Розділ 7. Період діяльності в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (5001601190) Розділ

В академії я зустрів прекрасних, доброзичливих людей. Про всіх, з ким я зіткнувся на цьому новому етапі свого життєвого і професійного шляху, можу сказати тільки добрі слова, слова вдячності. Бо нова сфера професійної діяльності потребувала нових знань, нового досвіду. І в цьому мені допомогли колеги на кафедрі.

Особливу вдячність я висловлюю завідувачу кафедри — доктору фармацевтичних наук, професору Миколі Семеновичу Пономаренку. Про таких людей говорять, що він сам усього досяг у житті. Складні роки, коли пішли з життя батьки, і він та його брат залишилися з мачухою, ще більше спонукали його йти вперед, досягати високих результатів. Під час навчання в Харківському фармацевтичному інституті під час канікул він очолював студентські будівельні загони, усі роки був головою комітету студентської профспілки. Після закінчення інституту його було направлено на роботу в Київське міське аптекоуправління, він розпочав свою діяльність завідувачем аптеки № 46, що на Подолі. Тут він отримав досвід практичної роботи, провів ремонт приміщення, заслужив авторитет у керівництва аптекоуправління. Згодом його обрали головою профспілки медичних працівників м. Київ, а ще через певний час — секретарем профспілки медичних працівників України. Це були важливі посади, де Микола Семенович пройшов не школу, а університет роботи в профспілках. Працюючи секретарем профспілки медичних працівників столиці, Микола Семенович підготував і захистив кандидатську дисертацію з аналізу та проблем професійного захворювання аптечних працівників. Манила Миколу Семеновича рідна фармація. Тож коли виникла можливість, він перейшов працювати викладачем на кафедру організації і економіки фармації Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Тут Микола Семенович захистив докторську дисертацію, став доктором фармацевтичних наук, професором, а згодом очолив кафедру. З огляду на прекрасні людські якості, співпереживання до людських проблем, його досвід роботи в професійних спілках, його обрали головою профспілки працівників академії, де він пропрацював понад 30 років і заслужив справжній авторитет серед керівництва і рядових працівників. Цьому сприяв його м’який характер, розуміння проблем працівників і безвідмовність — він допомагав усім, хто до нього звертався.

Принагідно хочу зауважити, що робочий день на кафедрі у Миколи Семеновича розпочинався з сьомої ранку, це давало йому можливість попрацювати без «телефонних дзвінків», без відвідувачів, колег над написанням наукових робіт. Тобто з дому він виїжджав на першій маршрутці-розвозці. І так з року в рік.

Микола Семенович створив гарну сім’ю. Знаю його дружину, Антоніну Олексіївну — красива, приваблива, пропорційно складена жінка, вона оточила піклуванням Миколу Семеновича, навчила доньок любити і шанувати батьків. Донька Тетяна закінчила фармацевтичний заклад вищої освіти, захистила кандидатську дисертацію, працює викладачем на одній із кафедр Української військово-медичної академії. Разом з нею ми підготували й видали книгу спогадів про заступника керівника Київського міського аптечного управління В.Г. Бабяк.

Микола Семенович зумів організувати дружню роботу всього колективу кафедри, створити святкову атмосферу, знайшов кошти та провів ремонт у всіх приміщеннях кафедри, замовив художні портрети своїх попередників: І.М. Губського, Л.Т. Загоровської, які прикрашають кафедру.

Я з вдячністю згадую шанобливе ставлення до мене, його підтримку, коли я перейшов працювати на кафедру, і для мене особисто завжди було святом працювати з такою заслуженою людиною і вченим.

Микола Семенович підтримав мою пропозицію щодо підготовки і видання книг-спогадів про видатних наших попередників.

З різними співавторами мною видані книги спогадів про колишніх керівників аптечної служби:

• Ворошиловградської обл. — Нату Семенівну Московець;
• Вінницької обл. — Володимира Петровича Шершуна;
• Дніпропетровської обл. — Любов Олександрівну Семикіну;
• Івано-Франківської обл. — Бориса Олександровича Зоріна;
• Миколаївської обл. — Аркадія Омеляновича Тарнавського;
• Рівненської обл. — Федора Кириловича Доманюка;
• Харківської обл. — Олександра Григоровича Омельченка;
• Київського міського аптекоуправління — Бориса Павловича Єгорова;
• заступника керівника Київського міського аптекоуправління — Валентину Григорівну Бабяк.

