Глайрі (Glairi) (261656) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: glimepiride;

1 таблетка містить глімепіриду 1 мг, або 2 мг, або 3 мг, або 4 мг;

допоміжні речовини:

таблетки по 1 мг: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), заліза оксид червоний (E 172), повідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

таблетки по 2 мг: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), заліза оксид жовтий (E 172), індигокармін лак (Е 132), повідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

таблетки по 3 мг: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), заліза оксид жовтий (E 172), повідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

таблетки по 4 мг: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), індигокармін лак (Е 132), повідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: довгасті, плоскі, зі скошеними краями таблетки з лінією розлому по центру, з тисненням «В» і «L» з обох боків від лінії розлому з одного боку таблетки і тільки з лінією розлому з другого боку;

таблетки 1 мг — рожевого кольору;

таблетки 2 мг — зеленого кольору;

таблетки 3 мг — світло-жовтого кольору;

таблетки 4 мг — синього кольору.

Гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ А10В В12.

Фармакодинаміка.

Глімепірид — пероральний гіпоглікемізуючий препарат, похідне сульфонілсечовини.

Вплив глімепіриду реалізується шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Як і інші похідні сульфонілсечовини, він підвищує реактивність бета-клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім того, глімепірид, так само, як і інші похідні сульфонілсечовини, очевидно, чинить виражену екстрапанкреатичну дію.

Вивільнення інсуліну. Сульфонілсечовина регулює секрецію інсуліну, закриваючи АТФ-чутливі калієві канали на мембрані бета-клітини. Таке закриття призводить до деполяризації клітинної мембрани, внаслідок чого відкриваються кальцієві канали й до клітини входить велика кількість кальцію. Це стимулює вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид із високою спорідненістю приєднується до білка на мембрані бета-клітин, зв'язаного з АТФ-чутливим калієвим каналом, але не в тому місці, до якого зазвичай приєднується сульфонілсечовина.

Екстрапанкреатична активність. Екстрапанкреатична дія полягає, зокрема, в підвищенні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшенні захоплення інсуліну печінкою. Перенесення глюкози з крові до периферичних м'язової та жирової тканин відбувається через спеціальні транспортні протеїни, локалізовані на клітинній мембрані. Саме транспортування глюкози до цих тканин є етапом, який лімітує швидкість засвоєння глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних переносників глюкози на плазмалемі м'язових та жирових клітин, стимулюючи тим самим захоплення глюкози.

Глімепірид підвищує активність фосфоліпази С, специфічної для глікозил-фосфатидилінозитолу. З цим може бути пов'язане посилення ліпогенезу та глікогенезу, яке спостерігається в ізольованих жирових і м'язових клітинах під його дією. Глімепірид перешкоджає утворенню глюкози в печінці, збільшуючи внутрішньоклітинну концентрацію фруктозо-2,6-дифосфату, який, у свою чергу, інгібує глюконеогенез.

Загальні відомості. Для здорових людей мінімальна ефективна пероральна доза становить 0,6 мг. Дія глімепіриду є дозозалежною та відтворюваною. Фізіологічна відповідь на інтенсивне фізичне навантаження, яка полягає у зменшенні секреції інсуліну, зберігається і після застосування глімепіриду.

Істотної різниці в дії препарату, застосованого за 30 хвилин до або безпосередньо перед їдою, не спостерігалося. У хворих на діабет одноразова добова доза може забезпечувати хороший метаболічний контроль впродовж 24 годин.

Хоча гідроксипохідне (метаболіт глімепіриду) спричиняє невелике, але статистично значуще зниження рівня глюкози в сироватці крові здорових добровольців, його внесок у загальну дію лікарського засобу є незначним.

Комбінована терапія з метформіном. У одному з досліджень показано, що для пацієнтів, у яких максимальна добова доза метформіну не забезпечувала достатнього метаболічного контролю, супутня терапія глімепіридом цей контроль поліпшувала.

Комбінована терапія з інсуліном. Даних щодо застосування комбінованої терапії з інсуліном є небагато. Для пацієнтів, у яких максимальна добова доза глімепіриду не забезпечувала достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію інсуліном. У двох дослідженнях було встановлено, що комбінація так само поліпшує метаболічний контроль, як і монотерапія інсуліном, однак під час комбінованої терапії можна застосовувати нижчі дози інсуліну.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Біодоступність глімепіриду після перорального застосування є повною. Приймання їжі не спричиняє істотного впливу на абсорбцію, лише дещо знижується її швидкість. Максимальна концентрація у сироватці крові (C_max) досягається приблизно через 2,5 години після перорального застосування (у середньому 0,3 мкг/мл за декілька приймань добових доз 4 мг). Між дозою та C_max і AUC існує лінійна залежність.

