• Кабинет
  • ЛІЗИ САНДОЗ® (LISI SANDOZ)

    Склад і форма випуску

    Sandoz
    таблетки 5 мг блістер, № 30Ціни в аптеках
    Лізиноприл
    5 мг
    № UA/10603/01/01 від 06.03.2020
    B За рецептом
    Sandoz
    таблетки 10 мг блістер, № 30Ціни в аптеках
    Лізиноприл
    10 мг
    № UA/10603/01/02 від 06.03.2020
    B За рецептом
    таблетки 20 мг блістер, № 30Ціни в аптеках
    Лізиноприл
    20 мг
    № UA/10603/01/03 від 06.03.2020
    B За рецептом

    Інструкція

    ІНСТРУКЦІЯ

    для медичного застосування лікарського засобу

    Лізи САНДОЗ®

    (Lisi SANDOZ®)

    Склад:

    діюча речовина: lisinopril;

    1 таблетка містить 5 мг або 10 мг, або 20 мг лізиноприлу у формі лізиноприлу дигідрату;

    допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172).

    Лікарська форма.

    Таблетки.

    Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки з рискою з одного боку. Таблетки рівномірного злегка червоного кольору, поверхня повинна бути гладка, без тріщин і подряпин.

    Фармакотерапевтична група.

    Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензиперетворювального ферменту. Лізиноприл.

    Код АТХ С09А А03.

    Фармакологічні властивості.

    Фармакодинаміка.

    Лізиноприл є інгібітором ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ). Він блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На тлі дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску, зменшується опір судин нирок та поліпшується кровообіг.

    У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект лізиноприлу виявляється через 1−2 години після перорального застосування, максимальний — приблизно через 6−9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3−4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не зареєстровано.

    Фармакокінетика.

    Всмоктування

    Після перорального застосування лізиноприлу пік концентрації в сироватці крові досягається протягом 7 годин, хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда існує тенденція невеликої затримки досягнення пікових концентрацій. Середній ступінь всмоктування лізиноприлу в діапазоні всіх вивчених доз (5−80 мг) становить приблизно 25%. На всмоктування лізиноприлу не впливає присутність їжі.

    Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові, крім циркулюючого АПФ.

    Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться з сечею у незміненому вигляді. Період напіввиведення становить у середньому 12,6 години; цей показник зростає при нирковій недостатності. У пацієнтів літнього віку (від 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу знижується.

    Печінкова недостатність.

    У пацієнтів з цирозом у зв’язку зі зниженням кліренсу відбувається зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30%), але підвищення експозиції (приблизно на 50%) порівняно зі здоровими добровольцями.

    Ниркова недостатність.

    При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але таке зниження стає клінічно значущим при швидкості гломерулярної фільтрації нижче 30 мл/хв. При слабкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30−80 мл/хв) середня площа під кривою «концентрація−час» (AUC) підвищується тільки на 13%, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 5−30 мл/хв) AUC зростає у 4,5 раза.

    Лізиноприл видаляється при гемодіалізі.

    Серцева недостатність.

    У пацієнтів із серцевою недостатністю підвищується експозиція лізиноприлу (AUC зростає у середньому на 125%), але знижується всмоктування на 16%.

    Пацієнти літнього віку.

    У пацієнтів літнього віку концентрація лізиноприлу в крові і показники AUC підвищуються приблизно на 60%.

    Клінічні характеристики.

    Показання.

    • Артеріальна гіпертензія.
    • Cерцева недостатність (симптоматичне лікування).
    • Гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування протягом 6 тижнів гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).
    • Лікування захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, хворих на цукровий діабет ІІ типу та початкову нефропатію.

    Протипоказання.

