Дослідження LIFE (The Losartan Intervention For Endpoint reduction in hypertension) — міжнародне подвійно-сліпе дослідження порівняння лозартану та атенонолу, що охопило 9193 пацієнтів з АГ та документально підтвердженою за допомогою ЕКГ гіпертрофією лівого шлуночка.
Пацієнти, у яких протягом 6 місяців перед рандомізацією в дослідженні реєструвався епізод інфаркту міокарду чи гострого порушення мозкового кровообігу були виключені із дослідження. Пацієнти були рандомізовані на отримання 50 мг лозартану чи 50 мг атенололу 1 р/добу. Якщо цільовий АТ (<140/90 мм рт. ст.) не був досягнутий, спочатку до монотерапії лозартаном чи атенололом додавали 12,5 мг гідрохлоротіазиду (ГХТ) та, за необхідності, дещо пізніше дозу кожного з цих препаратів підвищували до 100 мг 1 р/добу. За необхідності інші антигіпертензивні засоби (наприклад підвищення дози ГХТ до 25 мг/добу чи додавання іншого діуретичного засобу, блокатори кальцієвих каналів, блокатори α-адренорецептоів чи гіпотензивні лікарські засоби центральної дії, але інгібітори АПФ, блокатори рецепторів до ангіотензину II чи блокатори β-адренорецепторів) були додані до схеми терапії з мтою досягення цільових значень АТ.
З метою досягнення контролю АТ пацієнти обох груп дослідження LIFE більшість часу отримували ГТХ на додаток до досліджуваного лікарського засобу (73,9% та 72,4% днів в групах лозартану та атенололу, відповідно).
Із 9193 рандомізованих пацієнтів 4963 (64%) пацієнтів — жінки та 533 (6%) — представники негроїдної раси. Середній вік пацієнтів = 67 років; 5704 (62%) пацієнтів ≥65 р. На початку дослідження 1195 (13%) пацієнтів хворіли на цукровий діабет, 1326 (14%) — ізольовану систолічну АГ, у 1469 (16%) пацієнтів — ІХС та 728 (8%) — цереброваскулярну хворобу. Середнє значення АТ на початку дослідження склало = 174/98 мм рт.ст. в обох группах. Середня тривалість подальшого динамічного спостереження склала 4,8 років. В кінці дослідження або під останнього візиту перед первинною кінцевою точкою дослідження 77% пацієнтів в групі лозартану та 73% в групі, що отримувала атенолол, продовжували терапію досліджуваним ЛЗ. З цих пацієнтів, що продовжували приймати досліджуваний препарат, середні дози лозартану та атенололу в обох групах становили ≈80 мг/добу та 15% приймали атенолол чи лозартан в якості монотерапії, тоді як 77% также приймали ГХТ (середня доза = 20 мг/добу в кожній із груп дослідження). В кінці дослідження або під час останнього візиту перед первинною кінцевою точкою середній АТ = 144,1/81,3 мм рт.ст. — в групі лозартану та 145.4/80.9 мм рт.ст. — в групі атенололу. (різниця показників систолічного АТ = 1,3 мм рт.ст. була статистично значущою (p<0.001), тоді як різниця показників діастолчного АТ = 0,4 мм рт.ст. не була статично значущою (p=0.098)).
Первинною кінцевою точкою були перший випадок серцево-судинної смерті, нефатального інсульту або нефатального інфаркту міокарда. Пацієнти з нефатальними епізодами залишалися в дослідженні, тому було проведено дослідження першої події кожного типу, навіть якщо це не була перша подія (наприклад, інсульт після первинного інфаркту міокарда враховувався при аналізі інсульту). Терапія лозартаном призвела до зниження на 13% (p = 0,021) ризику первинної кінцевої точки порівняно з групою атенололу.Ця різниця в першу чергу була результатом впливу на фатальний та нефатальний інсульт. Терапія лозартаном знижувало ризик інсульту на 25% порівняно з атенололом (р = 0,001).
