ТОПІЛЕКС (TOPILEX) (261719) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: topiramate; 1 таблетка містить 25 мг, 50 мг, 100 мг топірамату;

допоміжні речовини: ядро — целюлоза мікрокристалічна, маніт, натрію крохмальгліколят (тип А), крохмаль прежелатинізований L.M., кросповідон, повідон, магнію стеарат, віск карнаубський;

покриття таблеток 25 мг — барвник Opadry ІІ білий OY-LS-28908 (гіпромелоза (Е464), лактози моногідрат, макрогол 4000, титану діоксид (Е171));

покриття таблеток 50 мг — барвник Opadry ІІ білий OY-LS-28908 (гіпромелоза (Е464), лактози моногідрат, макрогол 4000, титану діоксид (Е171) та Opadry жовтий 02Н2229 (гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), тальк, пропіленгліколь, хіноліновий жовтий (Е104);

покриття таблеток 100 мг — барвник Opadry оранжевий 02Н23314 (гіпромелоза (Е464), пропіленгліколь, титану діоксид (Е171), тальк, жовтий захід (Е110).

Таблетки, вкриті оболонкою.

Протиепілептичні засоби. Код АТС N03A X11.

Епілепсія

• Як монотерапія для лікування дорослих та дітей віком від 6 років із вперше діагностованою епілепсією або для переходу на монотерапію хворих на епілепсію;
• як додаткова терапія для лікування дорослих і дітей віком від 2 років із парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами;
• лікування дорослих і дітей як додаткова терапія при нападах, що асоціюються із синдромом Lennox-Gastaut.

Мігрень

• Для профілактики нападів мігрені у дорослих.

Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.

Для оптимального контролю як у дорослих, так і у дітей рекомендується розпочати лікування з незначної дози з подальшим поступовим добором ефективної дози.

Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі.

Епілепсія

Монотерапія.

Застосування монотерапії топіраматом має базуватися на спостереженнях за проявами судомних нападів при відміні супутньої терапії протиепілептичними засобами.

Якщо міркування безпеки не вимагають термінової відміни супутніх протиепілептичних лікарських засобів, рекомендується послідовне зменшення їх прийому приблизно на одну третину від попередньої дози протягом 2 тижнів.

Після припинення прийому лікарських засобів, які мають властивості індукторів ферментів, що відповідають за метаболізм лікарських засобів, рівні топірамату збільшуються. Стан здоров'я хворого може потребувати зменшення доз топірамату.

Дорослі. Добір дози слід розпочинати з прийому 25 мг на ніч протягом тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 25–50 мг з тижневим або двотижневим інтервалом та приймати її у два прийоми. Якщо пацієнт не встигає пристосуватися до збільшення дози, можна застосувати менш значний приріст дози або триваліші інтервали між приростами. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози препарату при монотерапії у дорослих 100 мг на добу, а максимальна рекомендована доза дорівнює 400 мг на добу. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути придатними для всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей літнього віку, за відсутності у них захворювань нирок.

Діти. Лікування дітей від 6 років і старше слід розпочинати з прийому 0,5–1 мг/кг на ніч протягом першого тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 0,5–1 мг/кг на добу з тижневим або двотижневим інтервалом; денну дозу можна розподіляти на два прийоми. Якщо дитина не може пристосуватися до режиму підбору дози, можна застосувати менш значний приріст дози або триваліші інтервали між приростами. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози препарату при монотерапії у дітей віком від 6 років і старше із вперше діагностованою епілепсією становить 3–6 мг/кг маси тіла на добу. У разі, коли нещодавно встановлено діагноз парціальні епілептичні напади, діти можуть отримувати дозу 16 мг/кг маси тіла на добу.

У разі необхідності призначення менших доз слід застосовувати топірамат в інших лікарських формах з можливістю такого дозування.

Додаткова терапія

Дорослі: лікування розпочинають із добору дози шляхом прийому 25–50 мг на ніч протягом тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 25–50 мг і розподіляти її на два прийоми. При доборі дози необхідно керуватися терапевтичним ефектом. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату 1 раз на добу.

