Організація онкологічної допомоги. Основи профілактики злоякісних новоутворень

Виробник:

(А.В. Гайсенко, І.М. Мотузюк, З.П. Федоренко)

Міжнародні назви

Класифікація

Зміст

Боротьба із злоякісними новоутвореннями — одна з найважливіших проблем охорони здоров’я України, актуальність якої визначається постійним підвищенням захворюваності населення, труднощами своєчасної діагностики, високою вартістю і складністю лікування, високим рівнем інвалідизації і летальності хворих.

За прогностичними оцінками, в Україні до 2020 р. щорічно буде реєструватися до 180 тис. нових випадків ЗН, а контингенти онкологічних хворих перевищать 1 млн осіб. Провідна роль у структурі онкологічної патології чоловіків належатиме раку легені, шлунка, шкіри, передміхурової залози, ободової кишки, лімфоїдної і кровотворної тканин, у жінок — раку грудної залози, шкіри, шлунка, тіла матки, шийки матки, ободової кишки.

Особлива медико-соціальна значимість ЗН зумовила створення державної системи організації онкологічної допомоги населенню.

Спеціалізована онкологічна допомога — це система заходів щодо організації діагностики онкологічних захворювань, лікування і реабілітації онкологічних хворих, обліку ураження населення ЗН.

В основі організації онкологічної допомоги полягає принцип диспансеризації, що передбачає активне динамічне спостереження за станом здоров’я хворих, надання їм необхідної лікувально-діагностичної допомоги.

На даний час система протипухлинної боротьби в Україні представлена закладами різного ієрархічного рівня і функціонального призначення (схема).

Організаційно онкологічна служба підпорядкована Міністерству охорони здоров’я (МОЗ) України. Головним закладом з проблем онкології МОЗ України є Національний інститут раку, що здійснює науково-методичне керівництво онкологічними закладами, розробляє та впроваджує сучасні методи діагностики онкологічних захворювань і лікування пацієнтів із цією патологією, організує онкологічну допомогу населенню. На його базі функціонує Національний канцер-реєстр України, створений відповідно до наказу МОЗ України від 22.01.1996 р. № 10 «Про створення Національного канцер-реєстру України». Національний канцер-реєстр поєднує мережу регіональних реєстрів на базі обласних (міських) онкологічних закладів, які працюють за єдиною інформаційною технологією.

Проблеми променевої терапії (ПТ) і радіаційної безпеки розробляються в Харківському науково-дослідному інституті медичної радіології. Ряд теоретичних і практичних питань онкологічної допомоги розробляються інститутами НАМН України, зокрема Інститутом нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України, Інститутом урології і нефрології, Інститутом отоларингології їм. проф. А.І. Коломійченка тощо.

Важливу роль в організації протиракової боротьби відіграють кафедри і курси онкології медичних ВНЗ України. Вони проводять роботу з первинної підготовки лікарів за спеціалізацією «Онкологія», підвищення кваліфікації лікарів, а також виконують наукові дослідження з різноманітних питань теоретичної та практичної онкології.

Надання медичної допомоги онкологічним хворим на місцях та диспансеризація пацієнтів здійснюються розгалуженою мережею спеціалізованих закладів в усіх областях України, АР Крим, містах Київ та Севастополь (46 установ). Крім того, діагностичні, лікувальні та диспансерні функції здійснюють оглядові кабінети (жіночі і чоловічі), онкологічні відділення лікувально-профілактичних закладів та онкологічні кабінети.

Функціональна схема організації онкологічної допомоги населенню України представлена нижче.

Провідною ланкою онкологічної служби є онкологічний диспансер — обласний, міський, котрий може виконувати функції міжрайонного.

Основними завданнями онкологічного диспансеру є:

  • забезпечення в повному обсязі кваліфікованою консультативною і лікувальною допомогою онкологічних хворих, які мешкають на території обслуговування диспансеру, відповідно до стандартів;
  • контроль за якістю виконання такого лікування в тих лікувально-профілактичних закладах регіону, яким дозволене лікування онкологічних хворих;
  • здійснення диспансерного спостереження за онкологічними хворими;
  • організаційно-методичне керівництво і контроль за станом своєчасної діагностики ЗН в усіх лікувально-профілактичних закладах, а також вивчення причин пізньої діагностики;
  • впровадження в практику сучасних методів діагностики і лікування онкологічних захворювань, аналіз ефективності терапії у всіх лікувально-профілактичних закладах;
  • проведення заходів щодо підвищення рівня онкологічної грамотності й особливої уваги (настороги) лікарів, середнього медичного персоналу онкологічних і лікувально-профілактичних закладів, особливо в питаннях ранньої діагностики пухлин;
  • здійснення та забезпечення повного обліку онкологічних хворих у регіоні на базі обласних (міських) канцер-реєстрів, контроль за своєчасністю та якістю надходження в реєстр первинних оперативних облікових документів про онкологічних хворих від усіх ланок лікувально-профілактичних закладів;
  • постійний моніторинг онкоепідеміологічної ситуації на основі даних канцер-реєстрів, інформування з цих питань органів охорони здоров’я і визначення на основі цих даних потреб населення в онкологічній допомозі, виявлення пріоритетів в організації протиракової боротьби в регіоні;
  • проведення широкої санітарно-просвітньої роботи серед населення з наголосом на роз’ясненні переваг лікування раку на ранніх стадіях.