Коментарі (1)
Дослідження LIFE (The Losartan Intervention For Endpoint reduction in hypertension) — міжнародне подвійно-сліпе дослідження порівняння лозартану та атенонолу, що охопило 9193 пацієнтів з АГ та документально підтвердженою за допомогою ЕКГ гіпертрофією лівого шлуночка.
Пацієнти, у яких протягом 6 місяців перед рандомізацією в дослідженні реєструвався епізод інфаркту міокарду чи гострого порушення мозкового кровообігу були виключені із дослідження. Пацієнти були рандомізовані на отримання 50 мг лозартану чи 50 мг атенололу 1 р/добу. Якщо цільовий АТ (<140/90 мм рт. ст.) не був досягнутий, спочатку до монотерапії лозартаном чи атенололом додавали 12,5 мг гідрохлоротіазиду (ГХТ) та, за необхідності, дещо пізніше дозу кожного з цих препаратів підвищували до 100 мг 1 р/добу. За необхідності інші антигіпертензивні засоби (наприклад підвищення дози ГХТ до 25 мг/добу чи додавання іншого діуретичного засобу, блокатори кальцієвих каналів, блокатори α-адренорецептоів чи гіпотензивні лікарські засоби центральної дії, але інгібітори АПФ, блокатори рецепторів до ангіотензину II чи блокатори β-адренорецепторів) були додані до схеми терапії з мтою досягення цільових значень АТ.
З метою досягнення контролю АТ пацієнти обох груп дослідження LIFE більшість часу отримували ГТХ на додаток до досліджуваного лікарського засобу (73,9% та 72,4% днів в групах лозартану та атенололу, відповідно).
Із 9193 рандомізованих пацієнтів 4963 (64%) пацієнтів — жінки та 533 (6%) — представники негроїдної раси. Середній вік пацієнтів = 67 років; 5704 (62%) пацієнтів ≥65 р. На початку дослідження 1195 (13%) пацієнтів хворіли на цукровий діабет, 1326 (14%) — ізольовану систолічну АГ, у 1469 (16%) пацієнтів — ІХС та 728 (8%) — цереброваскулярну хворобу. Середнє значення АТ на початку дослідження склало = 174/98 мм рт.ст. в обох группах. Середня тривалість подальшого динамічного спостереження склала 4,8 років. В кінці дослідження або під останнього візиту перед первинною кінцевою точкою дослідження 77% пацієнтів в групі лозартану та 73% в групі, що отримувала атенолол, продовжували терапію досліджуваним ЛЗ. З цих пацієнтів, що продовжували приймати досліджуваний препарат, середні дози лозартану та атенололу в обох групах становили ≈80 мг/добу та 15% приймали атенолол чи лозартан в якості монотерапії, тоді як 77% также приймали ГХТ (середня доза = 20 мг/добу в кожній із груп дослідження). В кінці дослідження або під час останнього візиту перед первинною кінцевою точкою середній АТ = 144,1/81,3 мм рт.ст. — в групі лозартану та 145.4/80.9 мм рт.ст. — в групі атенололу. (різниця показників систолічного АТ = 1,3 мм рт.ст. була статистично значущою (p<0.001), тоді як різниця показників діастолчного АТ = 0,4 мм рт.ст. не була статично значущою (p=0.098)).
Первинною кінцевою точкою були перший випадок серцево-судинної смерті, нефатального інсульту або нефатального інфаркту міокарда. Пацієнти з нефатальними епізодами залишалися в дослідженні, тому було проведено дослідження першої події кожного типу, навіть якщо це не була перша подія (наприклад, інсульт після первинного інфаркту міокарда враховувався при аналізі інсульту). Терапія лозартаном призвела до зниження на 13% (p = 0,021) ризику первинної кінцевої точки порівняно з групою атенололу.Ця різниця в першу чергу була результатом впливу на фатальний та нефатальний інсульт. Терапія лозартаном знижувало ризик інсульту на 25% порівняно з атенололом (р = 0,001).