Гострі респіраторні вірусні інфекції (5000156293) Розділ

Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) — це група вірусних інфекцій, яка характеризується симптомами інфекційного токсикозу і переважним ураженням слизових оболонок дихальних шляхів.

До цієї групи захворювань належать грип, парагрип, аденовірусна, респіраторно-синцитіальна, риновірусна, реовірусна, коронавірусна, ентеровірусна та деякі інші вірусні інфекції.

Найвища захворюваність на ГРВІ серед дітей від 6 міс до 3 років, що зумовлено початком відвідування ними дитячих закладів і значним збільшенням контактів між дітьми. Встановлено, що діти молодше 1 року хворіють кожного року на ГРВІ в середньому 6,7 разу, віком від 1 до 5 років — 7,4–8,3 разу, від 6 до 12 років — 5,5 разу. За даними різних авторів, дитина, яка відвідує дитячий колектив, протягом першого року може хворіти на ГРВІ та ГРІ до 10 разів, другого року — 5–7 разів, в наступні роки — 3–5 разів за рік. Повторні захворювання ГРВІ та ГРІ суттєво впливають на розвиток дитини. Вони призводять до ослаблення захисних сил організму, сприяють формуванню хронічних вогнищ інфекції, спричинюють алергізацію організму, перешкоджають проведенню профілактичних щеплень, затримують фізичний і психомоторний розвиток дитини.

Етіологія

Збудники ГРВІ поділяються на такі групи:

1. Ortomyxoviridae, до яких відноситься вірус грипу;
2. Paramyxoviridae — парагрип та респіраторно-синцитіальні віруси;
3. Adenoviridae — аденовірус;
4. Picornaviridae — віруси ЕСНО, Коксакі, риновіруси;
5. Reoviridae — реовіруси;
6. Coronaviridae — коронавіруси.

Influenza virus (вірус грипу) — вірус, який містить РНК. За антигенною структурою вірус грипу поділяється на 3 типи: А, В, С. Характерною особливістю вірусу грипу А є зміна антигенних властивостей поверхневих білків: гемаглютиніну (Н) та нейрамінідази (N), процес мінливості яких відбувається незалежно один від одного. При цьому можлива мінливість як одного антигену (дрейф), так і зміна двох антигенів одразу (шифт). Дрейф відбувається кожні 2–3 роки, а шифт — 1 раз у 10–20 років. Дрейф при грипі зумовлює виникнення епідемій, а шифт — пандемій. Захворювання у людей зумовлені різними комбінаціями 3 підтипів гемаглютиніну ( Н1, Н2, Н3) та 2 підтипів нейромінідази (N1 та N2).

Вірус грипу В характеризується меншою мінливістю, а вірус грипу С має постійну антигенну структуру.

Paramyxovirus (парагрип) — вірус, який містить РНК. Відомо 5 типів вірусу парагрипу (у людини — 4): 1-й — гемадсорбуючий; 2-й — croup associated, який зумовлює 45% випадків крупу серед дітей; 3-й — спричинює розвиток бронхіту, пневмонії тільки у немовлят; 4-й — зумовлює ринофарингіт (виділений тільки у США).

Pneumovirus (респіраторно-синцитіальний вірус) — вірус, який містить РНК. Відомо 2 серовари вірусу. Характерною особливістю є здатність утворювати в культурі клітин синцитій — гігантські клітини, поєднані містками.

Adenovirus (аденовірус) — вперше виділений з мигдаликів та аденоїдів у 1953 р., звідки і походить його назва. Вірус містить ДНК. На цей час відомий 41 серовар вірусу, що має 3 антигени: А — групоспецифічний, В — носій токсигенних властивостей, С — характеризує типоспецифічність. Важливими особливостями аденовірусу є епітеліотропність і лімфотропність.

Enterovirus (ентеровіруси) — ЕСНО і Коксакі, що містять РНК. Коксакі — це назва міста у США, в якому у 1948 р. було вперше виділено вірус. Віруси Коксакі поділяються на 2 групи: Коксакі А (24 серовари) та Коксакі В (6 сероварів). Віруси ЕСНО вперше виділені у 1951 р. Назва походить від початкових букв англійського словосполучення — Enteric Cytopathogenic Human Orphan. Відомо 33 серовари вірусу.

Rhinovirus (риновіруси) — віруси, які містять РНК. Відомий 131 серовар.