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об'єм розподілу (приблизно 8,8 л), який наближено дорівнює об'єму розподілу альбуміну, має високий ступінь зв'язування з білками крові (> 99%) та низький кліренс (приблизно 48 мл/хв).

У тварин глімепірид екскретується у молоко. Глімепірид може проходити через плаценту, але погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр.

Біотрансформація та елімінація. Середній час напіввиведення, який залежить від концентрації у сироватці крові, за умови застосування багаторазових доз становить 5–8 годин. Після приймання високих доз спостерігалися дещо довші періоди напіввиведення. Після застосування одноразової дози міченого радіоактивною міткою глімепіриду, 58% мітки виявлялося у сечі, а 35% — у фекаліях. У незміненому вигляді речовина до сечі не потрапляє. Із сечею та фекаліями виходять два метаболіти — найімовірніше, продукти метаболізму в печінці (основний фермент — цитохром P2C9): гідроксипохідне та карбоксипохідне. Після застосування глімепіриду внутрішньо кінцеві періоди напіввиведення цих метаболітів становили 3–6 годин та 5–6 годин відповідно.

Порівняльний аналіз показав відсутність істотних відмінностей у фармакокінетиці після застосування одноразової та багаторазових доз, а варіабельність результатів для одного індивіда була дуже низькою. Значної акумуляції не спостерігалося. Фармакокінетика була подібною в чоловіків та жінок, а також у молодих і (віком від 65 років) пацієнтів літнього віку. Для пацієнтів, у яких кліренс креатиніну є низьким, спостерігалася тенденція зростання кліренсу та зменшення середніх сироваткових концентрацій глімепіриду, причиною чого є, найімовірніше, швидша його елімінація внаслідок гіршого зв'язування з білками. Виведення двох метаболітів нирками зменшувалося. Додаткового ризику акумуляції препарату в таких пацієнтів загалом не було. У п'яти пацієнтів без діабету після операції на жовчній протоці фармакокінетика була подібною до такої у здорових добровольців.

Інсуліннезалежний цукровий діабет II типу, якщо рівень цукру в крові не можна адекватно підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Підвищена чутливість до глімепіриду або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату, до похідних сульфонілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).

Не призначений для лікування інсулінзалежного цукрового діабету I типу, діабетичного кетоацидозу, діабетичної коми, тяжких функціональних ниркових або печінкових розладів.

Одночасне застосування Глайрі з певними лікарськими засобами може спричиняти як послаблення, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду. Тому інші препарати слід застосовувати тільки за згодою (або призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P₄₅₀ 2C9 (CYP2C9). Відомо, що внаслідок одночасного застосування індукторів (наприклад, рифампіцину) або інгібіторів CYP2C9 (наприклад, флуконазолу) цей метаболізм може змінюватися. Результати дослідження взаємодії іn vivo показали, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2C9, збільшує площу під кривою «концентрація-час» (AUC) глімепіриду приблизно вдвічі.

Про існування цих типів взаємодій свідчить досвід застосування Глайрі та інших похідних сульфонілсечовини. Потенціація ефекту зниження рівня глюкози в крові, а отже, в деяких випадках і гіпоглікемія, може виникати в разі одночасного застосування з глімепіридом таких препаратів, як фенілбутазон, азапропазон та оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні препарати, деякі сульфонаміди тривалої дії, метформін, тетрацикліни, саліцилати та p-аміно-саліцилова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики, хлорамфенікол, пробенецид, кумаринові антикоагулянти, міконазол, фенфлурамін, пентоксифілін (високі дози парентерально), фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, аллопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди.

Послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові та, відповідно, збільшення цього рівня може відбуватися, коли хворий одночасно застосовує такі ліки: естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидові діуретини; препарати, які стимулюють функцію щитовидної залози, глюкокортикоїди; похідні фенотіазину, хлорпромазин; адреналін та симпатоміметики; нікотинова кислота (високі дози) та її похідні; проносні засоби (довготривале застосування); фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та рифампіцин, ацетозоламід.

Антагоністи H₂-рецепторів, бета-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціації, так і до послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові. Під впливом симпатолітиків, таких як бета-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, прояви адренергічної зворотної регуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати. Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду в непередбачуваний спосіб.

Глімепірид здатен як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Глайрі необхідно застосовувати незадовго до або під час їжі. Якщо приймання їжі відбувається щоразу в інший час або пропускається взагалі, застосування препарату може спричинити гіпоглікемію. Симптомами гіпоглікемії можуть бути: головний біль, сильне відчуття голоду, нудота, блювання, втома, сонливість, розлади сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги та часу реакції, депресія, дезорієнтація, розлади мовлення та зору, афазія, тремор, парез, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, знепритомнення аж до розвитку коми, поверхневого дихання та брадикардії. Крім того, можуть спостерігатися такі ознаки адренергічної зворотної регуляції: підвищена пітливість, липка шкіра, тривожність, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія і серцеві аритмії.