    • Гіперчутливість до діючої або допоміжних речовин лікарського засобу.
    • Гіперчутливість до будь-якого іншого інгібітора АПФ.
    • Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний із попереднім лікуванням іншими інгібіторами AПФ.
    • Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
    • Вагітність або планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
    • Період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
    • Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м2).
    • Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

    Діуретики. Як правило, при сумісному застосуванні діуретиків та лізиноприлу антигіпертензивний ефект збільшується. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо якщо терапія діуретиками була розпочата нещодавно, іноді відзначається надмірне зниження артеріального тиску при сумісному застосуванні з лізиноприлом. Ризик симптоматичної артеріальної гіпотензії можна зменшити, відмінивши діуретичні засоби перед початком терапії лікарським засобом Лізи САНДОЗ®.

    Калійзберігаючі діуретичні засоби і препарати калію. Після застосування калійзберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики типу спіронолактону, триамтерену або амілориду, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень сироваткового калію.

    Гіпотензивні лікарські засоби. Бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.

    Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з НПЗЗ (наприклад, ацетилсаліцилова кислота як протизапальний препарат, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і неселективні НПЗЗ) можливе послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок, також існує імовірність розвитку гострої ниркової недостатності і підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок в анамнезі. Ці ефекти, як правило, є оборотними. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні отримувати достатній об’єм рідини, крім того, слід розглянути необхідність контролю функції нирок одразу після початку комбінованої терапії та проводити його періодично надалі.

    Препарати літію. При прийомі літію з інгібіторами АПФ відбувається оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові, підвищення ризику його побічної та токсичної дії, особливо при одночасному прийомі тіазидних діуретиків. Комбінація літію та лізиноприлу загалом не рекомендується, але якщо комбінація виявиться необхідною, слід вести уважне спостереження за рівнями літію в сироватці крові.

    Золото. У пацієнтів, які отримують терапію із застосуванням інгібітору АПФ, частіше спостерігалися нітритоїдні реакції (симптоми розширення судин, зокрема почервоніння, нудота, запаморочення і гіпотензія, які можуть бути дуже серйозними) після ін’єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат).

    Інші антигіпертензивні засоби.

    Прийом інших антигіпертензивних препаратів (наприклад, нітрогліцерину та інших нітратів або інших вазодилататорів) може посилювати гіпотензивний ефект препарату Лізи САНДОЗ®.

    Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену пов’язана з більш високою частотою побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного агента, що діє на РААС.

    Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус)

    У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при одночасному застосуванні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

    Симпатоміметичні засоби. Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

    Трициклічні антидепресанти/ антипсихотичні агенти/ анестетики при одночасному застосуванні з лізиноприлом посилюють гіпотензивний ефект.

    Антидіабетичні засоби. Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижувальний ефект антидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) з ризиком гіпоглікемії, особливо протягом першого тижня сумісної терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

    Котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

    У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ і одночасно застосовують котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) існує підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).

    Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку. Разом із лізиноприлом підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.

    Естрогени. За рахунок затримки рідини в організмі при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.

    Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6−12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

    Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

    Тканинні активатори плазміногену.

    Супутнє застосування разом із тканинними активаторами плазміногену підвищує ризик ангіоневротичного набряку.

    Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Лізиноприл можна використовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та/або нітратами.

    Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

    Циклоспорин

    При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину існує ризик виникнення гіперкаліємії. Рекомендується контроль рівню калію в сироватці крові.

    Гепарин

    При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та гепарину існує ризик виникнення гіперкаліємії. Рекомендується контроль рівню калію в сироватці крові.

    Особливості застосування.

    Розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії можливий у хворих із реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії після прийому початкової дози лізиноприлу. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів із сольовим або об’ємним дефіцитом, спричиненим терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, блюванням, діареєю або діалізом. Такі пацієнти повинні розпочинати прийом препарату Лізи САНДОЗ® під постійним контролем лікаря, бажано в умовах стаціонару, у низьких дозах і з ретельним коригуванням дози. Одночасно слід контролювати функцію нирок і рівень калію в сироватці крові. Рекомендується по можливості припинити терапію діуретиками. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування лізиноприлом, однак може знадобитися тимчасова відміна препарату або зниження його дози.