Reovirus (реовіруси) — також містять РНК. Відомо 3 серовари реовірусів людини.

Coronavirus (коронавіруси) — містять РНК. Родина коронавірусів налічує 13 сероварів. У людини описано респіраторні та ентеральні коронавіруси.

Епідеміологія

Особливістю епідеміології ГРВІ у дітей є те, що природжений імунітет проти цих інфекцій нестійкий (1–3 міс), а грудне вигодовування, яке забезпечує природний пасивний імунітет, часто відсутнє. У дітей раннього віку, зважаючи на їх відносну ізоляцію, джерело інфекції звичайно встановити не складно. Як правило, це є хвора на ГРВІ доросла людина, а при аденовірусній та реовірусній інфекціях — ще й вірусоносій.

Основний механізм передачі інфекції при ГРВІ — повітряно-краплинний. Факторами передачі є краплинні аерозолі. Поширенню вірусів у навколишнє середовище сприяють катаральні прояви, які характеризують ГРВІ. Так, під час розмови вірус може поширюватися на відстань до 1 м, кашлю — до 2 м, чханні — до 3 м.

Крім повітряно-краплинного механізму передачі при цілому ряді ГРВІ у дітей можливий фекально-оральний, що, в першу чергу зумовлено значною стійкістю деяких вірусів у навколишньому середовищі. Фекально-оральний механізм передачі характерний для таких ГРВІ, як аденовірусна, ентеровірусна, реовірусна та коронавірусна інфекція. Встановлено, що риновірусна інфекція частіше передається через інфіковані носоглотковим слизом хворого постільну білизну, предмети його вжитку та інші речі, але не виключений повітряно-краплинний механізм передачі.

Крім наведених механізмів передачі, можливий також трансплацентарний шлях передачі ГРВІ. При внутрішньоутробному інфікуванні ураження плода може відбутися не тільки за рахунок безпосередньої дії вірусу, але також внаслідок вираженого токсикозу, гіпоксії, впливу токсичних метаболітів, порушеного обміну речовин. До сьогодні прямих доказів тератогенної дії респіраторних вірусів немає, крім ентеровірусів. Доведено, що Коксакі-вірусна інфекція у вагітних — одна з найбільш частих причин природжених вад розвитку у дітей, в першу чергу серцево-судинної та нервової систем. Також виявлено, що при інфікуванні жінок різними респіраторними вірусами у І триместрі вагітності у 2–5 разів підвищується частота мимовільних викиднів, мертвонароджень та вад розвитку. У випадку захворювання вагітної на ГРВІ напередодні пологів дитина може народитися з ознаками природженої інфекції. Ймовірність природженого захворювання при грипі та аденовірусній інфекції досягає 50%, при інших ГРВІ — значно менша. Природжені ГРВІ у дітей можуть ускладнюватися ураженням ЦНС, серцево-судинної системи, легень і в значній кількості випадків закінчуються летально.

Патогенез

Патогенез всіх ГРВІ має багато спільного, що зумовлено епітеліотропністю вірусів, їх токсичною дією, віремією, а також зниженням захисних сил організму дитини, що призводить до розвитку вторинних, бактеріальних, ускладнень. Вхідними воротами при ГРВІ є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. На сучасному етапі велике значення надається місцевому імунітету (вміст у секреті верхніх дихальних шляхів секреторних IgА, лізоциму, пропердину, інтерферону). За наявності достатнього місцевого імунітету процес локалізується в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів. Якщо імунітет недостатній, вірус, маючи епітеліотропність, починає швидко розмножуватись, опускаючись в нижні дихальні шляхи і спричинюючи відповідні ураження — ларингіт, трахеїт, бронхіт, пневмонію. При цьому відзначають дегенеративно-десквамативний процес з частковою загибеллю клітин циліндричного епітелію. Слизова оболонка залишається без захисту і стає вхідними воротами для вторинної бактеріальної флори. В патологічний процес втягуються підлеглі тканини, судини, розвиваються набряк, гіперемія, що клінічно проявляється катаром дихальних шляхів.

З верхніх дихальних шляхів вірус потрапляє в кров і призводить до віремії. Віремія і токсичні продукти взаємодії вірусу і клітин сприяють розвитку синдрому інтоксикації. Особливо чутливі до токсикозу ЦНС і серцево-судинна система.