Клінічна картина тяжкого гіпоглікемічного нападу може нагадувати інсульт.

Симптоми майже завжди можна швидко пом'якшити, якщо негайно застосовувати вуглеводи (цукор). Штучні підсолоджувачі не дадуть ніякого ефекту.

З досвіду застосування інших похідних сульфонілсечовини відомо, що контрзаходи спочатку можуть бути успішними, але незважаючи на це, симптоми гіпоглікемії можуть з'являтися знову.

Тяжка або тривала гіпоглікемія, яка лише тимчасово може бути послаблена вживанням звичайної кількості цукру, потребує негайного медикаментозного лікування, а іноді — госпіталізації.

Фактори, які сприяють виникненню гіпоглікемії:

• небажання або (частіше в пацієнтів літнього віку) неспроможність співпрацювати з лікарем;
• недоїдання, нерегулярність або пропущення приймання їжі, періоди голодування;
• зміни режиму харчування;
• дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів;
• вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропущеними прийомами їжі;
• ниркова недостатність;
• тяжка дисфункція печінки;
• передозування препарату;
• певні некомпенсовані розлади ендокринної системи, які впливають на метаболізм вуглеводів, або зворотна регуляція гіпоглікемії (наприклад, певні порушення функції щитовидної залози, недостатність функції передньої долі гіпофіза або кори надниркових залоз), одночасне застосування деяких лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Лікування Глайрі вимагає постійного спостереження за рівнем глюкози в крові та сечі. Крім того, рекомендується контролювати кількість глікозильованого гемоглобіну.

Під час застосування препарату необхідний регулярний контроль за функцією печінки та формулою крові (особливо за кількостями лейкоцитів і тромбоцитів).

У стресових ситуаціях (наприклад, нещасні випадки, ургентні операції, інфекції, які супроводжуються гарячкою) може бути показане тимчасове переведення хворого на інсулін.

Немає даних щодо застосування Глайрі для пацієнтів із тяжким порушенням функцій печінки або тих, кому показаний діаліз. Хворих із серйозною нирковою чи печінковою недостатністю слід перевести на застосування інсуліну.

Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазну недостатність чи порушення всмоктування глюкози-галактози, застосовувати ці ліки не можна.

Ризик, пов'язаний із діабетом.

Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові у період вагітності можуть бути причиною збільшення імовірності виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної летальності. Тому необхідно ретельно контролювати кількість глюкози в крові вагітної жінки для того, щоб уникнути тератогенного ризику. У період вагітності хворій слід застосовувати інсулін. Якщо пацієнтка завагітніла, їй потрібно повідомити про це своєму лікареві.

Немає даних щодо застосування глімепіриду вагітними жінками. Відповідно до результатів експериментів із тваринами, препарат має репродуктивну токсичність, пов'язану, ймовірно, з фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемією).

Тому в період вагітності застосовувати глімепірид не можна.

Якщо пацієнтка, яка застосовує глімепірид, планує вагітність або завагітніла, її якомога швидше слід перевести на терапію інсуліном.

Не відомо, чи екскретується глімепірид у грудне молоко. Відомо, що він проникає у молоко щурів. Рекомендується припинити лікування глімепіридом у період годування груддю, оскільки інші похідні сульфонілсечовини виявляються у грудному молоці та існує ризик виникнення гіпоглікемії у новонародженого.

Здатність до концентрації та швидкість реакції можуть знижуватися внаслідок гіпоглікемії чи гіперглікемії або, наприклад, через погіршення зору. Це може створювати ризик у ситуаціях, коли така здатність є особливо важливою (наприклад, керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтів слід застерігати, щоб вони не допускали розвитку в себе гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це особливо стосується тих осіб, які погано або зовсім не можуть розпізнавати в себе симптоми-провісники гіпоглікемії, та тих, у кого напади гіпоглікемії є частими. Необхідно серйозно зважити, чи варто за таких обставин сідати за кермо або працювати з механізмами.

Успішне лікування діабету залежить від дотримання пацієнтом відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Недотримання хворим дієти не може бути компенсоване прийманням таблеток чи інсуліну. Препарат застосовувати дорослим.

Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Початкова доза становить 1 мг глімепіриду на добу. Якщо така доза дозволяє досягти контрольованості захворювання, її слід застосовувати для підтримувальної терапії.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозування потрібно збільшувати до 2, чи 3, чи 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами в 1–2 тижні).

Доза більша за 4 мг на добу дає кращі результати тільки в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза — 6 мг препарату на добу.

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію пацієнта глімепіридом.