Мінімальна ефективна доза — 200 мг. Звичайна підтримуюча доза становить від 200 до 400 мг на добу та приймається в два прийоми. Деякі пацієнти добре переносять дозу, що перевищує 800 мг на день.

Зазначені рекомендації щодо дозування можна застосовувати для всіх дорослих хворих, включаючи людей літнього віку, за умови відсутності у них захворювань нирок.

Діти віком 2 роки і старші. Рекомендована загальна денна доза топірамату для додаткової терапії становить у середньому 5–9 мг/кг маси тіла на день, розподілена на два прийоми. Лікування розпочинають із добору дози шляхом прийому 25 мг (або менше, беручи за основу дозування 1–3 мг/кг маси тіла на день) на ніч протягом тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 1–3 мг/кг маси тіла на день та застосовувати її у два прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При доборі дози слід керуватися терапевтичним ефектом.

У разі необхідності призначення менших доз слід застосовувати топірамат в інших лікарських формах з можливістю такого дозування.

Мігрень

Рекомендована добова доза топірамату для профілактики нападів мігрені становить 100 мг, розподілена на два прийоми. Добір дози слід розпочинати з прийому 25 мг ввечері протягом тижня. У подальшому дозу збільшують на 25 мг на добу з інтервалом тиждень після кожного підвищення дози. Якщо пацієнт погано переносить зазначений режим добору дози, можна застосувати менш значний приріст дози або триваліші інтервали між приростами.

Побічні явища, що відзначалися, були класифіковані відповідно до стандартної термінології ВАЗ-ART.

Оскільки найчастіше топірамат застосовують разом з іншими протиепілептичними препаратами, неможливо виявити, який із препаратів спричинив розвиток побічного ефекту.

З боку центральної нервової системи — нервозність, запаморочення, головний біль, порушення мови та зору, психомоторна загальмованість, атаксія, втомлюваність, порушення концентрації уваги, труднощі з запам'ятовуванням, сплутаність свідомості, сонливість, порушення мислення, анорексія, ністагм, диплопія, парестезія, депресія; додатково у дітей — розлади особистості, слинотеча, гіперкінезія; значно рідше — порушення смакових відчуттів, збудження, когнітивні розлади, емоційна лабільність (проблеми з настроєм), порушення координації рухів та ходи, апатія, психозо-психотичні симптоми, агресивні реакції; дуже рідко — суїцидальні думки та спроби, у дітей додатково — галюцинації.

З боку травного тракту – диспептичні явища, нудота, черевний біль, діарея, сухість губ, рідко — підвищення печінкових трансаміназ, гепатит, печінкова недостатність.

Інші — зменшення маси тіла, астенія, нефролітіаз, олігогідроз (в основному у дітей), метаболічний ацидоз, пропасниця, а також реакції з боку шкіри та слизової (багатоформна еритема, пемфігус, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз) у хворих, які отримували топірамат разом з іншими препаратами, що спричиняють реакції з боку шкіри та слизової оболонки. Рідко — лейкопенія, дуже рідко — нейтропенія. В окремих випадках відзначалися випадки тромбоемболії, хоча взаємозв'язок причини з прийомом лікарського засобу не був доведений. Можливе виникнення синдрому (як правило, через місяць від початку терапії), що характеризується міопією на фоні підвищеного внутрішньоочного тиску.

Передозування. Ознаки та симптоми передозування топірамату: судоми, сонливість, порушення мовлення та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження або депресія. У більшості випадків клінічні прояви не були тяжкими, але були зареєстровані смертельні випадки після передозування з використанням комбінації кількох лікарських засобів включно із топіраматом.

Передозування топірамату може спричиняти тяжкий метаболічний ацидоз (див. розділ “Особливості застосування”).

Лікування. При гострому передозуванні топірамату, якщо незадовго до цього хворий приймав їжу, необхідно одразу промити шлунок або викликати блювання. Активоване вугілля адсорбує топірамат. При необхідності проводять симптоматичну терапію. Ефективним заходом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення об'єму вживаної рідини.