Особливістю патогенезу ГРВІ у дітей віком до 1 року є відсутність токсичних форм грипу та інших ГРВІ, що пов’язано зі зниженою чутливістю організму дитини до дії токсину. Для хворих цієї вікової групи характерна генералізація як вірусного, так і бактеріального процесу. Захворювання у дітей раннього віку частіше перебігає як мікст-інфекція. Важливе значення для перебігу захворювання мають преморбідний фон, стан імунної реактивності.

Клініка

Серед інших ГРВІ найбільш часто у немовлят відзначають респіраторно-синцитіальну інфекцію, питома вага якої в структурі ГРВІ у дітей першого року життя складає 25%.

Особливістю респіраторно-синцитіальної інфекції у дітей раннього віку є те, що на перший план виступає дихальна недостатність, яка виникає в результаті ураження бронхів і бронхіол респіраторно-синцитіальним вірусом за відсутності чи у разі помірно вираженого інтоксикаційного синдрому. Захворювання починається поступово. Спочатку з’являються симптоми риніту, потім приєднується приступоподібний кашель, через 2–3 дні підвищується температура тіла до 37,5–38 °С. В деяких випадках вона може залишатися нормальною. Тяжкість стану в цей період зумовлена дихальною недостатністю. Задишка звичайно змішаного характеру, проте переважає утруднений видих, спостерігається втягнення поступливих місць грудної клітки, ціаноз. Над легенями виявляється перкуторний тон з коробочним відтінком, вислуховуються множинні розсіяні вологі різнокаліберні хрипи з переважанням дрібнопухирчастих. Швидкість розвитку зазначених симптомів, розлитий характер ураження легень, невідповідність між тяжким ураженням легенів і рівнем загальної інтоксикації, відносно швидка інволюція симптомів захворювання (2–6 днів) характерні для бронхіоліту. Проте у 30% у дітей першого року життя приєднується вторинна бактеріальна інфекція, розвивається пневмонія, яка може призвести до летального кінця.

У дітей віком до 3 тиж перебіг респіраторно-синцитіальної інфекції атиповий. Нижні дихальні шляхи уражаються рідко. В 5% випадків може наступати раптова смерть. Атиповість респіраторно-синцитіальної інфекції в цьому віці можна пояснити особливостями будови легенів у новонароджених, глікопротеїдів епітелію альвеол, меншою схильністю до запальних реакцій. У дітей першого року життя для респіраторно-синцитіальної інфекції характерно збільшення печінки і селезінки.

У дітей старших 2 років перебіг респіраторно-синцитіальної інфекції відносно легкий. Відсутні симптоми інтоксикації, температура тіла нормальна або субфебрильна, відзначають симптоми риніту та трахеобронхіту.

Друге місце за частотою зустрічальності у дітей раннього віку посідає парагрип, питома вага його серед усіх ГРВІ складає 20%. У дітей раннього віку захворювання частіше спричинюють віруси парагрипу 1-го і 2-го типів. Захворюваність зростає восени чи навесні. Вірус парагрипу 3-го типу частіше зумовлює захворювання восени і влітку. Особливістю клініки парагрипу у дітей раннього віку є висока частота ураження гортані з розвитком стенозуючого ларинготрахеїту.

Звичайно захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 37,5–38,5 °С, в’ялості, зниження апетиту. Симптоми інтоксикації виражені помірно. Найбільш частою і характерною ознакою парагрипу є ураження верхніх дихальних шляхів. Риніт виникає у перші години захворювання і проявляється закладеністю і серозно-слизовими виділеннями з носа.

Для парагрипу характерні сухий, грубий, «гавкаючий» кашель, помірна охриплість голосу, що характерно для ураження гортані. В окремих випадках ларингіт перебігає з симптомами стенозу гортані, в клінічній картині якого виділяють 4 ступені:

1-й (компенсований) — характеризується утрудненням вдиху з втягуванням яремної ямки, що з’являється при фізичному або емоційному напруженні. Голос охриплий.

2-й (субкомпенсований) — задишка в спокої. В диханні беруть участь всі допоміжні м’язи, дихання шумне. Дитина неспокійна, обличчя бліде, з ціанозом навколо рота, відзначають тахікардію.

3-й (декомпенсований) — дихання шумне, відзначається втягнення всіх поступливих місць грудної клітки. З’являються акроціаноз, блідість, пітливість. Дитина в’яла, періодично неспокійна. Тони серця послаблені, тахікардія, випадіння пульсової хвилі на вдиху.