Первинною ланкою онкологічної служби є районні онкологічні кабінети, що організовуються в складі поліклінік (поліклінічних відділень) міських чи центральних районних лікарень. В адміністративному плані онкологічні кабінети підпорядковуються головному лікарю поліклініки, на базі якої вони розміщені, у методичному — онкологічному диспансеру. Кабінети очолюють лікарі, що мають спеціальну підготовку з онкології і виконують функції районного онколога.

Завданнями онкологічних кабінетів є:

  • організація протиракових заходів у районі;
  • прийом хворих на ЗН, організація госпіталізації для спеціального або симптоматичного лікування;
  • здійснення окремих видів лікування за призначенням онкологічних закладів (хіміо- і гормонотерапія (ГТ));
  • аналіз запущених форм захворювань на протиракових комісіях;
  • організація диспансерного нагляду за онкологічними хворими;
  • організація обліку онкологічних хворих і своєчасне подання необхідної інформації про них в обласні канцер-реєстри;
  • санітарно-просвітницька робота серед населення.

Районний онколог або лікар-онколог територіального онкологічного диспансеру проводить методичне керівництво оглядового кабінету поліклініки.

Профілактичний огляд жінок в оглядовому кабінеті включає наступні методи обстеження: огляд, пальпація, вимір артеріального тиску, інструментальний метод, бімануальне обстеження, пальцеве дослідження прямої кишки жінок віком старше 40 років і, при наявності скарг, цитологічне дослідження мазків з шийки матки та цервікального каналу. Профілактичний огляд у чоловіків в оглядовому кабінеті включає огляд, пальпацію, вимір артеріального тиску, пальцеве обстеження прямої кишки та ділянки передміхурової залози у чоловіків віком старше 30 років.

Відповідно до основних завдань оглядовий кабінет проводить:

  • збір анамнезу акушерсько-гінекологічного у жінок та урологічного у чоловіків;
  • огляд всіх жінок з 18-річного і чоловіків з 30-річного віку, які вперше протягом року звернулися в амбулаторно-поліклінічний заклад;
  • огляд шкіри, ротової порожнини, зовнішніх статевих органів, щитоподібної та грудної залози, живота, периферичних лімфатичних вузлів;
  • трансректальне пальцеве дослідження;
  • направлення на дообстеження та санацію пацієнтів із виявленими захворюваннями до профільного лікаря-спеціаліста;
  • проведення санітарно-просвітньої роботи серед населення.

Специфічні відмінності поширеності і клінічного перебігу та лікування ЗН у дітей та дорослих зумовили диференційованість первинної спеціалізованої ланки онкологічної служби — створення дитячих онкологічних кабінетів у складі обласних онкологічних диспансерів або багатопрофільних обласних дитячих лікарень. Лікарі, що очолюють такі кабінети, повинні мати спеціальну підготовку з онкології та виконувати наступні функції:

  • організація протипухлинних заходів у регіоні, у тому числі санітарно-просвітницька робота серед населення, участь у диспансеризації груп ризику, аналіз причин запущених форм захворювань та їхнє попередження;
  • амбулаторний прийом, організація госпіталізації пацієнтів для поглибленого обстеження і лікування;
  • здійснення окремих видів лікування за призначенням онкологічних закладів;
  • диспансерне спостереження та подання звітності про онкологічних хворих в обласні канцер-реєстри.

Найважливішою функцією онкологічних диспансерів і кабінетів поряд з лікувально-профілактичною роботою є організаційно-методичне керівництво закладами загальнолікувальної мережі з діагностики захворювань та терапії хворих із передпухлинною патологією, а також сприяння своєчасній діагностиці, адекватному лікуванню й обліку хворих на ЗН.

Оскільки онкологічний хворий первинно звертається за допомогою до лікаря загальнолікувальної мережі, то рівень його кваліфікації та онкологічної грамотності істотно впливає на долю пацієнта.

Підвищення онкологічної грамотності лікарів і середніх медичних працівників загальнолікувальної мережі здійснюється на короткострокових курсах з онкології на базі онкологічних диспансерів, на семінарах і конференціях. За спеціальними програмами проводиться підготовка акушерок оглядових кабінетів, медичних сестер онкологічних кабінетів.

Істотне значення в поліпшенні онкологічної допомоги населенню має підвищення кваліфікації лікарів-онкологів (один раз на 5 років) на базі науково-дослідних інститутів онкологічного профілю, академій та інститутів післядипломної освіти.

Особливу увагу варто приділяти питанням протипухлинної пропаганди, що головним чином здійснюється лікарями-онкологами. Її завдання — популяризація знань про шляхи профілактики передпухлинних захворювань та ЗН, роз’яснення переваг своєчасного виявлення раку, необхідності термінового звертання до лікаря при перших симптомах хвороби для своєчасної діагностики і проведення спеціального лікування, пропаганда успішності лікування раку на ранніх стадіях.

Координацію зусиль усіх служб охорони здоров’я та інших відомств з питань протиракової боротьби здійснюють протиракові експертні комісії в кожному регіоні України.

Важливим розділом в організації онкологічної допомоги й оцінці діяльності онкологічних закладів є систематичний аналіз даних онкологічної статистики про поширеність онкологічної патології серед населення, віково-статевої структури пацієнтів, медико-географічних особливостях захворюваності і смертності, ефективності заходів протиракової боротьби.

Найбільш об’єктивні та достовірні дані з окреслених питань можливо отримати з бази даних обласних канцер-реєстрів, що функціонують у всіх областях та є складовою частиною Національного канцер-реєстру України.