Застосування у період вагітності або годування груддю. У період вагітності топірамат слід застосовувати лише в тому випадку, коли його потенційний позитивний ефект перевищує потенційний ризик для плода.

Обмежені дослідження показали присутність топірамату в грудному молоці. Оскільки більшість лікарських засобів виділяється з молоком, необхідно вирішити питання про доцільність припинення годування груддю або припинення прийому препарату, враховуючи ступінь його важливості для матері.

Діти. Препарат призначений тільки для лікування епілепсії як монотерапія для дітей віком від 6 років або як додаткове лікування для дітей віком від 2 років.

Особливості застосування. Протиепілептичні препарати, зокрема Топілекс, слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів.

Головним шляхом виведення топірамату та його метаболітів у незміненому стані є екскреція нирками. Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих із помірно або сильно вираженими вадами нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів у порівнянні із 4–8 днями у хворих із нормальною функцією нирок.

Як і при будь-якому захворюванні, схему добору дози орієнтують на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність побічних ефектів) і враховують те, що у хворих із вадами функції нирок для встановлення стабільної концентрації топірамату в плазмі для кожної дози може бути потрібен триваліший час.

Препарат з обережністю призначають дітям віком до 2 років.

Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об'єму вживаної рідини, що може знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов'язаних із дією фізичних навантажень і підвищених температур. Застосування топірамату для лікування гострих нападів мігрені не вивчено.

Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії.

Нефролітіаз. У деяких хворих, особливо у тих, які мають схильність до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках і пов'язані з ним симптоми, такі як ниркова коліка. Щоб зменшити цей ризик, необхідно відповідно збільшити об'єм рідини, яку приймає хворий. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден із цих факторів ризику не може в достатньому ступені передбачити виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що спричиняють розвиток нефролітіазу.

Пацієнти з захворюваннями печінки. Пацієнтам з ушкодженнями печінки топірамат призначають з обережністю, оскільки кліренс топірамату може зменшитись.

Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома. При застосуванні топірамату був зареєстрований прояв синдрому, що складався з гострої міопії, асоційованої з вторинною закритокутовою глаукомою. Синдром включав гострий напад зниження гостроти зору та/або очний біль. Офтальмологічні прояви можуть включати міопію, зменшення глибини передньої камери, гіперемію (почервоніння очей) та підвищений внутрішньоочний тиск. Також може спостерігатися мідріаз. Описаний синдром може бути пов'язаний із супрациліарним випотом, що спричиняє зсув кришталика та райдужної оболонки і розвитку вторинної закритокутової глаукоми. Як правило, симптоми виникали через місяць первинної терапії топіраматом. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається у пацієнтів до 40 років, вторинна закритокутова глаукома, пов'язана з застосуванням топірамату, спостерігалась як у дітей, так і у дорослих. Лікування передбачає відміну топірамату, якщо лікар вважатиме це за доцільне, та вжиття відповідних заходів для зниження внутрішньоочного тиску.

Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.

Метаболічний ацидоз. При застосуванні топірамату може виникати гіперхолеремічний, не пов'язаний із дефіцитом аніонів метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової карбоангідрази. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча цей ефект може виявлятись у будь-який період лікування топіраматом. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні дорослими пацієнтами в дозі 100 мг на день і приблизно 6 мг на день на кг маси тіла при застосуванні в педіатричній практиці). У деяких випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або заходи з лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів), можуть бути додатковими факторами, що підсилюють бікарбонатзнижувальний ефект топірамату.

У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту.

У зв'язку з цим при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, в тому числі визначення концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити застосування топірамату.

Особливості дієти. Коли у пацієнта зменшується маса тіла під час прийому топірамату, йому можна рекомендувати підтримуючу дієту або посилене харчування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або під час роботи з іншими механізмами. Як і всі інші протиепілептичні препарати, топірамат діє на центральну нервову систему та може спричиняти виникнення сонливості, запаморочення та інші подібні симптоми. Зазначені побічні ефекти в основному досить слабко або помірно виражені, але можуть бути потенційно небезпечними для хворих, які керують автомобілем, або для тих, хто працює з технікою, особливо в тому випадку, коли хворий ще не має індивідуального досвіду застосування препарату. Тому на період лікування слід утриматися від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив топірамату на інші протиепілептичні препарати. Поєднання прийому топірамату з лікуванням іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою кислотою, фенобарбіталом, примідоном) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі, за винятком такого в окремих хворих, у яких додавання топірамату до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту (CYP2C_meph). Таким чином, у кожного хворого, який приймає фенітоїн і в якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну у плазмі.