    Це повною мірою стосується пацієнтів зі стенокардією та церебральною ангіопатією, у яких раптове зниження артеріального тиску загрожує інфарктом міокарда або інсультом.

    У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у лежаче положення і скоригувати водний баланс. У разі розвитку асоційованої з артеріальною гіпотензією брадикардії показане застосування атропіну. Після успішного лікування артеріальної гіпотензії, спричиненої початковою дозою, залишається необхідність у ретельному коригуванні дози препарату. Якщо негостра артеріальна гіпотензія у пацієнтів із серцевою недостатністю стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні терапії діуретиками або лізиноприлом. По можливості терапію діуретичними засобами слід припинити за 2−3 дні до початку терапії лізиноприлом.

    При гострому інфаркті міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою.

    Заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче) або у разі кардіогенного шоку. Якщо систолічний артеріальний тиск 120 мм рт. ст. або нижче, низькі дози слід застосовувати протягом перших 3 діб після інфаркту. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче. Якщо артеріальна гіпотензія продовжується (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), слід припинити лікування даним препаратом.

    Інгібітори АПФ, як і будь-які інші вазодилататори, не рекомендується призначати при стенозі аорти, гіпертрофічній кардіоміопатії.

    Лізиноприл можна застосовувати для лікування початкової стадії нефропатії у пацієнтів з інсулінозалежним та інсулінонезалежним діабетом з нормальним рівнем артеріального тиску або артеріальною гіпертензією та з проявами мікроальбумінурії (30−300 мг/24 години). При наявності інсулінозалежного цукрового діабету лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз і здійснювати під наглядом лікаря (через тенденцію до гіперкаліємії).

    Порушення функції нирок.

    При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та клінічної реакції на лікування. Рутинний контроль рівня калію та креатиніну в сироватці крові є частиною стандартної медичної практики лікування таких пацієнтів.

    У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. У таких випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, яка зазвичай є оборотною.

    У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії при одній нирці під час лікування інгібіторами АПФ збільшується рівень сечовини крові та креатиніну у сироватці крові, які зазвичай повертаються до норми після припинення лікування. Імовірність цього збільшення особливо велика у пацієнтів із нирковою недостатністю. При наявності реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати під суворим медичним наглядом із низьких доз і при ретельному титруванні доз. Оскільки лікування діуретиками є додатковим чинником ризику, їх застосування потрібно припинити, функцію нирок слід контролювати під час перших тижнів терапії лізиноприлом.

    У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають супутніх судинних захворювань нирок, розвивається збільшення рівня сечовини крові і рівня креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне і тимчасове, особливо коли лізиноприл призначали одночасно з діуретиками. Це може відбуватися насамперед у пацієнтів з уже наявними порушеннями функції нирок. Може виникнути потреба у зниженні дози та/або припиненні застосування діуретика та/або лізиноприлу.

    Не слід починати лікування у разі розвитку гострого інфаркту міокарда, у разі наявності у пацієнта ознак порушення функції нирок (рівень креатиніну в сироватці вище 177 мкмоль/л та/або альбумінурія вище 500 мг/24 години). Якщо під час лікування розвивається порушення функції нирок (рівень креатиніну в сироватці вище 265 мкмоль/л або вдвічі вище порівняно з початковим рівнем), лікар повинен розглянути можливість припинення лікування.

    Гемодіаліз. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили діаліз з використанням поліакрилонітрилових мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, AN 69) та одночасно приймали інгібітори АПФ. Слід уникати цього поєднання, а також звернути увагу на використання іншого виду діалізної мембрани або іншого класу антигіпертензивних засобів.

    Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

    Протеїнурія. Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) препарат Лізи САНДОЗ® слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

    Реакції підвищеної чутливості. У пацієнтів, які лікуються інгібіторами АПФ, у тому числі лізиноприлом, рідко відзначали ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, горла і гортані. Цей стан може виникнути у будь-який період під час терапії.