Показники захворюваності, поширеності, летальності з урахуванням локалізації, нозологічної форми ЗН визначають на підставі даних канцер-реєстру. Ефективність профілактичних оглядів, якість діагностики, особливості та ефективність лікування оцінюють на підставі даних щодо виживаності хворих.

Одержання достовірних даних можливе лише за умови повноти інформації про всіх хворих та померлих від ЗН, при обов’язковій подачі інформації онкологічній службі кожним лікарем про всіх хворих на ЗН та результатів їх лікування. Вся інформація має територіальну систему накопичення, що дозволяє використовувати її для оперативного керівництва онкологічною допомогою в регіонах задля визначення пріоритетів у її розвитку.

Для забезпечення повноти обліку хворих на ЗН кожен лікар загальної та спеціалізованої мережі лікувально-профілактичних закладів будь-якої форми власності чи підпорядкованості, де хворому вперше в житті встановлено діагноз раку, повинен заповнити «Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення» (форма № 090/о) і надіслати його в 3-денний термін з моменту встановлення діагнозу в онкологічний диспансер за місцем проживання хворого.

При первинно-множинних пухлинах (синхронних, метахронних, синхронно-метахронних) у разі виявлення другого (третього і т.д.) ЗН форму № 090/о на хворого не заповнюють. Заповнюють вкладиш, в який вносять відомості про нове ЗН та лікування і вкладають його в диспансерну карту хворого.

Враховуючи те, що онкологічні диспансери здійснюють контроль стану диспансерного спостереження та проводять облік всіх онкологічних хворих в області, обов’язковою умовою, що повинна виконуватися всіма лікувально-профілактичними закладами, є подання у 10-денний термін до диспансеру виписки з медичної карти стаціонарного хворого на ЗН (складається всіма стаціонарами, надсилається до онкологічного закладу за місцем проживання хворого) (форма № 027–1/о).

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ОБЛІКУ ТА ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ ХВОРИХ ІЗ ПЕРЕДПУХЛИННИМИ ТА ЗЛОЯКІСНИМИ НОВОУТВОРЕННЯМИ

Для проведення диспансерного спостереження за пацієнтами зі ЗН та їх обліку визначені ІV клінічні групи, які встановлюють до початку лікування на підставі результатів обстеження. У хворих на ЗН внутрішніх органів, що були прооперовані, клінічну групу визначають з урахуванням даних, отриманих під час хірургічного втручання.

Для підвищення якості своєчасного виявлення злоякісних пухлин та вивчення причин, які призвели до занедбаності хвороби, складається Протокол на випадок виявлення в хворого занедбаної форми ЗН (у випадках первинного виявлення III стадії візуальних та IV стадії всіх локалізацій ЗН складається у 2 екземплярах: один залишається в медичній карті стаціонарного хворого чи в амбулаторній карті хворого, другий пересилається до онкологічного диспансеру за місцем проживання хворого) (форма № 027–2/о).

При цьому візуальними вважаються пухлини губи, порожнини рота, шкіри, молочної залози, зовнішніх жіночих статевих органів і шийки матки, чоловічих статевих органів та передміхурової залози, заднього проходу і нижньо-ампулярного відділу прямої кишки, щитоподібної залози, ока.

Протокол складають лікарі того лікувального закладу, у якому виявлено хворого із запущеною формою ЗН. Аналіз протоколів про такі випадки проводять на засіданнях протипухлинних комісій, лікарняних конференціях за участю лікарів і середніх медичних працівників, які допустили помилки в діагностиці та лікуванні, що призвели до запущених форм захворювання. У протоколі в хронологічному порядку відображають етапи звернення хворого в лікувальні заклади за медичною допомогою, вказуються особи та лікувальні заклади, з вини яких відбулася затримка у встановленні діагнозу ЗН і початку лікування, а також вказуються практичні пропозиції та організаційні висновки. На підставі вивчення матеріалів щодо занедбаних випадків органи охорони здоров’я розробляють заходи щодо покращання онкологічної допомоги населенню (табл. 2.1).

Основним первинним реєстраційним документом онкологічного хворого в онкологічному диспансері є Реєстраційна карта хворого на злоякісне новоутворення (форма № 030–6/о), що заповнюється на кожного хворого, зареєстрованого на території онкологічного диспансеру (включаючи відомчих хворих). Онкологічні хворі перебувають під диспансерним спостереженням лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання протягом усього життя.

Таблиця 2.1

Організаційно-тактичні заходи щодо хворих різних клінічних груп

Клінічна група

Визначення поняття

Тактика щодо хворого

Диспансеризація

Зняття з обліку та переведення в іншу клінічну групу

Іа

Пацієнти із захворюваннями, що викликають підозру щодо злоякісного генезу

Уточнення діагнозу в термін 10 діб

При підтвердженні діагнозу хворий переводиться в ІІ клінічну групу

Іб

Пацієнти із передпухлинними захворюваннями

Лікування амбулаторне або у стаціонарі

Оглядаються 1 раз на 3 міс відповідним спеціалістом в районній поліклініці

При повному одужанні та відсутності рецидиву протягом року хворі знімаються з обліку

ІІ

Хворі зі злоякісними пухлинами, що потребують спеціального лікування

Потребують лікування, яке необхідно починати не пізніше ніж через 7–10 діб після встановлення діагнозу

Оглядаються в перший рік 1 раз на 3 міс, другий — двічі на рік, в подальшому раз на рік

Після виліковування переводяться в ІІІ клінічну групу. Якщо хворий потребує подальшого лікування, він залишається у ІІ клінічній групі. При появі віддалених метастазів переводиться до ІV клінічної групи

