Реабілітація хворих онкологічного профілю. Медико-соціальна експертиза працездатності

Згідно з діючим законодавством (Закон України від 21.03.1991 р. № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»), інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами, а дискримінація інвалідів забороняється і переслідується законом (ст. 1). Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи МОЗ України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів в особі їх республіканських органів (ст. 3).

За державою закріплені такі функції щодо надання допомоги інвалідам:

• Соціальний захист інвалідів — система гарантованих державою постійних або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів, що забезпечують інвалідам умови для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності. Надання соціального захисту інвалідам та контроль за його виконанням належать до функцій державних установ: адміністративних, юридичних, медичних та ін.
• Соціальна допомога — періодичні чи регулярні заходи, що сприяють усуненню або зменшенню соціальної недостатності. Види соціальної допомоги — гарантована соціальна допомога з боку держави у формі грошових виплат (пенсії, грошова допомога, одноразові виплати), забезпечення технічними та іншими засобами: автомобілями, крісло-колясками, протезно-ортопедичними виробами, друкованими виданнями зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальною апаратурою та сигналізаторами, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, професійної реабілітації та побутового обслуговування.
• Реабілітація інвалідів — система медичних, психологічних, соціально-економічних, юридичних, професійних, освітніх педагогічних та інших заходів, спрямованих на усунення і компенсацію обмежень життєдіяльності та соціальну адаптацію інваліда. Реабілітація інвалідів включає: медичну, професійну, соціальну реабілітацію.

а) реабілітація медична — комплекс лікувальних заходів, спрямованих на відновлення і розвиток порушених фізіологічних функцій хворої людини, на виявлення й активізацію компенсаторних можливостей її організму з метою забезпечення у подальшому умов для повернення інваліда до активного самостійного життя. Здійснюється за рахунок бюджетних, позабюджетних та власних коштів хворих, включає хірургічну корекцію фізичних вад (реконструктивно-пластичні оперативні втручання), терапевтичну корекцію функціональних порушень, психологічну та психічну реабілітацію. На сьогодні комплекс заходів щодо медичної реабілітації хворих онкологічного профілю не входить до стандартів лікування в Україні, тому здійснюється на практиці лише за особисті кошти пацієнтів. У США, наприклад, ці заходи покриваються медичною страховкою. Психологічна реабілітація хворих онкологічного профілю здійснюється спільно державними медичними закладами та недержавними і волонтерськими організаціями.

б) реабілітація професійна — комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на відновлення працездатності хворого чи інваліда, повернення або залучення людини до суспільно корисної праці у доступних їй за станом здоров’я умовах, з урахуванням особистих здібностей та побажань з метою досягнення нею матеріальної незалежності, самозабезпечення та інтеграції у суспільство.

в) реабілітація соціальна — комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції інваліда в суспільство, відновлення його соціального статусу і здатності до самостійної суспільної та родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів патронажу і соціального обслуговування.

• Соціально-трудова підтримка — допомога інваліду в отриманні професійної консультації, професійної орієнтації, професійної підготовки й освіти, зв’язок зі службою зайнятості та безпосередньо із підприємствами (у тому числі спеціалізованими) для допомоги у працевлаштуванні, наданні надомної роботи.

На час написання цього розділу на території України діяв наказ МОЗ України від 07.04.2004 р. № 183 «Інструкція про встановлення груп інвалідності». Згідно з цим наказом інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті. Інвалідизуючими факторами вважаються негативні зміни категорій (критеріїв) життєдіяльності: здатності до самообслуговування (можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб), пересування (можливість ефективно пересуватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом)), орієнтації (можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети), контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності. На 2010–2011 рр. запланована до затвердження нова редакція зазначеного наказу.

За вираженістю їх порушень розрізняють ступені обмеження життєдіяльності — величини відхилення від норми діяльності людини, які, власне, відповідають, групам інвалідності. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене та значне.

1. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлене такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності (ІІІ група інвалідності).

2. Виражене обмеження життєдіяльності спричиняється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності (ІІ група інвалідності).

3. Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю у сторонньому догляді (сторонній допомозі) (І група інвалідності).

Інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), підпорядкованими Республіканському в АР Крим, обласним та міським у містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи. Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, в тому числі тих, що значно впливають на професію, ефективність лікування, та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний і трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта та професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування. Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83, медико-соціальна експертиза має здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Хворого, який направляється на медико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілакпрацездатнтичного закладу. З метою об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК у кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження. Після прийняття експертного рішення про групу інвалідності, визначення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складається індивідуальна програма реабілітації, де зазначаються конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, передбачається їх послідовність, комплексність і терміни виконання, очікувані результати і критерії оцінки ефективності реабілітаційних заходів.

До І групи інвалідності зазвичай відносять хворих із задавненими (або значно поширеними внаслідок прогресування) випадками ЗН, із несприятливим прогнозом та з необхідністю у сторонній допомозі (догляді).

До ІІ групи інвалідності належать пацієнти І–ІІІ (інколи ІV) стадії на період спеціального лікування та хворі на ЗН із сумнівним прогнозом (наприклад, регіонарним метастазуванням пухлини тощо) та без необхідності у сторонній допомозі.

ІІІ група інвалідності надається хворим І–ІІ стадії на період реабілітації, зміни працевлаштування та при втраті професії (наприклад втрата голосу у співака, хворого на рак гортані тощо).

Хворі на ЗН І стадії, за винятком вищенаведених ситуацій, не потребують інвалідності.