    У такому разі застосування лізиноприлу слід негайно припинити і вжити відповідних заходів для повного усунення цих симптомів. Навіть у випадку виникнення набряку тільки язика пацієнт має перебувати під тривалим наглядом лікаря, оскільки лікування антигістамінними засобами і кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

    Дуже рідко ангіоневротичний набряк, пов’язаний із набряком гортані або язика, може призвести до летального наслідку. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутися порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходів невідкладної терапії. Це може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

    У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов’язаним з терапією інгібіторами АПФ, підвищений ризик його розвитку при застосуванні інгібітору АПФ.

    Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікування лізиноприлом слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану. Лікування сакубітрилом/валсартаном слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу.

    Аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ).

    Анафілактоїдні реакції, які становлять загрозу для життя (такі як глибока артеріальна гіпотензія, розлад дихання, блювання, алергічні шкірні реакції), зрідка розвиваються у пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами АПФ, під час ЛНЩ−аферезу із застосуванням сульфату декстрану. Цих реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

    Десенсибілізація.

    У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у таких пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування препарату реакції відновлювалися.

    Одночасне застосування з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR Mammalian Target of Rapamycin) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус).

    У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при одночасному застосуванні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Печінкова недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) до летального наслідку. Першопричина цього процесу невідома.

    Якщо у пацієнтів, які приймають Лізи САНДОЗ®, розвивається жовтяниця або виражене підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити прийом лікарського засобу та надати відповідну медичну допомогу.

    Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, відзначали нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і за відсутності інших ускладнюючих факторів. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні при відміні інгібітору АПФ. Лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам за наявності одного або кількох таких факторів: колагенодом, імуносупресивна терапія, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, особливо на ранніх стадіях порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, які не завжди піддавалися інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні лізиноприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг білих клітин крові, і пацієнтів слід попередити про необхідність інформувати лікаря про будь-які ознаки інфікування.

    Етнічні особливості (раса).

    Інгібітори АПФ є причиною розвитку ангіоневротичного набряку частіше у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у пацієнтів негроїдної раси у зниженні артеріального тиску, порівняно з пацієнтами інших рас, внаслідок наявності серед них великої кількості хворих на низькоренінову артеріальну гіпертензію.

    Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали появу кашлю. Кашель характеризується як непродуктивний, персистуючий і минущий після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід враховувати при диференціальному діагностуванні кашлю.

    Хірургічна операція/ анестезія. У пацієнтів, яким проводиться велике хірургічне втручання, або при анестезії агентами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, вторинне щодо компенсаторного вивільнення реніну. При виникненні артеріальної гіпотензії, що зумовлена таким механізмом, її можна відкоригувати збільшенням об’єму циркулюючої крові.

    Підвищений рівень калію у сироватці крові (гіперкаліємія).

    До групи ризику гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які застосовують солі калію, калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид) та інші активні речовини, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Якщо одночасне застосування вищезгаданих засобів необхідне, рекомендується проводити регулярний моніторинг рівня калію в сироватці крові.

    Пацієнти, хворі на цукровий діабет. Для пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, у перший місяць лікування інгібіторами АПФ необхідний суворий контроль вмісту цукру в крові.

    Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ) з сульфатом декстрану, виникали анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. Цих реакцій уникали шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ перед кожним аферезом.

    Подвійна блокада РААС.

    Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену збільшує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену протипоказана.

    Якщо застосування подвійної блокади вважається абсолютно необхідним, це повинно відбуватися тільки під наглядом фахівця та за умови частого ретельного контролю функції нирок, рівнів електролітів і артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

    Препарати літію.

    Загалом комбінація літію та лізиноприлу не рекомендується.

    Маніт (Е 421) може чинити м’яку проносну дію.

    Цей лікарський засіб містить натрію кроскармелозу, тому слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

    Застосування у період вагітності або годування груддю.

