЕДОФАРМ (IMEPENEM+CILASTATIN-CREDOPHARM)

Порошок для розчину для інфузій.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Карбапенеми. Іміпенем та інгібітор ферменту. Код АТС J01D H51.

Полімікробні та змішані аеробно-анаеробні інфекції, первинна терапія, що передує визначенню мікроорганізму-збудника.

Інфекції, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:

• інфекції нижніх дихальних шляхів;
• внутрішньочеревні інфекції;
• гінекологічні інфекції;
• інфекції сечостатевої системи;
• інфекції кісток і суглобів;
• інфекції шкіри і м'яких тканин.

Профілактика

Для запобігання виникненню деяких післяопераційних інфекцій у хворих, які зазнають хірургічного втручання, що супроводжується інфікуванням або його ризиком, або ж тоді, коли ці інфекції призводять до особливо тяжких наслідків.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату. Менінгіт.

Перед застосуванням обов'язково слід проводити шкірну пробу на підвищену чутливість до антибіотика.

Загальну добову дозу і спосіб введення препарату визначається у перерахуванні на іміпенем, беручи до уваги тип або ступінь тяжкості інфекції; дозу розподіляють на кілька рівних введень, враховуючи ступінь чутливості збудника(-ів), стан функції нирок і масу тіла.

Лікування: схема дозування для дорослих із нормальною функцією нирок

Дози, наведені у таблиці 1, призначати пацієнтам із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну > 70 мл/хв/1,73 м²) і масою тіла не менше 70 кг. Дозу слід знижувати для пацієнтів із кліренсом креатиніну £ 70 мл/хв/1,73 м² (див. таблицю 2) та/або з масою тіла менше 70 кг. Зменшувати дози залежно від маси тіла особливо важливо для пацієнтів зі значно меншою за 70 кг масою тіла та/або помірною/тяжкою формою порушення функції нирок.

Більшість інфекцій піддається лікуванню при добовій дозі 1–2 г (іміпенему), розподіленій на 3-4 введення. При лікуванні інфекцій помірного ступеня тяжкості можна також застосовувати наступний режим дозування — 1 г (іміпенему) 2 рази на добу. У випадку інфекцій, спричинених менш чутливими організмами, добову дозу препарату можна збільшити до максимальної — 4 г (іміпенему) на добу або 50 мг/кг на добу залежно від того, яка менша.

Кожну дозу, що не перевищує 500 мг (іміпенему) препарату для внутрішньовенного застосування, слід вводити протягом 20–30 хв. Кожну дозу, що перевищує 500 мг (іміпенему) слід вводити протягом 40–60 хв. Якщо у пацієнта під час інфузії з'являється нудота, необхідно зменшити швидкість введення препарату.

У таблиці 1 вказані рекомендовані дози іміпенему для внутрішньовенної інфузії дорослим хворим із нормальною функцією нирок та масою тіла 70 кг і більше залежно від ступеня тяжкості інфекції.

Таблиця 1. Кратність дозування для дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок та масою тіла 70 кг і більше*

* Пацієнтам із масою тіла менше 70 кг призначену дозу слід пропорційно знижувати.

Через високу протимікробну ефективність препарату не рекомендується перевищувати добову дозу 50 мг/кг на добу або 4 г на добу, залежно від того, яка з них менша. Однак хворим із кістозним фіброзом і не порушеною функцією нирок призначати препарат у дозі до 90 мг/кг на добу, розподілену на кілька введень, за умови, що вона не перевищує 4 г на добу.

Препарат успішно застосовується як монотерапія пацієнтам з онкологічними захворюваннями з ослабленим імунітетом при підтверджених або підозрюваних інфекціях, таких як сепсис.

Лікування: дози для дорослих із порушенням функції нирок

Щоб визначити знижену дозу для дорослих пацієнтів із порушенням функції нирок, необхідно:

1. Обрати загальну добову дозу із Таблиці 1, беручи до уваги характеристики інфекції.

Підібрати необхідний режим введення зниженої дози із Таблиці 2, беручи до уваги обрану добову дозу із Таблиці 1 та показники кліренсу креатиніну пацієнта. (Тривалість проведення інфузії вказана вище у підрозділі «Лікування: схема дозування для дорослих із нормальною функцією нирок»).