Дотримуючись попереднього дозування метформіну, застосування препарату слід розпочати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючися на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбінована терапія має проводитися під пильним наглядом лікаря.

Якщо максимальна добова доза препарату не забезпечує достатнього глікемічного контролю, за необхідності може бути розпочата супутня терапія інсуліном. Дотримуючись попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід починати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбінована терапія має проводитися під пильним наглядом лікаря.

Зазвичай одна доза препарату на добу є достатньою. Її рекомендується застосовувати незадовго до чи під час ситного сніданку або — якщо сніданку немає — незадовго перед або під час першого основного приймання їжі. Помилки в застосуванні препарату, наприклад, в разі пропущення чергової дози, ніколи не можна виправляти шляхом наступного застосування високішої дози. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція на застосування препарату в дозі 1 мг на добу, це означає, що хвороба може бути контрольована тільки за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контрольованості діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба в глімепіриді може зменшуватися. З метою уникнення гіпоглікемії слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність у перегляді дозування також може виникнути, якщо в пацієнта змінюється маса тіла чи спосіб життя або діють інші чинники, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії.

Перехід від пероральних гіпоглікемічних агентів до Глайрі.

Від інших пероральних гіпоглікемічних агентів зазвичай можна здійснити перехід до Глайрі. Під час такого переходу слід враховувати силу та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має довгий період напіввиведення (наприклад, хлорпропамід), перед початком застосування Глайрі рекомендується почекати декілька днів. Це дозволить зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох агентів.

Рекомендована початкова доза — 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, доза може бути поетапно збільшена з урахуванням реакції на препарат.

Перехід від інсуліну до Глайрі.

У виняткових випадках хворим на діабет ІІ типу, які отримують інсулін, може бути показана заміна його на Глайрі. Такий перехід слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Дітям препарат не застосовувати.

Може призводити до гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 годин і після першого полегшення може з'являтися повторно. Симптоми можуть проявитися через 24 години після всмоктування препарату. Як правило, для таких хворих рекомендується спостереження в клініці. Можуть виникати нудота, блювання та біль у надчеревній ділянці. Гіпоглікемія часто може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як неспокій, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування полягає, в першу чергу, в перешкоджанні абсорбції препарату. Для цього необхідно спричинити блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та сульфатом натрію (проносне). Якщо прийнято велику кількість глімепіриду, показано промивання шлунка, після чого — застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділення реанімації. Якомога швидше слід розпочати введення глюкози: у разі необхідності — спочатку одноразова внутрішньовенна ін'єкція 50 мл 50% розчину, а потім — вливання 10% розчину, постійно контролюючи рівень глюкози в крові. Подальше лікування — симптоматичне.

Надаючи допомогу при гіпоглікемії, особливо маленьким дітям, які випадково застосували Глайрі, дозу глюкози, яка вводиться, слід уважно контролювати, щоб уникнути можливого розвитку небезпечної гіперглікемії. Важливо постійно спостерігати за рівнем глюкози в крові.

З боку системи крові та лімфатичної системи: рідко — тромбоцитопенія від середнього до тяжкого ступеня, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, еритроцитопенія, гемолітична анемія та панцитопенія, які зазвичай зникають після припинення лікування.

З боку імунної системи: дуже рідко — алергічний васкуліт, легкі реакції підвищеної чутливості, які можуть розвиватися до серйозних форм із розвитком диспное, зниженням артеріального тиску, іноді — шоком.

Можлива перехресна алергія із сульфонілсечовиною, сульфонамідами або спорідненими сполуками.

З боку метаболізму: рідко — гіпоглікемічні реакції, що виникають здебільшого одразу, можуть набувати тяжких форм та не завжди легко піддаються корекції. Виникнення цих реакцій залежить, як і під час інших видів гіпоглікемічної терапії, від суб'єктивних чинників, таких як особливості харчування та дозування.

З боку органів зору: через зміни рівня глюкози в крові можуть виникати тимчасові порушення зору, особливо на початку лікування.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже рідко — нудота, блювання, діарея, тиск або відчуття наповненості в шлунку, біль у животі, які рідко можуть потребувати припинення терапії.

З боку гепатобіліарної системи: може спостерігатися підвищення рівнів ферментів печінки; дуже рідко — порушення функцій печінки (наприклад, застій жовчі та жовтяниця), гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції підвищеної чутливості — свербіж, висипання та кропив'янка; дуже рідко — підвищена чутливість шкіри до світла.

Лабораторні показники: дуже рідко — зниження кількості натрію у сироватці крові.

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 15 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній упаковці.

За рецептом.

Іпка Лабораторіз Лімітед.

Плот №255/1, віладж — Атал, Ю.Т. Дадра та Нагар Хавелі, 396 230 — Сильвасса, Індія.