    Вагітність

    Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності або жінкам, які планують завагітніти.

    Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. У випадках, коли продовження лікування гіпотензивними лікарськими засобами вважається обов’язковим, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку при застосуванні в період вагітності. Якщо в період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

    Відомо, що прийом інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності чинить токсичний вплив на ембріон (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

    Якщо ж прийом інгібіторів АПФ мав місце у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого.

    За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.

    Годування груддю

    Оскільки інформація щодо застосування лізиноприлу вагітним жінкам відсутня. Лізиноприл протипоказаний у період годування груддю. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або відміни препарату, враховуючи важливість терапії для немовляти або недоношеної дитини.

    Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

    На початку терапії, при зміні дозування лізиноприл може спричинити такі побічні явища, як втомлюваність, запаморочення, що може впливати на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.

    Спосіб застосування та дози.

    Лікарський засіб застосовувати 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Їжа не впливає на абсорбцію лізиноприлу, тому Лізи САНДОЗ® можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Дозування індивідуальне, його слід підбирати для кожного конкретного хворого залежно від значень артеріального тиску.

    Лізиноприл можна застосовувати як монотерапію, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

    Артеріальна гіпертензія.

    Початкова доза.

    Хворим з артеріальною гіпертензією рекомендується розпочинати лікування з дози 10 мг на добу. У хворих з реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою гіпертензії після прийому початкової дози може значно зменшитися артеріальний тиск. Для таких хворих рекомендована початкова доза лізиноприлу становить 2,5−5 мг на добу, а терапію слід розпочинати під постійним наглядом лікаря. Застосування препарату при нирковій недостатності слід розпочинати з невеликої дози.

    Підтримуюча доза.

    Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг, приймати 1 раз на добу. Деяким хворим для досягнення оптимального артеріального тиску необхідно від 2 до 4 тижнів терапії. У випадку, якщо не буде досягнутий задовільний терапевтичний ефект, дозу слід поступово збільшувати. Максимальна добова доза лізиноприлу, яку застосовували у довготривалих клінічних дослідженнях, становила 80 мг.

    Дозування для хворих, які приймають діуретики.

    На початку лікування лізиноприлом може з’являтися симптоматична артеріальна гіпотензія, зазвичай частіше у хворих, котрі приймають діуретики. По можливості застосування діуретика слід припинити за 2−3 дні до початку лікування лізиноприлом. Хворим, для яких неможливо припинити застосування діуретика, лікування лізиноприлом слід розпочинати з дози 5 мг на добу. У цьому разі після прийому першої дози рекомендується лікарське спостереження протягом декількох годин (максимальна дія досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія. Подальшу дозу слід підбирати залежно від артеріального тиску. У разі потреби можна знову розпочати застосування діуретика.

    Дозування для хворих із порушенням функції нирок.

    Дозування для хворих із порушенням функції нирок слід підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну, як вказано в таблиці.

    Кліренс креатиніну, мл/хв Початкова доза препарату, мг/добу
    31−80 5−10
    10−30 2,5−5
    < 10 (включаючи хворих, які перебувають на діалізі) 2,5*

    *Дозу і частоту застосування слід регулювати залежно від артеріального тиску.

    Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.

    Максимальна добова доза лізиноприлу — 40 мг.

    Застосування дітям з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років.

    Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг/добу пацієнтам з масою тіла від 20 до 50 кг та 5 мг/добу пацієнтам з масою тіла ≥ 50 кг. Дозу слід індивідуально коригувати до максимальної 20 мг/добу пацієнтам з масою тіла від 20 до 50 кг та до 40 мг/добу пацієнтам з масою тіла ≥ 50 кг. Дозування вище 0,61 мг/кг (або такі, що перевищують 40 мг) не вивчали у дітей. Дітям зі зниженою функцією нирок слід призначати більш низьку початкову дозу або збільшити інтервал дозування.