ІІІ

Практично здорові особи, що вилікувались від ЗН

Потребують диспансеризації все життя (дивись ІІ клінічну групу)

З обліку не знімаються. При виникненні рецидиву або метастазів переводяться до ІІ або ІV клінічної групи

ІV

Хворі, що потребують паліативного або симптоматичного лікування

Проводиться паліативне лікування у спеціалізованому закладі або симптоматичне лікування у хоспісі або за місцем проживання під спостереженням дільничного терапевта

Виклику на контрольні огляди не підлягають. План лікування уточнюється з онкологом

З обліку знімаються після смерті

Онкологічний кабінет поліклініки проводить контроль за обліком випадків онкологічних захворювань, виявлених посмертно. Щомісячно співробітники онкологічного кабінету проводять звірку числа померлих від ЗН, що перебували на обліку, з даними РАГСів. Одночасно зі звіркою перевіряють правильність кодування причин смерті від ЗН відповідно до міжнародної класифікації хвороб. В якості причини смерті має бути вказане основне захворювання. Якщо померлий не перебував на обліку в онкологічному кабінеті, основне захворювання уточнюється в лікувальному закладі за місцем проживання або лікування хворого. Якщо встановлено, що основним захворюванням було не ЗН, то в медичній довідці про смерть вносять відповідні виправлення протягом місяця з моменту оформлення свідоцтва. На померлих від ЗН, що не перебували на онкологічному обліку, заповнюють «Повідомлення» з відміткою «Враховано посмертно». Крім того, на всіх врахованих посмертно складається форма № 027–2/о, на підставі якої дані про хворого вносять в територіальний канцер-реєстр.

Своєчасно надіслані первинні облікові документи про онкологічних хворих дозволяють оперативно функціонувати територіальним канцер-реєстрам та забезпечувати інформаційно-аналітичну підтримку діяльності органів управління охорони здоров’я.

Для оцінки якості та ефективності протиракової боротьби в регіоні використовують комплекс кількісних показників, найважливішими з яких є:

  • показники захворюваності та смертності, їх динаміка і прогноз;
  • показники летальності до року з моменту встановлення діагнозу;
  • питома вага морфологічно верифікованих діагнозів;
  • охоплення хворих спеціальним лікуванням;
  • показники виживаності онкологічних хворих.

Перелічені показники інтегрують різні аспекти протипухлинної боротьби, у тому числі ефективність профілактики, діагностики раку, лікування і реабілітації онкологічних хворих. Вони повинні бути враховані для оперативного керівництва галуззю та планування перспектив її розвитку.

На даний час все більше уваги приділяється питанням оцінки і забезпечення якості медичної допомоги хворим на ЗН. Одним із інструментів реалізації якісної медичної допомоги, а також обґрунтування її ресурсного забезпечення є стандарти медичної допомоги.

Процес стандартизації спеціалізованої онкологічної допомоги населенню в Україні розпочато у середині 1980-х років. Перша галузева розробка медичних стандартів закріплена наказом МОЗ України від 27.07.1998 р. № 226 «Про затвердження Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів і критерії якості лікування дітей». Наступний розвиток стандартів, їх поширення на амбулаторний етап медичної допомоги спричинило видання наказу МОЗ України від 28.12.2003 р. № 507 «Про нормативи надання медичної допомоги та показники якості медичної допомоги».

Останнім часом відзначається особливе розширення міжнародних контактів, збільшення доступності зарубіжної інформації з питань керування якістю медичної допомоги, а також стрімке збільшення кількості різного роду вітчизняних та закордонних публікацій про нові методи діагностики і лікування ЗН. У зв’язку з цим виникає необхідність представити градацію їх практичної значимості і можливості реалізації у вигляді медичних технологій в Україні.

З метою підвищення ефективності загальнодержавних заходів щодо профілактики, раннього виявлення та лікування онкологічних хворих, зниження смертності, зменшення кількості первинної інвалідизації внаслідок захворювання на рак, створення умов для збільшення тривалості та поліпшення якості життя онкологічних хворих Кабінетом Міністрів затверджена Державна програма «Боротьба з онкологічними захворюваннями на 2007–2016 роки». Наказом МОЗ України від 17.09.2007 р. № 554 затверджені Стандарти діагностики та лікування онкологічних хворих.

Паліативне лікування — це лікування, що забезпечує оптимальний комфорт, функціональність та соціальну підтримку пацієнтів (та членів сімей) на стадії захворювання, коли спеціальне лікування неможливе. У цих випадках боротьба з болем та іншими соматичним проявами, а також вирішення психологічних, соціальних або духовних проблем хворого стають першочерговими. Запорукою успіху паліативної допомоги є тривале професійне спостереження за хворим. Можливості підвищення якості життя онкологічних хворих на сьогодні досить значні. Ця проблема вирішується із застосуванням тих самих методик, які застосовуються під час радикального протипухлинного лікування. Паліативна допомога надає шанс повернутися до перерваного лікування, наприклад, покращання показників крові для забезпечення можливості повторного курсу хіміотерапії тощо.