4-й (асфікcичний) — на фоні дихальної недостатності розвиваються серцево-судинна недостатність, набряк головного мозку, кома. Зупинка дихання.

Майже усі випадки стенозу 2, 3, 4-го ступеня супроводжуються пневмонією.

Слід відзначити, що стеноз гортані виникає переважно у дітей старших 4 міс і це пов’язане з тим, що у дітей до цього віку гортань широка і коротка.

Третя за частотою інфекція у ранньому дитячому віці — аденовірусна інфекція (15%).

Аденовірусна інфекція. Починається поступово. На перший план виступає катаральний синдром з поступовим збільшенням вираженості синдрому інтоксикації. Катар верхніх дихальних шляхів супроводжується значною ексудацією — рясні виділення з носа, набряк слизових оболонок піднебіння, частий кашель, явища гранульозного фарингіту, кон’юнктивіту, який може бути катаральним, фолікулярним або плівчастим. У дітей раннього віку можливий розвиток діареї і мезаденіту. Має місце системне збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки. Частим симптомом аденовірусної інфекції у дітей раннього віку є водяниста діарея. У дітей старшого віку в результаті збільшення мезентеріальних лімфатичних вузлів може виникати сильний біль у животі, переважно в правій пахвинній ділянці, який симулює гострий живіт.

Аденовірусна інфекція може супроводжуватися розвитком тонзилофарингіту, ринофарингіту, ринофарингокон’юнктивальної лихоманки, кон’юнктивіту (часто плівчастого), кератокон’юнктивіту, мезаденіту.

Відзначають тривалий, нерідко затяжний, хвилеподібний перебіг аденовірусної інфекції. Частіше, ніж інші ГРВІ, аденовірусна інфекція ускладнюється вторинною пневмонією із затяжним, хвилеподібним перебігом.

Особливостями аденовірусної інфекції у дітей молодших 6 міс є відсутність кон’юнктивіту, збільшення лімфатичних вузлів, інколи — температурної реакції на фоні вираженого риніту.

Грип. У міжепідемічний період реєструється у 10–15% випадків серед усіх ГРВІ, хоча у період епідемій його частота складає 70%.

Для грипу характерний гострий початок з переважанням в клінічній картині симптомів інтоксикації: гіпертермія, в’ялість, що змінюється збудженням, порушення сну, блювання, судоми, порушення свідомості, задишка, тахікардія. Швидко приєднуються судинні розлади: холодні кінцівки, «мармуровий» колір шкіри, акроціаноз, олігурія. Катаральний синдром виражений помірно і з’являється на 2–3-тю добу від початку захворювання.

Особливостями грипу у дітей віком до 3 міс є поступовий початок, температура тіла субфебрильна, в’ялість, відмова від їжі, не характерні нейротоксикоз, стеноз гортані, геморагічний синдром. Катаральні прояви виражені мінімально. Проте у 70% хворих розвиваються вторинні бактеріальні ускладнення, частіше з боку дихальної системи (бронхіт, пневмонія, стенозуючий ларинготрахеобронхіт), але не виключені ускладнення з боку нервової системи (серозний менінгіт, енцефаліт, полінейропатія), отит, синусит.

Ентеровірусна інфекція. На роль ентеровірусів в етіології ГРВІ вперше звернули увагу в 1958 р. в м. Уппсала (Швеція), де влітку було зареєстровано спалах своєрідного ГРЗ, при якому із змивів з ротоглотки був виділений вірус ЕСНО. На відміну від інших ГРВІ підвищення захворюваності на ентеровірусні інфекції верхніх дихальних шляхів відзначається пізньою весною і влітку, тому ентеровірусні ГРВІ отримали назву літнього грипу. За клінічною картиною їх важко відрізнити від ГРВІ, які зумовлені іншими вірусами респіраторної групи. Клінічна симптоматика ентеровірусних ГРВІ у дітей характеризується такими клінічними проявами: підвищення температури тіла до 38–40 °С, головний біль, запаморочення, блювання, гіперемія шкіри обличчя і шиї, гіперемія і зернистість слизової оболонки м’якого піднебіння та глотки, закладеність і незначні серозні виділення з носа, сухий кашель. Захворювання триває 5–7 днів, перебіг частіше без ускладнень. Можливі повторні хвилі підвищення температури тіла.

Ентеровірусна інфекція характеризується високою контагіозністю, тому у дитячих колективах можливі її спалахи, які охоплюють більшість дітей.