Видані книги про начальників Головного аптечного управління: І.М. Губського та В.А. Ткачука.

Опубліковано книгу «Визначні організатори фармації», куди ввійшли статті про завідувачів аптек м. Київ № 27, № 114: Володимира Васильовича Семенюка та про Корнелія Дмитровича Пушкуцу.

Видано книгу спогадів про Михайла Луковича Сятиню, який завчасно пішов із життя. Він був завідувачем аптеки № 20 м. Києва, директором Представництва угорського заводу «Гедеон Ріхтер», народним депутатом Верховної Ради України IV скликання. Усього видано 14 книг-спогадів.

Я пишаюся тим, що зміг це зробити за підтримки моїх колег і в першу чергу Миколи Семеновича. Хочу відмітити, що кожного разу, коли виходила чергова книга, ми організовували її презентацію здебільшого на нашій кафедрі за участю працівників київських аптек, сучасників героїв книг.

Я — В.О. Борищук, Михайло Лукович, Микола Семенович виїжджали також у конкретний регіон, збирали аптечних працівників області і проводили презентацію книги. Книги роздавали безкоштовно. Учасники презентації, а це фактично відбулися наукові конференції, були нам безмежно вдячні за підготовку книг, за те, що ми проводили їх презентації.

Завдяки Раїсі Іванівні Павленко, надзвичайно мудрій, ерудованій людині, українській патріотці і директору Національної наукової медичної бібліотеки України ми провели в бібліотеці науково-практичні конференції, присвячені пам’яті Михайла Луковича Сятині, колишнього начальника Київського обласного аптекоуправління Євгена Федоровича Пакриша, начальника Київського міського аптекоуправління Б.П. Єгорова, його заступника В.Г. Бабяк.

Принагідно слід зауважити, що Національна наукова медична бібліотека знаходиться в історичному будинку українських меценатів Терещенків на вул. Л. Толстого, 7.

Окрім зали, де проходять конференції, презентації, читальні зали після ремонту оздоблені позолотою. У них ніби відчуваєш історичний зв’язок з людьми, які жили в цьому приміщенні. І вся ця краса дісталася нам, завдяки Раїсі Іванівні Павленко. Це вона після свого призначення на посаду директора взялася організувати ремонт занедбаного приміщення, бо в ньому після 1917 р. розміщувалися різні організації, змінювалися господарі.

Раїса Іванівна — надзвичайно красива, мужня жінка, вона поїхала до Москви, в Міністерство фінансів Союзу, і завдяки своїй надзвичайній харизмі жінки-українки отримала дозвіл на використання позолоти в приміщеннях бібліотеки. Ще не раз так звані органи «ставили їй запитання» про те, як вона посміла використовувати золото. Але були на все дозволи, і вони заспокоювалася.

Треба віддати належне Раїсі Іванівні за те, що вона вберегла приміщення бібліотеки від зазіхань одного із міністрів охорони здоров’я, який хотів забрати приміщення під нічний бар, а зять одного з високих політичних діячів планував перетворити приміщення бібліотеки на кафе чи щось подібне. Слава Вам, шановна Раїсо Іванівно!

Хочу зауважити, що проведення презентацій написаних книг-спогадів, наукових конференцій і залучення до них великої кількості провізорів і фармацевтів мало велике виховне значення. Багато представників фармацевтичної спільноти вперше в житті побували в республіканській медичній бібліотеці, вперше навіть почули про ці приміщення, що були власністю Терещенків, які віддавали 80% прибутків на благодійні цілі. Та надзвичайно важливо сказати, що Раїса Іванівна зробила все відповідно до світових норм. Створено спеціальний відділ книг з медицини й фармації з дарчими підписами авторів книги. Адже це також є великим надбанням національного значення. Тому ще раз висловлюю Вам, Раїсо Іванівно, вдячність і говорю: «Слава Вам, видатній доньці українського народу!»