Ідея паліативної допомоги лежить в основі концепції хоспісу. Хоспіс — це заклад, який забезпечує гідне життя хворих при занедбаній стадії захворювання. Він надає амбулаторну та стаціонарну допомогу хворим, яка залежно від потреб пацієнта та його сім’ї може забезпечуватися у вигляді проміжних форм — денний стаціонар, виїзна служба. Хоспіс складається з патронажної та стаціонарної служби. Переважна більшість хворих перебувають дома, а патронажна бригада відвідує їх, виконуючи всі необхідні заходи. Хворі потрапляють у хоспіс за направленням лікаря онкологічного диспансеру або районного онколога за місцем проживання на таких підставах:

  • наявність ЗН IV стадії, підтвердженої медичними документами закладу, що направив хворого;
  • наявність больового синдрому, який неможливо усунути вдома;
  • наявність соціально-психологічних показань (депресія, конфліктні випадки вдома, неможливість догляду за хворим).

Догляд за хворими відбувається за рахунок спеціально підготовленого медичного та обслуговуючого персоналу, а також рідних хворих та волонтерів, що пройшли попереднє навчання в хоспісі. Вся сукупність медико-соціальної та психологічної допомоги хворому повинна бути спрямована на усунення або зменшення вираженості больового синдрому та страху смерті при максимально можливому збереженні свідомості та інтелектуальних можливостей.

Кожний хворий у хоспісі повинен перебувати у фізичному та психологічному комфорті. Фізичний комфорт забезпечується створенням умов, максимально наближених до домашніх. Забезпечення психологічного комфорту відбувається на підставі принципу індивідуального підходу до кожного хворого із урахуванням його стану, духовних, релігійних та соціальних потреб.

Джерелами фінансування хоспісів є бюджетні кошти, кошти благочинних організацій та добровільні пожертви громадян та організацій. Тому послуги хоспісу безкоштовні для мешканців закріпленої за ним території.

ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЯКІСНИХ НОВОУТВОРЕНЬ

Під первинною профілактикою ЗН розуміють попередження виникнення ЗН та передпухлинних станів шляхом усунення або нейтралізації негативного впливу факторів навколишнього середовища та способу життя, а також підвищення неспецифічної резистентності організму. Ця система заходів повинна охоплювати все життя людини.

Відповідно до сучасних знань про канцерогенез людини та ролі впливу канцерогенних чинників у виникненні ЗН, первинна профілактика проводиться за наступними напрямками.

Онкогігієнічна профілактика пов’язана зі способом життя та харчуванням людини. Провідне значення в оздоровленні способу життя надається боротьбі з палінням. Така увага до контролю паління зумовлена тим, що тютюн містить понад 3800 хімічних сполук, з яких більшість належить до поліциклічних ароматичних вуглеводнів, нітросполук та ароматичних амінів, що є канцерогенами. Атрибутивний ризик раку легені, викликаний палінням, становить 80–90% у чоловіків та 70% — у жінок. Значна роль паління у виникненні раку стравоходу, підшлункової залози, сечового міхура.

Значно підвищується захворюваність на ЗН при вживанні алкоголю, особливо міцних напоїв. Людина, яка систематично вживає 120 г і більше чистого алкоголю в день, має ризик захворіти на рак стравоходу, що у 101 раз вищий порівняно з людиною, яка не вживає алкоголю. Велике значення у виникненні ЗН надається іонізуючому, ультрафіолетовому опроміненню, неіонізуючому електромагнітному опроміненню радіо- та мікрохвильового діапазону. Встановлено зв’язок між стресовими станами в житті людини та виникненням ЗН.

Значне місце у виникненні ЗН має характер харчування людини. Необхідно дотримуватися дієти із вмістом жирів, особливо ненасичених, не більше 75,0 г/добу у чоловіків і 50 г — для жінок. Їжа повинна складатися з продуктів переважно рослинного походження, містити вітаміни А, В, С, Е тощо.

Біохімічна профілактика передбачає попередження канцерогенного впливу шляхом застосування деяких хімічних препаратів та сполук. Так, наприклад, відома роль нітратно-нітритного забруднення навколишнього середовища у розвитку ЗН шлунково-кишкового тракту.

Теоретична ефективність заходів з онкогігієнічної та біохімічної профілактики оцінюється зниженням онкологічної захворюваності на 70–80%, так, за даними Міжнародного агентства з вивчення раку, 80–90% ЗН детерміновано факторами навколишнього середовища.

Серед інших напрямків профілактики ЗН існує медико-генетична профілактика, яка спрямована на виявлення сімей зі спадковою схильністю до передпухлинних та ЗН, осіб із хромосомною нестабільністю та організацію заходів щодо зниження ризику можливого впливу на них канцерогенних чинників. У механізмі спадкової схильності часто вирішальне значення мають ендокринні фактори.

Імунобіологічна профілактика проводиться шляхом виявлення людей або формування груп з імунологічною недостатністю й організації заходів, що спрямовані на її корекцію з одночасним захистом від можливого канцерогенного впливу. Цей напрямок має велике значення при тривалій імунодепресивній терапії після гомологічної пересадки тканин та органів, а також лікуванні аутоімунних захворювань.

Ендокринно-вікова профілактика проводиться шляхом виявлення та корекції дисгормональних станів та вікових порушень гомеостазу, що призводять до виникнення та розвитку ЗН.

Теоретична ефективність кожного з цих напрямків оцінюється зниженням онкологічної захворюваності на 10%.

Вторинна профілактика ЗН передбачає комплекс заходів, спрямованих на виявлення передпухлинних захворювань і станів, а також ранню діагностику онкологічних захворювань, що забезпечує більшу ефективність їх хірургічного (та інших видів протипухлинного) лікування. Вторинна профілактика передбачає застосування цитологічних, гістологічних, ендоскопічних, рентгенологічних та інших методів обстеження. Особи, що відносяться до груп підвищеного ризику, повинні підлягати спеціальним методам обстеження з періодичністю їх проведення.