Вплив інших протиепілептичних препаратів на топірамат. Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання (або відміна) фенітоїну або карбамазепіну до лікування топіраматом може вимагати зміни доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтивного ефекту.

Додавання (або відміна) вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично значущих змін концентрації топірамату у плазмі і, відповідно, не потребує зміни доз топірамату.

Фармакодинаміка. Топірамат належить до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів дії на фоні тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність g-амінобутирату (ГАБА) відносно деяких підтипів ГАБА-рецепторів (у тому числі ГАБА-рецепторів), а також модулює активність самих ГАБА-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чуттєвості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) — рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) відносно підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації препарату в плазмі від 1 мкмоль до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 мкмоль до 10 мкмоль. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За вираженістю цей фармакологічний ефект топірамату значно уступає ацетазоламіду — відомому інгібітору вугільної ангідрази, тому ця активність топірамату не вважається основним компонентом його протиепілептичної активності.

Фармакокінетика. Топірамат всмоктується швидко і ефективно. Біодоступність — 81%. Вживання їжі не спричиняє клінічно вагомої дії на біодоступність топірамату. З білками плазми зв'язується 13–17% топірамату. Після одноразового прийому в дозі до 1200 мг середній об'єм розподілу становить 0,55–0,8 л/кг. Величина об'єму розподілу залежить від статі: у жінок вона становить приблизно 50% від значень, які спостерігаються у чоловіків, і це пов'язують з вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок.

Після перорального застосування метаболізується приблизно 20% від прийнятої дози. Але у хворих, які отримують супутню терапію протиепілептичними препаратами, що індукують ферменти, які відповідають за метаболізм лікарських засобів, метаболізм топірамату підвищувався до 50%. Із плазми, сечі і фекалій людини були виділені та ідентифіковані шість практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) і його метаболітів є нирки. Після перорального введення плазматичний кліренс препарату становить 20–30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазматичний кліренс залишається постійним, а площа під кривою концентрація/час (AUC) у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно до дози. У хворих із нормальною функцією нирок для досягнення сталої концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8 днів. Величина максимальної концентрації (С_max) після багаторазового перорального застосування 100 мг препарату двічі на день становить 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 і 100 мг двічі на день середній період напіввиведення топірамату з плазми становив приблизно 21 годину.

У хворих із порушеннями функції нирок плазматичний та нирковий кліренс топірамату знижується (СL_CR) <= 60 мл/хв.); У людей літнього віку, які не мають захворювань нирок, плазматичний кліренс топірамату не змінюється. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. У хворих із порушенням функції печінки від помірно виражених до тяжких плазматичний кліренс топірамату знижується.

Фармакокінетичні властивості топірамату у дітей, як і у дорослих, виявлені при вивченні додаткової терапії, мають лінійний характер із дозонезалежним кліренсом та сталими рівнями концентрації в плазмі, що підвищуються пропорційно до дози. Однак діти мають більш високий рівень кліренсу та більш короткий період напіввиведення. Отже, рівні концентрації топірамату в плазмі для одних і тих же доз у мг/кг можуть бути нижчими для дітей у порівнянні з такими у дорослих. Як і у дорослих, протиепілептичні лікарські засоби, що індукуються печінковими ферментами, зменшують сталі рівні концентрації в плазмі.

Зберігати при температурі не вище 25^оС в недоступному для дітей місці.

По 30 таблеток в упаковці.

За рецептом.

Фарматен С.А.

Г.Л. Фарма ГмбХ.

Дервенакіон 6, 15351 Палліні, Аттікі, Греція.

Шлоссплац 1, 8502 Ланах, Австрія.