Та повернемося до завідувача кафедри — Миколи Семеновича Пономаренка. Така напружена праця Миколи Семеновича щоденно з сьомої ранку на кафедрі — під його керівництвом було захищено 20 кандидатських та 6 докторських дисертацій — звичайно, негативно позначилася на його здоров’ї, поряд з професійною діяльністю немалий тягар він ніс на посаді голови профспілкового комітету академії.

У 2019 р. він подав заяву про звільнення з посади, ще зовсім недовгий час він працював професором кафедри, а згодом пішов на пенсію.

Сім’я підтримала його рішення, оточила його піклуванням, він активно цікавиться справами на кафедрі та взагалі життям фармацевтичної спільноти країни.

Завідувачем кафедри призначено Вадима Серафимовича Гульпу, що прийшов з військової академії, має військове звання полковника, кандидат фармацевтичних наук.

Вадим Серафимович — надзвичайно талановита і роботяща людина. Свого часу він працював на генеральській посаді в Міністерстві оборони України, це виважений, терплячий, доброзичливий чоловік.

На новій посаді завідувача кафедри організації економіки фармації Національної медичної академії післядипломної освіти він, як і інші завідувачі кафедр, зіткнувся з надзвичайними викликами. Раніше, після 5-річного навчання у закладі вищої освіти, інтерни приходили до нас, в академію, продовжувати навчання, не було проблем і з провізорами зі стажем. Міністерством охорони здоров’я прийнято рішення про можливість проходження інтернатури в усіх діючих вищих навчальних закладах. Ми зіткнулися з недобором інтернів, курсантів для проходження навчання. Така ситуація сталася і на ряді інших кафедр академії. Це призвело до хаосу, мовляв, настали ринкові умови, де всі однакові, — боріться за якість.

На мою думку, хаос рано чи пізно закінчиться, має бути порядок: хтось первинно навчає студента і робить з нього фахівця, а далі йде післядипломне навчання, інтернатура і регулярне підвищення кваліфікації фахівців. Не слід все змішувати докупи. Результат і ефективність можуть бути там, де є чіткий порядок, де є чітке розподілення, хто чим повинен займатися.

Та повернуся до повсякденного життя кафедри. Новий завідувач В.С. Гульпа робить усе можливе, щоб вийти зі складного становища. Перш за все це проведення виїзних циклів для проведення занять, впровадження дистанційного навчання, скорочення штату і т.ін.

Прийняті в аспірантуру провізори.

Працівниками кафедри продовжується підготовка книг із заснованої серії «Видатні організатори фармації».

Активно бере участь у всіх справах кафедри доктор фармацевтичних наук, професор Алла Василівна Кабачна, людина доброзичлива, високоосвічена, високопрофесійна.

Підтримує наші зусилля декан медико-профілактичної і фармацевтичної кафедр, доктор фармацевтичних наук, професор Віктор Васильович Трохимчук. Це надзвичайно виважена, розумна, інтелектуальна особистість, доброзичлива й розважлива людина. Він надто перевантажений роботою, але завжди готовий знайти час і поспілкуватися з кожним, хто звертається до нього за допомогою. Він — полковник у відставці — стрункий, завжди охайно одягнений, весь він такий спокійний і витриманий. Після розмови з ним, проблема, з якою ти йшов до нього за порадою, вже й не така гостра і страшна, і ти впевнений, що її вирішення тобі під силу.

Наша кафедра активно співпрацює з іншими профільними кафедрами, зокрема, з кафедрою стандартизації і контролю якості лікарських засобів, яку очолює високодуховна особистість, доктор фармацевтичних наук Сергій Геннадійович Убогов, вченими кафедри технології ліків, зокрема, професором Р.С. Коритнюк.

Зараз, коли пишуться ці рядки, країна і весь світ переживає пандемію коронавірусу. В Україні, як і в інших країнах світу, запроваджено суворий карантин. Сподіваємося, що загальними зусиллями вчених і практиків, усього населення, ми переживемо цю страшну пандемію.