Третинна профілактика ЗН є заключним етапом вторинної, тобто безпосередній перехід до вирішення задач, пов’язаних з уточненням діагнозу, лікуванням та реабілітацією онкологічних хворих, що виявлені на попередніх етапах. На сучасному рівні знань та соціально-економічних можливостей профілактика ЗН — це, перш за все, попередження смерті від цього захворювання. Третинна профілактика має ряд кардинальних моментів. Перш за все, це фактор часу. Скорочення термінів проведення всіх етапів діагностичного та лікувального процесів має пріоритетне значення для досягнення позитивного кінцевого результату.

Створення сучасної лікувальної та діагностичної бази онкологічної служби, розвиток її спеціалізованих підрозділів, підготовка кадрів лікарів-онкологів різних спеціальностей — це все невід’ємна складова третинної профілактики ЗН.

Критеріями оцінки ефективності третинної профілактики є зниження летальності до року та покращання віддалених результатів лікування.

БОРОТЬБА З ПАЛІННЯМ

31 травня — Всесвітній день без тютюну. ВООЗ підрахувала, що загалом в Україні сьогодні палять 15,5 млн людей, і що з них внаслідок куріння у цьому році помре 120 тис. осіб.

При курінні відбуваються суха дистиляція і неповне згорання висушених тютюнових листків незалежно від того, використовуються вони в натуральному вигляді (скручена в трубочку), в сигареті чи в сигарі та в трубці. При повільному згоранні виділяється дим, що являє собою неоднорідну (гетерогенну) суміш, яка складається в середньому з 60% різних газів і 40% мікроскопічних дьогтевих крапель (аерозолі). У газовій фракції диму містяться, крім азоту (59%), кисню (13,4%), ще й оксид вуглецю (IV) (13,6%), оксид вуглецю (II) (4%), водяна пара (1,2%), ціаністий водень (0,1%), оксиди азоту, акролеїн та інші речовини. Аерозольна фракція диму включає воду (1,4%), гліцерин та спирти (0,1%), альдегіди і кетони (0,1%), вуглеводні (0,1%), феноли (0,003%), нікотин (0,002%) та ін.

За основною дією шкідливі речовини, що містяться в тютюновому димі й впливають на організм, об’єднані в 4 групи:

  1. канцерогенні речовини;
  2. подразнювальн речовини;
  3. отруйні гази;
  4. отруйні алкалоїди.

Канцерогенні речовини: ароматичні вуглеводні, бензпірен, феноли, органічні сполуки (нітрозамін, гідразин, вінілхлорид, толуїдин та ін.), неорганічні сполуки миш’яку та кадмію, радіоактивні полоній, олово та вісмут — 210. Подразнювальні речовини: ненасичений альдегід — пропеналь (акролеїн), оксид вуглецю (II). Отруйні гази: оксид вуглецю (II), сірководень, ціаністий водень та ін. Отруйні алкалоїди: всього 12 (нікотин, норнікотин, нікотирин, нікотеїн, нікотимін та ін.).

Нікотин є однією з найсильніших із відомих отрут, які впливають на нервову систему. При згоранні сигарети він руйнується тільки частково, приблизно на 25%. Вміст нікотину в диму головного струменю сигарети від 0,4 до 3мг — лише 20% загальної кількості нікотину в сигареті. У недопалку залишається близько 5%, а інші 50% потрапляють у повітря в приміщенні, де курять.

Фізична та психологічна залежність від нікотину розвивається набагато швидше, ніж від алкоголю.

В Україні прийнято Закон «Про ратифікацію рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здоров’я з боротьби проти тютюну». Цим законом ратифікована рамкова конвенція ВООЗ з боротьби проти тютюну, спрямована на впровадження ефективних скоординованих програм боротьби з руйнівними наслідками споживання тютюнових виробів для здоров’я людини на національному, регіональному і міжнародному рівнях.

Конвенцією передбачений комплекс першочергових заходів для розробки ефективної законодавчої та соціально-економічної бази для попередження і подолання негативних наслідків куріння тютюну для здоров’я людей. Також передбачається впровадження програм національного та міжнародного епідеміологічного нагляду за масштабами і наслідками вживання тютюну.

З метою підвищення ефективності загальнодержавних заходів щодо профілактики, раннього виявлення та лікування онкологічних хворих, зниження смертності, зменшення кількості первинної інвалідизації внаслідок захворювання на рак, створення умов для збільшення тривалості та поліпшення якості життя онкологічних хворих Кабінетом Міністрів затверджена Державна програма «Боротьба з онкологічними захворюваннями на 2007–2016 роки».

Заходи у правовій сфері повинні передбачати:

  • затвердження Концепції державної підтримки онкологічних хворих та створення відповідної законодавчої бази;
  • дотримання сучасних національних нормативів та стандартів медичної допомоги хворим на ЗН та їх періодичне поновлення;
  • забезпечення конституційного права онкологічного хворого на отримання ефективного, адекватного спеціального лікування згідно із затвердженими національними стандартами;
  • окреслити межі відповідальності лікарів за допущені випадки занедбаності раку (в першу чергу візуальних локалізацій) та застосування неадекватних методів лікування, що спричинили шкоду здоров’ю пацієнта.

Заходи в економічній сфері мають включати:

  • визначення обсягів та джерел фінансування заходів із забезпечення державних нормативів та стандартів медичної допомоги хворим на ЗН;
  • розробка екологічно обґрунтованих нормативів канцерогенного навантаження на людину.