Ентеровірусна інфекція може проявлятися не тільки ГРІ, але й іншими синдромами захворювання, серед яких найчастіше виникають серозний менінгіт, епідемічна міалгія, паралічі та парези, герпетична ангіна, екзантема, мала хвороба, діарея, набагато рідше — енцефаліт, міокардит, енцефаломіокардит, мезаденіт, гепатит, орхіт, геморагічний кон’юнктивіт, увеїт, лімфаденопатія.

Особливістю спалахів ентеровірусної інфекції в дитячих колективах є те, що одночасно в одних і тих самих або різних дітей можуть бути наявні різні синдроми, які характерні для цієї інфекції.

Серозний менінгіт починається раптово з підвищення температури тіла до 39–40 °С, інтенсивного головного болю, гіперестезії, нудоти, блювання, появи менінгеальних симптомів. Іноді спостерігаються судоми, марення. У спинномозковій рідині в 1–4-й дні захворювання виявляють нейтрофільно-лімфоцитарний цитоз, який в подальшому змінюється на лімфоцитарний. Рівень білка — в межах норми або незначно підвищений.

Епідемічна міалгія (плевроденія, Борнхольмська гарячка) характеризується гострим початком, підвищенням температури тіла до 39–40 °С, появою головного болю, сильного болю у м’язах, переважно у міжреберних, м’язах передньої стінки живота, спини, рідше у м’язах кінцівок. Біль посилюється зі зміною положення тіла, під час дихання, кашлю, рухах, інколи має мігруючий характер. Часто біль у м’язах може бути у вигляді нападів тривалістю 5–30 хв. Залежно від переважної локалізації болю розрізняють торакальну, абдомінальну форму та форму з переважанням болю у кінцівках. Інколи захворювання за клінічною картиною нагадує плеврит чи гострий живіт.

Паралітична (поліомієлітоподібна) форма за клінічною картиною нагадує поліомієліт. Захворювання характеризується появою в’ялих паралічів кінцівок, часто при збереженій чутливості. На відміну від паралічів при поліомієліті зворотний розвиток симптомів швидкий (протягом 2 тиж — 1 міс), залишкових явищ немає. Спинномозкова рідина без патологічних змін.

Герпетична ангіна (везикульозний фарингіт) характеризується появою дрібних везикул на м’якому піднебінні, мигдаликах, язичку, задній стінці глотки на фоні підвищення температури тіла. Через 12–48 год пухирці лопаються, утворюючи ерозії на фоні гіперемії слизових оболонок. Підсипання везикул може продовжуватися декілька діб. Тривалість хвороби — 3–5 днів.

Ентеровірусна екзантема (Бостонська хвороба) — часта форма ентеровірусної інфекції у дітей. Захворювання починається з підвищення температури тіла, яка через 1–2 дні знижується до нормальних показників. На фоні цього на шкірі обличчя, тулуба, рідше кінцівок з’являється плямисто-папульозний висип, який згасає протягом 1–4 діб. На місці елементів висипу утворюється пігментація. Часто ентеровірусну екзантему доводиться диференціювати з кором.

Одна з найбільш частих форм ентеровірусної інфекції у дітей — ентеровірусна гарячка, або мала хвороба, основним симптомом якої є підвищення температури тіла до 37,5–39 °С. Тривалість гарячки — від 1 до 5 діб, в середньому — 1,4±0,05 дня. Інколи можуть бути повторні підвищення температури тіла. На фоні лихоманки у хворих виникають гіперемія м’якого піднебіння та задньої стінки глотки, ін’єкція судин склер, головний біль.

Ентеровірусна діарея (кишкова форма) проявляється диспепсичними порушеннями — болем в животі, блюванням, рідкими, водянистими, пінистими випорожненнями зеленуватого кольору без патологічних домішок. Симптоми з боку травного тракту майже завжди поєднуються з підвищенням температури тіла та катаром верхніх дихальних шляхів. Тривалість хвороби — 5–7 днів.