    Серцева недостатність.

    Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю препарат Лізи САНДОЗ ® можна застосовувати як додаткову терапію до діуретиків та, якщо необхідно, — до наперстянки або бета-блокаторів. Лікування слід проводити під наглядом лікаря, щоб визначити початковий ефект на артеріальний тиск. Початкову добову дозу лізиноприлу, що дорівнює 2,5 мг, можна поступово збільшити до підтримуючої.

    Рекомендований коефіцієнт збільшення дози через 2 тижні становить не більше 10 мг.

    Доза препарату Лізи САНДОЗ ® повинна бути збільшена до максимальної добової дози, яку переносить пацієнт, 35 мг/добу.

    Підбір дозування повинен базуватися на клінічній реакції кожного окремого пацієнта.

    Якщо пацієнти, мають високий ризик симптоматичної гіпотензії, наприклад пацієнти із виснаженням солей, з гіпонатріємією або без такої, пацієнти із гіповолемією або пацієнти, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити їхній стан, якщо це можливо, до початку терапії препаратом Лізи САНДОЗ ®. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

    Гострий інфаркт міокарда.

    Пацієнти повинні отримувати, відповідно до ситуації, стандартне рекомендоване лікування, таке як тромболітики, аспірин та бета-блокатори. Разом із лізиноприлом можна використовувати внутрішньовенно або трансдермально нітрогліцерин.

    Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту).

    Лікування лізиноприлом можна розпочинати протягом 24 годин з моменту виникнення симптомів у складі комплексної терапії інфаркту міокарда. Лізиноприл не можна приймати, якщо систолічний тиск ≤ 100 мм рт ст.

    Якщо необхідне застосування лізиноприлу у перші 24 години після інфаркту, початкова доза препарату повинна становити 5 мг на добу, через 24 години повторно призначити 5 мг, через 48 годин — 10 мг на добу. Надалі підтримуюча доза становить 10 мг на добу. Тривалість курсу лікування — 6 тижнів.

    При низькому систолічному тиску (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших 3 днів після інфаркту показане застосування низької дози (2,5 мг/добу), після чого, якщо дозволяє стан хворого, можна продовжити лікування більшою дозою.

    У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу препарату Лізи САНДОЗ ® необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. вищенаведену таблицю).

    Підтримуюча доза.

    Підтримуюча доза — 10 мг один раз на добу. Якщо виникає гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше або становить 100 мм рт. ст.), можна давати щоденну підтримуючу дозу 5 мг з тимчасовими зменшеннями до 2,5 мг, якщо необхідно. При тривалій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. упродовж більш ніж 1 години), прийом лізиноприлу слід припинити.

    Лікування має тривати 6 тижнів, після цього слід повторно оцінити стан пацієнта. Пацієнтам, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, необхідно продовжити лікування лізиноприлом.

    Ниркові ускладнення цукрового діабету.

    Добова доза лізиноприлу для хворих на цукровий діабет II типу з початковою стадією нефропатії, які страждають на артеріальну гіпертензію, становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності доза може бути збільшена до 20 мг 1 раз на добу, щоб досягти рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст. у сидячому положенні. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну (див. вищенаведену таблицю).

    Діти.

    У дітей з артеріальною гіпертензією віком > 6 років засіб має обмежену ефективність і безпеку, однак даних щодо інших показань немає (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Лізиноприл не рекомендується застосовувати для лікування дітей за іншими показаннями окрім артеріальної гіпертензії.

    Лізиноприл не рекомендується застосовувати для лікування дітей віком до 6 років чи дітей з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < непощ30 мл/хв/1,73 м2).

    Застосування пацієнтам літнього віку.

    У ході клінічних досліджень не виявлено різниці в ефективності або безпеці лікування лізиноприлом залежно від віку. Оскільки в літньому віці часто спостерігається зниження функції нирок, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок у вищенаведеній таблиці. Після цього дозу потрібно підбирати відповідно до реакції та артеріального тиску.