Таблиця 2. Схема зниження доз препарату дорослим хворим із порушенням функції нирок і масою тіла 70 кг і більше*

* Пацієнтам із масою тіла менше 70 кг призначену дозу слід пропорційно знижувати.

При застосуванні дози 500 мг пацієнтам із кліренсом креатиніну 6–20 мл/хв/1,73 м² значно зростає ризик виникнення судом.

Препарат не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну ≤5 мл/хв/1,73 м², якщо протягом найближчих 48 годин їм не проводитимуть гемодіаліз.

Місцеві реакції: еритема, біль та затвердіння у місці введення препарату, тромбофлебіт.

З боку шкіри: висипання, свербіж, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний дерматит, кандидоз, гарячка (включаючи гарячку, спричинену медикаментами), анафілактичні реакції.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея; забарвлення зубів та/або язика. Як і при застосуванні майже всіх інших антибіотиків широкого спектра дії, повідомлялося про псевдомембранозний коліт.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня трансаміназ, білірубіну та/або лужної фосфатази сироватки крові; печінкова недостатність, гепатит та фульмінантний гепатит.

З боку системи крові: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія (включаючи агранулоцитоз), тромбоцитопенія, тромбоцитоз, зниження рівня гемоглобіну, панцитопенія і подовження протромбінового часу. У деяких випадках спостерігався прямий позитивний тест Кумбса.

З боку нирок та сечовидільної системи: спостерігалося підвищення рівнів креатиніну сироватки та азоту сечовини крові; олігурія/анурія, поліурія, гостра ниркова недостатність. Важко оцінити, чи впливає препарат на функцію нирок, оскільки одночасно існують, як правило, інші чинники, що сприяють порушенню функції нирок і розвитку азотемії.

Відзначалася зміна кольору сечі. Це не становить будь-якої загрози і таку реакцію не слід плутати з гематурією.

З боку нервової системи/психіки: при призначенні препарату (як і при лікуванні іншими бета-лактамними антибіотиками) зустрічаються випадки міоклонії, психічних порушень, включаючи галюцинації, сплутаність свідомості, судоми, епілептичні припадки, порушення смаку. Парестезії, енцефалопатія.

З боку органів чуття: зниження слуху, спотворення смакових відчуттів.

Пацієнти із гранулоцитопенією: спричинені застосуванням препарату нудота та/або блювання виникають частіше у хворих із гранулоцитопенією, ніж без неї.

Побічні реакції рідко вимагають припинення лікування і, як правило, є помірними і минущими; серйозні побічні реакції виникають рідко. Найчастіше виникають місцеві побічні реакції.

Немає специфічної інформації щодо лікування при передозуванні препаратом. Препарат видаляється шляхом гемодіалізу. Однак ефективність цієї процедури при передозуванні не встановлена. Лікування — симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Застосування препарату для лікування вагітних жінок належним чином не вивчене, тому призначати його у період вагітності можна тільки у разі, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Період годування груддю.

Іміпенем здатний проникати у грудне молоко. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти.

У зв'язку з недостатністю клінічних даних не рекомендовано застосовувати препарат дітям віком до 3 місяців та дітям з порушенням функції нирок (креатинін сироватки > 2 мг/дл).

Відомі деякі клінічні і лабораторні дані про часткову перехресну алергію при застосуванні препарату та інших бета-лактамних антибіотиків, пеніцилінів та цефалоспоринів. Тяжкі реакції (включаючи анафілаксію) зустрічаються при застосуванні більшості бета-лактамних антибіотиків. Перед початком терапії препаратом слід зібрати ретельний анамнез хворого на наявність реакції гіперчутливості до бета-лактамних антибіотиків. Якщо у процесі лікування виникає алергічна реакція, препарат слід відмінити і призначити відповідну терапію.
Розвиток псевдомембранозного коліту був зареєстрований як ускладнення при лікуванні практично всіма антибіотиками; його тяжкість може варіювати від легких форм до тяжких і загрозливих життю станів. Тому особам, які мають в анамнезі захворювання шлунково-кишкового тракту, особливо коліт, препарат слід призначати з обережністю. Особливо важливо розглядати можливість розвитку псевдомембранозного коліту у випадках, коли на тлі лікування антибіотиками з'являється діарея. Попри існуючі дані досліджень, що вказують на те, що токсин, продукований Clostridium difficile, є першочерговою причиною коліту, пов'язаного із застосуванням антибіотиків, слід брати до уваги й інші можливі чинники.

Центральна нервова система

Як і при терапії іншими антибіотиками групи β-лактамів, при застосуванні препарату спостерігаються такі побічні ефекти з боку центральної нервової системи як міоклонія, сплутаність свідомості або судоми, особливо в тих випадках, коли були перевищені рекомендовані дози залежно від функції нирок та маси тіла. Зазвичай подібні розлади відзначалися у пацієнтів з ураженням центральної нервової системи (травмами головного мозку або нападами судом в анамнезі) та/або у пацієнтів з порушеною функцією нирок, у яких можлива кумуляція препарату в організмі. У зв'язку з цим, особливо таким хворим, вкрай необхідно суворо дотримуватися рекомендованих доз та лікувального режиму. Терапію протисудомними препаратами слід продовжити хворим із судомами в анамнезі.

Якщо у процесі лікування препаратом виникають фокальний тремор, міоклонія або судоми, пацієнти повинні пройти неврологічне обстеження з призначенням протисудомної терапії, якщо вона не була призначена раніше. Якщо симптоми порушення функції центральної нервової системи зберігаються, необхідно зменшити дози препарату або відмінити препарат.

Препарат не показаний для лікування пацієнтів із кліренсом креатиніну £ 5 мл/хв/1,73 м² за винятком випадків, коли через 48 годин має проводитися гемодіаліз. Для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, препарат рекомендується тільки у випадках, коли позитивні результати лікування перевищують потенційний ризик розвитку судом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Враховуючи ризик виникнення таких побічних реакцій як міоклонія, галюцинації, сплутаність свідомості і судоми, слід уникати керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами при застосуванні препарату.

У хворих, які застосовували ганцикловір разом з препаратом, відзначалися генералізовані судоми. Сумісне застосування цих препаратів можливе тільки у випадку, коли очікувана користь від застосування препарату переважає можливий ризик.

Повідомлялося про зниження рівня вальпроєвої кислоти у плазмі крові при сумісному застосуванні з карбапенемами, а у деяких випадках повідомлялося про раптові судоми. При сумісному застосуванні іміпенему з вальпроєвою кислотою потрібно ретельно контролювати рівень вальпроєвої кислоти у плазмі крові.

Фармакодинаміка.

Препарат показаний для лікування змішаних інфекцій, спричинених чутливими до нього штамами аеробних та анаеробних бактерій. Більшість із цих змішаних інфекцій пов'язані із зараженням фекальною флорою або флорою, що походить з піхви, зі шкіри або з ротової порожнини. Bacteroides fragilis — анаеробний патоген, що найчастіше зустрічається при таких змішаних інфекціях і є зазвичай стійким до аміноглікозидів, цефалоспоринів та пеніцилінів. Проте Bacteroides fragilis є, як правило, чутливим до препарату.

Препарат виявив свою ефективність при лікуванні багатьох інфекцій, спричинених аеробними та анаеробними грампозитивними та грамнегативними бактеріями, стійкими до цефалоспоринів, у тому числі й до цефазоліну, цефоперазону, цефалотину, цефокситину, цефотаксиму, моксалактаму, цефамандолу, цефтазидиму і цефтриаксону. Велика кількість інфекцій, зумовлених стійкими до аміноглікозидів (гентаміцину, амікацину, тобраміцину) та/або пеніцилінів (ампіциліну, карбеніциліну, пеніциліну-G, тикарциліну, піперациліну, азлоциліну, мезлоциліну) збудниками, також піддається лікуванню препаратом.

Препарат не показаний для лікування менінгіту.

Препарат складається з двох компонентів: іміпенему, першого представника нового класу b-лактамних антибіотиків — тієнаміцинів і циластатину натрію, особливого інгібітору ферменту, що блокує метаболізм іміпенему у нирках та істотно підвищує концентрацію незміненого іміпенему у сечовивідних шляхах. Вагове співвідношення іміпенему та циластатину натрію у препараті становить 1:1.