Одними з найнебезпечніших форм ентеровірусної інфекції у дітей є енцефаломіокардит та міокардит новонароджених, які можуть розвиватися при зараженні дитини внутрішньоутробно або в перші тижні життя. Початок захворювання гострий. До гарячки та вираженої інтоксикації через декілька годин або днів приєднуються ознаки серцевої недостатності (загальний ціаноз, задишка, тахікардія, аритмія, розширення меж серця, зниження скоротливої здатності міокарда на ехокардіограмі, збільшення розмірів печінки) та енцефаліту (клоніко-тонічні судоми, порушення свідомості, параліч). Відзначають спалахи захворювання серед новонароджених у пологових будинках. Летальність — висока. Енцефаломіокардит, міокардит також можуть виникати і у дітей дошкільного та шкільного віку. В більшості випадків перебіг захворювання сприятливий, але можливий летальний кінець серед дітей старшої вікової групи.

У дітей дошкільного та шкільного віку до 40–50% всіх ГРВІ зумовлені риновірусами. Основними клінічними симптомами інфекції є закладеність та виділення з носа, чхання, фарингіт, кашель, шум і закладеність у вухах, помірні симптоми інтоксикації. У дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, значна закладеність носа може порушувати ссання. Тривалість симптомів при риновірусній інфекції становить від 6–7 до 14 днів.

Необхідно зупинитись ще на двох інфекціях, які відносяться до групи ГРВІ, — реовірусна та коронавірусна інфекції, які діагностують у дітей у віці 6 міс — 2 роки.

Клінічна картина цих двох інфекцій подібна: помірна інтоксикація, слабо виражені катаральні прояви з боку верхніх дихальних шляхів. Основними симптомами є риніт, кашель, біль за грудиною. У дітей віком до 1 року можуть відзначатися ураження гортані, збільшення лімфатичних вузлів, діарея, біль у животі, блювання. Перебіг захворювання звичайно легкий і протягом 3–7 днів закінчується видужанням.

Діагностика

Найчастіше ГРВІ діагностують клінічно.

Специфічна діагностика ГРВІ грунтується на виявленні вірусу-збудника із слизу з носоглотки, рідше — з фекалій (реовірус, коронавірус, аденовірус, ентеровірус) і спинномозкової рідини. Для цього застосовують складні вірусологічні методи на культурах клітин і реакцію імунофлюоресценції. Для діагностики ГРВІ також використовують серологічні методи: РГГА, РЗК у парних пробах сиворотки, а для встановлення діагнозу враховують 4-кратне підвищення титру специфічних антитіл протягом 10–14 діб.

Лікування

Терапію при ГРВІ можна поділити на етіотропну (противірусну), патогенетичну та симптоматичну.

Етіотропна терапія ГРВІ полягає у призначенні противірусних препаратів і особливо важлива при тяжких формах захворювання.

Противірусним засобом, який рекомендований для лікування грипу, є римантадин. Цей лікарський засіб захищає клітини людини від проникнення до них вірусу грипу А за рахунок блокування ділянок зв’язування вірусу з поверхнею клітинної мембрани. На віруси, які вже проникли в середину клітини, римантадин не впливає, тому його використовують тільки в перші дні захворювання та для його профілактики. Римантадин призначають в перші 2 дні хвороби для обмеження поширення вірусу в організмі і зниження тяжкості захворювання. При середньотяжких та тяжких формах грипу А римантадин призначають по 50 мг 2 рази на день дітям у віці від 7 до 10 років та по 50 мг 3 рази на день — старше 10 років протягом 5 днів.

У дітей старших 12 років при грипі А та В у перші 2 дні захворювання можна призначати противіруний препарат оселтамівір по 75 мг 2 рази протягом 5 днів. У США була проведена клінічна апробація оселтамівіру у дітей віком від 1 до 12 років. Препарат призначали в дозі 2 мг/кг. Доведена його ефективність і безпека при лікуванні грипу у дітей в зазначених вікових групах.

На сьогоднішній день є противірусний препарат під назвою рибавірин, який здатний пригнічувати синтез вірусного білка, не впливаючи на клітини хазяїна. Препарат випускається у формі аерозолю і рекомендується при тяжких формах респіраторно-синцитіальної інфекції та грипу. Частіше його призначають дітям з тяжкими формами респіраторно-синцитіальної інфекції, які відносяться до групи ризику (природжені вади серця, хронічні захворювання легенів), а також дітям віком до 6 тиж з ураженням нижніх дихальних шляхів. Є також парантеральні та пероральні форми препарату.

При грипі та інших ГРВІ як етіотропні засоби можна використовувати препарати інтерферону для інтраназального чи інгаляційного введення.

Інтерферон (ІФ) вводять у кожний носовий хід по 3–5 крапель, розведених теплою водою до 0,25 мл, 5–8 разів на день протягом 2–3 діб.