    Застосування пацієнтам із трансплантованими нирками.

    Не існує досвіду застосування лізиноприлу пацієнтам із нещодавно трансплантованими нирками, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

    Діти.

    Лікарський засіб Лізи САНДОЗ ® допустимо застосовувати дітям віком від 6 років тільки для лікування артеріальної гіпертензії.

    Передозування.

    Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркулярний шок, гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легенів, тахікардія, брадикардія, запаморочення, тривожний стан та кашель.

    Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. У випадках виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо лікарській засіб застосовували нещодавно, вжити заходів з виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів та сульфату натрію). Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

    Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69).

    У випадку ангіоневротичного набряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3−0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

    Побічні реакції.

    Дуже часто (≥1/10),

    часто (1/100 — <1/10),

    нечасто (1/1000 — <1/100),

    рідко (1/10000 — <1/1000),

    дуже рідко (<1/10000), частота невідома.

    При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ можуть виникати нижченаведені побічні реакції.

    Лабораторні показники: нечасто — підвищення рівнів сечовини, креатиніну в сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів, гіперкаліємія; рідко — підвищення білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

    З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні реакції, у тому числі гіпотензія; непоширені — інфаркт міокарда або інсульт (можливо, як вторинні явища до надлишкової гіпотензії у пацієнтів із великим ризиком), відчуття серцебиття, тахікардія, синдром Рейно.

    При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ−ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках — кардіогенний шок.

    З боку системи крові: рідко — зниження рівня гемоглобіну, гематокриту; дуже рідко — пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

    З боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; нечасто – зміна свідомості, парестезія, вертиго, зміна смаку, порушення сну; рідко — сплутаність свідомості, депресія, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору, синкопе; частота невідома: − депресивні симптоми, непритомність.

    З боку дихальної системи: часто — сухий кашель, бронхіт; рідко – риніт; нечасто– бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/ еозинофільна пневмонія, глосит.

    З боку травного тракту: часто– блювання, діарея; рідко — нудота, абдомінальний біль, диспепсія; нечасто — сухість у роті; дуже рідко — панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, порушення функції печінки.

    З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок; нечасто — уремія, гостра ниркова недостатність; дуже рідко – олігурія/анурія.

    З боку шкіри: часто – висипання, кропив’янка, свербіж; нечасто — реакція гіперчутливості, алергічний/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, горла та/або трахеї, алопеція, псоріаз; дуже рідко – підвищена пітливість, пухирчатка, поліморфна еритема, синдром Стівенса − Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псевдолімфома шкіри.

    Повідомлялося про комплексну реакцію, яка включає один або декілька симптомів: можливі гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, підвищення швидкості зсідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз та/або підвищення титру антинуклеарних антитіл, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

    Метаболічні розлади: дуже рідко – гіпоглікемія.

    Загальні порушення: нечасто – втомлюваність, астенія.

    З боку репродуктивної системи: нечасто – імпотенція; рідко — гінекомастія.

    З боку імунної системи: частота невідома − анафілактичні та анафілактоїдні реакції.

    З боку ендокринної системи: рідко — синдром невідповідної секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ).

    Термін придатності.

    4 роки.

    Умови зберігання.

    Зберігати при температурі не вище 25 ºС.

    Зберігати в недоступному для дітей місці.

    Упаковка.

    По 10 таблеток у блістері; по 3 (3 × 10) блістери в картонній коробці.

    Категорія відпуску.

    За рецептом.

    Виробник.

    Салютас Фарма ГмбХ/ Salutas Pharma GmbH (відповідальний за випуск серії).

    Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

    Отто-вон-Гюріке-Аллеє 1, 39179, Барлебен, Німеччина/

    Otto-von-Guericke-Allee 1, 39179 Barleben, Germany.

    Дата додавання: 08.04.2020 р.
    © Компендиум 2019
    На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
    Developed by Maxim Levchenko