Клас тієнаміцинових антибіотиків, до якого належить іміпенем, характеризується ширшим спектром потужної бактерицидної дії, ніж той, що забезпечується будь-яким із вивчених антибіотиків.

Препарат є потужним інгібітором синтезу клітинної стінки бактерії і чинить бактерицидну дію щодо широкого спектра грампозитивних і грамнегативних, аеробних і анаеробних патогенних мікроорганізмів.

Препарат разом з новітніми цефалоспоринами та пеніцилінами має широкий спектр дії відностно грамнегативних видів, але його визначною рисою є висока активність щодо грампозитивних видів, яка раніше спостерігалась лише у b-лактамних антибіотиків вузького спектра. Спектр активності препарату охоплює Pseudomonas aeruginosa, Staphylococcus aureus, Enterococcus faecalis та Bacteroides fragilis, різноманітну за складом і проблемну у клінічному плані групу збудників, стійких, як правило, до інших антибіотиків.

Препарат стійкий до руйнування b-лактамазами бактерій, за рахунок чого він ефективний проти великої кількості мікроорганізмів, таких як Pseudomonas aeruginosa, види Serratia та Enterobacter, які є від природи стійкими до більшості b-лактамних антибіотиків.

Антибактеріальний спектр препарату ширший, ніж будь-якого іншого з уже відомих антибіотиків, і охоплює всі клінічно важливі патогенні мікроорганізми. До мікроорганізмів, щодо яких препарат зазвичай ефективний in vitro, належать:

Грамнегативні аеробні бактерії

Види Achromobacter

Види Acinetobacter (раніше Mima-Herellea)

Aeromonas hydrophila

Види Alcaligenes

Bordetella bronchicanis

Bordetella bronchiseptica

Bordetella pertussis

Brucella melitensis

Burkholderia pseudomallei (раніше Pseudomonas pseudomallei)

Burkholderia stutzeri (раніше Pseudomonas stutzeri)

Види Campylobacter

Види Capnocytophaga

Види Citrobacter

Citrobacter koseri (раніше Citrobacter diversus)

Citrobacter freundii

Eikenella corrodens

Види Enterobacter

Enterobacter aerogenes

Enterobacter agglomerans

Enterobacter cloacae

Escherichia coli

Gardnerella vaginalis

Haemophilus ducreyi

Haemophilus influenzae (включаючи b-лактамазопродукуючі штами)

Haemophilus parainfluenzae

Hafnia alvei

Види Klebsiella

Klebsiella oxytoca

Klebsiella ozaenae

Klebsiella pneumoniae

Види Moraxella

Morganella morganii (раніше Proteus morganii)

Neisseria gonorrhoeae (включаючи пеніциліназопродукуючі штами)

Neisseria meningitidis

Види Pasteurella

Pasteurella multocida

Plesiomonas shigelloides

Види Proteus

Proteus mirabilis

Proteus vulgaris

Види Providencia

Providencia alcalifaciens

Providencia rettgeri (раніше Proteus rettgeri)

Providencia stuartii

Види Pseudomonas*

Pseudomonas fluorescens

Pseudomonas putida

Pseudomonas aeruginosa

Види Salmonella

Salmonella typhi

Види Serratia

Serratia proteamaculans (раніше Serratia liquefaciens)

Serratia marcescens

Види Shigella

Види Yersinia (раніше Pasteurella)

Yersinia enterocolitica

Yersinia pseudotuberculosis

*Stenotrophomonas maltophilia (раніше Xanthomas maltophilia, раніше Pseudomonas maltophilia) та штами Burkholderia cepacia (раніше Pseudomonas cepacia) в цілому нечутливі щодо препарату.

Грампозитивні аеробні бактерії

Види Bacillus

Enterococcus faecalis

Erysipelothrix rhusiopathiae

Listeria monocytogenes

Види Nocardia

Види Pediococcus

Staphylococcus aureus (включаючи пеніциліназопродукуючі штами)

Staphylococcus epidermidis (включаючи пеніциліназопродукуючі штами)

Staphylococcus saprophyticus

Streptococcus agalactiae

Streptococcus групи С

Streptococcus групи G

Streptococcus pneumoniae

Streptococcus pyogenes

Viridans Streptococci (включаючи α та γ-гемолітичні штами)

Enterococcus faecium та деякі стійкі до метициліну стафілококи нечутливі до препарату.

Грамнегативні анаеробні бактерії

Види Bacteroides

Bacteroides distasonis

Bacteroides fragilis

Bacteroides ovalus

Bacteroides thelaiotaomicron

Bacteroides uniformis

Bacteroides vulgatus

Bilophila wadsworthia

Види Fusobacterium

Fusobacterium necrophorum

Fusobacterium nucleatum

Porphyromonas asaccharolytica (раніше Bacteroides asaccharolyticus)

Prevotella bivia (раніше Bacteroides bivius)

Prevotella disiens (раніше Bacteroides disiens)

Prevotella intermedia (раніше Bacteroides intermedius)

Prevotella melaninogenica (раніше Bacteroides melaninogenicus)

Veilonella spp.

Грампозитивні анаеробні бактерії

Види Actinomyces

Види Bifidobacterium

Види Clostridium

Clostridium perfringens

Види Eubacterium

Види Lactoballus

Види Mobiluncus

Microaerophilic streptococcus

Види Peptococcus

Види Peptostreptococcus

Види Propionibacterium (включаючи P. acnes)

Інші:

Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium smegmatis

Випробування in vitro свідчать, що іміпенем діє синергічно з аміноглікозидами відносно деяких ізолятів Pseudomonas aeruginosa.

Фармакокінетика.

У здорових добровольців внутрішньовенна інфузія препарату у дозі 500 мг протягом 20 хв призводила до пікових рівнів у плазмі крові іміпенему від 21 до 58 мкг/мл. Період напіввиведення іміпенему з плазми крові становив 1 годину. Приблизно 70% застосованого антибіотика виявляли в інтактному вигляді у сечі протягом 10 годин, і подальшого виведення препарату з сечею не спостерігалося. При застосуванні препарату за схемою кожні 6 годин не спостерігалося накопичення іміпенему у плазмі крові або сечі у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Сумісне застосування препарату і пробенециду призводило до мінімального підвищення рівнів у плазмі крові і напіввиведення іміпенему з плазми крові. При застосуванні окремо іміпенем метаболізується у нирках дегідропептидазою-І. Індивідуальне відновлення у сечі було в діапазоні від 5 до 40%, у середньому у кількох дослідженнях — 15–20%. Зв'язування іміпенему з протеїнами сироватки крові людини становить приблизно 20%.

Циластатин — специфічний інгібітор ензиму дегідропептидази-І, він ефективно пригнічує метаболізм іміпенему, тому супутнє застосування іміпенему і циластатину дозволяє досягнути терапевтичних антибактеріальних рівнів іміпенему в сечі і плазмі крові. Пікові рівні у плазмі крові циластатину після 20-хвилинної внутрішньовенної інфузії препарату у дозі 500 мг знаходилися у діапазоні від 21 до 55 мкг/мл. Період напіввиведення циластатину з плазми крові становить приблизно 1 годину. Приблизно 70–80% дози циластатину протягом 10 годин після застосування препарату виводиться у незміненому вигляді з сечею. Після цього циластатин не виявлявся у сечі. Приблизно 10% виявляли у вигляді метаболіту N-ацетилу, який чинить пригнічувальну дію щодо дегідропептидази, порівняну з такою материнського препарату. Сумісне застосування препарату і пробенециду призводило до збільшення вдвічі рівня у плазмі крові і періоду напіввиведення циластатину, але не мало впливу на відновлення з сечею циластатину. Зв'язування циластатину з білками сироватки крові людини становить приблизно 40%.

2 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці. Після розведення розчин для внутрішньовенного введення можна зберігати протягом 4 годин при кімнатній температурі (не вище 25 °C) або протягом 24 годин у холодильнику (при температурі 4 °C).

По 1 флакону з порошком у картонній коробці.

За рецептом.

Венус Ремедіс Лімітед

(Venus Remedies Limited).

Unit II: Хілл Топ Індустріал Естейт, Вілладж Батолі Калан, Неар Джармаджрі Експорт Промоушн Парк, Бадді (Х.П.) Індія, 0000–000, Індія

(Unit II: Hill Top Industrial Estate,Village Bhatoli Kalan, Near Jharmajri Export Promotion Park, Baddi (H.P.) India, 0000–000, India).