При тяжких формах грипу внутрішньом’язово вводять донорський імуноглобулін з високими титрами протигрипозних антитіл: дітям до 2 років — по 1,5 мл, від 2 до 7 років — по 3 мл, старше 7 років — по 4,5–6 мл. В особливо тяжких випадках введення імуноглобуліну можна повторити через 12 год.

Показаннями для призначення антибактеріальних препаратів при ГРВІ є: середній отит, синусит, гострий тонзиліт, бронхіт, які спричинені хламідіями, мікоплазмою та бактеріальними збудниками, пневмонія; відсутність видимих вогнищ інфекції, температура тіла вище 38 °С протягом більше 3 днів, підвищення температури тіла до 38 °С на 3–5-й день після її нормалізації, наявність задишки, асиметричні хрипи в легенях, лейкоцитоз у периферичній крові більше 15•109/л.

В комплексному лікуванні дітей з респіраторними інфекціями вірусно-бактеріальної етіології ефективне використання інгаляційних бактеріальних лізатів, до яких належить препарат ІРС 19. Цей засіб випускає фірма «Солвей Фарма» (Франція) у формі аерозолю для введення через ніс. Препарат застосовують як при гострих, так і хронічних бактеріальних інфекціях дихальних шляхів. Препарат містить антигенні детермінанти найбільш поширених респіраторних інфекцій (19 штамів): Staphylococcus pneumoniae; Streptococcus pyogenes A, C, G; Enterococcus faecalis D; Micrococcus pyogenes; Gaffkya tetragena; Neisseria catarrhalis; Neisseria tlava; Neisseria pertlava; Haemophilus influenzae; Klebsiella pneumoniae; Moraxella catarrhalis.

Для лізису мікроорганізмів використовують оригінальну біологічну методику, що дозволяє отримувати розчинні та неденатуровані антигени зі збереженням специфічних властивостей кожного штаму. Ці антигенні детермінанти не патогенні. На слизовій оболонці вони стимулюють місцеві захисні імунні реакції, які подібні до таких, що зумовлені живими збудниками. ІРС 19 виявляє десенсибілізуючу дію — містить елементи поліпептидної структури, введення яких в організм перешкоджає утворенню сенсибілізуючих антитіл, які виявляють при алергії, спричиненій мікробами.

Шлях введення ІРС 19 через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів зумовлений анатомо-фізіологічними особливостями носоглотки: велика площа та наявність великої кількості кровоносних і лімфатичних судин. Вона є вхідними воротами для більшості інфекційних збудників.

Основні механізми дії ІРС 19 спрямовані на збільшення кількості імунокомпетентних клітин в слизовій оболонці дихальних шляхів, індукцію специфічних секреторних антитіл класу IgA (slgA), утворення захисного шару з sIgA на поверхні слизової оболонки, підвищення активності макрофагів. Таким чином, препарат стимулює специфічні та неспецифічні реакції імунного захисту.

Препарат призначають з профілактичною та лікувальною метою пацієнтам з інфекціями дихальних шляхів: риніт, ринофарингіт, євстахіїт, отит, ларингіт, гайморит та хронічний бронхіт.

З профілактичною метою призначають ІРС 19 по 2 вприскування в кожний носовий хід двічі на добу протягом 2 тиж. З лікувальною метою залежно від віку хворих призначають від 2 до 5 вприскувань на добу до зникнення симптомів інфекції.

Базисна терапія ГРВІ у дітей:

• ліжковий режим протягом 5–7 днів або до нормалізації температури тіла;
• вживання великої кількості рідини (чай з лимоном, малиною, журавлиною, калиною, соки, морси);
• молочно-рослинна дієта, збагачена вітамінами;
• боротьба з гіпертермією;
• усунення симптомів ГРВІ.

Температуру тіла необхідно знижувати тільки тоді, коли вона вище 38–38,5 °С. Однак якщо у дітей при температурі тіла 37,5 °С відзначаються блідість, млявість, сонливість, головний біль, в анамнезі є дані про судорожну готовність, тяжкі захворювання нервової, дихальної, серцево-судинної систем, то знижувати температуру тіла можна і з зазначених цифр. Для цього доцільно призначати жарознижувальні засоби, які містять парацетамол (Панадол Бебі, Панадол тощо) і найбільш безпечні та ефективні у дітей. Ліками другого ряду при цьому є препарати ібупрофену. Інші жарознижувальні засоби, особливо ті, що містять ацетилсаліцилову кислоту, метамізол натрій, можуть зумовлювати у дітей тяжкі, небезпечні для життя, побічні ефекти (синдром Рея та агранулоцитоз).

При нежиті в порожнині носа утворюється слиз, який нейтралізує віруси та бактерії. Для того щоб він найбільш повноцінно виконував свої функції, слизову оболонку носа необхідно зволожувати. Для цього закапують в ніс фізіологічний розчин натрію хлориду чи розчину солі (1 чайна ложка солі на склянку води). Дітям старшим 6 міс можна призначати судинозвужувальні дитячі краплі для носа, але не довше 2–3 днів.

При кашлі зволожують повітря в приміщенні, в якому знаходиться хвора дитина, для полегшення відходження мокротиння. Засоби, які пригнічують кашель, можна застосовувати у дітей тільки при сухому, болісному кашлі, якщо він заважає дитині спати, їсти.

При кашлі з мокротинням використовують засоби, які розріджують та полегшують його відходження. Крім того, слід вживати морс, чай, сік калини, розчин меду з лимоном, сік чорної редьки з медом та лимоном.

Для підвищення імунної реактивності захворювання використовують полівітамінні комплекси, аскорбінову кислоту, рослинні адаптогени (настоянка ехінацеї, елеутерококу, женьшеню).

Профілактика

Найбільш ефективний засіб профілактики грипу — імунізація. Існують безпечні та високоімуногенні спліт- та субодиничні протигрипозні вакцини. Найсучасніша з них — вакцина Інфлувак виробництва фірми «Солвей Фарма» (Нідерланди). Ця вакцина є найсучаснішою генерацією протигрипозних вакцин (субодинична, ІІІ генерація). Її використовують у хворих будь-якого віку без обмежень (дорослі, діти віком 6 міс і старше), у ІІ–ІІІ триместрі вагітності. Єдиним протипоказанням для використання Інфлуваку, як і для інших вакцин, є алергія до білка курячих яєць. Вакцинацію слід відкласти у хворих з підвищеною температурою тіла до ії нормалізації.

Інфлувак випускається в одноразовому шприці спеціальної конструкції (для безболісного та безпечного введення), в якому міститься одна доза (0,5 мл) вакцини. Щеплення роблять підшкірно або внутрішньом’язово.

Дорадчий комітет з імунізації (США) виділив групи ризику, в які входять діти з високим ризиком виникнення ускладнень грипу і для яких рекомендуєтся обов’язкова щорічна вакцинація проти грипу. Показаннями до імунізації є:

• хронічні бронхолегеневі захворювання;
• хвороби серця зі зміненою гемодинамікою;
• гемолітичні анемії;
• цукровий діабет;
• проведення імуносупресивної терапії;
• метаболічні захворювання;
• хронічні захворювання нирок;
• терапія ацетилсаліциловою кислотою з приводу ревматоїдного артриту тощо;
• ВІЛ-інфекція;
• перебування у закритих дитячих установах.

До груп ризику при грипі також належать:

• вагітні;
• персонал медичних установ, інші особи, які перебувають у тісному контакті з представниками груп ризику. Вакцинацію цих людей проводять з метою попередження можливості передачі інфекції;
• особи віком старші 65 років.

Вакцинацію проти грипу слід проводити восени, за 1–1,5 міс до сезонного підвищення захворюваності на грип.

Профілактичні заходи при інших ГРВІ:

• повноцінне харчування, загартування, активний спосіб життя;
• вживання природних фітонцидів (часник, цибуля);
• проведення восени та навесні загальнозміцнюючих курсів із застосуванням рослинних адаптогенів (настійка ехінацеї, елеутерококу, женьшеню) та полівітамінів протягом 2–3 тиж;
• змащення носових ходів оксоліновою маззю перед виходом на вулицю;
• рання ізоляція хворого;
• постійне провітрювання приміщень, регулярне вологе прибирання, застосування марлевих пов’язок (4 шари марлі);
• обов’язкове миття рук з милом після контакту з хворим.

Регулювання вологості повітря в приміщенні також є одним із засобів профілактики ГРВІ. Так, було встановлено, що максимальна інактивація вірусу парагрипу відбувається при вологості повітря 80%, грипу — 50%, респіраторно-синцитіального вірусу — від 30 до 80%.