ЗАХОДИ В МЕДИЧНІЙ СФЕРІ

У галузі діагностики раку: забезпечення онкологічних закладів сучасним діагностичним обладнанням для здійснення уточнювальної та диференційної діагностики ЗН: рентгенодіагностичними апаратами, мамографами, комп’ютерними томографами, апаратами ультразвукового дослідження (УЗД), ендоскопами, матеріалами та обладнанням для виконання морфологічних досліджень.

У галузі лікування онкологічних хворих:

  • дотримання протоколів лікування онкологічних хворих згідно із досвідом належної міжнародної практики, адаптованим до умов та можливостей вітчизняної охорони здоров’я; створення постійно діючої комісії з перегляду стандартів лікування;
  • матеріально-технічне забезпечення дотримання протоколів лікування онкологічних хворих хіміотерапевтичними і радіофармацевтичними препаратами (РФП), засобами супроводу тощо;
  • розробка фармакоекономічного обґрунтування лікування онкологічних хворих з метою переходу до формулярної системи;
  • виконання рекомендацій ВООЗ для країн із перехідною економікою щодо виготовлення та використання для лікування онкологічних хворих генеричних форм хіміопрепаратів;
  • забезпечення введення посади психотерапевта або медичного психолога в усіх онкологічних диспансерах;
  • створення мережі хоспісів для надання медичної допомоги онкологічним хворим у термінальній стадії хвороби.

У галузі організації онкологічної допомоги:

  • забезпечення ефективного адекватного спеціального лікування онкологічних хворих лише на базі спеціалізованих онкологічних закладів; доведення рівня забезпечення онкологічними ліжками до такого, що відповідає вимогам реалізації сучасних медичних технологій (не менше 123,3 на 1000 первинних хворих);
  • укомплектування посад районних онкологів в усіх регіонах України згідно із директивними документами МОЗ України для забезпечення належного рівня диспансерного нагляду та обліку онкологічних хворих;
  • створення системи денних стаціонарів як структурних підрозділів онкологічних клінік для виконання окремих етапів лікування онкологічних хворих з метою раціонального використання матеріальних ресурсів закладів охорони здоров’я;
  • впровадження сучасних скринінгових програм для своєчасного виявлення пухлин візуальних локалізацій: раку шийки матки, молочної залози;
  • проведення постійного моніторингу рівня ураження населення України ЗН на базі Національного канцер-реєстру з метою визначення пріоритетних напрямів розвитку онкологічної допомоги населенню;
  • впровадження сучасних інформаційних технологій для оцінки діяльності онкологічних закладів та визначення ефективності лікування хворих;
  • докорінна зміна системи оцінки діяльності онкологічної служби за рейтинговими показниками (рівень занедбаності, виявлення захворювання на ранній стадії та ін.), які нерідко штучно коригуються при щорічних звітах;
  • вважати за доцільне оцінювати стан протиракової боротьби в регіоні за інтегральним показником «виживаність» (1-, 3-, 5-річна), що можливо лише за умови дотримання 95% рівня диспансерного спостереження хворих;
  • затвердження Державної програми санітарно-просвітницької роботи з проблем онкології для підвищення рівня обізнаності населення з актуальних питань профілактики, діагностики та лікування раку;
  • забезпечення спеціалізованого контролю за рекламою неліцензованих препаратів для лікування онкологічних хворих у засобах масової інформації для запобігання їх негативному впливу на здоров’я населення.

У галузі наукових досліджень та підготовки кадрів:

  • під час планування науково-дослідних робіт пріоритетними вважати дослідження, спрямовані на вирішення першочергових завдань практичної онкології, вивчення та прогнозування онкоепідемічної ситуації в Україні;
  • удосконалення навчальних програм та програм підвищення кваліфікації з онкології працівників лікувально-профілактичних закладів, лікарів загальної практики, сімейних лікарів, медичних працівників амбулаторно-поліклінічних закладів, які надають первинну та спеціалізовану медичну допомогу.

У галузі санітарно-просвітницької роботи:

  • з метою поліпшення рівня онкологічних знань населення та медичних працівників з питань профілактики, раннього виявлення та ефективного лікування онкологічних захворювань застосовувати різні форми санітарної просвіти із залученням засобів масової інформації, навчальних закладів та громадських організацій;
  • видавати популярні брошури, буклети, пам’ятки з метою підвищення поінформованості населення з питань профілактики раку, а саме необхідності збалансованого харчування, повної відмови від паління та надмірного споживання алкоголю, пропаганди фізичної активності;
  • щорічно проводити Всеукраїнський день боротьби із раком молочної залози;
  • проводити школи здоров’я, дні онколога, акції «Круглий стіл», школи з навчання жінок методом самообстеження молочної залози, «гарячі лінії», «телефони довіри», тематичні вечори;
  • запровадити щотижневі теле- та радіопередачі на загальнонаціональних, регіональних та місцевих каналах з питань онкологічної безпеки;
  • розробити навчально-методичні програми з онкології для включення їх в освітні програми з біології, валеології в навчальних закладах усіх рівнів акредитації.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Головним закладом з проблем онкології МОЗ України є:

А. Обласний онкологічний диспансер

В. Національний інститут раку

C. Онкологічна лікарня

D. Кафедра онкології медичного ВНЗ

2. В Україні на 2011 р. працює розгалужена мережа спеціалізованих онкологічних закладів, яка включає:

A. 39 установ

B. 42 установи

C. 46 установ

D. 48 установ

E. 50 установ

3. Провідною ланкою онкологічної служби є:

A. Онкологічний кабінет районної поліклініки

В. Онкологічне відділення районної лікарні

С. Онкологічний диспансер

D. Національний інститут раку

4. Основними завданнями онкологічного диспансеру є наступні, крім:

А. Забезпечення кваліфікованою консультативною і лікувальною допомогою онкологічних хворих, які мешкають на території обслуговування диспансеру

В. Впровадження в практику сучасних методів діагностики і лікування ЗН

С. Здійснення повного обліку онкологічних хворих у регіоні на базі обласних канцер-реєстрів

D. Проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення

Е. Розроблення стандартів лікування онкологічних хворих

5. Первинною ланкою онкологічної служби є:

А. Онкологічний диспансер

В. Онкологічне відділення районної лікарні

С. Районні онкологічні кабінети

D. Онкологічні лікарні

Е. Науково-дослідний інститут

6. Основним завданням онкологічного кабінету є наступне, крім:

А. Оперативне лікування онкологічних хворих

В. Організація протиракових заходів у районі

С. Розбір занедбаних форм захворювань на протиракових комісіях

D. Організація диспансерного нагляду за онкологічними хворими

Е. Санітарно-просвітницька робота серед населення

7. Спеціалізована онкологічна допомога передбачає:

А. Систему заходів щодо організації діагностики ЗН, лікування і реабілітації онкологічних хворих, обліку ураження населення злоякісними захворюваннями

В. Надання симптоматичного лікування онкологічним хворим

С. Надання допомоги онкологічним хворим в спеціалізованих онкологічних закладах

D. Виконання реконструктивно-відновних операцій у онкологічних хворих

8. Основними завданнями протипухлинної пропаганди являються наступні, крім:

А. Популяризація знань про способи профілактики передпухлинних захворювань та ЗН

В. Роз’яснення переваг своєчасного виявлення раку

С. Необхідність термінового звернення до лікаря при перших симптомах хвороби для своєчасної діагностики і проведення спеціального лікування

D. Пропаганда успішності лікування раку на ранніх стадіях

Е. Безперспективність лікування онкологічних хворих

9. Найбільш об’єктивні та достовірні дані з питань поширеності онкологічної патології серед населення, віково-статевої структури хворих, медико-географічних особливостей захворюваності і смертності, ефективності заходів протиракової боротьби можливо отримати:

А. З бази даних Національного канцер-реєстру України

В. З річних звітів онкологічних кабінетів поліклінік

С. З річних звітів онкологічних диспансерів

D. З річних звітів онкологічних лікарень

10. «Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення» — це форма:

А. № 090/о

В. № 030–6/о

С. № 027–1/о

D. № 027–2/о

11. Форма № 090/о повинна бути надіслана в онкологічний диспансер за місцем проживання хворого з моменту встановлення діагнозу в термін:

А. 1 доба

В. 3 доби

С. 5 діб

D. 1 тиждень

Е. 1 місяць

12. «Виписки з медичної карти стаціонарного хворого на злоякісні новоутворення (складається всіма стаціонарами, надсилається до онкологічного закладу за місцем проживання хворого)» — це форма:

А. № 090/о

В. № 030–6/о

С. № 027–1/о

D. № 027–2/о

13. Форма № 027–1/о повинна бути надіслана в онкологічний диспансер за місцем проживання хворого з моменту виписки хворого в термін:

А. 3 доби

В. 5 діб

С. 1 тиждень

D. 10 діб

Е. 1 місяць

14. «Протокол на випадок виявлення в хворого занедбаної форми злоякісного новоутворення (складається у випадках первинного виявлення III стадії візуальних та IV стадії всіх локалізацій злоякісних новоутворень)» — це форма:

А. № 090/о

В. № 030–6/о

С. № 027–1/о

D. № 027–2/о

15. До візуальних локалізацій відносять наступні пухлини, крім:

А. Пухлини губи

В. Пухлини порожнини рота

С. Пухлини шкіри

D. Пухлини молочної залози

Е. Пухлини легені

16. «Реєстраційна карта хворого на злоякісне новоутворення» — це форма:

А. № 090/о

В. № 030–6/о

С. № 027–1/о

D. № 027–2/о

17. Диспансерне спостереження хворих, що завершили лікування, протягом першого року проводять з періодичністю:

А. 1 раз на квартал

В. 1 раз на півроку

С. 1 раз на місяць

D. 1 раз на рік

18. На диспансерному спостереженні онкологічні хворі пербувають:

А. 3 роки

В. 5 років

С. 7 років

D. 10 років

Е. До кінця життя хворого

19. Одним з інструментів реалізації якісної медичної допомоги, а також обґрунтування її ресурсного забезпечення є:

А. Стандарти медичної допомоги

В. Монополізація виконання оперативних втручань окремими спеціалістами

С. Лікування хворих на підставі власного досвіду лікарів-онкологів

D. Застосування виключно брендових хіміопрепаратів.

20. Для оцінки якості та ефективності протиракової боротьби в регіоні використовують комплекс кількісних показників, найважливішими з яких є наступні, крім:

А. Показники захворюваності та смертності, їхня динаміка і прогноз

В. Показники летальності до року з моменту встановлення діагнозу

С. Кількість пролікованих хворих

D. Охоплення хворих спеціальним лікуванням

Е. Показники виживаності онкологічних хворих

Шаблон відповідей

1

B

11

B

2

С

12

C

3

С

13

D

4

E

14

D

5

С

15

E

6

A

16

B

7

A

17

A

8

E

18

E

9

A

19

A

10

A

20

C

Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko